Ми всі вчимося, працюємо над тим, щоби сучасна українська військова символіка стала однією з найкращих в Європі, тому повинні допомагати один одному не допускати помилок і хибних кроків.
5 грудня 2020 року 44-а артилерійська бригада Оперативного командування (ОК) «Захід», дислокована у Тернополі, отримала почесне найменування «імені гетьмана Данила Апостола» (Указ Президента України (УПУ) № 548/2020), а на початку 2021 року – й нову нарукавну емблему, які відобразила цю подію.
Таким чином, на початок 2021 року більшість артилерійських бригад і полків Сухопутних військ (СВ) Збройних Сил (ЗС) України отримали нові почесні найменування і нову нарукавну емблематику (станом на березень 2021 року без цих регалій залишаються лише 43-я та 45-а артилерійські бригади, 15-й реактивний артилерійський полк у Дрогобичі та 107-й – у Кременчуці (з 2019 року полк реорганізовано у бригаду – UMP). Це дає можливість провести в цілому детальний аналіз розвитку нової української емблематики у частинах ракетних військ і артилерії (РВіА) ЗС України.
Завданням такого аналізу є вияснення основних напрямків розвитку української військової нарукавної емблематики у цей новітній період, визначення досягнень, а також помилок і невідповідностей, які заважають руху вперед.
В першу чергу слід звернути увагу на те, що нова нарукавна емблематика стала похідною від надання частинам РВіА нових почесних найменувань (почесних шефів частин) на основі української військової історії. Лише після цього частинам й розроблялася нова символіка. Підхід в цілому правильний. Але, на жаль, часто видно, що немає необхідної координації між тими, хто надає почесне найменування, і тими, хто розробляє відповідну символіку частин. Прикладом стала 19-а ракетна бригада СВ ЗС України. Ще 23 лютого 2019 року вона отримала нову нарукавну емблему у вигляді скорпіона, який на кінці хвоста має зображення ракети «Точка-М», яка й знаходиться на озброєнні бригади (Мал. 1).
Але пізніше, 5 грудня 2019 року, УПУ № 883/2019 бригаді було надане почесне найменування «Свята Варвара». Відразу стала зрозумілою невідповідність нарукавної емблеми і почесного найменування. Крім того, тут з’явився ще один аспект розробки нової символіки для ЗС України.
Для створення нової символіки у відповідність до нового почесного найменування треба було б використати якісь символи або атрибути святої Варвари, але «Методичні рекомендації щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у Збройних Силах України», розроблені нашими «реформаторами» і затверджені міністром оборони України 14 січня 2020 року, категорично забороняє у «нарукавних знаках» (ця термінологія – данина радянського минулого, на жаль..) «використовувати зображення ікон або інших релігійних витворів (наприклад – «чаша Грааля», «спис Лонгіна», «Око масонів (що це таке «Око масонів», напевно знають лише автори… М.С.» тощо; … використовувати посилання, візуальні натяки чи будь-які символи (емблеми), що пов’язуються з … релігійною символікою…»1. Тобто, навіть якщо б і була можливість переробити нарукавну емблему для 19-ї ракетної бригади, все рівно автори забороняють використати у ній головне – натяк на святу Варвару!
__________
1
«Методичні рекомендації щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у Збройних Силах України», від 14 січня 2020 року. – С. 13.
Аналогічна ситуація склалася й з нарукавною емблемою 55-ї артилерійської бригади у Запоріжжі ОК «Схід», якій УПУ № 232/2018 від 24 серпня 2018 року було надане почесне найменування «Запорізька Січ». Але затверджена 23 лютого 2019 року нарукавна емблема аж ніяк не відображає цього, так як емблема була створена у вигляді абстрактного розпізнавального знаку, який може асоціюватися з будь-якою частиною, навіть і не артилерійською (Мал. 2).
Що це не є окремий випадок, а система, свідчить й нарукавна емблема 27-ї реактивної артилерійської бригади у Сумах. Спочатку сама частина розробила чудову власну емблему на основі раніше розробленого для ній нагрудного знаку (Мал. 3).
Але далі її зіпсували наші «фахівці» з організації хабарника І. Непоти: 23 лютого 2019 року, при затверджені її, вони забрали з центру емблеми герб Сум, а назвою «Сумська бригада» дуже пишалися в частині (Мал. 4). Все це стало наслідком ще одного дивного, і, скажімо відверто, глупого і непрофесійного рішення наших реформаторів – заборонити використання в символіці військових частин герби територій і міст України, де вони розташовані1.
У цьому випадку ми бачимо пряме протиріччя з гаслами реформаторів надати військовій символіці Збройних Сил України українського забарвлення і у той самий час відкинути один з основних принципів побудови військової символіки в козацькій Україні на основі територіального устрою держави, який продовжили і у період Визвольних Змагань 1917-1921 років (достатньо згадати назви дивізій, бригад і полків армій УНР та Галицької Армії: Київські, Херсонські, Львівські і т. і.).
Тож вже зі зразків нової символіки частин РВіА (а також нової символіки частин інших родів військ і служб) видно, що реформатори за зразок наслідування взяли нарукавну емблематику США та Великої Британії.
В цих країнах цей вид військової символіки історично виник на основі простих розпізнавальних знаків – абстрактних фігур, нічим не пов’язаних з історією, належністю до роду військ, територіальною дислокацією і походженням військових частин. Лише пізніше, вже у ХХ столітті, ці розпізнавальні знаки стали отримувати деякі елементи, притаманні конкретним частинам. Але, все рівно, навіть з додаванням певних елементів з геральдики (кольору щитів, геральдичним фігурам) вони у більшості так і залишилися лише розпізнавальними знаками, які мають лише одну функцію – розпізнавання, виокремлення військовослужбовців однієї частини від іншої.
Це ми й бачимо особливо на прикладі нарукавної емблеми 55-їартилепійської бригади. До того ж, в останні часи ми маємо й пряме копіювання американської військової символіки у деяких випадках.
В подальшому, з набуттям більшого професіоналізму і деякого досвіду, а також під впливом критики з боку фахівців у галузі військової символіки, погляди наших новаторів стали потроху дрейфувати у бік здорового глузду. Результатом стала поява гарної і цілком професійно зробленої нарукавної емблеми 26-ї артилерійської бригади ОК «Північ» у Бердичеві. УПУ № 192/2019 від 6 червня 2019 року бригаді було надане почесне найменування «імені генерал-хорунжего Романа Дашкевича», одного з засновників артилерії армії УНР2.
__________
2
Ще наприкінці 1990-х років автор подавав пропозиції щодо надання цього імені іншій частині – 15-у реактивному артилерійському полку, який стоїть у Дрогобичі – Батьківщині Романа Дашкевича. Це було б кращим рішенням, але – шкода!
Надання почесного імені ніяк не відбилося у символіці бригади. А от знаходження її у Бердичеві суттєво вплинуло на емблему (Мал. 5). Щит став поділеним на червоний (колір артилерії) та зелений (колір щита герба Бердичева). Також з герба в емблему бригади перекочували схрещені алебарди (правда, в дещо зміненому вигляді). Тож в цілому вийшла дуже вдала нарукавна емблема, яку прихильно сприйняли військовослужбовці бригади. І це радує…
Процес більшої професіоналізації продовжився і при розробці інших символів РВіА, в результаті чого символіка набула кращого вигляду.
Наступною стала нарукавна емблема 40-ї артилерійської бригади ОК «Південь» у Первомайську Миколаївської області. Вона з’явилася лише після того, як УПУ № 343/2020 від 23 серпня 2020 року бригаді присвоїли почесне найменування «імені Великого князя Вітовта». Тому на початку жовтня 2020 року для бригади була розроблена і затверджена нова нарукавна емблема (Мал. 6).
Відповідно імені почесного шефа, ми зустрічаємо в емблемі символ великого князя Вітовта – вістря списа з хрестом. Правда, не зовсім зрозумілою стала колористика щита емблеми (червоно-оливкова), яку автор ніяк не пояснили, зазначивши лише, що вона «притаманна ракетним військам та артилерії Сухопутних військ Збройних Сил України».
Для частин артилерії Берегової оборони ВМС ЗС України можна побачити дві нових нарукавних емблеми: 406-ї артилерійської бригади та 32-го реактивного артилерійського полку (правда, досі остаточно незрозуміло, чи це затверджені офіційно символи, чи розробки самих частин).
Нарукавна емблема 406-ї артилерійської бригади (Мал. 7), якій УПУ № 232/2018 від 22 серпня 2018 року було надане почесне найменування «імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова», такою, як ми її бачимо, вийшла чудовою. За загальносвітовою практикою на ній поєднані символи артилерії (схрещені артилерійські стволи) та флоту (морський якір). Але, як можна зрозуміти, це сталося не через творчість наших фахівців з Відділу розробки та впровадження військової символіки Управління розвитку речового майна Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС України (В подальшому – Відділ розробки та впровадження військової символіки). Такий символ був присутній на перших зразках нарукавної емблеми бригади, які були створені самими військовослужбовцями частини і носилися всіма. Видно, що в бригаді не захотіли відмовитися від цього вдалого символу, і правильно зробили…!
Емблема 32-го реактивного артилерійського полку має зображення морського дракону, який на березі моря вивергає з пащі полум’я (Мал. 8). Ця аналогія ракетам реактивної артилерії не нова.
Вперше такий символ був застосований у нарукавні емблемі 337-ї реактивної артилерійської бригади у Дрогобичі, озброєної системами «Смерч»3 (нині це 15-й реактивний артилерійський полк).
__________
3
Слободянюк М. Сухопутні війська України. Історія і символіка 13-го армійського корпусу. – Львів: Видавництво «Астролябія», 2012. – С. 154-155.
Тому особливих заперечень бути не може, враховуючи те, що, за свідченнями офіційних осіб ВМС та МО України, саме цей полк отримає на озброєння новітні українські крилаті ракети «Нептун» (іспити цього комплексу також проводилися на базі полку) (насправді «Нептун» отримала 406-f бригада, де на новий комплекс переозброїли 65-й окремий дивізіон – UMP).
Але є одна засторога: якщо полк отримає почесне найменування, яке не буде знаходитися у гармонії з цією емблемою, ми знову отримаємо певний конфлікт. Тому краще було б спочатку дочекатися нового почесного найменування, а далі вже робити відповідну символіку, а не навпаки…
Останньою з відомих нині нових нарукавних емблем частин РВіА є символіка 44-ї артилерійської бригади ОК «Захід» в Тернополі. Перед тим бригада УПУ № 548/2020 від 5 грудня 2020 року отримала почесне найменування «імені гетьмана Данила Апостола». Тому нова емблема й показує це: в ній основне місце зайняла центральна геральдична фігура з шляхетського герба Данила Апостола, так званий польський герб «Юньчик»4 (Мал. 9).
__________
4
Єремеєв І.С. Герби гетьманів України. – Київ: «УЦІММ-ПРЕС», 1998. – С. 48-49.
Але відразу виникли запитання: 35-а бригада морської піхоти ВМС ЗС України також має у символіці цей герб «Юньчик», тож в чому відрізнення? Варто було застосувати додаткові геральдичні фігури з герба суто Данила Апостола, тоді б таких запитань не виникало. Крім того, емблема отримала облямівку чорного кольору. З практики, яку застосовують в останні часи фахівці-тиловики з Києва, варто було б зробити її синьою, від кольору щита герба Тернополя та кольору герба Данила Апостола.
Так як ця праця – не опис нової нарукавної емблематики частин РВіА, а критичний аналіз процесу її розвитку, слід висловити й певні критичні зауваження.
Перші стосуються не стільки символіки, як процесу надання почесних найменувань військовим частинам, а це суттєво впливає й на саму символіку.
Складається, на жаль, враження, що невідомі поки що нам історики в Києві, які власно й готують поради щодо надання частинам почесних найменувань з історії України, добре володіють лише історією Козаччини та УНР (Визвольних змагань 1917-1921 років, але лише на Наддніпрянській Україні).
Про те, що у цей час існувала Західно-Українська Народна Республіка зі своєю Галицькою Армією, яка також боролася за українську незалежну державу, вони або недостатньо поінформовані (що було б дуже дивним), або, скоріше, мають так би мовити «києвоцентрічні» погляди.
Тому ми й бачимо, що 44-й артилерійській бригаді, розташованій в одному з центрів Галичини, місті Тернополі, вони не найшли нічого кращого, ніж надати ім’я гетьмана України і вірного слуги московського царя Данила Апостола. Жодного імені героїв боротьби на незалежність з Західної України для Тернопільській бригаді для них не існує…
Якщо така ж ситуація станеться і з наданням почесного найменування 15-у реактивному артилерійському полку в Дрогобичі, тоді можна буде вже остаточно кваліфікувати цей процес, як «київський наддніпрянський історичний сепаратизм», заснований на прихильному ставленні до історії боротьби за незалежність України виключно у складі Російської імперії, і на зневажливому ставленні до історії такої ж боротьбі за незалежність у Західній України, в Галичині, Буковині і Закарпатті.
Інші зауваження стосуються безпосередньо нової військової нарукавної символіки частин РВіА (а, в принципі, і всіх частин ЗС України). Приклад 40-ї та 44-ї артилерійських бригад показує, що реформатори, на жаль, повторюють тут (і в інших емблемах, наприклад, оперативних командувань) стару композиційну помилку, яка на сленгу дизайнерів зветься «етажеркою».
Тобто, в щиті емблеми символи починають розташовувати один під одним, як на полицях етажерки, в той час, як правильним було б централізувати їх в одне велике зображення арматюри. Це цілком європейська практика, яка, на жаль, погано відома нашим фахівцям з Відділу розробки та впровадження військової символіки.
Прикладом цього є наведена нами нова емблема 406-ї артилерійської бригади: не розташовувати схрещені гарматні стволи, і під ними – морський якір, а зробити одне цілісне зображення. Тому і в емблемах 40-ї та 44-ї артилерійських бригад слід було робити так само (Мал. 10-11). Тоді зображення буде виглядати значно краще при застосуванні тих самих символів. Можливо й залучити на емблемі 44-ї артилерійської бригади й інші геральдичні фігури з герба Данила Апостола, наприклад, зірки та кавалерський хрест (Мал. 12).
Ну і наостанок, важливо пояснити фахівцям з Києва, що не можна залишати схрещені гармати, стріли, мечі і т. і. поверх зображення основного елементу емблеми, вони повинні завжди бути за ним. Так сталося в емблемі 27-ї реактивної артилерійської бригади, коли наші «ентузіасти» забрали розташований в центрі герб Сум, і ущербність емблеми відразу стала наочною. Що це не просто випадок, створений простим бажанням хоч щось змінити у розробленій в частині чудовій емблемі, свідчить нарукавна емблема 56-ї окремої механізованої бригади з Маріуполя, де, так само, стріли чомусь покладені поверх основного символу – зірки «Алатирь».
Автор, висловлюючи ці досить різкі зауваження і критику, звісно не має на меті лише покритикувати не зовсім професійно підготовлених розробників нової української нарукавної емблематики. Ми всі вчимося, працюємо над тим, щоби сучасна українська військова символіка стала однією з найкращих в Європі, тому повинні допомагати один одному не допускати помилок і хибних кроків (навіть критикою, якщо інших способів донесення правильних ідей до голів фахівців Відділу розробки та впровадження військової символіки нині, на жаль, немає).
У противному випадку втрачається саме «українськість» військової символіки ЗС України, вона стає безликою. Пояснити це можна наступним прикладом: ось емблема артилерійської частини Збройних Сил Естонії (Мал. 13).
Якщо б не напис естонською мовою, вона цілком могла б бути творінням наших реформаторів.
То ж українська військова символіка повинна базуватися на українських історичних символах, зрозуміло, дотримуючись європейських норм побудови емблем, як це стало з впровадженням символом Збройних Сил України нашого історичного неповторного тризуба.
Слава Україні та її Збройним Силам!
Михайло СЛОБОДЯНЮК
(Львів)