Починаючи з 2014 р. парадна та повсякденна форми Збройних Сил України, а також польове обмундирування, змінились до невпізнанності. Нині вони вже абсолютно не схожі на той одяг, який носили наші військовики якихось шість–сім років тому. Наразі відбувається наповнення однострою конкретикою – розробляються нові нарукавні емблеми та нагрудні знаки військових частин.
Своєрідним “ноу-хау” Українського війська став т.зв. “санітарний ідентифікатор” у вигляді прямокутника на бронежилеті, покликаний швидко ідентифікувати військовика на полі бою. Він згадується у черговій редакції Правил носіння військової форми одягу та знаків розрізнення, затверджених наказом Міністерства оборони від 30 червня 2020 р. № 238. Санітарний ідентифікатор є носієм всієї необхідної (базової) інформації про бійця:
- прізвище;
- підрозділ;
- військове звання;
- група крові;
- рід військ.
Всі ці дані покликані надати медику інформацію про людину без “занурення” у подробиці, які часто не важливі на лінії взводних та ротних опорних пунктів.
Отож, ідентифікатор на бронежилет подає інформацію про окремого військовика. Натомість питання відображення належності особи до підрозділу у складі бригади (полку) все ще залишається відкритим. Йдеться про окремі батальйони або роти, які є основними бойовими одиницями. Відтак вони теж можуть бути виокремлені у свій специфічний спосіб.
Починаючи з 2014 р. засновані десятки малих підприємств, які спеціалізуються на вишивці нарукавних емблем. Адже відомо, що попит породжує пропозицію. І пропозиція не змусила себе довго чекати – на рукавах наших захисників бачимо силу-силенну емблем окремих механізованих чи танкових батальйонів, різноманітних дивізіонів і батарей, окремих рот, взводів тощо. Звісно, вся ця творчість – продукт війни, в якій навіть маленький військовий колектив хоче підкреслити свою винятковість та важливість. Тим більше, що виготовляють емблеми у обмеженій кількості за власний кошт військовиків. Вони зазвичай самотужки визначають дизайн, що робить батальйонні, ротні чи взводні емблеми надзвичайно цікавим явищем. Адже вони відображають не лише специфіку підрозділу, але також дух і традиції колективу.
Без сумніву, такий різновид нарукавної емблематики має право на життя. Однак у наявному вигляді це радше привід для роздратування командирів і начальників. Та все ж у підпорядкованих підрозділах свідомо йдуть на порушення, створюючи власні нарукавники. Річ у тім, що офіційно затверджені емблеми бригад не відображають специфіку окремих підрозділів, які належать до інших родів військ. Не дивно, що бійці, наприклад, танкового батальйону у складі механізованої бригади бажають виділятися із загальної маси вояцтва.
Хтось скаже, що для відображення специфіки підрозділу достатньо берета відповідного кольору. А якщо на голові польовий кашкет чи захисний шолом? Тож як вирішити проблему виокремлення окремих підрозділів?
Відповідь на це питання варто шукати у практиці країн Європи. Наприклад, у Фінляндії існує ціла система нарукавних емблем за спеціальностями (стрілець, гранатометник, медик, протитанкіст тощо). Причому такі емблеми мають як кольорові, так і приглушені версії.
Передбачаємо, що в цієї ідеї знайдуться противники. Мовляв, українська військова символіка повинна розвиватись власним, незалежним, шляхом. Але якщо ми копіюємо американський лаконізм у емблемах частин, то чи варто беззастережно наслідувати одні традиції та рішуче заперечувати інші? Чи не краще задовольнити попит на самоідентифікацію в організований спосіб?
Тим більше, що всі можливості для цього є.
Припустимо, на рукавах військовиків у перспективі залишиться одна нарукавна емблема замість двох. Зокрема, кольорові Тризуби, задумані як тимчасові знаки перехідного періоду, припинять своє існування. Відповідно, один рукав вивільниться під емблеми, які можуть вказувати на:
- класність військовослужбовців;
- закінчення спеціальних курсів чи шкіл як в Україні так і за кордоном (подібних до американських “RАNGER” чи “AIRBORN”);
- окрему спеціалізацію (наприклад, інструктор з повітряно-десантної підготовки).
Крім того, на вивільненому місці можна було б розмістити також ідентифікатори окремих підрозділів у складі бригад чи полків. Вони могли б мати вигляд прямокутників з відповідними символами. Наприклад, командування (штаб) окремої бригади чи полку можуть позначати схрещені перначі.
Не виникає проблем і випадку ідентифікаторів окремих підрозділів абсолютно різного призначення. Наприклад, для окремих механізованих батальйонів можна використати поєднання схрещених мечів з гренадою. Якщо в бригаді кілька лінійних механізованих батальйонів, то на корпусі гренади можна розмістити їхні номери. А якщо у складі бригади один механізований батальйон, то номерів розміщувати не потрібно.
Військовиків бригадної артилерійської групи у складі механізованої бригади можуть відрізняти схрещені гарматні стволи і зображення артилерійської бомби.
Ідентифікатор окремого танкового батальйону може містити зображення танка анфас, яке чудово вписується у прямокутник.
Для окремого зенітного ракетно-артилерійського дивізіону логічним є використати поєднання схрещених гарматних стволів та стріли, запозичені з беретного знака ППО Сухопутних військ та ЗРВ Повітряних Сил ЗС України.
Для групи інженерного забезпечення окремої механізованої бригади, яка також є теж досить чисельним підрозділом, можна передбачити поєднання вежі, та схрещених сокир. Або лише використати зображення вежі.
Батальйон матеріально-технічного забезпечення або логістики може використати емблему підрозділів логістики.
Для ідентифікації ремонтно-відновлювального батальйону підійдуть характерні символи, притаманні такого роду підрозділам. Йдеться про поєднання молотка, гайкового ключа та шестерні. А гренада підкреслить приналежність до механізованого з’єднання бригадного рівня.
Варто подумати і про власні ідентифікатори для інших підрозділів механізованої бригади. Наприклад, зображення кажана для розвідувальних рот (батальйонів) одразу дозволить відрізнити представників цих елітних підрозділів.
Для роти снайперів можна використати умовне зображення сітки прицілу снайперської гвинтівки. При цьому всю площину навколо сітки заповнити темними нитками.
Вузол зв’язку можуть відрізняти стилізовані зображення вузла і блискавок.
Рота радіоелектронної боротьби (РЕБ) могла б використовувати композицію у вигляді стріл, щита й меча. Вона символізує радіоелектронний захист (стріли), здатність протидіяти технічним засобам розвідки (щит) та придушувати радіоелектронні засоби противника (меч).
Ідентифікатор роти радіаційного, хімічного та біологічного захисту може нести зображення символів відповідних небезпек, які вже присутні у емблемі на комір військовиків військ РХБ захисту. Або ж запозичити американську емблему військ РХБ захисту, яка складається з двох схрещених реторт (лабораторних посудин) та бензольного кільця.
Медичну роту міг би відрізняти червоний хрест на білому колі – загальноприйнятий символ медичних працівників у всьому світі.
Підрозділи охорони (приміром, комендантські взводи) можуть позначати схрещені алебарди як символ охоронних функцій.
На прикладі ідентифікаторів для підрозділів окремої механізованої бригади бачимо, що їхня розробка – не такий вже важкий процес. Головне – мати бажання упорядкувати питання виокремлення військових колективів. А як бути з іншими частинами Сухопутних військ? І на це запитання є відповідь...
(Далі буде)
Максим ХОРОШУНОВ (Київ)
спеціально для Ukrainian Military Pages
