У результаті розпаду СРСР де-факто з'явилися чотири нові ядерні держави: Російська Федерація, Україна, Білорусь і Казахстан. Україна – стала спадкоємицею третього у світі ядерного арсеналу, який був рівним французькому, англійському та китайському разом узятим.
Україна успадкувала 220 одиниць стратегічних носіїв, серед яких 130 ракет РС-18 (SS-19), 46 найсучасніших ракет РС-22 (SS-24), 44 важких бомбардувальників, оснащених 1068 крилатими ракетами повітряного базування великої дальності. Відповідно до умов Договору СТАРТ-1 за цими носіями було зараховано сумарно 1944 ядерних заряди.
Така ситуація порушила розподіл сил, що склалося після Другої світової війни, серйозно стурбувала керівництво впливових держав та світову громадськість. Міжнародні зустрічі, які відбувалися переважно за ініціативою США та Росії, мали на меті розв'язання цього питання.
Україна, Білорусь й Казахстан після підписання в 1992 році Лісабонського протоколу були оголошені країнами, що не мають ядерної зброї.
Принципи без'ядерності («не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї») було закладено в Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року.
Масандрівськими угодами від 3 вересня 1993 року передбачалися шляхи та основні принципи утилізації ядерної зброї, розташованої на території України, а також порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів, розташованих на територіях України та Російської Федерації.
14 січня 1994 на зустрічі в Москві президенти України, США та Росії підписали Тристоронню заяву, якою констатувалося, що Україна стала на шлях ядерного роззброєння.
16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Цими діями було затверджено, що Україна є власником всієї ядерної зброї, яку отримала у спадок від СРСР та має наміри повністю її позбутися, використовуючи надалі атомну енергію винятково у мирних цілях.
5 грудня 1994 року між Україною, Російською Федерацією, Великою Британією та Сполученими Штатами Америки було підписано Будапештський меморандум, за яким держави-учасниці мали поважати незалежність, суверенітет та чинні кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, в тому числі і від економічного тиску.
Через два десятиліття він буде порушений Російською Федерацією, яка здійснить збройну агресію проти України у 2014 році.
Сполучені Штати у рамках програми Нанна-Лугара виділили Україні 350 мільйонів доларів, частина з яких пішла на будівництво житла для українських ракетників, організацію контролю, обліку та безпечного зберігання радіоактивних матеріалів, поставку різної інженерної та спеціальної техніки та матеріалів.
Росія, своєю чергою, зобов'язалася надати сприяння Україні в ліквідації ракетно-ядерної зброї та оплатити вартість ядерних боєголовок стратегічних ракет постачанням палива для українських атомних електростанцій.
5 січня 1996 року у Первомайську Миколаївської області, у присутності міністрів оборони трьох країн – Сполучених Штатів Америки, Росії та України, була підірвана перша зі 176 шахтних пускових установок стратегічних ракет.
До 1 червня 1996 всі ядерні заряди (бойові частини) були вивезені до Російської Федерації.
В Україні було розташовано 130 рідинних стратегічних ракет РС-18 (SS-19) – 90 в Хмельницькому, 40 в Первомайську і 46 твердопаливних ракет РС-22 (SS-24) – всі в Первомайську. РС-18 несли на собі шість ядерних боєголовок, а РС-22 – десять.
Усього близько 1200 бойових блоків.
У період з 1996 по 1999 роки було знято з бойового чергування усі 13 ракетних полків МБР РС-18, ліквідовано 130 ШПУ рідкопаливних ракет РС-18, а 111 ракет цього типу ліквідовано в Україні на комплексі нейтралізації у місті Дніпро (у 1926-2016 роках Дніпропетровськ), 19 ракет РС-18 передано Російській Федерації.
5 грудня 1998 року Міністерства оборони України та США підписали угоду про ліквідацію 44 важких бомбардувальників і 1068 крилатих ракет Х-55 повітряного базування.
Читати також: Автобус Blue Bird TC/2000 – «Синій Птах» передвісник біди, за яким слідував наказ про розформування частини, а потім до справи приступали відрізний круг, автоген і гідрорізаки ...
16 листопада 1998 року Україна приступила до знищення стратегічних бомбардувальників на кошти США виділені за програмою Нанна-Лугара. У присутності американських сенаторів Річарда Лугара і Карла Левіна урочисто розрізали перший український Ту-160 з бортовим номером «24», 1989 року випуску, що мав 466 годин нальоту.
Другим був знищений літак з бортовим номером «14», що випущений у 1991 році та мав наліт менш як 100 годин. Його утилізацію закінчили в листопаді 1999 року.
З 1996 по 1999 роки Україна ліквідувала 29 літаків Ту-160 і Ту-95МС та 487 крилатих ракет повітряного базування класу Х-55. Згідно з домовленістю між Україною та Росією, останній було передано три Ту-95МС, вісім Ту – 160 (із 38, що підлягали ліквідації) та 581 крилата ракета повітряного базування. Їх передислокацію було завершено 21 лютого 2000 року.
Останній стратегічний авіаційний комплекс Ту-160 ВПС України був знищений 2 лютого 2001 року. Два бомбардувальника Ту-95 МС було переобладнано у літаки-розвідники, а по одному Ту-160 та Ту-95МС залишилися в Україні в якості музейних експонатів.
30 жовтня 2001 року на території 43-ї ракетної армії Збройних Сил України було знищено останню шахтно-пускову установку (ШПУ) міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) РС-22 (SS-24), завершивши таким чином виконання зобов’язань у зв’язку з підписанням Лісабонського протоколу до Договору СТАРТ-1.
На фото: Сенатори Сполучених Штатів Америки Сем Нанн і Річард Лугар повертають два ключа, щоб ініціювати знищення ракетно-ядерного сховища на розформованій військовій базі у Хмельницькій області 23 жовтня 1996 року.
У 2001 році почалася ліквідація 60 важких бомбардувальників типу Ту-22 (17 одиниць Ту-22М2 та 43 одиниць Ту-22М3) та 423 авіаційних крилатих ракет типу Х-22.
Ліквідація Ту-22 та авіаційних крилатих ракет Х-22 здійснювалась відповідно до Угоди між Україною та США про надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдженню зброї масового знищення, яку було підписано 25 жовтня 1993 року, а також Угоди між Міністерствами оборони України та США щодо забезпечення України матеріально-технічними засобами, послугами та здійснення відповідної підготовки персоналу у зв’язку з ліквідацією стратегічної ядерної зброї, від 5 грудня 1993 року.
У період з 2002 по 2006 роки на аеродромах Повітряних Сил ЗС України у Миколаєві, Полтаві, Прилуках та Білій Церкві було ліквідовано 60 літаків типу Ту-22 (17 одиниць Ту-22М2 та 43 одиниці Ту-22М3), а на аеродромі смт Озерне Житомирської області було ліквідовано 401 одиницю авіаційних крилатих ракет типу Х-22. Ліквідація решти авіаційних крилатих ракет типу Х-22 завершилася у березні 2006 року.
27 січня 2006 року на авіабазі «Полтава» відбулася показова утилізація останнього – шістдесятого – стратегічного бомбардувальника-ракетоносця Ту-22М3.
Як музейні експонати в Україні залишаться три важких бомбардувальники типу Ту-22 та сім макетів авіаційних крилатих ракет Х-22 (без внутрішньої начинки).
Важкі бомбардувальники Ту-95МС, Ту-160, Ту-22М3, макети авіаційних крилатих ракет та елементи ракетної техніки шахтного базування можна побачити у Державному авіаційному музеї у Києві, Полтавському музеї дальньої авіації та Музеї Ракетних військ стратегічного призначення у селищі Побузьке, що на Кіровоградщині.
Читати також: Музей РВСН поповнився новими експонатами серед яких бойовий залізничний ракетний комплекс
Використані джерела:
Урядовий портал
