Попри сумний досвід Другої іракської війни, БМП «Бредлі» залишаються (поряд з танками «Абрамс») основним озброєнням «важких» з'єднань армії США
Напівгусеничні бронетранспортери, що були поширені в роки Другої світової, підвищили мобільність мотопіхоти та дали їй бронезахист. У той час вони використовувалися в якості «таксі до поля бою»: мотопіхота доставлялася на бронетранспортерах до рубежу виходу в атаку, після чого спішувалась і боролася в пішому строю. Недоліки такої концепції були очевидні, оскільки в ключовий момент бою мотопіхота не мала підтримки «бронею і вогнем». Прагнення усунути цей недолік призвело до появи нового класу бронетехніки – бойових машин піхоти (БМП). У Сполучених Штатах розробка машин цього класу йшла довгим і звивистим шляхом, привівши до створення БМП М2 «Бредлі». Уже майже сорок років ця машина залишається основною «робочою конячкою» американської мотопіхоти.
Першою серед західних армій власної БМП обзавівся бундесвер, і не дивно – адже концепція такої машини була опрацьована німецьким генералом Ейке Мідельдорфом ще в 1956 році. А ось американці довго дотримувалися консервативної концепції «таксі до поля бою». Після Другої світової війни вони послідовно прийняли на озброєння гусеничні БТР М39, М75, М59 і, нарешті, М113, випущений в десятках тисяч примірників.
Перші спроби
Якщо в СРСР поштовхом до розробки БМП послужила підготовка до ядерної війни, то в США таким стимулом стала війна у В'єтнамі. Тут БТР М113 часто використовували в якості штурмових машин. При цьому десант вів бій не спішуючись, а стріляючи через відкриті верхні люки. Штатна відкрита турель з 12,7-мм кулеметом прикривалася броньованими щитками, а по бортах на вертлюгах встановлювалися два додаткових 7,62-мм кулемети (також зі щитками). Така модифікація, яка застосовувалася, перш за все, в бронекавалерійських частинах, отримала позначення ACAV (Armored Cavalry Assault Vehicle – «бронекавалерійська штурмова машина»). Подальшим її розвитком став БТР ХМ734, який отримав стрілецькі амбразури в бортах і кормі десантного відділення. Саме відділення також перекомпонувати, розгорнувши сидіння десанту особою до бортів – тепер мотопіхота могла вести вогонь через броні. ХМ734 випробовувався у В'єтнамі, але в серію не пішов.
В середині 60-х років армія США ініціювала програму створення повноцінної БМП MICV-65 (Mechanized Infantry Combat Vehicle), покликаної стати більш досконалим бойовим засобом, ніж імпровізована ACAV. Переможцем конкурсу стала ХМ701 фірми «Пасифік Кар енд Фаундрі». Від М113 машина відрізнялася посиленим бронюванням і установкою головного озброєння (12,7-мм кулемета або малокаліберної гармати) в повністю закритій башті, що обертається. Десант мав амбразури для ведення вогню без залишення машини. Однак ХМ701 виявилася важкою і, як наслідок, недостатньо рухомою. З цими недоліками можна було боротися в ході доведення машини, але американський військовий бюджет тріщав по швах через зростання витрат на війну у В'єтнамі, і армійцям запропонували задовольнятися тим, що є – все тими ж М113.
Армійські чини не заспокоїлися і продовжили шукати способи підвищення бойових можливостей мотопіхоти. Їх увагу привернули ініціативні розробки FMC – вдосконалений БТР PIM113А1 і більш «просунута» БМП ХМ765. PIM113А1 озброювався 20-мм гарматою М139 на відкритій турелі з дистанційним керуванням, а в скошених верхніх бронелистах десантного відділення були по дві амбразури (ще одна в кормі). Дослідний зразок PIM113А1 випробовувався з 1970 року, але на озброєння в США так і не був прийнятий. В Італії фірма «ОТО-Мелара» на його основі спроєктувала власний варіант «ерзац-БМП» – VCC-1, яка серійно випускалася в значних кількостях.
Більш успішною виявилася БМП ХМ765, що розроблялася з 1967 року і також відома під позначенням AIFV (Armored Infantry Combat Vehicle). Хоча на озброєння армії США її не прийняли, 2079 AIFV під позначенням YPR-765 придбали Нідерланди (більшість випущено за ліцензією). Ще 514 машин AIFV-В випустили в Бельгії. У 1992 році виробництво цієї БМП налагодила турецька фірма «Нурол», що виготовила понад 2500 AIFV та її удосконаленого варіанту ACV-300.
Корені «Бредли»
Паралельно з роботами по програмі ХМ765 армія США вела дослідження нової БМП, яка стала б не «ерзацом» для «колоніальних» конфліктів, а повноцінною бойовою машиною для «справжньої» війни. Її створення погоджувалася з проєктування перспективного основного бойового танка – спочатку МВТ-70, а потім майбутнього «Абрамса».
Ескізний проєкт, що отримав позначення MICV-70, мав у своїй основі спеціальне шасі з новим компонуванням агрегатів, а також присадкуватий обтічний корпус і двомісну низько профільну башту з винесеною стабілізованою установкою озброєння. Машина замислювалася як плавуча, з водохідним рушієм, що прибирається . Аналіз проєкту показав, що ціна такої «чудо-БМП» буде позамежною, тому в 1971 році армія розробила тактико-технічні вимоги до спрощеної БМП, що отримала позначення ХМ723.
Створення нової БМП доручили фірмі FMC, що отримала контракт на будівництво відразу 17 дослідних зразків. Фактично ХМ723 являла собою подальший розвиток ХМ765 з посиленим бронюванням: замість гомогенної алюмінієвої броні застосовувався тришаровий «сендвіч» (алюмінієвий сплав – заповнювач з поліуретанової піни – сталь високої твердості). Маса ХМ723 становила 19 тонн, а її силова установка складалася з дизеля «Каммінз» VT-903 і гідромеханічної трансмісії «Дженерал Електрик» НМРТ-500. Озброювалася БМП 20-мм гарматою М139 в одномісній башті зміщеної до правого борту.
ХМ723 виходила недешевою: в цінах 1973 року вона коштувала 220 000 доларів (вчетверо дорожче М113 і всього вдвічі дешевше танка М60А1). Це змусило військових задуматися. Їжі для роздумів додали й оцінки аналітиками радянської БМП-1, яку визнали придатною для ядерного конфлікту, але малопридатною для звичайної війни, але ж американська БМП створювалася під явним впливом радянського зразка. Всі ці сумніви привели до створення в 1975 році спеціальної комісії, очолюваної генералом Ларкіним. Перед комісією поставили кілька запитань, ключовими з яких були два:
- Чи є ХМ723 досить хорошою, щоб виправдати витрати коштів на її доведення?
- Якщо так, то чи можна об'єднати програму розробки нової БМП з програмою створення нової БРМ ARSV (Armored Reconnaissance Scout Vehicle)?
У листопаді 1976 року комісія Ларкіна після розгляду альтернатив (німецької БМП «Мардер», французької АМХ-10Р, а також гіпотетичної важкої БМП на шасі основного бойового танка) була змушена визнати, що ХМ723 не так вже й страшна. Озброєння машини рекомендувалося посилити шляхом установки 25-мм гармати ХМ242 «Бушмастер» і протитанкового ракетного комплексу «Тоу» – ПТРК другого покоління з напівавтоматичним наведенням по дротах і дальністю стрільби, що досягала майже 4 км. Нарешті, було рекомендовано об'єднати програми створення БМП і БРМ в одну, яка дістала назву FVS (Fighting Vehicle System). В її рамках передбачалося створення двох максимально уніфікованих бойових машин – БМП IFV (Infantry Fighting Vehicle) і БРМ CFV (Cavalry Fighting Vehicle). У 1977 році сімейство доповнили третьою машиною – шасі для нової РСЗВ (майбутньої MLRS).
Вже в 1978 році були готові прототипи нових машин – БМП ХМ2 і БРМ ХМ3. Зміна індексу підкреслювала тісний зв'язок з новим основним бойовим танком ХМ1 «Абрамс». Цьому слугувало і присвоєння машині назви «Бредлі» (на честь генерала Омара Бредлі, який успішно воював в роки Другої світової війни) – раніше «генеральські» імена в США привласнювали лише танкам.
Плани військових передбачали закупівлю 3600 БМП М2 та 3300 БРМ М3. У 1980 році фірма FMC отримала перший серійний контракт на 75 ХМ2 і 25 ХМ3, а в наступному році літера «Х» з позначення БМП і БРМ зникла – їх взяли на озброєння. Серійне виробництво велося на заводі в Сан-Хосе (штат Каліфорнія). Ціна нової БМП на ті часи здавалася астрономічною: коштувала вона вдесятеро дорожче БТР М113.
Конструкція «Бредлі»
БМП «Бредлі» має традиційне для більшості машин цього класу компонування з переднім розташуванням моторно-трансмісійного відділення (МТВ). МТВ зміщене до правого борту, а зліва знаходиться робоче місце механіка-водія. Його люк забезпечений кришкою, що відкидається назад та на марші може фіксуватися в піднятому положенні. Огляд вперед і вліво забезпечують чотири призменних оглядових блоки (передній може замінюватися приладом нічного бачення). Огляд вправо при закритому люку практично відсутній – його перекриває дах МТВ.
У середній частині корпусу встановлена двомісна башта, дещо зміщена до правого борту. У ній зліва від гармати розташоване робоче місце навідника, а праворуч – командира. Для обох передбачені люки з відкидними назад кришками, причому кришка люка командира встановлена на особливій рамці та може підійматися вгору для поліпшення огляду. По периметру командирського люка встановлені сім призматичних оглядових блоків, по периметру люка навідника – три. Башта має підвісний полик, а бойове відділення відгороджене від десантного перегородкою з проходом. Десант в складі шести осіб розташований таким чином: дві людини під лівим бортом за місцем механіка-водія, дві – у правого борта за баштою, два – у кормової апарелі. Відповідним чином розташовані й амбразури для стрільби. Для спішування десанту в бою служить апарель, що відкидається за допомогою гідроприводу (при цьому задні сидіння відкидаються вгору до центральної стійки). У звичайних умовах посадка і висадка здійснюються через двері в апарелі зліва. У даху десантного відділення є люк з відкидною назад кришкою.
Корпус і башта «Бредлі» зварені з листів алюмінієвого сплаву, легованого марганцем, хромом, магнієм і цинком. Спереду і по бортах броня є розробленим для ХМ723 «сендвічем», що забезпечує достатній захист проти снарядів малокаліберних гармат. Крім того, наявність поліуретанового заповнювача посилює захищеність екіпажу і десанту від проникної радіації. Днище машини для захисту від мін посилено сталевим листом. Додатковий захист корпусу в передній проєкції забезпечує відкидний хвилевідбивний щит. Ходову частину до опорних катків прикривають броньовані екрани, нижня частина яких для полегшення техобслуговування відкидається на петлях вгору.
Основу комплексу озброєння БМП складає 25-мм автоматична гармата М242 із зовнішнім приводом автоматики (за допомогою електромотора потужністю 1,5 к.с.) зі стрічковим живленням, що забезпечує швидкий перехід з одного типу боєприпасів на інший. Боєкомплект гармати складається з 900 снарядів, 300 з яких (зазвичай 225 осколково-фугасних і 75 бронебійних) споряджені й покладені в башті, а ще 600 знаходяться в боєукладці в корпусі БМП. Передбачено три штатних режими ведення вогню: поодинокими пострілами або чергами з темпом стрільби 100 і 200 постр./хв. Максимальна технічна скорострільність гармати – 500 постр./хв.
Гармата М242, попри малий калібр, є потужним вогневим засобом. Її бронебійний підкаліберний снаряд пострілу М791 (трасувальний, з піддоном, що відокремлюється) при масі 137 г має початкову швидкість 1335 м/с і на дистанції 1000 м пробиває гомогенну сталеву броню товщиною 66 мм, а на дальності 2500 м здатний пробити бортову броню радянської БМП-1. Пізніше на озброєння взяли постріл М919 з ще кращими бронебійними характеристиками снаряда. Крім бронебійного снаряда, в боєкомплект входить постріл М792 з осколково-фугасним трасувальним снарядом. Для тренувань використовується постріл М793 із практичним снарядом.
Кут вертикального наведення гармати становить від -10 до + 60 ° – тобто з неї можна вести вогонь по повітряних цілях (влучити буде проблематично, оскільки для зенітної стрільби передбачений лише найпростіший кільцевий приціл). По наземних цілях вогонь ведеться за допомогою комбінованого (денного / нічного) прицілу навідника зі змінним збільшенням (4- і 12-кратним) і оптичним зв'язком з прицілом командира. Управляти озброєнням можуть як навідник, так і командир за допомогою джойстиків з кнопками спускового механізму. При виході з ладу електроприводу передбачено ручне управління озброєнням командиром.
З гарматою спарений 7,62-мм кулемет М240С («американізована» версія бельгійського MAG-58). Його боєкомплект складається з 2340 патронів, з них 800 споряджені в стрічки та укладені в магазинні коробки башти, інші знаходяться в корпусі.
З лівого боку башти знаходиться двозарядний ПУ ПТКР «Тоу», закрита броньованим кожухом. У похідному положенні вона притиснута до борту і прикрита спереду бронещитком, в бойовому – підіймається електроприводом у горизонтальне положення. Кут вертикального наведення ПУ – від -20 до + 30 °. Перезаряджання здійснюється через верхній люк десантного відділення. Боєкомплект, що возиться – 7 ПТКР BGM-71 (2 на ПУ і 5 в укладанні десантного відділення).
Цікавою особливістю озброєння машини є незнімні 5,56-мм автомати М231 в кульових установках амбразур десантного відділення (в інших БМП ці амбразури служать для стрільби зі штатної зброї десанту). Автомати є модифікацією гвинтівки М16А1 з укороченим і обваженим стволом, висувним дротяним прикладом, без цівки та деякими іншими змінами.
На передніх кутах башти встановлені чотириствольні димові гранатомети, боєкомплект до яких знаходиться в ящиках зовні башти. Для постановки димзавіс може використовуватися впорскування палива в систему вихлопу двигуна.
Силова установка «Бредлі» складається з чотиритактного дизеля «Каммінз» VTA-903T потужністю 500 к.с., змонтованого в єдиному блоці з гідромеханічною трансмісією НМРТ-500-3 (забезпечує три передачі вперед і одну назад). Механізм повороту – диференційний. Запас палива складає 662 л.
Ходова частина стосовно до одного борту включає шість алюмінієвих спарених обрезинених опорних катків і три підтримувальні ролики. Опорні катки мають індивідуальну двовальну торсіонну підвіску з торсіонами в опорних трубах. Додатково на першому, другому, третьому і шостому опорних катках встановлені гідравлічні амортизатори. Ведуче колесо – переднього розташування. Металева дрібно ланцюгова гусениця має знімні гумові асфальтохідні башмаки. Довжина опорної поверхні гусениці – 3,91 м. Механізм натягу – гідравлічний.
БМП «Бредлі» відрізняється порівняно високою питомою потужністю (21,3 к.с./т для базового варіанту) і низьким питомим тиском (0,52 кг/кв. cм), що в сукупності з великим ходом опорних катків забезпечує машині хороші динамічні якості, роблячи можливим тісний контакт з танками М1 «Абрамс». БМП здатна долати водні перешкоди уплав зі швидкістю до 7,2 км/год завдяки перемотуванню гусениць. Водотоннажність корпусу достатня лише для руху по спокійній воді, при хвилюванні необхідне підвищення запасу плавучості, для чого використовується брезентовий кожух, що розгортається на корпусі (в згорнутому положенні покладений по периметру корпусу).
На лінійних БМП М2 встановлюється радіостанція AN/GRC-160, на машинах командирів взводів – дві такі ж станції, а командирів рот – одна AN/GRC-160 і одна AN/GRC-46. Внутрішній зв'язок між членами екіпажу та командиром десанту забезпечується за допомогою танкового переговорного пристрою.
БРМ М3 від БМП зовні можна відрізнити хіба що по заглушеним отворами амбразур і великої кількості антен. Основне озброєння залишилося без змін, але боєкомплект збільшений: гармати – до 1500 пострілів (900 в башті, в стрічках і на полику), спареного кулемета – до 4300 патронів, ПТРК – до 10 ракет. Боеукладка ПТКР перенесена з лівого борту десантного відділення на правий, а зліва в десантному відділенні передбачено місце для мотоцикла. Замість шести піхотинців в десантному відділенні розташовуються два спостерігачі. Комплекс радіозв'язку БРМ включає станції AN/VRC-12 та AN/PRC-77. До складу розвідувального обладнання входить портативна РЛС розвідки наземних рухомих цілей AN/PRS-15.
Модернізації
У 1986 році почалися поставки модернізованих машин М2А1 і М3А1, що насамперед відрізняються доробками комплексу озброєння. Машини отримали можливість застосовувати ПТКР BGM-71D комплексу «Тоу-2» з підвищеним бронепробиттям. Подовжений ствол гармати й посилена її казенна частина, завдяки чому з'явилася можливість вести вогонь пострілами з посиленим пороховим зарядом.
БМП М2А1 і БРМ М3А1 отримали фільтровентиляційну установку М13А1, що подає очищене повітря в маски членів екіпажу (а на БРМ – також і спостерігачів). На машинах попередніх модифікацій екіпажу і десанту доводилося вдягати протигази в разі дії на зараженій території. На модернізованих БМП така необхідність зберігалася тільки для десанту. У конструкцію внесли ще кілька дрібних, але корисних удосконалень: м'яку оббивку сидіння механіка-водія, призменні оглядові блоки в кришці люка десантного відділення та інше.
Наступний етап модернізації передбачав посилення захищеності машини. Лобову частину і борти корпуса та башти посилили сталевими екранами товщиною 30-32 мм, що кріпляться на болтах. Внаслідок цього ширина машини зросла до 3,6 м. Крім того, екрани повністю закрили бортові амбразури десантного відділення, автомати М231 з них були вилучені (кормові амбразури з автоматами збереглися). Змінили й схему розміщення десанту: троє піхотинців розміщуються в ряд в передній частині десантного відділення обличчям по ходу руху; ще троє – за ними (двоє праворуч – обличчям до корми, один ліворуч – спиною до борту).
На накладних екранах є вузли кріплення елементів динамічного захисту (ДЗ), що встановлюються на спеціальні підкладки з пористого матеріалу. Комплект ДЗ для «Бредлі» складається з 43 елементів розміром 305 × 457 × 51 мм. Ще одним заходом щодо посилення захищеності стала установка кевларової підкладки в населених відділеннях, що знижує ймовірність ураження осколками броні екіпажа, десанту та обладнання. Навіть без елементів ДЗ посилена екранами броня здатна витримати влучення снаряда 30-мм гармати радянської БМП-2.
Піддалося модернізації й радіоустаткування (встановлена нова радіостанція системи SINCGARS V), протипожежне обладнання, а також ряд інших елементів.
Виробництво М2А2 і М3А2 почалося в 1988 році, а в травні наступного року з'явилися машини модифікації А2 «другої фази». Оскільки установка екранів і ДЗ збільшила бойову масу БМП до 33 т, машини «другої фази» отримали форсований до 600 к.с. двигун і доопрацьовану трансмісію.
Виходячи з досвіду застосування «Бредлі» у війні в Перській затоці, американці розробили програму модернізації машин модифікації А2 – ODS (Operation Desert Storm). Зміни торкнулися в основному електронної «начинки». Машину обладнали бойовою інформаційно-керуючою системою FBCB2, що забезпечує обмін розвідувальною інформацією з супутниками розвідки та всіма бойовими одиницями, оснащеними аналогічними пристроями. Ґрунтуючись на отриманій інформації, FBCB2 відтворює на екрані комп'ютера бойову обстановку із зазначенням місця розташування дружніх і ворожих сил з прив'язкою до рельєфу місцевості. Також встановлена тактична навігаційна система TACNAV, цифрова система орієнтування DCS, високоточний малогабаритний приймач GPS PLGR, новий лазерний далекомір, безпечний для зору, тепловізійний прилад спостереження для механіка-водія, ІЧ-система пасивного захисту від ПТКР першого покоління і навіть така приємна дрібниця, як підігрівач для харчових пайків. Знову змінилося розміщення десанту: тепер піхотинці сидять по троє спиною до бортів (таке компонування дозволило прискорити спішування).
У 2000 році з'явилася чергова модифікація «Бредлі» – А3, що отримала вдосконалений приціл навідника IBAS і незалежний приціл командира CIV, а також ряд інших нововведень. З досвіду війни в Іраку був створений новий варіант А4, в якому запровадили комплекс доробок, спрямований на підвищення виживання в асиметричних конфліктах. Удосконалення «Бредлі» триває, зокрема, недавно було оголошено про закупівлю для цих машин ізраїльських комплексів активного захисту «Айрон Фіст».
На відміну від М113, спектр спецмашин, створених на базі «Бредлі», досить вузький. Найбільш поширеною є пускова установка М993 реактивної системи залпового вогню М270 MLRS. На її шасі була розроблена КШМ М4, призначена для заміни М577 (модифікації М113). В кінці 1999 року після випуску приблизно 25 таких КШМ цю програму закрили.
Цікавою була спроба перетворення «Бредлі» в імпровізовану ЗСУ. Машина, що одержала позначення М6 «Лейнбакер», являти собою М2А2 ODS, на якій замість ПУ ПТРК «Тоу» встановлено чотиризарядний пакет ЗКР «Стінгер». Такі машини надходили до війська, але у 2005-2006 роках були переобладнані назад в БМП.
Загальний обсяг виробництва машин сімейства «Бредлі» для армії США (без урахування шасі для РСЗВ) склав 6724 одиниці: 4641 БМП і 2083 БРМ. Крім того, 400 БМП М2А2 поставлено Саудівської Аравії.
Служба та бойове застосування
Постачання машин М2 / М3 в стройові частини почалося у 1983 році. Першим нові БМП отримав 1-й батальйон 41-го піхотного полку, який входив до складу 2-ї бронетанкової дивізії (БРТД), дислокованої в Форт-Худ (штат Техас). Згідно зі штатом, мотопіхотний батальйон мав 54 М2: дві машини в управлінні батальйону і чотири роти по 13 БМП (одна командирська і три взводи по чотири машини). БРМ М3 входили до складу розвідвзводу танкових і мотопіхотних батальйонів (по шість одиниць), розвідувальних батальйонів «важких» (бронетанкових і механізованих) дивізій (в кожному 2 роти по 20 БРМ), а також окремих бронекавалерійських полків (БРКП; по 123 М3 у кожному).
До кінця 80-х років американська промисловість достатньою мірою наситила війська новими БМП і БРМ. В першу чергу їх отримували частини, що були дислоковані у ФРН і знаходилися на передньому краю протистояння з Організацією Варшавського договору. Втім, в бій «Бредлі» довелося піти зовсім в іншому регіоні – на Близькому Сході.
У серпні 1990 року в ході блискавичної військової кампанії Ірак окупував Кувейт. Практично відразу ж почалося перекидання американських військ в Саудівську Аравію в рамках операції «Щит пустелі». Першими туди прибули частини 24-ї механізованої дивізії (МД), що входила до складу сил швидкого розгортання, а потім почалося перекидання 7-го армійського корпусу з ФРН і деяких інших з'єднань з території США. До січня 1991 року в регіоні було зосереджено три БРТД і дві МД, два окремих БРКП, які мали в цілому 2200 «Бредлі» різних модифікацій (приблизно 19% в базовому варіанті, 33% – А1 і 48% – А2). Американці мали достатньо часу, щоб підготувати свої БМП і БРМ для дій в умовах пустелі: активна фаза війни проти Іраку (операція «Буря в пустелі») почалася 16 січня 1991 року, а її наземна частина – тільки 24 лютого. Вже під кінець першого дня американські війська просунулися на глибину до 50 км, а вся операція була офіційно завершена 28 лютого.
Дії американської мотопіхоти складалися в основному з маршів і коротких сутичок з іракськими частинами. В ході «Бурі в пустелі» «Бредлі» зарекомендували себе досить надійними машинами: рівень їх боєготовності перевищував 90%. Ефективним був визнаний і комплекс озброєння, особливо 25-мм гармата (шансів застосувати в бою ПТРК «Тоу» в екіпажів БМП і БРМ було небагато, оскільки ворожі танки вибивалися головним чином авіацією). Втрати від дій противника склали всього три БМП, ще 17 були знищені «дружнім» вогнем.
Якщо до «Бурі в пустелі» ставлення американських військових до «Бредлі» було досить скептичним, то після її стали сприймати мало не як «чудо-зброю». При цьому випускати з уваги те, що операція в Кувейті та Іраку являти собою, по суті, швидкий рейд. Зовсім інакше дії розгорталися в ході Другої іракської війни 2003-2011 років. Американцям довелося вести затяжні операції не стільки проти регулярної іракської армії (досить швидко розгромленої на початку війни), скільки проти різних партизанських загонів і груп. Саме тут виявилося, що «Бредлі» насправді досить вразлива: вона беззахисна проти потужних саморобних фугасів з дистанційними детонаторами, а від випущених в упор гранат РПГ-7 не захищають навіть екрановані борти. До початку 2006 року американські війська втратили в Іраку 55 «Бредлі». У підсумку у 2007 році ці машини перестали залучатися до бойових операцій – американська мотопіхота пересіла на важкі колісні БТР класу MRAP, більш відповідні для протипартизанських дій.
Попри сумний досвід Другої іракської війни, БМП «Бредлі» залишаються (поряд з танками «Абрамс») основним озброєнням «важких» з'єднань армії США. Згідно з введеною у 2016 році нової оргштатною структурою, ними комплектуються бронетанкові бригадні бойові групи (Armored Brigade Combat Team). Кожна така група включає два бронетанкових батальйони (по дві танкові роти на «Абрамс» і одну мотопіхотну на М2), один механізований (одна танкова рота і дві мотопіхотні), а також розвідувальний ескадрон (батальйон) з трьома ротами БРМ М3 та однієї танковою.
Як уже зазначалося, 400 БМП М2А2 придбала Саудівська Аравія. Ці машини широко використовуються в кампанії проти хуситів в Ємені, маючи там не малі втрати (з тих же причин, що несли американські машини в Іраку). Крім того, у 2017-2018 роках США передали 50 БМП M2A2 ODS армії Лівану.
Читати також: США схвалили модернізацію БМП M2A2 Bradley для Хорватії
Тактико-технічні характеристики (ТТХ) БМП М2А1
Література
- Hunnicutt R.P. Bradley. A History of American Fighting and Support Vehicles. – Novato: Presidio Press, 1999
- Zaloga S. M2/M3 Bradley Infantry Fighting Vehicle 1983-1995. – London: Osprey Publishing, 1995
- Федосеев С. Боевые машины пехоты НАТО // Бронеколлекция. – 1997. – №6
- Федосеев С. Система «Брэдли» // Техника и вооружение. – 2003. – №№8-10
Використані джерела:
warspot.ru
