Суд визнав, що право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно та невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за минулий період, не обмежується жодним строком.
Пише адвокат Галина Забніська за результатом судового розгляду справи № 620/1857/20.
Фабула судового акту: колишній АТОвець звернувся з адміністративним позовом про стягнення з військової частини грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки, та грошову компенсацію за не отримане речове майно, яку йому не було виплачено після звільнення та виключення зі списків особового складу.
Відповідач – військова частина заперечила проти позову та просила суд відмовити в позовних вимогах повністю, оскільки, на їх думку, позивачем було порушено строк звернення до адміністративного суду (шість місяців).
В своїй адвокатській діяльності я неодноразово стикалась з такою ситуацією, коли військовослужбовці, звільнені з військової служби та виключені зі списків особового складу, досконало не розуміючи тонкощів застосування строків позовної давності та звернення до суду, передчасно робили висновки про неможливість стягнення своїх «чесно зароблених» під час перебування в лавах військових частин, оскільки після звільнення в запас пройшов час, а строки звернення до суду обмежені.
Так, дійсно, строки звернення до суду є обмеженими, при чому загальний строк позовної давності по цивільним справам складає три роки, а от звернутися з адміністративним позовом до адміністративного суду потрібно в межах шестимісячного строку (ст. 122 КАС України).
Такої позиції притримуються і відповідачі – військові частини, яким вкрай не хочеться добровільно перераховувати гроші звільненим військовослужбовцям. Однак, не все втрачено.
Так, захищаючи інтереси колишнього АТОвця, який проходив службу у військовій частині А1815 і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій, звільненого з військової служби в запас в листопаді 2019 року, у відповідь на адвокатські запити мною було отримано від військової частини безліч пустих відписок про безпідставність вимог мого клієнта про виплату на користь останнього грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2018 та 2019 роки та грошової компенсації за не отримане речове майн. Після порушення судового провадження в адміністративній справі, юрист військової частини посилався на пропуск строків звернення до суду та просив суд на цій підставі відмовити в позовних вимогах повністю.
У відповіді на відзив військової частини нами було подано до суду обґрунтоване заперечення (текст якого продубльований в рішенні), в якому детально, з посиланням на нормативні акти, висвітлено поняття «заробітня плата» та «компенсаційні виплати», застосування строків при стягненні таких сум, наступним чином:
«Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Окрім того, п.п. 14.1.48 ст. 14 Податкового кодексу, - заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Разом з тим, в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 ЗУ "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Окрім того, згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Так, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Отже, право на отримання таких (компенсаційних) виплат не обмежується жодним строком».
Чернігівський окружний адміністративний суд погодився з нашою позицією, у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності відмовив. Рішення прийняте на користь позивача.
З повним текстом рішення суду можна ознайомитися за цим посиланням.
