27 років тому розпочалася битва за Грозний – подвиг чеченського народу, який, як і раніше, вимагає вивчення в Україні.
Автор: Юрій Бутусов
Мало хто зараз згадає імена та особи відважних захисників Грозного, адже вони боролися проти нашого спільного ворога. І майже всі ці чоловіки з посмішками та у цивільному одязі на фото загинули за свободу своєї батьківщини.
На перший погляд, коли російська армія почала вторгнення до Чечні у грудні 1994-го, становище чеченців виглядало безнадійним: не було повноцінної держави, союзників, військової промисловості, не було ресурсів, щоб закуповувати запчастини та експлуатувати бойову техніку, яку захопили у виведеної з Чечні російської армії.
Число боєздатних танків, бронемашин, знарядь, мінометів та РСЗВ вимірювалося буквально одиницями, для ополченців не вистачало навіть стрілецької зброї. Буквально три-чотири загони мали серйозну організацію, а реальну злагодженість і бойовий досвід мав лише командний склад «абхазького батальйону» Шаміля Басаєва, який брав участь у війні в Карабаху на боці Азербайджану, а також у війні в Абхазії на боці Росії (загальна чисельність до 400 осіб).
У цих умовах, чеченці під командуванням генерала Дудаєва і полковника Масхадова могли побудувати лише територіальну оборону, що стихійно склалася, використовуючи тактику легкої піхоти для малих груп. Вони мали за мету – завдати втрати ворогові та не здаватися без бою.
Перевага у мотивації – це була єдина перевага чеченських воїнів. За реалістичними оцінками різних чеченських джерел, перед початком новорічного штурму в чеченських загонах у Грозному вважалося близько трьох тисяч бійців. Навряд чи більше, адже інакше Дудаєв зміг би давно придушити опір проросійських загонів Гантамірова та Лабазанова.
Мобілізація Дудаєва, до речі, в умовах російської атаки не спрацювала – воювати прийшли лише добровольці, і зброї не вистачало навіть для них. Добровольці приходили в ударні бойові частини із різних місцевих загонів самооборони.
Основна тактична одиниця – піхотне відділення, від 5 до 15 бійців, яке будувалося для забезпечення ефективного застосування основних вогневих засобів – гранатомета РПГ-7 або одноразових гранатометів, кулемета ПК, а іноді й снайперської гвинтівки СВД. У чеченців було дуже мало протитанкових керованих ракет, тому їх також застосовували дуже обмежено.
Чеченці не збудували скільки-небудь серйозних оборонних рубежів, бетонних укриттів, а використовували для оборони міську забудову, вулиці лише де-не-де були перегороджені імпровізованими барикадами. Сил для того, щоб боронити весь периметр Грозного, просто не було. Чеченці виставили бойові групи на основних магістралях, організували розвідку та спостереження, а основну битву передбачали нав'язати у центрі міста, у зоні щільної забудови. Нанесення втрат та відхід, щоб не дозволити ворогові використати вогневу перевагу.
А що ж Росія? Як згадував командувач угрупуванням «Північний Схід» генерал Лев Рохлін: «Під час зборів командирів у Моздоку, на яких відпрацьовувалися питання взаємодії, Грачов (міністр оборони) відвів мене вбік і знову почав переконувати, що він все знає, все прорахував: ніяких проблем із взяттям Грозного не буде. Дудаєв тільки блефує. У нього немає сил...».
Російська армія прямувала до Чечні як на легку прогулянку - поспіхом укомплектовані з'єднання, низький рівень бойової підготовки, погане управління та логістика, однак, це цілком зрозуміло, враховуючи, що до Чечні ввели до кінця грудня понад 38 тисяч військовослужбовців, понад 200 танків. На штурм Грозного направили понад 15 тисяч військовослужбовців, до 200 танків, до 400 гармат, до 500 бронемашин. Росіяни мали абсолютну перевагу в боєприпасах, і могли вести ураганний вогонь. Російські літаки та вертольоти мали абсолютне панування у повітрі - у чеченців не було навіть переносних зенітно-ракетних комплексів, вони могли вести вогонь по авіації тільки з піхотного озброєння, та й то малоефективно, адже у них, знову ж таки, не було централізованого постачання боєприпасів. Зрештою, росіяни мали велику кількість офіцерів, прапорщиків, солдатів-контрактників, різні спецнази, і за кількістю професійних військових вони перевершували загальну кількість чеченських добровольців.
І ось 31 грудня російські війська пішли на штурм Грозного і спочатку все йшло дуже легко. Усі чотири російські угруповання з невеликими втратами зуміли увійти до міста, не зустрівши сильного спротиву. Колони не були забезпечені точними картами місцевості і петляли по Грозному на всі боки. Місто відносно невелике, і незабаром угруповання «Північ» генерала Пуліковського у складі 131-ї мотострілецької бригади та 81-го мотострілецького полку зайняло центр міста та залізничний вокзал поблизу президентського палацу та будівлі Радміну.
Тут почав працювати план Дудаєва та Масхадова. Визначивши напрями просування російських військ, чеченська піхота почала просочуватися через добре знайомі міські квартали та бити російську техніку з усіх боків. Головні втрати російські війська у ці два дні зазнали не внаслідок атаки на будь-які об'єкти, і не внаслідок контратак чеченців – а на комунікаціях, під час пересування.
Росіяни погано знали місцевість, завдання, не мали карт. Через нестачу солдатів і сержантів весь підготовлений особовий склад займався управлінням бронетехнікою, а піхоти для її прикриття не було. В результаті чеченці вибивали бойові машини, десант у машинах втрачав зв'язок, організованого опору не було. У маневрених боях на полі бою панував хаос, і чеченці були підготовлені до боїв в умовах хаосу набагато краще за росіян.
Вони краще оцінювали обстановку, набагато швидше приймали рішення, їхня тактика була гнучкішою. Чеченські командири перевершували росіян в ініціативі, вони розуміли, що противнику не можна давати перепочинок, і постійно планували активні дії, щоб скувати російські війська обороною і забезпеченням. Ця активність відзначається у всіх російських мемуарах про Чечню - чеченці з найпримітивнішим озброєнням часто знаходили можливість обстрілювати російські частини з важкою бронетехнікою та артилерією, нападати на окремих солдатів та невеликі групи. Нестачу боєприпасів поповнювали російські трофеї, а загиблих бійців замінювали нові добровольці, яких надихнуло видовище розгромленого ворога.
Незважаючи на абсолютну і багаторазову перевагу в чисельності та озброєнні, російські війська вели бої за Грозний до 6 березня 1995 року, понад два місяці, і зазнали величезних втрат. Причому великі втрати стосуються не тільки самого новорічного штурму - чеченці вміло боролися після зміни російської тактики.
Поіменного підрахунку своїх убитих Росія в боях за Грозний і в новорічному штурмі досі не здійснила, за даними російських джерел, у Грозному чеченці знищили 1426 російських військовослужбовців, понад 500 пропало безвісти, знищено 62 танки і 103 броні отримали серйозні ушкодження. Втрати катастрофічні.
Чеченці втратили своє нечисленне важке озброєння, загинуло багато сотень добровольців. Втрати мирних жителів, убитих російською артилерією та авіацією, склали до 25 тисяч людей із приблизно 150 тисяч населення перед штурмом. Росія «проводила антитерористичну операцію» шляхом масових убивств мирного населення.
Добре підготовлений батальйон Басаєва виконував роль загону швидкого реагування та головного резерву та вів безперервні бої на найважчих ділянках фронту, бився понад два місяці. Саме Басаєв прикривав відхід чеченців із Грозного до кінця, і незважаючи на втрати, їм вдалося прорвати оточення та зберегти боєздатність.
При цьому 131-а бригада та 81-й полк після розгрому в новорічному штурмі так і не оговталися, були виведені з бою, займалися охороною, а за кілька місяців були відправлені додому, на бази, оскільки відновити їхню боєздатність після важких втрат на фронті було вже неможливо.
В операції з штурму Грозного Росія зазнала близько 30% всіх людських втрат під час Першої чеченської війни з грудня 1994 до серпня 1996 року. Чечня змогла дорогою ціною відбити натиск російської армії і домогтися виведення військ 1996-го, вони не здалися, незважаючи на відсутність підтримки у світі.
Досвід швидкої організації опору у Чечні зберігає актуальність для України та для нашої війни.
Тільки в нас важлива ця пам'ять, яку російська пропаганда, як і раніше, намагається оббрехати і забути.
