Не секрет і не військова таємниця, що сьогодні український оборонно-промисловий комплекс потребує значних інвестицій. За великим рахунком, вони потрібні кожному підприємству з тих, які працюють у цій галузі.
Принаймні, якщо говорити про підприємства державної форми власності, які забезпечують наші оборонні потреби, бо з приватними ситуація традиційно відрізняється. Виробничі потужності підприємств нашого ОПК сильно зношені, а частині підприємств ще й стара заборгованість не дає змоги вкластися у ремонт та модернізацію.
Для того, аби повноцінно реалізувати потенціал українського ОПК, необхідні все ж таки значні іноземні інвестиції. Чому ми говоримо саме про іноземні інвестиції?
Безумовно, в нас є і вітчизняні інвестори, які вже створили власні компанії, що розробляють та виробляють озброєння та окремі компоненти для військової техніки.
Проте, якщо говорити про український ОПК в цілому, то тут є окремі великі виробництва, які мають розвиватися у кооперації із великими світовими гравцями. Просто тому, що інвестиції мають бути дуже вже великими, а ринок збуту – специфічний.
Українські розробники та виробники озброєння цікаві для іноземних інвесторів. Звісно, не можна заперечувати те, що за попередні роки ми так чи інакше втратили привабливість через втрату кадрів тощо. І тим не менш, незважаючи на це, інтерес залишається, що неодноразово засвідчували відповідні переговори тощо.
Зокрема, ми розвиваємо відносини із Туреччиною, яка є активним гравцем на міжнародному ринку озброєння. У цій країні продемонстрували системний підхід, створивши замкнутий цикл виробництва легкої гусеничної техніки, ракетно-артилерійського озброєння, радіолокаційних систем тощо. Проте, все ще має потребу у співробітництві, зокрема, задля забезпечення двигунами танків та військових кораблів. Є також потреба у комплексах протиповітряної оборони. Тому турецька сторона висловлювала зацікавленість у закупівлі газотурбінних двигунів виробництва «Зоря-Машпроект» та двигунів 6ТД3 для турецького основного бойового танка Altay.
Вже зараз українські виробники постачають комплектуючі для виробництва керованих ракет, комплексів активного захисту. І є простір для спільного виробництва високоточної зброї. Зокрема, були домовленості про постачання Туреччині 120 мм керованих ракет «Конус» виробництва ДП «ДККБ «ЛУЧ». Є перспективи спільної розробки і навіть виробництва бойових дронів Bayraktar в Україні і розробки більш потужних систем.
Зараз робота на міждержавному рівні активізувалася – нещодавно українська делегація зустрілася з представниками ОПК Туреччини з метою поглиблення двостороннього співробітництва між країнами в оборонно-промисловій сфері.
Є країни, які самі виробляють різноманітне озброєння і мають інтерес вже не у тому, аби взяти наші технології, а у тому, аби постачати свої, локалізувавши в Україні виробництво. Так, Великобританія зацікавлена у тому, аби виробляти на потужностях українських суднобудівних підприємств сучасні ракетні катери, які здатні розвивати швидкість 45 вузлів і несуть по вісім протикорабельних ракет.
Звісно, наше завдання на цьому етапі – побудувати відносини у кожному випадку так, аби вони були взаємовигідними. Зокрема, створюючи спільні виробництва. До речі, зараз як законотворці, так і уряд приділяють увагу створенню ефективного інструменту перевірки іноземних інвестицій щодо можливого впливу на національну безпеку.
Наш досвід та наявність професійних кадрів у ОПК дозволяє сподіватись на подальшу спільну роботу з іноземними інвесторами – у цьому я переконаний. Втім, роками в Україні не створювалися відповідні умови, які дозволяли б іноземним інвесторам прийти сюди. Інвестор має чітко розуміти свої перспективи як на внутрішньому ринку України (постачання озброєння у рамках державного оборонного бюджету), так і можливості на зовнішніх ринках. Та прозорості тут не було. Для прикладу: коли у 2008 році український уряд затвердив державну цільову програму реформування і розвитку ОПК до 2013 року, програму засекретили, хоча у ній йшлося про заходи щодо освоєння виробництва нових конкурентоспроможних видів озброєння і військової техніки, створення нових виробничих потужностей тощо.
Зі свого боку ми, депутати нового скликання, посприяли тому, аби інвестори отримали більш привабливі можливості для роботи. Так, прийнятий закон “Про оборонні закупівлі” має прибрати надмірну засекреченість у цій сфері. Завдяки йому закупівлі оборонної продукції стануть більш прозорими. Максимально прибравши гриф секретності з державних оборонних закупівель, ми також підсилили громадський контроль і зробили свій вклад у боротьбу із зловживанням, яких було чимало.
Крім того, цей закон сприяє локалізації виробництва в Україні. Так, якщо за кошти держбюджету ми купуємо продукцію в іноземної юридичної особи на суму, що перевищує 5 мільйонів євро, Україна отримує від офсетного бенефіціара відповідну компенсацію. Для цього укладатимуться компенсаційні (офсетні) договори, одним із видів компенсацій за якими є саме локалізація виробництва, питома вага якої не може бути нижчою за 25%.
Наступним кроком для того, аби зробити український ОПК більш привабливим для іноземних інвесторів, має стати вирішення питання щодо організаційно-правової форми роботи підприємств, які входять до складу держконцерну «Укроборонпром». Нинішні умови не дозволяють повноцінно привабити у сектор інвестиції, у тому числі саме тому, що підприємства оборонпрому не корпоратизовані.
Це знов-таки законодавчі зміни. І ми підготували їх у вигляді законопроєкту №3822 “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності”. У ньому йдеться про умови корпоратизації “Укроборонпрому”. Він стане акціонерним товариством із пакетами акцій (частками) господарських товариств ОПК у його статутному капіталі. Частина підприємств передасть концерну повноваження щодо управління корпоративними правами. “Укроборонпромом” управлятиме обрана на три роки наглядова рада, до якої увійдуть три незалежних члени і четверо представників держави (засновником УОП як акціонерного товариства буде уряд).
Оборонні підприємства працюватимуть також у формі акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, які матимуть статутний капітал, який формуватиметься, зокрема, і за рахунок права господарського відання на закріплені за підприємством об’єкти права держвласності, які не підлягають приватизації (якщо відчужувати майно заборонено). Це дасть змогу підприємствам залучити приватні інвестиції та реалізовувати державно-приватне партнерство.
Законопроєкт, який вже чекає на розгляд Верховною Радою, має спростити фінансові операції з майном підприємств, що актуально, адже вони будуть об’єднані у холдинги – він передбачає простий механізм обміну активами між підприємствами та реалізації надлишкового та непрофільного майна оборонних держпідприємств.
Важливо розуміти, що ми дбаємо не про те, аби зробити Україну ринком збуту для іноземних виробників. Хоча потреби у певному озброєнні, яке ми самі поки не виробляємо, теж є і ми маємо забезпечувати свої власні оборонні потреби вже зараз. Нашого державного бюджету аж ніяк не вистачить на те, аби, скажімо, іноземні корпорації розвертали виробництво на нашій території та інвестували у наші оборонні підприємства з розрахунком виключно на це. Це можливо лише за умови одночасної орієнтації на експорт.
Ще раз підкреслю – наші розробки, які ґрунтуються на багаторічному досвіді, наші конструкторські рішення тощо є цікавими для міжнародного ринку і приваблюють інвесторів. Не дарма декілька років тому в нашого ОПК значно збільшилася кількість іноземних замовлень на науково-дослідні роботи зі створення нових видів озброєнь.
Відтак, створивши умови для іноземних інвестицій, створення спільних виробництв та локалізації виробництва в Україні, ми зрештою маємо зміцнити власну армію, яка отримає сучасні види озброєння та техніки та стати більш конкурентоздатними на ринках зовнішніх.
Ігор Копитін
народний депутат України,
Голова підкомітету з питань оборонної промисловості та технічної модернізації
Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки