Обставини втрати Україною управління над ЧФ СРСР, поділ флоту та ознаки розкрадання – звіт ТСК

До вашої уваги додаток 1 до Звіту ТСК ВРУ для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період з 2004-2017 роки.

повний зміст звіту (перелік додатків) ▼

Звіт: Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки: перша частина (стор. 1-48) / друга частина (стор. 48-92)

Додатки:

1. Інформація про обставини втрати Україною управління над Чорноморським флотом колишнього СРСР, обставини його поділу між Україною та РФ та факти, що свідчать про наявність ознак розкрадання військового майна флоту, на 28 арк.

2. Інформація про розподіл військових кораблів та суден Чорноморського флоту, військової техніки та озброєння між Україною та РФ, а також інформація про рух корабельного складу Військово-морських Сил України, на 41 арк.

3. Інформація щодо фактів, які можуть свідчити про прийняття рішень щодо передачі на умовах, які не відповідали національним інтересам України, до РФ тактичних та стратегічних ядерних зарядів, міжконтинентальних балістичних ракет, а також інформація про орієнтовну вартість знищеної інфраструктури колишньої 43-ї ракетної армії, на 18 арк.

4. Інформація щодо фактів, які можуть свідчити про прийняття рішень, у т.ч. укладення міжнародних договорів, умови яких суперечили національним інтересам України під час передачі до РФ стратегічних бомбардувальників та крилатих ракет повітряного базування великої дальності, на 4 арк.

5. Інформація про найменування та кількість військового майна Збройних Сил України, яке включалося до переліків надлишкового майна, що пропонувалося до реалізації протягом 2006-2018 рр., на 61 арк.

6. Інформація про фінансування потреб ЗC України протягом 2004-2017 рр., на 1 арк.

7. Інформація, яка може свідчити про прийняття рішень, вчинення діянь, щодо матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що суперечили національним інтересам України і завдало збитків державі в особливо великих розмірах, а також шкоди обороноздатності держави, на 11 арк.

8. Інформація щодо можливих фактів незаконного привласнення військової техніки і майна Міністерства оборони СРСР, переданих безоплатно навчальним організаціям Товариства сприяння обороні України, на 3 арк.

Інформація
про обставини втрати Україною управління над Чорноморським флотом колишнього СРСР, обставини його поділу між Україною та РФ та факти, що свідчать про наявність ознак розкрадання військового майна флоту

За отриманою інформацією Чорноморський флот колишнього СРСР на грудень 1991 року становив майже 10% у структурі ВМС СРСР. Головною морською базою був Севастополь, а пункти базування окремих з’єднань та частин розташовувалися поза межами території України, зокрема Каспійська флотилія, Середземноморська (база у м. Тартус, Сирія).

За оцінками військових експертів важливе стратегічне значення ЧФ колишнього СРСР, дислокованого у водах Чорного моря, було втрачено після того, як Туречинна, яка контролює протоки Босфор та Дарданелли, у 1952 році стала повноправним членом НАТО.

До організаційно-штатної структури ЧФ колишнього СРСР входило більш як 1300 з’єднань, частин, підрозділів та установ.

Корабельний склад налічував: 105 бойових кораблів, 69 бойових катерів, 48 кораблів спеціального призначення, 191 морське судно забезпечення, 470 катерів та рейдових суден забезпечення (883 надводних суден загальною водо вантажністю близько 560 000 т). При цьому, до розподілу корабельного складу було включено 525 бойових кораблів, катерів та суден, плавзасобів забезпечення, 263 були списані у період з 03.08.1992 по 27.05.1997 командувачами ЧФ були списані та реалізовані, що разом складає 788 суден і це дає підстави вважати, що 95 суден у період з вересня 1991 по серпень 1992 рр. були виведені зі складу ЧФ та переведені до інших флотів (обставини списання, розрахунки за судна наведені нижче).

Морська авіація наземного базування (ракетоносна, винищувальна, штурмова та розвідувальна) ЧФ налічувала у своєму понад 170 бойових літаків (тільки ТУ-22м3 40 одиниць, ТУ-22 інших модифікацій 24 одиниці), протичовнова авіація нараховувала 19 літаків та 115 вертольотів, а транспортна - 35 літальних апаратів.

Загальна чисельність особового складу понад 70 000 військовослужбовців.

Структурні підрозділи флоту на території України були розташовані у 24 гарнізонах, 572 військових містечках, у складі яких було 430 житлових мікрорайонів. У користуванні військових підрозділів, служб флоту та сімей військовослужбовців перебувало 10 850 споруд.

Площа земельних ділянок, що були закріплені за Чорноморським флотом, становила 65 000 гектарів.

Балансова вартість основних фондів, на яких базувався флот (земельні ділянки, будівлі та споруди, у т.ч. об’єкти берегової інфраструктури з’єднань, частин бойових підрозділів, споруд берегової ракетної артилерії), корабельного складу, озброєнь, боєприпасів, військової техніки, морської авіації наземного базування, судноремонтних заводів, науково-дослідних установ, об’єктів забезпечення (систем зв'язку, гідрографічної служби, радіотехнічної служби, тилу, медичної служби, забезпечення ракетно-артилерійським та мінно-торпедним озброєнням, інженерної служби, метрологічної служби, радіаційно-хімічної безпеки, автобронетанкової служби), тощо, за різними оцінками становила щонайменше 60 млрд. дол. США.

При цьому, під час переговорною процесу під час поділу флоту робочі групи виходили з балансової вартості флоту у розмірі 26,1 млрд. дол. США, Однак така оцінка нав’язувалася переважно росіянами і свідчить про її заниження (наприклад, вартість корабельного складу, яка була надана росіянами, а Україною прийнята під час переговорного процесу, складала 1,509 млрд. дол. США, однак нижче приводиться орієнтовний розрахунок, який засвідчує заниження вартості кораблів та суден; інший приклад, за даними російської сторони під час переговорного процесу вартість морської авіації наземного базування складала 3 961,52 млн. руб. (2,178 млрд. дол. США), однак така оцінка є значно занижена, оскільки вартість літаків ТУ-22 різних модифікацій на 1991 рік була вища за визначену росіянами вартість всієї авіації, яка налічувала понад 330 літальних апаратів.

Отже, 24.08.1991 Верховна Рада України, крім проголошення Акту проголошення незалежності, окремою постановою підпорядкувала собі всі військові формування, дислоковані на території незалежної України, а також утворило Міністерство оборони України (постанова ВРУ «Про військові формування на Україні» від 24 серпня 1991 року N 1431-XII).

1 грудня 1991 року відбулися вибори Президента України, а також Всеукраїнський референдум щодо підтримки Акт проголошення незалежності України, за результатами проведення яких Президентом України обрано Кравчука Л.М., а 90,3% українського народу підтримало Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 року, зокрема більшість жителів АР Крим та міста Севастополя.

Крім цього, були прийняті Закони України «Про Збройні Сили України», «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року, якими було проголошено про створення власних Збройних Сил, які передбачали у своєму складі, зокрема, військово-морські сили, а також були встановлені основи організації оборони України. При цьому, на виконання вимог названих законів України наказом Міністра оборони України Морозова К.П. від 23.12.1991 року № 4 «Про організацію управління військами, дислокованих на території України» було визначено порядок управління військами та силами флоту, а контроль за його виконанням було покладено на командувачів округів та флоту.

8 грудня 1991 року президентами України, Росії та Білорусі було підписано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (Біловезька угода), яка фіксувала з одного боку денонсацію Договору від 1922 року щодо створення СРСР, а з іншого створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). При цьому, статтею 6 Угоди було визначено таке: «Держави-члени Співдружності зберігатимуть і підтримуватимуть під об'єднаним командуванням загальний військово-стратегічний простір, включаючи єдиний контроль над ядерною зброєю, порядок здійснення якого регулюється спеціальною угодою. Вони також спільно гарантують необхідні умови розміщення, функціонування, матеріальне і соціальне забезпечення стратегічних збройних сил».

10 грудня 1991 року Верховна Рада України ратифікувала зазначену угоду, але із застереженнями такого змісту:

«До повного знищення ядерної зброї на їх територіях Держави - члени Співдружності зберігатимуть і підтримуватимуть під об'єднаним командуванням спільний воєнно-стратегічний простір і єдиний контроль над ядерною зброєю, порядок здійснення якого регулюється спеціальною угодою. Дія цього положення припиняється відносно тієї з Сторін, на території якої буде знищена ядерна зброя відповідно до міжнародної угоди і під міжнародним контролем. Вони також спільно гарантують необхідні умови розміщення, функціонування, матеріального і соціального забезпечення стратегічних збройних сил».

Тобто, позиція Верховної Ради була однозначною щодо підтримки під об'єднаним командуванням спільного воєнно-стратегічного простору та єдиного контролю над ядерною зброєю – до повного знищення ядерної зброї на їх територіях після чого положення угоди припиняються відносно тієї з Сторін, на території якої буде знищена ядерна зброя, при цьому мова йшла виключно про контроль під об’єднаним командуванням ядерної зброї, і жодного застереження чи умови про поділ між державами-учасницями військових округів та Чорноморського флоту та/або їх підрозділів, що входять до складу Стратегічних Збройних Сил Співдружності під об’єднане командування.

Угодою між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав щодо Стратегічних сил від 30.12.91 р., яка не була ратифікована Верховною Радою України, надане однозначне розуміння мети та об’єктів контролю об'єднаного командування Стратегічних сил, зокрема статтею 4 було визначено:

«На період до повного знищення ядерна зброя, розміщена на території України, знаходиться під контролем об'єднаного командування Стратегічних сил з метою її невикористання і розукомплектування до кінця 1994 р., у тому числі тактичної ядерної зброї - до 1 липня 1992 р.».

Крім цього, зазначеною угодою було надано визначення терміну "Стратегічні сили", який за змістом угоди означав: об'єднання, з'єднання, частини, установи, військово-навчальні заклади Ракетних військ стратегічного призначення, Військово-Повітряних Сил, Воєнно-Морського Флоту, Протиповітряної оборони, Управління начальника космічних засобів, Повітряно-десантних військ, стратегічної й оперативної розвідки, ядерно-технічної частини, а також сили, засоби й інші військові об'єкти, призначені для управління і забезпечення Стратегічних сил колишнього Союзу РСР (перелік визначається для кожної держави - учасниці Співдружності окремим протоколом). Окремо потрібно звернути увагу, що угодою було передбачено, що Статус Стратегічних сил і порядок проходження служби в них визначаються спеціальною угодою, яка була укладена 14.02.1992 року.

Отже, 14 лютого 1992 року у Мінську було укладено Угоду про статус Стратегічних сил СНД, згідно з положеннями якої перелік військових формувань і об’єктів які мали передаватись під командування об’єднаних Сил мав визначатися кожною державою. В угоді також зазначено, що кожна з держав учасниць Співдружності висловлює згоду на постійне або тимчасове розміщення і функціонування військових формувань і об’єктів Стратегічних сил у місцях дислокації (базування), в яких вони розміщувались і функціонували на момент підписання Угоди.

Таким чином, після 14 лютого 1992 року Україна мала визначити перелік військових формувань і об’єктів які мали передаватись під командування об’єднаних Сил, до якого справедливо можна віднести частини і з’єднання 43 Ракетної армії, але ніяк не Чорноморський флот колишнього СРСР в цілому, тим паче за наданою Комісії інформацією станом на 31.12.1991 з баз та складів ЧФ було вивезено усі тактичні ядерні боєзаряди.

Разом з тим, до того, як було визначено статус Стратегічних сил, який мав визначати критерії та порядок віднесення окремих військових підрозділів і об’єктів під командування об’єднаних Сил, 16 січня 1992 року у м. Москва відбулась зустріч глав держав СНД під час якої було підписано протокол робочої зустрічі про військово-морську символіку яким підписанти вирішили:

«До складу Стратегічних Збройних Сил Співдружності входить увесь ВМФ колишнього СРСР за винятком частини ЧФ яка відійде до Збройних сил України, а питання її передачі Україні буде вирішене на підставі двосторонньої угоди між Україною і Російською Федерацією.»

Із змісту зазначеного протоколу випливає, що Президент України Л.Кравчук погодив та скріпив своїм підписом за державу Україну нав’язану росіянами позицію щодо фактичного поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР, який згідно угод, які визначали мету та об’єкти контролю Стратегічних сил під об’єднаним командуванням, ні в якому випадку не підлягав поділу між державами Співдружності. Крім цього, такий документ суперечив раніше прийнятим Верховною Радою України законам та постановам.

Варто зазначити і те, що у період між укладенням цих угод, за отриманою Комісією інформацією, на виконання Указу Президії Верховної Ради України від 10 жовтня 1991 року N 1640-XII, якою було схвалено текст Військової присяги, а також затверджене положення про порядок її прийняття, 03.01.1992 командувач ЧФ адмірал Касатонов І. дав доручення командирам з’єднань та частин ЧФ організувати підготовку до складення особовим складом флоту присяги на вірність народові України, що мало відбутися в урочистій обстановці 20 січня 1992 року.

При цьому, за отриманою інформацією адмірал Касатонов І. прибув у місто Київ для участі 09.01.1992 у Всеукраїнській нараді (колегії МОУ) з питань військового будівництва під головуванням Президента України Л. Кравчука, за участю міністра оборони, командувачів округів, армій, вищих посадових осіб Збройних Сил України, однак командувача флоту не допустили до участі у нараді (колегії) з невстановлених Комісією причин. Президент України Л. Кравчук, вочевидь, упереджено ставився до Касатонова І., оскільки його призначив Президент Росії Б. Єльцин на початку вересня 1991 без узгодження з українською владою

Але, після неприйняття командувача ЧФ вищим військово-політичним керівництвом України, а також після оголошення спільного Комюніке за результатами зустрічі державних делегацій України i РФ 11 січня 1992 року у м. Мінськ про те, що частина сил Чорноморського флоту повинна увійти до складу Збройних Сил України, Касатонов І. за підтримки МО та ГШ РФ прийняв рішення не присягати Українському народові, а навпаки привести під присягу РФ особовий склад ЧФ, адже в першу чергу Касатонов І. скасував раніше видані доручення про підготовку до складення військової присяги особовим складом Чорноморського флоту на вірність Українського народу.

За інформацією військових моряків, які проходили військову службу у цей період на командних засадах (командирів з’єднань та частин ЧФ), зокрема капітан 1 рангу запасу, народний депутат ІІ скликання Лупаков Є.О., а також свідків описаних подій, зокрема капітан 1 рангу запасу, народний депутат ІІ скликання Шевченко В.О., на флоті до середини січня 1992 року жоден моряк, у т.ч. командири, незважаючи на їх національність, не саботував та не заперечував належність флоту державі Україна. Також, до середини січня 1992 року не було жодних протистоянь між військовими, які вирішили приймати присягу на вірність Українського народу та іншою частиною моряків, які підтримали адмірала Касатонова І. та прийняли рішення продовжувати службу на тій частині флоту, яке буде належати РФ, яке гостро розпочалося після оголошення 11 січня 1992 року у м. Мінськ домовленості Президентів України та РФ про те, що Чорноморський флот буде поділений між РФ та Україною.

Потрібно відзначити, що 5.04.1992 Президент Л. Кравчук видає Указ «Про невідкладні заходи по будівництву Збройних Сил України» (№ 209), яким:

1) підпорядковує Міністерству оборони України всі військові формування, дислоковані на території України і не зазначені в статті I Указу Президента України від 12 грудня 1991 року "Про Збройні Сили України" (№ 4/91 );

2) прийнято рішення сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованих на території України, при цьому на Міністерство оборони України покладено обов’язок приступити до формування органів управління Військово-Морськими Силами України, погодивши з Головнокомандуючим Об'єднаними Збройними Силами Держав Співдружності перелік кораблів і частин Чорноморського флоту, які тимчасово передаються в оперативне підпорядкування командуванню Стратегічними Силами Держав Співдружності;

3) Міністра оборони України зобов’язано організувати безпосереднє управління всіма військами, дислокованими на території України, забезпечити їх постійну бойову готовність і додержання військової дисципліни.

Комісія відзначає, що за своїм змістом Указ Президента України «Про невідкладні заходи по будівництву Збройних Сил України» від 05.04.1992 N 209 повністю відповідав угодам, що були укладені Президентом України в рамках існування СНД (угодами передбачалося погодити об’єкти та підрозділи, які переходять у тимчасове управління, до знищення ядерної зброї, під об’єднане командування Стратегічних Сил СНД і ніяк про поділ таких формувань між державами учасницями Співдружності).

Однак станом на 5 квітня 1992 року, з огляду на перехід командувача ЧФ Касатонова І. під порядкування безпосередньо МО та ГШ РФ, а також приведення значної частини флоту під присягу на вірність РФ, реалізувати цей указ не вдалося.

Про це свідчить зміст Указу Президента України Л.Кравчука «Про делегацію України на переговори з Російською Федерацією» від 10 квітня 1992 року N 235, яким зупинено реалізацію Указу від 05 квітня 1992 року в частині формування Військово-Морських Сил України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованих на території України, а також визначено склад делегації України на чолі з першим заступником Голови Верховної Ради України Дурдинця В.В. для переговорів з делегацією Російської Федерації з питання про розподіл Чорноморського флоту.

Виданням цього Указу, який суперечив позиції Верховної Ради України, що висловлена 06 та 10 квітня 1992 року у своїх заявах, фактично було розпочато проведення переговорів про розподіл Чорноморського флоту колишнього СРСР між Україною та РФ за раніше досягнутими домовленостями, зокрема 11.01.92 у Мінську. Можливо Л.Кравчук видав цей Указ з метою уникнення конфлікту з РФ, адже 7 квітня 1992 року Президент РФ Єльцин видав Указ № 375 «Про перехід Чорноморського флоту під командування РФ», що створювало передумови до можливого виникнення військового конфлікту, хоча і малоймовірного з огляду на потенціал трьох потужних військових округів, адже РФ, як засвідчує історія військових конфліктів за її участю, вдається до військових дій (військової агресії) лише у випадку, коли її потенційний противник слабший або не готовий дати відсіч військовій агресії (приклад перша та друга Чеченська війна (1994-1996, 1999-2009) Війна в Дагестані (1999), Російсько-Українська війна (з 2014 по т.ч.).

До речі позиція Верховної Ради щодо Чорноморського флоту була викладена у постанові Президії Верховної Ради України «Про Заяву Президії Верховної Ради України щодо Чорноморського флоту» від 6 квітня 1992 року N 2243-XII, а також у заяві Верховної Ради України з приводу загострення відносин між Україною та Росією в питанні розділу Чорноморського флоту від 10 квітня 1992 року N 2267-XII, була чіткою і однозначною – Чорноморський флот колишнього СРСР належить Україні, а також закликала Президента України негайно вжити необхідних заходів щодо створення Військово-Морських Сил України на базі ЧФ колишнього СРСР.

Так, у заяві Президії Верховної Ради України, крім констатації, що мають місце неприховані погрози взяти під юрисдикцію Російської Федерації весь Чорноморський флот, а також засудження дій командувача ЧФ, посадових осіб РФ та об’єднаного командування, які були спрямовані на повалення конституційного ладу та були неприпустимим, було зазначено таке:

«Україна, будуючи власні Збройні Сили на чіткій правовій основі, неодноразово висловлювала свою позицію щодо Чорноморського флоту на зустрічах керівників держав, переговорах з Міністерством оборони колишнього Союзу РСР. Україна зробила значний вклад у будівництво Балтійського, Північного, Тихоокеанського та Чорноморського флотів колишнього СРСР. Маючи право на успадкування своєї частки від усього Військово-Морського флоту колишнього СРСР, Україна претендує лише на ту частину Чорноморського флоту, яка приписана в її портах, що значно менше від вкладу України у Військово-Морські Сили колишнього Союзу.
...
Президія Верховної Ради пропонує Президентові України як Головнокомандуючому Збройними Силами України, керуючись Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування в Україні", законами та іншими законодавчими актами України, негайно вжити необхідних заходів щодо створення Військово-Морських Сил України.
...
Президія Верховної Ради України звертається до населення Криму, військовослужбовців Чорноморського флоту з закликом зберігати спокій і не піддаватися впливу провокаційних заяв з боку командування Військово-Морського Флоту СНД та окремих керівників Російської Федерації.
...
Президія Верховної Ради України звертається до Верховної Ради Російської Федерації із закликом підтримати наші намагання нормалізувати ситуацію, що склалась навколо Чорноморського флоту.».

Аналогічного змісту була і заява Верховної Ради України від 10.04.1992.

Однак, вже 23 червня 1992 року у Догомисі відбулись переговори між делегаціями РФ та України під час яких відбулось підписання Угоди між Російською Федерацією та Україною щодо подальшого розвитку міждержавних відносин, якою сторони, у зв’язку із створенням своїх Збройних Сил, підтвердили важливість проведення переговорів по створенню на Чорному морі ВМС України та ВМС Росії на базі Чорноморського флоту. Далі, були укладені Угода між Україною і Російською Федерацією про принципи формування ВМС України і ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР від 3 серпня 1992 року, Угода між Україною та Російською Федерацією про невідкладні заходи по формуванню Військово-Морських Сил України та Військово-Морського Флоту Росії на базі Чорноморського флоту від 17 червня 1993 року, інші угоди якими були закріпленні питання поділу флоту за формулою «50/50».

При цьому, ситуація навколо поділу ЧФ ускладнювалась, особливо заявленими РФ територіальними претензіями, а також спробами змінити конституційний лад України.

Так, 5 грудня 1992 року VII з'їзд народних депутатів Російської Федерації на своєму засіданні прийняв рішення, яким доручив Верховній Раді Російської Федерації розглянути питання про статус міста Севастополя. Це рішення не можна розглядати інакше, як чергову відверту спробу висунення територіальних претензій до України, грубе порушення духу і букви ратифікованих Верховною Радою Росії угод, зокрема Договору між Україною та РРФСР від 19 листопада 1990 року, принципів Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року, в яких відзначається, що Україна і Російська Федерація визнають і поважають територіальну цілісність одна одної та недоторканність існуючих кордонів. З цього приводу Президія ВРУ у своїй заяві від 9.12.1992 заявила, що «Будь-які зазіхання на територіальну цілісність і суверенітет України розглядатимуться в Україні як грубе порушення існуючого статус-кво в Європі, Статуту ООН, принципів НБСЄ та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Президія Верховної Ради України рішуче відкидає намагання штучно створити ще одну проблему в міждержавних відносинах обох країн. місто Севастополь є невід'ємною частиною України, і тому його статус може визначатися лише Україною, а не іншою державою.»

09.07.1993 Верховна Рада Російської Федерації приймає постанову «Про статус міста Севастополя», яка визначала приналежність міста Севастополя РФ (РФ обґрунтовувала таку позицію тим, що місто Севастополь як адміністративно-територіальна одиниця колишнього СРСР не передавалося у 1954 році до складу УРСР, тому є частиною території РФ).

Оскільки дії РФ були спрямовані зазіхання на територіальну цілісність і суверенітет України, це змусило Україну порушити з цього приводу питання в ООН і 20.07.1993 Генеральний секретар ООН виступив із заявою, якою засудив дії РФ, а також зазначив, що згадана постанова Верховної Ради РФ несумісна з досягнутими українсько-російськими домовленостями, цілями та принципами Статуту ООН і не має юридичної цілісності.

За таких непростих умов, що склалися в АР Крим, що супроводжувалися провокаційними закликами російських посадовців до особового складу ЧФ не підкорятися рішенням посадових осіб України, 3 вересня 1993 року відбулися чергові переговори в Масандрі (м. Ялта, АР Крим) між українською та російською делегаціями з питань ЧФ, ядерного роззброєння та інших питань міждержавних відносин.

За отриманою інформацією переговори делегацій розпочалися о 10:00 в Масандрівському палаці (Українську делегацію очолював Президент України Л. Кравчук, а до її складу входили Прем'єр-міністр Л. Кучма, віце-прем'єр В. Шмаров, міністр оборони генерал-полковник К. Морозов, генерал-полковник І. Біжан, віце-адмірал М. Клітний, віце-адмірал Б. Кожин, віце-адмірал В. Безкоровайний, контр-адмірал В. Фомін та інші; Російську делегацію очолював Президент Росії Б. Єльцин, а до її складу входили Прем'єр-міністр РФ В.Черномирдін, міністр оборони П. Грачов, командувач ВМФ РФ Ф.Громов, командувач ЧФ адмірал Е. Балтін, якого призначили після звільнення адмірала І. Касатонова та інші).

За інформацією віце-адмірала у відставці В. Безкоровайного, екс-командувача ВМС України та безпосереднього учасника Масандрівських переговорів, хід переговорів був складним та неочікуваним для української делегації та відбулися за такими обставинами. Прибувши на переговори президенти поставили завдання своїм главам урядів розпочати переговори з питань порядку денного й усамітнилися для бесіди віч-на-віч. Прем'єр-міністр України Л. Кучма запропонував такий порядок розгляду питань: спочатку питання ЧФ, згодом ядерне роззброєння, наприкінці борги України за газ, натомість Прем'єр-міністр РФ В. Черномирдін жорстко наполіг спершу розглянути питання боргів за газ, а проблеми ЧФ у кінці. Такий порядок розгляду питань для України був неприйнятним через відсутність позиції в українського керівництва щодо оплати боргів за газ, але питання розрахунків за поставлений Україні природний газ було першим питанням порядку денного. Саме тому хід переговорів був зведений до ультиматуму делегації РФ – або негайне погашення заборгованості за поставлений протягом 1992 та першу половину 1993 року газ, про які більшість делегації нічого не знала або розрахуватися за газові борги флотом.

Під час розгляду питання ЧФ віце-прем'єр України В. Шмаров виклав пропозицію про створення об'єднаного командування тимчасово неподіленого Чорноморського флоту. Але після нього виступив Міністр оборони України К.Морозов, який зробив неочікувану заяву про те, що весь ЧФ має належати Україні повністю, обґрунтовуючи її відсутністю будь-яких підстав для поділу флоту між Україною та РФ, а також тим, що флот не є і не може бути предметом продажу та розрахунків за поставлений природний газ. Після такої заяви Міністра оборони Прем'єр-міністр Л.Кучма під час переговорів звів її зміст до особистої думки Міністра оборони, яка не є офіційною позицією України, що дозволило продовжити переговори. Потім слово взяв П. Грачов, який пояснив, що все запропоноване українською стороною для МО Росії не підходить, що вони командували і будуть командувати Чорноморським флотом, і для цього їм не потрібне ніяке об'єднане командування, а потрібно просто, щоб Україна передала Росії свою частину флоту за газові борги. На цьому за інформацією учасників переговорів було оголошено перерву.

За півтори години президенти держав виступили з заявами – Б. Єльцин сказав, що готовий купувати Чорноморський флот, а Л. Кравчук готовий його продати, про що було зроблено відповідний запис у протоколі зустрічі, а також скріплений підписами Президентів України та РФ, а також складений та скріплений підписами Протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту від 03.09.1993 такого змісту:

«Поручить государственным делегациям Российской Федерации и Украины в месячный срок проработать все вопросы, связанные с разработкой Соглашения, в соответствии с которым весь Черноморский флот со всей его инфраструктурой в Крыму используется Россией и получает российскую символику при том понимании, что российская сторона будет производить соответствующие расчеты за ту половину Черноморского флота, включая и инфраструктуру, которая в силу предыдущих договоренностей должна была бы отойти к Украине.».

Тобто, Президентом України Л.Кравчуком було прийнято рішення відчужити визначену у попередніх угодах частку України у ЧФ у розмірі 50% флоту в рахунок погашення заборгованості за поставлений РФ газ.

Саме підписання Протоколу про врегулювання проблем Чорноморського флоту від 03.09.1993 з одного боку відтермінувало конфлікт, а з іншого саме цим протоколом були закладені передумови фактичної втрати флоту, адже росіяни під час наступних раундів переговорів не відступали від досягненої домовленості.

Цей протокол свого часу набув широкого розголосу серед політичних сил України, громадськості та особового складу ВМС України і був оцінений як документ, що не відповідає Законам України та національним інтересам. Також, Верховна Рада України визнала такі домовленості як неприйнятні для держави. Крім цього, після Масандрівських переговорів, через особисту незгоду з рішенням вищого військово-політичного керівництва держави в питанні Чорноморського флоту, у вересні 1993 р. Міністр оборони України К.Морозов подав Президентові України рапорт про відставку, який був задоволений, а міністром було призначено І. Біжана.

У подальшому переговори з питань поділу ЧФ тривали до 28.05.1997 року, проходили складно, адже супроводжувалися провокаційними діями та заявами представників РФ. У цей період сторони намагалися вирішити питання поділу ЧФ, зокрема щодо умов перебування, у т.ч. розмір орендної плати, місць дислокації, встановлення граничної чисельності особового складу, озброєнь та військової техніки, перелік корабельного складу, порядок використання об’єктів забезпечення ЧФ, іншої його інфраструктури, тощо. У цей період була укладена Угода між Україною та Російською Федерацією про поетапне врегулювання проблем Чорноморського флоту від 15.04.1994, якою сторони, з урахуванням положень попередньо укладених угод, а також Протоколу про врегулювання проблем Чорноморського флоту, підписаного в Масандрі 3 вересня 1993 року, зафіксували, що Україні залишається 15 - 20% кораблів і суден Чорноморського флоту. При цьому, Угодою між Україною та Російською Федерацією щодо Чорноморського флоту від 09.06.1995 було визначено, що Україні передається 18,3%, Російській Федерації - 81,7% кораблів та суден Чорноморського флоту станом на 3 серпня 1992 року.

Як вбачається з укладених договорів з питань поділу ЧФ, зокрема з базової Угоди між Україною та Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 року, Україна відступила на користь РФ 32% кращої частини флоту від визначеної їй частки у розмірі 50%, залишивши собі 18% корабельного складу та 50 % озброєнь та військової техніки ЧФ.

При цьому, з огляду на те, що 2/3 з цих 18 % корабельного складу ВМС України протягом наступних років (в основному на початку 2000-х рр..) були виключені з бойового складу і списані як такі, що втратили тактико-технічні характеристики, а окремі кораблі та судна через їх незадовільний технічний стан навіть не були включені в бойовий склад ВМС, Україна отримала гірші кораблі, а РФ отримала ті кораблі, більшість з яких досі виконують завдання за призначенням та які приймали участь у військовій агресії проти України у 2014 році.

Потрібно також зазначити і те, що згідно положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року, Російська Сторона компенсує Україні:

• 521,06 млн. доларів США за вартість отриманих від неї кораблів, суден і плавзасобів (за 117 кращих бойових кораблів і суден забезпечення);
• 5,449 млн. доларів США за 50 відсотків вартості кораблів суден і плавзасобів, виключених зі складу Чорноморського флоту з 3 серпня 1992 року (263 одиниці кораблів, суден та плавзасобів згідно невідомого додатку до угоди про параметри поділу флоту були списані, а кошти від їх реалізації підлягають розподілу у співвідношенні 50% на 50%);
• 97,75 млн. доларів США – за використання ЧФ РФ земельних ділянок і розміщених на них об'єктів берегової інфраструктури, акваторій бухт, радіочастотного ресурсу, відшкодування екологічної шкоди, пов'язаної з перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, яка нараховується з дати підписання угоди, але здійснюється починаючи з 1998 року.

Станом на 16.02.2010 Міністерство фінансів РФ списало частину заборгованості України перед РФ за державними кредитами (у т.ч. за поставлений природний газ), наданими їй Російською Федерацією відповідно до міжурядових угод від 26 травня 1993 року та від 20 березня 1995 року, яка підлягає погашенню до кінця 2007 року, на суму 1 099 644 140 дол. США, яка складалася:

• 526,509 млн. доларів США за отримані кораблі і судна;
• 21,941 млн. дол. США відсотки, нараховані на суму за отримані РФ кораблі;
• 199,829 млн. дол. США за розщеплюванні матеріали, вилучених з тактичних ядерних ракет, що були вивезені до РФ протягом 1991-1992 рр.
• 58,114 млн. доларів США – за використання ЧФ РФ з 28.05.97 по 31.12.97 земельних ділянок і розміщених на них об'єктів берегової інфраструктури, акваторій бухт, радіочастотного ресурсу, відшкодування екологічної шкоди, пов'язаної з перебуванням ЧФ РФ на території України;
• 97,75 млн. дол. США – залік орендних платежів у 1998 році;
• 97,75 млн. дол. США – залік орендних платежів у 1999 році;
• 97,75 млн. дол. США – залік орендних платежів у 2000 році.

При цьому, після списання зазначеної частини заборгованості України перед РФ (1,099 млрд. дол. США), заборгованість України становила 1,97 млрд. дол. США.

Саме так і завершився розподіл ЧФ, який не вирішив усіх проблемних питань, які постійно нагадували про себе – це зокрема і питання незаконного використання ЧФ РФ земель і об’єктів, які не були передбачені Угодою (Комісії стала відома інформація про 45 об’єктів у м. Севастополь загальною площею 408 000 кв.м нерухомості, а також земельних ділянок на яких вони розміщені), і використання засобів навігаційного обладнання, об’єктів та інфраструктури Гідрографічної служби, тощо. Але головне, що укладені угоди закріпили присутність іноземного військового формування на території України, яка мала територіальні претензії до України, постійно порушувала умови перебування у частині заміні озброєнь та техніки, перевищення встановлених обмежень, наприклад у 1999 році РФ перевищили у 2,5 рази кількість літаків, порушення фінансових зобов’язань щодо своєчасних розрахунків за об’єкти, які використовуються спільно (наприклад, лише заборгованість РФ за користування аеродромом «Нитка» у 1998 році склала 760 тис. дол. США, про які Україна неодноразово просила розрахуватися), тощо.

Крім цього, умови перебування ЧФ РФ не можна порівнювати ні з якими іншими прикладами базування військових контингентів, що існують у світі. У світовій практиці не існує прикладів за яких іноземні військові контингенти мають свої театри, музеї, широку мережу дошкільних навчальних закладів, шкіл, інститутів, спортивних об’єктів, санаторіїв, баз відпочинку та дозвілля, госпіталів, закладів охорони здоров’я, об'єктів систем зв'язку, радіотехнічної служби, тилу, об’єктів забезпечення ракетно-артилерійським та мінно-торпедним озброєнням, судноремонтних заводів та науково-дослідних установ, гідротехнічні споруди, полігонів, аеродромів та багато чого іншого (РФ отримала 4 591 будівель та споруд, а також земельних ділянок загальною площею 18 232,62 Га) і це всього за 97,75 млн. дол. США в рік.

З цього приводу слід зазначити, що за основу була прийнята нав’язана представниками РФ вартість всього корабельного складу на рівні 1,5 млрд. дол. США, що за об’єктивними оцінками є значно заниженою, адже за отриманою інформацією у квітні 1996 року на виконання доручення віце-прем’єра України Марчука С., яким було доручено робочій групі з питань ЧФ до 15 квітня 1996 року підготувати методики розрахунків за кораблі та судна, об’єкти інфраструктури, використання землі, водної акваторії, повітряного простору, визначити екологічні наслідки перебування ЧФ та за використання радіоефіру, а також подати розрахунки на погодження до Мінфіну та Мінекономіки, були складені відповідні розрахунки, які складалися з двох додатків:

1) перший додаток містив оціночну вартість кораблів та суден, які передаються РФ у порядку взаєморозрахунків на суму 2992,78 млн. дол. США;

2) другий додаток містив розрахунки вартості оренди за використання ЧФ РФ земельних ділянок і розміщених на них об'єктів берегової інфраструктури, акваторій бухт, радіочастотного ресурсу, відшкодування екологічної шкоди, пов'язаної з перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, зокрема:

• за берегову інфраструктуру – 161,7 млн. дол. США;
• за земельні ділянки в межах міста Севастополь – 1 246,9 млн. дол. США;
• за земельні ділянки в АР Крим – 927,9 млн. дол. США;
• за користування водною акваторією в Севастопольській та Південній бухтах – 99,3 млн. дол. США;

що разом становить 2 435,8 млн. дол. США в рік.

Така оцінка заслуговує на увагу, як орієнтир у питанні об’єктивних сум компенсації за передані кораблі і судна, а також визначення орендної плати.

При цьому, з огляду на те, що росіяни були присутні на території України з дня проголошення Україною незалежності, нарахування цих платежів мало відбуватися з 1991 року, а отже на момент укладення угод (1997 р.) РФ, якщо взяти за умову, що флот підлягав поділу, мала компенсувати:

• за кораблі не 526,509 млн. доларів США, а 2,99 млрд. дол. США, тобто Україна недоотримала 2,4 млрд. дол. США (цілком адекватна оцінка, оскільки наприклад, вартість одного корвету (корвет проекту 58250 - серія «Володимир Великий») за оцінюється на рівні 280-300 млн. дол. США., а вартість одного катера пр. 58155 «Гюрза» — $27—35 млн.; заявлена вартість ркр «Україна» у 2008 році, спущеного на воду у 1990 році на Чорноморському суднобудівельному заводі (м. Миколаїв), ступінь готовності 95%, 1,041 млрд. дол. США.);
• за використання ЧФ РФ земельних ділянок і розміщених на них об'єктів берегової інфраструктури, акваторій бухт та інших об’єктів не 97,75 млн. дол. США, а 2,43 млрд. дол. США, тобто і в цьому разі Україна недоотримала 2,34 млрд. США в рік, і лише на дату підписання договору (28 травня 1997 року) Україна всього недоотримала 16,5 млрд. дол. США.

Сума державного боргу перед РФ станом на 1997 рік до збитків від недоотриманих платежів від РФ за перебування ЧФ, за різними оцінками щонайменше становлять понад 20 млрд. дол. США.

За отриманою інформацією, така оцінка була нав’язана росіянами, але прийнята Україною, зокрема за даними, які були надані російською стороною під час, загальна вартість озброєння, військової техніки та об’єктів (офіційний курс 1 дол. США - 0,55 руб. на 31.12.91) була такою:

• берегових військ Чорноморського флоту — 652,966 млн. руб. (0,359 млрд.дол.США);
• військово-повітряних Сил – 3 961,52 млн. руб. (2,178 млрд. дол. США);
• залишкова вартість кораблів, суден та плавзасобів Чорноморського флоту на 28 січня 1997 року становила - 2,74 млдр. руб. (1,509 млрд. дол. США.).

Така оцінка росіян мабуть була жартом, але на жаль, прийнята Україною, адже саме з цих розрахунків і укладені зазначенні угоди.

У своєму інтерв’ю, яке було оприлюднене ЗМІ («Бизнес», № 12 (687) від 20.03.2006) другий Президент України Л.Кучма так пояснив ціни за якими був розподілений флот, а також визначений розмір оренди: «Сегодня хорошо рассуждать, что можно было другой договор подписать, другую арендную ставку поставить. А вспомните 1997 год, в каком положении находилась страна. Разворачивался мировой кризис, мы тоже, в принципе, находились на грани дефолта. Кто тогда считал цену крымской земли? Надо было принимать решение исходя из существующей социально-экономической ситуации. Но главное даже не в этом. Вопрос Черноморского флота – одна из составляющих Большого договора с Россией.».

З урахуванням наявної інформації, пояснення Л.Кучми не є обгрунтованими, адже «вартість кримської землі» за наявною інформацією рахували, як і була відома інформація про вартість кораблів та суден, як і в цілому обставини та підстави поділу флоту. Наприклад, спільним листом Міністра оборони України Шмарова В. та Міністра закордонних справ Удовенка Г. На ім’я Президента України Л. Кучми (копія віце-премєру Марчуку Є.) від 02.08.1995 р., яким міністри пропонують укладати договір про параметри розподілу, статус та умови перебування ЧФ одночасно з підписанням угоди про взаєморозрахунки, яку мають підготувати Мінфін за погодженням з Держмайно, Держкомзем, Мінюст, МО, МЗС, СБУ та іншими міністерствами.

Інше питання, що вище військово-політичне керівництво держави, ігноруючи національні інтереси, а також вимоги законів України, приймали умови, які нав’язувалися російською стороною у різні способи, як правило через шантаж і погрози. Очевидно, що умови того часу були непрості, однак посилання на жорсткі умови не можуть виправдати наслідки як економічних втрат станом на дату укладенян відповідних угод, так і тимчасову окупацію АР Крим, що є прямим наслідком розподілу флоту та розміщення на території України потужного іноземного формування без розміщення Україною сил стримування. Вищим військово-політичним керівництвом України не враховувалося наявність територіальних претензій РФ до України, які в тій чи іншій формі постійно проявлялися. Так, 23.10.1996 Держдума РФ законом встановлює, що місто Севастополь є територією РФ і вето, яке було накладене Б.Єльциним після успішних дл РФ переговорів з питань поділу ЧФ, аж ніяк не могло вплинути переконання вищого політичного керівництва РФ щодо територіальних претензій до України, які врешті, після спроб Тузли, були реалізовані у 2014 році.

Комісією вивчені інші матеріали, які свідчать про необґрунтовані ціни, які були застосовані в Угоді між Україною та Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 року.

Так, у період з 03.08.1992 по 27.05.1997 командувачами ЧФ (зокрема адміралом І. Касатононова) за вказівками та під керівництвом Міністерства оборони та Генерального штабу РФ було виключено зі складу Чорноморського флоту 263 одиниці кораблів, суден та плавзасобів (переведені у інші місця дислокації та/або списані та утилізовані та/або реалізовані), кошти від реалізації яких було розподілено між Україною і Російською Федерацією у співвідношенні 50 на 50 відсотків, тобто під час під час укладення угоди про параметри поділу колишнього ЧФ СРСР частка України за такі судна була визначена на рівні 5,449 млн. доларів США, яку було зараховано в рахунок боргових зобов’язань України перед РФ за поставлений природний газ.

При цьому, у додатку 4 угоди зазначається, що Перелік кораблів, суден та плавзасобів, виключених з 3 серпня 1992 року у кількості 263 одиниць наведений у Протоколі робочої зустрічі експертів України та Російської Федерації з питань поділу Чорноморського флоту від 4 листопада 1996 року, що є невід'ємною частиною Додатка № 4 Договору про параметри поділу Чорноморського флоту, який на запит Комісії до МЗС, МЮУ, МОУ надано не було у зв’язку з відсутністю такого документа з переліком списаних суден.

Разом з цим, Комісія відзначає, що розмір компенсації за 131 судно у розмірі 5,45 млн. дол. США є необ’єктивною, з огляду на вивчену інформацію щодо реалізації списаних суден протягом 1992-1993 рр.

Згідно рапорту першого заступника начальника фінансового управління МОУ полковника Кухарського на ім’я Міністра оборони України генерал-полковнику Морозову К.П. поданого у листопаді 1992р., за інформацією Служби безпеки України від 09.11.1992 р. вих. № 1646, а також акту перевірки, проведеного за дорученням Державної податкової інспекції Міністерства фінансів України від 28.12.1992 р. встановлено таке.

Комерційним центром при Міністерстві оборони України у травні 1992 року укладено угоду з АО «Україна-Ахтіар» (створений 19.09.1991 Комерційним центром при МОУ (50% у статутному капіталі) та АО «Нєвікон», м. Москва (50 % у статутному капіталі) про продаж списаних суден, зокрема:

№	Найменування	Рік поб.	Вартість первинної реалізації, руб/дол.США	Вартість наступної реалізації, дол.США
1	Есмінець «Проворний»	1962	2,2 млн.руб. 7,33 тис. $	185 400 $
2	Малий протичовновий корабель «Комсомолець України»	1960	2,8 млн.руб. 9,33 тис. $	234 045 $
3	Плавбаза «Дмитро Галкін»	1959	7,1 млн.руб. 23,66 тис. $	384 800 $
4	Підводний човен С-243	1956	1,02 млн.руб. 3,33 тис. $	65 170 $
5	Підводний човен С-70	1952	1,02 млн.руб. 3,33 тис. $	63 840 $
	РАЗОМ		46,98 тис. $	933 225 $

Тобто, Комерційний центр МОУ реалізував підприємству, яке ним засноване (продав сам собі) 5 списаних суден за 46 тисячі 980 доларів США, які були перепродані нерезидентам згідно укладених контрактів за ціною 933 225 доларів США, а різниця, яка осіла на приватному комерційному рахунку відкритого у Deutsche Bank (Німечинна) склала 886 245 дол. США, тобто різниця в ціні у 20 кратному розмірі, яка і є об’єктом крадіжки.

Крім цього, Комерційний центр МОУ подав АО «Україна-Ахтіар»:

№	Найменування	Рік побудови	Вартість первинної реалізації, руб/дол.США	Вартість наступної реалізації, дол.США
1	Крейсер «Ленінград»	1969	11,5 млн.руб. 38,33 тис. $	Інформація відсутня, однак враховуючи 20 кратну різницю у ціні можна припустити, що судно було реалізоване за 700 -750 тис. дол. США
2	Есмінець «Пламений»	1956	2,8 млн.руб. 9,33 тис. $	Інформація відсутня, однак враховуючи 20 кратну різницю у ціні можна припустити, що судно було реалізоване за 180 тис. дол. США
3	Підводний човен С-153	1953	1,4 млн.руб. 4,66 тис. $	Інформація відсутня, однак враховуючи 20 кратну різницю у ціні можна припустити, що судно було реалізоване за 90 тис. дол. СШ
4	Підводний човен Б-318	1963	2,1 млн.руб. 7 тис. $	Інформація відсутня, однак враховуючи 20 кратну різницю у ціні можна припустити, що судно було реалізоване за 140 тис. дол. США
5	Середній корабель «Горностай»	1951	1,0 млн. руб. 3,33 тис. $	Інформація відсутня, однак враховуючи 20 кратну різницю у ціні можна припустити, що судно було реалізоване за 25 тис. дол. США
6	Малий протичовновий корабель «Кримський комсомолець»		0,4 млн. руб. 1,3 тис. $	Інформація відсутня, однак враховуючи 20 кратну різницю у ціні можна припустити, що судно було реалізоване за 25 тис. дол. США
7	Артилерійський катер АКА 325		0,3 млн.руб. 1 тис. $	Інформація відсутня, однак враховуючи 20 кратну різницю у ціні можна припустити, що судно було реалізоване за 20 тис. дол. США
8	Дослідне судно ОС-3	1951	1,0 млн.руб. 3,33 тис. $	Інформація відсутня, однак враховуючи 20 кратну різницю у ціні можна припустити, що судно було реалізоване за 65 тис. дол. США
	РАЗОМ		68, 28 $	Орієнтовно 1 млн.335 тис. доларів США

Тобто, Комерційний центр МОУ реалізував підприємству, яке ним засноване (продав сам собі) 5 списаних суден за 68 тисяч 280 доларів США, які були перепродані орієнтовно за ціною 1 млн.335 тис. доларів США, а різниця, яка осіла на приватних рахунках 1 млн.267 тис. доларів США.

При цьому, за інформацією Служби безпеки України крім безготівкових розрахунків мали місце готівковий розрахунок за вказані судна у розмірі понад 25 млн. дол. США або понад 7 млрд.500 млн. руб.

Отже, з отриманої інформації випливає, що 13 списаних суден 1950-1960 рр. побудови були реалізовані на суму понад 27 млн. доларів США (при цьому на рахунок МОУ поступило 46,98 тис. $, інша сума була об’єктом шахрайських дій), а за Угодою між РФ та Україною про параметри поділу ЧФ за 131 судно державі України РФ списала 5,45 млн. дол. США заборгованості за наданими кредитами, іншими словами Україна щонайменше не отримала компенсацій як за 125 суден Чорноморського флоту, кращі з яких за отриманою інформацією були передислоковані на інші флоти, списані та реалізовані за значно вищими цінами.

При цьому, перелік кораблів, суден та плавзасобів, списаних РФ та виключених із складу флоту з 3 серпня 1992 року у кількості 263 одиниць мав бути наведений у Протоколі робочої зустрічі експертів України та Російської Федерації з питань поділу Чорноморського флоту від 4 листопада 1996 року, що є невід'ємною частиною Додатка № 4 Договору про параметри поділу ЧФ, однак такий документ разом з угодами ні МЗС, МОУ та Мінюст у розпорядження Комісії наданий не був, а отже Комісія вважає, що такого переліку не було складено, адже реалізація 263 суден навіть на металобрухт складе суму, яка значно більше за заявлену російською стороною. При цьому, з матеріалів розслідування стало відомо, що у 1992 році 13 списаних суден 1950-1960 рр. побудови були реалізовані на суму понад 27 млн. доларів США (при цьому на рахунок МОУ поступило 46,98 тис. $, інша сума за даними СБУ була об’єктом шахрайських дій), а отже, сума компенсації за 131 судно у розмірі 5,45 млн. дол. США є необґрунтованою і свідчить про те, що Україна щонайменше не отримала компенсацій як за 120 суден Чорноморського флоту, серед яких, за інформацією, кращі були передислоковані на інші флоти РФ, інші реалізовані за ринковими цінами, приклад яких наведені у Звіті.

Всього, за Угодою між Україною та Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 року, з 525 бойових кораблів, катерів, суден забезпечення Чорноморського флоту (за виключенням кораблів та катерів пункти базування яких були поза межами території України, зокрема Каспійська флотилія, Середземноморська (база у м. Тартус, Сирія) РФ отримала 388 суден (з них 270 судна як ніби частка РФ, а також 118 кращих бойових кораблів та катерів, суден забезпечення було передано (разом з бойовою технікою та озброєнням, морською авіацією і т.д.) в рахунок погашення боргових зобов’язань перед РФ на суму 521,06 млн. доларів США), які за своїм технічним станом та строками служби були становили кращу частину колишнього Чорноморського флоту і наразі більшість з цих суден продовжують службу.

Натомість до складу ВМС увійшло 137 суден, з яких:

30 бойових кораблів і катерів (3 судна у складі ВМС, 6 суден були захоплені ЗС РФ і перебувають на анексованій території);

6 кораблів спецпризначення (1 судно у складі ВМС, 1 судно було захоплене ЗС РФ і перебуває на анексованій території України);

62 суден забезпечення (18 суден у складі ВМС, 7 суден були захоплені ЗС РФ і перебувають на анексованій території України);

17 пошуково-рятувальних суден (6 суден у складі ВМС, 1 судно було захоплене ЗС РФ і перебуває на анексованій території);

21 гідрографічних суден і катерів (жодного судна у складі ВМС, а 3 були захоплені ЗС РФ і знаходяться на анексованій території).

Таким чином, з корабельного складу ЧФ колишнього СРСР у складі ВМС України 1 бойовий корабль, 2 бойовий катера та 25 інших суден забезпечення, інші 2/3 корабельного складу з різних підстав вибули із бойового складу, і як правило внаслідок їх списання у зв’язку з тим, що під час розподілу прийняті у такому технічному стані, який не дозволяв їх використання за призначенням, продані та передані іншим органам чи країнам.

Втрати України від такого «братського», безпідставного та всупереч законам України, розподілу майна ЧФ колосальні – тимчасова окупація АР Крим, військовий конфлікт з РФ під час якого Україна зазнала непоправних втрат, передусім людських. /p>

Під час вивчення руху корабельного складу було встановлено, що крім того, що більшість суден були отримані у незадовільному стані, що стало причиною їх списання, мали місце випадки як факти безоплатної передачі суден (до Грузії - Ракетний катер «Конотоп» (б/н U150), який 30.06.1999 уряд України безкоштовно передав катер до ВМС Грузії де отримав назву «Тбілісі» (б/н 302)), так і мали місце факти продажу суден за заниженими цінами.

Наприклад, десантний корабль на повітряній подушці шифр «Зубр» - МДК-93 «Горлівка» (б/н U423) у 2001 року проданий Греції і за отриманою інформацією проданий за залишковою вартістю, яка була у кратному розмірі менше за ринкову. Звертає на себе і той факт, що аналогічні десантні кораблі «Краматорськ» (б/н U423) та «Артемівськ» (б/н U424) протягом 1999-2000 років виведені зі складу ВМС у зв'язку із закінченням строку експлуатації та втратою тактико-технічних характеристик, що призвело для неможливості їх подальшого використання та недоцільності відновлення (Розпорядження КМУ від 11 06. 1999 р. N 557-р, а також Розпорядження від 29.11.2000р. №475-р).

Наприклад, судна які згідно розпоряджень КМУ були виключені зі складу ВМС України у зв'язку із закінченням строку експлуатації та втратою тактико-технічних характеристик, що призвело для неможливості їх подальшого використання та недоцільності відновлення, були продані приватним компаніям, за ціною металобрухту, але такі судна досі успішно використовують за призначенням, що свідчить про безпідставність їх списання за технічним станом, зокрема:

1) Дослідницьке судно ОС-237 «Коростень» (U862), яке у 2004 році виключене зі складу ВМС України у зв'язку із закінченням строку експлуатації та втратою тактико-технічних характеристик, що призвело для неможливості їх подальшого використання та недоцільності відновлення (Розпорядження КМУ від 30.11.2004 р. N 875-р), однак у 2006 році було продане приватній компанії ТОВ "Інкерманська рибальська компанія" як риболовецький траулер «Оскар», а у 2010 р. траулер був проданий новому власнику, переобладнаний в суховантаж, і отримав нову назву «Mesogio»;

2) морський самохідних плавкран «Сарни» (б/н U804), який також у 2004 р. був виключений зі складу ВМС у зв'язку із закінченням строку експлуатації та втратою тактико-технічних характеристик, що призвело для неможливості їх подальшого використання та недоцільності відновлення (Розпорядження КМУ від 30.11.2004 р. N 875-р), однак у 2004 проданий за залишковою вартістю ТОВ «Дніпровска лагуна», успішно використовується у місті Києві, був задіяний під час робіт у 2015 році, стан задовільний;

3) плавдок ПД-19 «Хмільник» (б/н U950) також Розпорядженням КМУ від 30.11.2004 р. N 875-р виключений зі складу ВМС у зв'язку із закінченням строку експлуатації та втратою тактико-технічних характеристик, що призвело для неможливості їх подальшого використання та недоцільності відновлення, однак після списання проданий ТОВ «Полізон-плюс», перейменований в «Равелін», перебазований в Південну бухту Севастополя, де і знаходиться в даний момент, активно використовується за прямим призначенням (здійснює докування суден).

Також мали місце випадки включення до переліків військового майна, яке підлягає реалізації, суден, які були унікальними та єдиними на флоті, що забезпечували його діяльність, а також випадки, за яких спершу судна продавали, а після цього включали до відповідних переліків, зокрема нижченаведені випадки.

1. Продаж великого морського танкеру «Макіївка».

Це судно комплексного забезпечення, призначення якого – забезпечення бойових дій флоту на відстані від берегової лінії, а також виконувати функцію рухомого морського тилу ВМС в особливий період; бере на борт запаси озброєння, харчування, воду, керосин, бензин, дизельне паливо, тощо; обладнаний спеціальним палубним обладнанням для поповнення запасів бойових кораблів на ходу та на стоянці.

Так, за отриманою інформацією у 1999 році танкер був відремонтований на загальну суму 1,5 млн. грн., а згідно укладеного особисто командуючим ВМС України адміралом Єжелем М.Б. контракту від 26.09.2000 р. проданий за залишковою вартістю – 474 тис. дол. США (2,9 млн. грн.), що за оцінками експертів суттєво менше його ринкової вартості. Це підтверджується актами технічного стану, за якими судно у задовільному стані.

Звертає на себе увагу той факт, що за поданням міністра оборони України Кузьмука О.І. таке судно включене до додаткового переліку № 1 військового майна, яке пропонується до відчуження у 2001 році, затвердженого розпорядженням КМУ від 28.12.2000 № 1919-р., при цьому контракт на реалізацію судна був укладений Єжелем М. 26.09.2000 р., що підкреслює, що до переліку надлишкового майна включалося те, що мало комерційну чи іншу привабливість у покупців.

Крім цього, з огляду на те, що підписи у графі «заступник голови комісії - капітан 2 рангу Лужецький Ю.» відрізняються від підписів за такими реквізитами на інших актах (наприклад на актах технічного стану танкеру «Керч»), можливо припустити, що документи були підроблені заінтересованими особами.

Крім цього, за отриманою інформацією з корабля не було демонтовано спеціальне обладнання та спецзв’язку (ЗАС), що прямо суперечило чинним нормативно правовим актам, а отримана новим власником спеціальна апаратура, що застосовується військовими для шифрування і розшифрування інформації з обмеженим доступом безпосередньо в процесі її передачі і прийому (телеграфні передачі, телефонні переговори, фототелеграфні зображення і імпульсну інформацію) розкрила всі шифри ЗСУ.

За інформацією, після реалізації назва Asia (приписка Пномпень), власник ЗАО «Черномор» (АР Крим), рег. власник – Walberry Trading Ltd.

2. Реалізація середнього танкеру «Керчь» (бортовой U758).

Це також судно комплексного забезпечення, яке призначене для забезпечення бойових дій флоту на відстані від берегової лінії, а також виконувати функцію рухомого морського тилу ВМС в особливий період (бере на борт запаси озброєння, харчування, воду, керосин, бензин, дизельне паливо, тощо). Обладнане спеціальним палубним обладнанням для поповнення запасів бойових кораблів на ходу та на стоянці.

За наявною інформацією командувач ВМС адмірал Єжель М.Б. 31.10.2000 р. уклав контракт про продаж танкера за 531 тис. дол. США, при цьому залишкова вартість була визначена на рівні 876 тис. дол. США (7,05 млн. грн.), що за оцінками експертів значно менше його ринкової вартості. Це підтверджується актами технічного стану і протоколом узгодження ціни, які вказують і на те, що судно у задовільному стані із своєчасно проведеними ремонтами.

Аналогічно, за поданням міністра оборони України Кузьмука О.І. судно включене до додаткового переліку № 1 військового майна, яке пропонується до відчудження у 2001 році, затвердженого розпорядженням КМУ від 28.12.2000 № 1919-р., після того як адмірал Єжель його вже продав. І цей випадок підкреслює принципи віднесення військового майна до переліків надлишкового майна, яке підлягає реалізації.

Підписи капітану 2 рангу Лужецький Ю. у відповідних графах на актах технічного стану відрізняються від підписів за такими реквізитами на інших актах (наприклад на актах технічного стану танкеру «Макіївка»), що може свідчити про те, що і цьому випадку документи були підроблені заінтересованими особами. За наявною інформацією з кораблів і в цьому випадку не було демонтовано спеціальне обладнання та спецзв’язку (ЗАС), що прямо суперечило чинним нормативно правовим актам, а отримана новим власником апаратура шифрування розкрила новому покупцю всі шифри ЗСУ.

3. Реалізація великого кабельного судна «Новий Буг» (б/н U851).

Це унікальне судно пр.1274 виробництва Фінляндії (загальна водотоннажність 6 800 т), що має льодовий клас корпусу, призначене для прокладки кабельних трас та рятувальних робіт. У носовій частині судна обладнаний підрулюючий пристрій, що дозволяє йому переміщатися боком (лагом), що забезпечує в 5-бальний шторм перебувати точно над об'єктом, розташованим на морському дні. До складу обладнання судна входять: 3 кабельні машини з тяговим зусиллям до 30 тонн, в т.ч., дві носові барабанні машини для одночасного підйому і прокладки кабелю, одна кормова машина для прокладки кабелю, 6 вантажопідіймальних машин, в т.ч. 2 носових крана вантажопідйомністю до 5 тонн, 2 кормових стріли, вантажопідйомністю 8 т і 20 т відповідно, носової і кормової тельфери, вантажопідйомністю по 3 т, кошти заглиблення кабелю. Виконання робіт по прокладці або підйому кабелю може здійснюватися на глибинах до 2500 м при швидкості прокладки до 5 вузлів.

Судно включене за поданням міністра оборони України Кузьмука О.І. до додаткового переліку № 1 військового майна, яке пропонується до відчуження у 2001 році, затвердженого розпорядженням КМУ від 28.12.2000 № 1919-р.

За отриманою інформацією, судно було продане за ціною нижче за залишкову вартіть, яка була визначена у розмірі 8,78 млн. грн., яка у свою чергу є надзвичайно низькою ціною відносно за ринкову вартість такого судна – таке судно щонайменше мало б коштувати 200 млн. дол. США. Однак, судно було продане підприємству "Екотех" (м. Сімферополь), отримавши нову назву - "Екотех". В кінці серпня 2011 року судно-кабелеукладач "Екотех" було придбано російською групою компаній DSMU для ТОВ "ДСМУ-Газстрой", отримало нову назву - "Академік Андрєєв", порт приписки - Новоросійськ. Успішно виконує завдання за призначенням; судно використовується без обмежень від південних до арктичних широт з можливістю будівництва волоконно-оптичних ліній передачі даних; за інформацією приймало участь під час прокладання оптоволоконного кабелю на Штокманівському газоконденсатному родовищі, а також ліній передач по газопроводу "Джужба - Лазаревське - Сочі".

4. Реалізація водолазного катеру "РВК-5".

Судно включене за поданням міністра оборони України Кузьмука О.І. до ДП № 1 військового майна, яке пропонується до відчудження у 2001 році, затвердженого розпорядженням КМУ від 28.12.2000 № 1919-р. і було реалізоване за залишковою вартістю, яка становила 9 тис. грн., при цьому, розпорядження КМУ від 30.11.2004 р. N 875-р лише у 2004 році цей катер був виключений зі складу ВМС у зв'язку із закінченням строку експлуатації та втратою тактико-технічних характеристик, що призвело для неможливості їх подальшого використання та недоцільності відновлення.

Таким чином, наведені вище приклади включення до переліків надлишкового майна свідчить, що до таких переліків включалося те, що має комерційний та/або інший інтерес третіх осіб, не виключено, що з метою ослаблення обороноздатності та економічних можливостей держави, адже Україна, яка у складі ВМС України, мала два танкери, які за своїми технічними станами спроможні були успішно виконувати завдання за призначенням ще близько трьох десятків років (наприклад, танкер «Іван Бубнов», який є копією танкера «Макіївка», на сьогоднішній день успішно виконує завдання за призначенням, зокрема забезпечував ескадру ЧФ під час операції РФ у Сирії), а також унікальне єдине кабельне судно, втратила такі судна і наразі не має жодного аналогічно, але ж Міністр оборони України вважав, що це надлишкове майно, тобто таке, якого більш як достатньо, а зайве не знаходить свого застосування.

Комісія окремо відзначає, що 15 січня 1993 року була укладена угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі кораблебудування та судноремонту за умовами якої Українська Сторона зобов'язується здійснити на кошти РФ добудову на суднобудівних і судноремонтних підприємствах України і передачу до складу ВМФ Росії недобудованих кораблів, суден і плавучих технічних засобів зі ступенем готовності понад 50 % (РФ зобов'язувалася компенсувати вартість незавершеного будівництва станом на 1 січня 1993 року), зокрема:

1) рятувальне судно проекту 05430 «Аю-Даг», зав. № 1610;
2) плавуча технічна база проекту 2020 зав. № 698;
3) плавучі доки проекту 19371У зав. № 01346;
4) середній розвідувальний корабель проекту 08622 «Мангишлак»;
5) понтон-проставка проекту 11121 зав. № 17133.

При цьому, за укладеною угодою, РФ зобов’язувалась Російська Сторона зобов'язувалась здійснити за кошти України поставку комплектуючого обладнання, матеріалів, озброєння і іншої військової техніки для кораблів, що будуються для ВМС України:

1) ракетний крейсер проекту 1164, зав. № 2011;
2) малий протичовновий корабель проекту 1124М, зав. № 013, О14;
3) малий протичовновий корабель проекту 1145.1, зав. № 504,505;
4) малий десантний корабель проекту 12322, зав. № 305;
5) сторожовий корабель проекту 1135.1, зав. № 209, 210.

Тобто, за умовою угоди Україна на кошти РФ добудовує кораблі, які передає їй у власність, при цьому не отримує компенсацій за недобудовані судна із ступенем готовності понад 50 %, а РФ за кошти України постачає комплектуючі до зазначених в угоді суден.

Потрібно зазначити, що за отриманою інформацією Україна добудувала і передала до РФ середній розвідувальний корабель проекту 08622 «Мангишлак», який в даний час знаходиться в складі Північного флоту РФ, а також плавучий док проекту 19371У зав. № 01346, водотоннажність близько 25000 т, який був добудований Херсонским державним заводом «Паллада» і з 2006 року у складі Північного флоту РФ. З цього слідує, відповідно до угоди Україна не отримала жодних компенсацій за недобудовані судна із ступенем готовності понад 50 %, і це завдало збитків Україні, за різними оцінками, щонайменше у розмірі 100 млн. дол. США.

Інформації щодо руху рятувального судна проекту 05430 «Аю-Даг», зав. № 1610 (ступінь готовності 57% та на 85% обладнання) Комісія не отримала, однак з огляду на зміст розпорядження КМУ від 5 липня 1995 р. № 416-р, Суднобудівний завод імені 61 Комунара реалізував таке судно за кордон у нерозібраному стані для погашення витрат суднобудівному заводу на будівництво та утримання цього корабля. Тобто, надходження до державного бюджету від реалізації державного майна не планувалися, адже призначалися для покриття витрат заводу на будівництво корабля і його утримання, але це суперечило законодавству, адже корабель будувався і утримувався за бюджетні кошти України (у т.ч. УРСР) і такими рішеннями і діями завдано державному бюджету збитків щонайменше у розмірі 150 млн. дол. США.

Плавуча технічна база проекту 2020 зав. № 698 (з 1993 року бортовий номер - ПМ-16), яка призначена для дозаправки, перезарядки, підтримки і ремонту ядерних енергетичних установок атомних підводних човнів, і спустили на воду 27 грудня 1991 року, до цього дня недобудована продовжує стояти у добудовчої стінки Чорноморського суднобудівного заводу (на території ЧСЗ в м. Миколаєві.), який до речі продали у 2018 році за 122 млн. грн.

Інформації щодо руху понтона-проставки проекту 11121 зав. № 7133, що призначена для швартування важких авіаносних крейсерів Комісія не отримала.

Щодо добудови Україною кораблів та суден за укладеною угодою слід зазначити таке:

1) ракетний крейсер проекту 1143, зав. № 106: авіаносний крейсер «Варяг» (шифр «Кречет», доопрацьований важкий авіанесучий крейсер ВМС СРСР) був закладений 6.12.1985 та спущений на воду 25.11.1988;

в цінах на 1990 р. (за інформацією при готовності корабля орієнтовно на 60% вартість будівництва становила понад 1 мільярд радянських карбованців (понад 1,6 млрд. дол. США) і це не враховуючи вартості проектно-конструкторських робіт, однак з 1993 року із ступенем готовності корабля 89 % роботи були припинені, а авіаносний крейсер був законсервований;

у 1998 році проданий за 20 млн. дол. США китайській компанії; з огляду на те, що наразі крейсер є флагманом ВМС Китайської народної армії, а за цим проектом Китай побудував ще один такий крейсер, а на стапелях чергові два, вбачається, що крейсер «Варяг», крім того, що проданий за надзвичайно низькою ціною, ще й проданий разом з усією дослідно-конструкторською документацією, що дозволило Китаю започаткувати власне будівництво такого типу кораблів;

довідково: вартість американських важких авіаносців, що будувалися у 80-90-х рр. орієнтовно становила 4,5 млрд. дол. США, а згідно оприлюдненої інформації вартість будівництва найновішого авіаносеця Gerald R Ford (CVN-78) склала 12,9 млрд. дол. США, при цьому витратити на проектування корабля і супутні науково-дослідні проекти склали 4,7 млрд. дол. США;

оцінку дій щодо продажу як самого крейсера, так і проектно-конструкторської документації над якою працювали десятки науково-дослідних інститутів, всього за 20 млн. дол. США досі не надано;

як і не надано оцінку діям щодо втрати корпусу першого в СРСР важкого атомного авіанесучого крейсера «Ульяновськ» (крейсер проекту 1143, зав. № 107, подібний «Варягу» за виключенням силової установки і більший за своїми розмірами), який був розібраний з незрозумілих підстав без спроби його продажу заінтересованим покупцям з інших країн з урахуванням того, що витрати на його консервацію співмірні за його демонтаж, а вартість готового проекту значно вища за вартість одержаного металобрухту, яка не покрила видатків на його будівництво і склали понад 500 млн. дол. США, а після демонтажу корпусу оціночна вартість одержаного металобрухту (орієнтовно 25 тис. т) скаладала орієнтовно не більше 5 млн. дол. США; які, з урахуванням відсутності інформації про надходження цих коштів до бюджету, стали предметом зловживань; після демонтажу крейсера «Ульяновськ» стапелі ЧСЗ, які були створені для побудови авіанесучих крейсерів, не були зайняті будь-яким іншим проектом; при цьому, в той час Китай та Індія у своїх військових доктринах передбачали використання важких авіанесучих крейсерів і розглядали умови їх придбання (відомо, що Індія придбала в РФ в два рази менший авіа несучий крейсер за 1,6 млрд. дол. США, а Китай вирішив своє питання за рахунок придбання в Україні крейсеру «Варяг»); таким чином, держава яка витратила значні ресурси на побудову корпусу корабля із монтажем окремого обладнання, а також на постачання окремих елементів силової установки, у т.ч. ядерної складової, та обладнання до нього, що орієнтовно складали понад 500 млн. дол. США, в результаті управлінського рішення втратила щонайменше 495 млн. дол. США, якщо врахувати, що 5 млн. дол. США були отримані внаслідок реалізації корпусу на металобрухт;

Комісія дійшла висновку щодо можливої несанкціонованої передачі третім особам корпусу авіанесучого крейсера та обладнання до нього з огляду на відсутність будь-якого документального підтвердження процедур утилізації цього корабля, а також з огляду на відсутність за місцем будування цього корпусу; така інформація має бути предметом перевірки з боку правоохоронних органів;

2) ракетний крейсер проекту 1164, зав. № 2011: ракетний крейсер «Україна» з 1990 року, після спуску на воду, знаходиться на території Миколаївського суднобудівного заводу в недобудованому стані, ступінь готовності 95%; РФ, яка розглядала придбання цього бойового корабля відмовилась після оголошення його реальної вартості – понад 1 млрд. дол. США; у 2017 році прийнято рішення про демонтаж обладнання і продаж недобудованого крейсера на брухт;

3) малий протичовновий корабель проекту 1124М, зав. № 013 та 014:

- корвет «Тернопіль», зав. № 013, найновіший корвет ВМС України - наказом міністра оборони України № 86 від 15.02.2006 р. корабель введений до бойового складу ВМС України; 20 березня 2014 року був захоплений ЗС РФ і перебуває на анексованій території, за наявною інформацією використовується ЧФ ВМС РФ;

- корвет зав. № 014 за отриманою інформацією порізаний на метал.

4) малий протичовновий корабель проекту 1145.1, зав. № 504 та 505:

- корвет «Львів», зав. № 504, код «Сокіл»; закладений в 1988 році і станом на 2014 рік ступінь готовності складала 95%; корабль будувався на феодосійському суднобудівельному заводі «Море», який у 2014 році був націоналізований окупаційною владою (РФ), а корабль планується використати для ВМФ Росії;

- корвет «Луганськ», зав. № 505, код «Сокіл»; закладений в 1989 році і станом на 2014 рік ступінь готовності складала понад 60 %; корабль будувався на феодосійському суднобудівельному заводі «Море», який у 2014 році був націоналізований окупаційною владою (РФ), а корабль планується використати для ВМФ Росії;

5) малий десантний корабель проекту 12322, зав. № 305: цей унікальний корабль на повітряній подушці, який планувався для потреб ВМС (навіть був включений у склад під назвою «Іван Богун», б/н U421), але всупереч цьому, незважаючи на виключення та списання аналогічних кораблів із складу ВМС, у 2001 році був проданий Греції за залишковою ціною, одержав грецьку назву HS «Itaki» № L181 і наразі у складі ВМС Греції;

6) сторожовий корабель проекту 1135.1, зав. № 209, 210: фрегат «Гетьман Байда Вишневецкий», б/н U131 (аналогічний флагману ВМС України фрегату «Гетман Сагайдачный»): за офіційними повідомленнями у 1996 році через відсутність фінансування будівництва корабля було припинено, після чого на стапелі був оброблений на метал, однак за отриманою інформацією недобудований корабель був проданий і з огляду, що у 2003 році корабель був помічений та ідентифікований у порту Нампо у складі ВМС Північної Кореї, інформація про обставини ймовірного його продажу та переміщення підлягає подальшій перевірці.

Комісія окремо відзначає обставини втрати Україною експедиційних та науково-дослідних суден, зокрема корабля «Космонавт Юрій Гагарін» (загальна водотоннажність 45 000 т., науково-дослідне судно, яке здійснювало передачу команд управління космічним апаратами, корабель виконував завдання з розрахунку траєкторії космічних апаратів і збору телеметричної інформації; судно здійснювало забезпечення взаємодії наземних пунктів управління польотами з екіпажами космічних кораблів і станцій; вважалося найбільшим і найпотужнішим судном у своєму класі) та корабля «Академік Сергій Корольов» (загальна водотоннажність 21 250 т; з аналогічним призначенням – космічний зв’язок та управління космічними апаратами), при цьому Україна не отримала жодних компенсацій за ці унікальні кораблі.

Так, за отриманою інформацією, а також з огляду на матеріалами попередніх тимчасових комісій, встановлено таке.

Кораблі «Космонавт Юрій Гагарін» та «Академік Сергій Корольов» належали державі та були закріплені за Міністерством оборони України.

Згідно протоколу наради Міністра оборони України з керівним складом центрального апарату міністерства від 4 липня 1995 р. № 25 було зобов’язано генерал-лейтенанта Гнатенка Л.М. до 15.07.1995 р. вивчити та доповісти пропозиції щодо подальшого використання кораблів «Академік С. Корольов» та «Космонавт Ю. Гагарін».

На виконання доручення віце-Прем'єр-міністра України Кінаха А.К., яким останній зобов’язав Міністерство оборони України підготувати пропозиції щодо порядку реалізації науково-дослідних суден «Академік С. Корольов» і «Космонавт Ю. Гагарін», міністр оборони України В. Шмаров 9 листопада 1995 р. своїм листом за № 148/у-206 запропонував: «Враховуючи скрутне становище із фінансуванням, Міністерство оборони не спроможне забезпечити утримання науково-дослідних суден «Космонавт Ю. Гагарін» та «Академік С.Корольов» ... вважаю за необхідне надати повноваження Державній судноплавній компанії "Чорноморське пароплавство" (сумнозвісний концерн «Баско») на продаж цих суден...»

Також на виконання зазначеного доручення віце-Прем'єр-міністра України Кінаха А.К., Генеральний директор Національного космічного агентства України Негода О.С. у своєму листі від 30 листопада 1995 р. за № 1-3/1458 зазначив таке: «... Державна космічна програма України не передбачає використання цих суден...». При цьому варто зазначити, що за отриманою інформацією обладнання цих суден за своїми тактико-технічними характеристиками перевершували можливості найбільшої станції космічного стеження і зв’язку, які досі використовує Україна (Центр космічного зв’язку в м. Золочів, Львівської обл.), яке обмежується виключно можливістю прийому та передачі інформації без функції автономного управління космічними об’єктами, хоча космічна програма того часу передбачала запуск на орбіту і використання власних супутників.

Таким чином, ці унікальні судна, які мали на собі багато різних лабораторій з різною апаратурою, з величезними космічними антенами діаметром до 25 метрів з унікальною системою стабілізації, а також по 2 дзеркальних антени діаметром по 12 метрів та іще десятки різних антен, іншого обладнання для забезпечення зв’язку та управління космічними апаратами, у т.ч. в автономному режимі з виконанням всіх функцій головного наземного центру управління польотами космічних апаратів, у 1996 році були продані за 5,8 млн. дол. США австрійській фірмі «SUD Merkur» без демонтажу обладнання, при цьому Міноборони чи інший державний орган не отримало жодного долара за реалізацію цих суден.

За отриманою інформацією судна були утилізовані, однак перед цим розукомплектовані, а обладнання могло бути використане під час створення технологій зв’язку та управління космічними апаратами під час реалізацій космічних програм іноземних держав. Питання навіть не в тому, що судна були продані на металобрухт за заниженими цінами, а в тому, що з цих кораблів не було демонтоване обладнання для створення систем космічного зв’язку та управління космічними апаратами, над реалізацією яких працювали десятки науково-дослідних інститутів і такі технології мали б захищатися державою від несанкціонованого використання.

Таким чином, Комісія вважає, що такими діями та рішеннями державі завдано збитків щонайменше на суму металобрухту, а сама ситуація потребує більш ґрунтовного дослідження, зокрема питання можливого використання іноземними державами одержаного обладнання та технологій без жодної компенсації державі Україна.

Комісія окремо наголошує на проблемі кораблебудування як для потреб ВМС України так і для цивільних проблем, що підлягає комплексному вирішенню, адже з отриманої спадщини СРСР Україна отримала кращу половину найпотужніших суднобудівних заводів колишнього СРСР, які могли будувати військові кораблі та катери без обмежень по класу та призначенню, а також для цивільного флоту будь-якого класу. Окремі підприємства були унікальні за своїми можливостями не тільки для суднобудівної промисловості СРСР, але й вважалися такими для всього світу. Так, суднобудівельні підприємства були зосереджені в:

Миколаєві (Державна акціонерна холдингова компанія "Чорноморський суднобудівний завод", Суднобудівна верф «Меридіан», ВАТ "Чорноморський машинобудівний завод", ДП "Суднобудівний завод імені 61 комунара", ВАТ "Миколаївська малотоннажна верф", ВАТ "Суднобудівний завод "Лиман", ВАТ "Малярно-ізоляційне підприємство "Райдуга", ВАТ "Миколаївське підприємство "ЕРА", ВАТ "Завод "Екватор", Казенний дослідно-проектний центр кораблебудування України, ВАТ "Чорноморсуднопроект", ВАТ "Науково-дослідний інститут автоматизованих систем та інформатики в суднобудуванні", Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря" - "Машпроект" та інші суміжні в галузі суднобудування підприємства);

Херсоні (Херсонський суднобудівний завод, Херсонський державний завод "Палада", Херсонський державний завод суднового обладнання та суднової арматури, ВАТ "Дніпровське підприємство "ЕРА", Центральне конструкторське бюро "Ізумруд" та інші суміжні з галузі суднобудування підприємства);

Києві (Завод «Кузня на Рибальському», Київський суднобудівно-судноремонтний завод, Київський державний завод "Буревісник", ВАТ "Київський завод автоматики імені Г.І. Петровського", Київське державне науково-виробниче об'єднання "Славутич", Дочірнє підприємство ВАТ "Дніпровське підприємство "ЕРА" - Київська "ЕРА", Науково-дослідний інститут "Квант-навігація" ВАТ "Центральне конструкторське бюро "Шхуна", та інші суміжні в галузі суднобудування підприємства);

Запоріжжі (Запорізький суднобудівний-судноремонтний завод та інші суміжні з галузі судноудування підприємства), Маріуполь (Азовський судноремонтний завод та інші суміжні в галузі суднобудування підприємства),

Ізмаїл (Ізмаїльський судноремонтний завод та інші суміжні в галузі суднобудування підприємства);

Севастополі (ВАТ "Севастопольський морський завод", Судноремонтний завод «Південний», та інші суміжні в галузі суднобудування підприємства);

Феодосії (ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія «Море», ДП Конструкторсько-технологічне бюро «Суднокомпозит», ДП "Склопластик", ДП "Приморець", та інші суміжні в галузі суднобудування підприємства);

Керчі (ВАТ Суднобудівний завод «Затока», Керченський судноремонтний завод та інші суміжні в галузі суднобудування підприємства);

Сімферополі (ВАТ "Завод "Фіолент" та інші суміжні в галузі суднобудування підприємства).

Свого часу ці заводи будували кораблі практично всіх класів як для потреб оборони так і цивільного флоту (за винятком атомних підводних човнів), мали передову наукову базу, унікальні технології, сучасне обладнання та висококваліфіковані кадри, система підготовки яких була однією з найкращих у світі, однак з часу розпаду СРСР держава практично втратила потенціал суднобудівної галузі, що в цілому негативно відобразилось на потребах ВМС України.

Разом з тим, після проведеної сумнозвісної приватизації суднобудівельних заводів, окупації РФ АР Крим, а також недофінансуванням суднобудівних підприємств державної форми власності, держава практично позбулася унікальних та перспективних підприємств та/або їх можливостей, які будували кораблі як для потреб військового флоту, так і судна цивільного призначення і на сьогодні з великими труднощами вирішує питання суднобудування для потреб оборони. Прикладом цьому є будівництво в Миколаєві корвета «Володимир Великий» проекту 58250, готові корпуси якого зберігаються в ангарах приватних компаній, які приватизували (придбали) цехи колишнього та одночасно унікального свого часу державного підприємства Чорноморський суднобудівельний завод, і наразі невідомо, як буде здійснюватися добудова корвету, на який держава вже витратила значні ресурси.

Комісія також відзначає, що обставини зубожіння галузі, обставин проведених приватизацій суднобудівельних заводів має бути предметом окремого розслідування, у т.ч. правоохоронних органів, зокрема Служби безпеки України, адже втрата державою більшості із стратегічних суднобудівельних заводів (вибуття із державної форми власності на умовами, які не відповідали економічним та фінансовим інтересам держави) позбавила Україну статусу країни, що свого часу будувала усі типи військових кораблів так і цивільних суден, при цьому, такі процеси, очевидно, не могли обійти спецслужби РФ, які діючи під прикриттям (через афільовані підприємства) на шкоду обороноздатності, економічній безпеці України провели підривну роботу по знищенню суднобудівельної галузі, яку контролювало держава, яка свого часу будувала авіаносці, кораблі для стеження та управління космічними об’єктами та багато інших унікальних кораблів, що забезпечувало роботу галузі з великим експортним потенціалом.

Це підтверджується значними попитом у світі на кораблі такого класу, зокрема, за отриманою інформацією у 2004 Індія придбала за 1,6 млрд. дол. США у РФ авіанесучий крейсер «Адмірал флоту Горшков», який був побудований 1982 році на Чорноморському суднобудівному заводі (м. Миколаїв). Підтвердженням цього є інтерес Китаю до авіа несучих кораблів, який був проявлений у середині 90-х, однак замість розміщення замовлень на будівництво таких кораблів на державних підприємствах, однак Україна у 1998 році продала за 20 млн. дол. США авіанесучий крейсер «Варяг» із ступенем готовності 89 %, який наразі є флагманом ВМС Китайської народної армії, разом з усією дослідно-конструкторською документацією, що дозволило Китаю започаткувати власне будівництво такого типу кораблів (станом на 2019 рік Китай добудував і ввів у склад ВМС ще один крейсер, що побудований за нашою документацією), при цьому не була здійснена оцінка дій щодо продажу як самого крейсера, так і проектно-конструкторської документації над якою працювали десятки науково-дослідних інститутів, всього за 20 млн. дол. США без одержання будь-яких винагород за використання технологій.

При цьому, Комісія відзначає орієнтовну вартість таких кораблів у світі, наприклад за оприлюдненою інформацією вартість американських важких авіаносців, що будувалися у 80-90-х рр. орієнтовно становила 4,5 млрд. дол. США, а згідно оприлюдненої інформації вартість будівництва найновішого авіаносця Gerald R Ford (CVN-78) склала 12,9 млрд. дол. США, при цьому витратити на проектування корабля і супутні науково-дослідні проекти склали 4,7 млрд. дол. США.

У зв’язку із ненаданням на запити Комісії інформації про реалізацію виключених з бойового складу ВМС України і списаних суден, нез’ясованими залишились питання можливих зловживань під час їх реалізацій, які потребують подальшого вивчення.

Підсумовуючи викладене, Комісія відзначає, що обставини поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР, інформація про зловживання та факти, що свідчать про розкрадання майна флоту, а також обставини знищення суднобудівельної галузі, має бути предметом аналізу та перевірки правоохоронних органів, а також інших державних органів, які відповідають за формування та реалізацію державної політики у питаннях розвитку Військово-морських Сил України, а також розвитку суднобудівельної галузі.

повний зміст звіту (перелік додатків) ▼

Звіт: Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки: перша частина (стор. 1-48) / друга частина (стор. 48-92)

Додатки:

1. Інформація про обставини втрати Україною управління над Чорноморським флотом колишнього СРСР, обставини його поділу між Україною та РФ та факти, що свідчать про наявність ознак розкрадання військового майна флоту, на 28 арк.

2. Інформація про розподіл військових кораблів та суден Чорноморського флоту, військової техніки та озброєння між Україною та РФ, а також інформація про рух корабельного складу Військово-морських Сил України, на 41 арк.

3. Інформація щодо фактів, які можуть свідчити про прийняття рішень щодо передачі на умовах, які не відповідали національним інтересам України, до РФ тактичних та стратегічних ядерних зарядів, міжконтинентальних балістичних ракет, а також інформація про орієнтовну вартість знищеної інфраструктури колишньої 43-ї ракетної армії, на 18 арк.

4. Інформація щодо фактів, які можуть свідчити про прийняття рішень, у т.ч. укладення міжнародних договорів, умови яких суперечили національним інтересам України під час передачі до РФ стратегічних бомбардувальників та крилатих ракет повітряного базування великої дальності, на 4 арк.

5. Інформація про найменування та кількість військового майна Збройних Сил України, яке включалося до переліків надлишкового майна, що пропонувалося до реалізації протягом 2006-2018 рр., на 61 арк.

6. Інформація про фінансування потреб ЗC України протягом 2004-2017 рр., на 1 арк.

7. Інформація, яка може свідчити про прийняття рішень, вчинення діянь, щодо матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що суперечили національним інтересам України і завдало збитків державі в особливо великих розмірах, а також шкоди обороноздатності держави, на 11 арк.

8. Інформація щодо можливих фактів незаконного привласнення військової техніки і майна Міністерства оборони СРСР, переданих безоплатно навчальним організаціям Товариства сприяння обороні України, на 3 арк.

Читати також:

Холодна війна за Крим. Як ділили флот у 90-х