Північне оперативне командування (Північне ОК) Сухопутних військ Збройних Сил України, про історію та символіку якого, власно, і йдеться мова у цьому матеріалі, було утворене 1996 року у вигляді управління Північного оперативно-територіального командування (Північний ОТК) на базі управління і штабу 1-го армійського корпусу Одеського військового округу Сухопутних військ Збройних Сил України, розташованого у Чернігові.
Але дуже цікаво, що офіційна історія Північного ОК, створена вже в часи незалежності України (мова про виданий у Чернігові буклет до ювілею об’єднання1), чомусь починається зі створення в Російській імперії у 1862 році Київського військового округу, який, власно кажучи, жодного відношення до історії цього формування не має.
Першу частину статті читайте тут »»
72-а гвардійська мотострілецька Красноградська Червонопрапорна дивізія
Історія дивізії розпочалася 5 грудня 1941 року в Казахстані, у складі Середньоазійського військового округу, коли у місті Акмолінську була сформована 459-а стрілецька дивізія. Незабаром, після сформування, їй змінили номер на «29», передавши також і полкам номера 29-ї стрілецької дивізії (ІV-го формування), яка на той час вже загинула в боях.
29-а стрілецька дивізія (І формування)
Сформована наказом по військам Південно-Урало-Сибирського фронту від 23 липня 1918 року. 10 липня 1920 р. розформована (наказ РВС Західного фронту від 12 травня).
29 стрілецька дивізія (ІІ формування)
Сформована наказом помічника Головкома по Сибіру від 21 вересня 1920 року в Омську під найменуванням 4-ї стрілецької дивізії, з 4 листопада 1920 року – 1-а Сибірська стрілецька дивізія, з 15 листопада 1920 року – 29-а Сибірська стрілецька дивізія. У серпні 1939 року дислокувалась в Білоруському військовому окрузі, брала участь в нападі на Польщу. З жовтня 1939 року – знову у Білоруському військовому окрузі, і у січні 1940 року переформована в моторизовану. У квітні 1940 року знов стає стрілецькою, та з червня 1940 року брала участь в окупації Прибалтики. З липня 1940 року передислокована у Західний особливий військовий округ, а у серпні 1940 року переформована в 29-у моторизовану дивізію 6-го механізованого корпусу. Дислокувалась у місті Слонимі та околицях, а перед початком війни – у Білостоку. З початком бойових дій 22 червня 1941 року у складі корпусу вела бойові дії з німецькими військами, опинилась в оточенні і до 26 червня 1941 року була практично знищена. 19 вересня 1941 року виключена з бойового складу Червоної Армії як загибла в боях.
29 стрілецька дивізія (ІІІ формування)
Перейменована зі створеної у серпні - вересні 1941 року 7-ї Московської стрілецької дивізії народного ополчення (Бауманського району). З 26 вересня 1941 року кинута у бій за Москву у складі 32-ї армії, на ржевсько – сичовському напрямку, де потрапила в оточення і була знищена в боях. 11 жовтня 1941 року викреслена зі списків Дієвої армії як така, що загинула в бою.
До складу новосформованої дивізії з номером «29» увійшли 106-й, 128-й та 299-й стрілецькі полки, 77-й артилерійський полк (перейменований з 1065-го артилерійського полку 459-ї стрілецької дивізії), 125-й окремий винищувально-протитанковий дивізіон, 304-а зенітна батарея, 104-а розвідувальна рота, 78-й саперний батальйон, 124-й окремий батальйон зв’язку, 58-й медсанбат, 123-а окрема рота хімічного захисту, 144-а автотранспортна рота, 200-а польова хлібопекарня, 923-й дивізійний ветеринарний лазарет, 1704-а польова поштова станція та 1100-а польова каса держбанку22.
__________
22 Директива Генерального штаба Вооруженных Сил СССР от 18 июля 1970 года № Д-043. Приложение № 4. Перечень № 5 стрелковых, горнострелковых, мотострелковых и моторизованных дивизий, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945 годы. – С. 20.
До березня 1942 року дивізія формувалась та проходила бойове злагодження, а потім її перекинули під Москву (де сталінські маршали очікували нового німецького наступу на Москву), а далі – на Волгу. В кінці березня – на початку квітня знаходилась в резерві Ставки ВГК. У серпні 1941 року 29-а стрілецька дивізія (ІV-го формування) вступила у свій перший бій в ході проведення оборонної операції на далеких підступах до Сталінграду, а далі відступала до самого Сталінграду. Дивізія оборонялась південно-західніше Сталінграда. На завершальному етапі Сталінградської наступальної операції з ліквідації оточеного німецького угрупування дивізія наступала в районах Стародубовки, Пісчанки, Верх. Єльшанки та у південній частині Сталінграда.
За зразкове виконання завдань командування у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому звитягу і мужність 29-а стрілецька дивізія (ІV-го формування) наказом Верховного Головнокомандувача № 104 від 1 березня 1943 року була перетворена на 72-у гвардійську стрілецьку дивізію, а її 77-й артилерійський полк був нагороджений орденом Червоного Прапору.
24 квітня 1943 року бойові частини 72-ї гвардійської стрілецької дивізії також отримали нові гвардійські назви, а дивізія перейшла на новий гвардійський штат, ставши фактично ударним з’єднанням. 106-й стрілецький полк став 222-м гвардійським; 128 стрілецький полк – 224-м гвардійським; 299 стрілецький полк – 229-м гвардійськими стрілецькими полками; 77-й Червонопрапорний артилерійський полк – 155-м гвардійським артилерійським Червонопрапорним полком; 125-й окремий винищувально-протитанковий дивізіон – 78-м гвардійським, 124-й окремий батальйон зв’язку – 101-м гвардійським; 123-а окрема рота хімічного захисту – 76-ю гвардійською. 304-а зенітна батарея 25 квітня 1943 року була виведена зі складу дивізії. Тилові підрозділи гвардійських звань не отримали, однак, з метою маскування їм змінили номера. Тепер у складі дивізії були: 79-й медсанбат (пізніше йому ще раз змінили номер і він став 582-м), 77-а (в подальшому 721-а) автотранспортна рота, 71-а (в подальшому – 657-а) польова хлібопекарня, 70-й (в подальшому – 674-й) дивізійний ветеринарний лазарет. 1704-а польова поштова станція та 1100-а польова каса Держбанку залишились без змін23.
__________
23 Директива Генерального штаба Вооруженных Сил СССР от 18 июля 1970 года № Д-043. Приложение № 4. Перечень № 5 стрелковых, горнострелковых, мотострелковых и моторизованных дивизий, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945 годы. – С. 188.
А номер «29» був переданий новій дивізії, вже п’ятій за рахунком, яку сформували у червні-липні 1943 року на базі 10-ї та 68-ї стрілецьких бригад. Ця дивізія закінчила війну як 29-а стрілецька Полоцька ордена Суворова ІІ ступеня. 1945 року була переформована у 63-ю механізовану дивізію у складі 40-го стрілецького корпусу Приволзького військового округу у місті Шихани.
Після переформування 72-а гвардійська стрілецька дивізія увійшла до 24-го гвардійського стрілецького корпусу 7-ї (колишньої 64-ї) гвардійської армії Воронізького фронту. У липні - серпні 1943 року дивізія брала участь в битві під Курськом. З 3 по 23 серпня 1943 року дивізія брала участь у Білгородсько-Харківської наступальній операції, за відзначення у якій 19 вересня 1943 року наказом ВГК дивізії було присвоєно почесне найменування «Красноградська»24.
__________
24 Освобождение городов в период Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск империалистической Японии. 1941 – 1945 гг. (Справочник). – М., 1969. – С. 114.
Відзначились бійці та командири дивізії під час форсування Дніпра, коли у числі перших подолали річку в районі північно - західніше Верхньодніпровська та захопила плацдарм (разом з 73-ю гвардійською стрілецькою дивізією) в районі селища Бородаївка та Бородаївських хуторів. За проявлені мужність при форсуванні Дніпра 27-м воїнів дивізії стали Героями Радянського Союзу.
У Кіровоградській операції (5-16 січня 1944 року) дивізія знов відзначилась в боях. За мужність в боях по оволодінню містом Кіровоград її нагородили орденом Бойового Червоного Прапору.
Активно діяла дивізія в ході Умансько - Ботошанської (5 березня -17 квітня 1944 року) та Яссько-Кишинівської (20-29 серпня 1944 року) наступальних операцій. За відзначення у цих боях 222-й гвардійський стрілецький ордена Леніна полк був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапору; 229-й гвардійський стрілецький та 155-й гвардійський артилерійський Червонопрапорний полки отримали орден Кутузова ІІІ-го ступеня, а 224-й гвардійський стрілецький полк був нагороджений орденом Олександра Невського.
Далі дивізія наступала вже на території Угорщини під час проведення Дебреценської (6-28 жовтня 1944 року) та Будапештської (29 жовтня 1944 року -13 лютого 1945 року) наступальних операціях. З березня по 5 травня 1945 року продовжила бойові дії у Братиславсько-Брновській наступальній операції, а війну закінчила у Празькій наступальній операції (6-11 травня 1945 року).
За роки війни більш ніж 18 тисяч солдат і офіцерів дивізії були нагороджені орденами та медалями. Тридцять один з них стали Героями Радянського Союзу.
У складі 7-ї гвардійської армії по закінченні бойових дій 72-а гвардійська стрілецька Красноградська Червонопрапорна дивізія увійшла до Центральної Групи радянських окупаційних військ (І-го формування), утвореного на території Австрії та Угорщини. В цей час відповідно до змін штату в ній з’являються нові частини і підрозділи. Створюється (ненадовго, 1946 року вже розформована) 438-а дивізійна артилерійська бригада, у складі якої сформували 1008-й окремий зенітно-артилерійський дивізіон. Крім того, дивізія отримала 131-й окремий гвардійський самохідно-артилерійський дивізіон.
Однак вже в грудні 1945 року (з 5 грудня 1945 року по 9 січня 1946 року) дивізія передислоковується в Україну і поступає до складу 27-го гвардійського стрілецького корпусу військ Київського військового округу. 1946 року дивізію перетворюють на 7-у гвардійську окрему стрілецьку Красноградську Червонопрапорну бригаду 27-го стрілецького корпусу, яка розташовується у місті Суми, а далі її переводять до міста Біла Церква. Полки колишньої дивізії стають батальйонами: 222-й гвардійський – 20-м гвардійським стрілецьким батальйоном; 224-й гвардійський – 26-м гвардійським стрілецьким батальйоном; 229-й – 32-м гвардійським стрілецьким батальйоном. 155-й гвардійський артилерійський полк залишився у складі бригади і дислокувався послідовно у місті Тростянці Сумської області, Богодухові Харківської області, у Білій Церкві, а далі виведений до селища Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області, звідки він потрапив у Смілу Черкаської області. Крім них до складу бригади увійшли переформовані з відповідних підрозділів 72-ї гвардійської стрілецької дивізії окрема розвідувальна рота, окрема рота зв’язку, окрема моторизована саперна рота, взвод хімзахисту, 15-а окрема гвардійська самохідна батарея, окрема зенітна батарея, окрема гвардійська винищувально-протитанкова артилерійська батарея, окрема автотранспортна рота. 1704-а польова поштова станція, 1100-а польова каса Держбанку, 657-а польова хлібопекарня та 674-й дивізійний ветеринарний лазарет були розформовані. Формується бригадна школа сержантського складу та автотракторна ремонтна майстерня (у квітні 1947 року).
На початку 1953 року 7-а гвардійська окрема стрілецька бригада знов була переформована у 72-у гвардійську стрілецьку Красноградську Червонопрапорну дивізію. З батальйонів утворилися полки під давніми номерами. Крім них та 155-го гвардійського артилерійського полку, у складі дивізії з’явились окрема розвідувальна рота (у січні 1955 року їй присвоїли номер і вона стала 9-ю окремою розвідувальною ротою), 538-й гвардійський окремий батальйон зв’язку, 220-й гвардійський саперний батальйон, 354-й окремий зенітний артилерійський дивізіон, 147-й гвардійський окремий винищувально-протитанковий дивізіон, 173-я окрема автотранспортна рота та 471-а автомобільна ремонтна майстерня. Крім школи сержантів, яка стала дивізійною, була сформована і дивізійна автомобільна школа.
З 15-ї окремої гвардійської самохідної батареї був створений 266-й окремий гвардійський танко-самохідний Новгородський Червонопрапорний орденів Кутузова, Богдана Хмельницького, Олександра Невського та Червоної Зірки батальйон, який вже 1955 року перетворили на 292-й гвардійський танко-самохідний Новгородський Червонопрапорний орденів Кутузова, Богдана Хмельницького, Олександра Невського та Червоної Зірки полк.
Останній був сформований як 1433-й самохідно-артилерійський полк Резерву ВГК під Москвою у січні 1943 року. До його складу увійшли три батареї СУ-122, дві батареї СУ-76 та підрозділи забезпечення. У лютому 1943 року полк передали до Волховського фронту, де в кінці 1943 року він бере участь в боях в районах Замост’є, Вороново та на інших ділянках фронту у складі 54-ї, 8-ї та 59-ї армій. У січні-лютому 1944 року успішно діє під час Ленінградсько-Новгородської наступальної операції. За відзначення в боях по розгрому німецьких військ в районі Новгороду полку наказом ВГК № 09 від 21 січня 1944 року надана почесна назва «Новгородський»25.
__________
25 Освобождение городов в период Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск империалистической Японии. 1941 – 1945 гг. (Справочник). – М., 1969. – С. 154.
У березні-квітні 1944 року знаходився у складі Ленінградського, а з 21 квітня 1944 року – 3-го Прибалтійського фронту, брав участь у боях на нарвському та новоржевському напрямках. Протягом липня-жовтня 1944 року бере участь у Псковсько-Островській наступальній операції та у боях по витисненню німців з Прибалтики. За зразкове виконання завдань командування у цих боях нагороджений орденом Бойового Червоного Прапору (указ Президії Верховної Ради СРСР від 9 серпня 1944 року), а за мужність під час боїв за місто Тарту – орденом Червоної Зірки (7 вересня 1944 року). Після нетривалого перебування на доукомплектуванні у Московському ВО полк увійшов до складу 6-го гвардійського механізованого корпусу 4-ї танкової армії 1-го Українського фронту, у складі якого діяв до кінця війни.
У січні-березні 1945 року брав участь у Сандомирсько-Силезькій, Нижньо-Силезській та Верхньо-Силезській наступальних операціях. За вміле ведення бойових дій та мужність в боях під час перетворення 4-ї танковій армії на гвардійську також був переформований у 423-й гвардійський самохідно-артилерійський Новгородський Червонопрапорний ордена Червоної Зірки полк. За сміливі дії в боях південно-західніше Оппельна нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ-го ступеня (26 квітня 1945 року). На завершальному етапі Другої Світової війни в Європі брав участь у Берлінській наступальній операції, оволодінні містами Потсдама та Бранденбург. За зразкові дії при прориві оборони противника на річці Нейсе нагороджений орденом Олександра Невського (26 травня 1949 року), а за відзначення в боях з оволодіння Бранденбургом – орденом Кутузова ІІІ-го ступеня (28 травня 1945 року). Війну закінчив у травні 1945 року у Празькій наступальній операції на підступах до міста Прага.
Після війни, у 1945 році, був перетворений на 131-й окремий гвардійський самохідно-артилерійський дивізіон та переданий до складу 72-ї гвардійської стрілецької дивізії, а після відновлення дивізії з 9-ї гвардійської стрілецької бригади став 266-м окремим гвардійським танко-самохідним Новгородським Червонопрапорним орденів Кутузова, Богдана Хмельницького, Олександра Невського та Червоної Зірки батальйоном – 292-м гвардійським танко-самохідним Новгородським Червонопрапорним орденів Кутузова, Богдана Хмельницького, Олександра Невського та Червоної Зірки полком.
1957 року в ході реформи Сухопутних військ Радянської армії дивізія перетворюється на 72-у гвардійську мотострілецьку Красноградську Червонопрапорну. 222-й, 224-й та 229-й гвардійські стрілецькі полки стають мотострілецькими, 292-й гвардійський танко-самохідний полк – танковим, а 155-й гвардійський артилерійський полк залишається без змін.
Впродовж наступних 37 років дивізія існує в цьому статусі у складі 1-ї гвардійської армії Київського військового округу, удосконалюючи свою штатну структуру:
41-а гвардійська танкова Корсунсько-Дунайська ордена Суворова дивізія
З’єднання вперше виникле на виконання наказу Ставки ВГК від 10 жовтня 1941 року26 як 10-й повітряно-десантний корпус (І-го формування) у Приволзькому військовому окрузі. На початок німецько-радянської війни 22 червня 1941 року у складі Червоної армії було п’ять повітряно-десантних корпусів, які були призначені для скидання в тилу противника, по якому веде наступ Червона армія. Тому для цих частин ретельно підбирали відбірний особовий склад серед всієї армії. З початком війни розгорнули ще п’ять повітряно-десантних корпуси (6-й – 10-й).
__________
26 Ярошенко А.А. В бой шла 41-я гвардейская: Боевой путь 41-й гвардейской стрелковой Корсуньско-Дунайской ордена Суворова дивизии. – Москва: Воениздат, 1982. – С. 8.
На укомплектування 10-го повітряно-десантного корпусу відправляли солдатів з Сибіру та Уралу, яких також ретельно відбирали для цього. Про відданість особового складу корпусу радянській владі (на це зверталася особлива увага, так як діяти вони мали в тилу ворога) свідчить те, що 90% були комуністами і комсомольцями. До складу корпусу увійшли сформовані 23-я, 24-а та 25-а повітряно-десантні бригади (І-го формування) та інші підрозділи забезпечення. На початку грудня сформований корпус передислокували до Московського військового округу і зосередили в районі Внукового, де був великий аеродром, який дозволяв проводити повітряно-десантну підготовку бійців.
Бойові дії у цей час стрімко наближалися до Москви, але корпус у бойових діях так і не взяв участі. Лише одна його бригада – 23-а повітряно-десантна – протягом 29 травня – 25 червня 1942 року27 була перекинута в тил німецьких військ, на допомогу 4-у повітряно-десантному корпусу (І-го формування), який, разом з 1-м гвардійським кавалерійським корпусом генерала П. Белова діяли в тилу німецьких військ на території Смоленської області. Але загалом ці дії успіхом не увінчалися, тому радянські частини, щоби не бути повністю знищеними, були змушені йти на прорив для з’єднання з військами на фронті. Прорватися вдалося, але вони зазнали великих втрат. Це був перший досвід бойових дій для 10-го повітряно-десантного корпусу (І-го формування).
__________
27 Директива Генерального штаба 1956 г. № 168780. Приложение. Перечень № 7 управлений бригад всех родов войск, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. – Москва: типография Генерального штаба, 1956. – С. 123.
Наступні бойові дії 1942 року були для Червоної армії вкрай невдалими. Після провалу радянського наступу на Харків та контрнаступу німецьких військ під Харковом їх просування у напрямку Сталінграда та Кавказа загрожувало Радянському Союзу поразкою у війні. Тому для забезпечення оборони Сталінграда у бій кидали все, що було можливе. Так як стало ясно, що жодних великих повітряно-десантних операцій Червона армія проводити нездатна, Сталін прийняв рішення всі десять створених повітряно-десантних корпусів перетворити на звичайні стрілецькі дивізії і кинути у битву. Але, враховуючи їх елітний характер, вони переформовувалися не у звичайні стрілецькі дивізії, а відразу отримували гвардійське звання і посилений штат, завдяки чому ставали ударними з’єднаннями Червоної армії.
10-й повітряно-десантний корпус (І-го формування) наказом Ставки ВГК від 1 серпня 1942 року (згадується також директива заступника НКО СРСР № opг/2/786742 від 2 серпня 1942 року) був перетворений у 41-у гвардійську стрілецьку дивізію28. 23-я повітряно-десантна бригада (І-го формування) стала 122-м гвардійським стрілецьким полком; 24-а повітряно-десантна бригада (І-го формування) – 124-м гвардійським стрілецьким полком; а 25-а повітряно-десантна бригада (І-го формування) – 126-м гвардійським стрілецьким полком. Додатково в дивізії сформували 89-й гвардійський артилерійський полк, 44-й окремий гвардійський винищувально-протитанковий дивізіон, 52-у гвардійську зенітну батарею (проіснувала у складі дивізії до 20 квітня 1943 року), 37-й гвардійську розвідувальну роту, 44-й гвардійський саперний батальйон, 174-й окремий гвардійський батальйон зв’язку (19 квітня 1943 року його перетворили на 55-у окрему гвардійську роту зв’язку, але вже 5 листопада 1944 року знову відновили як 174-й гвардійський батальйон), 43-ю окрему гвардійську роту хімічного захисту, 45-й медико-санітарний батальйон, 38-у окрему автотранспортну роту, 40-у польову хлібопекарню, 34-й дивізійний ветеринарний лазарет, 2144-у польову поштову станцію та 570-у польову касу Держбанку. У книзі історика дивізії А. Ярошенка згадується ще й 49-й окремий гвардійський кулеметний батальйон29, якого не значиться у офіційних документах. Можливо, це був тимчасовий захід для більш ефективного використання кулеметників полків, так як командири полків ще не мали бойового досвіду.
__________
28 29 Ярошенко А.А. В бой шла 41-я гвардейская: Боевой путь 41-й гвардейской стрелковой Корсуньско-Дунайской ордена Суворова дивизии. – Москва: Воениздат, 1982. – С. 30.
Такий склад дивізія мала весь час ведення бойових дій в ході Другої світової війни. При цьому, пізніше, для введення в оману німецької розвідки, змінили номери для тилових підрозділів. Тому в дивізії опинилися 514-й медико-санітарний батальйон, 601-а автотранспортна рота, 631-а польова хлібопекарня та 633-й дивізійний ветеринарний лазарет. Польова поштова станція та польова каса Держбанку номерів не змінили. Також 5 вересня 1944 року 44-й окремий гвардійський винищувально-протитанковий дивізіон переформували у 44-й окремий гвардійський самохідний дивізіон СУ-76 супроводження піхоти.
Певний час після сформування дивізія знаходилася у Московському військовому окрузі, але у серпні 1942 року її перекинули до Сталінградського фронту, де вона увійшла відповідно до директиви Ставки ВГК № 994144 від 5 серпня 1942 року разом з іншими такими самим гвардійськими стрілецькими дивізіями, перетвореними з десантників, до сформованої 1-ї гвардійської армії (І-го формування). У складі цієї армії дивізія вступила у перший бій 16 серпня 1942 року в ході проведення Сталінградської оборонної операції (17 липня – 18 листопада 1942 року). В ході бойових дій дивізію перекидали до інших об’єднань: до 24-ї армії Донського фронту, після повернення у Червоній армії корпусної ланки – до 4-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї резервної армії Резерву Ставки ВГК, до 1-ї гвардійської армії (ІІ-го формування) Південно-Західного фронту. У складі цієї армії дивізія вела бойові дії в ході Сталінградської наступальної операції (19 листопада 1942 року – 2 лютого 1943 року). При чому дивізія вела наступ проти частин італійських 5-ї та 3-ї піхотних дивізій 8-ї італійської армії. В цей час, у першій половині 1943 року, дивізію перекидали до 30-го стрілецького корпусу 6-ї армії Південно-Західного фронту, 26-го гвардійського стрілецького корпусу 6-ї армії. Після перемоги під Сталінградом дивізія продовжила бойові дії на території України, а у липні 1943 року вона увійшла до 64-го стрілецького корпусу 57-ї армії Південно-Західного фронту. У Курській битві дивізія вела бойові дії у складі 27-го гвардійського стрілецького корпусу Степового фронту. Відзначилася дивізія в ході Білгородсько-Харківської наступальної операції (3-23 серпня 1943 року), де вона вела наступ на Чугуїв, який захопила 11 серпня 1943 року. Далі наступала до Дніпра у 68-му стрілецькому корпусу 57-ї армії Степового фронту(далі – 2-го Українського фронту), форсувала Дніпро, захопивши плацдарм на північ від Дніпродзержинська, але понесла при цьому великих втрат (в дивізії залишилося лише 2845 чоловік). Після виведення з плацдарму її включили до 25-го гвардійського стрілецького корпусу 7-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту. З ними вона взяла участь у Кіровоградській операції (5-16 січня 1944 року), в ході якої перейшла до 24-го гвардійського стрілецького корпусу 7-ї гвардійської армії. Відзначилася дивізія і в ході Корсунь-Шевченківської наступальної операції (24 січня – 17 лютого 1944 року), і за участь в оволодінні 14 лютого 1944 року містом Корсунь-Шевченківський наказом ВГК № 045 від 26 лютого 1944 року отримала почесне найменування «Корсуньська»30. Далі на бойовому шляху дивізії були участь у боях в ході Умансько-Ботошанської операції (5 березня – 17 квітня 1944 року) та Яссько-Кишинівської операції (20-29 серпня 1944 року). Весь цей час дивізія перебувала у складі 21-го та 20-го гвардійських стрілецьких корпусів 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту. Поповнення в дивізію прибувало майже виключно з території України, тому українці стали переважати у складі дивізії в цих і наступних боях. За відзначення у цих боях 122-й гвардійський стрілецький та 89-й гвардійський артилерійський полки отримали наказом ВГК № 0310 від 15 вересня 1944 року почесні найменування «Кишинівські»31, 124-й гвардійській стрілецький полк нагородили орденом Кутузова ІІІ-го ступеня32, а 126-й гвардійський стрілецький полк 15 вересня 1944 року був нагороджений орденом Олександра Невського.
__________
30 Освобождение городов в период Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск империалистической Японии. 1941 – 1945 гг. (Справочник). – М., 1969. – С. 109.
31 Освобождение городов в период Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск империалистической Японии. 1941 – 1945 гг. (Справочник). – М., 1969. – С. 101.
32 Інформація з відкритих джерел в інтернеті.
4 вересня 1944 року дивізію у складі 20-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії вивели до Резерву Ставки ВГК. Знову в бойові дії дивізія втупила 3 листопада 1944 року, тепер вже у 21-у гвардійському стрілецькому копусі 4-ї гвардійської армії, яку передали до 3-го Українського фронту. Тому далі дивізія взяла участь у Будапештській операції (29 жовтня 1944 року – 19 лютого 1945 року), а наприкінці війни – у Віденській операції (16 березня – 15 квітня 1945 року) на території Австрії. 13 квітня 1945 року був захоплений Відень, і 41-а гвардійська дивізія була залишена у місті для гарнізонної служби. У наступний бій вона вступила 22 квітня, в районі австрійського міста Санкт-Пельтена. За відзначення в боях в Угорщині і Австрії та форсування Дунаю дивізія та 126-й гвардійський стрілецький полк отримали почесні найменування «Дунайські», 124-й гвардійський полк наказом ВГК № 064 від 5 квітня 1945 року отримав почесне найменування «Будапештський»33 та був нагороджений орденом Суворова ІІІ-го ступеня (6 січня 1945 року), 122-й гвардійський полк нагородили 17 травня 1945 року орденом Кутузова ІІІ-го ступеня, 126-й гвардійський полк був нагороджений орденами Кутузова ІІІ-го ступеня (5 квітня 1945 року) та Суворова ІІІ-го ступеня (26 квітня 1945 року), а 89-й гвардійський артилерійський полк – орденом Олександра Невського (6 січня 1945 року) та орденом Кутузова ІІІ-го ступеня (5 квітня 1945 року). За відзначення в боях і дивізія указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 квітня 1945 року «за зразкове виконання завдань командування в боях з німецькими загарбниками при оволодінні містом Будапешт і проявлені при цьому доблесть и мужність» отримала ордена Суворова ІІ-го ступеня.
__________
33 Освобождение городов в период Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск империалистической Японии. 1941 – 1945 гг. (Справочник). – М., 1969. – С. 109.
Там, в Австрії, і закінчила 41-а гвардійська стрілецька Корсуньсько-Дунайська ордена Суворова ІІ-го ступеня дивізія Другу світову війну. За час бойових дій в дивізії 11425 чоловік були нагороджені орденами і медалями, а 8 (у деяких повідомленнях у відкритих джерелах в інтернеті мова йде про 9) бійців стали Героями Радянського Союзу. За відзначення в боях частини дивізії стали 122-м гвардійським стрілецьким Кишинівським ордена Кутузова полком, 124-м гвардійським стрілецьким Будапештським орденів Суворова і Кутузова полком, 126-м гвардійським стрілецьким Дунайським орденів Суворова, Кутузова і Олександра Невського полком та 89-м гвардійським артилерійським Кишинівським орденів Кутузова і Олександра Невського полком34.
__________
34 Освобождение городов в период Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск империалистической Японии. 1941 – 1945 гг. (Справочник). – М., 1969. – С. 274.
По закінченні бойових дій дивізія певний час (до вересня 1945 року) знаходилася в районі австрійського міста Нойнкірхен, де вела дії по знешкодженню залишків німецьких частин. Далі у жовтні 1945 року відповідно до директиви Центральної групи військ № орг/1/00384 від 11 жовтня 1945 року вона була переформована у 18-у гвардійську механізовану Корсуньсько-Дунайську ордена Суворова дивізію.
У процесі переформування 122-й гвардійський стрілецький полк став 59-м гвардійським механізованим Кишинівським ордена Кутузова полком (у ньому додатково сформували 141-й окремий танковий батальйон), 124-й гвардійській стрілецький – 60-м гвардійським механізованим Будапештським орденів Суворова і Кутузова полком (з 142-м окремим танковим батальйоном), а 126-й гвардійський полк – 61-м гвардійським механізованим Дунайським орденів Суворова, Кутузова і Олександра Невського полком (з 143-м окремим танковим батальйоном). 89-й гвардійський артилерійський Кишинівський орденів Кутузова і Олександра Невського полк став гаубичним артилерійським полком. Додатково до складу дивізії включили 82-й важкий танко-самохідний полк та 18-й танковий Любанський ордена Червоної Зірки полк, 25-й окремий навчальний танковий батальйон, 127-й мінометний полк, окремий гвардійський мінометний дивізіон М-13, 717-й окремий зенітно-артилерійський дивізіон, 111-й мотоциклетний батальйон (37-а гвардійська розвідувальна рота була розформована, можливо, на укомплектування батальйону; тоді він мав би бути також гвардійським, але точними даними автор не диспонує), 174-й окремий гвардійський батальйон зв’язку, 44-й окремий гвардійський мотосаперний батальйон, взвод хімічного захисту (на базі розформованої 43-ї окремої гвардійської роти хімічного захисту), 580-у польову автотракторну ремонту базу, 727-й окремий автомобільний батальйон (сформований на базі 601-ї автотранспортної роти) та переданий в нову дивізію 514-й медико-санітарний батальйон. Польова поштова станція та польова каса Держбанку також залишилася в дивізії, а всі інші підрозділи розформували.
18-й танковий Любанський ордена Червоної Зірки полк
Частина мала цілком відмінну від дивізії бойову історію в роки Другої світової війни, і була старіше інших частин дивізії за віком. Сформували майбутній полк на базі 11-го запасного танкового полку у Ленінградському військовому окрузі в березні 1941 року у місті Пушкін як 24-у танкову дивізію 10-го механізованого корпусу (мала на той час 139 танків БТ-2 та 142 танка БТ-5). Склад дивізії: 48-й танковий полк (до 9 липня 1941 року), 49-й танковий полк, 24-й мотострілецький полк, 24-й гаубичний артилерійський полк, 24-й окремий зенітний артилерійський дивізіон, 24-й розвідувальний батальйон, 24-й понтонний батальйон, 24-й окремий батальйон зв’язку, 24-й медико-санітарний батальйон, 24-й автотранспортний батальйон, 24-й ремонтно-відновлювальний батальйон, 24-а рота регулювальників, 24-й польовий хлібозавод, 79-а польова поштова станція та 166-а польова каса Держбанку35. Разом з нею в корпус увійшли також новосформовані 21-а танкова дивізія та передана 198-а моторизована дивізія36. З початком німецько-радянської війни 22 червня 1941 року дивізія увійшла до складу Північного фронту, створеного 24 червня 1941 року на основі управління та військ Ленінградського військового округу і брала участь до 4 липня 1941 року у бойових діях у складі 23-ї армії проти фінських військ на Карельському перешийку. З погіршення стану речей на південній ділянці фронту, де швидко наступали німецькі війська на Ленінград, дивізію у складі корпусу перекинули до Лузької оперативної групи фронту. 10-й механізований корпус перетворили на управління правого флангу оборони Лузької оперативної групи, а 24-а танкова дивізія увійшла до складу 41-го стрілецького корпусу. В ході оборони на Лузькому рубежі дивізія, разом з іншими військами, попала в оточення у кінці серпня – на початку вересня 1941 року. В цей час дивізія була практично повністю розгромлена, втратила всю техніку, а залишки особового складу невеликим групами виходили з оточення. Залишки дивізії включили до Південної оперативної групи утвореного 27 серпня 1941 року Ленінградського фронту, і 22 вересня 1941 року дивізія була розформована. Із залишків танкістів сформували 124-у та 125-у окремі танкові бригади, але офіційна історія 24-ї танкової дивізії відповідно до Директиви Генерального штабу СРСР від 1956 року № 168780 (додаток, Перелік № 6 кавалерійських, танкових, повітряно-десантних дивізій та управлінь артилерійських, зенітно-артилерійських, мінометних, авіаційних та винищувальних дивізії, які входили до складу Дієвої армії в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років) вказує, що на базі 24-ї танкової дивізії сформували лише 124-у танкову бригаду (у 1 км на північ від роз’їзду Жарок Мгінського району Ленінградської області) та 12-й запасний танковий полк . 124-а танкова бригада воювала у складі Ленінградського та Волховського фронтів до 1 липня 1943 року, коли вона була переформована у 124-й окремий танковий полк . За відзначення в боях наказом ВГК № 013 від 29 січня 1944 року полк отримав почесне найменування «Любанський» , а також був нагороджений орденом Червоної Зірки. У листопаді 1944 року полк перекинули до 1-го Українського фронту, де він увійшов до складу 52-ї армії. У цій армії полк і закінчив бойові дії в ході Другої світової війни. Далі полк передали до 18-ї гвардійської механізованої дивізії і змінили йому номер на «18».
__________
35 Директива ГШ 1956 г. № 168780. Приложение. Перечень № 6 кавалерийских, танковых, воздушно-десантных дивизий и управлений артиллерийских, зенитно-артиллерийских, минометных, авиационных и истребительных дивизий, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. – Москва: 1956, типография ГШ. – С. 29.
36 Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою: История автобронетанковых войск Красной Армии в 1940-1941 годах. – Москва: АСТ: АСТ МОСКВА: Транзиткнига, 2005. - С. 301.
37 Директива ГШ 1956 г. № 168780. Приложение. Перечень № 6 кавалерийских, танковых, воздушно-десантных дивизий и управлений артиллерийских, зенитно-артиллерийских, минометных, авиационных и истребительных дивизий, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. – Москва: 1956, типография ГШ. – С. 29.
38 Директива Генерального штаба 1956 г. № 168780. Приложение. Перечень № 7 управлений бригад всех родов войск, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. – Москва: типография Генерального штаба, 1956. – С. 56.
39 Освобождение городов в период Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск империалистической Японии. 1941 – 1945 гг. (Справочник). – М., 1969. – С. 131.
Протягом 19-23 квітня 1946 року новосформована 18-а гвардійська механізована Корсуньсько-Дунайська ордена Суворова дивізія була переведена на територію Угорщини до міста Печ. Але проіснувати там їй судилося недовго, тому що вже у червні 1946 року дивізію перевели в Україну, де вона увійшла до складу 20-го гвардійського стрілецького корпусу Київського військового округу і розташувалася на весь подальший час у місті Черкаси (умовне найменування в/ч 43128).
З переводом до тилового Київського військового округу в дивізії скоротили чисельність особового складу і деякі частини. В першу чергу це торкнулося артилерійських частин. Так, 89-й гвардійський гаубичний артилерійський полк перетворили на 716-й окремий гвардійський гаубичний артилерійський Кишинівський орденів Кутузова і Олександра Невського дивізіон (в/ч 35666) у Черкасах, звідки його перевели до Золотоноші; 127-й мінометний полк перетворили на 151-й мінометний дивізіон (в/ч 37532) у місті Сміла, звідки його перевели до Умані; окремий гвардійський мінометний дивізіон став 22-ю окремою гвардійською мінометною батареєю (в/ч 75523, у Смілі, а далі – у Золотоноші і Умані.
Інші частини отримали умовні найменування: 59-й гвардійський механізований полк – в/ч 61494, дислокувався в Черкасах (його 141-й окремий танковий батальйон – в/ч 18825, також у Черкасах); 60-й гвардійський механізований полк – в/ч 59332, дислокувався в Умані, звідки був переведений у Смілу (його 142-й окремий танковий батальйон – в/ч 75520, також в Умані і Смілі); 61-й гвардійський механізований полк – в/ч 22033, дислокувався в Умані, далі його переводили до Сміли, Золотоноші, і, нарешті, він опинився у Черкасах (його 143-й окремий танковий батальйон – в/ч 75522, у Золотоноші, Умані і Смілі); 82-й важкий танко-самохідний полк – в/ч 24022, в Черкасах; 18-й танковий полк – в/ч 48752, у Черкасах; 25-й окремий навчальний танковий батальйон – в/ч 62197, в Черкасах; 717-й окремий зенітно-артилерійський дивізіон – в/ч 31649, у Смілі; 111-й мотоциклетний батальйон – в/ч 43061, у Черкасах (далі йому поміняли назву на 111-й окремий розвідувальний батальйон); 174-й окремий гвардійський батальйон зв’язку – в/ч 59368, у Черкасах (далі його перетворили на 297-у окрему гвардійську роту зв’язку, в/ч 59368); 44-й окремий гвардійський мотосаперний батальйон – в/ч 22062, у Черкасах; 727-й окремий автомобільний батальйон – в/ч 75521, у Черкасах; 514-й медико-санітарний батальйон – в/ч 32514, у Черкасах, а далі – в Умані (перетворений на 36-у окрему медико-санітарну роту, в/ч 32514).
У жовтні 1947 року в дивізії з’явилася окрема авіаційна ланка зв’язку, яку у травні 1948 року розформували. Але її у січні 1951 року знову сформували, і у січні 1954 року вона отримала номер – 279-а авіаційна ланка зв’язку у Черкасах; остаточно її розформували у грудні 1955 року. У січні 1948 року була створена дивізійна автомобільна школа у Черкасах, яку у травні 1948 року розформували, але у вересні 1950 року знову створили. У січні 1954 року створили взвод управління командувача артилерією дивізії у Черкасах, який розформували у грудні 1955 року.
Крім 580-ї ПАРБ (в/ч 71254) у Черкасах, яку перетворили на 337-у автомобільну ремонту майстерню (також мала в/ч 71254, але у травні 1954 року це умовне найменування ліквідували), в дивізії у жовтні 1947 року сформували 634-у польову бронетанкову ремонту базу в Черкасах, яку також переформували у 336-у бронетанкову ремонту майстерню. У травні 1948 року розформували 25-й навчальний танковий батальйон, але вже у вересні 1950 року в дивізії сформували новий 105-й окремий навчальний танковий батальйон (в/ч 51402) у Черкасах. 151-й мінометний дивізіон знову перетворили на 127-й мінометний полк (в/ч 37532), який кочував з Умані до Переяслава-Хмельницького, далі – до Золотоноші і Черкас, а у 1954 році був перетвореній на 1261-у артилерійський полк (в/ч 30702) в Золотоноші, який далі розформували. У січні 1954 року в дивізії сформували окремий взвод хімічного захисту, який вже у грудні 1955 року знову розформували. Того ж 1955 року, у грудні, розформували 36-у медико-санітарну роту та 82-й важкий танко-самохідний полк.
У травні 1954 року всі окремі танкові батальйони механізованих полків втратили статус окремої частини і стали лінійними танковими батальйонами полків. Протягом існування механізованої дивізії також відбулася досить дивна заміна: власний 717-й окремий зенітно-артилерійський дивізіон передали до складу 112-ї гвардійської стрілецької дивізії 20-го гвардійського стрілецького корпусу, натомість з 112-ї дивізії до 18-ї гвардійської механізованої передали 376-й окремий зенітно-артилерійський дивізіон, який переформували у липні 1953 року у 2075-й зенітний артилерійський полк (в/ч 10880) у Смілі.
У такому стані дивізія дійшла до реформи Сухопутних військ СРСР, яка почалася у 1956 році. В результаті 4 червня 1957 року 18-а гвардійська механізована дивізія стала 35-ю гвардійською танковою Корсуньсько-Дунайською ордена Суворова дивізією40. Після переведення з Румунії управління Окремої механізованої армії в Україну і створення на її основі управління 1-ї загальновійськової армії Київського військового округу у Чернігові (і розформування того ж 1957 року управління 20-го гвардійського стрілецького корпусу) дивізія увійшла до складу 1-ї армії.
__________
40 Директива Командувача військами Київського військового округу № ому/1/7526сс від 30 березня 1957 року.
В ході цього переформування бойовий склад нової танкової дивізії суттєво змінився. 59-й та 61-й гвардійські механізовані полки у травні 1957 року розформували. Тому в дивізії залишився лише один «старий» полк, 60-й гвардійський механізований, який перетворили на 110-й окремий гвардійський мотострілецький Будапештським орденів Суворова і Кутузова батальйон (в/ч 59332) у Смілі. У травні 1962 року батальйон знову став полком – 425-м гвардійським мотострілецьким Будапештським орденів Суворова і Кутузова полком (в/ч 59332), який продовжував дислокуватися у Смілі.
Натомість в додаток до 18-го танкового полку, який став 305-м танковим Любанським ордена Червоної Зірки полком (в/ч 48752) у Черкасах, до дивізії включили два нових полки:
— 208-й танковий Червонопрапорний полк (в/ч 12970) у Черкасах, який прибув з Далекосхідного військового округу у травні 1957 року.
Частина була сформована відповідно до директиви НКО № УФ2/117 від 30 квітня 1942 року у Приморському краї на базі 2-ї Уссурійської танкової дивізії (створеної 9 листопада 1941 року) як 4-а танкова бригада, яку 21 травня 1942 року перейменували у 208-у окрему танкову бригаду 1-ї армії Далекосхідного фронту (з 6 липня 1942 року – у 35-й армії, а з 9 серпня 1945 року – у 5-й армії). За зразкове виконання завдань командування в боях проти японських військ на Далекому Сході при форсуванні ріки Уссурі, прориві Хутоуського, Мішаньського, Погранічненського та Дуннінського укріплених районів, оволодіння містами Мішань, Гірин, Янцзи, Харбін та проявлені при цьому доблесть і мужність Указом Президії ВР СРСР від 19 вересня 1945 року бригаду нагородили орденом Червоного Прапора. У післявоєнний період переформована у 208-й танковий полк (в/ч 12970), стояв у селі Покровка і мав на озброєнні танки ІС-2 та Т-34. У травні 1957 року перекинутий в Україну до Черкас, але прибув без матеріальної частини. Нові танки отримав вже у складі 35-ї гвардійської танкової дивізії.
— 54-й важкий танко-самохідний полк (в/ч 67717), який прибув до Черкас також з Далекосхідного військового округу у травні 1957 року і був переформований у 309-й танковий Ленінградський Червонопрапорний ордена Суворова ІІ-го ступеня полк імені С.М. Кірова (в/ч 67717).
Частина була створена 21 липня 1934 року у Ленінградському військовому окрузі як 6-а танкова бригада імені С.М. Кірова, яку у 1939 році переформували у 20-у важку танкову бригаду імені С.М. Кірова (на озброєнні танки Т-28). Бригада брала участь у радянській агресії проти Фінляндії, і за відзначення у цих боях була нагороджена орденом Червоного Прапора. Також в боях 24 воїна бригади отримали звання Героя Радянського Союзу. 9 червня 1940 року на базі бригади сформували 1-й механізований корпус, елітний танковий корпус Червоної армії. При цьому Бойовий Прапор бригади, орден та ім’я С.М. Кірова передали сформованій у цей час 1-й танковій дивізії корпусу. Формування відбувалося у таборах в районі міста Струги Червоні. Дивізія мала наступний склад: 1-й танковий полк (сформований з підрозділів 34-ї легко-танкової бригади, 1-го танкового батальйону 1-ї легко-танкової бригади, 91-го танкового батальйону 20-ї важкої танкової бригади та 210-го хімічного танкового батальйону); 2-й танковий полк (сформований з 4-го та 8-го танкових батальйонів 1-ї легко-танкової бригади, 17-го танкового батальйону 25-ї кавалерійської дивізії та 95-го танкового батальйону 20-ї важкої танкової бригади); 1-го гаубичного артилерійського полку (сформованого з кінно-артилерійського дивізіону 25-ї кавалерійської дивізії); 1-го мотострілецького полку (сформованого з 15-ї стрілецько-кулеметної бригади та кавалерійського полку 25-ї кавалерійської дивізії); 1-го окремого зенітного артилерійського дивізіону (сформованого з кінно-зенітного дивізіону 25-ї кавалерійської дивізії) та інших підрозділів (1-го розвідувального батальйону, 1-го понтонного батальйону, 1-го окремого батальйону зв’язку, 1-го медико-санітарного батальйону, 1-го автотранспортного батальйону, 1-го ремонтно-відновлювального батальйону, 1-ї роти регулювальників, 1-го польового хлібозаводу, 63-ї польової поштової станції та 204-ї польової каси Держбанку)41. На початку війни з Німеччиною дивізію відправили воювати проти фінських військ в тундру, до складу 14-ї армії Північного фронту, де вона не змогла нічим відзначитися. Далі дивізію перекинули на Кінгісепську ділянку оборони, і поступово дивізія втрачала і танки. І особовий склад. Тому 30 вересня 1941 року залишки дивізії переформували у 123-у окрему танкову бригаду імені С.М. Кірова42, яка увійшла до складу Ленінградського фронту. 7 травня 1942 року бригаду перейменували у 1-у Ленінградську танкову бригаду імені С.М. Кірова43. Практично весь час бригада вела бої на Ленінградському фронті, де була нагороджена орденами Червоного Прапора та Суворова ІІ-го ступеня. В кінці війни, 8 грудня 1944 року 1-у Ленінградську танкову бригаду переформували у 207-у самохідно-артилерійську бригаду імені С.М. Кірова44. У січні 1945 року бригада перейшла до з’єднань Резерву Ставки ВГК, а далі була перекинута на Далекій Схід, де стала 54-м важким танковим Ленінградським Червонопрапорним ордена Суворова ІІ-го ступеня полком імені С.М. Кірова. За весь час Другої світової війни проти Німеччини в бригаді лише один боєць отримав звання Героя Радянського Союзу.
__________
41 Директива ГШ 1956 г. № 168780. Приложение. Перечень № 6 кавалерийских, танковых, воздушно-десантных дивизий и управлений артиллерийских, зенитно-артиллерийских, минометных, авиационных и истребительных дивизий, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. – Москва: 1956, типография ГШ. – С. 26
42 Директива Генерального штаба 1956 г. № 168780. Приложение. Перечень № 7 управлений бригад всех родов войск, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. – Москва: типография Генерального штаба, 1956. – С. 56.
43 Директива Генерального штаба 1956 г. № 168780. Приложение. Перечень № 7 управлений бригад всех родов войск, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. – Москва: типография Генерального штаба, 1956. – С. 46.
44 Директива Генерального штаба 1956 г. № 168780. Приложение. Перечень № 7 управлений бригад всех родов войск, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. – Москва: типография Генерального штаба, 1956. – С. 71.
Переданий до танкової дивізії 105-й окремий навчальний танковий батальйон у жовтні 1960 року розформували.
716-й окремий гвардійський гаубичний артилерійський дивізіон знову став 89-м гвардійським гаубичним артилерійським Кишинівським орденів Кутузова і Олександра Невського полком, який увійшов до складу танкової дивізії. В подальшому його знову перетворили на 885-й окремий гвардійський гаубичний артилерійський дивізіон (в/ч 35666), переведений до Сміли, і у травні 1962 року дивізіон в черговий раз трансформувався – тепер у 866-й гвардійський артилерійський Кишинівський орденів Кутузова і Олександра Невського полк (в/ч 35666) у Смілі.
Додатково сформували 68-у окрему роту винищувачів танків (в/ч 63094) у Черкасах, яку розформували у квітні 1961 року. Впродовж довгої історії дивізії артилерійські підрозділи поступово посилювали: у травні 1962 року створили 190-у окрему реактивну батарею (в/ч 75226) у Смілі, яку у січні 1964 року розформували. Але у грудні 1972 року в дивізії знову створили 1225-й окремий реактивний артилерійський дивізіон (в/ч 83526) у Смілі, який в подальшому розформували (включили до складу артилерійського полку). Також у травні 1961 року в дивізію ввели сформований 500-й окремий ракетний дивізіон (в/ч 67689), що стояв спочатку у Смілі, а далі був переведений до Конотопу; у вересні 1989 року його вивели з дивізії і передали до 123-ї ракетної бригади. Деякий час в дивізії була також окрема батарея управління та артилерійської розвідки у Черкасах, а потім – у Смілі (яка стала місцем перебування артилерії дивізії), сформована у травні 1957 року, розформована у грудні 1962 року.
З інших частин танкова дивізія отримала 111-й окремий розвідувальний батальйон, який переформували у 82-у окрему розвідувальну роту (в/ч 43061) у Черкасах, а далі роту знову відновили у травні 1962 року як 73-й окремий розвідувальний батальйон у Черкасах (в/ч 43061). 174-й окремий гвардійський батальйон зв’язку перейшов до танкової дивізії, і букв у її складі до самого кінця з’єднання. Також в танкові дивізії залишився й 44-й окремий гвардійський мотосаперний батальйон, який з часом перейменували на 44-й окремий гвардійський інженерно-саперний батальйон у Черкасах (в/ч 22062). З хіміками продовжувалася катавасія: у травні 1957 року сформували 422-у окрему роту хімічного захисту (в/ч 63098) у Смілі, але з січня 1961 року вона стала окремим взводом хімічного захисту (в/ч 75227), з січня 1962 року – знову 422-а рота, яку розформували у січні 1964 року (перетворили на взвод). І лише у листопаді 1986 року остаточно в дивізії сформували 525-у окрему роту хімічного захисту у Черкасах. Передана в дивізію дивізійна автомобільна школа у жовтні 1960 року була розформована.
З частин технічного забезпечення 337-у автомобільну ремонтну майстерню у травні 1962 року розформували, так само, як і створену у травні 1957 року 18-у артилерійську ремонту майстерню. А у травні 1962 року на базі 336-ї бронетанкової ремонтної майстерні сформували 127-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон (в/ч 75204) у Черкасах.
В тилу 727-й автомобільний батальйон при передачі до танкової дивізії переформували у 248-у автотранспортну роту (в/ч 75521) у Черкасах, а у листопаді 1980 року на її базі та дивізійних складів сформували 1057-й окремий батальйон матеріального забезпечення (в/ч 75521) також у Черкасах. У 1957 році в дивізії сформували 514-у окрему медичну роту (в/ч 01377) у Черкасах, яку перетворили далі на 514-й окремий медичний батальйон у травні 1986 року і передислокували до селища Стещина Поліського району Київської області. Це було пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Далі батальйон у вересні 1990 року знову перетворили на 514-у окрему медичну роту і її перевели до Черкас.
Такою дивізія залишалася до розпаду Радянського Союзу.
12 лютого 1965 року , відповідно до наказу Міністра оборони СРСР № 003 від 11 січня 1965 року та директиви штабу Київського військового округу № ому/1/91181 від 3 лютого 1965 року, з метою збереження бойових традицій, дивізії повернули її номер, який вона мала в роки Другої світової війни. В результаті вона стала іменуватися «41-а гвардійська танкова Корсуньсько-Дунайська ордена Суворова дивізія (в/ч 43128).
9 травня 1970 року дивізію на честь 25-ї річниці Перемоги СРСР у Другій світовій війні нагородили орденом Кутузова ІІ-го ступеня, і вона стала 41-ю гвардійською танковою Корсуньсько-Дунайською орденів Суворова і Кутузова дивізією.
Напередодні розпаду Радянського Союзу, коли у 1989 році почалися виводи військ з груп радянських військ на території Німеччини, Угорщини, Чехословаччини та Польщі, в Україні стали звільняти військові містечка та парки техніки тих дивізій, які вже існували, для того, щоби звільнити місце для нових, переміщених з-за кордону дивізій. Не минула ця доля й 1-у гвардійську армію. Тому вже 1 вересня 1990 року відповідно до директив начальника Генерального штабу Збройних Сил СРСР № 314/3/0392 від 2 березня 1990 року та командувача військ Київського військового округу № 15/1/04402 від 17 березня 1990 року 41-а гвардійська танкова дивізія була перетворена на 6298-у гвардійську Корсуньсько-Дунайську орденів Суворова і Кутузова базу зберігання майна (в/ч 43128). При цьому парки дивізії звільнялися з озброєння і техніки, яку передавали до 5193-ї бази зберігання майна в Умані та до 5359-ї бази зберігання озброєння і техніки (танкових військ) у Жданівці. Тому станом на 1990 рік в Черкасах та інших місцях розташування частин дивізії бронетехніки практично не залишилося (власно, напевно цей факт (тобто, наявність в Умані на початок 1990 року на зберіганні аж 210 танків Т-54) й ввів в оману А. Ленського та М. Цибіна з їх виданням довідника по Радянській армії в останній рік існування СРСР45, де вони помістили залишки 41-ї гвардійської танкової дивізії в Умані, а не в Черкасах). Можливо, що передбачалося переведення у Черкаси з Німеччини 25-ї танкової дивізії з Західної групи військ, однак розпад Радянського Союзу цьому завадив. Тому управління 25-ї танкової дивізії, прибувши до міста Жданівка у Донецькій області (де було управління кадру 52-ї танкової дивізії), було розформовано. Інформації стосовно долі частин 25-ї танкової дивізії в Україні поки що немає.
__________
45 Ленский А.Г., Цыбин М.М. Советские сухопутные войска в последний год Союза ССР. Справочник. – Санкт-Петербург: B&K, 2001. – С. 156.
Іншим варіантом було перекидання в Черкаси 20-ї танкової Звенигородської Червонопрапорної дивізії з Польщі (з Свентошува). Але з частин 20-ї танкової дивізії до Черкас потрапив лише 76-й гвардійський танковий Оршанський полк, який розташувався на околиці міста, де було створене селище «Оршанець», відповідно до почесного найменування полку. Інші частини дивізії, як можна зробити висновок з документів Київського військового округу, в Україну не попали. Можливо, вони також відразу були розформовані, не залишивши слідів, а, можливо, потрапили вже не на територію України…
У вересні 1990 року 6298-а база зберігання майна була остаточно розформована. На цьому була покладена остаточна крапка в довгій історії дивізії.
81-а гвардійська мотострілецька Красноградська Червонопрапорна ордена Суворова дивізія.
Дивізія була сформована на Далекому Сході, у селищі Лермонтівка, 1 березня 1942 року як 422-а стрілецька дивізія. Після того, як частину старих дивізій з Далекого Сходу Сталін перекинув під Москву, там швидко стали створювати нові дивізії. Однією з них і стала майбутня гвардійська дивізія. До складу дивізії увійшли 1326-й, 1334-й та 1392-й стрілецькі полки, 1061-й артилерійський полк, 452-й окремий винищувально-протитанковий дивізіон, 506-а зенітна батарея (до 20 квітня 1943 року), 481-а розвідувальна рота, 363-й саперний батальйон, 939-й окремий батальйон зв’язку, 526-й медико-санітарний батальйон, 238-а окрема рота хімічного захисту, 576-а автотранспортна рота, 488-а польова хлібопекарня, 525-й дивізійний ветеринарний лазарет, 1874-а польова поштова станція та 1193-а польова каса Держбанку46. До липня 1942 року дивізія знаходилася у місцях її формування, входила до складу 35-ї армії Далекосхідного фронту, але далі важка ситуація, яка склалася на фронті після потужного німецького наступу у напрямку Сталінграда і Кавказа змусила радянське командування і цю дивізію перекинути на фронт.
__________
46 Директива Генерального штаба Вооруженных Сил СССР от 18 июля 1970 года № Д-043. Приложение № 4. Перечень № 5 стрелковых, горнострелковых, мотострелковых и моторизованных дивизий, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945 годы. – С. 164.
Дивізія була включена до Сталінградського фронту, де її далі (у серпні 1942 року) передали до 57-ї армії Південно-Східного фронту. Дивізія брала участь у Сталінградській оборонній операції (з 17 липня по 18 листопада 1942 року), а далі – у Сталінградській наступальній операції (19 листопада 1942 року – 2 лютого 1943 року). За час цих боїв вона перебувала у складі 64-ї армії Сталінградського фронту, при цьому певний час її 1334-й стрілецький полк продовжував знаходитися у складі 57-ї армії (до листопада 1942 року). У листопаді 1942 року вона знову потрапила до 57-ї армії Сталінградського, а далі - Донського фронту, а у січні 1943 року була знову передана до 64-ї армії Донського фронту.
По закінченні важких боїв під Сталінградом дивізія у складі 64-ї армії передали до Воронізького фронту, і вона до початку березня 1943 року готувалася до нових боїв. 1 березня 1943 року наказом ВГК № 104 за відзначення у боях в період оборони Сталінграда та ліквідації німецького угруповання дивізію перетворили на 81-у гвардійську стрілецьку дивізію 64-ї армії (яка також далі стала 7-ю гвардійською армією) Воронізького фронту.
При переформуванні на гвардійський штат всі бойові частини дивізії отримали нові номера і гвардійські назви, а тилові підрозділи – лише нові номери. Тепер у складі дивізії були 233-й, 235-й та 238-й гвардійські стрілецькі полки, 173-й гвардійський артилерійський полк, 87-й окремий гвардійський винищувально-протитанковий дивізіон, 79-а гвардійська розвідувальна рота, 92-й гвардійський саперний батальйон, 109-й окремий гвардійський батальйон зв’язку, 86-й медико-санітарний батальйон, 83-я окрема гвардійська рота хімічного захисту, 80-а польова хлібопекарня, 82-й дивізійний ветеринарний лазарет, 1874-а польова поштова станція та 1193-я польова каса Держбанку47.
__________
47 Директива Генерального штаба Вооруженных Сил СССР от 18 июля 1970 года № Д-043. Приложение № 4. Перечень № 5 стрелковых, горнострелковых, мотострелковых и моторизованных дивизий, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945 годы. – С. 191.
1 травня 1943 року дивізії вручили гвардійський прапор. При відновленні у Червоній армії корпусної ланки дивізія увійшла до 25-го гвардійського стрілецького корпусу 7-ї гвардійської армії.
Відзначилася дивізія і у Курській битві, де в ході оборонної частини (з5 по 213 липня 1943 року) вона тримала оборону на лівому фланзі військ Воронізького фронту. В ході боїв разом з армією була передана до Степового фронту. Далі перейшла у контрнаступ в ході Білгородсько-Харківської операції (3-23 серпня 1943 року), оволоділа містом Красноградом Харківської області (19 вересня 1943 року). За відзначення у цих боях наказом ВГК від 19 вересня 1943 року дивізія отримала почесне найменування «Красноградська»48. В ході цих боїв дивізія вперше зустрілася зі своєю «бойовою сестрою» – 72-ю гвардійською стрілецькою дивізією, яка також стала Красноградською, і з якою після війни доля звела 81-у гвардійську дивізію в Україні.
__________
48 Освобождение городов в период Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск империалистической Японии. 1941 – 1945 гг. (Справочник). – М., 1969. – С. 114.
Бойовий шлях вів дивізію до Дніпра, який вона формувала однією з перших, і захопила плацдарм на правому березі ріки. За відзначення у наступній Кіровоградські наступальній операції (5-16 січня 1944 року) у складі 7-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту та за участь в оволодінні містом Кіровоградом (нині – Кропивницький) дивізія 8 січня 1944 року була нагороджена орденом Бойового Червоного Прапора. З виходом до Дністра дивізія взяла участь у Умансько-Ботошанській наступальній операції (5 березня – 17 квітня 1944 року), при цьому перейшла до 24-го гвардійського стрілецького корпусу 7-ї гвардійської армії. Продовжила свій шлях дивізія в Яссько-Кишинівський операції (20-29 серпня 1944 року), а далі – у Будапештській операції (29 жовтня 1944 року – 13 лютого 1945 року) на території Угорщини. За зразкові дії на північний схід від Будапешта дивізія отримала чергову подяку від ВГК, а указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 січня 1945 року вона «за прорив оборони противника та формування Дунаю і проявлені при цьому доблесть і мужність» була нагороджена орденом Суворова ІІ-го ступеня.
В кінці 1944 року дивізія у складі 24-го гвардійського стрілецького корпусу була передана до 53-ї армії 2-го Українського фронту. Закінчила бойові дії у Другій світовій війні 81-а гвардійська стрілецька Красноградська Червонопрапорна ордена Суворова дивізія у Віденській наступальній операції (16 березня – 15 квітня 1945 року) в Австрії, а далі – у Празькій операції (6-11 травня 1945 року) на території Чехословаччини49. За відзначення в боях нагороди отримали й частини дивізії: 233-й гвардійський стрілецький полк став Червонопрапорним ордена Кутузова; 235-й гвардійський стрілецький полк – Ясським ордена Суворова; 238-й гвардійський стрілецький полк – Червонопрапорним ордена Олександра Невського; 173-й гвардійський артилерійський полк – Ясським ордена Суворова; 87-й окремий гвардійський винищувально-протитанковий дивізіон – Червонопрапорним ордена Олександра Невського. 26 бійців і командирів дивізії були нагороджені званням Героя Радянського Союзу, а 12 стали повними кавалерами солдатського ордена Слави всіх трьох ступенів.
__________
49 Більш детально з діями дивізії в ході Другої світової війни можна ознайомитися у виданнях: Морозов И.К. Полки сражались по-гвардейски. Записки командира дивизии // - Волгоград, 1962; Морозов И.К. От Сталинграда до Праги. Записки командира дивизии. - Издание 2-е, сокр. и переработ. - Волгоград: Нижне--Волжское книжное издательство, 1976.
По закінченні бойових дій дивізія залишалася у Центральній групі військ (І-го формування), а далі була виведена у 1946 році на територію України, де вона увійшла до складу 27-го гвардійського стрілецького корпусу Київського військового округу (умовне найменування в/ч 82622), а розмістили дивізію у місті Конотопі. Ще в Австрії у складі дивізії за новим штатом сформували 440-у артилерійську бригаду стрілецької дивізії, яка складалася у власного 173-го гвардійського пушкового артилерійського Ясського ордена Суворова полку, 414-го гаубичного артилерійського полку, 263-го мінометного полку, 1010-го окремого зенітно-артилерійського дивізіону та окремої навчальної батареї. 87-й окремий гвардійський винищувально-протитанковий дивізіон до складу бригади не потрапив, так як він був перетворений на 586-й окремий гвардійський самохідний Червонопрапорний ордена Олександра Невського дивізіон (в/ч 64497). Тому для дивізії сформували новий 228-й винищувально-протитанковий дивізіон, який і увійшов до артилерійської бригади дивізії. Також в дивізії з’явився окремий гвардійський навчальний стрілецький батальйон.
З прибуттям до України у тиловий Київський військовий округ 3 липня 1946 року дивізію перетворили на 9-у окрему гвардійську стрілецьку Красноградську Червонопрапорну ордена Суворова бригаду (в/ч 82622), яка перейшла до міста Суми, далі – до Глухова, і нарешті, знову опинилася у місті Конотоп Сумської області. Всі три гвардійські стрілецькі полки були перетворені на батальйони: 233-й став 22-м окремий гвардійським стрілецьким Червонопрапорним ордена Кутузова батальйоном (в/ч 61600) у Конотопі; 235-й став 34-м окремий гвардійським стрілецьким Ясським ордена Суворова батальйоном (в/ч 07260) у Конотопі; 238-й став 42-м окремий гвардійським стрілецьким Червонопрапорним ордена Олександра Невського батальйоном (в/ч 61847) у Глухові. 173-й гвардійський артилерійський полк залишився полком, але далі його, з незрозумілих причин, передали до іншої, 42-ї гвардійської стрілецької дивізії, яка також стала гвардійською стрілецькою бригадою. Замість власного артилерійського полку бригада отримала з 42-ї гвардійської стрілецької дивізії її 91-й гвардійський артилерійський Трансільванський Червонопрапорний полк (в/ч 20666), який дислокувався спочатку у Ніжині, далі – у Ромнах, Шостці, і нарешті – у Конотопі. 586-й окремий гвардійський самохідний дивізіон став 8-ю окремою гвардійською самохідною Червонопрапорною ордена Олександра Невського батареєю (в/ч 64497) у селищі Гончарівське Чернігівської області. Окремий винищувально-протитанковий дивізіон та окремий зенітно-артилерійський дивізіон стали відповідно окремою винищувально-протитанковою (в/ч 31933) у Глухові та окремою зенітно-артилерійською (в/ч 01155) у Глухові батареями. Окремий гвардійський батальйон зв’язку та гвардійський саперний батальйони перетворилися на 28-у окрему гвардійську роту зв’язку (в/ч 41018) у Конотопі та окрему гвардійську саперну роту у Глухові. Окремий гвардійський навчальний стрілецький батальйон перетворили на роту, і в бригаді залишили окрему автотранспортну роту (в/ч 35983) у Глухові. Всі інші підрозділи були розформовані (напевно, стали підрозділами у складі управління бригади). Бригада була мобілізаційним формуванням, яке при мобілізації мало знову перетворитися на стрілецьку дивізію.
Вже 28 жовтня 1953 року бригаду знову розгорнули у 81-у гвардійську стрілецьку Красноградську Червонопрапорну ордена Суворова дивізію (в/ч 82622) у Конотопі у складі 27-го гвардійського стрілецького корпусу. Всі її частини і підрозділи (за винятком розвідників, медиків та хіміків) були відновлені, але при цьому частина з них отримала нові номери. Новими стали 547-й окремий гвардійський батальйон зв’язку (в/ч 41018), 236-й гвардійський саперний батальйон (в/ч 71613), який з Глухова перейшов до Конотопа, 154-й окремий винищувально-протитанковий артилерійський дивізіон (в/ч 31933) у Глухові, 365-й окремий зенітний артилерійський дивізіон (в/ч 01155) у Глухові, а далі – в Конотопі, новоутворена 481-а автотракторна ремонтна майстерня у Глухові, а далі – в Конотопі, 82-а окрема автотранспортна рота (в/ч 35983) також у Глухові, а далі – в Конотопі. 8-у окрему гвардійську самохідну батареєю у селищі Гончарівське перетворили на 263-й окремий гвардійський танко-самохідний Червонопрапорний ордена Олександра Невського батальйон (в/ч 64497).
В ході реформи Сухопутних військ СРСР у травні 1957 року дивізію перетворили на 81-у гвардійську мотострілецьку Красноградську Червонопрапорну ордена Суворова дивізію (в/ч 82622), яку передали після розформування 27-го гвардійського стрілецького корпусу до 1-ї загальновійськової армії. Всі три полки: 233-й, 235-й та 238-й гвардійські, стали мотострілецькими з тими ж номерами, що і стрілецькі. На базі 263-го окремого гвардійського танко-самохідного батальйону сформували 296-й гвардійський танковий Червонопрапорний ордена Олександра Невського полк (в/ч 64497), який залишився у селищі Гончарівське. На базі 365-го окремого зенітного артилерійського дивізіону сформували 1169-й зенітний артилерійський полк (в/ч 01155) у Глухові, а далі – в Конотопі. Крім 481-ї автомобільної ремонтної майстерні (розформована у серпні 1960 року) сформували 474-у артилерійську ремонту майстерню (розформована у серпні 1960 року) та 319-у бронетанкову ремонтну майстерню. Також сформували у січні 1957 року батарею артилерійської розвідки у Глухові, яку вже у серпні 1960 року розформували. В подальшому у травні 1962 року в дивізії сформували 118-й окремий розвідувальний батальйон (в/ч 21710) та 118-у окрему танкову роту (в/ч 48393), яку розмістили там, де і танковий полк дивізії – у селищі Гончарівське. У листопаді 1965 року в дивізію ввели новоутворений 643-й окремий ракетний дивізіон (в/ч 01856), який розмістився у Конотопі. Також дивізія продовжувала мати 82-у окрему автотранспортну роту.
Такою дивізія в Україні проіснувала до 1969 року, коли, після погіршення відносин з Китаєм, у липні її відправили з України знову на Далекій Схід, до Далекосхідного військового округу, де вона й народилася у 1942 році. Дивізія дислокувалася у місті Бикин Хабаровського краю, і увійшла до складу 15-ї армії Далекосхідного ВО. З цього часу вона вже не мала відношення до України. Вже у складі Збройних Сил Російської Федерації 1 червня 2009 року дивізія була перетворена на 57-у окрему гвардійську мотострілецьку бригаду 5-ї армії Східного військового округу Сухопутних військ Збройних Сил Росії.
А в Україні того ж 1969 року, у грудні, на місці розташування 81-ї гвардійської стрілецької дивізії у Конотопі сформували у складі 1-ї гвардійської армії нову, 47-у мотострілецьку дивізію (в/ч 68180) скороченого складу.
47-а мотострілецька дивізія
Нова дивізія складалася з 114-го, 146-го та 352-го мотострілецьких полків, 64-го танкового полку, 185-го артилерійського полку, 218-го зенітного артилерійського полку, 344-го окремого ракетного дивізіону, 1344-го окремого протитанкового артилерійського дивізіону, 637-го окремого розвідувального батальйону, 945-го окремого батальйону зв’язку, 1281-го окремого інженерно-саперного батальйону, 623-ї окремої роти хімічного захисту, 624-го окремого ремонтно-відновлювального батальйону, 1092-го окремого батальйону матеріального забезпечення та 200-ї окремої медичної роти.
У листопаді 1981 року додатково в армії були створені кадр 200-ї мотострілецької дивізії (в/ч 18626) у Пирятині Полтавської області та кадр 204-ї мотострілецької дивізії (в/ч 05780) у місті Умані Черкаської області.
Однак на час проголошення державної незалежності України станом на 6 грудня 1991 року, при створенні Збройних Сил України, склад 1-ї гвардійської армії суттєво змінився. Причиною стала політична криза Радянського Союзу, яка спалахнула з кінця 1980-х років, і яка й призвела в подальшому до його остаточної ліквідації. СРСР був змушений під тиском країн демократії і політичних рухів у Східноєвропейських країнах (Польщі, Чехословаччини, Угорщини) почати вивід своїх дивізій з Північної, Центральної (ІІ-го формування) та Південної (ІІ-го формування) груп військ, а в кінці – й війська Західної групи військ із Німеччини, на територію Радянського Союзу, в тому числі, й на територію України. Для цього дивізії, які раніше були розташовані на території власно СРСР (в основному скороченого складу та кадру) почали перетворювати на бази зберігання озброєння і техніки або бази зберігання майна, а на їх місце, в казарми, військові містечка та парки мали перебазовуватися дивізії з-за кордону, які були повністю розгорнутими до бойового штату і озброєні новітніми на той час зразками озброєння і військової техніки. Такими дивізіями планували озброїти прикордонні округи, в тому числі й ті, що знаходилися в Україні (Прикарпатський, Одеський та Київський). В першу чергу на територію України виводили дивізії з Чехословаччини та Угорщини.
Тому в Київському військовому окрузі в 1-й гвардійській армії в грудні 1987 році 200-у кадр мотострілецьку дивізію в Пирятині перетворили на 850-й територіальний центр підготовки резервів та зберігання військової техніки (ТЦПР та ЗВТ), а з липня 1989 року центр став 5196-ю базою зберігання озброєння і техніки (мотострілецьких військ) (БЗОТ (мсв)). Аналогічно, 47-а мотострілецька дивізія у Конотопі у грудні 1989 року була перетворена на 5198-у базу зберігання майна (БЗМ), а у вересні 1990 року 41-а гвардійська танкова дивізія в Черкасах стала 6298-ю БЗМ50. 204-а кадр мотострілецька дивізія в Умані була тоді ж перетворена у грудні 1987 року в 851-й ТЦПР та ЗВТ (в/ч 22066), а у липні 1989 року центр перетворили на 5193-ю БЗОТ (мсв).
__________
50 У виданні (Ленский А.Г., Цыбин М.М. Советские сухопутные войска в последний год Союза ССР. Справочник. – Санкт-Петербург: B&K, 2001. – С. 155-156.) стосовно історії 41-ї гвардійської танкової дивізії та її переформування на базу наведені помилкові дані.
Таким чином звільняли місце для нових дивізій. Але перші з’єднання, які прибули до України з Чехословаччини та Угорщини, увійшли до складу не 1-ї гвардійської армії, а 6-ї гвардійської танкової армії (93-тя гвардійська та 254-а мотострілецькі дивізії). Як ми вже згадували, в Черкасах теж готували місце для нової дивізії, але реально у жовтні 1991 року встиг прибув лише один 76-й гвардійський танковий Оршанський орденів Суворова, Кутузова і Олександра Невського полк, який зайняв військове містечко під назвою «Оршанець».
Коли ж черга дійшла до 1-ї гвардійської армії, ситуація в СРСР станом на кінець 1990 року суттєво змінилася. В країні зросла політична напруга, все більше радянських громадян не хотіли жити у складі Радянського Союзу. Тому 48-у мотострілецьку дивізію, яку частково перевели до Чугуєва з Чехословаччини, відразу віддали до військ КДБ СРСР. Також встала проблема розташування військ: якщо для солдатів строкової служби знаходилися казарми, які стояли вільними після перетворення дивізій на бази, то квартири для великої кількості новоприбулих офіцерів і прапорщиків були відсутні, що створювало додаткову напругу у військах. Тому й було прийняте рішення керівництвом Радянського Союзу дивізії, які прибували, розформовувати, а за їх рахунок переозброювати і доукомплектовувати ті дивізії в Україні, які вже багато років стояли у містах і містечках нашої країни.
Тому, коли до 1-ї гвардійської армії перевели з Західної групи військ у 1991 році 39-у гвардійську мотострілецьку Барвенківську орденів Леніна, двічі Червонопрапорну, орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізію 8-ї гвардійської загальновійськової армії, то частину її полків і батальйонів передали до 254-ї мотострілецької дивізії в Артемівську (нині – Бахмут) (120-й гвардійський та 172-й гвардійський мотострілецькі полки, 87-й гвардійський самохідно-артилерійський полк, 154-й окремий гвардійський батальйон зв’язку та 272-й гвардійський окремий інженерно-саперний батальйон) та до 93-ї гвардійської мотострілецької дивізії у смт Черкаське та Гвардійське (117-й гвардійський мотострілецький полк). Залишки дивізії (585-й гвардійський мотострілецький полк, 23-й окремий танковий батальйон, 489-й окремий протитанковий артилерійський дивізіон, 11-й окремий батальйон розвідки та РЕБ, 305-й окремий батальйон хімзахисту, 49-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон, 33-й окремий медичний батальйон та 1128-й окремий батальйон матеріального забезпечення) передали до 5198-ї БЗМ у Конотопі, після чого вона з жовтня 1991 року стала 5001-ю гвардійською Барвенківською ордена Леніна, двічі Червонопрапорною, орденів Суворова і Богдана Хмельницького базою зберігання майна (в/ч 68180) там же, в Конотопі у складі 1-ї гвардійської армії. 915-й зенітний ракетний полк дивізії перевели до Нікополя.
Аналогічна справа була вирішена з перекинутою з Західної групи військ у кінці 1990 року 7-ю гвардійською танковою Київсько-Берлінською двічі Червонопрапорною ордена Суворова дивізією 3-ї загальновійськової армії. З її складу 55-й гвардійський, 56-й гвардійський та 79-й гвардійські танкові полки, 4-й гвардійський окремий розвідувальний батальйон. 146-й окремий гвардійський батальйон зв’язку та 121-й гвардійський окремий інженерно-саперний батальйон передали до 17-ї гвардійської танкової дивізії 6-ї гвардійської танкової армії в Кривий Ріг. Залишки дивізії (40-й мотострілецький полк, 670-й гвардійський самохідно-артилерійський полк, 287-й гвардійський зенітний ракетний полк, 58-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон, 1070-й окремий батальйон матеріального забезпечення, 186-й окремий медичний батальйон та 1528-у окрему роту РЕБ), разом з управлінням дивізії увійшли до складу бази в Пирятині, яка з січня 1991 року стала 4214-ю гвардійською Київсько-Берлінською двічі Червонопрапорною ордена Суворова базою зберігання озброєння і техніки (в/ч 22059) у Пирятині у складі 1-ї гвардійської армії.
Таким чином, на 6 грудня 1991 року бойовий склад 1-ї гвардійської армії Київського військового округу складався з 72-ї гвардійської Красноградської Червонопрапорної мотострілецької дивізії, 25-ї гвардійської мотострілецької Синельниківсько-Будапештської Червонопрапорної орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізії імені В.І. Чапаєва, 4214-ї гвардійської Київсько-Берлінської двічі Червонопрапорної ордена Суворова бази зберігання озброєння і техніки, 5001-ї гвардійської Барвенківської ордена Леніна, двічі Червонопрапорної, орденів Суворова і Богдана Хмельницького бази зберігання майна та 5193-ї бази зберігання озброєння і техніки.
Таким чином, на 6 грудня 1991 року бойовий склад 1-ї гвардійської армії Київського військового округу складався з 72-ї гвардійської Красноградської Червонопрапорної мотострілецької дивізії, 25-ї гвардійської мотострілецької Синельниківсько-Будапештської Червонопрапорної орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізії імені В.І. Чапаєва, 4214-ї гвардійської Київсько-Берлінської двічі Червонопрапорної ордена Суворова бази зберігання озброєння і техніки, 5001-ї гвардійської Барвенківської ордена Леніна, двічі Червонопрапорної, орденів Суворова і Богдана Хмельницького бази зберігання майна та 5193-ї бази зберігання озброєння і техніки.
У складі Збройних Сил України
З проголошенням державної незалежності України у 1991 році 1-а гвардійська загальновійськова армія була включена до складу Збройних Сил України Більшість особового складу управління 1-ї гвардійської армії склало присягу на вірність народові України, тому об’єднання включили до Збройних Сил України як 1-у армію. Після розформування Київського військового округу 1992 року армія увійшла у підпорядкування Одеського військового округу. 76-й гвардійський танковий Оршанський полк, разом з військовим містечком під назвою «Оршанець», передали до Прикордонних військ України, де він став навчальним прикордонним загоном «Оршанець».
1993 року 1-а армія була перетворена у Збройних Силах України у 1-й армійський корпус (АК), і до 1996 року до складу 1-го АК Збройних Сил України входили 25-а механізована дивізія (в Лубнах), 72-а механізована дивізія (у Білій Церкві), 169-у окружний навчальний центр (ОНЦ) підготовки молодших спеціалістів механізованих військ, відомий під назвою «Десна», а також частини ракетних військ і артилерії, частини ППО Сухопутних військ, частини і підрозділи бойового, технічного та тилового забезпечення. Крім того, деякі з’єднання, які раніше входили до складу військ армії, протягом 1987-1991 років були перетворені у бази зберігання озброєння і техніки мотострілецьких і танкових військ, і протягом 1994-1995 років виведені зі складу військ 1-го армійського корпусу. Це були 6298-а база зберігання майна (БЗМ, колишня 41-а гвардійська танкова дивізія у Черкасах), 5193-тя БЗМ (колишня 204-а кадр мотострілецької дивізії в Умані), 5001-а БЗМ (колишня 47-а кадр мотострілецької дивізії, поповнена виведеною з Західної Групи військ (ЗГВ) 39-ю гвардійською мотострілецькою дивізією в Конотопі) та 4214-а база зберігання озброєння і техніки (танкових військ) у Пирятині (колишня 200-а кадр мотострілецької дивізії з додаванням частин розформованої 7-ї гвардійської танкової дивізії, виведеної з ЗГВ).
Особливістю процесу, який призвів до створення Північного ОТК, стало те, що він проходив в умовах гострого конфлікту між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України, а конкретно, між третім Міністром оборони України Валерієм Шмаровим (Іл. 1) і першим начальником Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковником Анатолієм Лопатою (Іл. 2).
З обранням 1994 року Президентом України Л. Кучми він негайно змінив Міністра оборони України В. Радецького, якого він вважав людиною свого політичного суперника на виборах, Л. Кравчука, на свого особистого друга Валерія Шмарова, якого він добре знав по спільній роботі у радянському ВПК51 (колишнього директора машинобудівельного заводу, а перед тим – учасника створення систем керування декількох поколінь стратегічних ракет та космічних апаратів спільно з Л. Кучмою, директором «Південмашу»; в Україні ж він був першим заступником Генерального директора Національного космічного агентства України, та віце-прем’єром з питань ВПК України)52.
__________
51 ВПК – військово-промисловий комплекс.
52 Керівний склад Міністерства оборони, Генерального штабу та воєначальники Збройних Сил України (1991-2009). // Військо України. - № 12 (114). – 2009. – С. 5.
На жаль, в Збройних Силах України швидко стало зрозуміло, що В. Шмаров зовсім не підходив на цю посаду, так як абсолютно не розумів структуру Збройних Сил, порядок розробки і впровадження рішень в армії. А головне, абсолютно не розумів роль і значення Генерального штабу в процесі планування військових реформ. Звиклий до тоталітарного стилю керівництва «радянського директора», коли всі в оточенні директора були лише бюрократичним механізмом впровадження рішень, які він сам одноосібно приймав, В. Шмаров не міг ужитися з Генеральним штабом Збройних Сил України. Цей й викликало конфлікт при розробці планів реформування Збройних Сил України на період до 2005 року. Про це досить відверто розповів у 2008 році колишній начальник Генерального штабу генерал-полковник А. Лопата: «Це був конфлікт не між мною і міністром оборони, а конфлікт між міністром оборони і Генеральним штабом. Бо запропонований міністру для затвердження варіант реформування війська був результатом колективної праці всіх фахівців штабу… Я був готовий до діалогу. Але у Валерія Миколайовича, на жаль, не знаходилося і 15 хвилин, щоб хоч один раз вислухати мене з цього приводу. Шмаров, безумовно, непересічна особистість, талановитий організатор, але при цьому він недооцінював роль ГШ, вважав, що його особисте бачення тих чи інших питань повинне домінувати. Крім того, Валерій Миколайович не приховував свого зневажливого ставлення до генералів як такових. На одній з нарад, коли образливі слова на адресу генералів пролунали черговий раз, я не витримав і виказав Шмарову своє обурення з цього приводу. «Це не стосується Вас особисто, Анатолій Васильовичу…» — став пояснювати міністр. «Для мене, — кажу, — немає жодної різниці, адже ви ображаєте всіх присутніх тут генералів, а вони на це аж ніяк не заслуговують». Безумовно, я розумів, що такі привселюдні з’ясування стосунків не сприятимуть покращенню наших взаємин, але й мовчати у таких випадках — не в моєму характері»53.
__________
53 Лопата А. «Я щасливий, що мені вдалося тоді вистояти, не зламатися» // Камуфляж. – липень 2008. – С. 21.
Основним предметом конфлікту стало різне бачення майбутнього Збройних Сил України. Ще у січні 1995 року керівництво Збройних Сил України на засіданні Ради Національної безпеки і оборони України (РНБО) отримало завдання підготувати проект програми реформування військ після того, як протягом 1992-1996 років відбувалося переважно механічне скорочення чисельності військовослужбовців і скорочення непотрібних Україні з’єднань і військових частин колишньої радянської армії на її території, заточених на виконання далеких від проблем оборони України завдань. Як прийнято у Збройних Силах, Генеральний штаб на чолі з А. Лопатою, якому й було доручено зробити всі необхідні розрахунки, негайно приступив до роботи по створенню перспективного планку будівництва Збройних Сил України. У травні 1995 року робота була зроблена і результати подані на затвердження Міністру оборони. Однак, як повідомляє А. Лопата, В. Шмаров категорично не погодився з пропозиціями Генерального штабу, і став вимагати значно більшого скорочення військ, ніж пропонували військові. Як зазначав А. Лопата, головним аргументом В. Шмарова було: «Ви ж знаєте, що у нас не вистачає грошей, армію нема чим годувати»54. Виник серйозний конфлікт і А. Лопата в розпалі полеміки в серцях навіть запропонував В. Шмарову: «Якщо з фінансами у державі усе так погано, давайте залишимо один полк, щоб проводити на його базі показові навчання для Президента, та роту почесної варти, щоб зустрічати іноземні делегації, а решту військ скоротимо. Але в такому разі Ви як міністр поставте перед ГШ таке завдання!». Бездумно скорочуючи війська можна було дійти до такого рубежу, за яким ЗС України не змогли б виконати своє конституційне завдання»55.
__________
54 Лопата А. «Я щасливий, що мені вдалося тоді вистояти, не зламатися» // Камуфляж. – липень 2008. – С. 21.
55 Лопата А. «Я щасливий, що мені вдалося тоді вистояти, не зламатися» // Камуфляж. – липень 2008. – С. 21.
Але через не фаховість у воєнних питаннях В. Шмарова доводити йому аргументи Генерального штабу було неможливо…
Тоді А. Лопата був змушений для вирішення питань звернутися особисто до президента України Л. Кучми. У відповідь В. Шмаров зробив досить несподіваний крок, який абсолютно не вписувався у норми військової дисципліни і військової моралі, але цілком відповідав його самовпевненості і методам керівництва. Він вирішив самому, без участі Генерального штабу, розробити власний альтернативний варіант програми реформування Збройних Сил України на період до 2005 року. Для цього він створив робочу групу з відданих особисто йому генералів (Біжан, Осійчук, Пальчук)56, яка таємно від Генерального штабу (!) стала розробляти свій план. Більше того, навіть після наполягання начальника Генерального штабу В. Шмаров відмовлявся вести розмови про свої плани. В результаті ця реформа по В. Шмарову була готова і її винесли на обговорення РНБО України.
__________
56 Лопата А. «Я щасливий, що мені вдалося тоді вистояти, не зламатися» // Камуфляж. – липень 2008. – С. 22.
Плани Генерального штабу передбачали залишити у складі Збройних Сил на рубежі 2005 року 250 тис. чоловік, які були б об’єднані у три види Збройних Сил (Сухопутні війська, Повітряні Сили та Військово-Морські Сили). В Сухопутних військах мали залишитися два військові округи57 та низка боєздатних дивізій у їх складі.
__________
57 Лопата А. «Я щасливий, що мені вдалося тоді вистояти, не зламатися» // Камуфляж. – липень 2008. – С. 22.
Натомість проект В. Шмарова кардинально відрізнявся від погляду військових. Як зазначав А. Лопата, «Шмаров же своєю програмою, по суті, готував Україні югославський варіант. Це був відхід до 1930-х років, коли у СРСР діяв територіальний, міліцейський принцип комплектування та утримання армії. Валерій Миколайович пропонував розділити Україну на сім територіальних військових угруповань, яким передавався мобресурс, запаси. Кожен районний центр повинен був мати свій батальйон, кожне місто – полк. Фінансування цих структур планувалося покласти на місцеві бюджети. По суті у кожному регіоні створювалася своя власна армія»58.
__________
58 Лопата А. «Я щасливий, що мені вдалося тоді вистояти, не зламатися» // Камуфляж. – липень 2008. – С. 22-23.
27 січня 1996 року відбулося засідання РНБО України, де з доповіддю виступив спочатку Міністр оборони України В. Шмаров, а далі – командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-полковник В. Собков. Свою точку зору висловив й А. Лопата. В результаті остаточного рішення щодо концепції В. Шмарова прийнято не було, і вирішили, що РНБО ще раз спробує розібратися з цим питанням більш детально. При цьому, як розповів А. Лопата, секретар РНБО В. Горбулін схиляв його до прийняття концепції Шмарова, а начальник Генерального штабу намагався довести йому, чому цього не можна робити. В результаті вже 10 лютого 1996 року з ініціативи секретаря РНБО В. Горбуліна А. Лопата був знятий з посади начальника Генерального штабу59.
__________
59 Лопата А. «Я щасливий, що мені вдалося тоді вистояти, не зламатися» // Камуфляж. – липень 2008. – С. 23
Новим начальником Генерального штабу призначили генерал-лейтенанта О. Затинайка, який до цього командував 13-м армійським корпусом Прикарпатського військового округу (ПрикВО) у Рівному. Цікаво, що під час наукової конференції у штабі ПрикВО з обговоренням пропозицій щодо реформи Збройних Сил України В. Шмарова (на якій був присутній і автор) О. Затинайко виступав з доповіддю, у якій зробив висновок щодо недоцільності втілення таких планів у життя. Свої негативні висновки висловило й командування ПрикВО. Але, призначений на посаду начальника Генерального штабу, О. Затинайко негайно змінив свої погляди і став прихильником ідей В. Шмарова, які почав пропагандувати у військах…
В. Шмаров не лише задавав темп теоретичних розробок своїх ідей, а й намагався на практиці реалізувати їх у життя військ, не чекаючи на підтримку РНБО і Президента України. Тому у квітні 1996 року за директиви Міністерства оборони України розпочався експеримент зі створення першого з тих об’єднань, які пропонувалися планами реформування Збройних Сил України від В. Шмарова. На базі управління і штабу 1-го АК в Чернігові стали створювати Північне оперативно-територіальне командування (далі Північне ОТК). Першим командувачем цієї структури став генерал Віктор Миколайович Колотов (до того часу – командир 1-го АК) (Іл. 3). Спочатку до смуги адміністративного управління нового об’єднання були включені Чернігівська, Київська, Полтавська, Черкаська та Харківська області. У підпорядкуванні Північного ОТК залишилися 25-а, 72-а механізовані дивізії та 169-у ОНЦ «Десна».
Але неспроможність В. Шмарова ефективно здійснювати керівництво Збройними Силами України того ж 1996 року стало зрозумілим й для президента України Л. Кучми. Тому у липні 1996 року В. Шмаров був звільнений з посади Міністра оборони України.
Новим Міністром оборони України призначили того ж 11 липня 1996 року Указом Президента України № 528/96 генерал-лейтенанта Олександра Кузьмука, який перед тим очолював Національну гвардію України. Через це конфлікт між Міністерством оборони і Генеральним штабом припинився. Спільно були доопрацьовані плани реформування Збройних Сил України. У січні 1997 року план розвитку і реформування Збройних Сил України на період до 2005 року був затверджений на засіданні РНБО, а далі, після указу Президента України, Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України вступила в силу. Ця програма надавала процесу військового будівництва більш цілеспрямованого характеру, чітко окреслила його пріоритетні напрямки та завдання, а головне – пов’язала в єдиний комплекс будівництво Збройних Сил із загальним процесом державотворення60.
__________
60 Кузьмук О.І. Збройні Сили України 6на початку ХХІ сторіччя. // Наука і оборона. - № 4. – 1999. – С. 3.
На відміну від планів В. Шмарова було вирішене, що Сухопутні війська Збройних Сил України будуть складатися не з військових округів зразка СРСР, а з оперативних командувань. Оперативне командування – це постійне оперативно-стратегічне об’єднання, призначене для виконання оперативних, мобілізаційних завдань і завдань територіальної оборони у встановлених для цього межах, а також для технічного, тилового та інших видів забезпечення військ, що знаходяться на його території, незалежно від їх підпорядкованості. Найголовніше є те, що оперативне командування є основою для військ (сил) у смузі його відповідальності для виконання завдань у воєнних конфліктах різної інтенсивності, якщо в них буде втягнута наша держава. Перехід на систему оперативних командувань дозволив більш раціонально розподілити територію України у воєнно-адміністративному відношенні, що підвищує ефективність управління та забезпечення військ (сил)61.
__________
61 Колотов В. Північне оперативне командування: з поглядом у майбутнє // Народна армія. - № 138(1831). – 28 липня 1999. – С. 1.
Тому відповідно до нових планів у 1998 році Північне ОТК було переформоване у Північне оперативне командування (Північне ОК) до смуги відповідальності його передали Житомирську область з ПрикВО, разом з розташованим у Житомирі управлінням 8-го армійського корпусу, який з цієї миті став частиною Північного ОК.
До основних завдань Північного ОК відносяться:
- у мирний час – реалізація державної політики з питань оборони і військового будівництва, оперативне планування, застосування визначених до його складу військ (сил), у тому числі й тих, які входять до складу інших видів Збройних Сил України, міністерств і відомств, організація їх оперативно-бойової і мобілізаційної підготовки, організація і контроль за виконанням заходів, спрямованих на підтримування військ (сил) у постійній бойовій і мобілізаційній готовності, управління повсякденною діяльністю, комплектування особовим складом, озброєнням і військовою технікою, забезпечення функціонування систем управління військами (силами), взаємодію з місцевими органами самоврядування тощо;
- В особливий період – здійснення мобілізаційного та оперативного розгортання військ (сил), управління ними в ході воєнних дій по відбиттю агресії, ведення територіальної оборони, організація, підготовка та розгортання резервних комплектів з’єднань і частин62.
__________
62 Колотов В. Північне оперативне командування: з поглядом у майбутнє // Народна армія. - № 138(1831). – 28 липня 1999. – С. 1.
2000 року Указом Президента України Л. Кучми № 1173/2000 від 30 жовтня Північному оперативному командуванню повернули нагороди часів радянської доби, і воно стало офіційно називатися «Ордена Червоного Прапора Північним оперативним командуванням».
У такому вигляді Північне ОК проіснувало до чергової кардинальної реформи Збройних Сил України, яку було розроблено протягом 2004-2005 років під керівництвом Міністра оборони України А. Марчука (займав цю посаду протягом червня 2003 – вересня 2004 років), а далі скоректовано під керівництвом нового Міністра оборони України А. Гриценка (на посаді перебував з лютого 2005 по грудень 2007 року). Тоді в нових планах реформування Збройних Сил України було вирішене відмовитися від такої ланки управління, як оперативне командування. Замість них у Сухопутних військах Збройних Сил України залишалися лише три армійські корпуси (6-й, 8-й та 13-й), які мали керуватися штабом Сухопутних військ, який би входив до структури Генерального штабу Збройних Сил України63.
__________
63 Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року (Біла книга України). – Київ: Аванпост-прім, 2004. – С. 42.
Тому передбачалося до 2005 року розформувати Північне ОК. Але протягом 2004 – початку 2005 року плани дещо змінилися. Було вирішено замість оперативних командувань залишити у складі Сухопутних військ територіальні управління – нові органи військового управління, які будуть виконувати завдання з організації територіальної оборони, мобілізаційної підготовки (обліку та формування мобілізаційних ресурсів) та підготовки резервів64. Також на територіальні управління передбачалося покладати завдання розформування військових частин, що не належать до перспективного складу Збройних Сил.
__________
64 Біла книга 2007. Оборонна політика України. // Військо України. - № 2(92), спеціальний випуск. – 2008.– С. 13, 36.
Перший експеримент по створенню територіального управління знову був проведений на базі Північного ОК. Тому, замість розформування, на базі управління Північного ОК було створене Територіальне управління «Північ» (в подальшому – ТрУ «Північ»). Першим завданням, яке воно виконало, стала розробка і опрацювання нового типового положення, уточнення його функцій і завдань з управління мобілізацією, а також – з організації і ведення територіальної оборони та забезпечення взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади65.
__________
65 Біла книга 2007. Оборонна політика України. // Військо України. - № 2(92), спеціальний випуск. – 2008.– С. 36.
У такому вигляді цей орган військового управління знаходився у Чернігові до 2013 року, коли, в період інтенсивного руйнування Збройних Сил України адміністрацією В. Януковича та його міністрами оборони – ворогами незалежної України та зрадниками (Соломатіним та Лебедєвим) було прийняте рішення залишити у складі Сухопутних військ Збройних Сил України лише два оперативних командування. До 2013 року оперативне командування «Північ» було створене на базі управління 13-го АК у Рівному, а оперативне командування «Південь» - на базі управління 6-го АК у Дніпропетровську (нині – Дніпро)66.
__________
66 Біла книга 2013. Збройні Сили України. – Київ: Міністерство оборони України, 2014. – С. 10.
Тому історія органу військового управління, створеного 1946 року як 10-а механізована армія, а далі – Окрема механізована армія в Румунії, 1-а загальновійськова армія в Чернігові, 1-а гвардійська загальновійськова армія, 1-й армійський корпус Збройних Сил України, Північне ОТК, Північне ОК та Територіальне управління «Північ» 2013 року добігла свого завершення. Нинішнє Оперативне командування «Північ» у Чернігові – це вже зовсім інша нова структура, яка не має безпосереднього зв’язку з попередніми органами військового управління в Чернігові.
Перші ідеї відносно розробки власної нарукавної емблематики67 виникли у командування Північного ОТК у 1996 році, коли Міністерство оборони України видало розпорядження про подання до Києва на розгляд та затвердження пропозицій від військ (з ініціативи нового Міністра оборони України О. Кузьмука). До цього часу у 1-у АК жодних емблем частини не мали (щонайменше, про них досі нічого не відомо). Лише за радянською традицією ще за часів СРСР для ветеранів армії виготовили спеціальні ветеранські значки (Іл. 4). Першою ж (або – однією з перших) у військах Північного ОТК стала виготовлена 1996 року в ТзОВ «Біотоп» у Львові нарукавна емблема для військовослужбовців 4214-ї бази зберігання майна у Пирятині (на той час її завдання стало формування у воєнний час 200-ї окремої механізованої бригади, Іл. 5).
__________
67 Вперше стаття М. Слободянюка «Історія та символіка управління Північного оперативного командування Сухопутних військ Збройних Сил України» була надрукована у журналі «Коллекцион», № 15 за 2021 рік, стор. 16-23.
| Іл. 4 | Іл. 5 |
Тому коли у кінці 1996 року менеджер ТзОВ «Юля-Біотоп» Зеновій Галишинець звернувся у управління виховної роботи Північного ОТК, яке очолював генерал-майор В.А. Добровольський, з пропозицією розробити нарукавну емблематику для управління і для військових частин ОТК, він отримав дуже прихильну відповідь.
Так як я у цей час у межах Українського геральдичного товариства допомагав військам у розробці власної нарукавної емблематики, створивши в управлінні Прикарпатського ВО першу Геральдичну комісію, то, на прохання мого друга З. Галишинця, я підготував й пропозиції стосовно символіки й Північного ОТК у Чернігові. Зроблений 28 грудня 1996 року ескіз (Іл. 6) мав форму, яка вже була використана в емблемі військової частини з Пирятина. Герб Чернігова вказував на місце дислокації управління, булави- на те, що це орган військового управління високого рангу, а листя калини і лавра свідчили про спадкоємність слави борців за волю України. Девіз залишився у спадок від попереднього органу управління — «ЗАВЖДИ ПЕРШИЙ» — його підказали офіцери управління виховної роботи Північного ОТК, і він натякав на номер об’єднання (1-а гвардійська армія і 1-й армійський корпус).
До речі, у цей час я запропонував робити символіку з’єднань і частин Північного ОТК комплексно, і для цього встановити форми нарукавних емблем: окремо для 25-ї і 72-ї механізованих дивізій, 169-го ОНЦ «Десна»; для всіх інших частин мала бути одна єдина форма, і вона мала повторювати форму нарукавної емблеми управління Північного ОТК. 19 грудня 1996 року я показав ці пропозиції генерал-майору В. Добровольському і отримав від нього схвалення. На жаль, з низки причин ці ініціативи так і не були повністю втілені у життя, хоча деякі частини таки зробили собі нарукавні емблеми за моїми малюнками.
Також для використання у наочній агітації в залах управління Північного ОТК я запропонував варіант емблеми, у якій територіально-адміністративні смуга відповідальності ОТК була представлена (як і в штабі Прикарпатського ВО) геральдичними фігурами з історичних гербів українських земель і козачих міст. Чорний одноглавий орел з золоти хрестом з герба Чернігова був символом Чернігівщини в цілому, архангел Михайло – символом Київщини, козак з мушкетом – символом Полтавщини і Черкащини, областей, пов’язаних з Військом Запорозьким. Схрещені кадуцей і ріг достатку вказували на Слобожанщину (Іл. 7).
| Іл. 6 | Іл. 7 |
Але практичні заходи по створенню нарукавної емблеми для управління вже Північного ОК стали проводитися лише у 1997 році. Генерал-майору В. Добровольському дуже подобалася нарукавна емблема управління Прикарпатського ВО, на якій також смуга відповідальності була представлена фігурами з гербів українських земель на заході України. Тому він попросив З. Галишинця зробити щось подібне і для Північного ОК. Такі проекти були підготовлені на фірмі (Іл. 8-9). На них гербів стало більше за рахунок герба Полтавського козацького полку, так як герба Полтавської області на той час ще не було (на щиті синього кольору; нині герб міста Полтави має те саме зображення, але на щиті червоного кольору), а також герба Переяславщини (на другому варіанті). Також з’явився й герб Волині через передачу до Північного ОК 8-го армійського корпусу у Житомирській області.
| Іл. 8 | Іл. 9 |
Далі в управлінні оперативного командування дещо поправили ці малюнки за рахунок того, що в нижній частині поставили більш сучасну арматуру (замість схрещених булави і шаблі – «Шилку», танк і ЗРК), одночасно додавши до них Малий Державний Герб України, що було порушенням правил застосування герба, через незнання офіцерами правил геральдики. Це зображення стали використовувати в управлінні Північного ОК для декорації залів, удрукованих виданнях і т. і. Але коли цю емблему оперативне командування спробувало затвердити у Києві, так їм порадили більш усучаснити його.
То ж командування звернулося до З. Галишинця у січні 1998 року з проханням допомогти, доробити і виготовити нарукавні емблеми. 17 січня 1998 року я на прохання З. Галишинця зробив ескіз такої дещо «усучасненої» нарукавної емблеми. Додатково до неї пропонувалася у верхній частині додаткова нашивка з написом «УПРАВЛІННЯ І ШТАБ» (пізніше запропонували скоротити до «УПРАВЛІННЯ»). Також у первісному проекті на ній був напис девізу ОК – «ЗАВЖДИ ПЕРШІ», але від нього в командуванні відмовилися.
| Іл. 10 | Іл. 11 |
На підставі малюнку З. Галишинець зробив на своїй фірмі декілька комп’ютерних зображень в натуральну величину (Іл. 10-11). На двох Малий Державний Герб України був поміщений в нижній частині, як і у пропозиціях від управління, а на трьох інших (Іл. 12-14) я порадив перенести герб у верхню частину, через що напис назви оперативного командування дещо змінив форму.
| Іл. 12 | Іл. 13 | Іл. 14 |
Після узгодження деталей і кольору зображень у 1998 році в ТзОВ «Юля-Біотоп» нарукавні емблеми були виготовлені, в тому числі й у захисному варіанті для польової форми одягу (Іл. 15-17). Передані в Чернігів, їх стали носити генерали і офіцери управління Північного ОК (Іл. 18-19).
Емблема також широко застосовувалася у видавничій роботі (газета, буклети, грамоти і т. і.).
У червні 1999 року я розробив й проект нагрудного знаку управління Північного ОК, але він так і не був реально виготовлений (Іл. 21).
Така ж доля була й у розробленого у цей самий час проекту відзнаки командувача Північного ОК «За заслуги».
Пізніше, вже на початку 2000-х років, в Харкові стали виготовляти й гаптовані зразки нарукавної емблеми Північного оперативного командування (Іл. 24-25).
2000 року, у березні місяці, з Києва прийшла вказівка розробити і подати проекти нарукавної емблематики оперативних командувань. Я зайнявся цим, і зробив декілька ескізів, в тому числі, й для Північного ОК (Іл. 26-28). Цікаво, що для емблеми кожного з оперативних командувань я запропонував робити облямівку різного кольору (синя – для Західного ОК, червона – для Південного ОК і зелена – для Північного ОК). Зелений колір облямівки Північного ОК співпав з зеленим щитом нинішньої нарукавної емблеми ОК «Північ»!
Але ідея заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України з виховної роботи генерал-майора Л. Жижки полягала у максимальній уніфікації нарукавної емблематики командування Сухопутних військ і оперативних командувань. Тому з його подачі було запропоновано використовувати у всіх оперативних командуваннях існуючу на той час нарукавну емблему командування Сухопутних військ, лише додаючи до неї додаткову дужку зверху з назвою оперативного командування. Але це не було підтримано ні у Львові, ні в Одесі, ні в Чернігові (Іл. 29). Не був підтриманий й інший варіант, який я пропонував у загальній системі з розробленою емблемою Сухопутних військ, як окремого виду Збройних Сил (Іл. 30).
2003 року, на виконання директиви начальника Генерального штабу № ВГС/20 від 25 січня 2003 року (директива начальника штабу Головного командування Сухопутних військ № 116/11/826 від 30 січня 2003 року) проект нарукавної емблеми управління Північного ОК був поданий на розгляд Воєнно-геральдичної служби Генерального штабу Збройних Сил України. До нього додавалося зображення реальної емблеми (гаптованої). Але підтримки у фахівців Воєнно-геральдичної служби ця емблема, на жаль, не знайшла…
Розповідаючи про нарукавну емблематику управління Північного ОК, неможливо не згадати й про символіку підрозділу, існування якого було напрямку пов’язане з цим органом військового управління. Мова йде про 314-й окремий батальйон охорони і обслуговування управління (обоо) Північного ОК. Розробка для нього нарукавної емблеми почалася одночасно з проектами символіки Північного ОТК, 29 грудня 1996 року. Підготовлений мною проект відтворював специфіку діяльності цієї частини, тоді ще роти, яка, одночасно з перетворенням 1-го АК у Північне ОТК була переформована у 314-й обоо (Іл. 31). Але практичних дій стосовно цього проекту тоді не відбулося.
7 січня 1998 року З. Галишинець, перебуваючи у Чернігові, отримав від солдат батальйону намальовані ними пропозиції щодо власної нарукавної емблеми (Іл. 32-36).
На фірмі почалася робота по відпрацюванню емблеми, однак і ця праця не закінчилася реально виготовленими зразками. Лише 22 лютого 2000 року З. Галишинець отримав з батальйону відпрацьований там проект нарукавної емблеми (у кольоровому та захисному варіантах) з проханням виготовити його для бійців частини (Іл. 37-38).
Після невеликих змін (цифру номеру батальйону перенесли зі стрічки кольорів Державного Прапора України на поле нашивки, а Малий Державний Герб України зайняв подобаючи йому місце вгорі) нарукавну емблему стали виготовляти з 6 березня 2000 року (Іл. 39-40). Захисних варіантів емблеми так ніколи і не виготовили, вся носили лише кольорові.
Перетворення управління Північного ОК у Територіальне управління «Північ» супроводжувалося й змінами у його нарукавній символіці. Але тепер вже в самому управлінні було підготовлені відповідні зміни, що свідчить, що до цього часу геральдична (символічна) культура офіцерів Збройних Сил України значно виросла, в чому автор бачить заслугу Українського геральдичного товариства і його членів. Для виготовлення нового варіанту нарукавної емблеми до Львова в ТзОВ «Юля» з Чернігова передали готовий малюнок, який був зміненою попередньою нарукавної емблемою управління Північного ОК.
Зміна завдань і зміна адміністративних кордонів нового органу управління призвела до зміни гербів на емблемі. По-перше, тепер це вже були герби областей України, а не історичних земель, а, по-друге, їх кількість змінилася. Правда, у первісному малюнку герби областей перемежались гербами обласних міст (конкретно - Черкас) (Іл. 41). Цей недолік ми з З. Галищинцем виправили, і в результаті на фірмі підготували чотири варіанти нарукавної емблеми Територіального управління «Північ» (Іл. 42-45).
Після узгодження з офіцерами управління 5 квітня 2006 року виготовили перші зразки (Іл. 46). На жаль, працівниці помилилися у зображенні герба Черкаської області, тому 13 квітня 2006 року зробили новий, правильний зразок, у тому числі й захисні (Іл. 47-48).
Як і у випадку з нарукавними емблемами управління Північного ОК, вже 5 червня 2006 року в ТзОВ «Арт» у Харкові виготовили гаптований зразок емблеми (Іл. 49). В наступні часи такі емблеми стали виготовляти й у Львові, в ТзОВ «Символіка» (Іл. 50). При чому завдяки професійній роботі комп’ютерного дизайнера фірми Романа Крупа і директора Василя Лиса, які виготовлення емблеми у Львові значно переважала харківський варіант.
З перетворенням Північного ОК у Територіальне управління «Північ» 314-й обоо знову був перетворений на 55-у окрему роту охорони і обслуговування (ороо). Тому З. Галишинець 16 жовтня 2004 року привіз з робочої поїздки до Чернігова новий малюнок нарукавної емблеми роти, підготовлений самими військовослужбовцями. Він і став виготовлятися без змін для солдатів, сержантів і офіцерів підрозділу (Іл. 51-53).
Такою й була історія та нарукавна емблематика Північного ОТК, Північного ОК, Територіального управління «Північ». Такою вона й назавжди залишиться в історії Збройних Сил України.
Підпишись на Ukrmilitary у Twitter »»
Читати також:
