Найпершим уроком для України має стати необхідність подальшої модернізації систем озброєння – лише технологічно спроможна військова організація держави має технічну можливість протистояти агресії.
Менше тижня тому підписанням спільної заяви лідерів Азербайджану, Вірменії і Росії про припинення вогню закінчилися півторамісячні масштабні бойові дії в Нагірному Карабасі та на прилеглих територіях. Примітно, що перелік учасників конфлікту не співпадає повністю із підписантами зазначеної заяви, оскільки не включає основного політичного гравця – Туреччину. Відносне неочікуване і достатньо швидкоплинне загострення тліючого регіонального конфлікту в якому було майже все: інформаційна підготовка, залучення значної кількості військ, застосування авіації, бронетехніки і артилерії, втрати з обох сторін і відчутний, для декількох учасників одночасно, позитивний практичний результат.
Поговоримо про три самих значущих результати.
У військовому плані збройні формування НКР і Вірменії потерпіли вражаючу поразку. В оперативному сенсі Збройні Сили Азербайджану звільнили більше двохсот населених пунктів. Заблоковані основні комунікації між Нагорним Карабахом і Вірменією. Повністю взяти під контроль окремі стратегічні висоти і декілька населених пунктів на Півночі регіону. Гарантовано, хоча і під наглядом російських “миротворців”, користування Азербайджану дорогою, яка сполучає країну із Нахічеванським анклавом.
Туреччина, вперше за більш ніж сто років, використала нагоду практично продемонструвати військову присутність і авторитет в регіоні. Туреччина, демонструючи технологічну перевагу, надала ЗС Азербайджану сучасні системи озброєння.
Зокрема відкриті джерела зазначають про постачання турецьких середніх ударних БПЛА Bayraktar TB-2, успішне застосування яких зіграло неабияку роль у перебігу і кінцевому результаті військової операції. Є всі підстави вважати, що обсяг суто технічної допомоги не обмежувався лише безпілотною авіацією. Крім того, зазначається про імовірну безпосередню участь військовослужбовців ЗС Туреччини в бойових діях.
РФ вперше отримала запрошення про введення на термін п’яти років (!) миротворчого контингенту, чим потенційно значно посилила свій вплив на подальшу динаміку конфлікту. Офіційно, призначення двохтисячного угрупування при 400 одиницях техніки зі складу 15 омсбр, добре знайомій нам по діях на Сході України, – захист вірменського населення Республіки Арцах, як називає Карабах Вірменія. На практиці – це постійна військова присутність і можливість контролювати ситуацію в зоні конфлікту, до того ж на повністю законних підставах. Ну а чим закінчується такий собі “контроль” можна уявити згадавши збройний конфлікт в Південній Осетії в 2008 році.
В підсумку – задоволення Азербайджану результатами бойових дій, вимушене визнання поразки Вірменією, черговий приклад удосконалення Росією штучно створеного образу “миротворця” регіонального масштабу.
Тепер поговоримо про висновки і уроки, які варто винести Україні з цього конфлікту.
По-перше, уроком для України має стати необхідність подальшої модернізації систем озброєння, які застосовуються Збройними Силами. Загальновідомо, що лише технологічно спроможна військова організація держави має технічну можливість протистояти агресії і захищати її недоторканість і національні інтереси.
З початку 90-х років минулого сторіччя, ЗС Азербайджану поступово і планомірно оснащувались сучасними зразками озброєнь і техніки в основному виробництва РФ, Ізраїлю і Туреччини.
Серед зразків лише важкого озброєння сухопутних військ – танки Т90С, бойові машини БМП-3 і БТР-82А, артилерійські установки 2С31 і SOLTAM Atmos, РСЗО Kasirga і LAR-160, ракетні комплекси LORA. При чому рахунок зазначених озброєнь іде на сотні одиниць! ПС ЗС Азербайджану оснащені транспортно-бойовими вертольотами Мі-17В і насправді вражаючим переліком майже десятка зразків розвідувальних і ударних БПЛА ізраїльського виробництва.
Не варто і говорити, що не дивлячись на значні зміни в попередні роки, ЗС України можуть лише мріяти про такий якісний і кількісний рівень технічного оснащення.
Так, наприклад, після підписання в 2019 році домовленостей про постачання турецьких ударних БПЛА Bayraktar, діючою владою жодних значущих кроків щодо продовження співпраці в цьому напрямку не вживається. А закупівля, хоча б одного дивізіону вітчизняних ПКРК “Нептун” ще й досі залишається на рівні голослівних заяв керівництва Міністерства оборони.
По-друге, вже суто в зовнішньополітичному плані, черговим уроком для України має стати примарність сподівань будь то договір ОДКБ, будь то на Будапештський меморандум або інші угоди, одним з підписантом яких є Росія. В який вже за рахунком раз за останні сто років Росія фактично кинула напризволяще свого регіонального союзника, на цей раз – Вірменію.
А в той же час за більш ніж 70 років існування блоку НАТО жодна держава, включно із амбітними світовими лідерами всіх часів, не ризикнула на практиці перевірити дієвість статті 5 Північноатлантичного договору 1949 року, згідно з якою “напад на одну або декілька країн-членів Альянсу вважається нападом на всіх!”..
По-третє, Азербайджан успішно використав політичну підтримку і військову допомогу потужного партнера – Туреччини. Керівництво РФ, незважаючи на катастрофічний для Вірменської сторони перебіг подій, не наважилось на пряме втручання в збройний конфлікт всупереч гучним заявам і погано прихованому бажанню. І формальне НЕ входження Азербайджану в Північноатлантичний Альянс аж ніяк цьому не завадило.
Ось, наразі і все. Sapienti sat – цей крилатий латинський вираз давньоримського комедіографа Тита Макція Плавта означає буквально: “для того, хто розуміє – достатньо”. Залишається лише сподіватися, що нація і ті, кому вона шляхом волевиявлення на виборах довіряє вирішувати свою долю, будуть гідні цієї мудрості наших предків.
| Читати також: | Проблеми «Вільхи» і затримка із замовленням «Нептунів» |