Розкрадання в ЗСУ у 2004-2017рр. – звіт слідчої комісії ч.2

Розкрадання в ЗСУ у 2004-2018рр. – звіт слідчої комісії ч.2

Друга частина Звіту ТСК ВРУ для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки.

перша частина звіту (стор. 1-48)

Таким чином, на підставі зазначеної вище інформації, Комісія дійшла висновку, що вище військове-політичне керівництво держави протягом 1991-2013 рр. у документах оборонного планування недостатньо об’єктивно визначали загрози національній безпеці України, особливо у воєнній сфері, незважаючи на очевидні факти, які свідчили про наявність загроз. )

Утвердження позиції про відсутність реальних загроз національній безпеці України у воєнній сфері, з визначеними висновками про те, що у найближчій перспективі можливість широкомасштабного застосування військової сили проти України є малоймовірною, стало визначальним для напрямку реформування Збройних Сил України, який зводився до оптимізації, а по суті скорочення чисельності ЗСУ.)

Такий підхід мав вкрай негативні наслідки. Підтвердженням цьому є суттєве зниження рівня боєздатності військ (сил), зокрема, на початок 2014 року (початок тимчасової окупації АР Крим та розв’язання збройного конфлікту РФ на Сході України).)

З огляду на вищезазначене можна стверджувати, що проведення у ЗС України таких організаційних заходів, зокрема щодо розформування, переформування частин бойового складу ЗСУ, нанесло значний збиток рівню боєздатності військ (сил), знизило спроможність ЗСУ виконувати конституційні завдання з оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.)

При цьому, майно Збройних Сил України, яке вивільнялося в результаті скорочення війська, стало предметом зловживань під час його реалізації, як надлишкового. Саме з метою підтвердження або спростування фактів про розкрадання майна Збройних Силах України була створена Тимчасова слідча комісія, яка під час своєї роботи в цілому дослідила інформацію відповідно до визначених завдань та дійшла таких висновків. )

І. Під час перевірки законності та обґрунтованості переведення військового майна, зокрема техніки, озброєння та боєприпасів, у статус надлишкового військового майна, Комісія відзначає таке.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном, зокрема облік, списання, відчуження та утилізація військового майна, визначається базовим Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», іншими Законами України, а також багатьма підзаконними нормативними актами (постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністра оборони України, Фонду державного майна, тощо), які регламентують процедури під час управління військовим майном.

Отже, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, до якого належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Тобто, до військового майна належить будь-яке майно з моменту його надходження до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України.

При цьому, надлишковим військовим майном є військове майно, що зберігається на складах, базах та в арсеналах, і в якому немає потреби для комплектування військових частин згідно із затвердженими нормами як у мирний час, так і в особливий період, військове майно, що перебуває на обліку у військових частинах понад установлені норми забезпечення, а також застаріле військове майно (з відпрацьованим ресурсом або з перевищеним терміном зберігання), що підлягає списанню. Отже, з аналізу ходу реформування та будівництва війська в Україні Комісія дійшла висновку, що з початку 1992 року по 2014 рік державна політика у воєнній сфері переважно зводилась до фактичного безсистемного скорочення військових частин та з’єднань Збройних Сил України, особового складу, кількості наявного озброєння і військової техніки, наявної інфраструктури Збройних Сил України, ліквідації чи передання із сфери управління Міністерства оборони України підприємств, установ, організацій, що забезпечували життєдіяльність війська, а також скорочення товарно-матеріальних цінностей непорушних запасів, майна державного мобілізаційного резерву, тощо.

Тобто, державна політика у воєнній сфері, всупереч реальним та потенційним загрозам України, зводилась до фактичного скорочення війська, яке, з огляду на його стан на початок 2014 року, було не спроможним організувати оборону України внаслідок його системного роззброєння, дезорганізації, деморалізації та знищення інфраструктури.

Таким чином, скорочення війська супроводжувалось таким самим несистемним перегляд норм забезпечення Збройних Сил України військовим майном, зокрема всіх видів озброєння, бойової та іншої техніки, боєприпасів, іншим військовим майном, що зберігається на складах, базах та в арсеналах, і в якому немає потреби для комплектування військових частин згідно із затвердженими нормами як у мирний час, так і в особливий період.

Ці процеси були зумовлені положеннями документів оборонного планування, зміст яких зводився до необ’єктивного визначення реальних та потенційних загроз (визначалося, що виникнення локальної або регіональної війни проти України в середньостроковій перспективі є малоймовірним, а ЗСУ повинні бути готовими до стримування та ліквідації збройного конфлікту на державному кордоні) і очевидно, з огляду на стан війська у 2014 року, необґрунтовано визначався бойовий склад, бойовий потенціал та рівень боєздатності ЗС України, їх розподіл на військові формування із високим ступенем укомплектованості та оснащеності.

Наслідком такої політики та не об’єктивної оцінки військово-політичної обстановки, стало накопичення великої кількості озброєння, військової техніки та іншого майна, які вилучались із бойового складу військ (сил) і передавалося до переліку надлишкового майна, з подальшим його продажем та реалізацією.

Під час вирішення питання законності та обґрунтованості переведення військового майна, зокрема техніки, озброєння та боєприпасів, у статус надлишкового військового майна, Комісія відзначає, що формально ці процеси відповідали діючим нормативно-правовим актам, оскільки такі рішення за своєю формою були оформлені належним чином (подання Міністра оборони, рішення Уряду, договір комісії з уповноваженими підприємствами, реалізація майна, звітність, тощо), однак зміст окремих рішень щодо віднесення майна до надлишкового за критеріями наявного попиту на військове майно на зовнішніх ринках і його реалізація на внутрішній з подальшим експортом новим власником такого майна, а також оцінка і реалізація майна за залишковою вартістю, що в багатьох випадках не відповідало економічним інтересам держави, в багатьох випадках викликають питання, а також підлягають кримінально-правовій оцінці.

Комісія дійшла висновку, що багато найменувань військового майна реально застаріло (з відпрацьованим ресурсом або з перевищеним терміном зберігання), підлягало списанню і реалізації, що є абсолютно нормальним процесом. Крім цього, обмеження за Договором про звичайні Збройні Сили в Європі також передбачало скорочення наявних зразків озброєнь та військової техніки, що цілком відповідало відповідним рішенням військово-політичного керівництва держави. Однак, не менше різних найменувань військового майна, зокрема техніки, озброєння та боєприпасів, стало предметом зловживань, внаслідок чого державі завдавалися збитки, а також знижувався бойовий потенціал ЗСУ за рахунок реалізації начебто надлишкового озброєння та військової техніки Збройних Сил.

Зміст окремих управлінських рішень, а також доцільність віднесення найкращої частини військового майна, зокрема техніки, озброєння та боєприпасів, до переліків надлишкового майна, що пропонується до реалізації, як і подальша реалізація такого майна, має бути предметом ретельної перевірки правоохоронних органів, Комісія лише звертає увагу на таке.

Комісія спільно з Міноборони узагальнила зведенні відомості щодо військового майна, яке протягом 2006-2018 рр. було включене у переліки надлишкового майна, що підлягало реалізації, що додається до цього Звіту (додаток 5) з метою інформування громадськості щодо кількості та найменувань майна, яке у різні періоди визнавалося надлишковим.

При цьому, за інформацією Міноборони, на сьогодні значна частина зазначеного у цьому додатку майна, яке у попередні роки було визнано надлишковим, є критичними номеклатурами основних зразків озброєння та військової техніки, яких потребують ЗСУ.

Справедливо буде зазначити, що серед усіх найменувань надлишкового майна значна його частина (найменувань) обґрунтовано включено до відповідних переліків майна, що запропоноване до реалізації (морально та фізично застаріле, зняте з озброєння, тощо), однак висновки Комісії щодо законності та обґрунтованості переведення військового майна у статус надлишкового військового майна ґрунтуються в першу чергу на інформації Міноборони про забезпеченість війська в сьогоднішніх умовах, яка свідчить про те, що велика кількість майна, якого потребують ЗСУ, у попередні періоди було включене до відповідних переліків і було реалізоване.

Крім цього, висновки Комісії про необґрунтованість (недоцільність) переведення військового майна, зокрема техніки, озброєння та боєприпасів, у статус надлишкового військового майна до 2014 року, ґрунтуються на інформації Міноборони про кількість надлишкового майна, що не було реалізованим і було повернуто до складу Збройних Сил України.

Так, протягом 2014-2018 рр. Міністерство оборони України повернуло до бойового складу і потреб Збройних Сил України військове майно, яке у попередні періоди було включене до переліків майна, що підлягає реалізації, а саме 18 862 одиниці озброєнь та військової техніки (ОВТ), зокрема:

автомобільної служби – 1332 одиниці техніки;
бронетанкової служби– 2 567 одиниць;
ракетно-артилерійської служби – 10 143 одиниці;
ВМС України – 15 одиниць;
військово-повітряних сил (літаки, вертольоти) – 131 одиниця;
авіаційне озброєння – 77 найменувань;
авіаційно-технічної служби – 75 одиниць;
зенітно-ракетної та радіотехнічної служби – 223 одиниці;
інженерно-аеродромної служби – 4 одиниці;
електрогазової служби – 85 одиниць;
продовольчої служби – 2041 одиниця;
РХБЗ – 452 одиниці;
служби зв’язку – 56 одиниць;
служби військового сполучення – 11 одиниць;
медичної служби – 196 одиниць;
служби паливно-мастильних матеріалів – 132 одиниці;
служби радіоелекторонної боротьби – 4 одиниці;
інженерної служби – 1395 одиниць.

Таким чином, вбачається, що 18 862 одиниць озброєнь та військової техніки, які до 2014 року були віднесені до категорії надлишкового майна, що планувалося до реалізації, але з різних причин не були реалізовані, виявились цілком потрібними ЗСУ для виконання завдань за призначенням, а також придатними для використання для забезпечення потреб оборони, що свідчить про те, що таке майно неправомірно та необґрунтовано було віднесене до переліків військового майна, яке планувалося реалізувати, адже під час особливого періоду таке майно знадобилося і повернуте до Збройних Сил України.

З цього також випливає, що до 2014 року до переліків військового майна включалися, крім списаних і морально застарілих зразків озброєнь та військової техніки, і ті зразки ОВТ, яких на сьогоднішній час бракує ЗСУ, однак таке озброєння з незрозумілих підстав, але ймовірно через комерційний та/або інший інтерес (Комісія не виключає інтерес спецслужб, які діяли на шкоду обороноздатності держави) вилучалося із бойового складу, включалося у переліки військового майна на реалізацію, як і були реалізовані за значно заниженими цінами. Підтвердженням цьому є стан і потреба ЗСУ у 2014 році, а також сьогоднішня гостра потреба у багатьох номенклатурах військового майна (понад 450 найменувань ОВТ), яке у попередні роки було реалізоване.

Міноборони надало до Комісії відомості щодо коректних найменувань озброєнь та військової техніки, які на сьогоднішній день становлять найбільш критичні номенклатури основних зразків озброєння та військової техніки для забезпечення потреби ЗСУ (понад 450 найменувань різних боєприпасів, військової та спеціальної техніки, у т.ч. літальних апаратів, а також агрегатів до них, які у попередні періоди за безцінь були реалізовані, а наразі перед державою стоїть питання щодо закупівель такого майна, але вже за ринковими цінами).

При цьому, Комісія прийняла рішення не оприлюднювати повний перелік таких найменувань з метою нерозголошення відомостей, що становлять службову інформацію, яка на переконання Комісії буде цікава правоохоронним органам під час здійснення кримінальних проваджень.

Таким чином, враховуючи вищевикладене Комісія вважає, що значна частина військового майна у період з 1991-2014 рр. включалося до переліків надлишкового майна з метою його подальшої реалізації, необґрунтовано, всупереч реальній потребі ЗСУ, що суттєво знизило їх боєздатність.

Саме тому, Комісія наголошує, що мета, обставини віднесення окремих зразків озброєнь та військової техніки до переліків надлишкового майна, особливо тих зразків, які на сьогодні становлять критичні номенклатури військового майна для забезпечення потреб ЗСУ, як і факти його реалізації за залишковими цінами, яке згідно реальної та об’єктивної потреби необхідне ЗСУ для забезпечення виконання завдань за призначенням, має бути предметом кримінальних проваджень.

Встановлені масові факти необґрунтованого переведення військового майна до категорії надлишкового, а відповідно його реалізацію, ставить питання про законність таких дій не за формою, а за своїм змістом. А тому, мають бути перевірені слідчим шляхом і обставини, що спричинили визначення такого рівня норм забезпечення ЗСУ за складеними документами оборонного планування, що не враховували реальну потребу для забезпечення боєздатності військ (сил), однак спричинило накопичення величезної кількості військового майна, зокрема озброєнь та військової техніки, що включалося до переліків надлишкового і було предметом реалізації.

ІІ. Під час перевірки відомостей щодо обґрунтованості вартості відчуження військового майна, зокрема техніки, озброєння та боєприпасів, надлишкового військового майна та інших об’єктів права власності Міністерства оборони України та/або Збройних Сил України, Комісія встановила таке.

Важливо розмежовувати надлишкове майно умовно на дві категорії: перша – це майно, яке включалося до переліків, оскільки на нього є попит на міжнародних ринках озброєнь і відповідні запити до спецекспортерів, посередників чи безпосередньо до Міноборони; а друга категорія майна – це те майно, яке обґрунтовано включене до переліків надлишкового і факт його продажу свідчив про користь держави, навіть за залишковими цінами. Але, в цьому розділі Комісія зазначає найбільш типові найменування військового майна, яке умовно відноситься до першої категорії, тобто на яке є високий попит, стала ціна на міжнародних ринках озброєнь, однак таке майно внаслідок зовсім нехитрих схем реалізовувалось за залишковою вартістю, а потім було предметом передач новим її власником за ринковими цінами, при цьому держава отримувала збитки у вигляді недоотриманого прибутку, який переходив до посередника.

Озброєння і військова техніка була об’єктом різних зловживань, незважаючи на запроваджений державою режим контролю за міжнародними передачами продукції військового призначення, який не передбачає питань контролю за цінами і способами реалізації озброєнь та військової техніки.

При цьому, державні інституції не забезпечили реалізацію озброєнь та військової техніки на економічно вигідних для України умовах, аналіз цін на міжнародних ринках озброєнь очевидно не здійснюється, адже відсутній дієвий контроль за ціноутворенням на товари військового призначення.

Так, згідно доповіді державного секретаря Міністерства оборони України Дубляна О.В. протягом з 2012 до початку особливого періоду (березень 2014 років) Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України організації реалізовано критичних основних зразків озброєння та військової техніки у кількості 1 мільйон 183 тисячі 178 одиниць за залишковою вартістю на загальну суму 2 мільярди 863 мільйони гривень.

При цьому, у цьому Звіті нижче приводиться інформація про результати перевірки Комісією відомостей щодо обґрунтованості вартості відчуження військового майна, яка засвідчила, що військове майно, яке користується високим попитом на ринках озброєнь, реалізовувалось за цінами, які орієнтовно у десятикратному розмірі були нижчими за ціни його реалізації посередниками на зовнішніх ринках. Тобто, держава в особі Міноборони отримувала орієнтовно в десять разів менше за реальну вартість майна на міжнародних ринках озброєнь (кратність виявлена і простежується сталими тенденціями на озброєння і військову техніку, яка має високий попит на ринках озброєнь через різницю ціни реалізації військового майна на внутрішньому ринку та ціною його подальшої реалізації на зовнішні ринки).

Причиною цьому є необ’єктивна оцінка військового майна (простежується тенденція проведеної оцінки, що здійснювалася професійними оцінювачами, під залишкову вартість мана).

У розпорядженні Комісії наявні звіти та висновки оцінки військового майна, які засвідчують таку тенденцію (наприклад, Висновок про вартість танків Т-72, що складений експертом Іщенком В., директором Приватного підприємства «Промекспорт», яке діяло на підставі Сертифіката суб’єкта оціночної діяльності Фонду державного майна України № 3203/05 від 11.04.2005, що здійснював незалежну оцінку на замовлення Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» на підставі договору від 01.04.2005 № 10-17, містить висновок про незалежну оцінку танків, зокрема:

1. танк Т-72-А (зав. № В12ВТ3746);
2. танк Т-72-А (зав. № В01ВТ2000);
3. танк Т-72-А (зав. № В11ВТ9643);
4. танк Т-72-А (зав. № В10ВТ3208);
5. танк Т-72-А (зав. № В04ВТ3998);
6. танк Т-72-А (зав. № Б11ВТ8177);
7. танк Т-72-А (зав. № Б12ВТ1503);
8. танк Т-72-А (зав. № В12ВТ3754);
9. танк Т-72-А (зав. № В03ВТ1672);
10. танк Т-72-А (зав. № В11ВТ9685);
11. танк Т-72-А (зав. № В04ВТ3976);
12. танк Т-72-А (зав. № Б11ВТ8220);
13. танк Т-72-А (зав. № В12ВТ1681);
14. танк Т-72-А (зав. № Г08ВТ3994);
15. танк Т-72-А (зав. № Г06ВТ1625).

Всього у висновку професійного оцінювача оцінено 15 танків Т-72А, 1977-1979 р.в., і визначено, що загальна ринкова вартість всіх танків складає 2 920 410 грн., (близько 550 тис. дол. США за усі 15 танків), що орієнтовно складає 194 тис. грн. за танк Т-72А, і саме така ціна оцінки приблизно відповідала визначеній Міноборони залишковій вартості цього майна (згідно специфікації майна, що передавалося Міноборони компанії згідно контракту USE-26/2-209-ДК від 10.06.2005, що укладений з ДК «Укрспецекспорт» залишкова вартість зазначених танків визначена на рівні 3 018 555 грн. (орієнтовно 569 тис. дол. США), які були реалізовані за такими цінами на внутрішній ринок.

До речі, висновок професійного оцінювача був предметом рецензії з боку рецензента, який повністю підтвердив таку оцінку.

При цьому, за даними Держекспортконтролю, оскільки номерний облік окремих товарів військового призначення не ведеться, була надана інформація про вартість реалізації аналогічних танків Т-72А у зазначений період, а саме така одиниця військової техніки реалізовувалися за цінами, які коливалися на рівні 300- 376 тис. дол. США за одиницю, відповідно усі перелічені танки були реалізовані орієнтовно за 4,5 млн. дол. США, при цьому Міністерством ці танки згідно укладеного контракту реалізовано на внутрішній ринок за 570 тис. дол. США., тобто на 15 реалізованих танках держава недоотримала близько 4 млн. дол. США.

При цьому, тільки у 2006 році включено до переліків надлишкового майна 1000 танків Т-72 різних модифікацій для їх подальшої реалізації, а перед цим такий танк був знятий з озброєння ЗСУ, оскільки в Україні були відсутні будь-які ремонтні підприємства, що можуть обслуговувати такий танк. Але, Т-72 на сьогодні взятий на озброєння ЗСУ, значну частину, яку не встигли реалізувати повернуто до бойового складу і з 2014 року такий танк прекрасно обслуговується та модернізується на підприємствах ДК «Укроборонпром».

Інший приклад визначення необґрунтовано низьких цін, за яким майно вибувало з державної форми власності, зокрема на умовах бартеру.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 2009 р. N 1135 «Деякі питання відновлення та ремонту озброєння і військової техніки Збройних Сил» був затверджений Порядок проведення Міністерством оборони розрахунків з виконавцями робіт з відновлення та ремонту озброєння і військової техніки Збройних Сил, який визначав механізм проведення Міноборони та уповноваженими ним органами розрахунків з виконавцями робіт з відновлення та ремонту озброєння і військової техніки Збройних Сил шляхом передачі їм в рахунок оплати зазначених робіт надлишкового рухомого військового майна.

У матеріалах розслідування наявні копії документів, що підтверджують передачу військового майна виконавцям у рахунок оплати виконаних робіт з відновлення та ремонту озброєння і військової техніки Збройних Сил, зокрема наряди (форма 200) на 124 арк. про передачу ДП МОУ “Луцький ремонтний завод “Мотор” військового майна в рахунок оплати виконаних робіт з ремонту техніки, які засвідчують передачу бойових літаків та авіаційних двигунів, та іншого цінного майна, зокрема:

літак МіГ-29, заводський номер 2960512101, 1984 р.в.;
літак МіГ-29, заводський номер 2960518760, 1986 р.в.;
літак МіГ-29УБ, заводський номер 80003001048, 1986 р.в.;
літак МіГ-29УБ, заводський номер 50903010194, 1988 р.в.;
літак Л-39, заводський номер 433019, 1984 р.в.;
літак Л-39, заводський номер 834518, 1988 р.в.;
літак Л-39, заводський номер 433113, 1988 р.в.;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870881761133, 1987 р.в;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870881872203, 1988 р.в.;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870883772253, 1988 р.в.;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870883772281, 1987 р.в.;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870881872091, 1988 р.в.;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870881761099, 1987 р.в.;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870882972208, 1989 р.в.;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870884772298, 1988 р.в.;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870881761181, 1987 р.в.;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870883661203, 1986 р.в.;
авіаційний двигун РД-33-2С, заводський номер 870884772198, 1987 р.в.;
авіаційний двигун РД-33-2С, заводський номер 870881072061; 1987 р.в.;
авіаційний двигун РД-33-2С, заводський номер 870881872147, 1988 р.в.;
авіаційний двигун РД-33-2С, заводський номер 870884361074, 1983 р.в.;
авіаційний двигун РД-33-2С, заводський номер 870883461093, 1985 р.в.;
авіаційний двигун РД-33-2С, заводський номер 870882661078, 1986 р.в.;
авіаційний двигун РД-33-2С, заводський номер 870884661220, 1986 р.в.;
авіаційний двигун РД-33-2С, заводський номер 870884661272, 1986 р.в.;
авіаційний двигун РД-33-2С, заводський номер 870881561019, 1985 р.в.;
авіаційний двигун АЛ-21Ф-3Т, заводський номер 540892758362т,1987р.в.;
авіаційний двигун АЛ-25ТЛ, заводський номер 9052522900175;
авіаційний двигун Р-95Ш, заводський номер 5301957050;
авіаційні двигуни АІ-25ТЛ, інші двигуни та майно згідно наряду (таблиця 10 шрифтом на 30 арк. – більше 3000 найменувань майна, різні двигуни та запчастини).

При цьому, відповідно до зазначеного переліку військового майна, що було передано в якості розрахунків за надані послуги, а підприємство через посередників його продавало на зовнішні ринки, є питання виключно щодо оцінки переданого майна, яка визначалася на рівні залишкової його вартості. Наприклад, літак МіГ-29 (без двигунів) передавався за нарядами на рівні 1,6 - 2 млн. грн. (200-240 тис. дол. США), а турбореактивні двигуни на рівні 250 тис. грн. (30 тис. дол. США).

Наведемо деякі приклади подальшої реалізації цього майна згідно інформації Держекспортконтролю. Так, літаки та двигуни з цього переліку були реалізовані за таким порядком цін:

літак МіГ-29 УБ (учбово-бойовий), заводський номер 80003001048, 1986 р.в. з двома авіаційними двигунами РД-33 був реалізований через посередників за 2 795 000 дол. США, а Міноборони його відчужило за ціною близько 312 тис. дол. США, що у 9 разів менше ціни його наступного продажу на зовнішні ринки;
літак МіГ-29, заводський номер 2960710839, з двома авіаційними двигунами РД-33 був реалізований через посередників за 9,2 млн. дол. США, у 30 разів більше ціни його оціночної вартості;
літак Л-39, заводський номер 433019, 1984 р.в. з двигуном АІ-25ТЛ був реалізовані через посередників за 750 000 дол. США, а Міноборони його оцінило близько 26 тис. дол. США (орієнтовно 150 тис. грн. планер літака і 50 тис. грн. двигун), що у 28 разів менше його наступного продажу на зовнішні ринки;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870881761133, 1987 р.в., був реалізовані через посередників за 1 581 млн. дол. США, при цьому Міноборони його оцінило у розмірі 254 тис. грн. (32 тис.дол.), адже визначений як двигун ІV категорії, у 49 разів менше ціни його наступного продажу на зовнішні ринки;
авіаційний двигун РД-33-2С, заводський номер 870884772198, 1987 р.в. був реалізовані через посередників за 950 тис. дол. США, при цьому Міноборони двигун ІV категорії оцінило у розмірі 254 тис. грн. (32 тис. дол. США), що у 29 разів менше ціни його наступного продажу на зовнішні ринки;
авіаційний двигун РД-33, заводський номер 870882972208, 1989 р.в., був реалізовані через посередників за 950 тис. дол. США, при цьому Міноборони його оцінило у розмірі 254 тис. грн. (32 тис. дол. США), що у 29 разів менше ціни його наступного продажу на зовнішні ринки;
авіаційний двигун АІ-25ТЛ, заводський номер 9052522900175, був реалізований через посередників за 135 тис. дол. США, при цьому Міноборони його оцінило у розмірі 40 тис. грн. (5 тис. дол.), що у 27 разів менше ціни його наступного продажу на зовнішні ринки;
авіаційний двигун Р-95Ш, заводський номер 5301957050, був реалізований через посередників за 742 тис. дол. США, при цьому реалізований Міноборони передало його новому власнику за ціною 131,9 тис. грн. (16 тис. дол. США), адже визначений як двигун ІV категорії, що у 46 разів менше ціни його наступного продажу на зовнішні ринки.

Такий порядок цін і по іншому майну, на яке був попит на зовнішніх ринках, яке внаслідок його необґрунтованої оцінки було предметом відчуження, за залишковою вартістю, яка щонайменше в десятикратному розмірі, адже, наприклад двигун, який Міноборонони віднесло до четвертої категорії (із невисоким залишковим ресурсом) і оцінений у 30 тис. дол. США чомусь стає предметом реалізації новим власником за ціною 1,5 млн. дол. США.

Інший приклад, який став відомим під час дослідження фактів розкрадань на підприємствах ДК «Укроборонпром». Так, ДП «Київський бронетанковий завод» 04.11.2016 продав ТОВ «Оптимумспецдеталь» вирiб 1Г42 (танковий приціл) у кількості 3 шт. на загальну суму 2 670 000,01 грн. з ПДВ (741 666,67 грн. з ПДВ за одиницю), при цьому, 17.11.2016 ТОВ «Оптимумспецдедаль» постачає ці приціли до ДП «Харківський бронетанковий завод» за ціною 1 583 333,34 грн. з ПДВ за виріб.

Тобто, після початку військової агресії держава змушена модернізовувати та ремонтувати військову техніку, яка на початок 2014 року перебувала у технічно незадовільному стані, витрачаючи на це мільярди гривень, а свого часу кращі зразки військової техніки були предметами реалізацій за безцінь. Лише зважити на таку дрібницю – три танкових приціли держава змушена купувати у 2016 р. за 4,5 млн. грн. (понад 170 тис. дол. США), при цьому, що не так давно цілі танки із встановленими прицілами держава продавала за ціною 30-40 тис. дол. США, а на сьогодні одні лише приціли обходяться державі у суму понад 60 тис. дол. США за одиницю.

Найбільш типова модель реалізації військового майна здійснювалася через посередника:

1) МОУ укладає договір комісії із спецекспортером і передає майно, яке оцінене приблизно за ціною, яка вище за залишкову вартість цього майна орієнтовно на 10-15%, які зрештою покривали витрати пов’язані із реалізацією цього майна, а також комісійну винагороду);

2) спецекспортер реалізує таке майно на внутрішньому ринку за цінами, які є значно нижчими за ціни на таке майно на зовнішніх ринках та/або реалізує його посереднику на зовнішній ринок;

3) новий власник (покупець), самостійно або за договором комісії через того самого чи іншого спецекспортера, реалізує таке майно на зовнішніх ринках за ринковими цінами, які, як засвідчила стала тенденція, в десять і більше разів вищі за ціну реалізації Міноборони на внутрішньому ринку чи посереднику.

Тобто, держава в особі Міністерства оборони по суті здійснюючи продаж тисяч різних найменувань військового майна за залишковими цінами отримувала за таке майно по суті десяту частину від його реальної вартості, а посередники надприбутки.

В наведеній нижче таблиці наведено інформацію щодо опосередкованої вартості окремих зразків озброєння та військової техніки (ОВТ) на міжнародному ринку озброєнь у період з 1998 по 2017 роки (МРО) та інформацію про залишкову вартість надлишкового військового майна, яке могло бути реалізоване у зазначений вище період.

Найменування основних ОВТ	Середня залишкова вартість, USD	Опосередкована вартість на Міжнародних ринках озброєнь (МРО), USD
Бронетанкове озброєння та техніка
Т-55	10 788	209 000
Т-62	12 942	175 400
Т-72	59 038	46 000
Т-80	74 231	2 314 000
БМП-1	10 635	464 000
БТР-80	9 288	200 000
БТР-70	8 538	200 000
БТР-60	5 923	186 000
Зенітно-ракетні системи (комплекси, установки)
С-300ПМУ (дивізіон)	6 923 077	150 000 000
Бук М1 (дивізіон)	2453846	12 000 000
ЗУ-23-2	8 392	112 500
ЗКР 9М38М1 (ракета для Бук М1)	81 154	208 300
Літальні апарати
Мі-8	62 115	3 300 000
Мі-24	110385	8 300 000
МіГ-29	423 077	1 4500 000
Ан-32	119 808	3 780 000
Іл-78	645 000	14 900 000
Су-25	103 077	5 500 000
Самохідні артилерійські установки
2С19 МСТА-С	236 956	3 300 000

Примітка:

У стовпчику «Найменування ОВТ» наведено узагальнене найменування зразка ОВТ без деталізації модифікацій, в свою чергу в стовпчиках «Залишкова вартість» та «Вартість на МРО» приведено опосередковані цінові дані для всіх модифікації зразка.

Для полегшення сприйняття інформації та порівняння, в якості базової валюти обрано долар США, як найбільш поширену валюту при укладанні міжнародних договорів на постачання ОВТ.

Щодо наведеної інформації варто зауважити таке. Цінові дані з МРО отримані з відкритих джерел інформації та відповідають виробам, які перебували в експлуатації та реалізуються зі складу Збройних сил із проведенням передпродажної підготовки, ремонтів (за потреби).

Значення залишкової вартості відповідають виробам, що реалізуються зі складу Збройних сил або ж зберігання.

Результати аналізу інформації по міжнародних договорах на постачання ОВТ вказує на те, що на формування ціни мають значний вплив необхідність врахування державної і міжнародної політики, конкретний регіон світу в певний період часу, обсяги витрат, які необхідно здійснити для поставки (банківські, страхові, транспортні, маркетингові та інше). Також обов’язково враховуються обсяги, терміни та умови поставки, можливість подальшого розвитку співробітництва, обслуговування, поточного і капітального ремонтів, навчання персоналу, тощо. Враховуючи зазначене в якості довідкової вартості на МРО приведено опосередковані значення реалізації окремих зразків ОВТ.

У матеріалах Комісії наявні також пропозиції Міноборони про постачання боєприпасів, наприклад пропозиція для Афганської національної армії на суму 1,95 млн. дол. США за цінами 2003 року, зокрема:

7,62 мм набої– 5 611 296 шт.
7,62 мм набої гвинтівочні – 119 520 шт.
14,5 мм набої – 275 000 шт.
40 мм постріли ПГ- 7В до РПГ-7 – 2 106 шт.
73 мм постріли ПГ- 9В до СПГ-9 – 360 шт.
82 мм постріли для БМ-37 – 10 800 шт.
115 мм постріли до Т-62 – 1 100 шт.
122 постріли до Д-30 – 28 000 шт.

Однак, ціна запропонованих боєприпасів занижено занижена, адже вартість таких боєприпасів на МРО за опосередкованими цінами є вищою щонайменше у п’ятикратному розмірі. Про факт постачання зазначених боєприпасів конкретному покупцю Комісії не відомо, однак згідно наявних у матеріалах розслідування документів Міноборони було готове постачати такі боєприпаси за наведеною ціною, а отже Комісія припускає, що сотні мільйонів аналогічних боєприпасів, що були продані протягом 1991-2018 рр. були реалізовані так само за заниженими цінами, як і стрілкова зброя, сотні тисяч одиниць якої (різних типів та найменувань) було продано за значно заниженими цінами.

У матеріалах розслідування містяться численні приклади реалізації військового майна на умовах, що не відповідало економічним інтересам держави, а також завдавало збитків в особливо великих розмірах.

Комісія не здійснила загальну оцінку втрат внаслідок таких процесів, але обґрунтовано припускає, що внаслідок реалізації озброєнь та військової техніки, що має високий попит на світових ринках озброєнь, через посередників та за залишковими цінами, державі завдано збитків на десятки мільярдів. Комісія вважає, що ця інформація має бути предметом кримінального провадження, адже виключно слідчим шляхом мають бути встановлені завдані державі збитки.

ІІІ. Під час перевірки відомостей щодо обґрунтованості розміру компенсації вартості земельних ділянок, які належали державі та були у постійному користуванні військових частин, установ, організацій, що входять до сфери управління Міністерства оборони України, та були відчужені та/або передані під забудову в рамках реалізації інвестиційних проектів, Комісія встановила таке.

За отриманою інформацією, відповідно до облікових даних Міністерства оборони України за відомством було закріплена така кількість військових містечок та земель оборони, зокрема:

станом на 01.01.1992 на обліку рахувалося 3 082 військових містечок (комплексів будівель і споруд, розташованих на одній земельній ділянці, що використовуються для розквартирування військових частин), понад 55 тис. об’єктів нерухомості, та понад 666 тис. гектар земель оборони;
станом на 01.01.2001 на обліку рахувалося 2 474 військових містечок, в яких знаходилось 51 353 військових будівель та споруд, тобто за десять років було передано іншим користувачам та/або відчужено 608 військових містечок;
станом на 01.01.2005 на обліку рахувалося близько двох тисяч військових містечок на яких було розташовано 45 528 будівель та споруд;
станом на 01.01.2017 на обліку перебувало 1 491 військове містечко на території яких розташовано 33 431 будівлю, з них на території Донецької та Луганської областей знаходиться 41 військове містечко (659 будівель), а також у користуванні знаходиться 2 235 земельних ділянок загальною площею 494,05 тис. га (без урахування 39,73 тис. га, що знаходяться на тимчасово окупованій території АР Крим), при цьому оформлено правовстановлюючих документів на земельні ділянки загальною площею 375,99 тис. га (76,1 % загальної площі).

Таким чином, за 26 років незалежності України із сфери управління Міноборони вибуло 1 591 військове містечко із розташованими на них об’єктів нерухомості у кількості понад 21 тис. будівель та споруд, а також вибуло понад 172 тис. гектар земель оборони, у т.ч. 39,7 тис. га на окупованій території АРК (при цьому на сьогодні є питання забезпечення відповідними фондами в нових пунктах постійної дислокації сформованих протягом 2014 – 2018 років військових частин ЗСУ, які неможливо розмістити на фондах Міноборони; лише протягом 2014 – 2016 рр. сформовано 105 військових частин (підрозділів), для яких визначені пункти постійної дислокації (76) та тимчасові місця розміщення на фондах, які не належать до сфери управління Міноборони (29) і з цією метою повернуто вивільнені в попередні роки та відновлено 39 військових містечок (776 споруд), однак це не вирішує питань, які чомусь вирішуються із складнощами, хоча у попередні десятиліття Міноборони було фактично основним донором об’єктів нерухомості для розміщення судів, інших військових формувань, державних органів, органів місцевого самоврядування).

При цьому, Комісія відзначає, що військові містечка в основній своїй масі були розташовані в центральних районах столиці України – м. Києва, Львова, Харкова, Одеси, Донецька, Луганська, інших міст обласного значення, а також міст районного значення.

Розпочатий процес масового скорочення війська зумовив, крім масштабного скорочення озброєнь та військової техніки, масове вивільнення військових містечок, і, з огляду на їх місцезнаходження та інвестиційну привабливість, величезна кількість таких об’єктів стали об’єктами зловживань.

Комісія відзначає, що за результатами аналізу наданої Фондом державного майна інформації щодо 12 890 об’єктів нерухомості (будівель і споруд), які у період 2004-2014 рр. перебували на балансі державних підприємств, установ та організацій Міноборони, щодо якого прийнято управлінські рішення, зокрема відчужено, списано, передано у комунальну власність, передано до сфери управління іншому органу державної влади, інше (реалізовано із сфери управління) згідно даних Державного реєстру, тобто за 10 років, вбачається, що більшість об’єктів (орієнтовно 4/5) були безоплатно передані у комунальну власність або передано до сфери управління іншим органам державної влади.

В цілому передача таких об’єктів здійснювалась на підставі та у порядку визначеному законодавством. Інше питання, що деяка частка переданих об’єктів у подальшому використовувалася в досить успішних комерційних проектах і об’єкти, які були розташовані у привабливих місцях (в центральних частинах міст, особливо обласного значення), були об’єктом інвестиційних проектів, при цьому нові володільці отримували значні дивіденди у вигляді квадратних метрів; наприклад в центральній частині Львова чи Донецька чи будь-якого іншого обласного центру органам місцевого самоврядування передаються цілі військові містечка, оскільки в Міноборони їх не змогли реалізувати чи укласти інвестиційні угоди, але чомусь такі містечка успішно забудовуються, при цьому місто чи державний орган отримує квадратні метри за укладеною угодою, а Міноборони нічого; чи передається спорткомплекс у якомусь обласному центрі, наприклад у м. Вінниця, як такий що не потрібний Міноборони, однак місцева влада вже за місяць проводить інвестиційний конкурс, при цьому, крім добробуту мешканців міста, забезпечить значні надходження до місцевого бюджету.

Комісія, ознайомившись із наданою інформацією, встановила, що сотні привабливих об’єктів Міноборони, особливо з початку 2000-х років, стали об’єктам зловживань, що виражалися у відмові від їх використання на користь третіх осіб, купівлі-продажу за цінами, що значно були нижчими за ринкові, міни та/або об’єктами передач приватним забудовникам під час інвестиційної діяльності із будівництва житла для військовослужбовців на умовах, які не відповідали інтересам держави, при цьому під час такої діяльності державі завдавалися збитки в особливо великих розмірах.

Комісія вважає за необхідне навести декілька прикладів, адже наведені нижче схеми є типовими та розкривають деструктивні процеси, які видавалися за інвестиційну діяльність під час будівництва житла для військовослужбовців протягом 1991-2018 рр.

Щодо військових містечок № 23 (м. Київ, вул. Січневого повстання, 1), № 24 (м. Київ, вул. Січневого повстання 38, 40).

Слід зазначити, що вивільнення установ, що знаходилися на фондах військових містечок №№ 23, 24 не було передбачено організаційними заходами з реформування Збройних Сил України у 2004 році, а так само їх передислокація, що вказує виключно на те, що питання вивільнення найбільш привабливих ділянок здійснювалося на комерційній основі.

Так, за наявною інформацією, у 2003 році частина території військового містечка № 23 (це містечко, де була розташована колишня військова комендатура, державний галузевий архів Міноборони, ансамбль пісні і танцю Збройних Сил України (м. Арсенальна), а будівлі та споруди були пам’ятками архітектури, зокрема «Миколаївські ворота», які були частиною Київської фортифікаційної споруди) за згодою Міністерства оборони безоплатно вилучена на користь ТОВ "Інвес" (0,6 га), однак площа забудови житлового комплексу по вул. Грушевського 9 (два будинки на декілька десятків тисяч метрів; ціна одного метра цієї нерухомості понад 4 тис. дол. США) свідчить про те, що фактично забудовнику надано більшу ділянку. При цьому, за наявною інформацією за передачу цієї частини території Міноборони нічого не отримало, але на земельній ділянці побудований елітний комплекс з виходом до Маріїнського парку і краєвидами на Дніпро, де обзавелися нерухомістю зокрема ті особи, які займали вищі державні посади, чи які з ними були пов’язані, однак в будь-якому разі військове відомство в цих будинках нічого не отримало. Зазначена інформація потребує перевірки слідчим шляхом, адже документального підтвердження Міноборони надано не було, більше того за наданою Міноборони інформацією вся територія військового містечка № 23 станом на 2019 рік рахується за державою.

Далі, у 2004 році Міноборони, в особі начальника Управління майна та земельних ресурсів - заступника директора Департаменту Волинського В.О. за довіреністю Міністра оборони України Марчука Є.К. від 17.08.2004, укладено договори міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців:/p>

від 06.09.2004 № 2682 з ТОВ "Хрещатик Інвестбуд", на міну належного Міноборони майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Січневого повстання, 1, (військове містечко № 23) експертною вартістю 18 млн. 656 тис. грн., на належний ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" житловий будинок на 196 квартир загальною площею 12157,1 кв. м, експертною вартістю 18 млн. 656 тис. грн. за адресою: м. Харків, вул. П. Свинаренка, 18;
від 22.09.2004 за № 3604 з ТОВ "Регіон Інвест", на міну належних Міноборони майнових комплексів загальною площею 13115 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Січневого повстання 38,40 (військове містечко № 24) експертною вартістю 19 млн. 980,9 тис. грн. на належний ТОВ "Регіон Інвест" житловий будинок літ. "А-10" на 197 квартир загальною площею 12617 кв. м, вартістю 19 млн. 379,7 тис. грн. за адресою: м. Харків, вул. П. Свинаренка, 20.

Оскільки організаційними заходами з реформування ЗСУ на 2004 рік передислокація установ, що знаходилися на фондах військових містечок № 23, 24 та їх вивільнення не передбачалися, зазначені договори міни Департаментом (в особі заступника директора Волинського В.О.) укладені з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 та наказу Міністра оборони України від 12.12.2002 № 407 "Про організацію роботи органів військового управління Збройних Сил України з відчуження військового майна", яким передбачено відчужувати нерухоме майно, що вивільняється в ході виконання заходів Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України.

На підставі актів прийому-передачі від 10.09.2004 та від 24.09.2004, затверджених директором Департаменту Веліжанським С.К., Міноборони в особі начальника Управління майна та земельних ресурсів - заступника директора Департаменту Волинського В.О. передало ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" та ТОВ "Регіон Інвест", відповідно, майнові комплекси, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Січневого повстання, 1, 38, 40, одночасно отримавши за актами прийому-передачі:

від ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" - житловий будинок на 196 квартир за адресою: м. Харків, вул. П. Свинаренка, 18;
від ТОВ "Регіон Інвест" - житловий будинок на 197 квартир за адресою: м. Харків, вул. П. Свинаренка, 20.

На момент проведення перевірки квартири у житлових будинках за адресою: м. Харків, вул. П. Свинаренка, 18, 20 у власність Міноборони не оформлені та військовослужбовцями не заселені.

Як встановлено перевіркою, частина житла за адресою: м. Харків, вул. П. Свинаренка, 18, 20, отриманого Міноборони від ТОВ "Хрещатик Інвестбуд" та ТОВ "Регіон Інвест", фактично належала іншим юридичним особам.

Так, 36 квартир (30 квартир у будинку по вул. П. Свинаренка, 18 та 6 квартир у будинку по вул. П. Свинаренка, 20) були профінансовані та належали фізичним особам.

Управлінням капітального будівництва Харківської облдержадміністрації у 2004 році на будівництво 119 квартир у житловому будинку по вул. П. Свинаренка, 20, в м. Харків, перераховано АТ "Агросервіс-Україна" (замовник будівництва) 11,3 млн. гривень. За актом від 08.11.2004 АТ "Агросервіс-Україна" передав 119 квартир УКБ Харківської облдержадміністрації.

Головним командуванням ВПС Збройних Сил України укладено з АТ "Агросервіс-Україна" договір від 08.12.2003 № 17/Д/03/9 на будівництво, в порядку пайової участі 197-квартирного житлового будинку по вул. П. Свинаренка, 18, у м. Харків, на 8 млн. 423,6 тис. грн., в рахунок виконання якого було перераховано АТ "Агросервіс-Україна" 3,4 млн. гривень.

Тобто Департаментом, в рахунок переданої комерційній структурі нерухомості, було отримано житло, профінансоване юридичними та фізичними особами, у тому числі, самим же Міністерством оборони України.

При цьому, Комісія вважає вкрай невигідні умови такого обміну – понад 14 гектар в самому центрі столиці з об’єктами нерухомості, придатними для використання, на квартири на околиці Харкова, які частково були профінансовані самим же Міністерством оборони, а також іншими структурами за рахунок державного бюджету і коштів місцевих громад.

За експертними оцінками, через цю оборудку Міноборони недоотримало щонайменше одну тисячу одно і двокімнатних квартир (у рівному співвідношенні) в спальних районах таких міст як Харків, Львів, Одеса, що, зокрема, суттєво могло би вирішити проблему із забезпеченням житлом офіцерів в гарнізонах кожного з цих обласних центрів, однак так не сталося, державі завдано збитків, а винні особи досі не притягнуті до відповідальності.

Щодо військового містечка № 2 по вул. Проф. Підвисоцького, 4, Київ

Слід зазначити, що вивільнення цього містечка також не було передбачено організаційними заходами з реформування Збройних Сил України, що підтверджує критерії вивільнення ділянок - щодо яких є комерційний інтерес (це містечко, де наразі забудований елітний багатоквартирний комплекс «Новопечерські липки»), обставини забудови якого були вкрай невигідними для держави, а також свідчили про вчинення кримінальних правопорушень, які досі не розслідувані попри завдання збитків в особливо великих розмірах, адже держава не отримала щонайменше 13 тис. квадратних метрів житлової площі, а також додатково втратила практично 10 гектар землі на Печерських пагорбах.

Так, між Міноборони в особі начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України Ісаєнка Дмитра Валерійовича та ВАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» було укладено Генеральний договір від 31.12.2003 №7/38-03 про будівництво, придбання та забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей житлом шляхом пайової участі в будівництві комплексу об’єктів житла на земельній ділянці військового містечка №2 по вул. Підвисоцького, 4 у місті Києві (далі – Генеральний договір), за яким частка Міноборони – це квартири, загальна житлова площа яких становить 25% від визначеної проектною документацією площі квартир в житлових будинках, які мали бути побудовані на вказаній земельній ділянці, що орієнтовно на 2005 рік склало 85000 квадратних метрів житлової площі. При цьому слід зазначити, що відповідно до чинного на той момент Указу Президента України № 240 від 01.07.1993 року, максимальна частка, яка могла бути передана у власність інвестора, не могла перевищувати 50% від площі забудови, а відповідно частка держави на момент укладення договору мала б становити 170 тис. кв.м.

Протягом 2004-2005 рр. було укладено ряд додаткових угод до укладеного Генерального договору, якими, зокрема, визначення Інвестор по тексту змінено на Пайовик та визначено, що починаючи з 2004 року, за зверненням Замовника (Міноборони), Пайовик надає 5% квартир в інших районах м. Києва та в населених пунктах в межах Київського гарнізону, та 20% квартир в інших регіонах України (від загальної площі квартир у «Комплексі об’єктів»). Додатковим договором № 2 від 30.01.04 включено нового учасника договору ТОВ «Будспецсервіс», як третю сторону - пайовика, а за додатковим договором № 3 від 25.07.04 ВАТ «Трест «Південзахідтрансбуд» добровільно відмовився від виконання умов договору та в односторонньому порядку розірвав договірні відносини. Його зобов’язання взяло на себе ТОВ «Будспецсервіс».

На перший погляд зміна найменування сторін у договорі нормальна справа, але в розрізі подальшого виконання цього договору, вбачається, що зміна найменування сторони на «пайовик» була спрямована на зміну господарсько-правових відносин, які склалися між сторонами – Замовником та Інвестором.

23.12.2004, як вбачається з рішення Київської міської ради, земельна ділянка військового містечка загальною площею 19,55 га передана ТОВ «Будспецсервіс».

З огляду на те, що земельна ділянка загальною площею 19,55 га відносилась до земель оборони і перебувала у державній формі власності, очевидно, що посадовими особами Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України були вчиненні дії, спрямовані на протиправну, незаконну відмову від земельної ділянки, про що у 2005 році постфактум були внесенні відповідні зміни до укладеного Генерального договору або незаконно не були вжитті заходи реагування, спрямовані на оскарження відповідного рішення Київської міської ради.

Згідно Закону України «Про використання земель оборони» Київрада не мала права розпоряджатися земельною ділянкою військового містечка № 2, оскільки це земельна ділянка державної форми власності, на якій були розташовані об’єкти нерухомості, перебувала техніка і т.д. Так само і не мав права розпоряджатися цією земельною ділянкою начальник Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України Ісаєнко, який зобов’язаний був оскаржити відповідне рішення Київради.

Так, договором про врегулювання відносин № 227/УПБ-74Д-05 від 07.04.05, укладеним Міноборони, в особі тимчасово виконуючого обов’язки директора Департаменту будівництва, придбання житла та відчуження фондів Міноборони Даниловичем С.М. та ТОВ «Будспецсервіс», був безпідставно збільшений розмір земельної ділянки на 1 га без зміни частки Міноборони за Генеральним договором (у цьому договорі земельна ділянка визначена загальною площею 18,46 га, на якій розміщене військове містечко № 2 по вул. Професора Підвисоцького, 4 у м. Києві), а також було визначено, що точний розмір земельної ділянки та її межі визначаються землевпорядкувальною документацією, яка мала бути розроблена у встановленому порядку. При цьому, Міноборони брало зобов’язання відмовитись від права на земельну ділянку, а також списати об’єкти нерухомого майна.

Також, цим договором було визначено, що частка Міноборони залишилась незмінною – 25% від визначеної проектною документацією площі квартир - і її точна площа буде відкорегована за результатами затвердженої проектно-кошторисної документації і отриманого відповідного висновку служби «Київдержекспертиза» на весь комплекс забудови.

З огляду на те, що згідно незаконного рішення Київради земельна ділянка військового містечка у грудні 2004 року була передана ТОВ «Будспецсервіс», при цьому на цій ділянці були розташовані об’єкти нерухомого майна, які належали державі, факт укладення договору про врегулювання відносин у квітні 2005 року свідчить про ознаки фіктивності.

Крім цього, за цим договором ТОВ «Будспецсервіс» взяло зобов’язання компенсувати Міноборони витрати за спожиті в попередні роки енергоносії та здійснити виплату компенсації залишкової вартості нерухомого майна, яке підлягало зносу на території військового містечка.

08.04.2005, на наступний день після укладення Договору про врегулювання відносин від 07.04.05, Данилович С.М. уклав Додаткову угоду до цього договору, за якою було продано пай Міноборони у комплексі об’єктів.

Так, положеннями цієї додаткової угоди було передбачено, що ТОВ «Будспецсервіс» купує, а Міністерство продає належний пай (25% від запланованого об’єму загальної житлової площі Комплексу об’єктів).

При цьому, сторони безпідставно визначили ціну паю Міністерства в розмірі 180 983 821,00 грн., що становить орієнтовно 85 000 кв.м. загальної площі житла або 25% від запланованого об’єму загальної житлової площі. Вартість паю була вирахувана з огляду на те, що ніби товариство станом на 01.03.2005 передало Міноборони 10 878 кв.м. житлової площі (4313 кв.м. у межах Київського гарнізону та 6564 кв. м. в інших регіонах України), на суму 18 394 374 грн., відповідно вартість паю була вирахувана виходячи з ціни одного метра квадратного об’єктів, що були придбані і ніби передані Міноборони, тобто суму поділили на кількість квадратних метрів і вийшла вартость 1 690 грн./м.кв. - це при тому, що вартість одного метра квадратного у центрі столиці коштувала щонайменше у десятикратному розмірі більше.

Також, у додатковій угоді від 08.04.2005, сторони погодили, що оскільки товариство виконало свої зобов’язання у частині передачі Міноборони майнових прав на 10 878 кв.м. житлової площі на загальну суму 18 394 374 грн., а резервний фонд у розмірі становить 27 147 573 грн., залишається у товариства до введення в експлуатацію комплексу об’єктів, ТОВ «Будспецсервіс» мало перерахувати Міноборони 135 441 874 грн.

Далі, 02.09.2005 між Міноборони, в особі начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Ісаєнка Д.В., та ТОВ «Будспецсервіс» було укладено Додатковий договір № б/н до Договору про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання Генерального договору від 07.04.2005, за яким сторони домовились, що Товариство, в рахунок виконання своїх грошових зобов’язань з фінансування житла за договором про врегулювання відносин від 07.04.2005, має право передавати Міністерству майнові права на житло.

25.10.2005 між Міноборони (в особі Ісаєнка Д.В.) та ТОВ «Будспецсервіс» було укладено ще одну Додаткову угоду до Договору про врегулювання відносин від 07.04.2005, якою зменшено частку Міноборони на 30%.

Зокрема, угодою було визначено, що з огляду на те, що згідно з повідомленням Дочірнього підприємства «Інститут «Київгенплан» ВАТ «Київпроект» від 13.10.2005 загальна площа житла, що може бути побудована на земельній ділянці, визначена в розмірі 204 400 м2, а не 340 340 м2, яку сторони розраховували отримати на підставі попереднього розрахунку при підписанні Договору про врегулювання відносин та Генерального договору. У зв’язку з цим до цього договору внесено зміни, за якими загальна площа квартир, які мають бути передані Міноборони зменшилась з 85 000 кв.м. до 51 100 кв.м.

Зміст укладеної угоди також суперечить інтересам держави, оскільки положеннями Генерального договору було визначено, що зміна розрахункового загального метражу площ може відбутись відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і отримання відповідного висновку служби «Київдержекспертиза». Важливо наголосити, що ТОВ «Будспецсервіс» так і не виконало свої обов’язки за Генеральним договором та укладеними на його виконання додаткових угод - проектно-кошторисна документація не була складена і затверджена сторонами.

Крім цього, за наявною інформацією, на земельній ділянці, яка була передана Міноборони в рамках укладеного Генерального договору було побудовано і введено в експлуатацію комплекс будинків і споруд площа яких значно перевищує задекларовану площу у вказаній додатковій угоді – 204 340 кв.м.. Про це свідчать дані комплексної державної експертизи на проект будівництва житлового кварталу станом на 2010 рік, а також те, що у період з 2010 по 2015 рік велося будівництво на вказаній земельній ділянці. З викладеного вбачається, що представники сторін договору, у порушення вимог попередніх домовленостей та вимог законодавства, внесли зміни до договору у частині зменшення частки Міноборони на підставі довідки із сумнівним змістом з метою зменшення суми фінансових зобов’язань товариства перед державою за Генеральним договором.

27.10.2005 ТОВ «Будспецсервіс» та Міноборони в особі директора Департаменту будівництва та відчуження фондів Фоміна О.Ю., начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Ісаєнка Д.В., директора Департаменту економічної та господарської діяльності Павлюка В.І. був підписаний Протокол про стан виконання сторонами договірних зобов’язань, яким сторони засвідчили повне виконання зобов’язань за договором – на загальну суму 153 816 874,36 грн., однак Департаментом фінансів Міністерства оборони України підтверджено надходження в сумі 123 650 000 грн., але не зважаючи на це посадовими особами Міноборони був підписаний протокол виконання договірних зобов’язань.

Крім цього, 20.10.2005 у Протоколі наради щодо стану здійснення розрахунків за договором № 227/УПБ-74Д-05 від 07.04.2005 вказується, що ТОВ «Будспецсервіс» виконало свої зобов’язання за договором, у зв’язку з цим пропонується розглянути питання про виключення з Договору від 07.04.2005 пунктів 1.7 та 3.8 щодо остаточних розрахунків з Міністерством та зміни умов цього договору відносно виконання перед Міноборони зобов’язань щодо обсягів оплати будівництва та придбання житла для військовослужбовців, що, очевидно, суперечить інтересам держави.

Разом з тим, 17.03.2006 Директор Департаменту будівництва та відчуження фондів Ісаєнко Д.В., зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам держави, уклав з ТОВ «Будспецсервіс» додаткову угоду, якою було припинені договірні зобов’язання між Міноборони і ТОВ «Будспецсервіс» у зв’язку з повним виконанням умов Генерального договору, і оскільки такий договір фактично не був виконаний, такими діями, які виражалися у підписанні документів, які підтверджували повне виконання товариством своїх зобов’язань, спричинило збитки на суму, що відповідає показнику тяжких наслідків.

Крім цього, згідно Протоколів про стан виконання зобов’язань сторонами на виконання умов Генерального договору, вбачається фіктивна передача об’єктів нерухомого майна та/або майнових прав на об’єкти нерухомого майна.

Так, згідно одного із протоколів Міноборони передаються майнові права на 30 квартир загальною площею 1 513,40 кв.м. у смт. Решетилівка Полтавської області загальною вартістю 1 984 067,40 грн., які за даними Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, станом на липень 2015 року фактично не отримані. Аналогічна ситуація і з іншими об’єктами, які ніби були передані в рамках виконання Генерального договору - двадцять одна квартира у м. Бердичів (вул. Спартаківська, 45), майнові права на які були передані Міноборони, не заселена у зв’язку з їх невідповідністю санітарно-епідеміологічним нормам, тобто приміщення в аварійному стані.

В Департаменті фінансів Міноборони України наявні документи, які підтверджують фактичне отримання лише 24 квартир у смт. Коцюбинське, однак згідно протоколів було зараховано передачу 28 квартир, що може свідчити про фіктивну передачу 4 квартир та/або майнових прав на квартири.

Також відомі факти про фіктивне зарахування Міноборони інших квартир, передача яких не підтверджується документами, які свідчать про фактичне їх зарахування квартирно-експлуатаційними органами на виконання Генерального договору від 31.12.03 №7/38-03 (наприклад квартира 9 на пр.-кті Героїв Сталінграду, 101 в м. Миколаєві, одна квартира у с. Вербка, тощо).

Також, за висновками комплексної державної експертизи проекту «будівництва житлового кварталу з об’єктами соціально-громадського призначення та підземним паркінгом по вул. Професора Підвисоцького (на території військового містечка №2) у Печерському районі м. Києва» від 02.07.2007 та від 10.06.2010 вбачається загальна площа квартир, які були побудовані на території військового містечка, і з огляду на різницю між фактично побудованими квадратними метрами і метрами, які були підставою для незаконного припинення договірних зобов’язань, ТОВ «Будспецсервіс» не виконало свої зобов’язань за Генеральним договором від 31.12.2003, а саме – не передало Міністерству оборони України щонайменше 13 416,77 кв.м. житла. Тобто, навіть за укладеними завідома невигідними угодами держава недоотримала щонайменше 13 тис. кв.м. При цьому, Комісії не відома остаточна площа забудови, що ймовірно є вищою вдвічі з огляду на те, що площа забудови самоправно була збільшена.

Окремо слід звернути увагу на те, що за наявними документами (планами, картами і схемами військового містечка) територія військового містечка складала 28,66 га, яка частково була забудована підрядником (понад 19 Га). Щодо іншої частини був підготовлений майданчик під будівництво та розпочато будівництво наступної черги будинків. При цьому, за Генеральним договором Міноборони мало передати 18,66 га, але фактично була передана вся ділянка, яка була відведена під військове містечко, про що свідчить списання всіх без виключення об’єктів нерухомого майна на території військового містечка, які були розташовані на 28,66 Га.

Тобто, посадові особи списуючи будівлі і споруди на території військового містечка фактично передали цю земельну ділянку забудовнику, при цьому 10 Га Міноборони просто подарувало приватному забудовнику.

Щодо списання будівель і споруд військового містечка слід наголосити на тому, що згідно укладених угод між Міноборони і ТОВ «Будспецсервіс», товариство мало компенсувати вартість військового нерухомого майна за цінами, які визначило Міноборони. На виконання цих положень договору, нерухоме майно на території військового містечка було списане як таке, що попадає під пляму забудови. При цьому, списання майна було здійснено за залишковою балансовою вартістю і саме ця сума підлягала компенсації зі сторони контрагента. Але цього зроблено не було і такий порядок суперечить вимогам законодавства з питань реалізації військового майна.

Так, Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, визначено, що реалізація військового майна може здійснюватись на платній або компенсаційній основі, при цьому вартість майна визначається виходячи з його якісного (технічного) стану і ринкових цін на майно. Фактично, об’єкти нерухомого майна були списані і визначена їх компенсаційна вартість за цінами, які не відповідали ринковим, а також було безпідставно списане військове майно, яке не попадало під пляму забудови, що свідчить про розтрату військового майна посадовими особами Центрального спеціалізованого будівельного управління. Крім цього, згідно протоколу від 27.10.2005 про стан виконання сторонами зобов’язань за Генеральним договором вбачається, що ТОВ «Будспецсервіс» перерахувало на рахунок Міноборони суму в якості компенсації вартості матеріалів та конструкцій отриманих внаслідок розбирання об’єктів нерухомого майна у розмірі 1 799 850 грн., яка була зарахована до виконання загальної суми зобов’язань товариства за Генеральним договором, оскільки товариство здійснило підготовчі роботи на будівельному майданчику, що було обраховано в еквіваленті 857 кв.м. житлової площі. Тобто, держава не тільки не отримала грошові кошти за реалізовані об’єкти нерухомого майна, а ще не отримала житлову площу у розмірі 857 кв.м.

Таким чином, з огляду на вищевикладену інформацію, вбачається те, що посадовими особами Міноборони у 2005 році реалізована шахрайська схема, метою якої було заволодіння земельною ділянкою державної форми власності шляхом укладення різних документів, у т.ч. фіктивних за своїм змістом, якими встановили фіктивні зобов’язання контрагента, а так само змінювали як спосіб їх виконання так і саме зобов’язання всупереч інтересам держави. Крім цього, вбачається розтрата військового майна в особливо великих розмірах, інші протиправні дії.

За наявною інформацією, ринкова вартість 1 сотки землі у Печерському районі міста Києва у 2005 році складала не менше 50 тис. дол. США за сотку, що еквівалентно 250 000 грн., відповідно 1 га – 25 000 000 грн., а 28 га – 700 000 000 грн., при тому, що частка Міноборони у цьому «проекті» була визначена у розмірі 153 млн. грн., яку навіть не було передано у повному обсязі.

Таким чином, експертна оцінка обсягу житла, яка могла би бути побудована тільки за рахунок продажу земельних ділянок за комерційною вартістю, становить близько 400 000 квадратних метрів житла в спальних районах обласних центрів або в населених пунктах районного значення, а це близько 9 000 квартир для військовослужбовців у гарнізонах, в яких офіцери не можуть одержати житло десятками років.

З огляду на зазначене вище, вбачається, що уповноважені службові особи Міноборони, під час виконання Генерального договору укладали угоди, зміст яких не відповідав законодавству та інтересам Міноборони, а такими діями завдали матеріальних збитків, що виражаються у недоотриманні грошових сум в особливо великих розмірах, недоотриманні об’єктів нерухомого майна, втрати військового майна, а укладена 17.03.2006 угода про припинення договірних зобов’язань у зв’язку з належним виконанням договору, а також підписання фіктивних Протоколів та актів прийому-передачі квартир, якими підтверджувалось зарахування відповідних сум і передача квартир Міністерству оборони України, свідчить про вчинення такими особами діянь, які містять ознаки злочинів, передбачених частиною п’ятою статті 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчинені в особливо великих розмірах), статтею 364 (зловживання владою або службовим становищем) і, ймовірно, статтею 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України.

Комісія також звертає увагу на те, що за укладеними Міністерством оборони України договором з ТОВ «Будспецсервіс» було передано частину території військового містечка площею 18,46 га, при цьому, посадовими особами Міністерства оборони України були безпідставно списані будівлі і споруди на території військового містечка, яка не підлягала передачі за укладеними договорами, загальною площею 10,22 га, а сама ділянка мала бути облікована за Міністерством оборони України (згідно план-схеми військового містечка, яке наявне у матеріалах розслідування, а також аеро-фотознімків території площа військового містечка із розташованими на ній об’єктами складала понад 28 га дорогоцінної землі).

При цьому, у 2015 році народними депутатами Міністерство оборони повідомлялося про те, що частина території військового містечка № 2 по вул. Підвисоцького 4, у місті Києві не була забудованою і перебувала у незаконному володінні третіх осіб, оскільки їх дії спрямовані на підготовку цієї ділянки до забудови, що створювало перешкоди для реалізації державою її майнових прав. Про такий стан справ були поінформовано керівництво Міністерства оборони України, а також правоохоронні органи, однак дієвих заходів реагування вжито не було, оскільки станом на сьогодні зазначена частина військового містечка активно забудовується.

Комісія також відзначає, що за наявною інформацією, щодо цього правопорушення 06.02.2014 внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, однак жодних слідчих дій в межах даного кримінального провадження здійснено не було. Фактично розслідування цього правопорушення завершено на етапі внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, адже слідчими здійснена правова кваліфікація за ч. 2 ст. 423 Кримінального кодексу України 2001 року, яку виключено з Кримінального кодексу України на підставі Закону № 746-VII від 21.02.2014.

Але, стаття 423 КК була спеціальною нормою (за суб’єктом), а стаття 364 КК є загальною. Відповідно до правил подолання конкуренції загальної і спеціальної кримінально-правових норм застосовуватись має норма, яка передбачає спеціальне правило поведінки, тобто норма – ст. 423 КК, однак вчинене діяння не втрачає ознак, визначених загальною нормою (ст. 364 КК), а лише доповнюється додатковими характеристиками (зокрема суб’єкта злочину). Тому, хоча набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, передбачене ст. 423 КК, кримінальна відповідальність може наставати за діяння, передбачене ст. 364 КК. В зв’язку з цим відсутні підстави для закриття кримінального провадження щодо зловживання відповідними службовими особами Міноборони своїм службовим становищем.

Щодо військового містечка № 50 по вул. М. Грушевського, 30

У 2000 році Міноборони, в особі колишнього начальника розквартирування військ і капітального будівництва генерал-полковника Рудковського Д.О., колишнього начальника ГоловКЕУ генерал-майора Литвиненка В.В., та ТОВ «Класик» укладений договір від 15.06.2000 б/н, про пайову участь у будівництві житла для військовослужбовців на земельній ділянці по вул. Грушевського, 30 загальною площею 1,22 Га, з визначеною часткою Міноборони на рівні 25 % загальної площі квартир (10 000 кв. м.), тобто, частка Міноборони мала б становити 2500 кв. м. житла.

Додатковою угодою від 17.06.2000 № 1 загальна площа квартир була збільшена до 12490 кв. м, а доля Міноборони - зменшена до 20 %.

Згідно з додатковою угодою від 28.12.2004 № 2 ТОВ «Класик» зобов'язувалося передати Міноборони квартири у м. Києві, за іншими адресами, загальною площею 1795,2 кв. м в термін до 02.04.2005; однак за декілька днів до дати виконання свої зобов’язань була укладена чергова додаткова угода від 28.03.2005 № 3, якою визначено кінцевий погоджений розрахунок, у відповідності з яким Міноборони отримує 2 493,9 кв. м житла у м. Києві вартістю 6 млн. грн. та додатково грошову компенсацію 1 млн. грн.

При цьому, як було встановлено під час перевірки Рахунковою палатою, кошти в сумі 1 млн. грн. були перераховані ТОВ «Класик» на банківський рахунок ГоловКЕУ, а далі згідно рішення заступника Міністра оборони України Кредісова В.А. від 11.04.2005 перераховані ВАТ "Бориспільсільбуд" на оплату виконання якихось робіт.

Також було встановлено, що Міноборони на виконання вказаного договору за актами прийому-передачі квартир отримало від ТОВ «Классик» 24 квартири загальною площею 2493,9 кв. метрів (виходячи з опосередкованої вартості 2,3 тис. грн. за 1 кв. м житла в м. Києві і станом на 01.01.2005 це становило 5,7 млн. грн., що орієнтовно складало 1 млн. дол. США, при цьому у 2005 році вартість сотки землі у цьому районі Києва за наявною інформацією становила орієнтовно 100-150 тис. дол. США, а відповідно опосередкована вартість такої ділянки щонайменше становила понад 10 млн. дол. США, що еквівалентно 600 одно-двокімнатних квартир у співвідношенні 50/50 в спальних районах обласних центрів та міст районного значення, але ніяк не 24 квартири в спальних районах міста Києва).

Щодо військового містечка № 62 по бульвару Л. Українки, 23, 25

За договором від 02.10.2000 № 31, укладеним ГоловКЕУ з ЗАТ «Позняки-Жил-Буд» на земельній ділянці площею 0,6 га у м. Київ, по бул. Л. Українки, 23, передбачалося будівництво житлового комплексу. За умовами договору, ГоловКЕУ по закінченню будівництва в місячний термін після підписання акту приймальної комісії повинно було отримати квартири в новобудовах м. Києва загальною площею 1 000 кв. м та дві чотирикімнатні квартири в житловому комплексі, будівництво якого є предметом договору.

Додатковою угодою від 26.12.2002 до договору, затвердженого колишнім начальником розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил України - Мещеряковим О.М. було змінено умови договору, а саме, Міноборони замість 2 чотирикімнатних квартир отримує 2 трикімнатні, а додатковою угодою б/н та без дати - загальна площа квартир в новобудовах міста безпідставно була зменшена до 901 кв. метра (орієнтовно частка Міноборони за фактичними даними забудови не перевищувала 5 %) .

При цьому, встановлено, що ЗАТ «Позняки-Жил-Буд» забудував земельну ділянку більшої площі, адже крім будинку по бульвару Л. України 23, було збудовано будинок 23-б, а відповідно площа забудови склала близько одного гектара замість визначених 0,6 Га (це колишній дитячий садок).

За отриманою інформацією, площа забудови земельної ділянки, яка за документами становила 0,6 Га, була протиправно збільшена за рахунок території спортивних майданчиків Київського військового ліцею, адже саме під час будівництва був перенесений паркан і зміненні межі території військового ліцею, що ймовірно здійснено самоправно та незаконно, всупереч договору, при цьому під час визначення частки держави ця забудована частина території не враховувалась.

При цьому, на виконання умов договору Міноборони за актами прийому-передачі квартир, підписаними начальником управління полковником Волошиним О.В. отримало в новобудовах 9 квартир загальною площею 901,12 кв. м, з них шість квартир загальною площею 517,22 кв. м по вул. Срібнокільській, 14-б, секція "А" та "Б" та 2 трикімнатні квартири за адресою: м. Київ, бул. Л. Українки, 23 (виходячи з опосередкованої вартості 1 кв. м житла в м. Києві (2 тис. 300 гривень) орієнтовно це становило 2 млн. грн., або близько 370 тис. дол. США).

Згідно з актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 21.04.2003, за адресою: м. Київ, бул. Л.Українки, 23, прийнято в експлуатацію 25-поверховий житловий будинок (І секція) у кількості 100 квартир загальною площею 12 627 кв. метрів.

Крім цього, по бул. Л. Українки, 23-б також було зведено багатоповерховий будинок ІІ секції (за рахунок території Київського військового ліцею), що не охоплювалося договором, але будинок орієнтовною площею 12 тис. кв. метрів був зведений і Міноборони не була враховано ІІ секцію під час визначення частки держави у будівництві житла для військовослужбовців, однак рішення щодо зміни меж військового містечка № 62 по вул. Л. Українки, 25, в м. Києві приймалося на рівні керівництва Міноборони, що свідчить про їх поінформованість, що площа забудови є більшою за визначену Договором.

Таким чином, Міноборони, не забезпечивши виконання вимог Указу Президента України від 01.07.93 № 240, яким передбачено, що частка інвестора може становити до 50 відсотків, при укладанні договору від 02.10.2000 № 31, Міноборони фактично втрачено орієнтовно 11 тис. кв. м елітного житла (в центрі м. Києва), ринкова вартість якого складала понад 120 млн. гривень (22 млн. дол. США), що за експертними оцінками еквівалентно приблизно 1500 квартир в спальних районах обласних центрів або міст районного значення на той момент.

Окремо Комісія зазначає, що за наявною інформацією за договором від 26.11.2004 № 26/11-04п укладеного Міноборони з ТОВ "Сонячний гай", згідно з яким на території військового містечка № 62, по вул. Л. Українки, 25, в м. Києві (це територія Київського військового ліцею ім. Івана Богуна (колишнє Київське Суворовське училище), який розміщений в історичній будівлі, яку споруджували ще в царський період, передбачалося спорудження на 8,5 гектарах землі житлових будинків орієнтовною вартістю 48,5 млн. грн. (8,7 млн. дол. США), розмір частки житла для Міноборони передбачалося на рівні 21 % від орієнтовної площі житла у 12 тис. кв. метрів. Виключно завдяки тиску громадськості, зокрема випускників училища та батьків ліцеїстів, будівництво не було розпочато і наразі цей відомий заклад продовжує випускати юнаків, які продовжують навчання військовій справі у вищих військових навчальних закладах.

Аналогічні ситуації із реалізацією Міноборони пайової забудови військових містечок:

військового містечка № 9 по вул. Щорса 44 (2,6 га, м. Печерська, на базі колишніх медичних складів Київського військового округу);
військове містечко № 27 по проспекту Перемоги, 55 (1,86 га);
інші забудови у місті Києві та Київської області, а також в історичному центрі Одеси, Львова, Сімферополя, Судака, Партеніта, тощо.

Таким чином, укладаючи угоди про передачу в якості інвестицій на будівництво житла для військовослужбовців військових містечок, розташованих у центральних частинах міста Києва та населених пунктів інших регіонів України, Міністерство оборони України фактично отримує житло не в повному обсязі, несвоєчасно, десь на околицях міст та за його межами, надаючи можливість комерційним структурам отримувати надприбутки за рахунок погіршення умов життя сімей військовослужбовців, які десятиліттями очікують належні їм квадратні метри.

Мали місце і факти добровільної відмови Міноборони від привабливих земель оборони, наприклад за адересою Дегтярівська 28-а у Києві, також дивною є інформація про звільнення фондів колишньої типографії «Варта» по вул. Лаврська, які використовуються приватними суб’єктами, та багато інших прикладів розтрати державного майна.

Не менш дивними є факти відчуження земельних ділянок в рекреаційних зонах.

Так, відомим є факт втрати Міноборони земельної ділянки в Конча-Заспі.

Із рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 березня 2007 року у справі № 2-2132/6 2007 p. та з наявної інформації вбачається, що до 2005 року на території військового містечка № 247 Збройних сил України була розташована військова частина Збройних Сил України А3020 (батальйон радіоелектронної боротьби), а військове майно перебувало на балансі Васильківської Квартирно-експлуатаційної частини Міністерства оборони України.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 1808 від 15.05.1957 земельна ділянка площею 24 Га в межах Конче-Заспівського лісового господарства була надана МОУ у постійне користування.

При цьому, 10.12.2004 Міноборони в особі колишнього командувача Повітряних Сил ЗСУ генерал-лейтенанта Торопчича А.Я. та ТОВ «Оста Плюс» в особі директора Сорочинського О.М. укладено договір № 9704/з щодо будівництва на зазначеній земельній ділянці житлового комплексу, відповідно до якого Міноборони встановлена частка у розмірі 10% від загальної площі квартир об’єкту будівництва (яка не була визначена у договорі) для забезпечення житлом військовослужбовців.

Згідно Наказу міністра оборони України Гриценка А.С. від 30.06.2005 року № 365 «Про додаткове наділення основними фондами Установи «28 Управління начальника робіт» (АР Крим, м. Євпаторія) з балансу Васильківської квартирно-екпслуатаційної частини району було вилучено майновий комплекс військового містечка № 247 Збройних сил України і передано «28 Управлінню начальника робіт» (АР Крим), а останнім прийнято на баланс в якості наділення основними фондами частина нерухомого майна військового містечка № 247 (місто Київ). Згідно цього ж Наказу вказане майно було закріплено за 28 Управлінням на праві господарського відання.

08.04.2006 року Міністерство оборони України, в особі Міністра оборони України А. Гриценка, дозволило (дозвіл № 220/171/д) Установі «28 управління начальника робіт» реалізацію (відчуження) вказаного нерухомого майна військового містечка. У рішенні суду відзначено, що був наявний протокол засідання постійної робочої групи щодо визначення найкращої пропозиції придбання об'єктів нерухомості № 01 від 18.05.2006 року, відповідно до якого запропоновані матеріали та цінова пропозиція ТОВ «Оста Плюс» щодо придбання комплексу будівель військового містечка № 247 визнані найкращими і Товариству надане право на придбання комплексу будівель містечка № 247, а нерухомість було оцінено в 6,54 млн. грн.

За отриманою інформацією вбачається, що 23.05.2006 Міноборони в особі Ісаєнка Д.В., що діяв на підставі довіреності Міністра оборони від 11.05.2006 № 4664/з, та ТОВ «Оста Плюс» була укладена додаткова угода до договору № 9704/з щодо будівництва на зазначеній земельній ділянці житлового комплексу від 10.12.2004, якою передбачалося виконання товариством своїх обов’язків шляхом перерахування 10 млн. грн. на рахунок Міноборони.

24.05.2006 між Установою «28 управління начальника робіт» в особі начальника Олейскера І.В. та ТОВ «Оста Плюс» укладено договір купівлі продажу об’єктів нерухомості, розташованих на зазначеній ділянці, а саме 11 будівель і споруд загальною площею 2 091,10 кв. м. за ціною 10 011 800 грн.

Так, 24 травня 2006 р. новим власником об’єктів нерухомого майна військового містечка № 247 стала фірма ТОВ «Оста Плюс» (ЄДРПО 32845513; 01133, м. Київ, вулиця Щорса, 44, що теж колись належало Міноборони), яка за наявною інформацією перерахувала на рахунок МОУ 10 млн.грн., а також на рахунок «28 управління начальника робіт» 10, 011 млн. грн.

На час придбання ТОВ «Оста Плюс» засновниками товариства були Дмитро Держак і Артем Морозов. При цьому, Дмитро Держак пов’язаний спільною участю в ТОВ «Кредо-Інвест» із Дмитром Толстих, який був помічником народного депутата України Олександра Буряка. Станом на 2017 рік кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «Оста Плюс» є Буряк Марина Леонтіївна (01010, м. Київ, Печерський район, вул. Суворова, будинок 19 А, квартира 28), розмір внеску до статутного фонду становить 905 000 000.00 грн.

Разом із нерухомістю військового містечка № 247 до ТОВ «Оста Плюс» перейшло право оренди земельної ділянки під нею, а саме 24,26 га, із яких третину займало військове майно, а решта – ліс. За наданою інформацією, нормативна грошова оцінка ділянки на 2006 рік складала 68,08 млн. грн.

06.06.2006 колишнім Міністром оборони України Гриценком А., всупереч встановленого законом порядку, був підписаний лист № 220/2270 на ім’я Київського міського голови Черновецького Л. про відмову від права користування земельною ділянкою військового містечка № 247, на підставі якого Київською міською радою 24.05.2007 зазначену ділянку передано ТОВ «Оста Плюс» в оренду на 10 років для експлуатації та обслуговування будівель і споруд.

Слід відзначити, що територія військового містечка мала увійти до складу Національного природного парку «Голосіївський» (проект указу було погоджено ще в кінці 90-х років, однак Указ Президент Віктор Ющенко підписав лише в серпні 2007 р., при цьому частина земель мала перейти до складу національного парку за згодою землекористувачів, але ні Міністерство оборони України, яке на той час мало право користування земельною ділянкою, ані ТОВ «Оста Плюс» не дали такої згоди, відповідно, частина лісу до складу національного парку так і не була включена).

Отже, Київська міська рада під головуванням Черновецького Л. своїм рішенням від 24 травня 2007 року № 658/1319 вирішила:

1) внести зміни до Програми зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам, земельну ділянку площею 24,26 га на Столичному шосе (27-й км) у Голосіївському районі м. Києва;

2) затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Оста-Плюс» для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на Столичному шосе (27-й км) у Голосіївському районі м. Києва;

3) віднести частину лісових земель площею 24,26 га у кварталі № 49 виділів 2, 5, 13, 17 та у кварталі № 53 виділів 5, 6, 7, 8, 14, 21 Дачного лісництва комунального підприємства «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» до земель запасу житлової та громадської забудови з виключенням їх з категорії земель лісового фонду;

4) передати товариству з обмеженою відповідальністю «Оста-Плюс», за умови виконання пункту 5 цього рішення, у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 24,26 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на Столичному шосе (27-й км) у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

Тобто, Київрада погодила оренду земельної ділянки і змінила цільове призначення землі: виключила ділянку з переліку озеленених територій загального користування та із категорії земель лісового фонду, зарахувавши її до земель запасу житлової та громадської забудови.

Далі, у 2010 році Київрада дозволила ТОВ «Оста-Плюс» розпаювати землю між приватними особами, звільнивши товариство від обов’язку сплачувати орендну плату – протягом одного пленарного засідання депутати Київради погодили 214 землевідводів, а в оренді у ТОВ «Оста-Плюс» залишилося близько 3 га, решта землі була безкоштовно передана наділами по 10 соток у власність фізичним особам, як правило підставним та/або які були пов’язані із бізнес-структурами братів Буряків.

Як вбачається із рішення Київради від 16 грудня 2010 року № 377/5189, заступник прокурора міста Києва подав протест від 13.04.2010 № 07/4-154 вих-10 на рішення Київської міської ради від 24.05.2007 № 658/1319 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Оста-Плюс» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на Столичному шосе (27-й км) у Голосіївському районі м. Києва», який депутатами Київради на чолі із Черновецьким Л. був відхилений.

За інформацією, що оприлюднена у засобах масової інформації, після розпаювання земельної ділянки військового містечка № 247, протягом 2010-2014 рр. власниками наділів відбувається продаж отриманих земельних ділянок виключно трьом суб’єктам господарювання - ТОВ «О.Г.С.» (81 ділянка 7,9 га); ТОВ «Зелена діброва» (63 ділянки, 6,24 га); ТОВ «Роял-Хауз» (65 ділянок, 6,37 га), які пов’язані із, відповідно, Сергієм та Олександром Буряками, Віталієм Хомутинніком і бізнес-партнером Оксани Калетнік.

При цьому, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 березня 2007 року у справі № 2-2132/6-2007 p. за позовом до Установи «28 Управління начальника робіт», ТОВ «Оста Плюс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.05.2006 року комплексу будівель площею 2091,10 кв.м., що були розташовані на земельній ділянці площею понад 24 га, в задоволенні позову було відмовлено, а тим самим судовим рішенням була надана оцінка факту реалізації військового майна.

Натомість, з огляду на аргументацію позову, а також зміст самого рішення суду, вбачається, що позов поданий із завідомою метою програти і отримати позитивну оцінку правовідносинам, що склалися у зв’язку із вибуттям цілісного майнового комплексу із державної власності, а також є всі підстави вважати рішення суду завідомо неправосудним, оскільки ухвалене всупереч вимог законодавства, що регулювало відповідні правовідносини у даній сфері.

Однак, безпідставна реалізація нерухомого державного майна Збройних Сил України – цілісного майнового комплексу військового містечка № 247 ЗСУ, що є об’єктом загальнодержавної власності і перебував у господарському віданні МОУ була проведена.

Але, оскільки Кабінет Міністрів України відповідно до вимог Закону України «Про правовий режим військового майна у Збройних Силах України», що діяли на час існування описаних правовідносин, не приймав рішень про відчуження вказаного цілісного майнового комплексу, відповідні дії, які призвели до продажу об’єктів цілісного майнового комплексу військового містечка № 247 ЗСУ є незаконними.

Крім цього, отримана інформація, з огляду на хронологію подій, а також на відсутність у відкритих джерелах інформації щодо конкурсу з реалізації вказаного майна, дає підстави вважати про проведення фіктивного конкурсу із визначення найкращої цінової пропозиції. Такі обставини підлягають перевірці в рамках досудового розслідування.

Тобто, вищевикладена інформація свідчить про те, що реалізуючи шахрайську схему, без законних на те підстав, вищими посадовими особами МОУ був відчужений цілісний майновий комплекс військового містечка № 247, який був призначений для забезпечення обороноздатності держави і міг бути успішно використаний в інтересах держави, натомість державі і в цьому разі завдали збитків, а винних осіб досі не притягнуто до відповідальності, при цьому рішення суду, яким дехто намагається вибудовувати позицію свого захисту, не має заважати справедливому рішенню, адже дії причетних до виводу цієї земельної ділянки ніяк не кореспондуються із законом, який дає чітку відповідь –цілісні майнові комплекси можуть вибути за рішенням уряду, якого досі прийнято не було.

Окремо слід зазначити, що в багатьох випадках гектари земель оборони вибували внаслідок протиправних рішень посадових осіб Міноборони, які приймалися всупереч законів України.

Так, наприклад, рекреаційна ділянка загальною площею 4,6 га, що була закріплена за Головним управлінням військ і капітального будівництва Міноборони за рішенням начальника управління генерал-полковника Д.Рудковського вибула з державної форми власності і зарахована до земель запасу Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району, яку, за наявною інформацією, у подальшому передали у приватну власність, а наразі там розташоване котеджне містечко в лісовому масиві під Києвом, при цьому держава нічого не отримала.

Також, у матеріалах розслідування наявні копії листів Міністра оборони України від 09.02.2006 року про відмови від земельних ділянок за подібними до наведених вище прикладів, зокрема:

військового містечка 16 площею 1,5 га (вул. Фонтанська дорога, 6, м. Одеса), у зв’язку із наданням ТОВ «Ханбер» 56 квартир, місцезнаходження яких а ні Комісією, а ні Міноборони наразі не вдається встановити;
військового містечка № 271 площею 9,0 га (на березі Чорного моря, в с. Крижанівка, Комінтернівського району Одеської області), у зв’язку наданням ТОВ «Будмарін» 82 квартир, місцезнаходження яких а ні Комісією, а ні Міноборони наразі не вдається встановити;
військового містечка № 217 площею 0,48 (провулок Пролетарський, м. Одеса), у зв’язку наданням ТОВ «Олімпік Транс» 20 квартир, місцезнаходження також а ні Комісією, а ні Міноборони наразі не вдається встановити;
а також багатьох інших військових містечок, які фактично вибули з державної власності на вкрай невигідних для держави умовах, наразі є забудованими приватними суб’єктами господарювання, рахуються за Міноборони і це свідчить про необхідність проведення комплексної інвентаризації і більш глибокої перевірки стану використання як земель оборони, так і об’єктів нерухомості, які на них розміщенні.

Актами контролюючих органів встановлено безліч аналогічних порушень допущених Міноборони під час будівництва житла для військовослужбовців, а також про неефективне використання коштів з цією метою, такі Звіти є публічними і відомі правоохоронним органам, але Комісії не відомі заходи реагування на встановлені порушення у цій сфері (наявна інформація про внесення щодо окремих епізодів відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку здійснення розслідувань кримінальних проваджень, але їх розслідування затягується на роки, зокрема за вищевикладеною інформацією про розтрату і зловживання із землями оборони досі не притягнуто жодної особи, яка приймала ті управлінські рішення, що призвели до збитків держави, а також поглибило проблему забезпечення військовослужбовців житлом). З огляду на це, Комісія вважає, що викладена у цьому Звіті, а також актах контролюючих органів, зокрема Рахункової палати України, інформація підлягає додатковим перевіркам, та за наявності підстав, вжиття заходів реагування, спрямованих на притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності, а також відшкодування збитків, нанесених державі.

Так, наприклад лише у 2015 році Рахунковою палатою проводився аудит ефективності використання коштів державного бюджету для будівництва (придбання) житла для військовослужбовців, за результатами проведення якого був затверджений Звіт від 09.06.2015 року № 10-1, який направлявся Генеральному прокурору України, до Головної військової прокуратури, Директору Національному антикорупційному бюро України, однак до нині особи, які допустили зловживання при використанні бюджетних коштів на будівництво (придбання) житла, до відповідальності не притягувалися, інформації щодо стану розслідувань, якщо такі були розпочаті, так само відсутня.

Також, протягом 2018 року Рахунковою палатою проводилась перевірка Міноборони з цих питань, за результатами проведення якої був затверджений Акт від 18.05.2018 № 02-10/9, який також був направлений до Генеральної прокурори України, як і до Головної військової прокуратури для вжиття заходів реагування, про вжиття яких досі Комісії не відомо.

Отже, підсумовуючи зазначене питання слід зазначити таке.

Практично усі діючі інвестиційні договори на пайову участь у будівництві житла для військовослужбовців, що були укладені Міноборони протягом 1993-2018 рр. не визначають вартість переданих під будівництво житла земельних ділянок з урахуванням їх привабливості та місцезнаходження. В більшості інвестиційних договорів погоджується термін їх виконання більше п’яти років, а іноді і до повного виконання зобов’язань строк яких не конкретизований, а частка належного до отримання Міноборони житла встановлена від 5 до 25 відсотків від загальної кількості збудованого житла на об’єкті, яка, як правило занижується, адже непоодинокі факти забудови земельних ділянок більшої площі, а також забудови більшою кількістю квадратних метрів. Такі умови договорів дозволяли таким інвесторам не виконувати свої зобов’язання перед Міноборони десятиліттями.

Що стосується критеріїв визначення частки Міноборони в таких договорах, то Комісією не встановлено жодного економічного обґрунтування до інвестиційних договорів, які б обумовлювали ту кількість житла, яка мала бути отримана державою в результаті так званої інвестиційної діяльності. При визначення частки житла, належної Міноборони при укладанні договорів, посадовці керуються принципами свободи договору, однак така свобода не забезпечувала додержання інтересів держави. Крім цього, усі укладені договори не відповідали вимогам законодавства, зокрема Указу Президента від 01.07.1993 240/93 «Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей», яким встановлювалася вимога під час укладення договорів із інвесторами, передбачає частку інвестора у розмірі не більше 50% від площі забудови.

Також, Комісія дійшла висновку, що Міноборони запроваджена непрозора процедура визначення забудовників (інвесторів) житлових комплексів - шляхом отримання від потенційних забудовників, які незрозуміло як запрошуються на переговори, комерційних пропозицій, у яких зазначалася частка житла, яка пропонувалася Міноборони в рахунок земельних ділянок, від збудованої загальної площі житлових комплексів. Зазначена частка житла пропонувалася комерційними структурами на власний розсуд, без будь-якого економічного обґрунтування (з боку Міноборони не висувалося будь-яких критеріїв щодо кількості житла, яке мало бути збудована для потреб ЗСУ), за відсутності будь-якої плану на забудову. Тобто фактично на етапі проведення так званого конкурсу не було зрозуміло, яка кількість житла має бути збудована на визначеній земельній ділянці. При цьому самі умови договорів містили істотні ризики їх невиконання через проблеми із правовстановлюючими документами на земельні ділянки, через відсутність чітко визначених термінів будівництва (в укладених договорах строк виконання робіт по будівництву та введенню в експлуатацію визначався - не пізніше терміну встановленого проектно-кошторисною документацією, термін виготовлення якої не визначено, а відповідно і строк виконання договорів, які на практиці виконуються десятиліттями), а також відсутності чіткої відповідальності в частині сплати штрафних санкцій за невиконання умов договорів.

Також Комісія відзначає, що поширеною позицією Міноборони, якою відомство виправдовує такий стан речей, є твердження, що Управліннями капітального будівництва укладалися договори з будівництва житла за рахунок власної господарської діяльності не на земельних ділянках, що належать до земель оборони, а на тих землях, які перебувають у їх господарському віданні. Однак, таке пояснення не має під собою жодного обґрунтування, оскільки Міністерство наділяло ці Управління земельними ділянками, які відносяться до категорії земель оборони і ці суб’єкти наділялися такими ділянками для вирішення питань житлового будівництва саме в інтересах оборони. Такі пояснення по факту не узгоджуються із інтересами держави, а фактично здійснюється в угоду приватним структурам.

Існуючий на сьогодні в Міноборони порядок та стан ведення обліку земельних ділянок на всіх управлінських рівнях (в більшості випадків за відсутності документів, що підтверджують право користування, а також межі та розміри земельних ділянок) не забезпечує гарантоване підтвердження фактичних даних про їх наявність та приналежність обліковим даним, які неможливо звірити з даними державних реєстрів, не дає можливості контролювати стан використання земельних ділянок (у тому числі і тих, які виділялися в попередні роки під будівництво житла) у зв’язку з відсутністю достовірної (документально підтвердженої) інформації про передачу їх в оперативне управління підрозділам ЗСУ, у тому числі і державним підприємствам Міноборони, виведення їх зі складу земель оборони, особливо в попередні роки.

Тому, військові містечка підлягають інвентаризації і має бути встановлена повна та об’єктивна інформація щодо їх використання.

Комісія вимушена констатувати, що ознайомившись із актами перевірок проведених контрольних заходів як Рахунковою палатою України так і Державною аудиторською службою України, якими на сотнях аркушах зафіксовані одні лиш факти зловживань посадових осіб Міноборони під час управління об’єктами державної власності, і крім інформації про завдані державі збитків в особливо великих розмірах під час продажу, міни та реалізацій інвестиційних проектів щодо забудови земель оборони, не було встановлено жодного випадку, коли посадові особи під час здійснення своєї діяльності щодо управління військовим майном і землями оборони об’єктивно і справедливо забезпечили державні інтереси.

На жаль, Комісія також дійшла висновку про неефективне управління посадовими особами Міноборони об’єктами державної власності, адже маючи свого часу цілі заводи будівельних матеріалів в кожному регіоні, спеціальну будівельну техніку, особовий склад, а також головне - землі оборони, такі посадовці не змогли вирішити питання забезпечення військовослужбовців житлом, при цьому дехто забезпечив себе і членів своїх сімей не одною квартирою (в актах Рахункової палати України зазначені як і прізвища таких посадовців з числа вищого офіцерського складу, так і об’єкти, якими вони себе забезпечили).

При цьому, такі посадовці завдали державі збитків внаслідок привласнення майна, його розтрати, втрати, тощо. Однак, Комісії не відомі факти про притягнення їх до встановленої законом відповідальності, але мабуть такі факти відомі особам, які десятиліттями здійснювали нагляд за додержанням законів у військовій сфері і були на квартирному забезпечені у військовому відомстві, і за яке відповідали, мабуть, інші посадові особи Міноборони.

Такий стан речей із забезпеченням військовослужбовців житлом, крім матеріальних збитків, призвів, серед іншого, до деморалізації війська, зниження престижу військової служби, що спричинило суттєвий відтік військових кадрів, зокрема тих, хто свого часу закінчив вищі військові заклади після 1991 року із відзнаками, але маючи прекрасні знання, сили і бажання проходити військову службу та служити Українському народові, більшість з таких осіб були вимушені шукати іншої долі у приватному секторі економіки.

Комісія також звертає увагу на те, що представники Міноборони надали інформацію, що усі перелічені у цьому Звіті військові містечка перебувають на обліку Міноборони, однак такі містечка були забудовані і фактично вибули з державної фори власності. Це свідчить про необхідність проведення інвентаризації як земель оборони так і об’єктів нерухомості, адже Комісія дійшла висновку, що облік цього державного майна не організований належним чином, ведеться з грубими помилками і неточностями.

Крім цього, підлягають перевірці відомості, що підтверджують факт отримання квартир під час інвестиційної діяльності, оскільки за інформацією Міноборони такі документи знищенні, але наявність відомостей про фіктивну передачу багатьох квадратних метрів виключно на папері вимагає проведення більш глибокого дослідження та аналізу цієї інформації за результатами проведеної повної інвентаризації, звіркою їх даних із державними реєстрами (всі права держави на об’єкти нерухомості підлягали реєстрації), а також проведення досудових розслідувань під час яких слідчим шляхом необхідно встановити обставини скоєння зазначених вище злочинів.

ІV. Під час перевірки цільового використання коштів, спрямованих на фінансування Міністерства оборони України, Збройних Сил України, зокрема в частині виконання програм підвищення обороноздатності і безпеки держави та програм розвитку Збройних Сил України, Комісія встановила таке.

Попри те, що у Законах «Про Збройні Сили України», «Про оборону України» було передбачено, що фінансування Збройних Сил України має здійснюватися в обсягах, що необхідні для ефективного виконання ними покладених завдань і функцій, а потреби оборони держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законами України «Про Державний бюджет України», які мали забезпечувати належне виконання завдань оборони, але не менше трьох відсотків від запланованого обсягу валового внутрішнього продукту, стан фінансування Збройних Сил України протягом 1991-2014 рр. здійснювався на край низькому рівні. Дещо краща ситуація протягом 2014-2018 рр., однак і це не в повній мірі забезпечує потреби військових.

Комісія дійшла висновку, що рівень фінансування Збройних Сил України у період з 1991 року по 2014 рік значно не відповідав потребі і це призвело до неможливості у 2014 році виконання військовими частинами завдань за призначенням. Окрім того, в наслідок хронічного недофінансування Збройних Сил знижувався рівень їх бойової готовності, відновлення озброєння та військової техніки належним чином не проводилося, з кожним роком їх стан погіршувався. Рівень фінансування дозволяв підтримувати мінімально допустимі потреби Збройних Сил України, як наслідок – суттєва втрата боєздатності у 2014 році.

Безперечно, стан фінансування війська прямо залежний від економічних можливостей держави, а тому Комісія вимушена констатувати, що це питання виходить за межі розслідування, але, варто зазначити, що той безлад який було допущено під час «будівництва та реформування» Збройних Сил України відбувався в усіх галузях економіки України, що власне і призводило до таких економічних можливостей у частині фінансування потреб оборони, що суттєво знизило обороноздатність держави.

При цьому, Президенти України, Уряди, а також парламент були тими суб’єктами, які власне були причетними до затвердження такого рівня фінансування, що не дозволяв будувати якісні Збройні Сили України, а також призвів до критичного стану мобілізаційної готовності національної економіки до виконання мобілізаційних завдань (замовлень) із задоволення потреб ЗСУ в особливий період. В цілому це свідчить про неналежну роботу керівників країни з організації забезпечення оборонних потреби держави, у т.ч під час організації бюджетного процесу та контролю за його виконанням.

Так, за інформацією Міністерства фінансів щодо показників бюджетних запитів Міністерства оборони України та відповідні обсяги затверджених бюджетних призначень у 2004-2017 рр. вбачається стала тенденція недофінансування ЗСУ, зокрема це прослідковується в розрізі поданих бюджетних запитів Міноборони (потреба, що подається у проект закону про державний бюджет) та власне затверджені Верховною Радою України показники бюджету оборонного відомства, зокрема:

Зазначена вище інформація Міністерства фінансів України засвідчує, про критично низький рівень фінансування потреб ЗСУ, що призвело до того, що на 2014 рік переважна більшість військової техніки, ракет, боєприпасів вичерпали технічний ресурс та потребувала модернізації, капітального ремонту й регламентного технічного обслуговування; забезпеченість ЗСУ справними зразками озброєння й військової техніки (бойові літаки, вертольоти, ЗРК ППО) на рівні 20 %; критично низький рівень забезпечення військ (сил) матеріальними засобами тилу; критично низький рівень непорушних запасів; а відповідно ЗСУ були обмежено готові до виконання завдань за призначенням.

Недофінансування потреб оборони, зокрема Збройних Сил України призводив також і до зменшення обсягів державного оборонного замовлення, що у свою чергу гальмувало розвиток вітчизняного оборонно-промислового комплексу, а недофінансування заходів з мобілізаційної підготовки призвело до недостатньої військової навченості мобілізаційних людських ресурсів, а це у 2014 році, серед інших причин, призвело до зайвих бойових втрат, яких могло і не бути.

У додатку 6 до цього Звіту Комісія наводить розгорнуту інформацію про стан фінансування ЗСУ та напрямки використання коштів, яка ілюструє, що практично 90 % коштів, які виділялися у значно менших за потребу обсягах, використовувалися фактично на утримання особового складу, інша частина коштів розпорошувалась і в цілому не вирішувала жодного гострого питання, що стояло перед ЗСУ в процесі їх будівництва та реформування (це питання технічного переоснащення, ремонтів, модернізації озброєнь та військової техніки, підготовка особового складу, соціальний захист військовослужбовців, зокрема житлове забезпечення, тощо) і в цілому це призводило до поступового зниження стану боєготовності й боєздатності ЗС України. Також суттєво не вирішувалися програми підвищення обороноздатності і безпеки держави та державні програми розвитку та реформування Українського війська, що призвело до суттєвої втрати боєздатності ЗСУ.

Комісія вимушена констатувати, що ознайомившись із відомостями про кількість проведених контрольних заходів як Рахунковою палатою України так і Державною аудиторською службою України щодо цільового використання бюджетних коштів у Збройних Силах України, зокрема спрямованих на їх розвиток і підготовку, а також про результати цих заходів, якими встановлено сотні фактів зловживань та порушень під час використання коштів, спрямованих на фінансування Міністерства оборони України, а також неефективне їх використання, якісне виконання програм підвищення обороноздатності і безпеки держави та програм розвитку Збройних Сил України не здійснювалося, а кошти використовувалися неефективно. Акти перевірок, звіти контролюючих органів направлялися відповідно до вимог законодавства до правоохоронних органів, однак Комісії не відомо про вжиття заходів реагування, а також про притягнення до відповідальності винних у порушеннях осіб.

Комісія вимушена відзначити, що особливо критичний рівень фінансування українського сектору безпеки й оборони здійснювався протягом 2010-2013 років, адже видатки зменшились до рівня менше ніж 1% від ВВП (на 1 військовослужбовця стало в 3 рази менше, ніж в РФ і на десятки раз нижче, ніж у країнах-членах НАТО). Такий рівень фінансування мав місце за Президента України, Верховного Головнокомандувача ЗС України Януковича В.Ф., Прем’єр-міністра Азарова М.Я., членів Уряду України – Міністрів оборони Єжеля М.Б., Саламатіна Д.А., Лєбєдєва П.В., інших вищих посадових осіб держави, які свідомо, нехтуючи Конституцією та Законами України, допустили вкрай обмежене фінансування потреб ЗСУ.

При цьому, зазначені вище особи добре були поінформовані про реальний стан боєздатності війська, а також про факти критично низького фінансування потреб ЗСУ, наслідком чого є зниження їх боєготовності й боєздатності, але заходів щодо покращення ситуації не вживали.

Наприклад, за отриманою інформацією 19.03.2013 Головна інспекція МОУ у своєму листі «Про зниження бойової готовності ЗС України» інформувала міністра Лєбєдєва П.В. про те, що за результатами перевірки Високомобільних десантних військ ЗС України було встановлено, що командування Військ у повному обсязі здійснити планування застосування та управління особовим складом неспроможне і не готове; системи управління не створено, рішення щодо ролі і місця командування Військ у загальній системі управління ЗСУ відсутнє; стаціонарний, рухомий та допоміжний пункти управління не створені; приміщення, виділені для розгортання пункту управління цих Військ, засобами зв’язку не обладнані, підрозділ зв’язку в командуванні відсутній; відповідні рішення командування з наведених питань відсутні. Реакції міністра жодної, як і інших осіб, які відповідають за розвиток ЗСУ.

Іншим листом «Про відновлення технічного стану озброєння, військової техніки, ракет і боєприпасів в ЗСУ» від 24 травня 2013 року Головна інспекція Міноборони інформує міністра Лєбєдєва П.В. про продовження стійкої тенденції до зниження бойової готовності ЗСУ. В листі, зокрема, вказано, що сучасний стан озброєння, військової техніки, ракет і боєприпасів характеризується завершенням гарантованого терміну експлуатації, а також повідомлялося, що всі високоточні засоби враження вичерпали встановлені терміни експлуатації; про те, що окремим зразкам озброєння й військової техніки неможливо продовжити терміни експлуатації через досягнення над граничних термінів експлуатації його складових. При цьому, міністра інформують про те, що загальною проблемою стану озброєння й військової техніки для всіх видів ЗС України є те, що 95% техніки з 1993 року не проходило технічного обслуговування. Крім цього, цим же листом повідомляють міністра про стан протиповітряної оборони, який характеризуються тим, що вичерпали встановлені терміни експлуатації більше половини зенітних ракетних комплексів та ракет до них. Крім цього, листом повідомляється про те, що радіотехнічні засоби досягли критичної межі – лише 8 одиниць у справному стані, що становить 2% від усіх зразків радіотехнічної техніки; на початок 2013 року з 6 багатоцільових та 2 ракетних кораблів ні один не відповідає критеріям, визначеним їх тактико-технічним даним. (через несправність гідроакустичних станцій жоден тральщик не спроможний здійснити пошук та знищення морських мін); з 8 пускових установок берегових ракетних комплексів жодної справної; всі багатоцільові кораблі та берегові ракетні комплекси залишились без ударної зброї. В листі викладені також відповідні пропозиції, які теж залишились без реалізації.

Враховуючи вищевикладене, складається висновок про те, що системне недофінансування потреб оборони, зокрема Збройних Сил України, серед інших причин, призвів до того, що протягом 1991-2014 рр. Міністерство оборони, Генеральний штаб Збройних Сил України не змогли побудувати якісно нові Збройні Сили України - оптимальні за чисельністю, добре оснащені сучасним озброєнням та військовою технікою, професійні та добре підготовлені, які спроможні виконувати завдання за призначенням із запобігання, нейтралізації (ліквідації) потенційних об’єктивно визначених загроз національним інтересам України, адже практично 90 % коштів, які виділялися у значно менших за потребу обсягах, використовувалися фактично на утримання особового складу, що призводило до зниження стану боєготовності й боєздатності ЗСУ.

При цьому, під час використання коштів державного бюджету, спрямованих на підготовку ЗСУ, розвиток озброєнь та військової техніки, встановленні численні факти їх неефективного використання.

V. Під час встановлення та збору інформації стосовно кола осіб та/або підприємств, установ, організацій та їх посадових осіб, залучених до здійснення діяльності, спрямованої на розпродаж військової техніки та майна Збройних Сил України з її баз, складів і арсеналів, а так само вилучення та продажу нерухомого майна, що за багатьма ознаками свідчить про розкрадання військового майна в особливо великих розмірах, його привласнення та/або про його втрату, що призвело до підриву обороноздатності держави та суттєвого зниження боєздатності Збройних Сил України, Комісія відзначає таке.

Комісія дійшла висновку, що з початку 1991 року по 2014 рік державна політика у воєнній сфері, зокрема у питаннях будівництва та розвитку Збройних Сил України, переважно зводилась до фактичного безсистемного скорочення військових частин та з’єднань Збройних Сил України, особового складу, кількості наявного озброєння і військової техніки, наявної інфраструктури Збройних Сил України, ліквідації чи передання із сфери управління Міністерства оборони України підприємств, установ, організацій, що забезпечували життєдіяльність війська, а також скорочення товарно-матеріальних цінностей непорушних запасів, майна державного мобілізаційного резерву, тощо.

Тобто, державна політика у воєнній сфері до 2014 року зводилась до фактичного скорочення війська, яке, з огляду на його стан на початок 2014 року, було не в повній мірі готове до виконання завдань за призначенням внаслідок його системного роззброєння, деморалізації та знищення його інфраструктури.

При цьому, така державна політика, яка формувалася та реалізовувалась у сфері оборони протягом 1991-2013 рр. Президентами України, Урядами України, зокрема Міністерством оборони України, та Генеральним штабом Збройних Сил України створила умови для започаткування і здійснення на шкоду обороноздатності держави масштабних процесів торгівлі військовою технікою та зброєю, розпродажу об’єктів інфраструктури, що відбувалося всупереч потреб для забезпечення необхідного рівня обороноздатності України.

Комісія відзначає, що така політика, з огляду на відсутність дієвого контролю відповідно до закону з боку державних інституцій, які б могли і зобов’язані були завадити організованому на шкоду обороноздатності України процесу скорочення війська, розпродажу озброєнь та військової техніки та майна Збройних Сил України, іншого державного майна для потреб оборони на умовах, які не відповідали державним інтересам, призвела до суттєвого зниження рівня боєздатності Збройних Сил України.

Варто зазначити, що процесу торгівлі озброєнням та військовою технікою, нерухомим та іншим військовим майном, передує складний процес вивільнення такого майна в процесі реформування Збройних Сил та/або надання такому майну статусу надлишкового, який умовно здійснюється за такими етапами (стадіями):

1) здійснення суб’єктами оборонного планування перегляду перспективних і поточних планів розвитку Збройних Сил України, які виходячи з засад державної політики у сфері оборони та необ’єктивної оцінки реальних і потенційних загроз у воєнній сфері, (наприклад, ігноруючи територіальні претензії РФ, які зокрема заявлені у 1996 р. Держдумою РФ під час прийняття закону про статус міста Севастополь, під час конфлікту навколо острова Тузла у 2003 році, тощо), зводились до скорочення війська;

2) згідно прийнятих документів оборонного планування відбувається визначення потреб в особовому складі для Збройних Сил та державних ресурсів, необхідних для виконання завдань, покладених на Збройні Сили (у т.ч. потреба в озброєнні та військовій техніці, інших матеріальних цінностях, у т.ч. фондах, земельних і водних ділянках, комунікаціях, продукції оборонного призначення, необхідних для належного виконання завдань Збройними Силами) та здійснюється затвердження норм забезпечення війська як у мирний час, так і в особливий період;

3) прийняття рішень щодо скорочення особового складу, військових частин та з’єднань в ході розформування яких вивільняється велика кількість військового майна, зокрема військові містечка, інше нерухоме і рухоме військове майно, яке не планується до використання за призначенням, а також накопичується військове майно, зокрема озброєння та військова техніка, в якому немає потреби для комплектування військових частин згідно із затвердженими нормами як у мирний час, так і в особливий період;

4) прийняття рішень щодо реалізації та відчуження майна, яке:

не планується до використання за призначенням;
в якому немає потреби для комплектування військових частин згідно із затвердженими нормами як у мирний час, так і в особливий період;
яке перебуває на обліку понад установлені норми забезпечення;
застаріле військове майно (з відпрацьованим ресурсом або з перевищеним терміном зберігання), що підлягає списанню.

Комісією досліджувалися зазначенні у цьому Звіті приклади, які свідчать, що в багатьох випадках критерієм, за якими на практиці військове майно включали до переліків надлишкового майна, що у подальшому створювало підстави для його відчуження, був запит на таке майно від третіх осіб (з огляду на їх комерційний та/або з метою проведення підривної діяльності на шкоду України інтерес).

Як засвідчують матеріали з питань розслідування, внаслідок проведення безсистемного скорочення ЗСУ накопичувалась велика кількість майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, яке на підставі актів Кабінету Міністрів України за поданнями Міністерства оборони України, які складалися за результатами спільної роботи з Генеральним штабом Збройних Сил України, приймалося рішення про його реалізацію.

Отже, на підставі рішень Кабінету Міністрів України (деякий час переліки надлишкового майна затверджував Урядовий комітет з питань правової політики та оборони) про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, розпочинався процес його реалізації, який здійснювався у декілька етапів (йдеться про майно, яке мало високий попит на міжнародних ринках озброєнь, адже багато було майна, яке включалося до переліків правомірно, незважаючи навіть на його реалізацію за залишковими цінами):

1) Міністерство оборони України з визначеними Кабінетом Міністрів України державними підприємствами, яким надано дозвіл на здійснення діяльності щодо міжнародних передач товарів військового призначення, укладало договір комісії про реалізацію надлишкового військового майна, і як вбачається з документів, як правило укладався договір комісії про реалізацію майна на внутрішньому ринку;

2) проводилась оцінка такого майна, яка проводилась не об’єктивно, про що свідчать наведені вище приклади;

3) здійснювалася реалізація такого майна на внутрішній ринок за цінами, які щонайменше у десятикратному розмірі були нижчими за ціни на аналогічну продукцію військового призначення на міжнародних ринках озброєнь;

4) здійснювалася подальша реалізація майна новими власниками на зовнішні ринки, але вже за ринковими цінами (це відбувалося на підставі договору комісії через спецекспортера чи самостійно з дотриманням експортних процедур або (можливо) здійснювалося незаконне переміщення військового майна через державний кордон України, але ці способи його подальшої реалізації мають бути предметом досліджень правоохоронних органів).

Таким чином, враховуючи нормативно-правове регулювання питань організації та здійснення торгівлі озброєнням та військовою технікою, іншим військовим майном, яке діяло у той чи інший період розвитку та реформування Збройних Сил України, Комісія, з огляду на системність, масштаби, способи і методи реалізації військового майна, особливо озброєнь та військової техніки, запчастин до них, що користуються високим попитом на міжнародних ринках озброєнь, всупереч інтересам держави, вважає, що в багатьох випадках така діяльність була спрямована на заволодіння державним майном, а також на завдання шкоди обороноздатності, економічній безпеці та проведення підривної діяльності проти України.

Фактично, за формою реалізація майна здійснювалася з формальним дотриманням встановленого порядку, однак з огляду на зміст операції, який зводився до переходу права власності на таке майно посередникам за значно заниженими за ринкові ціни з метою його подальшого продажу кінцевому споживачу за ринковими цінами, а також здійснення реалізації військового майна в інших формах (через посередників, комісійні яких не співмірні із їх розмірами за звичайних умов), однак під час такої діяльності поліпшуються матеріальне становище таких суб’єктів безпосередньо за рахунок військового майна, при цьому держава внаслідок недоотриманих коштів зазнавала збитків.

З огляду на масштаби реалізації військового майна на умовах, що не відповідали інтересам держави, така широка та всеохоплююча діяльність (землі оборони, об’єкти нерухомості, озброєння та військова техніка, тощо) не могла здійснюватися однією чи декількома особами, але могла здійснюватися злочинними групами або стійкими злочинними організаціями за добре спланованими організованими схемами, які планувалися та реалізовувалися на різних рівнях державного управління.

Аналіз протиправної діяльності у сфері оборони вказує на всеохоплююче і глибинне проникнення представників таких організацій в органи державного управління, які формують та реалізують державну політику у сфері оборони, а також здійснюють оборонне планування.

Також, з огляду на рівень проникнення представників таких організацій у державне управління, спрямованість їхньої діяльності в оборонній сфері (особисте збагачення та/або проведення на шкоду обороноздатності держави підривної діяльності проти України), дії таких осіб можуть свідчити про вчинення ними як злочинів проти власності, так і проти основ національної безпеки.

Комісія вважає, що персональний склад злочинних організацій, які здійснювали, а можливо і продовжують здійснювати свою діяльність в оборонній сфері, їх керівників та кураторів, ролі та завдання членів, можливо інші злочинні групи, які ними координуються чи інших причетних до скоєння злочинів осіб, мають встановити правоохоронні органи, а також надати їхнім діям кримінально-правову оцінку, у тому числі оцінку за викладеною у цьому звіті інформацією.

Під час роботи Тимчасової слідчої комісії стало відомо, що Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України у 2014 році було розпочато здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000322, яке розпочате за фактом службової недбалості керівництва Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України під час прийняття упродовж 2000 – 2014 років управлінських рішень та здійснення організаційних заходів щодо реформування Збройних Сил України, що призвело до значного зниження рівня обороноздатності держави, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 425 Кримінального кодексу України, яке, за отриманою інформацією, передане за підслідністю до Державного бюро розслідування.

Однак, з огляду інформацію про об’ємну та системну діяльність злочинних організацій в оборонній сфері, діяльність яких, не виключено була спрямована на шкоду обороноздатності держави, а також на необхідність встановлення всіх осіб, які входили, а можливо входять до таких угруповань і продовжують свою діяльність, вимагає приєднання до розслідувань таких дій слідчих та оперативних працівників Служби безпеки України, а також інших правоохоронних органів. При цьому, з огляду на те, що діючим Кримінально-процесуальним кодексом не передбачено можливості створення міжвідомчої слідчо-оперативної групи з числа співробітників різних правоохоронних органів, Комісія вважає, що Генеральна прокуратура України могла б здійснювати координацію розслідувань злочинів проти основ національної безпеки, що здійснюється різними органами досудового розслідування.

Комісія звертає увагу правоохоронних органів на суспільний запит щодо встановлення усіх обставин скоєння злочинів в оборонній сфері, що призвело до зниження обороноздатності України та боєздатності Збройних Сил України, наслідком чого стала тимчасова окупація частини території України та розв’язання РФ бойових дій на території Луганської та Донецької областей, в результаті чого Україна зазнала колосальних втрат - понад 10 тисяч громадян убитими, понад 23 тисячі поранених та покалічених, а також завдання державі матеріальних збитків понад 100 млрд. дол. США, значних втрат суб’єктам господарювання приватної форми власності та громадянам України.

Таким чином, встановлення усіх причетних до цього осіб, а також притягнення їх до встановленої законом відповідальності є запитом суспільства на справедливість, а тому Комісія наголошує на тому, що розслідування у вказаному кримінальному провадженні має бути проведене групою слідчих, а не однією особою, швидко, всебічно та об’єктивно, незважаючи на його складність.

Окремо Комісія зазначає, що під час роботи була отримана інформація, що може свідчити про прийняття рішень та вчинення діянь щодо матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що суперечили національним інтересам України і ймовірно завдало збитків державі, яка наводиться у додатку 7 до цього Звіту, а також інформація щодо можливих фактів незаконного привласнення військової техніки і майна Міністерства оборони СРСР, переданих безоплатно навчальним організаціям Товариства сприяння обороні України, а також іншого державного майна, що було закріплене за Добровільним товариством сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ), що зазначається у додатку 8 до цього Звіту. Наведена інформація має бути предметом окремої перевірки, адже Комісія у відповідних додатках зазначила лише окрему інформацію з цих питань, яка їй стала відома під час розслідування.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Комісія вважає, що те, що називали «будівництвом та розвитком Збройних Сил України», переважно зводилося до фактичного безсистемного скорочення особового складу Збройних Сил України, кількості наявного озброєння і військової техніки, тобто до фактичного роззброєння та системного та поступового зниження рівня боєздатності Збройних Сил та обороноздатності України.

У період 2010-2013 років, внаслідок управлінських рішень вищих військово-політичних керівників держави, рівень боєздатності Збройних Сил України набув критичного рівня, Збройні сили доведені до стану, за якого не були спроможні в повному обсязі виконувати завдання за призначенням, особовий склад був деморалізований, загальна ситуація у війську катастрофічна. Це стало можливим внаслідок повного невиконанням вимог чинного законодавства України у сфері забезпечення національної безпеки і оборони, а також свідомого ігнорування вищими військово-політичними керівниками держави загроз у воєнній сфері з боку РФ, які їм мали були відомі від розвідувальних органів України, що створило сприятливі умови для порушення РФ суверенітету та територіальної цілісності України, а також призвело до тимчасової окупації та анексії АРК і м. Севастополь, розв’язання війни на сході України, настання тяжких наслідків у вигляді загибелі значної кількості військовослужбовців та громадян України, втрати озброєння і військової техніки, нанесення значної економічної шкоди державі, та взагалі поставило під сумнів існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.

Комісія вважає, що такі управлінські рішення та дії вищих військово-політичних керівників держави, що вчинені ними на шкоду обороноздатності України, безумовно перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з настанням тяжких наслідків — тимчасовою окупацією Російською Федерацією АР Крим, сприяли військовій окупації частини територій України, а також завданих втрат Українському народу, а тому всі обставини їх прийняття мають бути встановлені слідчим шляхом, як і перевірена інша інформація, що викладена у цьому Звіті.

Беручи до уваги наведене вище, вважаємо за необхідне:

1) на засіданні Верховної Ради України заслухати та обговорити Звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 1991 по 2018 роки, який взяти до відома;

2) Кабінету Міністрів України:

у строк до 31.07.2019 р. створити міжвідомчу комісію з представників Міністерства оборони України, Міністерства агропромислової політики та продовольства України, Фонду державного майна, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, та забезпечити створення підкомісій в адміністративно-територіальних одиницях обласного значення та в місті Києві з числа представників зазначених центральних органів виконавчої влади, для проведення інвентаризації земель оборони виходячи з вихідних даних державної статистичної звітності з кількісного обліку земель 1993 року; під час інвентаризації перевірити фактичне використання відомством земель оборони, якісний стан земельних ділянок, їх межі, розмір, місцезнаходження, а також їх рух;
за результатами проведеної інвентаризації земель оборони забезпечити у строк до 31.03.2020 р. внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі земельні ділянки, що належать до земель оборони, їх кількісні, якісні характеристики, а також скласти реєстр земельних ділянок, що вибули із державної форми власності, у тому числі забудовані, але рахуються за Міністерством оборони України, із зазначенням підстав припинення права користування;
здійснити перевірку отримання Україною від Російської Федерації тепловиділяючих зборок для реакторів АЕС в якості компенсацій за передані стратегічні ядерні боєзаряди (загальну кількість, їх вагу, вартість, та інші характеристики), кількості виробленої з них електроенергії, її вартості і надходження до Державного бюджету України коштів від реалізації зазначеної електроенергії, а також щодо виконання положень Указу Президента від 23.02.94 р. № 64/94 «Про невідкладні заходи щодо розвитку атомної енергетики та формування ядерно-паливного циклу в Україні», Національної енергетичної програми України до 2010 року, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 15.05.96 р. № 191/96-ВР, інших актів з питання створення повного ядерного циклу, зокрема в частині наповнення Фонду ядерного паливного циклу та використання коштів для досягнення мети його створення, а про результати цієї перевірки поінформувати Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони до 31.07.2019 р.;

3) Міністерству оборони України:

вжити заходів, спрямованих на продовження строків зберігання документів, що підтверджують рух всього рухомого та нерухомого військового майна;
організувати та у строк до 31.03.2020 р. забезпечити проведення інвентаризації всього рухомого та нерухомого військового майна виходячи з вихідних даних проведеної інвентаризації 2005 року, у т.ч. інвентаризації військового майна, що зберігається на підприємствах ДК «Укроборонпром», а також військової техніки і майна колишнього МО СРСР, переданих безоплатно навчальним організаціям Товариства сприяння обороні України, а також іншого державного майна, що було закріплене за Добровільним товариством сприяння армії, авіації і флоту, як загальносоюзної громадської організації колишнього Союзу РСР, виходячи з вихідних даних 1991 року;
забезпечити у строк до 31.12.2019 р. узагальнення та складення повного переліку військового майна, у тому числі озброєнь та військової техніки, яка не передавалась на оперативний облік до Головного управління майна (Центру обліку надлишкового майна), яке у період з 1991-2018 рр. було визначене як надлишкове та/або було реалізоване у зазначений період (його найменування, кількість, вартість та інші характеристики);

4) Рахунковій палаті України у строк до 31.03.2020:

організувати та провести аудит ефективності управління матеріальними цінностями державного мобілізаційного резерву;
організувати та провести аудит ефективності управління матеріальними цінностями непорушного запасу Збройних Сил України;
організувати та провести аудит ефективності використання бюджетних коштів, виділених Міністерству оборони України на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України, а також ефективності здійснення протягом 1991-2019 рр. інвестиційної діяльності під час будівництва житла для військовослужбовців на землях оборони;

5) рекомендувати Державному бюро розслідувань утворити слідчу групу з метою швидкого, всебічного та об’єктивного розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000322, яке розпочате у 2014 році за фактом службової недбалості керівництва Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України під час прийняття упродовж 2000 – 2014 років управлінських рішень та здійснення організаційних заходів щодо реформування Збройних Сил України, що призвело до значного зниження рівня обороноздатності держави;

6) рекомендувати Верховній Раді України наступного скликання створити Тимчасову слідчу комісію для завершення розслідування у повному обсязі з урахуванням інформації, що має бути підготовлена державними органами на виконання рекомендацій Тимчасової слідчої комісії, а також з урахуванням матеріалів Тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України ІІ-VIII скликань;

7) звіт Тимчасової слідчої комісії разом з усіма додатками до нього надіслати Президенту України, до Кабінету Міністрів України, Ради Національної безпеки і оборони України, Міністерства оборони України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з метою його розгляду та врахування у подальшій роботі, а також до Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України з метою перевірки викладеної у ньому інформації та, за наявності підстав, вжиття передбачених законом заходів;

8) звіт Тимчасової слідчої комісії разом з усіма додатками оприлюднити на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.

Додатки:

1. Інформація про обставини втрати Україною управління над Чорноморським флотом колишнього СРСР, обставини його поділу між Україною та РФ та факти, що свідчать про наявність ознак розкрадання військового майна флоту, на 28 арк.

2. Інформація про розподіл військових кораблів та суден Чорноморського флоту, військової техніки та озброєння між Україною та РФ, а також інформація про рух корабельного складу Військово-морських Сил України, на 41 арк.

3. Інформація щодо фактів, які можуть свідчити про прийняття рішень щодо передачі на умовах, які не відповідали національним інтересам України, до РФ тактичних та стратегічних ядерних зарядів, міжконтинентальних балістичних ракет, а також інформація про орієнтовну вартість знищеної інфраструктури колишньої 43-ї ракетної армії, на 18 арк.

4. Інформація щодо фактів, які можуть свідчити про прийняття рішень, у т.ч. укладення міжнародних договорів, умови яких суперечили національним інтересам України під час передачі до РФ стратегічних бомбардувальників та крилатих ракет повітряного базування великої дальності, на 4 арк.

5. Інформація про найменування та кількість військового майна Збройних Сил України, яке включалося до переліків надлишкового майна, що пропонувалося до реалізації протягом 2006-2018 рр., на 61 арк.

6. Інформація про фінансування потреб ЗC України протягом 2004-2017 рр., на 1 арк.

7. Інформація, яка може свідчити про прийняття рішень, вчинення діянь, щодо матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що суперечили національним інтересам України і завдало збитків державі в особливо великих розмірах, а також шкоди обороноздатності держави, на 11 арк.

8. Інформація щодо можливих фактів незаконного привласнення військової техніки і майна Міністерства оборони СРСР, переданих безоплатно навчальним організаціям Товариства сприяння обороні України, на 3 арк.

Голова Тимчасової слідчої комісії ВІННИК І.Ю.