Північне оперативне командування (Північне ОК) Сухопутних військ Збройних Сил України, про історію та символіку якого, власно, і йдеться мова у цьому матеріалі, було утворене 1996 року у вигляді управління Північного оперативно-територіального командування (Північний ОТК) на базі управління і штабу 1-го армійського корпусу Одеського військового округу Сухопутних військ Збройних Сил України, розташованого у Чернігові.
Але дуже цікаво, що офіційна історія Північного ОК, створена вже в часи незалежності України (мова про виданий у Чернігові буклет до ювілею об’єднання1), чомусь починається зі створення в Російській імперії у 1862 році Київського військового округу, який, власно кажучи, жодного відношення до історії цього формування не має.
__________
1 Буклет: «Північне оперативне командування», виданий у Чернігові вочевидь 2000 року (він не має дати видання), сторінка 3.
1. Київський військовий округ (1945-1957 рр.)
На справді українське загальновійськове об’єднання Сухопутних військ має пряме відношення до історії не російського імперського, а радянського Київського військового округу (ІІІ-го формування; Київський ВО), який був в черговий раз утворений 1943 року після того, як в ході операцій Червоної армії в Україні в ході Другої світової війни німецькі війська були відкинуті з території Київської, Черкаської та Житомирської областей. Далі в округ увійшли і завойовані області Західної України, які входили до складу Київського військового округу до створення у Рівному Львівського військового округу у 1944 році.
Станом на травень 1945 року Київський військовий округ практично не мав у своєму складі військ. Основою округу були запасні дивізії та полки, навчальні заклади, заклади і установи тилу, заводи, бази і склади для забезпечення фронту всім необхідним, медичні заклади для лікування поранених. Також округ забезпечував транспорті комунікації з західними областями України та з територією тих країн Східної і Центральної Європи, де вели бойові дії Червона армія у 1944-1945 роках, тому у складі округу були залізничні війська, дорожні частини та комендантські підрозділи для підтримання комунікації у робочому стані.
Станом на 1 травня 1945 року в Київському військовому окрузі перебували 55-й гвардійський гаубичний та 472-й гаубичний артилерійські полки, 70-а зенітно-артилерійська дивізія (у складі 1997-го, 2001-го, 2005-го та 2009-го зенітно-артилерійських полків), а також частини ВПС та ППО (7-й корпус ППО, 84-а дивізія ППО Західного фронту ППО)2.
__________
2 Боевой состав Советской армии. Часть V. (Январь – сентябрь 1945 г.). – Москва: Воениздат, 1990. – С. 172, 179.
Після капітуляції Німеччини у Другій світовій війні 8 травня 1945 року розпочалася нова передислокація військ Червоної армії, викликана формуванням нових стратегічних угруповань – Груп військ за кордонами СРСР на території завойованих країн (Польщі, Німеччини, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії). Зайві армії, корпуси та дивізії гігантської Червоної армії або розформовувалися на місці (для доукомплектування тих дивізій, що залишалися), або переводилися на територію Радянського Союзу і вже там припиняли своє існування. Частина цих об’єднань і з’єднань залишалися у складі військ територіальних округів СРСР, створюючи нові угруповання резерву.
Але 1945 року на територію Київського військового округу війська для розформування майже не переводилися, так як більшість з них поступала на розформування до Харківського військового округу (ХВО), створеного наказом Народного комісара оборони СРСР від 25 вересня 1943 року. Влада Харківського ВО у 1945 році розповсюджувалася на Харківську, Ворошиловградську (Луганську), Сталінську (Донецьку), Полтавську, Сумську, Чернігівську, Дніпропетровську та Запорізьку області, тобто, на більшу частину України, а також на Кримську автономну РСР у складі тоді Російської СФРР3.. Але навесні 1946 року ХВО спочатку був перетворений на Харківський територіальний військовий округ у підпорядкування Київського військового округу, а далі, до кінця того ж року, розформований. При цьому всі його війська були передані до складу Київського військового округу.
Тож 30 грудня 1945 року, ще у складі Харківського військового округу, першим був розформований 124-й стрілецький корпус (управління у місті Миргороді), який був переведений в Україну з 50-ї армії 3-го Білоруського фронту4, разом зі своїми дивізіями, які припинили існування дещо раніше – 14 грудня 1945 року. Це були 51-а стрілецька Вітебська Червонопрапорна ордена Суворова ІІ-го ступеня дивізія (ІІ-го формування) у Пирятині, 208-а стрілецька Кенігсбергська Червонопрапорна дивізія (ІІ-го формування; точне місце дислокації наразі невідоме) та 216-а стрілецька Сіваська Червонопрапорна орденів Суворова і Кутузова ІІ-го ступеня дивізія (ІІ-го формування; також поки не встановлено точно, де вона дислокувалася). Розформували й підрозділи забезпечення корпусу: 109-й окремий батальйон зв’язку, 27-й окремий саперний батальйон, 288-а польова авторемонтна база, 2913-а військово-поштова станція та відділ контррозвідки «Смерш» при управління корпусу зі своїм окремим стрілецьким взводом. Скоріше за все, у складі корпусу була й корпусна артилерійська бригада, але про неї дані наразі відсутні.
__________
3 Советская военная энциклопедия. Том 8. – Москва: Воениздат, 1980. – С. 364.
4 Боевой состав Советской Армии. Часть V (январь – сентябрь 1945 года). – М., 1990. – С. 151.
Також 30 грудня 1945 року розформували 81-й стрілецький Кенігсбергський корпус (управління у місті Ромни), який також прибув в Україну з 50-ї армії 3-го Білоруського фронту5. Разом з корпусом 14 грудня 1945 року розформували 2-у стрілецьку Мазурську ордена Кутузова дивізію (IV-го формування) у Ніжині, 307-у стрілецьку Новозибківську Червонопрапорну орденів Суворова і Кутузова дивізію у Конотопі, 343-ю стрілецьку Білостоцьку Червонопрапорну ордена Кутузова дивізію в Сумах, 968-й окремий батальйон зв’язку, 726-й окремий саперний батальйон, 357-у польову авторемонтну базу, 3848-у військово-поштову станцію та відділ контррозвідки «Смерш» при управління корпусу зі своїм окремим стрілецьким взводом. Аналогічно, про існування у його складу корпусної артилерійської бригади поки що невідомо.
__________
5 Боевой состав Советской Армии. Часть V (январь – сентябрь 1945 года). – М., 1990. – С. 151.
До Харківського військового округу перекинули6 й 116-й стрілецький корпус (станом на 1 травня 1945 року корпус входив до 2-ї ударної армії 2-го Білоруського фронту7), який розмістили у Дніпропетровську. До складу корпусу входили 86-а стрілецька Тартуська дивізія (ІІ-го формування: 169-й, 284-й Червонопрапорний та 330-й стрілецькі полки, окремий навчальний стрілецький батальйон, 381-а артилерійська бригада у складі навчальної батареї, 248-го пушкового та гаубичного (номер невідомий) артилерійський полків, 622-го мінометного полку, 128-го окремого винищувально-протитанкового артилерійського дивізіону та 921-го окремого зенітно-артилерійського дивізіону, 367-й окремий батальйон зв’язку, 120-й окремий саперний батальйон та інші підрозділи), яка стояла у Харкові, 321-а стрілецька Чуднівсько-Дновська Червонопрапорна дивізія (ІІІ-го формування: 72-й, 74-й та 79-й стрілецькі полки, окремий навчальний стрілецький батальйон, 383-тя артилерійська бригада у складі навчальної батареї, 986-го пушкового та 423-го гаубичного артилерійських полків, 571-го мінометного полку, 38-го окремого винищувально-протитанкового артилерійського дивізіону та 923-го окремого зенітно-артилерійського дивізіону, 257-й окремий батальйон зв’язку, 253-й окремий саперний батальйон та інші підрозділи) у Дніпропетровську, 326-а стрілецька Рославльська Червонопрапорна дивізія також у Дніпропетровську (1097-й Гданський, 1099-й ордена Суворова ІІІ-го ступеня та 1101-й стрілецькі полки, окремий навчальний стрілецький батальйон, 382-а артилерійська бригада у складі 888-го пушкового ордена Кутузова ІІІ-го ступеня та гаубичного (номер невідомий) артилерійських полків, 623-го мінометного полку, 294-го окремого винищувально-протитанкового артилерійського дивізіону та 922-го окремого зенітно-артилерійського дивізіону, 776-й окремий батальйон зв’язку, 605-й окремий саперний батальйон та інші підрозділи), а також 302-а корпусна артилерійська бригада (378-й пушковий та 538-й гаубичний артилерійські полки, 650-й окремий розвідувальний артилерійський дивізіон), 961-й окремий батальйон зв’язку, 55-й окремий саперний батальйон, 394-у польову автомобільну ремонтну базу, 3924-у військово-поштову станцію та відділ контррозвідки «Смерш» з окремим стрілецьким взводом. У 1946 році і цей корпус зі своїми дивізіями (за винятком 86-ї стрілецької дивізії) і частинами був розформований.
__________
6 Тут ми досліджуємо лише ті об’єднання і з’єднання Харківського військового округу, які були розташовані на території, на якій з 1957 року розташувалася 6-а гвардійська танкова армія. Інші будуть досліджені у праці, присвяченій 1-й гвардійській загальновійськовій армії Київського військового округу у місті Чернігові.
7 Боевой состав Советской Армии. Часть V (январь – сентябрь 1945 года). – М., 1990. – С. 153.
Наступним став перекинутий до Харківського військового округу 69-й стрілецький Мазурський корпус (станом на 1 травня 1945 року корпус входив до 50-ї армії 3-го Білоруського фронту)8, управління якого розмістили у Ворошиловграді (Луганську). Корпус включав 110-у стрілецьку Верхньодніпровську дивізію (ІІІ-го формування, у Ворошиловграді-Луганську: 1287-й, 1289-й та 1291-й стрілецькі полки, окремий навчальний стрілецький батальйон, 582-а артилерійська бригада у складі навчальної батареї, 971-го пушкового та 2286-го гаубичного артилерійських полків, 762-го мінометного полку, 200-го окремого винищувально-протитанкового артилерійського дивізіону та 1147-го окремого зенітно-артилерійського дивізіону, 847-й окремий самохідний дивізіон СУ-76, 162-й окремий батальйон зв’язку, 463-й окремий саперний батальйон та інші підрозділи), 153-ю стрілецьку Смоленську Червонопрапорну ордена Кутузова ІІ-го ступеня дивізію (ІІІ-го формування, у Ворошиловграді (Луганську): 557-й. 563-й та 566-й стрілецькі полки, окремий навчальний стрілецький батальйон, 583-я артилерійська бригада у складі навчальної батареї, 1035-го пушкового та 2269-го гаубичного артилерійських полків, 763-го мінометного полку, 412-го окремого винищувально-протитанкового артилерійського дивізіону та 1148-го окремого зенітно-артилерійського дивізіону, 848-й окремий самохідний дивізіон СУ-76, 654-й окремий батальйон зв’язку, 334-й окремий саперний батальйон та інші підрозділи) та 324-у стрілецьку Верхньодніпровську Червонопрапорну дивізію (у місті Слов’янську: 1091-й, 1093-й та 1095-й стрілецькі полки, окремий навчальний стрілецький батальйон, 584-а артилерійська бригада у складі навчальної батареї, 887-го пушкового та 2270-го гаубичного артилерійських полків, 764-го мінометного полку, 299-го окремого винищувально-протитанкового артилерійського дивізіону та 1149-го окремого зенітно-артилерійського дивізіону, окремий самохідний дивізіон СУ-76, 775-й окремий батальйон зв’язку, 604-й окремий саперний батальйон та інші підрозділи), а також 973-й окремий батальйон зв’язку, 345-й окремий саперний батальйон, 407-у польову автомобільну ремонтну базу, 2866-у військово-поштову станцію та відділ контррозвідки «Смерш» з окремим стрілецьким взводом. 15 лютого 1946 року всі три дивізії корпусу розформували, після чого 6 травня 1946 року розформували й управління корпусу зі всіма його частинами забезпечення. Можливо, до складу корпусу входила також розформована 6 травня 1946 року 326-а корпусна артилерійська бригада (563-й гаубичний та 438-й пушковий артилерійські полки, 671-й окремий розвідувальний артилерійський дивізіон).
__________
8 Боевой состав Советской Армии. Часть V (январь – сентябрь 1945 года). – М., 1990. – С. 151.
З числа старих з’єднань Харківського та Київського військових округів 25 грудня 1945 року припинила існування 20-а запасна стрілецька дивізія (81-й, 132-й, 134-й, 148-й запасні стрілецькі полки та 79-й запасний артилерійський полк). Раніше, 31 липня 1945 року, розформували 6-у запасну стрілецьку дивізію (62-й, 144-й, 166-й та 168-й запасні стрілецькі полки та 41-й запасний артилерійський полк) та 8-й запасну стрілецьку дивізію (160-й, 163-й, 165-й та 242-й запасні стрілецькі полки і 80-й запасний артилерійський полк). 7 серпня 1945 року припинила існування 7-й запасний саперний полк,15 серпня 1945 року – 9-й окремий запасний полк зв’язку, 20 серпня 1945 року – 3-я окрема запасна інженерно-саперна бригада, 6-й окремий запасний інженерно-саперний полк та 10-й окремий запасний важкий понтонно-мостовий полк. 8 вересня розформували прибули з фронту 75-й самохідно-артилерійський Брестський Червонопрапорний полк та 1459-й самохідно-артилерійський Седлецький Червонопрапорний полк, 14 вересня 1945 року – 8-й запасний саперний полк, 20 вересня 1945 року – 51-й запасний артилерійський полк, 20 жовтня 1945 року – 59-й окремий полк резерву офіцерського складу та інші частини та заклади.
1946 року процес розформування у Харківському та Київському військових округах продовжився. 6 травня 1946 року розформували перекинуте в Україну управління 10-го артилерійського Сілезького корпусу прориву РГК, 27-у мінометну Ленінградську Червонопрапорну орденів Кутузова і Богдана Хмельницького бригаду, 25-у артилерійську Берлінську ордена Богдана Хмельницького дивізію прориву РГК, 9-у навчальну танкову Нікопольську бригаду, 50-й запасний танковий полк, 15 липня 1945 року – 52-у окрему інженерно-саперну Гатчинську двічі Червонопрапорну бригаду.
Крім того, протягом 1945-1946 років було розформовано масу інших частин, установ та закладів всіх родів військ.
З 1946 року розпочалося нове формування угруповання військ Київського військового округу. Можна припустити, що при цьому був великий вплив так званого «людського фактору». Справа в тому, що 1945 року в Київ з 4-го Українського фронту прибуло польове управління 1-ї гвардійської армії (ІІІ-го формування) на чолі з командувачем армії, генерал-полковником Андрієм Гречком.
Польове управління армії об’єднали з управлінням Київського військового округу, а Гречко став новим командувачем військ Київського ВО. Тому, можливо, пристрасть Гречка до гвардійців і призвела до того, що у цей час війська Київського військового округу сформувалися виключно з перекинутих в Україну гвардійських корпусів та дивізій.
Першим прибув у 1946 році з Центральної групи військ (І-го формування) 20-й гвардійський Будапештський стрілецький корпус (в/ч 31773), управління та штаб якого розмістили спочатку у місті Миргороді, далі перевели до Полтави, і в решті решт воно опинилося на постійну дислокацію у місті Біла Церква. Разом з ним прибули 121-й гвардійський окремий батальйон зв’язку (в/ч 36874), 46-а окрема саперна рота (в/ч 36571), яку перетворили на 894-й окремий саперний батальйон, 311-а польова авторемонтна база та 2739-а військово-поштова станція; у липні 1946 року. Вже у Полтаві, сформували 95-у окрему танко-ремонтну роту. У кінці війни, станом на 1 травня 1945 року, корпус, який входив до 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту, включав 5-у та 7-у гвардійські повітряно-десантні дивізії та 80-у гвардійську стрілецьку дивізію9. Але вже після закінчення бойових дій 80-а гвардійська стрілецька дивізія була передана до 21-го гвардійського стрілецького корпусу і залишилася в Австрії. Тому в Україну потрапили лише дві гвардійські повітряно-десантні дивізії, які відразу переформували у 112-у гвардійську стрілецьку Звенигородську Червонопрапорну ордена Суворова дивізію (з 5-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, в/ч 07048), яка стала у Полтаві, в далі була передислокована спочатку у Миргород, і далі у Білу Церкву, та 115-у гвардійську стрілецьку Черкаську Червонопрапорну ордена Богдана Хмельницького дивізію (з 7-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, в/ч 36895), яку розташували у Черкасах, далі – у місті Богодухів Харківської області. Третьою дивізією корпусу стала переведена з 25-го гвардійського стрілецького корпусу 7-ї гвардійської армії Центральної групи військ (І-го формування) 25-а гвардійська стрілецька Сінельниківсько-Будапештська Червонопрапорна орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізія (в/ч 03304) у Пирятині10.
__________
9 Боевой состав Советской Армии. Часть V (январь – сентябрь 1945 года). – М., 1990. – С. 168.
10 Боевой состав Советской Армии. Часть V (январь – сентябрь 1945 года). – М., 1990. – С. 165.
Наступним став 27-й гвардійський стрілецький корпус, який станом на 1 травня 1945 року входив до 7-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту (у складі 72-ї гвардійської, 141-ї, 375-ї та 409-ї стрілецьких дивізій)11. Корпус почали реформувати ще в Центральній групі військ (І-го формування). При цьому його 141-у, 375-у та 409-у стрілецькі дивізії передали до 49-го стрілецького корпусу Центральної групи військ, і до 10 червня 1945 року розформували на укомплектуванні інших дивізій Центральної групи військ. Тож в Україну корпус прибув з однією своєю 72-ю гвардійською стрілецькою Красноградською Червонопрапорною дивізією, та переданими до нього з 50-го стрілецького корпусу 1-ї гвардійської кінно-механізованої групи 2-го Українського фронту, 42-ю гвардійською стрілецькою Прилуцькою ордена Леніна Червонопрапорною ордена Богдана Хмельницького дивізією і 81-ю гвардійською стрілецькою Красноградською Червонопрапорною ордена Суворова дивізією, переданої з 24-го гвардійського корпусу 53-ї армії 2-го Українського фронту. Управління і штаб корпусу розташували у місті Ромни Сумської області (умовне найменування в/ч 61420). 72-а гвардійська стрілецька дивізія (в/ч 07224) стала у місті Суми, 42-а гвардійська стрілецька дивізія (в/ч 29410) – у місті Ніжині, а 81-а гвардійська стрілецька дивізія (в/ч 82622) – також у місті Суми.
__________
11 Боевой состав Советской Армии. Часть V (январь – сентябрь 1945 года). – М., 1990. – С. 151.
Третім корпусом, який перекинули в Україну до Київського військового округу, став розміщений у Дніпропетровську в кінці 1945 року 14-й гвардійський стрілецький корпус (в/ч 16155). До цього часу, на кінець бойових дій у травні 1945 року, корпус входив до 42-ї армії Ленінградського фронту12, і вів бої проти оточеного Курляндського угруповання німецьких військ. На час прибуття корпус включав 11-у стрілецьку Ленінградсько-Валгінську дивізію (яку розташували у Дніпропетровську), 288-у стрілецьку Дновську та 44-у стрілецьку Чуднівську Червонопрапорну дивізії, а також 83-й окремий гвардійський батальйон зв’язку (в/ч 24963), 65-й окремий гвардійський саперний батальйон (в/ч 25394), 376-у польову автомобільну ремонтну базу, 2377-у військово-поштову станцію, 1824-у польову касу Держбанку та відділ контррозвідки «Смерш» з окремим стрілецьким взводом. Вже 15 лютого 1946 року розформували 11-у, 44-у та 288-у стрілецькі дивізії. Замість них до корпусу тимчасово передали 86-у стрілецьку дивізію у Харкові з розформованого 116-го стрілецького корпусу Харківського військового округу, яку в подальшому також розформували до кінця 1946 року.
__________
12 Боевой состав Советской Армии. Часть V (январь – сентябрь 1945 года). – М., 1990. – С. 148.
Після розформування протягом 1945-1946 років частини корпусів та дивізій Київський військовий округ не мав у своєму складі армій (як тиловий округ за мобілізації він мав розгортати лише одну загальновійськову армію), тому його бойовий склад складали три згадані гвардійські стрілецькі корпуси (14-й, 20-й та 27-й), склад яких після 1946 року значно перетасували від того первинного складу, який вони мали на кінець 1946 року, коли прибували в Україну.
Тож, замість розформованих дивізій, бойовий склад 14-го гвардійського стрілецького корпусу у Дніпропетровську сформували наново, при чому тепер до його складу входили лише гвардійські дивізії. З прибулого з Австрії до Київського військового округу 20-го гвардійського стрілецького корпусу передали 115-у гвардійську стрілецьку Черкаську Червонопрапорну ордена Богдана Хмельницького дивізію, яка спочатку дислокувалася у Черкасах, а далі її перевели до Дніпропетровська. З 27-го гвардійського стрілецького корпусу перевели до Дніпропетровська 42-у гвардійську стрілецьку Прилуцьку ордена Леніна, Червонопрапорну, ордена Богдана Хмельницького дивізію, яка до того дислокувалася у місті Ніжині. Третьою дивізією корпусу мала стати, відповідно до нового організаційного штату стрілецьких корпусів Червоної армії (яка з квітня 1946 року стала іменуватися Радянською армією), механізована дивізія. Цю дивізію перевели 1947 року з Південної групи військ (І-го формування), з Болгарії, і нею стала 4-а гвардійська механізована Сталінградська Червонопрапорна орденів Суворова і Кутузова дивізія, яка до того стояла у Софії. Її розмістили у місті Ворошиловграді (Луганську). Подальша доля цього з’єднання пов’язана з 6-ю гвардійською танковою армією, яка, після розформування 14-го гвардійського стрілецького корпусу у 1957 році, того ж року прибула на його місце. Тому детально історія дивізій цього корпусу, які були перетворені на танкові і мотострілецькі, автор планує розглянути в окремій праці, присвяченій історії 6-ї гвардійської танкової армії – 6-го армійського корпусу Збройних Сил України – оперативного командування «Південь» (І-го формування).
А тут лише розглянемо долю ще двох інших гвардійський стрілецьких корпусів, яким було призначено після їх розформування передати свої дивізії до створеної в Україні, у місті Чернігові, 1-ї загальновійськової армії Київського військового округу – предмету нашого дослідження.
Київський військовий округ був тиловим, тому 1946 року практично щодо всіх його стрілецьких дивізії було прийняте рішення перетворити їх на окремі стрілецькі бригади, мобілізаційні формування, які при потребі знову швидко ставали дивізіями. Новий штат стрілецького корпусу, як вже було згадано раніше, повинен був мати дві стрілецькі дивізії та одну механізовану дивізію. Тому, одночасно з переформуванням гвардійський стрілецьких дивізій у окремі гвардійські стрілецькі бригади, в округ перекидали або переформовували з стрілецьких дивізій необхідні для цих трьох корпусів механізовані дивізії. Зрозуміло, що всі вони також були гвардійськими!
20-й гвардійський стрілецький Будапештський корпус при згаданій перетасовці дивізій отримав свій новий постійний склад у вигляді 72-ї гвардійської стрілецької Красноградської Червонопрапорної дивізії, передислокованої з Сум до міста Біла Церква, 112-ї гвардійської стрілецької Звенигородської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії, яку з Полтави перевели спочатку до Миргорода, а далі – до Білої Церкви. Третьою дивізією мала бути механізована, тому з Центральної групи військ (І-го формування) до України перевели 41-у гвардійську стрілецьку дивізію, яку перетворили на 18-у гвардійську механізовану Корсуньсько-Дунайську ордена Суворова дивізію. Раніше, станом на 1 травня 1945 року, ця дивізія входила до складу 21-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту13. В Україні ця дивізія (в/ч 43128) опинилася у місті Черкаси.
__________
13 Боевой состав Советской Армии. Часть V (январь – сентябрь 1945 года). – М., 1990. – С. 168.
Того ж 1946 року 72-а гвардійська стрілецька дивізія стала 7-ю окремою гвардійською стрілецькою Красноградською Червонопрапорною бригадою, а 112-а гвардійська стрілецька у квітні 1947 року – 12-ю окремою гвардійською стрілецькою Звенигородською Червонопрапорною ордена Суворова бригадою. У 1953 році всі ці бригади знову стали гвардійським стрілецькими дивізіями з попередніми номерами і регаліями.
27-й гвардійський стрілецький корпус також отримав нову організацію. Тепер він складався з 81-ї гвардійської стрілецької Красноградської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії у Конотопі; 75-ї гвардійської стрілецької Бахмацької двічі Червонопрапорної ордена Суворова дивізії (в/ч 24537), яка була розташована у Харкові. Третьою механізованою дивізією стала переформована з 25-ї гвардійської стрілецької дивізії 38-а гвардійська механізована Сінельниківсько-Будапештська Червонопрапорна орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізія в Лубнах.
1946 року 81-а гвардійська стрілецька дивізія була перетворена на 9-у окрему гвардійську стрілецьку Красноградську Червонопрапорну ордена Суворова бригаду, а 75-а гвардійська – на 17-у окрему гвардійську стрілецьку Бахмацьку двічі Червонопрапорну ордена Суворова бригаду (в/ч 24537), яку з Харкова перевели до міста Чугуєва, неподалік Харкова. У 1953 році всі ці бригади знову стали гвардійським стрілецькими дивізіями з попередніми номерами і регаліями.
Можливо, у планах радянського військового керівництва було сформувати ще один стрілецький корпус на Сході України, в Артемівську або Донецьку, так як у 1953-1954 була спроба переформувати 75-у гвардійську стрілецьку дивізію в Чугуєві у 64-у гвардійську механізовану. Але ці плани (якщо вони були) не реалізували, і це переформування у 64-у гвардійську механізовану дивізію у 1954 році не закінчилося повністю, так як у 1954 році її стали переформовувати вже у 14-у гвардійську важку танкову дивізію, яка переходила у підпорядкування командувача військ Київського військового округу. Це була ідея сталінського радянського полководця – Г. Жукова, який саме тоді, 1953 року, після смерті Сталіна став спочатку першим заступником Міністра оборони, а з 1955 по 1957 роки – Міністром оборони Радянського Союзу. Вірний своєму правилу воювати ударами в лоб угрупованнями, сили яких переважали ворога у 4-5 разів, без складних маневрів, для цього він і запропонував створити у сухопутних військах спеціальні важкі танкові дивізії прориву, які мали лише одне завдання – прорвати оборону противника. Тому була запропонована цікава структура цих дивізій, з трьома важкими танковими полками, але без будь якої артилерії (більш детальну інформацію про це з’єднання читач знайде у праці про історію 6-ї гвардійської танкової армії – 6-го армійського корпусу Збройних Сил України).
Таким основний бойовий склад Київського військового округу зберігався до того часу, коли в Сухопутних військах Радянського Союзу 1956 року відбулася кардинальна реформа. В результаті механізовані війська, як окремий род військ, були скасовані, а всі механізовані дивізії переформовували у танкові або мотострілецькі. Також всі стрілецькі дивізії стали мотострілецькими.
А, головне, була повністю скасована корпусна ланка в сухопутних військах, і всі дивізії тепер входили до складу танкових і загальновійськових армії.
Для Київського військового округу це означало створення у його складі двох армій: 1-ї загальновійськової у Чернігові, на базі польового управління Окремої механізованої армії, яке виводилося з Румунії та 6-ї гвардійської танкової армії, управління якої перевели до Дніпропетровська з Забайкальського військового округу. Тому всі дивізії були переформовані і розподілені між цими двома арміями Київського військового округу. Темою нашого дослідження є саме 1-а загальновійськова армія, яка й стала після 1991 року у незалежній Україні 1-м армійським корпусом та Північним ОК.
1-а гвардійська загальновійськова армія (IV-го формування)
Сама історія виникнення 1-ї гвардійської армії в Україні вельми заплутана і насправді штучно створена радянськими істориками-політкомісарами. Справа в тому, що об’єднання під назвою «1-а гвардійська армія» в Червоній армії створювали чотири рази, і, у всіх випадках, без будь якого зв’язку їх історій між собою.
1-а гвардійська армія (І-го формування) була утворена у серпні 1942 року шляхом перейменування управління 2-ї резервної армії, і включала 5 гвардійських стрілецьких дивізій: 37-у, 38-у, 39-у, 40-у та 41-у. Ці дивізії були переформовані з повітряно-десантних корпусів Червоної армії, які не було можливості застосувати за призначенням, а битва під Сталінградом потребувала все нових і нових дивізій через величезні втрати радянських військ в боях. Але 15 жовтня 1942 року армія передала свої дивізії до 24-ї армії, а управління, виведене тимчасово до військ Резерву Ставки Верховного головнокомандувача (Резерву СВГК), в кінці жовтня того ж року було обернене на формування польового управління Південно-Західного фронту14.
1-а гвардійська армія (ІІ-го формування) була створена у листопаді 1942 року перейменуванням управління 63-ї армії у складі 4-го та 6-го гвардійських стрілецьких корпусів, 1-го гвардійського механізованого корпусу та 1-ї, 153-ї та 197-ї стрілецьких дивізій. Вона брала участь в боях під Сталінградом і 5 грудня 1942 року була перейменована на 3-у гвардійську армію15.
1-а гвардійська армія (ІІІ-го формування) була створена у грудні 1942 року з військ оперативної групи Південно-Західного фронту, а її управління – з управління 4-ї резервної армії. Армія включала на початку свого існування 4-й та 6-й гвардійські стрілецькі корпуси, 18-у танковий корпус та 153-ю стрілецьку дивізію. Ця, третя за рахунком армія під цією назвою, пройшла всю Другу світову війну, в тому числі по території України у складі спочатку 1-го Українського фронту, а з 1944 року – у складі військ 4-го Українського фронту. Війну армія закінчила у Празькій операції в Чехословаччині у травні 1945 року16. Саме з цією армією пов’язали офіційну історію української 1-ї гвардійської армії в Чернігові. Але, насправді, 1-а гвардійська армія (ІІІ-го формування) після війни була розформована і припинила своє існування. Польове управління 1-ї гвардійської армії (ІІІ-го формування), яке очолював генерал-полковник Антон Гречко, була переведене до Києва і об’єднане з управлінням тогочасного Київського військового округу в єдине управління оновленого Київського ВО.__________
14 Советская военная энциклопедия. Том 2. – Москва: Воениздат МО СССР, 1976. – С. 486.
15 Советская военная энциклопедия. Том 2. – Москва: Воениздат МО СССР, 1976. – С. 486-487.
16 Советская военная энциклопедия. Том 2. – Москва: Воениздат МО СССР, 1976. – С. 487.
Знову у складі Радянської армії загальновійськова армія з номером «1» з’явилася лише у серпні 1958 року, коли до Чернігова з Румунії протягом кінця 1957 – початку 1958 року перевели управління Окремої механізованої армії з її військами (серед яких була й 25-а гвардійська механізована дивізія - майбутня 37-а-17-а гвардійська танкова дивізія, розташована у Кривому Розі і передана до складу 6-ї гвардійської танкової армії). Окрема механізована армія була спадкоємцем не 1-ї гвардійської армії, а 3-го Українського фронту. Вона була створена 20 грудня 1947 року на базі розформованого управління Південної Групи військ (І-го формування), сформованого відразу після війни за директиви Ставки ВГК № 11098 від 29 травня 1945 року на території Румунії, (управління – у місті Келераши). Це управління створювали на базі польового управління 3-го Українського фронту (сформоване вперше у кінці червня – на початку липня 1942 року як управління 2-ї Резервної армії, 7 серпня 1942 року перетворене на польове управління 1-ї гвардійської армії (І-го формування). 15 жовтня 1942 року це управління було переформоване в польове управління Південно-Західного фронту (ІІ-го формування), який 20 жовтня 1943 року отримав нову назву – 3-й Український фронт). Спочатку до цієї групи військ входило декілька армії, розташованих на території Румунії та Болгарії, у тому числі новостворена 10-а механізована армію. В подальші роки, при скороченні контингенту радянських військ в Румунії і виводу військ з Болгарії на базі польового управління Південної групи військ (І-го формування) та польового управління 10-ї механізованої армії створили єдине польове управління Окремої механізованої армії в Румунії. Саме воно й було виведене в Україну і розташувалося у місті Чернігові (отримавши умовне найменування в/ч 11705). Разом з управлінням прибув до Чернігова до серпня 1958 року й 3-й окремий Криворізький орденів Богдана Хмельницького, Червоної Зірки та Захисту Батьківщини (Румунської Народної Республіки) полк зв’язку (в/ч 59261).
Відповідно до прийнятої на цей час реформи Сухопутних військ СРСР (яка ліквідувала механізовані війська у складі Сухопутних військ СРСР), переведене управління було перейменоване на 1-у загальновійськову армію (в/ч 11705) у місті Чернігові. Гвардійського звання вона, як об’єднання, створене після війни, не отримала. І лише значно пізніше (можливо, у 1965 році) за рішенням радянського військово-політичного керівництва армія отримала це гвардійське звання і стала 1-ю гвардійською загальновійськовою армією. Вірогідно, крім бажання мати у складі Київського військового округу геть всі об’єднання і з’єднання виключно гвардійські, це було пов’язане і зі спогадами, що управління Київського військового округу колись таки було 1-ю гвардійською армією (І-го формування). Проте, це було порушенням правил надання об’єднання, з’єднанням і військовим частинам гвардійських звань, так як таке почесне найменування вони могли отримати лише за заслуги у бойових діях, або при переформуванні частин, які вже раніше отримали гвардійське звання (3-й Український фронт, а тим більше, Південна група військ (І-го формування), такого звання ніколи не мали!). З цього часу й виник міф про те, що 1-а гвардійська армія в Чернігові нібито «брала участь у визволенні України» в ході Другої світової війни (реально ця місія належала 3-му Українському фронту).
З переводом до України склад військ нової армії сформували заново. Після розформування 1957 року 14-го, 20-го та 27-го гвардійських стрілецьких корпусів їх дивізії й передали до 1-ї загальновійськової армії та до 6-ї гвардійської танкової армії
До складу 1-ї загальновійськової армії потрапили 72-а гвардійська мотострілецька Красноградська Червонопрапорна дивізія (в/ч 07224) у Білій Церкві (переформована 1957 року з гвардійської стрілецької), 115-а гвардійська мотострілецька Синельниківсько-Будапештська Червонопрапорна орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізія (в/ч 03304) в Лубнах (перетворена 1957 року з 38-ї гвардійської механізованої), 81-а гвардійська мотострілецька Красноградська Червонопрапорна ордена Суворова дивізія (в/ч 82622) у Конотопі (переформована з гвардійської стрілецької) та 41-а гвардійська танкова Корсунсько-Дунайська ордена Суворова дивізія (в/ч 43128) в Черкасах (переформована з 18-ї гвардійської механізованої).
4-а гвардійська мотострілецька дивізія (перетворена з гвардійської механізованої) у Ворошиловграді (Луганську) стала окремою дивізією у підпорядкуванні командувача військ Київського військового округу.
115-а гвардійська та 42-а гвардійська стрілецькі дивізії були передані до 6-ї гвардійської танкової армії і перетворені у танкові. Пізніше до них приєдналася й 75-а (14-а) гвардійська танкова дивізія у Чугуєві, перетворена після усунення з посади Міністра оборони СРСР у 1957 році Г. Жукова з важкої танкової у просто танкову дивізію у складі 6-ї гвардійської танкової армії.
Але наша розповідь лише про історію 1-ї загальновійськової армії в Україні у складі Київського військового округу.
В ході розвитку Сухопутних військ в СРСР вже до 1953 року загальновійськова армія, яка отримала після війни нове озброєння і транспорт (в тому числі й бронетранспортери, який раніше радянська піхота не мала), перетворилася на практично механізоване об’єднання, спроможне успішно вирішувати складні оперативні завдання як у наступальних, так і в оборонних операціях. Це стирало різницю між механізованими та стрілецькими дивізіями, і стало одним з головних факторів, який привів до ліквідації механізованих військ в Сухопутних військах СРСР як окремого роду військ. Правда, радянським дивізіям бракувало сучасних зенітних засобів, інженерної техніки і засобів зв’язку17.
__________
17 Павловский И.Г. Сухопутные войска СССР. Зарождение. Развитие. Современность. – Москва: Военное издательство, 1985. – С. 209-210.
Потужність Сухопутних військ у цей час в першу чергу складала артилерія. Основою артилерії Київського військового округу була 5-а гвардійська артилерійська Сталінградська Червонопрапорна ордена Суворова дивізія прориву (перетворена 20 червня 19453 року з 19-ї важкої артилерійської дивізії), яка прибула в Україну з 9-го артилерійського корпусу 2-го Українського фронту18. До складу дивізії входили станом на 1945 рік 17-а гвардійська пушкова артилерійська бригада (259-й гвардійський пушковий артилерійський та 260-й гвардійський пушковий артилерійський полки), 95-а важка гаубична артилерійська бригада, 18-а гвардійська гаубична артилерійська бригада великої потужності (ВП), 71-а легка артилерійська бригада, 67-а гаубична артилерійська Ленінградська ордена Кутузова ІІ-го ступеня бригада (1039-й, 1211-й та 1227-й гаубичні артилерійські полки), 27-а мінометна Ленінградська Червонопрапорна орденів Кутузова і Богдана Хмельницького бригада (ІІ-го формування, 251-й, 254-й та 257-й мінометні полки), 721-й автотранспортний батальйон, 525-а медико-санітарна рота, 504-а польова автомобільна ремонтна база, 119-а польова артилерійська ремонтна майстерня та 3098-а польова поштова станція (в/ч пп 25750). Також після розформування 25-ї артилерійської дивізії прориву РГК з її складу до 5-ї гвардійської артилерійської дивізії передали 179-у гаубичну артилерійську бригаду, яку переформували у 706-й гаубичний артилерійський полк (в/ч 38291, у Білій Церкві).
__________
18 Боевой состав Советской армии. Часть V. (Январь – сентябрь 1945 г.). – Москва: Воениздат, 1990. – С. 167.
Управління дивізії (в/ч 25750) спочатку дислокувалося у Харкові, далі – у Фастові, потім у Києві і нарешті було переведене у Лубни. 1 червня 1962 року дивізію розформували, а її нагороди і регалії передали новосформованій 185-й гвардійській ракетній Сталінградській Червонопрапорній ордена Суворова бригаді (в/ч 25750) у Лубнах, яку 10 липня 1965 року перевели до Прикарпатського військового округу, у смт Ємільчине Житомирської області. Звідти вона 12 грудня 1968 року була переведена до Центральної групи військ (ІІ-го формування) у Чехословаччину.
В ході скорочення (27-а мінометна бригада, 95-а важка гаубична артилерійська бригада і 71-а легка артилерійська бригада були розформовані) і переформувань відбулися наступні зміни:
– 17-а гвардійська пушкова артилерійська бригада була переформована у 714-й гвардійський важкий гаубичний артилерійський полк у Павлограді (в/ч 77070), а далі полк перевели до Білої Церкви і до Києві. Там полк знову переформували у 17-у гвардійську важку гаубичну бригаду руйнування (в/ч 77070) у Києві, і у червні 1960 року розформували (на укомплектування 185-ї гвардійської ракетної бригади);
– 18-а гвардійська гаубична артилерійська бригада ВП стала 722-м гвардійським гаубичним артилерійським полком ВП у Харкові (в/ч 24478), звідки вів був переведений у Фастів, далі – у Київ, і нарешті, у Переяслав-Хмельницький. Там полк знову був перетворений на 18-у гвардійську важку гаубичну артилерійську бригаду ВП (в/ч 24478), переведену у смт Гончарівське Чернігівської області. У червні 1961 року бригаду розформували;
– 67-у гаубичну артилерійську бригаду перетворили на 700-й гаубичний артилерійський полк у Дніпропетровську, а далі у Білій Церкві (в/ч 32188). Далі полк переформували у 67-у гаубичну артилерійську Ленінградську ордена Кутузова ІІ-го ступеня бригаду (в/ч 32188) у Білій Церкві, яку далі перевели у Києв. У червні 1960 року бригаду розформували, а її нагороду і почесне найменування передали новосформованій 107-й ракетній Ленінградській ордена Кутузова бригаді (в/ч 64177) у Кременчуку Полтавської області, яку передали до складу 6-ї гвардійської танкової армії. У вересні 1961 року бригада відправилася у Південну групу військ (ІІ-го формування), звідки повернулася у 6-у гвардійську танкову армію у грудні 1967 року (при цьому їй змінили умовне найменування на в/ч 33552);
– також в дивізію був переданий 706-й гаубичний артилерійський полк у Білій Церкві (в/ч 38291), далі переведений до Києва Його знову переформували у 179-у кадр гаубичної артилерійської бригади у Києві, а у червні 1960 року розформували на укомплектування 185-ї гвардійської ракетної бригади.
– в дивізію передали й 81-й мінометний полк (в/ч 03717), розташований у місті Змієві Харківської області, який далі перевели до Фастова, Києва, і остаточно – до селища Семиполки Броварського району Київської області. Далі полк перетворили на 8-у мінометну бригаду (в/ч 03717) у Семиполках, яку у січні 1960 року розформували;
– до складу дивізії потрапив й 78-й важкий мінометний полк руйнування (в/ч 41401) у Дніпропетровську, далі переведений до Фастова і Білої Церкви. Переформований полк був у 60-у важку мінометну бригаду руйнування (в/ч 41401) у Білій Церкві, далі її перевели у Київ, де у червні 1960 року вона була розформована на укомплектування 185-й гвардійської ракетної бригади.
З зенітних артилерійських частин в Україні існувала переведена з Південної групи військ (І-го формування) в 1947 році 449-а зенітна артилерійська бригада (в/ч 36836), яка стояла в Охтирці. 1958 року її передали до складу 1-ї загальновійськової армії, але далі вона була розформована, а особовий склад і озброєння, напевно, передала до переведеної в Україну з Румунії 86-ї зенітної артилерійської дивізії (в/ч 31876), яка розташувалася у Конотопі. Далі дивізію переформували у 223-й зенітний артилерійський полк (в/ч 31876) в Конотопі у підпорядкуванні командувача військ Київського військового округ, який потім перевели до Чернігова. У жовтні 1960 року полк був відправлений до Групи радянських військ у Німеччині.
Навзамін у вересні 1960 року у складі 1-ї загальновійськової армії сформували 108-у зенітну ракетну бригаду (в/ч 36836; як бачимо, вона отримала умовне найменування 449-ї зенітної артилерійської бригади, то ж, їй, напевно, передали й регалії цієї розформованої бригади) у місті Золотоноша, яка й проіснувала там до вступу до Збройних Сил України у 1991 році.
У серпні 1966 року до складу 1-ї гвардійської загальновійськової армії прибула 162-а ракетна Празька ордена Леніна Червонопрапорна орденів Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького бригада (в/ч 54232) до Білої Церкви. Але цю бригаду у травні 1992 року (вже у складі Збройних Сил України) розформували.
Протягом 1957-1969 років основу військ армії складали три згадані мотострілецькі (72-а гвардійська19, 115-а (25-а) гвардійська20 та 81-а гвардійська) та одна танкова дивізії (41-а гвардійська). До 1960 року до армії також входила й четверта - 112-а гвардійська мотострілецька дивізія, але далі її вивели зі складу армії, перетворили на навчальну мотострілецьку дивізію у безпосередньому підпорядкуванні командувача військ Київського військового округу (нині – 169-й навчальний центр Сухопутних військ Збройних Сил України у смт Десна21).
__________
19 Більш детально про історію та символіку цієї дивізії дивись: Слободянюк М. Сухопутні війська України: історія та символіка 8-го армійського корпусу. – Львів: Видавництво «Астролябія», 2011. – С. 149-170.
20 Історія цієї дивізії раніше вже була розміщена на сайті Ukrainian Military Pages.
21 Історія цього з’єднання висвітлена у виданні: Слободянюк М., Фешовець О. Історія десантно-штурмових військ Збройних Сил України. 2-е опрацьоване вид. – Львів: Видавництво «Астролябія», 2019. – С. 28-33.
. . .
Далі буде