Росія та Україна застрягли у смертельній черзі атак та контратак. Невеликі територіальні здобутки обходяться величезною ціною...
Місяць репортажів журналістів The New York Times показав, що бої здебільшого зайшли в глухий кут, а Україна зіткнулася з низкою перешкод проти рішучого ворога — йдеться у статті NYT з назвою Weary Soldiers, Unreliable Munitions: Ukraine’s Many Challenges, від 23 липня.
У штабі одного з батальйонів української 53-ї окремої механізованої бригади пахне свіжозрубаними соснами. Аромати виходять від дерев’яних опорних балок у лабіринті окопів, які складають більшу частину позицій підрозділу в районі Авдіївки.
У командному пункті телевізори з плоскими екранами, комп’ютери та супутниковий Інтернет транслюють зображення з невеликих безпілотників, а кадровий склад українських військових веде спостереження за своєю ділянкою передової.
Те, що вони здебільшого бачать, це жорсткий глухий кут.
У міру того, як війна вступає у свій 17-й місяць, бойові дії набули помітного ритму. Росія та Україна застрягли у смертельній черзі атак та контратак. Російська артилерія більше не має явної переваги, а українські сили борються з міцною російською обороною, продовжуючи свій південний наступ, сповільнений через щільні мінні поля.
Невеликі територіальні здобутки обходяться величезною ціною. Польові шпиталі, які були закриті після битви за східне місто Бахмут, знову відкрили, повідомляють волонтери, а солдати кажуть про сильного ворога.
«Ми розмінюємо наших людей на їхніх, але у них більше людей і техніки», — сказав один український командир, чий взвод зазнав близько 200 відсотків втрат від початку повномасштабного російського вторгнення минулого року.
Цей аналіз війни від The New York Times ґрунтується на десятках відвідин передової та інтерв’ю проведеними в червні та липні з українськими солдатами та командирами в Донецькій та Харківській областях, де ведеться багато боїв.
Ці візити показали, що українська армія стикається з цілою низкою нових і постійних викликів, які сприяли її повільному прогресу.
Україна добре впоралася з адаптацією оборонної війни — підключила супутниковий Інтернет Starlink, відкрите програмне забезпечення та готові дрони, щоб постійно стежити за російськими військами з командних пунктів. Але наступальні операції відрізняються: Україна досягла незначного прогресу у спроможності безпосередньо координувати дії своїх військ, які знаходяться найближче до російських сил на так званій нульовій лінії, і тих, хто атакує.
Українська піхота все більше і більше зосереджується на окопних штурмах, але, після десятків тисяч втрат з початку війни, їхні лави вже поповнюються менш підготовленими та старшими за віком солдатами. І коли російські війська витісняються з позицій, вони націлюють на неї своєю артилерією, гарантуючи, що українські війська не можуть залишатися там довго.
Боєприпасів не вистачає, а ще снаряди різні — надійшли з багатьох країн. Це змусило артилерійські підрозділи використовувати більше боєприпасів для ураження цілей, кажуть українські військові, оскільки точність різних снарядів сильно відрізняється. Крім того, деякі зі старих снарядів і ракет, надісланих з-за кордону, пошкоджують їхню техніку та травмують солдатів. «Зараз це дуже велика проблема, — сказав Алекс, командир українського батальйону.
Нарешті, у літні місяці камуфляж і зелень залишаються вирішальними факторами, які впливають на успішність бойової операції. Сили, що обороняються, майже завжди мають перевагу, чи то через невидимі окопи, чи через приховані підрозділи радіоелектронної боротьби, які використовують обман і маскування, щоб відкинути атакувальні сили.
Система, за якою солдат на ім'я Валерій спостерігав у командному пункті, поширена серед більшості українських підрозділів, які воюють на сході. На відміну від Сполучених Штатів та інших країн НАТО, які використовують складне військове комунікаційне обладнання для спостереження за полем бою, українські війська використовують більш прості програми, такі як додатки для обміну повідомленнями на смартфонах, приватні інтернет-чати та невеликі безпілотники китайського виробництва, щоб спостерігати за подіями на лінії фронту.
Це ефективний комунікаційний пакет, який накладається на власне українське програмне забезпечення, що надає інформацію про дислокацію українських підрозділів і ймовірні позиції російських військ.
Недоліком системи є те, що вона майже повністю прив’язана до супутникового Інтернету Starlink. Це означає, що коли українські підрозділи атакують — за відсутності маршрутизатора Wi-Fi — для передачі важливої інформації, наприклад про артилерійські цілі, потрібно більше часу, тому що атакуючі війська мають зв’язатися з кимось із підключенням до Інтернету, щоб викликати підтримку.
Українці також борються з російськими військами, які глушать радіостанції, за допомогою яких солдати намагаються зв’язатися зі своїми товаришами через Інтернет.
«Здебільшого ми отримуємо координати через інтернет — це безпечно, і як тільки вони нам передаються, ми ними відразу користуємося», — розповів Антон, командир підрозділу автоматичних гранатометів.
...Український безпілотник спостерігав, як бруд з лопати російського солдата накопичувався біля траншеї, яку він копав: це була пріоритетна ціль. Нова траншея означала, що російські війська підійшли набагато ближче до українських ліній і стали ще одним укріпленням для наступу українських сил.
Через смартфон надіслали координати траншеї, а через хвилини обабіч російського солдата прогриміли вибухи з автоматичного гранатомета Mk 19...
Навколо східного міста Бахмут, яке було захоплене росіянами в травні, українські сили просунулися на флангах міста, тому що російські сили мали менше часу, щоб окопатися. Деякі елітні українські підрозділи в цьому районі вміють атакувати російські окопи, маючи хороший зв’язок , вони організовують скоординовані штурми.
Але інші українські підрозділи в інших місцях фронту мали проблеми з поповненням своїх лав солдатами, які могли б здійснити успішні штурми окопів, враховуючи, що місяці боїв виснажили їхні лави. Поповнення часто становлять старші новобранці, які були мобілізовані.
«Як можна очікувати, що 40-річний хлопець буде хорошим піхотинцем чи кулеметником?» — запитав український командир, взвод якого зазнав десятків втрат. Молодість означає не лише кращу фізичну майстерність, але й менша ймовірність того, що молоді солдати ставитимуть під сумнів накази.
Останніми днями в околицях Бахмута зросли українські втрати, що є побічним результатом стратегії України зі сковування російських військ навколо міста, щоб доповнити контрнаступ на півдні країни. Російські війська спрямували у цей район більше артилерії, щоб швидко засипати свої втрачені укріплення снарядами, змусивши українські війська відступати з щойно відвойованої території.
Біля міста Сіверськ на сході країни група українських військових, яка керувала 105-міліметровою гаубицею, наданою США, слухала, як її «сусід» — самохідна гаубиця, випустила кілька снарядів. Тоді розрахунок отримав власну вогневу місію через смартфон та Інтернет Starlink, спрямовану на російську мінометну групу.
Розрахунок гаубиці зняв маскувальну сітку, двічі вистрілив, а потім знову сховався. Вогнева місія була успішною. Але для багатьох українських артилерійських підрозділів це не так просто.
Українські артилерійські розрахунки, які орієнтуються в асортименті боєприпасів, доставлених із таких країн, як Пакистан, Польща, Болгарія та Іран, вимушені коригувати приціл залежно від того, з якої країни походять боєприпаси, а іноді й від того, скільки їм років, навіть якщо всі вони одного калібру.
Часті артилерійські обстріли майже завжди приносять відплату. Через двадцять хвилин після того, як український 105-мм гаубиця зробила постріл, росіяни відкрили вогонь у відповідь, засипавши територію касетними боєприпасами. І Росія, і Україна використовували цю зброю, хоча багато країн її заборонили.
Однією з визначальних ознак літніх боїв на сході України є листя. Посадки та лісові масиви відомі серед українських військових як «зеленка». Маскування танка чи артилерії є надзвичайно важливим, щоб уникнути виявлення безпілотниками та артилерійського вогню, який обов’язково буде.
За словами військовослужбовців 100-ї бригади територіальної оборони, за межами контрольованого Росією міста Кремінна, північніше, де на місцевості переважають соснові ліси, російські війська часто обстрілюють дерева запальними боєприпасами, щоб спалити листя. На цій лінії фронту українські війська також ховають своє сміття, щоб сховатися від безпілотників.
Часто, щоб вести вогонь або маневрувати, українська бойова техніка змушена відмовлятися від будь-якого маскування, наражаючись на іншу зброю, яка поширилася на лінії фронту останніми місяцями: російські безпілотники «Ланцет».
Їх називають безпілотниками-камікадзе, вони змусили українських артилеристів і танкістів вжити масштабних заходів для приховування своїх позицій. Деякі екіпажі танків навіть приварили до своїх башт саморобну броню, щоб спробувати зупинити вибухові машини.
Приблизно за 40 миль, на іншій ділянці лінії фронту, солдати 15-ї окремої артилерійської розвідувальної бригади стежать за діапазоном радіочастот з екранів своїх комп’ютерів і намагаються з’ясувати, як впоратися з «Ланцетами». Заглушити їх неможливо, принаймні зараз.
«Ланцети» важко збити, оскільки вони діють більше як керовані бомби, ніж безпілотники, кажуть українські військові. Натомість їхній радар радіоелектронної боротьби, відомий як «Нота», намагається заглушити російський безпілотник, надсилаючи координати на «Ланцет». Але це важка наука, кажуть солдати.
Читати також:
Електронна боротьба є прихованою рукою, що стоїть за більшою частиною війни, при цьому російські можливості перевершують українські. Російські війська можуть виявляти сигнали мобільних телефонів, глушити GPS і радіочастоти, і вони часто шукають Wi-Fi-маршрутизатори Starlink, щоб обстріляти їх артилерією.
«Для нас це дуже велика проблема», — каже український військовий з позивним «Марабу», маючи на увазі здатність російських військ перемикати вихідну частоту своїх безпілотників. Через це «Ноті» важче визначити, де знаходяться дрони на передовій.
Цього місяця він дивився за російським розвідувальним безпілотником десь над містом Сватове. Поза зоною дії радіолокатора «Нота» все, що міг зробити «Марабу», це спостерігати, як червоні крапки каскадом спадають на блакитний фон на його екрані, — російський безпілотник спілкувався зі своїм оператором, надсилаючи до низу зернисті кадри війни.
