З’єднання і військові частини Північного оперативного командування: історія та символіка 25-ї механізованої дивізії
25-а гвардійська стрілецька дивізія, яка була відома в СРСР та в Україні, як дивізія імені В.І. Чапаєва, в реальності не мала жодного відношення ні до Громадянської війни в Росії, ні до В. Чапаєва. Вона була створена у Московському військовому окрузі лише 14 липня 1942 року. Основою для формування нової дивізії стала 2-а гвардійська стрілецька бригада Північно-Західного фронту...
Для СРСР перші місяці війни видались надзвичайно важкими, адже в боях 41-42 рр. Червона армія понесла величезні втрати. Швидкоплинний перебіг подій, та систематичні поразки на фронтах призвели до вичерпання в Радянському Союзі підготовлених кадрів та важкого озброєння для формування все нових і нових дивізій на заміну знищених в боях з вермахтом. Тому воєнне командування СРСР було змушене були перейти до формування не дивізій, а стрілецьких бригад, яким надавали лише мінімум артилерії та протитанкових засобів.
Власно, однією з цих новоутворених стрілецьких з’єднань стала сформована у важкі часи початку битви під Москвою, у жовтні 1941 року, 71-а стрілецька бригада. Формували підрозділ у Сибірському військовому окрузі. На укомплектування цієї бригади радянське керівництво було змушене відправити моряків з тих флотів, які не брали участі у війні (Тихоокеанського флоту та з Каспійської флотилії). Тому вже у листопаді 1941 року бригаду перейменували у 71-у морську стрілецьку бригаду (І-го формування). В деяких виданнях її називають “бригадою морської піхоти”, але це абсолютно невірно. До морської піхоти вона не мала жодного відношення, і була звичайною стрілецькою бригадою сухопутних військ, лише укомплектована моряками. Формувалася бригада на станції Мошково. Відразу після сформування і надання морякам перших елементарних навичок сухопутного бою бригаду кинули у бій під Москвою у складі 1-ї Ударної армії Західного фронту. За проявлену мужність в боях 5 січня 1942 року бригаду перетворили на 2-у гвардійську стрілецьку бригаду. Моряки продовжували битися з ворогом у складі 1-ї Ударної армії до квітня 1942 року, коли її вивели до Московського військового округу і сформували на її основі 25-у гвардійську стрілецьку дивізію. Нова дивізія відразу отримала гвардійське звання, яке для неї здобули саме моряки 2-ї гвардійської стрілецької бригади.
Новоутворена дивізія включала 73-й, 78-й та 81-й гвардійські стрілецькі полки, 53-й гвардійський артилерійський полк, 29-й гвардійський окремий винищувально-протитанковий дивізіон, 20-у гвардійську розвідувальну роту, 28-у гвардійський саперний батальйон, 34-й гвардійський окремий батальйон зв’язку (в період з 5 травня 1943 року по 1 грудня 1944 року батальйон перетворили на 34-у окрему гвардійську роту зв’язку, але далі відновили батальйон), 30-у гвардійську окрему роту хімічного захисту і тилові підрозділи, які гвардійського звання не отримали. Протягом війни їхні номера замінювали для введення в оману німецької розвідки. Тому створені 31-й медико-санітарний батальйон отримав новий номер, і став 495-м; 26-а автотранспортна рота стала 572-ю; 23-я польова хлібопекарня – 619-ю; 33-й дивізій ветеринарний лазарет – 604-м; 552-а польова каса Держбанку – 1674-ю. Лише 891-а польова поштова станція зберегла свій первісний номер1.
Після відпочинку і навчання дивізію у липні 1942 року перекинули до 6-ї армії Воронізького фронту, де вона вела запеклі бої з німецькими військами. З листопада 1942 року дивізія опинилася у складі 40-ї армії, а з лютого 1943 року – в 3-й танковій армії Південно-Західного фронту. Далі її знову передали до 6-ї армії. В липні 1943 року дивізію включили до новоутвореного 26-го гвардійського стрілецького корпусу 6-ї армії, у якому вона вела бойові дії до жовтня 1943 року. Цього місяця 25-у гвардійську стрілецьку дивізію включили до 8-ї гвардійської армії 3-го Українського фронту, в якій вона знаходилася до закінчення бойових дій у Другій світовій війні на Європейському ТВД2.
__________
1
Директива Генерального штаба Вооруженных Сил СССР от 18 июля 1970 года № Д-043. Приложение № 4. Перечень № 5 стрелковых, горнострелковых, мотострелковых и моторизованных дивизий, входивших в состав Действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945 годы. – С. 27.
2
Більш детально про участь дивізії в боях Другої світової війни дивись видання: “Зєднання і військові частини сучасних Збройних Сил України в роки Другої світової війни: Матеріали для формування української військової традиції”. – Львів. Видавництво “Астролябія”, 2015. – 216 стор.
В ході бойових дій у складі 25-ї гвардійської дивізії прийняв свій перший бій 8 березня 1943 року 1-й чехословацький піхотний батальйон підполковника Людвіка Свободи. Його сформували в СРСР з чехів, словаків на українців з Закарпаття (яких у чеській історіографії вперто іменують русинами), і 30 січня 1943 року відправили на фронт, де й включили до складу дивізії. За відвагу у бою надпоручнику Отакару Ярошу, командиру 1-ї роти, було присвоєне звання Героя Радянського Союзу, першому з іноземних громадян (посмертно).
Також широко відомими стали солдати 1-го взводу 8-ї роти 78-го гвардійського стрілецького полку дивізії під командуванням лейтенанта П.М. Широніна, які в ході битви за Харків прийняли бій із переважаючими силами вермахту (авангард 6-ї танкової дивізії) біля села Таранівка Харківської області, який тривав з 2 по 6 березня 1943 року. Взвод обороняв позиції біля залізничного переїзду в районі села, і витримав кілька боїв за переїзд. 5 березня противник зробив найпотужнішу спробу захопити переїзд, щоб на зайняті позиції могли вийти бронепоїзди для обстрілу Харкова. Позиції взводу атакували 35 німецьких танків і бронемашин. Єдину 45-міліметрову гармату, що була у взводі, було знищено в перші хвилини бою, проте бійці вогнем із протитанкових рушниць, гранатами і пляшками із запальною сумішшю знищили 16 танків і бронемашин, і вогнем із кулеметів і пістолетів-кулеметів знищили понад 100 солдатів противника. Кілька бійців взводу кинулися з гранатами під ворожі танки, жертвуючи своїми життями. У ході запеклого бою велика частина взводу загинула. У живих залишилося лише 6 чоловік. Усі загиблі бійці взводу поховані в братській могилі в селі Таранівка. 18 березня 1943 року Указом Президії Верховної Ради СРСР 25 чоловік із взводу лейтенанта Широнина були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу, в взвод, який відомий як “Широнінці”, зарахували навічно до складу полку.
За проявлені мужність в боях дивізію нагородили наказом ВГК від 23 вересня 1943 року та наказом ВГК № 064 від 5 квітня 1945 року почесними найменуваннями “Синельниково-Будапештська”3, а також орденами Червоного Прапора, Суворова ІІ-го ступеня та Богдана Хмельницького ІІ-го ступеня. 73-й гвардійський стрілецький полк нагородили орденом Богдана Хмельницького, 81-й гвардійський стрілецький та 53-й гвардійський артилерійський полки наказом ВГК № 064 від 5 квітня 1945 року отримали почесне найменування “Будапештських”4. Всього в дивізії 32 солдата і офіцера за мужність в боях отримали звання Героїв Радянського Союзу, а також один чех – Отакар Ярош.
__________
3
Освобождение городов в период Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск империалистической Японии. 1941 – 1945 гг. (Справочник). – М., 1969. – С. 211, 274.
4
Там же. – С. 274, 275.
По закінченні війни 25-а гвардійська стрілецька Синельниківсько-Будапештська Червонопрапорна орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізія опинилася у Центральній групі військ (І-го формування), а далі, 1946 року, у складі 20-го гвардійського стрілецького Будапештського корпусу була передислокована в Україну до складу Київського військового округу (управління 20-го гвардійського стрілецького корпусу (в/ч 31773) після прибуття в Україну було розташоване у місті Полтаві). Саму 25-у гвардійську стрілецьку дивізію розташували у місті Пирятині. В цей час в дивізію (яка отримала умовне найменування в/ч 03304, і яке не змінювалося до кінця існування Радянського Союзу та його армії) додали 310-й окремий самохідно-артилерійський дивізіон СУ-76 супроводження піхоти у селі Велика Круча Пирятинського району та окремий зенітно-артилерійський дивізіон.
310-й окремий самохідно-артилерійський Сегедський Червонопрапорний орденів Суворова і Олександра Невського дивізіон в роки війни був створений у червні 1943 року як 1505-й винищувально-протитанковий артилерійський полк, а 5 серпня 1943 року став 1505-м самохідно-артилерійським полком. За відзначення в боях у складі 46-ї армії 2-го Українського фронту полк наказом ВГК № 0352 від 31 жовтня 1944 року отримав почесне найменування Сегедський5 і був нагороджений орденами Червоного Прапора, Суворова ІІІ-го ступеня і Олександра Невського.
__________
5
Освобождение городов в период Великой Отечественной войны от немецко-фашистских войск и войск империалистической Японии. 1941 – 1945 гг. (Справочник). – М., 1969. – С. 286.
Відповідно до нового штату стрілецької дивізії сформували 473-ю артилерійську бригаду стрілецької дивізії (в/ч 81433) у складі свого рідного 53-го гвардійського Будапештського пушкового артилерійського полку (в/ч 24131) в Золотоноші, 1009-го гаубичного артилерійського полку (в/ч 77776), 665-го мінометного полку (в/ч 71919), 29-го окремого гвардійського винищувально-протитанкового дивізіону, окремого зенітного артилерійського дивізіону, батареї управління командувача артилерією дивізії, батареї артилерійської розвідки, навчального артилерійського дивізіону та школи сержантів артилерії
Але в середині 1946 року, при скороченні величезної Червоної армії, дивізію перетворили на 2-у гвардійську стрілецьку Синельниково-Будапештську орденоносну бригаду в Пирятині, яка тепер складалася з перетворених зі стрілецьких полків 3-го окремого гвардійського стрілецького ордена Богдана Хмельницького батальйону (в/ч 61610, переформований з 73-го гвардійського стрілецького полку), який стояв в Лубнах, далі його перевели до Пирятина, а потім він знову опинився у Лубни; 9-го окремого гвардійського стрілецького батальйону (в/ч 61606, переформований з 78-го гвардійського стрілецького полку), який також змінив дислокацію з Лубнів на Пирятин і далі знову на Лубни; 15-го окремого гвардійського стрілецького Будапештського батальйону (в/ч 61511, створений з 81-го гвардійського стрілецького полку), який знаходився у місті Золотоноші Чернігівської області, звідки його перевели до Лубнів, а далі батальйон перекочував до села Велика Круча Пирятинського району, звідки знову повернувся до Лубнів; 53-го гвардійського артилерійського Будапештського полку (в/ч 24131) в Золотоноші, який потім послідовно міняв дислокацію на Ніжин, Пирятин і Лубни; окремої гвардійської винищувально-протитанкової батареї (в/ч 62166) у Нежині, а далі – в Лубнах; окремої зенітно-артилерійської батареї (в/ч 31913) у Нежині, а потім – у Лубнах; гвардійської окремої розвідувальної роти в Пирятині (в/ч 20079), переведеної до Лубнів; гвардійської окремої саперної роти (в/ч 71713) у Пирятині а потім – у Лубнах; гвардійської окремої роти зв’язку (в/ч 71609) в Пирятині а далі у Лубнах; взводу хімічного захисту; підрозділів тилу і автомобільної ремонтної майстерні у Лубнах при управлінні бригади.
310-й окремий самохідно-артилерійський дивізіон перетворили на 3-ю окрему самохідно-артилерійську батарею (в/ч 18077) у Пирятині, а далі переведену до Лубнів.
В 1953 році 2-а гвардійська стрілецька бригада знову перетворюється на 25-у гвардійську стрілецьку дивізію (в/ч 03304) у місті Лубни, у складі того ж 20-го гвардійського стрілецького корпусу. В дивізії з батальйонів відновили 73-й, 78-й та 81-й гвардійські стрілецькі полки, залишився у ній й 53-й гвардійський артилерійський полк. 3-тя окрема самохідно-артилерійська батарея була перетворена на 248-й окремий танковий Сегедський Червонопрапорний орденів Суворова і Олександра Невського батальйон (в/ч 18077) у Лубнах, але далі його перевели на полігон у смт Гончарівське у Чернігівській області. З гвардійської окремої винищувально-протитанкової батареї сформували 19-й гвардійський окремий винищувально-протитанковий артилерійський дивізіон (в/ч 62166) у Лубнах, гвардійська зенітно-артилерійська батарея перетворилася на 414-й зенітно-артилерійський дивізіон (в/ч 31913) також в Лубнах. Розвідувальна рота не була відновлена як окрема частина, і залишилася у складі управління дивізії. За то обидві окремі гвардійські роти (саперна та зв’язку) стали 328-м гвардійський окремим саперним батальйоном (в/ч 71713) та 589-м гвардійським окремим батальйоном зв’язку (в/ч 71609) у Лубнах. Тил отримав 469-у автомобільну ремонтну майстерню та 145-у окрему автотранспортну роту (в/ч 30067, номер роті був наданий у січні 1953 року). Дані про медичний підрозділ у складі дивізії в документах архіву Київського військового округу відсутні, вочевидь, йог не було, а був лише якийсь кадр при управлінні дивізії для розгортання при потребі медиком-санітарного батальйону.
Але й в такому вигляді дивізія проіснувала зовсім недовго, бо вже 1954 року її перетворили на 38-у гвардійську механізовану Синельниково-Будапештську Червонопрапорну орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізію, яку включили до 27-го стрілецького корпусу Київського військового округу (за штатом стрілецького корпусу Радянської армії він мав мати дві-три стрілецьких дивізії та одну механізовану. Цю останню часто перетворювали з однієї з стрілецьких дивізій корпусу).
Всі три гвардійські стрілецькі полки нової дивізії стали гвардійськими механізованими: 136-м, 138-м та 140-м гвардійськими. 53-й гвардійський артилерійський полк став гаубичним артилерійським полком. 248-й окремий танковий батальйон переформували у 280-й танковий Сегедський Червонопрапорний орденів Суворова і Олександра Невського полк там же, в Гончарівському (де він знаходився весь час разом з танковим полком 72-ї гвардійської стрілецької дивізії). Всі інші підрозділи колишньої стрілецької дивізії увійшли до нової механізованої. Але у січні наступного, 1955 року, розвідувальна рота була розгорнута у 12-у окрему розвідувальну роту (в/ч 20079), 589-й окремий гвардійський батальйон зв’язку став 55-ю окремою гвардійською ротою зв’язку (в/ч 20194), 328-й гвардійський окремий саперний батальйон пробували перетворити у 328-у гвардійську окрему саперну роту, але негайно відновили батальйон, але вже як 157-й гвардійський окремий саперний (в/ч 30043), який був розташований у місті Миргороді. Ще 1954 року додатково в дивізії сформували кадр окремої мінометної батареї БМ-14 (в/ч 20121), який у січні 1955 року перетворили у 81-у окрему мінометну батарею БМ-14 (кадр, в/ч 20121). В додаток до 469-ї авторемонтної майстерні сформували й 340-й бронетанкову ремонтну майстерню. 145-у окрему автотранспортну роту у січні 1955 року позбавили статусу окремої частини, і вона стала ротою в управлінні дивізії. Про медичні підрозділи дивізії – наразі нічого не відомо.
У такому вигляді дивізія “зустріла” велику реформу Сухопутних військ Збройних Сил Радянського Союзу, яка була проведена протягом 1956-1957 років. В ході цієї реформи механізовані війська як окремий рід військ були ліквідовані, і в Радянській армії залишили лише танкові і мотострілецькі дивізії.
Відповідно, дивізія у 1957 році була перетворена у кадр – 115-у гвардійську мотострілецьку Синельниково-Будапештську Червонопрапорну орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізію (в/ч 03304) в Лубнах, яку включили до переведеної з Румунії Окремої механізованої армії, яка стала 1-ю армією Київського військового округу. Змінився й склад дивізії:
- 136-й гвардійський механізований полк зберіг свій номер, і став 136-м гвардійським мотострілецьким ордена Богдана Хмельницького полком;
- 138-й гвардійський механізований полк став 132-м гвардійським мотострілецьким полком;
- 140-й гвардійський механізований полк перетворили на 426-й гвардійський мотострілецький Будапештський полк;
- 53-й гвардійський гаубичний артилерійський полк знову став просто артилерійським полком;
- сформували 481-у артилерійську ремонтну майстерню, і батарею управління і артилерійської розвідки в Лубнах, в дивізії з’явилася 71-а окрема автотранспортна рота (в/ч 75166), а також створили 198-у окрему медико-санітарну роту (в/ч 16965).
Всі інші частини і підрозділи попередньої дивізії включили до нової мотострілецької дивізії.
В подальшому, при удосконаленні штатної структури дивізії, в ній відбувалися наступні зміни...
У січні 1960 року 12-у окрему розвідувальну роту знову позбавили статусу окремої частини і включили кадром до управління дивізії. У травні 1962 року роту розформували, а замість неї в дивізії сформували 130-й окремий гвардійський розвідувальний батальйон (в/ч 22167), який дислокувався спочатку у Пирятині, але згодом був переведений до Лубнів. 55-а окрема гвардійська рота зв’язку у вересні 1960 року знову стала 589-м окремим гвардійським батальйоном зв’язку (в/ч 78175).
Також у серпні 1960 року сформували роту хімічного захисту та батальйон обслуговування техніки, озброєння і майна в Лубнах (більша частина озброєння і техніки дивізії стояла законсервованою на майданчиках довготермінового зберігання або у боксах). У січні 1960 року в дивізії на базі 414-ї окремого зенітного артилерійського дивізіону сформували 1175-й зенітний артилерійський полк (в/ч 21761), у листопаді 1965 року був створений 642-й окремий ракетний дивізіон (в/ч 01719). У вересні 1989 року дивізіон був забраний з дивізії у відправлений до 123-ї ракетної бригади і переведений до міста Конотопа Сумської області разом зі складами НЗ (недоторканого запасу) дивізії. Натомість у липні 1960 року ліквідували: 481-у артилерійську ремонтну майстерню; 340-у бронетанкову ремонтну майстерню; 469-у авторемонтну майстерню.
У 1962 році, у складі дивізії знову відбулись зміни. Зокрема, дивізії повернули її номер часів Другої світової війни, і вона стала знову 25-ю гвардійською мотострілецькою Синельниково-Будапештською Червонопрапорною орденів Суворова і Богдана Хмельницького дивізією. У грудні 1964 року їй присвоїли ім’я Василя Івановича Чапаєва, більшовицького героя Громадянської війни в Росії.
Ймовірно, цей крок був обумовлений тим, що напередодні відзначення в Радянському Союзі 50-ї річниці більшовицького перевороту у Петрограді і створення Червоної армії, у війську почали шукати військові частини які, власне, й гарантували більшовикам прихід до влади. Однак, виявилось, що більшість цих частин (майже всі) протягом Другої світової війни були знищені в боях з вермахтом. Вихід їз ситуації був знайдений швидко – почесні імена почали присвоювати тим дивізіям, які не мали до більшовицького перевороту жодного відношення, завдяки чому в Радянській армії було створено когорту “легендарних” дивізій, які “буцім-то” вели свій відлік з часів більшовицької революції.
Так, 15-а гвардійська мотострілецька дивізія у Володимирі-Волинському (Волинської області) стала, раптом, 51-ю Перекопською, хоча ніколи не брала участь у боях на Перекопі. Лубенській дивізії пощастило куди більше. З огляду на те, що дивізія мала номер “25”, і дивізія якою командував В.Чапаєв також мала номер “25” – лубенське з’єднання було перейменоване у дивізію імені В.Чапаєва. Окрім того, зазнав змін і бойовий шлях дивізії, в якому одразу з’явились сторінки “подвигу і слави” червоного командира.
Однак на справді, історія “Чапаївської дивізії” була куди більш скромніша. Справжня 25-а стрілецька “Чапаївська” дивізія в ході боїв в Криму опинилася в оточенні в Севастополі. Коли ж війська Е. Манштейна оволоділи цим “містом слави російських моряків”, яке російська (а потім – радянська) армія здавала противнику під час кожної великої війни, 25-а дивізія була кинута радянським керівництвом у оточеному місті. В результаті ті її бійці і командири, які не полягли в боях, потрапили до німецького полону, а саму дивізію викреслили зі списків Червоної армії як таку, що повністю загинула в боях. Новоутворена замість неї дивізія, яка отримала її номер (25-а стрілецька ІІ-го формування) в продовж Другої світової війни розміщувалась в районі Архангельська, і в бойових діях участі не брала. По закінченні боїв у Другій світовій війні вона була розформована6.
__________
6
Хлебников Н.М., Евлампиев П.С., Володихин Я.А. Легендарная Чапаевская. Издание третье, дополненное. – Москва: Издательство “Знание”, 1975. – С. 318-320.
Одночасно з перейменуванням дивізії у січні 1962 року батальйон зв’язку та саперний батальйон дивізії отримали нові “старі” номери часів Другої світової війни, і стали 34-м гвардійським окремим батальйоном зв’язку (в/ч 78157, яку замінили на в/ч 48395) та 28-м гвардійським окремим саперним батальйоном (в/ч 75177, з 1968 року – інженерно-саперний батальйон).
У травні 1962 року розформували роту хімзахисту, і вона знову стала взводом в управлінні дивізії; також ліквідували як окрему частину батарею управління і артилерійської розвідки (також була введена до управління дивізії). В цей час ліквідували й батальйон обслуговування техніки, озброєння і майна та й склади НЗ, але відновили в дивізії єдину 340-у ремонтну майстерню. Для посилення бойового складу дивізії в Лубнах сформували 67-у окрему танкову роту (в/ч 12369).
У грудні 1972 року в дивізії з’явилися нові частини: сформували 1342-й окремий протитанковий артилерійський дивізіон (в/ч 42373) та 1335-й окремий реактивний артилерійський дивізіон (в/ч 21588) у Лубнах, а 67-а окрема танкова рота була ліквідована. Наступного 1973 року 340-а ремонтна майстерня перетворилася на 350-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон (в/ч 34641).
У листопаді 1980 року 1335-й окремий реактивний артилерійський дивізіон ліквідували у вигляді окремої частини, натомість ввели його до складу 53-го гвардійського артилерійського полку лінійним реактивним артилерійським дивізіоном, 71-а окрема автотранспортна рота стала 1090-м окремим батальйоном матеріального забезпечення (в/ч 75166), і в дивізії створили 242-й окремий медичний батальйон (в/ч 16965), правда, який вже у січні 1987 року знову скоротили до 198-ї окремої медичної роти. У червні 1986 році в черговий раз сформували 621-у окрему роту хімічного захисту.
У такому складі 25-а гвардійська мотострілецька дивізія в Лубнах увійшла до складу Збройних Сил України після проголошення Україною незалежності 24 серпня 1991 року.
Вже у складі Збройних Сил України дивізію та її частини позбавили всіх радянських нагород, і вона стала йменуватись просто 25-ю механізованою дивізією Сухопутних військ Збройних Сил України у складі 1-го армійського корпусу Одеського військового округу. На цей час до дивізії входили 132-й, 136-й та 426-й механізовані полки, 280-й танковий полк, 53-й артилерійський полк, 1175-й зенітний ракетний полк, 1342-й окремий протитанковий артилерійський дивізіон, 130-й окремий розвідувальний батальйон, 34-й окремий батальйон зв’язку, 28-й окремий інженерно-саперний батальйон, 621-а окрема рота хімзахисту (в подальшому перетворена на 451-й окремий батальйон РХБЗ), 350-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон, 1090-й окремий батальйон матеріального забезпечення та 242-й окремий медичний батальйон, перетворений з роти.
При перетворенні 1-го армійського корпусу в Північне ОТК та Північне ОК дивізія залишалася у його бойовому складі, хоча бойова вартість з’єднання була невеликою. Ще станом на 1990 рік в інформації, яку радянське керівництво передавало всім країна Європи – членам ОБСЕ відповідно до підписаного договору зазначалося, що дивізія має лише 61 танк Т-64, 50 БМП (з яких 35 БМП-1 та 15 – БРМ-1К) і всього 9 БТР (старих БТР-60), 24 гармати Д-30, 24 САУ 2С1 “Гвоздика” та 12 РСЗВ БМ-21 “Град”7. Тобто, більшість особового складу дивізії мала пересуватись на полі бою, у випадку війни, лише на мобілізованих автомобілях, які мали бути вилучені у цьому випадку із народного господарства.
__________
7
Ленский А.Г., Цыбин М.М. Советские сухопутные войска в последний год Союза ССР. Справочник. – Санкт-Петербург: B&K, 2001. – С. 157.
2000 року Указом Президента України № 1173/2000 від 30 жовтня дивізії та її частинам повернули нагороди і почесні найменування радянських часів. Тепер назва з’єднання знову стала “25-ю гвардійською механізованою Синельниківсько-Будапештською орденів Червоного Прапора, Суворова і Богдана Хмельницького дивізією” (правда, дякувати богу, ім’я В. Чапаєва за нею не зберегли). Відповідно, й частини стали 132-м гвардійським механізованим полком, 136-м гвардійським механізованим ордена Богдана Хмельницького полком, 426-м гвардійським механізованим Будапештським полком, 53-м гвардійським артилерійським Будапештським полком, 130-м окремим гвардійським розвідувальним батальйоном, 28-м окремим гвардійським інженерно-саперним батальйоном та 34-м окремим гвардійським батальйоном зв’язку.
На жаль, в переліку відсутній 280-й танковий полк дивізії... Справа в тому, що в ході експерименту з формуванням у складі Збройних Сил України замість дивізій механізованих і танкових бригад, в Гончарівську на базі 280-го танкового полку 25-ї механізованої дивізії та 292-го танкового полку 72-ї механізованої дивізії вперше була сформована 1-а окрема танкова бригада. В подальшому, 2000 року, вона отримала нагороди і почесну назву 292-го танкового полку (гвардійська танкова Новгородська орденів Червоного Прапора, Богдана Хмельницького, Кутузова, Олександра невського і Червоної Зірки). Більш детально про 1-у танкову бригаду читач може знайти у праці автора, присвяченій історії 8-го армійського корпусу8.
__________
8
Слободянюк М. Сухопутні війська України. Історія та символіка 8-го армійського корпусу. – Львів: Видавництво “Астролябія”, 2011. – С. 155, 159, 168-169.
30 жовтня 2001 року, в ході скорочення і реформування Сухопутних військ Збройних Сил України 25-а гвардійська механізована дивізія була перетворена на 94-у базу зберігання озброєння і техніки, яка залишалася у складі Північного оперативного командування. При цьому всі частини дивізії були перетворені на відділи зберігання озброєння і техніки, крім 1175-го зенітного ракетного полку. Його вивели зі складу дивізії і підпорядкували безпосередньо командувачу військами північного ОК, то ж він став 1175-м окремим зенітним ракетним полком.
Після розформування Північного ОК у 2002 році була розформована й 94-а база зберігання озброєння і техніки відповідно до уточненого у 2001 році Плану реалізації Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року (термін її розформування був продовжений до 2003 року). На цьому в історії з’єднання була поставлена остаточна крапка, і вона стала надбанням історії Збройних Сил України. 1175-й зенітний ракетний полк проіснував трохи довше, але після зникнення Північного ОК потреби у такій частині в Сухопутних військах не стало, то ж і його теж згодом розформували.
Дивізія залишила по собі досить невелику кількість зразків символіки, якщо порівнювати її з іншими з’єднаннями Збройних Сил України. Можливо, це було пов’язане з особистими поглядами командування дивізії на цей елемент військової форми одягу, а можливо, просто не знайшлося ініціативних людей серед керівництва дивізії, які б лобіювали її створення.
Перші проекти символіки в дивізії стали відпрацьовувати ще у 1996 році, після розпорядження Міністра оборони України О. Кузьмука подати пропозиції стосовно нарукавної емблематики дивізій, полків та батальйонів на розгляд до Києва. З трудом усвідомлюючи, що таке нарукавна емблематика частин, в дивізії створили тим не менш комплект малюнків, які подали до управління виховної роботи Північного ОТК, на розгляд генерал-майора В. Добровольского. На жаль, весь комплект цих перших пропозицій нині втрачений, але в архіві автора залишилися декілька цих перших малюнків (пропозиції 136-го механізованого полку та 28-го окремого інженерно-саперного батальйону), за якими можна уявити собі тогочасні погляди військовослужбовців 25-ї механізованої дивізії стосовно цього елементу військової символіки.
Так, 136-й механізований полк підготував цілий герб частини, який супроводжували пояснення від імені командира полку (в/ч А-3690) полковника М. Лобовікова та начальника штабу полку підполковника В. Александрова (Іл. 1).
Проект так і не був реалізований на практиці, що недивно, так як від і не підходив для реалізації його у вигляду нарукавної емблеми частини. Можливо, його використовували у наочній агітації на території полку, але відомостей про це немає...
Малюнок 28-го окремого інженерно-саперного батальйону (Іл. 2) був більш наближений до нарукавної емблематики, і, в принципі, міг бути доведений до нормальної нарукавної емблеми частини відповідно до вимог того часу. Але він також залишився нереалізованим...
Того ж 1996 року автор запропонував на прохання генерал-майора В. Добровольського ескіз можливого вигляду нарукавної емблеми дивізії (Іл. 3).
За задумом, якір символізував виникнення дивізії від морської стрілецької бригади, стрічки орденів Суворова і Богдана Хмельницького показували відзначення дивізії в роки Другої світової війни (орден Червоного Прапора через його ідеологічне комуністичне забарвлення на пропозиції не відображався, як і гвардійське звання дивізії, якого на той час дивізія не мала). Водночас, по центру гренади (символ механізованих військ), було розміщено зображення герба старовинного козацького полкового міста Лубни, де розташувалася дивізія. Історичні джерела свідчать, що використання символів рідного краю у військових символах українських козаків – старовинна козацька традиція. Подальша доля цієї пропозиції автору невідома, але, як ми побачимо далі, малюнок таки зіграв свою роль у появі реальної нарукавної емблеми дивізії.
Перша реальна нарукавна емблема була виготовлена в дивізії за власним малюнком, і, судячи з того, що вона була відразу гаптованою, її появу можна умовно віднести до початку 2000-ї років. Виготовили, з високою долею ймовірності, на фірмі “Арт” в Харкові (Іл. 4). Окрім того, цю емблему носили також з додатковою нашивкою зверху (Іл. 5).
Відомі також виготовлені для полків дивізії нарукавні емблеми: 136-го механізованого полку (Іл. 6) та 426-го механізованого полку (Іл. 7). Обидва малюнки зроблені практично однаковими, через що можна припустити, що це прояв “дембельської творчості”, тобто, виготовленими для солдат, які звільнялися в запас з цих полків і бажали мати щось на згадку про службу у цих частинах.
З інших частин дивізії свій слід у вітчизняній мілітарній нарукавній символіці залишив лише 1175-й зенітний ракетний полк. Зокрема, відомі виготовлені, напевно у Харкові, два примірники власної нарукавної емблеми (Іл. 8, 9).
Обидві емблеми майже однакові (лише у другій дано не повну назву частини, а її абревіатуру). Символом полку традиційно стало зображення оси – від назви зенітного ракетного комплексу, якій стояв на озброєнні частини. Чим вони суттєво розрізнялися – так це розмірами. Якщо перший примірник мав розміри 100х80 мм, то другий лише 90х60 мм. Чому ці емблеми відрізнялись у розмірах, на жаль, невідомо.
Свого часу, цю нарукавну емблему полк подавав на розгляд і затвердження до Воєнно-Геральдичної служби Генерального штабу Збройних Сил України у 2003 році. До малюнку додавався наказ командира частини № 49 від 31 січня 2003 року про встановлення нарукавної емблеми частини і порядок її носіння військовослужбовцями, з додатком (Іл. 10).
З розформуванням дивізії (бази) і зенітного ракетного полку ця символіка стала лише сторінкою історії військ Північного оперативного командування Сухопутних військ Збройних Сил України.
Михайло Слободянюк (Львів)
к.і.н., полковник у відставці,
завідувач музею історії Національної академії сухопутних військ
імені гетьмана Петра Сагайдачного
