Військові очільники не вітають кардинальних змін у територіальній обороні... може це тому що 250 підполковників і майорів, які командують паперовими військами це влаштовує?
Як відомо, нещодавно народним депутатом Андрієм Шараськіним у співавторстві з нардепом Федором Веніславським, Сергієм Кривоносом та представниками громадських рухів сприяння теробороні було подано законопроєкт № 4504 від 16.12.2020 «Про територіальну оборону України».
Цей проєкт покликаний змінити існуючу систему територіальної оборони. Зазначений проєкт був негативно сприйнятий як чинним керівництвом Збройних Сил, зокрема й тероборони, яка наразі належить до командування Сухопутних військ, давайте розберемося чому?
Насамперед зазначимо, що проєкт № 4504 не є панацеєю чи догмою, але це реальна спроба змінити систему, від якої можна далі відштовхуватись, з ним можна працювати, додавати якісь положення, щось модифікувати... але військові зайняли іншу позицію, й не лише військові, а й президентська команда – розкритикували проєкт – він нам не підходить, у ньому є ризики, там зброя, там окреме фінансування, там сепаратизм і так далі.
Натомість підготовлено, за участю командувача територіальної оборони Сухопутних військ генерал-майора Анатолія Баргилевича, першого заступника секретаря РНБО Михайла Коваля, надихателя існуючої системи ТрО, свій проєкт. Точніше він перебуває на стадії підготовки, адже попри анонс президентської команди, він досі не зареєстрований.
Чим він кардинально відрізняється?
Тим, що залишає існуючу систему фактично не змінною, уточнюючі окремі її положення, або виносячи ті питання, які наразі регулюються указом президента від 2 вересня 2013 року № 471 на рівень закону. Тобто банальний перерозподіл існуючих положень, без кардинальних змін.
Тепер питання чому? Чому не хочуть Сухопутні війська, чому не хоче командування ТрО кардинальних змін?
Відповідь банальна – ласий шматок посад людей, які наразі імітують цю роботу, насправді просто перебуваючи на посадах.
«Україна вже відмовилась від «паперових» загонів територіальної оборони, замість них [в 2018 році] створено принципово нові структури – бригади територіальної оборони. На відміну від попередніх формувань бригади мають кадрових військовослужбовців – фактично це організаційне ядро, що відповідає за всі організаційні питання створення і підготовки бригад тероборони», – повідомив нещодавно командувач територіальної оборони Командування Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-майор Анатолій Баргилевич в інтерв'ю Defense Express.
Насправді замість одних паперових військ створено інші.
Так дійсно замість повністю паперових загонів створені кадровані бригади, кожна з яких має по 6 батальйонів. Це 25 посад командирів бригад (підполковник, з відповідним рівнем грошового забезпечення), 25 начальників штабів та щонайменше по два заступники, тобто 100 підполковників-майорів, ще в управлінні по кілька молодших офіцерів та сержантів. Плюс 150 майорів – комбатів, що мають у підпорядкуванні начальника штабу (капітан).
За ідеєю ці люди мають, як каже Анатолій Баргилевич, бути таким собі організаційним ядром – опікуватись всіма організаційними питаннями і підготовкою десятків тисяч резервістів, що складають основний склад частин тероборони. Так має бути, але так не є.
І причина цьому така ж банальна – відсутність реального фінансування. Звісно є батальйони, де підготовку хоч на якомусь рівні витягує небайдужий командир шляхом залучення волонтерів та громадських рухів, комусь пощастило з розташованими в неподалік бойовими військовими частинами, комусь з місцевою владою.
Як правило, такі батальйони активно ведуть сторінки у Фейсбук, згадуються у ЗМІ тощо. Але в більшості своїй підготовка тероборонців проводиться формально, або в кращих традиціях показухи з постановочними діями для керівництва держави та журналістів і охоплює кілька десятків людей з кількох сотень паперового батальйону.
І схоже, що саме таке положення речей влаштовує керівництво та більшість з цих 250 майорів-підполковників постійного складу бригад, які не мають, а ні власного пункту дислокації, а ні реального фінансування підготовки, а ні особового складу, а ні техніки. Кожна така кадрована частина має лише кілька кабінетів у місцевих військкоматах.
Посади є – відповідальності не має. А в особовій праві напишуть – командир батальйону або командир бригади. Далі можна зростати кар'єрно або просто «лежати» на посаді.
Плюс генеральська посада у командуванні, яка також існує поки «паперова територіальна армія» перебуває у складі Сухопутний військ.
Паперові солдати кадрованих бригад так ніколи і не стануть реальною теробороною, але формально можна відзвітуватися про кількість навчань, стрілецьких днів, семінарів, конференцій і саме такий стан речей імовірно влаштовує чинне військове керівництво.
Нагадаємо, що ще в 2019 році Ukrainian Military Pages звертали увагу на проблему підготовки підрозділів територіальної оборони та відсутність мотиваційних чинників для потенційних тероборонців. А звернули увагу на це питання ми після заяви генерал-майора Сергія Кривоноса, який назвав тероборону імітацією бурхливого процесу.
«На жаль, змушений констатувати лише про імітацію бурхливого процесу в цій сфері. Для мене та територіальна оборона, яку створювали за колишнього керівництва Генерального штабу, – це народне ополчення зразка 1941 року, коли на фронт поставляли «гарматне м’ясо», – сказав тоді Сергій Кривонос.
Усі підняті нами тоді проблеми залишаються і сьогодні:
Слабка мотивація населення добровільно долучатися до підрозділів тероборони у якості резервістів та відсутність реальної дієвої підготовки призводить до великої плинності кадрів – часто на чергові збори одного підрозділу доводиться збирати вже нових людей.
Іншою проблемою є комплектування автомобільною технікою (бронетехніка штатом не передбачена) за мобілізаційним варіантом, який у 2014 році призвів до «війни на шкільних автобусах», і якщо тоді не змогли укомплектувати батальйони повнопрохідними машинами військового зразку, то зараз, враховуючи значно більшу штатну потребу цих частин у сотнях вантажівок, буде ще гірше – як варіант не буде навіть автобусів.
Підготовка бійців тероборони, ані саме існування бригад з боку Міноборони фактично не фінансується, ці питання військове відомство намагається вирішувати або коштом місцевих бюджетів (що не передбачено чинним законодавством та не дуже виходить), або за принципом «й так піде».
Читати також:
Хомчака призначено відповідальним за створення оновленої системи територіальної оборони
