Тотальна «бусифікація» в Україні, свідчить про те, що це ніякі не «перегини на місцях», а саме державна політика.
Редакція Ukrainian Military Pages вирішила розібратися — чи є конкретна особа і якщо є, то хто саме, відповідальний, що мобілізація проводиться саме в такий спосіб.
Звісно, що за все в державі відповідає президент, і саме офіс керує головами ОВА і РВА, які, згідно «закону 18 травня» керують і відповідають за мобілізацію на місцях. Так само як і за все в ЗСУ відповідають міністр оборони пан Умеров і Головком Олександр Сирський.
Проте зʼясувалось, що за «запровадження бусифікації» відповідальні конкретні прізвища, а не просто розмиті знеособлені поняття «система», влада, ТЦК тощо. Як вже зрозуміло із заголовка це — Катерина Черногоренко, яка з вересня 2023 року обіймає посаду заступника міністра оборони з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації.
Відразу зауважимо, що в цій статті виносимо за дужки провал державної інформаційної політики, який також став одним з головних факторів відсутності мотивації до служби.
Розберемось чому саме вона.
Перший факт. Попри всі намагання змінити систему мобілізації, запровадження призову напряму командирами частин, збільшення рекрутингу добровольців, наразі основне поповнення Сил оборони дає звичайна мобілізація.
Згідно з неодноразово оприлюдненими показниками набору на різні види служби, маємо приблизно такий розподіл новобранців: 80% (в середньому 25 тисяч в місяць) мобілізація через ТЦК, 15% (близько 5 тисяч) контрактники й близько 5% (1,5-2 тисячі на місяць) призов добровольців по мобілізації командирами частин напряму.
Факт другий. Спробуємо дуже коротко і просто.
Щоб відбувся сам процес мобілізації мають зустрітися той хто мобілізує і той кого мобілізують. І ось тут виникає проблема.
Якщо раніше мобілізаційне законодавство було орієнтовано на прив'язку потреб потенційного мобілізованого до військкомату — треба отримати документ, змінити реєстрацію чи влаштуватись на роботу, доводилось спочатку йти у військкомат.
То наразі всі зміни законодавства орієнтовані на діаметрально протилежне — на цифровізацію процесу військового обліку, відстрочок, бронювання, отримання особистих документів, а тепер й проходження ВЛК, водночас жодних змін в цифрову сторону не відбулося в процесі призову — людина все одно має фізично потрапити до ТЦК аби відбулась мобілізація.
Ось й виходить, що всі згадані оцифровані процеси, за якими в першу чергу стоїть пані Черногоренко, повністю позбавляють потреби людину відвідувати ТЦК, в першу чергу тих хто підлягає мобілізації, а плюс до того фактично ще радянська система повісток давно не працює й лише поповнює «бази розшуку МВС» новими кандидатами на швидку бусифікацію.
Тому такий стан справ не лише продовжуватиметься, а й посилюватиметься.
При цьому важливо зазначити, що процес тотальної цифровізації військового обліку і мобілізації єдиний правильний шлях і має й далі максимально усувати людський фактор.
Але проблема в тому, що обраний порядок і черговість проведення такої цифровізації має прямі наслідки у вигляді «бусифікації». І ніякими «реформами ТЦК» тут нічого не змінити, лише такими самим концептуальними змінами в цифрову сторону.
Але це вже на так популярно, як оформлення відстрочок через Резерв+...
