Майбутнє європейської безпеки залежить від результату боротьби України. Водночас західні столиці повільні й досі застосовують підходи мирного часу до своєї діяльності...
Пише Джек Вотлінг, старший науковий співробітник з сухопутної війни в Королівському інституті об’єднаних сил, у статті West must focus on preparing Ukraine’s troops – or we will all pay the price, яка вийшла 23 липня у виданні The Guardian.
Впродовж двох місяців українські війська намагалися пробитися через щільно укріплені позиції росіян, щоб прорвати так звану лінію Суровікіна, намагаючись звільнити свою територію. Бойові дії були надзвичайно важкими, з великими втратами техніки та особового складу з обох сторін. Незалежно від того, якого прогресу буде досягнуто в найближчі місяці, міжнародні партнери України мають зосередити свою допомогу на підготовці українських збройних сил до наступної битви.
Важливо розуміти виклик, який намагаються подолати українці. Російські війська ведуть бої з послідовних шарів бетонованих позицій, перед кожною 120-500 метрів складних мінних полів. Вони посилені значною артилерійською підтримкою та ударними гелікоптерами, захищені щільними засобами радіоелектронної боротьби та протиповітряної оборони. Українські війська, як правило, перемагають, але ближній бій з росіянами не завжди обходиться без великих втрат.
У росіян теж є труднощі. Маючи до 50 000 військ на південному фронті, близько 25% своїх сил вони тримають на бойових позиціях Якщо не рахувати допоміжні війська та ті, що необхідні для утримання флангів, у них залишається мало резервів. Однак наслідки невеликого резерву для ротації військ на фронті відчують протягом тижнів.
В українців також є більш точні та потужні важкі гаубиці, які обмежують російський контрбатарейний вогонь. Рішення США про надання касетних боєприпасів продовжить тривалість артилерійської переваги України. Попри те, що підтримка Заходу дозволила Україні отримати серйозні переваги над російськими військами, міжнародним партнерам України також важливо оцінити те, що вони зробили не так за останні кілька місяців, і виправити ці помилки.
За пару місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну я лежав на вершині пагорба і спостерігав, як долиною з гуркотом мчить механізований батальйон армії США, якому доручено подолати низку перешкод. Перешкоди були менш серйозними, ніж в Україні, а противник у навчаннях складався з однієї роти, обмежено посиленої артилерією. Однак, американські війська влаштували безлад. Їхні розвідники не спромоглися прикрити свої машини, вони зупинилися в полі зору ворога і були жорстоко покарані.
Той факт, що добре навчені американські війська важко далося подолання перешкод за більш сприятливих обставин, підкреслює, наскільки це складно. Щобільше, американські підрозділи, за якими я спостерігав, можливо показали себе погано, але вони зробили це на тренуваннях. Якщо їм колись доведеться робити це по-справжньому, у них будуть неодноразові можливості вчитися та вдосконалюватися. Українські війська не мали такої розкоші.
З липня по вересень минулого року в західні столиці було чітко донесено те, що українцям знадобиться для проведення успішних наступальних операцій. Пріоритетами були: артилерія, інженерні засоби, тактична протиповітряна оборона, бронетехніка, колективна та штабна підготовка. З них партнери України надали достатню артилерію та бронетехніку. Допомога в інженерному забезпеченні та протиповітряній обороні була меншою. Колективна та штабна підготовка налагоджується повільно, а партнери України надають перевагу підготовці окремих українських солдатів.
Після рішення про надання Україні західних танків і БМП відбувся перехід до підготовки українських підрозділів. Але, попри те, що вимога була визначена у вересні 2022 року, рішення про продовження підготовки було прийнято лише в січні 2023 року і виконано лише частково. Місяці затримок дали російським військам час для побудови оборони, значно ускладнивши завдання для українців. У підсумку українські сили мали близько двох місяців, щоб освоїти західні системи різного стану готовності, а також прийняти нове поповнення та спробувати підготувати їх до виконання найскладніших тактичних завдань.
Інша проблема полягає в тому, що більшість програм навчання була погано розроблена. В Україні можна проводити індивідуальну підготовку. Те, що там не можна легко зробити — з українськими полігонами, які є цілями для ударів Росії — так це навчання підрозділів більше ніж рота. Тому колективне навчання організоване на європейських полігонах. Однак у західних військ є мантра, що ви повинні «тренуватися під час бою». Українські війська чітко дали зрозуміти, що не змогли цього зробити на західних полігонах. Вони не можуть керувати своїми БпЛА (безпілотними літальними апаратами) через нормативні обмеження або використовувати власне програмне забезпечення для керування вогнем, оскільки воно не сертифіковане НАТО.
Можливо, найбільша проблема полягає в тому, що документи жорстко регламентовані та вимагають навчати українців, не маючи достатньо часу для фактичного надання всіх модулів. Замість цього, курси мають бути адаптовані, щоб якнайкраще розширити наявні сильні сторони України. Але для цього потрібен дозвіл викладачам на адаптацію того, що викладають, а також спільний підхід до розробки курсу з українським персоналом.
Ці бюрократичні обмеження є серйозною проблемою для партнерів України. Майбутнє європейської безпеки залежить від результату боротьби України. І все ж таки західні столиці, як і раніше, повільні та застосовують підходи мирного часу до більшої частини своєї діяльності. Західні військові досягли прогресу в адаптації своєї практики з початку війни. Решта повільніше усвідомила, що потрібно зробити.
Найгостріше це відчувається у промисловій політиці. Хоча навантаження на запаси НАТО було очевидним з липня 2022 року, країни НАТО мляво розширювали виробництво боєприпасів, не кажучи вже про виробництво змінних артилерійських стволів. Проте, якщо це не вирішити, переваги, якими зараз користується Україна, зникнуть, а НАТО буде важко досягти цілей готовності, узгоджених у Вільнюсі.
Таким чином, майбутнє європейської безпеки залежить від того, чи західні столиці здатні мати ширший погляд і приймати своєчасні рішення. Про ціну зволікань нам щодня нагадують кадри різанини на сході України.
