Перша самохідна гаубиця самостійно створена в Німеччині після Другої світової війни – PzH 2000, без перебільшення, задала новий стандарт розробки САУ в інших країнах світу.
Створюючи бундесвер, військово-політичне керівництво ФРН велику увагу приділяло розвитку танкових і механізованих військ, при цьому ретельно вивчався досвід Другої світової війни. Одним з важливих висновків стала необхідність створення самохідної артилерії, яка за рухливістю не поступається танкам і забезпеченої бронезахистом.
Першими самохідками, що надійшли на озброєння бундесверу, стали 105-мм гаубиці М7 «Пріст», які пам'ятали ще бої Другої світової. За ними послідували більш сучасні САУ – 105-мм М52 і 155-мм М44. До кінця 60-х років вони були замінені гаубицями М109. Пройшовши згодом модернізацію, М109 майже на сорок років стали основою самохідної артилерії дивізій бундесверу.
Перша спроба створити заміну для М109 була зроблена в 1973 році, коли Великобританія, ФРН та Італія приступили до спільної розробки 155-мм САУ SP70. Ці країни вже мали досвід спільного створення вдалою буксированої гаубиці FH70, випущеної в дев'яти сотнях одиниць. Її артилерійська частина була прийнята для самохідки, шасі ж розроблялося на основі вузлів німецьких машин – танка «Леопард-1» і БМП «Мардер». До початку 80-х років побудували 15 дослідних зразків, але надалі доведення САУ зіткнулося з низкою технічних проблем, зростали суперечності між країнами-учасницями консорціуму. У підсумку в 1986 році розробка SP70 була припинена, кожна з країн створила свою 155-мм самохідку: Великобританія – AS90, Італія – «Пальмарію» (правда, вона випускалася тільки для експорту, а італійської армії довелося задовольнятися модернізованими М109), ФРН – PzH 2000.
Розробка
Рішення про створення САУ власними силами у ФРН прийняли майже відразу після закриття програми SP70 – в 1987 році. Система отримала позначення Panzerhaubitze 2000, що символізувало те, що самохідка повинна була стати зброєю XXI століття. Військові намагалися підібрати для САУ і традиційну для німецької бронетехніки «зоологічну» назву. Серед запропонованих варіантів зустрічалися «Ріноцерос» і «Насхорн» (обидва означають «Носоріг»), «Штайр» («Бик») і навіть такий дивний, як «Рюссель» – «Хобот» (натяк на незвично довгий ствол). Жодна з них так і не була остаточно затверджена, і САУ залишилася під скромним індексом PzH 2000.
Створення самохідки велося на конкурсній основі двома консорціумами: до складу першого («Південь») увійшли фірми «Порше», «Рейнметалл» і «Краусс-Маффей», другого («Північ») – «МаК-Діль», «Рейнметалл» і «Вегманн». Замовник не обмежував свободу розробників, вимагаючи дотримання лише двох ключових умов – використовувати в артсистемі новий ствол довжиною 52 калібри та розташувати силову установку в передній частині шасі. Новий ствол забезпечував ведення вогню стандартними (неактивно-реактивними) боєприпасами НАТО на дальність в 30 км (проти 24 км у FH70 і SP70). Кормове розташування бойового відділення дозволяло скоротити виліт більш ніж восьмиметрового ствола гармати, а також залишало достатній простір для розміщення автомата заряджання, боєукладки на 60 пострілів і екіпажу.
З метою здешевлення у новій САУ застосували шасі наявних танків. «Південні» зробили ставку на високі ходові характеристики, взявши за основу шасі «Леопарда-2», а «північні» визнали головною перевагою дешевизну, використавши шасі «Леопарда-1» (його довелося подовжити до семи катків). Для обох варіантів був обраний однаковий двигун – 8-циліндровий дизель МВ 881 Ка-500 потужністю 1000 к.с. Гідромеханічна трансмісія «Ренк» HSWL 284 забезпечувала чотири передачі вперед і дві – назад.
Порівняльні випробування прототипів показали, що самоходка «південних» перевершує конкурента за рухливістю та прохідністю, але артилерійська частина була краще у виробу консорціуму «Північ». Перемогли «північні» – адже завдання передбачала створення саме артилерійської установки. Генеральним підрядником став «Вегманн», який виготовляв башту та здійснював остаточний монтаж САУ. Шасі поставляла фірма «Мак Систем Гезельшафт ГМБХ».
Для остаточного відпрацювання конструкції в 1991-1993 роках виготовили чотири прототипи PzH 2000 (РТ01-РТ04). Машина РТ02 пройшла розширені ходові випробування в 41-му випробувальному центрі (місто Трір). У 91-му випробувальному центрі у місті Меппен проводилися вогневі випробування з використанням прототипу РТ01. Після їх успішного завершення самохідки РТ01 та РТ02 передали в 95-й артилерійський дивізіон (при Артилерійській школі сухопутних військ) для військових випробувань, що проходили з листопада 1994 по березень 1995 року. Гаубиці обслуговувалися змішаними екіпажами, що включали контрактників і військовослужбовців строкової служби. На випробуваннях перевірялася можливість сполучення обладнання PzH 2000 з тактичною системою управління артилерією ADLER, а також можливість застосування режимів ведення вогню, необхідних замовнику.
Прототипи повністю виправдали очікування. Була досягнута така скорострільність: 3 постріли за 9,2 сек (норматив – 10 сек), 8 – за 51,4 сек (норматив – 60 сек), 20 – за 2 хв 30 сек (норматив – 3 хв). Випробування підтвердили принципову можливість виконання вогневих завдань екіпажем всього з двох чоловік завдяки високій автоматизації управління й ведення вогню. В ході чергового туру вогневих випробувань в жовтні 1997 року були досягнуті ще більш високі показники скорострільності: 12 пострілів за 59,74 сек і 20 пострілів за 1 хв 47 сек – без сумніву, феноменальний результат.
Прототипи РТ03 та РТ04 в 1994-1995 роках проходили випробування в екстремальних кліматичних умовах. На полігоні Шайло (Канада) перевірялася працездатність PzH 2000 в умовах низьких температур (-30°С і нижче), а на полігоні Юма (штат Арізона, США) машини випробовувалися в умовах пустелі при сильній запиленості та високих температур повітря. Результати як ходових, так і вогневих випробувань були визнані відмінними.
У червні 1996 року один із прототипів PzH 2000 демонструвався на виставці «Євросаторі-96» в Ле Бурже. Перед цим, в березні, був підписаний контракт, який передбачав постачання бундесверу 185 серійних самохідних гаубиць. Випуск PzH 2000 почався в 1998 році.
Конструкція
Самохідна гаубиця PzH 2000 – броньовані гусенична бойова машина з переднім розташуванням моторно-трансмісійного відділення. Бойове відділення з баштою, що обертається займає всю середню і кормову частини машини.
Броня башти забезпечує захист від стрілецької зброї калібром до 14,5 мм і великих уламків артилерійських і мінометних снарядів. Зверху найбільш відповідальні місця самохідки прикриті реактивною бронею. Це забезпечує захист від уражаючих елементів касетних боєприпасів (артилерійських снарядів і авіаційних бомб). У лобовій і бортовій проєкціях САУ установка блоків реактивної броні не передбачена, оскільки PzH-2000 не призначена для дій безпосередньо на полі бою.
PzH 2000 обладнана системами захисту від зброї масового ураження, вентиляції, а також попередження про пожежу і пожежогасіння. Додатковим заходом захисту екіпажу є міцна перегородка, що відокремлює заряди в задній частині башти від бойового відділення. У разі детонації зарядів енергія вибуху направляється назад, що істотно підвищує виживаність екіпажу в бою.
Основне озброєння PzH 2000 – 155-мм гаубиця з довжиною ствола 52 калібри (трохи більше ніж 8 м), встановлена у башті кругового обертання. Діапазон кутів вертикального наведення складає від -2,5 до + 65°. Гармату розроблено компанією «Рейнметалл індастрі». Канал ствола хромований, що продовжує термін його експлуатації. Обсяг зарядної камери становить 23 л. Гармату забезпечено щілинним дульним гальмом нового зразка, який зменшує інтенсивність спалаху при покиданні снарядом ствола гармати та збільшує початкову швидкість снаряда. Напівавтоматичний клиновий затвор оснащений магазином на 32 стандартних капсули-детонатори з кільцевим конвеєром.
Додаткове озброєння САУ PzH 2000 складається з 7,62-мм кулемету MG3 і 8 гранатометів, призначених для відстрілу димових гранат (по 4 з кожного борту). Боєкомплект самохідки включає 60 артилерійських снарядів, 48 повних метальних зарядів, а також 2000 набоїв до кулемета і 8 гранат для гранатометів.
Новаторською особливістю PzH 2000 стало застосування системи модульних метальних зарядів MTLS, розроблених фірмою «Рейнметалл». Повний заряд в цій системі складається з 6 модулів (5 з них ідентичні). Застосування MTLS дозволяє збільшити скорострільність, перешкоджає утворенню нагару в каналі ствола і його швидкого зносу, збільшує дальність стрільби та ліквідує небезпеку загоряння. Максимальна дальність ведення вогню стандартним снарядом L15A2 становить 30 км, снарядом з донною насадкою «Бейз Бліда» – близько 35 км, активно-реактивними боєприпасами – 40 км. Разом з тим, гаубиця може вести вогонь і з застосуванням традиційних зарядів «натовського» стандарту.
Основний тип снаряда PzH 2000 – осколково-фугасний L15 британської розробки (створений для гаубиць FH70). Маса снарядів цього сімейства в залежності від модифікації становить 41,75-43,55 кг, маса вибухової речовини – 11,3 кг. Варіант L15A1 забезпечений провідним паском, а L15A2 – ще й обтюрувальним, що знижує знос ствола. Але практика показала, що при стрільбі з гаубиці з довжиною ствола 52 калібри на максимальному метальному заряді провідна частина снарядів L15A1 і L15A2 може бути стерта до проходження снарядами дульного зрізу. Це веде до биття снаряда в каналі ствола і прискореного зносу останнього, тому бундесвер допрацьовує снаряди сімейства L15 з заміною їх провідних частин.
PzH 2000 може вести вогонь й іншими типами снарядів – наприклад, касетними DM642, начиненими 63 осколковими бойовими елементами (дальність стрільби – 27,1 км). У боєкомплект САУ входить і снаряд SMArt 155 (DM702A1), що містить два самонавідних суббоєприпаси (система наведення останніх включає інфрачервоні датчики та мікрохвильовий радар). Важить такий снаряд 47 кг, дальність стрільби їм досягає 27,5 км. У 2006 році PzH 2000 провела випробувальні стрільби активно-реактивним снарядом V-LAP, розробленим південноафриканською фірмою «Денел», на дальність 56 км. Цей показник не є граничним – він був обмежений розмірами полігону. В кінці 2013 року відбулися випробувальні стрільби американським керованим снарядом М982 «Екскалібур». Мінімальна дальність стрільби цим боєприпасом становить 9 км, максимальна – 48 км.
САУ обладнана двома прицілами – панорамним PERI R19 і TN80 (8-кратного збільшення), що служить для ведення вогню прямим наведенням. Є і лазерний далекомір з діапазоном вимірювання дальності до 2800 м. Командир самохідки має перископічний прилад спостереження PERI-RTNL80 зі змінним збільшенням (2- і 8-кратним). Крім того, PzH 2000 обладнана радаром, що вимірює початкову швидкість кожного випущеного снаряда. Його фазована антенна решітка встановлена на передній стінці башти.
На колисці гармати встановлені датчики системи орієнтації та наведення, що автоматично визначає просторове положення ствола гармати та встановлює точку початку координат, необхідну для напівавтоматичного та автоматичного наведення на ціль. PzH 2000 також обладнана бортовою системою навігації й приймачем GPS AN / PSN-11. Система управління вогнем дозволяє реалізувати режим ураження однієї цілі одночасно 3-5 снарядами завдяки внесенню поправок при кожному пострілі.
При роботі САУ в автоматичному режимі для її обслуговування достатньо двох членів екіпажу, хоча її штатний екіпаж складається з п'яти осіб. Крім командира, навідника і механіка-водія, він включає двох заряджаючих, що вступають в справу при поповненні боєкомплекту або виході з ладу автомата заряджання.
Як і будь-яка інша система, PzH-2000 не позбавлена недоліків. Головним з них вважається велика маса машини, що перешкоджає її перекидання повітрям на борту європейського військово-транспортного літака А400М. З метою підвищення аеромобільності концерн «Краус- Маффей -Вегманн» розробив модуль AGM (Аrtillerie-Geschütz-Modul) – полегшену башту PzH 2000, яку можна встановлювати на відносно легкі шасі.
Маса AGM становить 12,5 т. Перший варіант САУ з таким модулем, виготовлений у 2005 році із застосуванням шасі РСЗВ MLRS, важив всього 27 т – вдвічі менше PzH 2000. У 2008 році з'явилася САУ «Донар», що являє собою модуль AGM, встановлений на шасі австро-іспанської БМП ASCOD 2. Однак замовлень на самохідки з такими модулями досі не надходило.
Не пішла в серію й установка MONARC (Modular Naval Artillery Concept) – башта PzH 2000, адаптована для установки на кораблі класу «фрегат-есмінець». Її випробування проходили у 2002-2003 роках на фрегати «Гамбург» і «Гессен», але в підсумку вибір зробили на користь звичайних морських артустановок.
«Панцергаубиця» в строю
Постачання PzH 2000 у бундесвер почалися в 1998 році – першим їх отримав 345-й артдивізіон. Спочатку передбачалося замінити новими САУ застарілі M109A3G практично в пропорції 1: 1, але з огляду на скорочення і реорганізацію бундесверу все обмежилося постачанням першої замовленої партії зі 185 одиниць. Але і ця кількість виявилася зайвою: до строю ввели лише 154 PzH 2000, а решту 31 відправили на склад. Надалі їх вузли передбачалося використовувати для виготовлення легких САУ з модулями AGM, проте ці плани так і не були реалізовані.
Подальше скорочення бундесверу призвело до того, що його артилерійський парк зіщулився до мізерних розмірів. З урахуванням продажу частини PzH 2000 за кордон в розпорядженні німецьких військових залишилися 123 такі САУ, але з них придатними до застосування рахується лише 61, а в строю знаходяться тільки 40. Всі вони зосереджені у двох дивізіонах 10-ї танкової дивізії – 131-м і 345-м. Перший з них включає дві восьми гарматні батареї «панцергаубиць», другий – три такі батареї (крім того, до кожного дивізіону входить батарея РСЗВ MLRS). Після зняття з озброєння САУ М109, М110, гармат польової артилерії FH70 і гірських гаубиць М56 ця жменька PzH 2000 становить всю ствольну артилерію бундесверу.
Першим закордонним замовником PzH 2000 стала Італія, яка отримала 70 таких САУ. Дві з них надійшли з Німеччини, а решта 68 були зібрані за ліцензією фірмою «ОТО Мелара». Зараз італійська армія має у своєму розпорядженні 68 таких САУ, що перебувають на озброєнні двох артилерійських полків: 132-го «Аріете», що входить в однойменну танкову бригаду, а також 8-го «Пасубіо» в бригаді берсальєрів «Гарібальді». Характерно, що сухопутні війська Італії зберігають в строю кілька старих артсистем – модернізовані М109, FH70 і гірські М56.
У 2001 році 24 самохідки PzH 2000HEL, що трохи відрізняються від базового зразка складом обладнання, придбала Греція. Ними укомплектовані два дивізіони. 57 машин поставлено в Нідерланди, але тамтешня армія зазнала такого ж лавиноподібного скорочення, як і бундесвер, залишивши в строю тільки 24 PzH 2000, а потім скоротивши цю кількість до 18. Вони перебувають на озброєнні єдиного артдивізіону Королівської армії Нідерландів, що має гучну назву «Командування вогневої підтримки».
До 2018 року останнім покупцем нових PzH 2000 був Катар. Ця країна придбала 24 САУ, перші з яких були поставлені восени 2015 року.
Скорочення парку PzH 2000 у Німеччині призвело до появи їх на ринку «секонд-хенду». Першим покупцем стала Хорватія, яка отримала у 2015-2016 роках 12 стройових САУ PzH 2000, три такі ж самохідки як джерело запчастин і одну машину для підготовки механіків-водіїв (з демонтованої артилерійською частиною).
У червні 2016 року перші PzH 2000 надійшли до Литви – ця країна придбала 21 САУ: 16 бойових (для артдивізіону імені генерала Ромуалдаса Гідрайтіса 1-ї механізованої бригади «Залізний вовк»), три на запчастини і дві навчальні.
У грудні 2018 року 24 САУ PzH 2000 – цього разу вже нові, а не з «секонд-хенду», як Литва чи Хорватія, придбала Угорщина.
Бойовий дебют PzH 2000 року відбувся в Афганістані. У серпні 2006 року до складу голландського контингенту, який діяв в провінції Кандагар, прибутку три такі самохідки. У вересні того ж року вони взяли активну участь в операції «Медуза» щодо встановлення контролю над містом Пандживай та його околицями. У наступному році голландський контингент перевели в провінцію Урузган – тут PzH 2000 брали участь, зокрема, в штурмі міста Хору 15-19 червня 2007 року. Досвід експлуатації PzH 2000 на Афганістані показав, що вона є дуже ефективним вогневим засобом. Водночас фільтровентиляційна установка САУ виявилася недостатньою ефективної в умовах сильної запиленості. Знадобилося також посилити захист верхньої проєкції самохідки, оскільки таліби активно застосовували міномети.
Німецький уряд, що також направив свій контингент в Афганістан, довгий час не рішався посилати туди PzH 2000, вважаючи операцію поліцейською та пропонуючи своїм солдатам обходитися лише легкою зброєю. Але після загибелі трьох солдатів бундесверу (2 квітня 2010 року) було прийнято рішення про посилення контингенту в провінції Кундуз, і в Афганістан направили три PzH 2000. Вперше в бій вони вступили 10 липня 2010 року, прикриваючи евакуацію бронемашини, що підірвалася на міні.
Бувши першою самохідною гаубицею, самостійно створеною в Німеччині після Другої світової війни, PzH 2000, без перебільшення, задала новий стандарт розробки САУ в інших країнах світу. Ця машина має вогневу міць, яку можна порівняти з трьома самохідками М109 останніх модифікацій. До того ж німецька артсистема має куди більше шансів уціліти на полі бою завдяки високій рухливості, кращому бронюванню, можливості діяти як в ролі стаціонарної вогневої точки, так і в якості мобільної системи озброєння. Бортова система самохідки дозволяє їй діяти незалежно від зовнішніх коректувальників і артилерійських спостерігачів.
Тактико-технічні характеристики (ТТХ) САУ PzH 2000
Література
- Niesner С. Panzerhaubitze 2000. – Vollert Tankograd Publishing, Erlangen, 2009
- Лебедев Л. Основные 155-мм гаубицы ведущих зарубежных стран // Зарубежное военное обозрение, 2009, №3
- Омелянюк П. Panzer-Haubitze 2000. Внучка Большой Берты // Танки мира. Приложение к журналу «Арсенал-Коллекция», 2013, Вып. 21
Використані джерела:
warspot.ru
