Військового двічі поранили у бою – в 2014 та 2018 роках, останнє поранення призвело до інвалідності. Водночас Міноборони відмовило у виплаті грошової допомоги мотивуючи тим, що вже платили за поранення в 2014-му. Верховний Суд не погодився з цим рішенням.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку справу за позовом фізичної особи до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити дії, повідомляє Судово-юридична газета.
Суть цієї справи полягає у тому, що особа, перебуваючи у зоні АТО у 2014 році, під час виконання бойового завдання отримала поранення, у результаті чого їй встановлено ступінь втрати професійної працездатності без встановлення інвалідності, що стало підставою для нараховування та виплати одноразової грошової допомоги у відповідному розмірі. Згодом, у 2018 році позивач знову, перебуваючи в зоні АТО, під час виконання бойового завдання отримав мінно-вибухову травму, внаслідок чого був проведений первинний огляд позивача, за наслідками якого йому встановлена друга група інвалідності внаслідок травми, пов’язаної із захистом Батьківщини. У зв'язку зі встановленням другої групи інвалідності позивач звернувся до Міністерства оборони України через обласний військовий комісаріат із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Розглянувши подані позивачем заяву та додані до неї документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийняла рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги через встановлення групи інвалідності понад дворічний термін після визначення ступеня втрати працездатності.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що відмова Міністерства оборони України у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є безпідставною, оскільки другу групу інвалідності у 2018 році позивачу встановлено під час первинного огляду, а тому умова про обмеження дворічним строком не повинна застосовуватися.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи це рішення, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України, оскільки групу інвалідності заявнику встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
Постановою суду апеляційної інстанції скаргу позивача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності другої групи внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних із захистом Батьківщини, без урахування раніше виплачених сум та зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності другої групи внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб без урахування раніше виплачених сум.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід другої групи, оскільки позивач у різний час отримав два окремі ушкодження здоров'я, а комісія Міністерства оборони України не врахувала того, що у 2018 році позивач під час обстрілу отримав травми, внаслідок яких позивачу встановлено другу групу інвалідності, яка не пов'язана із пораненням, отриманим позивачем у 2014 році за інших подій.
Читати також:
Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду виходила з того, що положення частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка встановлює право на одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, а також з положень статті 16-3 цього ж Закону, яка визначає обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
На підставі аналізу наведених правових норм суд касаційної інстанції дійшов висновку, що дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності може бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
Однак, враховуючи, що у 2018 році позивач під час обстрілу отримав травми, внаслідок яких йому встановлено другу групу інвалідності, яка не пов'язана із пораненням, отриманим у 2014 році за інших подій, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що комісія Міністерства оборони України не врахувала, що у 2018 році було фактично проведене первинне обстеження позивача та встановлено другу групу інвалідності вперше, а тому відсутні підстави для застосування у даній справі обмеження дворічним строком з моменту першого встановлення втрати працездатності.
З огляду на зазначене Верховний Суд зробив висновок про те, що визначена у частині четвертій статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» заборона щодо виплати одної грошової допомоги може мати місце лише у разі спливу дворічного строку саме після первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності через одне й те ж ушкодження здоров'я, а не внаслідок різних подій. Таким чином, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється. Однак, якщо особа у різний час отримує окремі ушкодження здоров'я, внаслідок яких встановлюється група інвалідності або втрата працездатності без встановлення інвалідності, обмеження дворічним строком не застосовується, оскільки у кожному такому випадку вважається, що встановлення інвалідності чи втрати працездатності є первинним.
Постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 240/1623/20 (адміністративне провадження № К/9901/34817/20).
