До вашої уваги додаток 7 до Звіту ТСК ВРУ для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки.
щодо фактів, які можуть свідчити про прийняття рішень, вчинення діянь, щодо матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що суперечили національним інтересам України і завдало збитків державі в особливо великих розмірах, а також шкоди обороноздатності держави
Під час опрацювання наданих до Комісії документів було також встановлені факти, які можуть свідчити про прийняття управлінських рішень, вчинення дій щодо матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву, які суперечили національним інтересам України і завдало збитків державі в особливо великих розмірах, а також шкоди обороноздатності держави. З цього приводу Комісія зазначає таке.
Мобілізаційний резерв України, який формувався протягом десятиліть епохи УРСР, був призначений для забезпечення потреб України в особливий період.
До мобілізаційного резерву було закладено неймовірну кількість запасів матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, подання медичної допомоги.
Мобілізаційні резерви створювалися на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності відповідно до мобілізаційних завдань, визначених Урядом міністерствам, іншими центральним і місцевим органам виконавчої влади, Радою міністрів АР Крим на основі пропозицій Міністерства економіки України, Міністерства оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, іншими зацікавленими органами виконавчої влади.
Ці матеріальні цінності, які були закладені до державного мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання до декількох тисяч підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, зберігалися уповноваженими суб’єктами без права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Законодавством як колишньої УРСР, так і незалежної України визначалося, що запаси державного резерву незалежно від їх місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягали використанню не за призначенням, а так само не підлягали приватизації.
Так, 1 листопада 1991 року на базі Українського територіального управління Комітету з державних матеріальних резервів при Раді Міністрів СРСР, яке було засноване ще у 30-ті роки минулого століття, на підставі постанови КМУ від 01.11.1991 № 299-04 створений Державний Комітет України з державного матеріального резерву. Також протягом 1991-1998 рр. створювалась нормативно правова база діяльності Держкомрезерву, зокрема: у 1993 році було затверджено Положення про Держкомрезерв, затверджено номенклатуру та рівень накопичення матеріальних цінностей матеріального резерву; в 1997 році був прийнятий Закон України «Про державний матеріальний резерв»; в 1998 році визначено особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву (постанова КМУ від 29.01.1998 № 100-03), тощо.
При цьому варто зазначити, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» у діяльності Держкомрезерву мали застосовувалися акти законодавства Союзу РСР, зокрема, приписи Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 № 780-275, який визначав процедури формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву, зокрема питання відпуску з державного резерву матеріальних цінностей, що підлягають освіженню (відпускаються цінності із обмеженими строками зберігання і за нормою закладаються нові), ті які здійснюються за рішенням уповноваженого органу.
Указом Президента України Л.Кучми від 21 грудня 1994 року № 789/94 Державний комітет України з матеріальних ресурсів ліквідований, а підприємств і організації, що входили до сфери його управління, передано у підпорядкування, створеної цим же Указом, Державної акціонерної компанія «Укрресурси».
У зв’язку з прийняттям у січні 1997 року Закону України «Про державний матеріальний резерв», який передбачав наявність центрального органу виконавчої влади який мав здійснювати управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, Держкомрезерв відновлений, а з грудня 1999 року був реорганізований в Державне Агентство по управлінню державним матеріальним резервом, при цьому у серпні 2001 року Указом Президента України Л.Кучми знов реорганізація цього органу в Державний Комітет України з державного матеріального резерву. При цьому, відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про організацію системи центральних органів виконавчої влади» Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано в Державне агентство резерву України.
Тобто, у 1994 прийнято рішення про ліквідацію Комітету, але згодом відновити, при цьому в 1999 році Комітет, як центральний орган, реорганізований в Агентство, а через два роки в Комітет, при цьому через вісім років в Агентство.
Такі організаційні зміни ніби не суттєві і жодним чином не мали впливати на зміст діяльності органу управління державним матеріальним резервом. Однак, саме під час цих реорганізацій відбувалися дивні речі з перепідпорядкування підприємств та установ Держкомрезерву, а також відбуваються дивні речі з матеріальними цінностями державного мобілізаційного резерву, а так само з обліком матеріальних цінностей, що ніби постачалися РФ на початку 90-х на підприємства, установи, організації Держкомрезерву.
Взагалі питання функціонування Держкомрезерву потребує окремого розслідування, і в цілому не охоплюється розслідуванням Комісії, яка лише зазначає встановлені нею факти під час розслідування відповідно до визначених завдань.
Прикладом таких фактів може бути інформація про незаконне вилучення з мобілізаційного резерву технологічної лінії для виробництва патронів та її подальша незаконна реалізація.
Так, згідно матеріалів розслідування вбачається, що протягом 1998-2002 рр. на околицях Багдаду (Ірак), на території підприємства по виробництву різних боєприпасів був побудований новий цех, який за наявною інформацією був оснащений українським обладнанням, що забезпечувало повний цикл виготовлення патронів для автоматичної стрілецької зброї, зокрема калібру 7,62 мм. з продуктивністю виробництва 200 патронів за хвилину.
При цьому, за наявною інформацією, поставку до Іраку технологічного обладнання по виробництву патронів для автоматичної стрілецької зброї здійснювалось ДП «Луганський верстатобудівельний завод», однак для поставки були використана технологічна лінія для виробництва патронів, яка була закладена у державний мобілізаційний резерв і зберігалася на вказаному підприємстві. Однак, така лінія в порушенням відповідних процедур вибракувана, з верстатів та обладнання були зняті розпізнавальні клейма (збиті, зрізані чи спиляні: номера, інформація про виробника, країну походження, рік виготовлення, тощо), зняті з обліку та експортовані до Іраку. При цьому, за наявною інформацією, з метою забезпечення монтажу та налагодження виробничої лінії до Іраку протягом декількох років виїжджали біля трьох десятків працівників заводу (виїзди були організовані невідомими особами, але з високим ступенем конспірації – працівників спершу звільняли з роботи (після повернення були поновлені); після чого оформлялися закордонні паспорти та візи, але для поїздок до Сирії або Йорданії; після прибуття у пункти призначення організовувалася їх доставка до Іраку, де такі особи працювали за винагороду у розмірі 1200 доларів США на місяць протягом декількох років (1000 дол. США перераховувалася посередниками адресатам до Луганська, а 200 дол. США вираховувалися на харчування).
Тобто, з отриманої інформації вбачається, що в державному мобілізаційному резерві була закладена і зберігалася технологічна лінія повного циклу виготовлення патронів для автоматичної стрілецької зброї з високою продуктивністю, на "особливий період", який настав у 2014 році. При цьому, після окупації РФ м. Луганськ, де був розташований патронний завод, з огляду на те, що патрон калібру 7,62 мм на сьогодні відноситься до критичних найменувань для потреб ЗСУ, у держави виникла нагальна потреба розгорнути такий завод для забезпечення виготовлення набоїв для потреб Збройних Сил, однак лінії по виробництву в резерві не виявилось, а закладена фактично була вкрадена.
Комісія відзначає, що така інформація підлягає перевірці та, за наявності підстав, вжиття заходів реагування, спрямованих на притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності.
Інший приклад, вилучення з мобілізаційного резерву матеріальних цінностей, які були закладені на особливий період і з невідомих причин вилученні та реалізовані.
Так, за отриманою інформацією до мобілізаційного резерву було закладено 8 комплектів наплавних залізничних мостів НЗМ-56 (НЗМ-56 унікальний транспортний засіб, що забезпечує переправу через водні перешкоди залізничного рухомого складу та автомобільної техніки як у мостовому варіанті, так і в поромному; міст (один комплект) складається з 90 секцій, які швидко і легко збираються в повний комплект завдовжки 531,8 м.; використовується не лише в інтересах оборони для форсування річок і організації переправ військових залізничних ешелонів, колон техніки тощо, а й під час будівництва мостів, в умовах ліквідації наслідків техногенних та природних катастроф, зокрема повеней; 194-й понтонно-мостовий загін брав участь у подоланні наслідків повені в західних областях України в 2010 році із застосуванням наплавного мосту), які були вилученні та реалізовані.
За отриманою інформацією, у резерві наявний лише один комплект НЗМ-56, однак Комісії невідома цілісність цього комплектну, що вимагає проведення додаткової перевірки, як і інформація про обставини списання та реалізації інших семи комплектів з метою підтвердження або спростування такої інформації та, за наявності підстав, вжиття заходів реагування, спрямованих на притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності.
Щодо проблем обліку матеріальних цінностей в Держкомрезерві слід зазначити, що згідно матеріалів розслідування попередніх слідчих комісій ВРУ вбачається, що внаслідок проведених реорганізацій Деркомрезерву протягом 1994-2001 рр. підтвердити або спростувати факти поставок РФ матеріальних цінностей у період з 1993 по 1994 рр. на підприємства, установи, організації Держкомрезерву не вдалося, що ставить під сумнів їх здійснення.
Так, згідно з укладеною 30.10.1997 року угодою між Урядом України та Урядом РФ про взаємний залік заборгованості за поставлені енергетичні ресурси і за розщеплюванні матеріали, яку за Уряд України скріпив своїм підписом прем'єр-міністр Пустовойтенко В.П., якою було визначено розмір компенсації за вивезені РФ тактичних ядерних зарядів у кількості 2 883 одиниць з носіями (ракети, бомби, торпеди, тощо) на рівні 450 млн. дол. США.
При цьому, статтею першою цієї Угоди було визначено, що сторони здійснюють залік заборгованості Української Сторони в загальній сумі 250,171 млн. доларів США, що виникла в результаті реалізації міжурядових угод про торговельно-економічне співробітництво в 1993-1994 роках, в тому числі за нафту, поставлену в 1993 році російськими нафтодобувними підприємствами, на суму 119,450 млн. доларів США, а також за нафту, нафтопродукти та інші матеріально-технічні ресурси, поставлені відкритим акціонерним товариством "Росконтракт" у 1993-1994 роках Державному комітету з матеріальних ресурсів України, на суму 130,721 млн. доларів США, в рахунок компенсації Російською Стороною вартості розщеплюваних матеріалів, видобутих з тактичних ядерних боєприпасів, вивезених з території України на територію Російської Федерації у 1991-1992 роках, що складає 450 млн. доларів США.
Тобто, через п’ять років Україна та РФ домовилась про розмір компенсації за вивезені з України тактичні ядерні заряди у кількості 2 883 одиниць із носіями до них, яка склала 450 млн. дол. США, з яких:
- 199,8 млн. доларів США - РФ зарахувала в рахунок погашення боргу України за наданими кредитами згідно угод від 26.05.1993 (Прем'єр-міністр Л.Кучма) та від 20.03.1995 (Прем'єр-міністр Є.Марчук) на суму 3074,0 млн. дол. США;
- 119,450 млн. доларів США - РФ зарахувала за нафту, поставлену в 1993 році російськими нафтодобувними підприємствами (досі не встановлено яким саме підприємствам постачалася, хоча питання піднімалося неодноразово, у т.ч. Верховною Радою України перед правоохоронними органами);
- 130,721 млн. доларів США - РФ зарахувала за нафту, нафтопродукти та інші матеріально-технічні ресурси, поставлені відкритим акціонерним товариством "Росконтракт" у 1993-1994 роках Державному комітету з матеріальних ресурсів України.
При цьому, на запит слідчої комісії, що яка піднімала це питання у 2002 році, про надання копії документів, що підвереджують фактичну поставку нафти, нафтопродуктів та інших матеріально-технічних ресурсів РФ протягом 1993-1994 рр. на суму 250,171 млн. доларів США (130,721 млн. доларів США та 119,450 млн. доларів США), яка була зарахована РФ в якості частини боргу України, Міністерство фінансів України своїм листом від 15 листопада 2002 р. вих. № 31-073-2 4/4248 повідомило, що такі документи у розпорядженні міністерства відсутні, при цьому Міністерство фінансів України залік і списання цієї заборгованості не проводило.
Крім цього, було встановлено, що установи, що згідно угоди мали б отримувати поставлену РФ нафту та інші матеріально-технічні ресурси, були ліквідовані або реорганізовані. Згідно даних бухгалтерського обліку суб’єктів, що створені замість ліквідованих установ, які ніби отримували від РФ нафту, визначена Угодою заборгованість у розмірі 250 млн. дол. США не обліковувалася, будь-яких підтверджуючих документів поставки нафти не виявлено, як і будь-яких бухгалтерсько-фінансових документів на підтвердження зазначених фактів.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р. № 61, (Прем'єр-міністром Л.Кучма) було визначено, що питання закупівлі і поставки продукції, сировини та інших товарів на кліринговій або взаємопов'язаній основі за міжурядовими угодами про торговельно-економічне співробітництво покладено на Державний комітет з матеріальних ресурсів.
При цьому, Указом Президента України Л.Кучми від 21 грудня 1994 року № 789/94 Державний комітет України з матеріальних ресурсів ліквідований, а підприємств і організації, що входили до сфери його управління, передано у підпорядкування, створеної цим же Указом, Державної акціонерної компанія «Укрресурси», на балансі якої не були обліковані будь-які заборгованості Державний комітет з матеріальних ресурсів, що суперечить правилам правонаступності, які були передбачені діючим на той час законодавству. Крім цього, будь-які документи фінансово-господарської діяльності Держкомрезерву до ДАК «Укрресурси» взагалі не передавалися (що є дивним, адже Розпорядженням КМУ від 27 грудня 1994 р. № 944-р була створена ліквідаційну комісію на чолі з головою правління Державної акціонерної компанії «Укрресурси» Волковським А.П., якому доручено провести весь комплекс заходів щодо ліквідації Держкомресурсів; при цьому, згідно пункту 7 постанови КМУ (Прем'єр-міністр В. Масол) від 21 січня 1995 р. № 46 на цю ліквідаційну комісію, після складання ліквідаційного балансу покладено обов’язок внести до КМУ пропозиції щодо погашення заборгованості Держкомрезерву не за рахунок державного бюджету).
При цьому, у період з 1997-1998 Держкомрезерв, як центральний орган відновлений, а з грудня 1999 року був реорганізований в Державне агентство по управлінню державним матеріальним резервом, при цьому у серпні 2001 року Указом Президента України Л.Кучми знов реорганізація цього органу в Державний Комітет з державного матеріального резерву, при цьому постановою КМУ від 11 квітня 2002 р. № 503 (прем’єр-міністр Кінах А.К.) передав ДАК «Укрресурси» до сфери управління Державного комітету з державного матеріального резерву.
Також, відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про організацію системи центральних органів виконавчої влади» Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано в Державне агентство резерву України.
Таким чином, Комісія не знаходить пояснень відсутності будь-яких документальних підтверджень поставки нафти, як і не знаходить пояснень динамічно проведених реорганізацій Держкомрезерву протягом 1994-2001 рр., за час яких вибуло із сфери управління цього органу багато підприємств, однак констатує, що питання про фактичне постачання на підприємства Держкомрезерву нафти та цінностей протягом 1993-1994 рр. на суму 130,721 млн. доларів США залишається відкритим і вимагає з’ясуванню слідчим шляхом, як і обставини постачання РФ нафти на невідомих нікому суб’єктів на загальну суму 119,450 млн. доларів США.
Комісія з цього приводу також відзначає, що зазначена угода між урядами України та РФ від 30.10.1997 «Про взаємний залік заборгованості за поставлені енергетичні ресурси і за розщеплюванні матеріали» була ратифікована Верховною Радою України ІII скликання, яка була обрана на чергових виборах 30 березня 1998 року, лише у 14 травня 1999 року, тобто через півтора роки з моменту укладення, як і ратифікації у 1999 року інших угод та договорів, що укладені на умовах, які не відповідали економічним та політичним інтересам України, при цьому завдали державі збитків та шкоди обороноздатності держави, зокрема договорів 28 травня 1997 року з питань поділу Чорноморського флоту, а також договору про передачу РФ стратегічних бомбардувальників Ту-160 (8 од.), Ту-95МС (3од.) 575 крилатих ракет Х-55 та понад 120 вагонів обладнання до них в рахунок погашення боргу перед РФ за поставлений газ на суму 275 млн. дол. США).
Крім цього, Комісія відзначає, що матеріальні цінності державного мобілізаційного резерву були предметом перевірок контролюючих органів проведених до 2014 року, зокрема Державної аудиторської служби, Рахункової палати України, які засвідчують про суттєве погіршення ситуації з організацією зберігання та використання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що ставить під загрозу безпеку держави в особливий період, а також констатовано, що стан запасів матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в більшій своїй частині критичний. Найбільш незадовільний стан склався із зберіганням техніки, обладнання, транспортних засобів, засобів зв’язку і сигналізації, медичного обладнання.
При цьому, а актах перевірок зафіксовані численні факти зловживань, зокрема викрадання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, самовільне вилучення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву придатних до використання, натомість на зберіганні залишалися цінності з простроченими та граничними термінами зберігання, у тому числі морально і фізично застарілих та таких, що частково зіпсувалися.
З урахуванням зазначеного вище, а також за результатами перевірок сотень підприємств, які входили до сфери управління 19 центральних органів виконавчої влади (міністерств та відомств), були зроблений висновок, що запаси державного матеріального резерву, у т.ч. запаси мобілізаційного запасу, знаходяться в критичному стані, відпускання матеріальних цінностей постійно перевищує кількість закладеного, що спричинено:
- порушенням чинного законодавства, яке регулює зберігання й використання матеріальних цінностей держрезерву, як з боку Уряду так і Держрезерву;
- проведенням політики їх інтенсивного використання;
- незадовільним проведенням освіження матеріальних резервів;
- перебуванням за межами правового поля управління державним матеріальним резервом протягом тривалого часу внаслідок зволікання Кабінету Міністрів України з реорганізацією управління держрезервом і бездіяльності Міністерства економіки України;
- самовільним використанням ресурсів у зв’язку із значним зниженням відповідальності міністерств і відомств, обласних державних адміністрацій за виконання завдань щодо належного зберігання матеріальних цінностей держрезерву та рівня контролю у цій сфері.
При цьому, різними контролюючими органами в актах своїх перевірок підприємств, установ, організацій Державного резерву встановлювалося, що незаконними діями під час управління матеріальними цінностями мобілізаційного резерву державі завдавалися збитків у сотні мільйонів гривень, а також послабило обороноздатність України, однак Комісії не відомі акти реагування правоохоронних органів на виявленні порушення, а також відомості про притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності, що вимагає проведення ретельного аналізу можливих фактів бездіяльності, адже відомо, що Держрезерв роками судиться в порядку цивільного судочинства за втрату зберігачами цінностей матеріального резерву, але ж якщо такі цінності були незаконно вилученні з державної власності та обернуто на користь третіх осіб, то в першу чергу мова йде про факти привласнень, розтрати чи втрати державного майна, що завдало значних збитків і є кримінально караним діянням.
Комісія також зазначає, що велике занепокоєння викликає стан державного мобілізаційного резерву на сьогоднішній день, оскільки наявна інформація про те, що з 2014 року керівництвом Державного агентства резерву України вчиняються дії, що суперечать вимогам Закону України «Про державний матеріальний резерв», а також завдають державі збитків та шкоди обороноздатності держави. Такі дії виражаються у підготовці, внесення на затвердження Кабінетом Міністрів України проектів постанов щодо розбронювання великої кількості матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, як і в цілому проектів актів, спрямованих на ліквідацію державного мобілізаційного резерву, а також вчинення дій щодо реалізації за залишковими цінами цінностей державного мобілізаційного резерву, які є значно нижчими за ринкові.
Так, Голова Державного агентства резерву України Мосійчук В. у своєму інтерв’ю, яке було оприлюднене у газеті «Урядовий кур’єр» від 09.10.2015 зазначив таке
: «Радянська система резервів працювала під військові цілі, особливо мобілізаційного резерву (коли треба розгортати виробництво військово-промислової техніки і на час особливого періоду). До сьогодні зберігається застаріле обладнання 25-річної давності й деякі прострочені матеріали. Маємо понад 450 зберігачів мобрезерву — підприємств різних форм власності. У такому вигляді цей резерв не потрібен. Плануємо на засідання Кабміну виносити питання розбронювання (відпуск матеріальних цінностей з мобрезерву без подальшого їхнього повернення) з наступною повною реорганізацією активів (можливою передачею до інших відомств), оскільки де-факто він не виконує свою функцію. Із напіввійськової структури Держрезерв переорієнтується на цивільну. Тобто після реформування він складатиметься зі стратегічного резерву (так перейменували Держрезерв, до якого ввійде аграрний холдинг із хлібними базами і елеваторами зернопродуктів), резерву нафтопродуктів (холдинг) та фінансового резерву.
Нині за законодавством можемо наприкінці дня мати лише матеріальні цінності, а Держрезерв повинен керувати і фінансовим ресурсом. Краще мати мінімум номенклатурних найменувань і гроші, на які можна купити все необхідне, ніж мати все про всяк випадок й не відповідати реаліям життя.
Плануємо скоротити номенклатуру із 70 найменувань стратегічного резерву майже втричі, а із 30 тисяч найменувань мобрезерву залишимо на рівні «близько нуля».».
Крім цього, на офіційному веб-сайті Держрезерву України представлена концепція реформування державного резерву, якою передбачається фактична ліквідація мобілізаційного резерву і яка була розглянута на Колегії Держрезерву 27.12.2016 року, схвалена та направлена на затвердження в Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Комісії не відомі наслідки її розгляду.
При цьому, згідно інформаційного повідомлення, розміщеного на офіційному веб-сайті Держрезерву України за 27.12.2016 року, під час проведення Колегії Голова Державного агентства резерву України Мосійчук В. зазначив:
«Реформу Держрезерву потрібно провести швидко — максимум за 2 роки. У 2016 році не дочекавшись затвердження Концепції реформування, ми все ж таки виконали нашу «домашню роботу». Тож до кінця 2018 року Держрезерв має бути тотально оновлений».
При цьому, ключові показники реформування були оприлюдненні на сайті Держрезерву:
З оприлюдненої інформації випливає, що протягом 2016 року, всупереч вимог Закону, керівником Держрезерву самоправно прийнято рішення про скорочення номенклатури стратегічного резерву майже втричі, а із 30 тисяч найменувань мобілізаційного резерву скорочено 29 000 найменувань, які ймовірно реалізовані.
Тобто, з інтерв’ю, з оприлюдненої на сайті Агентства інформації, а також з управлінських рішень і дій керівника Державного агентства резерву України вбачається, що вказана посадова особа, всупереч вимог Закону, вирішила що, мобілізаційний резерв державі Україна не потрібен.
При цьому забула, що частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, вбачається, що керівник Держрезерву з 2015 року розпочав вчиняти дії, які спрямовані на ліквідацію мобілізаційного резерву держави шляхом розбронювання і реалізації товарно-матеріальних цінностей, що закладені до резерву. Такий процес не відповідає а ні Закону, а ні інтересам держави та ймовірно завдав збитків державному бюджету та шкоди обороноздатності держави, адже у випадку потреби здійснити закупівлю розброньованих та реалізованих товарів з номенклатурних позицій мобілізаційного резерву, такі товари будуть закуповуватися державними установами, підприємствами та організаціями за ринковими цінами, що у кратних розмірах перевищують ціни, за якими на сьогоднішній день відбувається реалізація розброньованих товарів. Тим паче, в умовах російської збройної агресії проти України, в умовах дії особливого періоду, мобілізаційні резерви мають використовуватися за призначенням відповідно до Закону.
Наголошуємо на тому, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених Законом «Про державний матеріальний резерв», а не на власний розсуд особи, яка нарекла себе реформатором. При цьому, Комісія наголошує, що велика частина матеріальних цінностей, що закладена до резерву, спеціально виготовлені за мобілізаційними завданнями, які не зможе придбати держава у разі їх потреби (в особливий період) в найближчому гіпермаркеті «Епіцентр» (як згадувані предмети цього резерву - спеціалізовані технологічні лінії для виробництва патронів, інших боєприпасів, спеціальні бронебійні кабелі, сировинні матеріали та заготовки, тощо.
Крім цього, статтею 3 Закону «Про державний матеріальний резерв» визначено призначення державного резерву, першим з яких є забезпечення потреб України в особливий період, на який і створений мобілізаційний резерв, та який, на думку чиновника, та всупереч вимогам Закону, потрібно ліквідувати.
Голова Державного агентства резерву України очевидно не розуміє, що побудована система мобілізаційного резерву призначена для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції відповідно до потреб держави, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, подання медичної допомоги. Тобто, посадова особа не розуміє, що мобілізаційний резерв є складовою частиною у системі забезпечення обороноздатності України; мета створення, призначення, а також питання функціонування якого врегульовані законом, який підлягає суворому виконанню.
Однак, з управлінських рішень і дій Голови Державного агентства резерву України вбачається те, що ця посадова особа не знає або свідомо нехтує вимогами Конституції та законів України, а також вчиняє дії на шкоду обороноздатності держави, що є кримінально караним діянням.
Комісія також відзначає, що дійсно, у питаннях функціонування мобілізаційного резерву є проблеми, які підлягають вирішенню, але виключно у спосіб та у порядку, що визначений Законом, а не у спосіб, що прямо йому суперечить.
Таким чином, з початку 90-х років були запроваджені законодавчі та організаційні зміни, які були непослідовними і безсистемними, охоплювали переважно адміністративну складову (ліквідація другого відділу на підприємствах, звільнення працівників, які відповідали за роботу з мобілізаційним резервом). Починаючи з 1994 року на підприємствах розпочався масовий процес зміни форм власності, також було припинено цільове бюджетне фінансування утримання та обслуговування матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Невжиття заходів щодо зберігання, поновлення та охорони державного резерву України сприяло поступовому зниженню рівня обороноздатності держави, так і боєздатності ЗС України, адже відповідно до чинного законодавства цей резерв повинен був забезпечити потреби ЗСУ при виконанні ними завдань за призначенням в особливий період.
Комісія вважає, що зазначена інформація та обставини функціонування державного мобілізаційного резерву підлягає перевірці як з боку контролюючих органів, так і з боку правоохоронних органів, оскільки викладена інформація свідчить про вчинення окремими посадовими особами кримінальних правопорушень, дії яких мають бути перевірені слідчим шляхом і за наявності підстав, необхідно вжити заходів реагування, спрямованих на притягнення до відповідальності осіб, які допустили такі порушення.