Десятки тисяч солдатів Збройних Сил України, нацгвардійців та прикордонників відмовились виконувати бойові накази, покинули позиції, самовільно залишили місця служби або дезертували. Чому вони тікають з поля бою?
На це є цілий комплекс причин, вважає офіцер бригади «Азов» Національної гвардії України, воєнний історик та аналітик, Роман Пономаренко. Про що пише на своєму каналі у Telegram.
Роман Пономаренко
1. Примусова мобілізація-бусифікація, і як наслідок, демотивація рекрута.
2. Неякісний базовий вишкіл в центрах підготовки. Здебільшого проводять його некомпетентні інструктори, переважно все робиться для галочки, кінцева якість здебільшого дуже низька. Атмосфера в таких центрах часто гнітюча.
3. Потрапляння в підрозділ. Тут як повезе. Якщо мобілізовані потраплять в частину з адекватними бойовими командирами, які турбуються про підлеглих, але підтримують дисципліну, то все у них вийде. Знаю не один подібний приклад. Проте нерідко підрозділ виявляється розхлябаним, а його командування – некомпетентним. Це природна ситуація для будь-якої війни, коли армія в рази розширюється, і штатні посади треба кимось займати, тому дивляться не на компетенцію чи реальні заслуги, а на зірочки на погонах чи на особисті зв’язки. Тому побратимських стосунків в підрозділі не має, а морально-психологічне забезпечення – тільки на папері. Наслідки: негативний мікроклімат, зрадливі чутки, неформальні деструктивні лідери, вживання алкоголю та різних речовин.
Читати також:
4. Відсутність часу на нормальний вишкіл та злагодження в підрозділі. В нинішніх умовах для повноцінного формування стрілецького батальйону, за умови його повної комплектації та забезпечення потрібно мінімум вісім місяців. На жаль, такого часу зазвичай не має.
З цих чотирьох пунктів слідує, що мобілізовані бійці зазвичай ні морально, ні психологічно до участі в інтенсивних бойових діях не готові. Втім часто все одно потрапляють на фронті.
5. Тривале перебування на фронті неминуче відбивається на морально-психологічному стані будь-якого солдата, навіть мотивованого. Емоційне виснаження буває у всіх, і адекватні командири на це постійно зважають. А неадекватні ігнорують.
6. Некомпетентне командування, яке не реагує на зміни бойової обстановки та ігнорує потреби солдатів. Наслідком стають зайві втрати в людях, озброєнні та територіях.
7. Коли війська відступають, це неминуче негативно відбивається на їхньому моральному стані. Якщо підрозділ дисциплінований, злагоджений і в ньому є побратимство, то бійці виконують бойові задачі навіть попри загальний негативний настрій. Проте коли цього немає, то наслідками стає деморалізація, панічні чутки («все пропало!»), пасивність, масові відмови від виконання наказів, залишення позицій та дезертирство (на середину літа за офіційними даними у нас 63,2 тисячі дезертирів). У противника в такі моменти все рівно навпаки – попри шалені втрати, моральний дух більшості солдатів залишається достатньо високим. Бо вони наступають, і щодня захоплюють населені пункти чи кілька посадок. Кураж, так би мовити.
8. Ну і головне – в нашому суспільстві немає категоричного морального осуду ухилянтів, відказників та дезертирів.
Читати також:
Фронт рухнув, росіяни тільки тому не прориваються глибоко, бо теж виснажені, — офіцер «Азову»
