Документ оприлюднено Міністерством оборони України.
ВСТУП
Ще до початку захоплення Російською Федерацією та її найманцями території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також частини Донецької і Луганської областей, Україна зіткнулася з безпрецедентним інформаційним впливом з боку країни-агресора. Масштаби брехні і інсинуацій стали вражаючими навіть для фахівців з провідних країн світу, які мають великий досвід у веденні інформаційної боротьби. Військовими експертами такий вплив розцінюється як елемент інформаційної війни, який, в першу чергу, має на меті дискредитацію військово-політичного керівництва країни і її збройних сил. Саме у такий спосіб кремлівські пропагандисти намагаються замаскувати збройну агресію Росії проти суверенної держави України під наші внутрішні проблеми.
Наші Збройні Сили зруйнували міф про непереможність російської армії. Антитерористична операція подарувала країні нових героїв — солдатів і офіцерів, що воюють на Сході.
Загибель або поранення українських військовослужбовців викликають у нас біль і справедливу ненависть до окупанта. Але навіть в праведному гніві нам потрібно єднатися в прагненні до перемоги над ворогом, вміти протистояти ворожій пропаганді і не втрачати тверезого погляду на події минулого.
ЧАСТИНА 1
Склад і розташування українських та російсько-терористичних військ на південному сході Донецької області станом на 08.00 24 серпня 2014 року
Склад і розташування українських та російсько-терористичних військ на південному сході Донецької області станом на 08.00 24 серпня 2014 року
|
Розташування українських військ |
39-й батальйон територіальної оборони (бтро) виконував завдання з недопущення прориву незаконних збройних формувань (НЗФ) на шести блокпостах в районі населених пунктів Обільне, Олександрівка, Новий Світ, Світле, Новодвірське, Многопілля Донецької області. Базовий табір 39-го бтро було розгорнуто в районі с. Чумаки Старобешівського району. Також в районі Чумаків була зосереджена реактивна батарея 93-ї окремої механізованої бригади (омбр).
2-а батальйонна тактична група (БТГр) 51-ї омбр виконувала завдання по рубежу Олександрівка — Кірове — Новодвірське.
40-й бтро виконував завдання з блокування Іловайська шляхом виставлення опорних пунктів та блокпостів на основних шляхах сполучення та висотах в районах Грузько-Ломівка, Кобзарі, Зелене, Покровка. Базовий табір батальйону було розгорнуто поблизу с. Покровка. Також в районі с. Покровка був зосереджений рейдовий загін зі складу 3-ї БТГр 51 омбр.
Загальновійськовий резерв керівника сектору Б (підрозділи 93 омбр та 17-ї окремої танкової бригади (отбр)) були зосереджені поблизу Грузько-Ломівки, Зеленого, Широкого та Кобзарів.
3-я БТГр 51 омбр (у якості загальновійськового резерву) була зосереджена в районі сел. Дзеркальне Амвросіївського району. Також поблизу Дзеркального було зосереджено угруповання української артилерії: реактивна артилерійська батарея та реактивний артилерійський взвод 51 омбр, зокрема батарея САУ 2С1 «Гвоздика»; 6 од. мінометів 2С12 «Сані»; 4 од. протитанкових гармат МТ-12 «Рапіра».
1-а БТГр 28 омбр, 1-а БТГр 51 омбр, десант (до 50 осіб) 25-ї окремої повітряно-десантної бригади (опдбр) та сили 3-го окремого полку спеціального призначення (опСпП) були зосереджені в районах населених пунктів Кутейникове, Благодатне, Амвросіївка.
В районі с. Велика Шишівка Шахтарського району зосереджувалися сили і засоби ротної тактичної групи (РТГр) 93 омбр. Оборону важливої висоти — кургану Савур-Могила — здійснював зведений підрозділ під керівництвом полковника Ігоря Гордійчука.
Зведений підрозділ (до 20 осіб) зі складу 42 бтро у взаємодії з підрозділами спеціального призначення висувалися в район Савур-Могили для посилення підрозділів, що його обороняли, та знаходилися в районі с. Свистуни Амвросіївського району.
5-й бтро виконував завдання з посилення ділянки державного кордону на рубежі Кутейникове — Мокроєланчик, встановивши блокпости на загрозливих напрямках.
9-й бтро виконував завдання з оборони рубежу Мокроєланчик — Новоазовськ.
|
Розташування загонів НЗФ |
У м. Іловайськ зосереджувалося до 250 бойовиків.
На південно-східній околиці м. Моспине противник обладнав укріплений район та зосередив там до 500 бойовиків. Мости через річку Грузька було заміновано.
В районі м. Ларине загони НЗФ також обладнали укріплений район.
Усі підходи до Донецька були перекриті опорними пунктами бойовиків.
|
Розташування регулярних підрозділів збройних сил РФ |
Підрозділи ракетних військ і артилерії (до шести дивізіонів реактивної та ствольної артилерії) збройних сил Російської Федерації здійснювали обстріли позицій українських військ з районів населених пунктів Пріміусскій, Ольховскій, Зарєчний, Лєнінскій, Новоніколаєвка Куйбишевского і Матвєєв-Курганського районів Ростовської області РФ.
Чотири БТГр збройних сил Російської Федерації (від 247-го десантно-штурмового полку 7-ї десантно-штурмової дивізії Повітряно-десантних військ, дві БТГр зі складу 331-го повітряно-десантного полку 98-ї повітряно-десантної дивізії та 19-ї окремої мотострілецької бригади Південного військового округу (ВО), БТГр 56-ї окремої десантно-штурмової бригади Повітряно-десантних військ) були зосереджені на території Російської Федерації в районах населених пунктів Куйбишево, Русскоє, Пєтропольє, Матвєєв Курган. Також західніше Таганрога зосереджувалася російська БТГр для дій в напрямку Новоазовська.
Зазначені батальйонні тактичні групи були посилені підрозділами спеціального призначення зі складу 10-ї,22-ї,346-ї окремих бригад спеціального призначення та 25-го окремого полку спеціального призначення Південного ВО; 24-ї окремої бригади спеціального призначення Східного ВО та 45-ї окремої розвідувальної бригади спеціального призначення Повітряно-десантних військ.
Загалом угруповання збройних сил РФ, що розташували поблизу російсько-українського кордону на півдні Ростовської області нараховувало: особового складу — до 4 тис. осіб; танків — до 20 од.; бойових броньованих машин — до 90 од.; артилерійських систем — до 30 од.; РСЗВ — до 20 од.
ЧАСТИНА 2
24.08.2014
|
Хронологія подій |
24.08.2014
Після нанесення вогневого ураження з території Росії, 5-й бтро, який виконував завдання з прикриття державного кордону на рубежі Кутейникове — Мокроєланчик, самовільно залишив свої позиції. Тим самим було оголено правий фланг наших військ. Особовий склад цього батальйону залишив зону бойових дій і відступив до місця постійної дислокації в Івано-Франківській області (близько 1000 км. від району ведення бойових дій)
Через державний кордон — в прогалину, яка утворилася, вторглися підрозділи збройних сил Російської Федерації, здійснивши при цьому акт агресії та порушення норм права війни.
Російські вояки перейшли кордон поблизу прикордонних населених пунктів Новоалєксандровскій і Авіло-Успєнка (Росія) та Берестове і Кузнецово-Михайлівка (Україна). Не зустрічаючи спротиву на своєму шляху, окупанти просунулися до рубежу: Ленінське — Ольгинське — Новоіванівка — Кумачове.
О 13.15, після мінометного обстрілу району сел. Кутейникове, де розташовувався базовий табір, особовий склад 1-ї БТГр 28 омбр у кількості 223 осіб (крім 18 військовослужбовців) самовільно залишив позиції та відійшов у напрямку Старобешевого.
Близько 14 години до Осикового прорвалися російські війська — до двох повітряно-десантних рот. Вони здійснили спробу оточення 3-ї БТГр 51 омбр в районі сел. Дзеркальне. Одна колона російських військ (до 50 БМД) просувалася в напрямку м. Комсомольське.
О 14.30 парою вертольотів Мі-24 було завдано удару по підрозділах повітряно-десантних військ ЗС РФ, що були розташовані поблизу с. Шевченко.
Ротній тактичній групі 93-ї омбр було визначено завдання: висунутися та посилити підрозділ під керівництвом полковника Гордійчука на кургані Савур-Могила. Завдання виконано не було. Після бойового зіткнення з противником в районі с. Мануйлівка Шахтарського району група здійснила відхід, і з’явилася тільки 25 серпня в районі Іловайська.
Підрозділи 51 омбр, які несли службу на блокпостах південніше Донецька, залишили їх та зосередилися в базовому таборі бригади в районі сел. Березове Мар’їнського району.
25.08.2014
Заходи інформаційного впливу ворога та повідомлення ЗМІ спровокували підрозділи 51 омбр на залишення базового табору в районі сел. Березове. За одну ніч відступили більше 1200 осіб. Військовослужбовці, які не відійшли, в подальшому виконували завдання в районі Іловайська. Це призвело до послаблення лівого флангу нашого угруповання і ускладнило виконання завдань українськими підрозділами біля Іловайська. Але командування не втратило контроль над ситуацією.
Користуючись ситуацією, що склалася, після виходу передових загонів 19-ї окремої мотострілецької бригади Південного ВО та 331-го повітряно-десантного полку 98-ї повітряно-десантної дивізії ЗС РФ на рубіж Амвросіївка — Кутейникове, Василівка — Сонцеве — Гранітне — Тельманове основні сили цих підрозділів (до 2 рот танків та БТР, посилені реактивною батареєю установок БМ-21 «Град») продовжили ведення рейдових дій в напрямку Тельманового і Новоазовська. Одночасно до БТГ зі складу 247-го десантно-штурмового полку розпочали ведення рейдових дій в напрямку с. Щербак та м. Новоазовськ.
Після проведення артилерійської підтримки атаки з вогневих позицій, розташованих на території РФ, підрозділи збройних сил РФ оволоділи наступними рубежами:
на півночі: Старобешеве — Агрономічне — Кутейникове — Амвросіївка;
на півдні: Сонцеве — Гранітне — Тельманове — Новоазовськ.
Використовуючи результати рейдових дій російськими військ та відхід підрозділів 51 омбр, загони Донецько-Макіївського незаконного збройного формування здійснили прорив на напрямку Донецьк — Новий Світ і, вийшовши до населеного пункту Старобешеве, блокували підрозділи 39-го та 40-го бтро в районі Іловайська.
Після цього підрозділи ЗС РФ частково відійшли до кордону:
на півночі — в райони населених пунктів Старобешево, Кутейникове, Амвросіївка;
на півдні — в район між населеним пунктом Маркине та населеним пунктом Щербак (на північний схід від Новоазовська).
Внаслідок просування противника на півдні 9-й бтро повністю згорнув свої опорні пункти та відійшов до Маріуполя. Усі намагання командування повернути його в район виконання завдань були марними.
Уникаючи виконання завдань, командир 39-го бтро прийняв рішення про відведення батальйону з району виконання завдань, мотивуючи це тим, що він хоче зберегти особовий склад та техніку. В ніч з 25 на 26 серпня батальйон залишив опорні пункти і блокпости, які займав по лінії Новий Світ — Оленівка, чим оголив лівий фланг Іловайського угруповання.
Об 11.00 силами і засобами, що перебували у розпорядженні керівника АТО, було нанесено вогневе ураження по підрозділам противника в районах населених пунктів Кумачове, Побєда, Моспине, Старобешеве та Кутейникове. Внаслідок цього було знищено пункт управління та значну частину ворожої БТГр в районі с. Победа.
Близько 14 години в районі сел. Кутейникове підрозділи 3-ї БТГр 51 омбр вступили у бій з підрозділами Повітряно-десантних військ ЗС РФ. Під час бою було захоплено в полон 10 російських десантників (331-й повітряно-десантний полк 98-ї повітряно-десантної дивізії).
О 15 годині Кутейникове, Старобешеве та Амвросіївка були блоковані російськими військами. В Кутейниковому українських військових було взято в полон, 30 військовослужбовців вели бій в оточені. По захопленій радіостанції противник вийшов на зв’язок з керівником сектору Б та висунув вимоги щодо обміну полоненими.
В районі сел. Старобешеве у ході мінометних обстрілів противника було знищено дві артилерійські батареї 55-ї окремої артилерійської бригади (оабр), яка висунулися у район бойових дій згідно з рішенням керівництва сектора Б.
Близько 16 години артилерія Збройних Сил України нанесла вогневе ураження противнику в районі с. Агрономічне.
БТГр 72-ї окремої механізованої бригади було визначене завдання — висунутися на рубіж Старобешеве — Комсомольське та зупинити подальше просування противника. Але особовий склад всіляко уникав виконання завдання. Внаслідок цього, лише 28 серпня батальйонна тактична група вийшла в район с. Стила Старобешівського району.
26.08.2014
Угруповання російських військ розпочало укріплення зайнятих позицій, у першу чергу артилерійських засобів ураження по рубежу Новий Світ — Старобешеве — Горбатенко — Чумаки — Світле.
Залишки зведеного підрозділу 51 омбр, 28 омбр, десанту 25 опдбр, які виконували завдання в районі населених пунктів Благодатне, Амвросіївка і Кутейникове, самовільно здійснили відхід на захід. Частина з них після перепідпорядкування керівнику сектору Б була оцінена, як така, що неспроможна виконувати завдання, тому була відправлена для відновлення боєздатності.
1-а бригада оперативного призначення Національної гвардії України мала закріпитися на рубежі Комсомольське — Гранітне. Внаслідок неготовності підрозділв бригади до бойових зіткнень, вони не вийшли на рубіж. Після відходу вони зосередилися в Старогнатівці, Гранітному та Маріуполі.
27.08.2014
Реагуючи на загострення ситуації в секторі А (східна частина Луганської області), штаб АТО продовжував нарощування Іловайського угрупування.
Зведений підрозділ 42 бтро та розвідувальна рота (110 осіб) на чотирьох вертольотах був перекинутий для посилення Іловайського угруповання. Незважаючи на те, що під час посадки вертоліт зазнав аварії в районі сел. Березове, і 15 військовослужбовців отримали травми, зведений підрозділ виконував завдання в районі Іловайська спільно із військовослужбовцями 92 омбр, 93 омбр та 51 омбр.
О 10 годині зведений десантний загін 95-ї окремої аеромобільної бригади (50 осіб) був десантований в районах населених пунктів Старобешеве та Роздольне із завданням забезпечити вихід БТГр 72 омбр та утримати рубіж Старобешеве — Роздольне. Але ця група не дійшла до зазначеного рубежу.
Військовослужбовці 42 бтро, які посилювали групу на кургані Савур-Могила, після відходу також були включені до складу угруповання.
Підрозділи російських військ намагалися уникати прямих зіткнень з нашими підрозділами. В цей період з боку російських військ переважно застосовувалася артилерія. Ведучи постійний методичний вогонь, артилерія противника намагалася нанести максимальні втрати нашим підрозділам, зламати їх бойовий дух та примусити здатися в полон.
Незважаючи на постійні обстріли наші підрозділи продовжували виконувати визначені завдання. Своїми діями вони скували значні сили противника, стабілізували лінію зіткнення та не допустили подальшого просування незаконних збройних формувань в глибину території.
28.08.2014
Угруповання ракетних військ і артилерії ЗСУ для підтримки українських військ в районі Іловайська та нанесення ураження російським військам було зосереджено в районі населених пунктів Пологи, Куйбишеве та Малоянісоль.
До вогневого ураження противника було залучено ракетний дивізіон 19-ї окремої ракетної бригади (орбр); гаубичний артилерійський дивізіон 55 оабр; реактивна артилерійська батарея 27-го реактивного артилерійського полку, реактивна артилерійська батарея 72 омбр, реактивна артилерійська та самохідна артилерійська батареї 17 отбр. Угрупованням керувала оперативна група штабу АТО на чолі з полковником Ярусевичем.
До вогневого ураження також залучалися вертольоти армійської авіації. В період з 25 по 31 серпня штабом АТО активно велася розвідка позицій противника. За цей період противником було збито 6 безпілотних літальних апаратів 383-го полку ДКЛА Повітряних Сил ЗСУ в районі Іловайська та с. Петрівці.
Напередодні Президент РФ Володимир Путін запропонував надати українським підрозділам в Іловайську «зелений коридор» для виходу з оточення. Але близько 22.30 перший заступник начальника Генерального штабу ЗС РФ генерал-полковник Микола Богдановский повідомив, що умови змінюються: вихід можливий без зброї та важкого озброєння. Ці умови були відхилені як такі, що становлять великий ризик для наших військових. Це рішення було доведене до відома керівника сектора Б.
Вихід (прорив) був запланований на 3 годину ночі, але (за поясненнями керівника сектора Б, з урахуванням, що не всі вчасно зібралися), вихід був перенесений на ранок.
В подальшому, була досягнута домовленість керівництва сектору Б з представниками збройних сил РФ про вихід з технікою та зброєю. Згідно з домовленістю, на світанку 29 серпня 2014 року, після прибуття двох бронетранспортерів зі складу збройних сил РФ (один — в Многопілля, другий — в Агрономічне), передбачалося здійснити супровід двох колон українських підрозділів до рубежу Старобешеве — Новокатеринівка. Після цього в Старобешевому планувалася передача російській сторні двох полонених десантників та одного пораненого сержанта зі складу 8-ї окремої мотострілецької бригади ЗС РФ.
Переговори про умови виведення наших військ за дорученням керівника сектора Б вів начальник розвідки оперативного командування «Південь» полковник Олександр Штурко з офіцером підрозділу Повітряно-десантних військ ЗС РФ з позивним «Клен», який, в свою чергу, спілкувався з керівництвом своєї військової частини.
29.08.2014
За командою «БУРАН-555» керівника сектору Б генерал-лейтенанта Руслана Хомчака о 04.45 29 серпня розпочався запланований вихід українських підрозділів, які блокували та зачищали м. Іловайськ, на рубіж Многопілля — Агрономічне. На визначений рубіж підрозділи прибули протягом 07.00-07.30.
О 6 ранку до сел. Многопілля прибув російський бронетранспортер, де офіцер Повітряно-десантних військ ЗС РФ повідомив начальнику розвідки оперативного командування «Південь» полковнику Олександру Штурку, що умови змінені і російська сторона дозволить вихід українських підрозділів за одним маршрутом, без зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки.
Офіцери ЗС РФ неодноразово відтягували час проходу через так званий «зелений коридор». Лише потім стало відомо, що цей час був потрібен ЗС РФ для інженерного облаштування засідок, з яких розстріляли наші колони.
Зрештою, російськие командування підтвердило вихід сил АТО з зачохленим озброєнням. За цей час підрозділи збройних сил Російської Федерації зайняли вигідні позиції та під час виходу, і впритул розстріляли колони українських військ, які виходили з Іловайська. Незважаючи на надзвичайно критичні обставини, багато українських бійців прийняли нерівний бій в районі с.Червоносільське Амвросіївського району і нанесли значні втрати підрозділам ЗС РФ.
Одночасно керівництво АТО задіяло літаки для ураження супротивника. В ході нанесення ударів один український літак був збитий. Льотчик катапультувався. Завдяки героїчним діям української авіації, командування отримало координати районів розташування російських військ, і по ним було нанесено ураження артилерією сил АТО.
30.08.2014
Незважаючи на те, що підрозділи 72 омбр не вийшли на рубіж Комсомольське — Старобешеве, а підрозділи 1-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії не змогли утримати Комсомольське і відійшли на Гранітне, 2-а БТгр 17 отбр та 19-й батальйон територіальної оборони закріпилися на позиціях вздовж річки Кальміус.
Угруповання артилерії, яке було створено в районі населених пунктів Пологи, Куйбишеве та Малоянісоль (ракетний дивізіон 19 орбр; гаубичний артилерійський дивізіон 55 оабр; три реактивні батареї від 27 реап, 72 омбр та 17 отбр; самохідна артилерійська батарея 17 отбр) нанесло потужне вогневе ураження противнику та зупинили його подальше просування.
Це дозволило вивести 40-й бтро з району Іловайська практично без втрат. При цьому, його вихід було здійснено за іншим маршрутом — на південь.
|
ВИСНОВКИ |
Аналіз бойових дій в районі Іловайська після вторгнення російських військ 24-29 серпня 2014 року свідчить, що, незважаючи на несприятливу обстановку, українські підрозділи своїми діями нанесли значних втрат противнику, скували значні його сили, стабілізували лінію зіткнення та не допустили подальшого просування незаконних збройних формувань в глибину української території.
В ході боїв були отримані та задокументовані беззаперечні докази вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України, що призвело до посилення санкціїй Європейського Союзу, США, Канади, Японії та інших країн проти Росії.
Злочинний розстріл колон українських військ, які виходили з Іловайська, яскраво продемонстрував терористичну сутність Російської Федерації, що стало уроком на майбутнє.
Досвід, отриманий за результатами бойових дій в районі Іловайська після вторгнення російських військ 24-29 серпня 2014 року, зокрема низка поразок та самовільних відступів окремих підрозділів сил АТО, зумовили необхідність інтенсифікації процесів підготовки особового складу, управління, взаємодії, забезпечення та створення резервів.
Недоліки взаємодії добровольчих загонів з підрозділами ЗСУ дали підстави для початку процесу їх входження до складу Збройних Сил, Національної гвардії або перетворення на спеціальні батальйони Міністерства внутрішніх справ України. Наразі цей процес в цілому завершено.
|
ДОДАТКИ |
Свідчення учасників подій
1. Командир батальйону «Донбас» В’ячеслав Власенко (позивний «Філін»).
Мне информация о выдвижении на Иловайск пришла от Семена Семенченко, после его консультаций и встреч с генералом Хомчаком.
Я считал, что более приоритетной задачей является работа по Спартак- Ясиноватая-Дебальцево. Я видел угрозу со стороны Донецка в сторону аэропорта, и мы очень плотно работали именно по Спартаку и по Ясиноватой. Планировалось уничтожить там опорные пункты противника, блокпосты и после этого рассматривалась возможность атаковать Донецк. Внести там панику, чтоб не было возможности противнику сосредоточиться на других направлениях. Но после того как Семенченко вернулся, он сказал, что в Иловайске практически никого нет, поэтому туда войдём буквально на один день, поставим флаг и продолжим дальше заниматься нашими задачами. И вот 10 числа Семенченко собрал группу, и пошли на Иловайск. Причем первый раз пошли по прямой, пошли на укрепрайон. Я не пошёл туда, остался в Курахово, так как не считал, что эта операция принесёт какой-то успех с учётом её бездарного планирования. Там были потери с ранеными и убитыми, были убиты четыре человека, в том числе заместитель командира батальона с вооружения с позывным «Монгол».
После этого 21 числа мы опять подготовились, Семенченко ездил куда- то, консультировался, по приезду он сказал, что будут танки, будут БМП, будут Грады, в общем, будет поддержка ВСУ. И вот тогда я вместе с ним пошёл на Иловайск. В подразделении «Донбасс» было около 200 человек. Мы пришли в населённый пункт Грабское. Я, когда туда заехал, увидел всё сосредоточение техники и людей в одном месте — в центре этого Грабского. Совершенно бездумное размещение. Семенченко стоял у капота автомобиля, на котором лежала карта, рядом стояли командиры других подразделений, с которыми он что-то обсуждал. Если бы тогда по нам нанесли огневое поражение артиллерией, там бы все и остались. Планирование операции, конечно, было... на редкость бездарным.
В Иловайске мы ежедневно планировали проведение боевых действий с переходом на правую сторону. У нас было недостаточное количество людей. Ну не могут две сотни человек зачистить немаленький город. Потому зачистили половину. Я обозначил точки места, где расположились мы и подразделения других добровольческих подразделений, а это были батальоны «Днепр-1», «Миротворец», «Свитязь», «Херсон», «Ивано-Франковск» и мы. Мы закрепились в 14-й школе, батальон «Миротворец» закрепился по обозначенному мною вагоноремонтном ДЕПО, «Днепр-1» я расположил в детском саду, там старой постройки здание, толстые стены. В пожарном ДЕПО также расположились бойцы батальона «Донбасс».
После первого обстрела батальон «Днепр-1» бросил место своего расположения (детский сад) и прибыл в школу под нашу охрану.
Мы штурмовали и взяли блокпост на юге Иловайска. Туда я поставил часть своих ребят, но в основном бойцов батальона «Днепр-1». Опять же после первого боя батальон «Днепр-1» бросил этот блокпост и опять ушёл в школу. Мои бойцы там держали, сколько могли, но их осталось 12 человек, силы противника их превосходили, им пришлось отойти.
Российские войска в сам Иловайск не заходили, они были вокруг Иловайска. Вокруг нас было два кольца. Для нас единственная дорога с Иловайска была через Грабское. Там была железная дорога, переезд. Этот переезд заняли сепаратисты, нас было полное окружение. На севере, на востоке, на юге... и перекрыли Грабское. Мы разбили это кольцо. Это было малое кольцо. Потом уже 25-27 августа по большому кольцу, это в районе Старобешево, Новокатериновки, Червоносельского были войска РФ. Вот Донецк, Харцызк — те места, откуда ушёл Литвин со своими войсками и которые заняли сепаратисты. Тут Иловайск — не зачищенный полностью, и одна дорога, которая шла в сторону Комсомольского-Волновахи, никому не принадлежала. В общем, мы по сепаратистским тылам ездили в Иловайск уже по концовке.
Вообще сама задумка зачистки Иловайска была неплохая. Если бы с северной стороны, Ясиноватая, Дебальцево, Харцызк были под нашим контролем, то мы полностью бы замкнули кольцо вокруг Донецка. Как только мы бы замкнули кольцо, у сепаратистов началась паника. Иловайск — это психологический перелом в этой войне. Это оккупированная территория. И люди, которые им там помогают — это пособники оккупантов.
Так же мы отвлекли на себя более 50 % работы российской артиллерии, по нам лупили и ствольной артиллерией, и миномётами, и Ураганами, и мы это вытерпели. Проявили мужество и героизм. Об этом надо рассказать, а не только о трагедии выхода. Трагедия Иловайска заключается в одном, россиянину поверить — себя обмануть. Они специально спланировали «зелёный коридор», потребовали сдать оружие, мы отказались, пошли на 15 минут раньше, чем мы их и удивили, поскольку они не на всех участках успели окопаться, но всё равно хотели нас захватить. Конечно, они хотели нас взять без оружия, весь батальон «Донбасс» и всё высшее руководство, включая генерала Хомчака. Но мы пошли с оружием, мы противостояли, и из пяти танков в том же Червоносельском — четыре было подбито. И если бы подбили и пятый, то они бы отступили, это россияне нашим пленным бойцам потом говорили.
Так что это не только история трагедии. Это ещё и история обмана, история продемонстрированного героизма. Об этом тоже надо писать, и это должны помнить люди.
Мы не были овцами на бойне, и не надо нас так воспринимать. Мы сражались. И парни сражались героически. И нанесли немалый ущерб россиянам, находясь в проигрышном положении. Вот это народ Украины, и должен о парнях помнить.
2. Начальник Центрального бронетанкового управления Вооруженных Сил Украины полковник Юрий Мельник
Где-то 15-16 августа была проведена разведка боем по направлению Зугреса, по центру — Кутейниково/Иловайск, через мост и с левой стороны по направлению — Грабское/Иловайск. Грабское/Иловайск оказалось самым слабым в линии обороны. Заминированный мост в направлении Кутейниково/Иловайск мы разминировали, противник его опять минировал. А со стороны Грабского и зашли.
Это был «Донбасс» и «Азов». После не совсем удачного входа «Азов» и «Шахтерск» уехали, и должны были прийти 21 августа для окончательного захода подразделений в Иловайск. Но они не прибыли. Поэтому там работал «Донбасс», «Херсон», «Днепр-1», «Ивано- Франковск» и «Свитязь» Самые мощные были «Донбасс», там до 200 человек было, «Днепр-1» насчитывал человек 100, а остальные — по 20- 30 человек.
Добровольческие батальоны были подчинены МВД. Они стояли на обеспечении МВД и их взяли в штат. Чтобы как-то упорядочить личный состав, чтоб это не было как банда, чтобы была возможность обеспечить оружием, боеприпасами, их и подчинили МВД.
Под Иловайском были и 51-я бригада, и 39 и 40 бтро, инженерные подразделения 91-го инженерного полка, подразделения от 121-й бригады связи, были и другие подразделения обеспечения. Миномётная батарея, например, стояла 51-я бригада, потом ввели дополнительно миномётные расчёты — 93-я бригада, их поставили в Грабском. Подтянули батарею БМ-21 93-й бригады на усиление батареи 51-й бригад.
Подразделение 93-й бригады заходило для усиления «Донбасса» 18-19 числа. Действовали вместе с Филиным.
В 20-х числах ничего не было известно, в Кутейниково стояли наши подразделения сектора «Д» и подразделения БТрО «Прикарпатье». Где- то 23 числа я ездил под Старобешево из-под Многополья и заметил, что там уже подразделений нет. Они ушли к Старогнатовке, потом на Розовку и так далее, Мариуполь и дальше-дальше...
Мы ощутили, что российские войска зашли где-то 24-25 числа. Начался плотный огонь по нам, приблизительно с 11-ти утра и до полдвенадцатого ночи. Мы сидели в «норах», можно так сказать.
Выход был осуществлён довольно организованно. Было совещание, происходило оно, а в ночь с 27 на 28 число были поставлены задачи, сформированы колонны, было осуществлено распределение техники с учётом той, что стояла на взводных опорных пунктах вокруг Иловайска. В ночь с 28 по 29 подразделения были сняты с ВОПов, личный состав был выведен и на 3-й час ночи они уже становились в определённые места колонн. Колонн было две. Одна строилась на направление Осыково/Новоекатериновка, вторая — по направлению Агрономичное/Михайловка.
Маршруты давала карта и возможность разворачивания колонн в случае огневого столкновения. Есть складки местности, которые позволяли проходить на тяжёлой технике. Вы же знаете, что там есть речка Кальмиус, которая делает такой зигзаг, что или надо проезжать через мосты, или искать другие пути.
Были сёла, была дамба у Осыково, которую надо было пройти, обойти дамбу можно было по направлению Кутейниково, но там стояли значительные силы противника. Потому маршрут был выбран, исходя из реальной обстановки, складок местности и реальных условий ведения боевых действий в случае боевого столкновения.
На нас выходили представители РФ, предлагали сложить оружие и выйти по предлагаемому ими маршруту, а это был маршрут на Амвросиевку, Новоазовск. В общем, около границы. Не факт, что мы бы вообще после этой прогулки вернулись в Украину. Они бы все наши подразделения просто бы завели на территорию РФ. Это был бы суд пострашнее, чем с Савченко. Высшее командование сектора со связистами, с документами, со всем личным составом и добровольческими батальонами — в плену.
Выход начался организованно. В определённое время. Первые колонны бронегруппы выдвинулись по указанным маршрутам. Сразу же начался миномётный огонь по колонне, которая начала двигаться по направлению Осыково/Новоекатериновка. Пока колонна стояла в одну линию, шла пристрелка. Чтоб избежать потерь, Хомчак дал команду на выдвижение. Был совершён подрыв техники, которая не могла передвигаться, так были подорваны один танк (тот самый знаменитый танк Мартыненко/Исаева, что два раза заходил в Иловайск и прикрывал собой бойцов, а потом Мартыненко/Исаев вырывались на Т-72 из окружения) и две БМП, которые остались в Многополье. Подорвали остатки боеприпасов, которые не могли взять.
По численности колонн — 2/3 всего состава колонны шли по направлению к Михайловке, 1/3 шла в сторону Новоекатериновки.
Такое деление колонн усугубляло опять же прохождение барьерных рубежей. С левой стороны была дамба, и она ограничивала передвижение, потому такой порядок колонн и был определён.
Колонна под командованием полковника Грачева, который тогда погиб, выходила по направлению Многополье/Осыково/ Новоекатериновка, получила прицельный огонь и начала вести боевые действия непосредственно на дамбе. Тогда и была дана возможность Мартыненко на Т-72, который шёл в авангарде, стать у дамбы и прикрыть продвижение колонны по ней. Там место такое, стала бы одна машина и всё, расстрел. На дамбе-то никуда не свернёшь. Но умелые действия бронегруппы дали возможность пройти дамбу, хотя там были потери. В дальнейшем колонна пошла на Новоекатериновку.
Эта колонна так и не вышла. Вышел личный состав. А колонны вели боевые действия по выходу с окружения. Потом, когда уже бои стихли, личный состав был рассредоточенный, кто-то в кукурузе, кто-то в подсолнухах, кто-то в посадках. Так личный состав выходил из окружения. Пешком под покровом ночи проходил рубеж Новоекатериновка/Старобешево. Это был крайний рубеж обороны российских войск. Когда вторая колонна начинала движение, были одиночные выстрелы, одиночные миномётные выстрелы, но огневого поражения не было. Вышли с Многополья, пошли в сторону Михайловки, и возле Михайловки почему-то голова колонны повернула на Моспино.
Навстречу колонне вышла бронегруппа противника, и начался встречный бой. Тогда впервые подразделения начали спешиваться и вести боевые действия. Далее включилась вторая бронегруппа, которая начала идти по направлению к Бирюки, пока эта разворачивалась. И там уже вторая бронегруппа пошла на Михайловку, где было второе огневое столкновение и где был, как говорят, расстрел колонны. Там впадина в рельефе, довольно открытая местность, всё просматривалось. Не знаю, можно ли это назвать расстрелом, так как велись боевые действия. Да, в невыгодных условиях, но боевые действия, и противник тоже нёс потери.
3. Перший заступник Командувача ракетних військ та артилерії Збройних Сил України полковник Юрій Ярусевич
Координував роботу далекобійної та реактивної артилерії на всій території зони АТО. Зараз Ярусевич очолює штаб та є першим заступником командувача ракетних військ та артилерії Збройних Сил України.
Вже станом десь на 20 серпня силами антитерористичної операції були виконані завдання щодо блокування Донецька, Горлівки, Луганська, інших населених пунктів. Ми унеможливили постачання зброї, боєприпасів та продуктів харчування для бойовиків, які перебували в Луганську та Донецьку.
Половину Іловайська взяли під контроль, навколо міста були наші блокпости. Але Національна гвардія України, яка мала наказ зачистити це місто від бойовиків, вв’язалася у вуличні бої — отже, їм не вдалося виконати своє завдання повністю.
Ми наносили удари поблизу Іловайська по окремих об’єктах, але не по міських кварталах. Отже, наша далекобійна артилерія та реактивні системи залпового вогню постійно надавали вогневу підтримку підрозділам Національної гвардії.
З 23 серпня ми в штабі АТО почали отримувати повідомлення про відчутне підсилення вогневого впливу на наші підрозділи саме з території Російської Федерації — такі повідомлення ми отримували від начальників секторів, зокрема «А» та «Д», з району Луганська, а також від підрозділів поблизу кордону із Російською Федерацією. Командири повідомляли, що обстрілюють саме командні пункти секторів бригад та артилерійські батареї. Ми раніше розуміли, що таке може статися, тому що противник був не згоден з тими вигідними позиціями, які ми зайняли й утримували.
Командний пункт сектора «Д» та підрозділи 51-ї окремої механізованої бригади були обстріляні саме з Російської Федерації Також на той час ми контролювали якщо не весь кордон, то більшу його частину. Не потрібно замовчувати, що командний пункт сектора «Д», артилерійські батареї цього сектору та підрозділи 51-ї окремої механізованої бригади, були обстріляні саме з Російської Федерації. По них відпрацювали реактивні системи залпового вогню та далекобійна артилерія.
Події ставили нас в глухий кут — обстріли максимально велися з території Російської Федерації, а відповідний наказ керівника АТО та начальника Генштабу забороняв відкриття вогню в бік суміжної держави, щоб не спровокувати подальші дії росіян.
Але в ніч на 24 серпня політичне керівництво Російської Федерації цинічно розпочало неоголошену війну і для нас це було несподіванкою. Спочатку думали, що це може бути імітація — захід техніки на 5-6 кілометрів на територію України і відхід у зворотному напрямку.
Раніше таке траплялося — російська артилерія стріляла з території Російської Федерації, з так званого «нуля», лінії кордону, і навіть із заходом на територію України вглиб на 2-3 кілометри.
В штабі зрозуміли, що йде пряме вторгнення, але наші війська були відправлені вглиб зони АТО — до населених пунктів Червоний Луч, Сніжне, Торез та інші, які були підконтрольні бойовикам. Завданням підрозділів було відрізати бойовиків від кордону. Отже, ми мали противника з одного боку, а отримали — з іншого боку, ще й переважаючі сили. А коли людина розуміє, що їй б’ють в спину, а вона нічого не може зробити — це, скажімо так, дуже сковує дії.
Підрозділи Національної гвардії, зокрема батальйон «Донбас», не були в оточені. Якщо подивитися на карту, ви побачите, що Іловайськ ділиться на дві частини залізницею. І західна частина Іловайська перебувала під контролем Національної гвардії.
За нашими даними, в бік Іловайська, на Кутейникове, рухалося дві батальйонно-тактичні групи військ Російської Федерації. У нас не було свіжих підготовлених на той час військ, які б могли дати відсіч. Але наші війська постійно відчували допомогу, особливо далекобійної артилерії та реактивних систем, зокрема ракетного комплексу «Точка- У».
Регулярні російська війська постійно були під нашим вогневим впливом, ми могли їх доставати включно до Новоазовська. Російська Федерація настільки щільно наповнила зону АТО засобами протиповітряної оборони, що ракетні війська і артилерія стали основним засобом вогневого ураження. Але коли при виході з Іловайська російські війська цинічно розстрілювали українську армію, я особисто знаю, що працювала наша авіація — хлопці летіли буквально на смерть. Там був збитий один літак, наскільки я знаю, пілот залишився живий.
Не Іловайськ був головним. На мою думку та на думку багатьох військових фахівців, приблизно 28-30 серпня регулярні підрозділи російської армії повинні були оволодіти містом Маріуполь. Відрізати нас від Азовського моря та за сприятливих умов просунутися вглиб нашої країни. Крім трагедії, Іловайськ — це й подвиг наших воїнів.
Зіграло свою роль і вимушене залишення позицій силами та засобами сектору «Д». Чому так сталося? Я сказав, був дуже сильний вогневий вплив з території Російської Федерації. За моєю інформацією, в операціях підрозділів Російської Федерації на території України брали участь навіть курсанти морських училищ.
Можна згадати і про 51-у бригаду, яка залишила позиції, і про інші. Щодо підрозділів, за які я ніс відповідальність, скажу і про 26-у артилерійську і про окремі дивізіони, які були в секторі «Д» — вони вийшли з мінімальними втратами. Вихід підрозділів із сектору був дуже важкий та не до кінця спланований — зачепитись за землю було майже неможливо.
Обстріли велися як з боку сепаратистів, так і з боку Росії. Результатом Іловайська стало, зокрема, те, що підрозділи противника вийшли на рубіж по річці Кальміус, хоча пізніше, в результаті рейдів аеромобільних бригад та завдяки мужності десантників, ми відвоювали деякі позиції, корисні для нашої оборони.
Також ми щільно працювали по підрозділах російської армії та загонам бойовиків, зокрема з 26 по 28 серпня — це було планове знищення противника у тому напрямку.
Ні для кого не є секретом поведінка деяких батальйонів територіальної оборони. Наприклад батальйон «Прикарпаття» — їх зустрічали вдома з квітами, коли вони повернулися, але ж вони насправді покинули позиції! Крім того, керівники інших батальйонів ставили ультиматуми командуючому сектором генералу Хомчаку: «Або ви нас виводите з Іловайська, або ми виходимо самі». Отже, деякі батальйони підставили свої позиції та підставили інших — це була ще одна причина Іловайська.
28 серпня я був в районі Волновахи-Маріуполя. Наше завдання було просте — будь-яким способом зупинити просування ворога на Маріуполь.
Я знаю, що російські окупанти понесли втрати внаслідок стрільби нашої артилерії — і біля Новоазовська, і в Докучаєвську, і під Савур-Могилою, і під Кутейниковим. Вільної дороги в Україну їм не було — вони були під постійним вогневим впливом.
Після вторгнення російських військ війна змінилася. Зараз вона позиційна. Збройні Сили України мають утримати той рубіж, на якому вони перебувають. Також зараз йде війна дипломатії не лише України, а напевно всього світу, з однією «недолюдиною», яка в XXI сторіччі це все затіяла.
4. Заместитель начальника штаба оперативного командования «Восток» полковник Игорь Палагнюк
Во время Иловайской операции я занимал должность начальника командного центра, замначальника штаба боевого управления оперативного командования «Юг».
Я как замначальника штаба находился на командном пункте вместе с генерал-лейтенантом Хомчаком, начальником сектора Б. Мы управляли всеми войсками, которые находились в секторе, а генерал Хомчак в то время руководил непосредственно группировкой, которая блокировала Иловайск и должна была выполнить задачу по дальнейшему взятию в кольцо Донецка.
Хомчак основное время находился в штабе на главном командном пункте, и лишь после того, как не получилось взять сходу и блокировать Иловайск, ситуация обострилась, потому что, по данным разведки, сначала была одна группировка в Иловайске, а потом оказалось, что она гораздо больше. Плюс постоянно шла подпитка боевиками с Шахтерска и со стороны Донецка. Необходимо было взять в кольцо сам Иловайск, блокировать его, а потом уже либо оставить его в кольце и выполнять дальше задачи по сектору, либо зачистить и продолжать выполнять задачи. Поэтому командующий выехал туда с основной группой офицеров командного пункта и непосредственно управлял этой операцией.
Ну общее количество под Иловайском было под 1400 человек, это все вместе с подразделениями, которые отошли с сектора «Д». К примеру, та же 93-я, которая отошла из-под Саур-Могилы под Иловайск во главе с покойным полковником Грачевым. Подразделения из-под Саура пробились к нам, была довольно мощная группировка... Вообще, ничего не предвещало такой трагедии...
До выхода из-под Иловайска там были небольшие потери, знаю это точно, потому что мой командный центр это отслеживал ежедневно. Ежедневные донесения передавали на ГШ, на штаб сухопутных войск. За всё время, что мы штурмовали Иловайск, было до 15 погибших. Это, включая бойцов из добровольческих батальонов и Нацгвардии.
25 числа распространилась информация, что на территорию Украины зашли регулярные части РФ, и когда начальник управления разведки полковник Штурко, если не ошибаюсь, 25-26 августа привёз 10 пленных десантников, тогда стало окончательно ясно, что на территорию зашли регулярные российские части, и с этого момента ситуация под Иловайском очень обострилась. Я получил задачу выдвинуться в населённый пункт Стыла, потому что нависла угроза окружения над Иловайской группировкой. Войска РФ прошли Амвросиевку, Кутейниково, подошли к Старобешево. Оставался единственный маршрут, по которому можно было поставлять воду, продукты и боеприпасы, они его могли перекрыть, что потом, собственно, и сделали, и группировка оказалась отрезанной.
Поэтому я получил задачу вернуться под Стылу, чтобы при выходе группировки из Иловайска организовать взаимодействие с ними и держать связь между ними и командным пунктом для возможности вызова артиллерии и авиации.
Вышел я 26 августа, развернул связь с командующим, развернул связь с командным пунктом, и был определён выход с 29-го. Насколько я знаю, была договорённость с россиянами, что они дадут «зелёный коридор» по выходу.
29 числа связи не было, её подавили. Я почти не мог выйти на командный пункт, и с Хомчаком не мог связаться вообще. И вечером 29 числа получил от Муженко задачу выдвинуться под Старобешево, собрать погибших и раненых.
Для этого ко мне пришли в ночь с 10 военного госпиталя порядка 30 автомобилей скорой помощи и 20 грузовиков.
30 числа я выдвинулся колонной в район Старобешево, где был остановлен на блокпосте и вступил в переговоры с представителем так называемой «ДНР», позывным «Матвей». «ДНРовцы» ничего не знали о договорённости между начальниками генеральных штабов российского и украинского, о том, чтоб вывести раненых и убитых оттуда, соответственно, колонна была остановлена. Я разоружился, мне лишь разрешили оставить бронежилет, и я сел в свою Газельку, за рулём был подполковник Вышегора, замначальника управления разведки оперативного командования, который не оставил меня и в категоричной форме заявил, что он поедет со мной... И я поехал к ним в штаб «ДНР».
Штаб размещался в Старобешево в РУВД. По прибытию туда, начал общение с министром обороны «ДНР» с позывным «Царь», Кононовым Владимиром Петровичем. Я так понял, что к ним просто не дошла информация о договоренностях. Я доложил «Грому» об этом. В общем, штаб РФ там кому-то информацию передал, и меня выпустили. 30 числа в районе 15:00 они разрешили мне работать около Новокатериновки.
Там колонна, которая выходила, приняла свой последний бой. Я заехал. Первый автомобиль, который стоял на мосту, был Р-142, машина связи. Возле него лежало три тела. Когда я открыл кунг, там лежало ещё два тела, а с левой стороны был живой солдат... который, к сожалению, через 15 минут умер... не успели мы его спасти. Там меня сопровождали представители «ДНР», я поработал где-то до 20 часов, на тот момент собрал порядка 40 убитых и где-то порядка 20 раненых. У меня есть описанная хронология событий, но я вам скажу так, первый день я работал под Новоекатериновкой. Там я нашёл шесть расстрелянных наших бойцов, раздетых, увидел одного командира российской десантной разведроты, он ходил в английской форме, которой у них не было.
Вообще, россияне были одеты в одежду без знаков различия. И, кстати, без бронежилетов. Второй день меня пустили работать на позиции россиян, они стояли на всех господствующих высотах, непосредственно в районах их обороны я и работал. Там уже увидел разбитую технику, танки, БМП, которые расстреливали в упор колонну. Даже по людям стреляли ПТУРами с БМД. Вся земля была в проволоке, там я находил тела. По тому, как они лежали, понял, что по людям стреляли из ПТУРов. Палили, из чего могли. И вот, когда на второй день я работал на этих позициях, после Старобешево и Новоекатериновки спустился к Победе, там мне показали захоронение, среди погибших наших солдат находил и россиян. Россиян отдавал им.
На высоте я видел два российских танка подбитых, сгоревшую БМД, в общем, там была погоревшая техника. В основном та, которую они ещё вкопать не успели. Ну и та, что вышла из окопов и пошла навстречу, непонятно почему. Командир батальона, который россиянин, лично мне сказал: «Ваши, конечно, отчаянные ребята. Когда они прорывались на этой высоте, я на броне ехал, тут выскакивает 64-ка и с ходу лупит 72-ку, которая рядом ехала. Меня скинуло с брони взрывной волной, пока очухался, началась перестрелка адская, пули свистят, взрывы».
Ну а то, что стояло в окопах, практически поражено не было. Как я понимаю, у колонны была задача не бить россиян, а прорваться.
За три дня я собрал 159 погибших, 212 раненых, и россияне мне отдали пленных, которых потом я тоже перематывал бинтами, выдавая за раненых, поскольку «ДНР» не хотела выпускать пленных, их хотели забрать в Донецк, а было около 400 человек.
Под четыреста пленных россияне отдали нам. С погибшими и ранеными — по сути, половина всей группировки. Ну и поскольку мы там работали, наши бойцы выходили уже по посадкам, огневого контакта не было, пешком выходили, так как из техники не вышла ни одна единица, всё было подбито там. Машин целых почти не осталось.
А люди пешком вышли. Ну и общее количество мы посчитали тогда на командном пункте после поданных мною рапортов, а данные я им подавал каждый день. Так вот получилось, что порядка 1200 человек вместе с убитыми, ранеными и пленными, что я забрал, и теми, которые вышли, — 1200 человек. Плюс ко всему 120-130 человек Донбасса заняли оборону в районе Многополья, меня не пускали туда работать. Первый бой, который тогда состоялся, был в паре километров от Червоносельского. Там держал оборону «Донбасс». Потом у них закончились боеприпасы, они сдались, и только после этого меня туда пустили. 1300-1400 человек — это была группировка, ну вот практически все и вышли. Пропавших без вести сейчас 83 человека. Не можем до сих пор определить, где они находятся.
Либо в плену, либо сгорели. Там техника была полностью сгоревшая, броня текла, как лава по асфальту. Если и были люди, то вряд ли там что-то осталось. Броню, если была сгоревшая, как могли, вытаскивали, а что не могли — потом возвращались, когда она остывала. Там ещё были захоронения, у нас работали группы, откапывали. Россияне нам показали, где они кого прикопали. Но сколько там было, я не знаю точно.
Пленных отдали мне, я их вывез, привёз на тыловой пункт 51-й бригады, там их сортировали и отправляли. Это все: и ВСУ, и добровольческие батальоны, и «Донбасс», и «Миротворец» — все, кого вывезли, все, кого насобирал. Разве что бойцам добровольческих батальонов ставил задачи посрывать шевроны, так как «ДНР» охотились за ними, особенно за «Донбассом». Говорили, что вот этих в чёрной форме «эсэсовцев» будем кончать. Потому я им ставил задачи срывать не только шевроны, но и нашивки, потому что они сильно выделялись.
Моя группа первая туда зашла и последняя вышла, только мы, по сути, и работали с пленными, ранеными и погибшими. Ещё по захоронениям откапывали людей, но данные отправляли непосредственно на штаб, минуя меня. Но там не особо много было, основную массу двухсотых собрал я. С теми, что были прикопанными, ну, может, до двухсот человек было погибших. Но и то, я более чем уверен, что там прикопаны были и россияне.
«ДНРа» там не было. Колонну расстреливала исключительно российская армия. «ДНРов» я там видел, они выполняли функцию исключительно милиции. Они стояли блокпостами вокруг населённых пунктов Новоекатериновка, Старобешево, вводили комендантский час, пропускной режим на территориях, этим и занимались. Ну и снайперские группы какие-то были, куда-то ходили, я их видел. А колонну расстреливали регулярные части РФ, которые дали «зелёный свет», которые пропустили их. Я потом уже понял, почему они тянули время и не давали «зелёный свет» — они не успевали окопаться. Потому что, если брать Червоносельское, где был первый бой, там они ещё практически не успели закопаться. А вот уже под Старобешево/Новоекатериновка они выполнили работы в первую очередь. Каждая единица техники была закопана, у каждого бойца был окоп — то, что положено при занятии обороны. И уже в процессе моей работы я видел, что продолжаются работы по инженерному оборудованию района обороны. А все эти инсинуации, что там погибло 500, 400 человек — не было этого!
Я там был, со мной работали группы не только оперативного командования, но и связисты, и разведчики, и с 10 госпиталя тридцать водителей, которые помогали собирать убитых и раненых, и водители гражданских грузовых автомобилей. Но такого количества там не было. Это враньё, это натуральное враньё.
5. Капитан Воздушных Сил Вооруженных Сил Украины Владислав Волошин, военный летчик
Иловайская задача. Мы были на одном из аэродромов временного базирования. Пришла задача — помочь нашим войскам, потому что они попали в окружение. Чем помочь?
Участок дороги из Иловайска, через которую наши войска планировали выход из этого котла, был перекрыт силами боевиков и русских. Нашей задачей было устранить данные силы и средства.
Мы разработали план, маршрут и начали выполнять полет. Я был ведущим пары, у меня был ведомый. Парой отработали по цели, задачу выполнили.
Возвращаясь по обратному маршруту на гранично-малой высоте, я рассмотрел пригорок, а на нем технику — то ли русских, то ли террористов, не могу точно утверждать, потому что опознавательных знаков не было.
Я подсказал своему ведомому: справа противник, уходи влево. Он успел уйти, а меня в тот же момент сбили. Пришлось катапультироваться.
Это не совсем правда, что я передал координаты скопления техники. Я ведь не успел — я подсказал их своему ведомому, который впоследствии их и передал.
С 29 августа самолеты Су-25 боевые задачи не выполняют. Российская сторона поставила на оккупированную территорию Донецкой и Луганской области слишком много противовоздушных средств.
Поэтому выполнять задачи нашими самолетами лишено смысла. Это все равно, что билет в один конец. Улетели, задачу выполнили — и там остались.
6. Командир загону 73-го морського центру спеціального призначення Військово-Морських Сил Збройних Сил України капітан 1 рангу Едуард Шевченко
В районі Іловайська ми працювали після 24-го серпня. В ході ведення розвідки, перебуваючи на одній з висот, ми чітко бачили колони, що рухались в напрямку Іловайська. Без сумніву, це були росіяни.
По-перше, це підтверджувало радіоперехоплення.
По-друге, відрізнити воєнізоване скупчення місцевої гопоти або найманців, навіть якщо вони в минулому військові, від регулярних підрозділів нескладно. Це видно, як старші ставлять завдання, коли підлеглі вишиковуються, як злагоджено і одноманітно виставляється техніка на позиціях, як діють солдати під час маскування техніки, дотримання субординації у поведінці, інженерне обладнання позицій, ведення переговорів по радіо, одноманітно пофарбована техніка, і ще десятки різноманітних дрібниць, які для досвідченого ока дуже помітні.
По-третє, інформацію про росіян нам підтвердили захоплені в полон місцеві бойовики. Один з них, взятий в полон в районі Гранітного, жалівся, що росіяни не підпускають до місць свого розташування місцевих «бійців».
Коли ми проходили по місцям, де зупинялись колони чи підрозділи, бачили залишки російських сухих пайків, іноді — медикаментів.
Примітки [Міністерства оборони]:
Стилістика і орфографія текстів збережена.
Фрагменти свідчень узяті з інтерв’ю військовослужбовців виданням «Українська правда», «Радіо Свобода», «Народна Армія», «Петр и Мазепа».
Використані джерела:
Офіційний веб-сайт Міністерства оборони України
