Вітаю, шановні друзі! На фоні чергового спалаху кількості випадків захворювання на COVID від яких, як не дивно для влади, не рятують ні патрулі НГУ на в’їздах в міста, ні суто вибіркові обмеження на зразок заборони роботи ресторанів після 22.00, якось сама собою відійшла з першого інформаційного плану тема збройного протистоянні на Сході. Невже війна, яка закінчилася для Верховного Головнокомандувача ще в минулому році, і справді – закінчена?
На практиці, щоправда, все виглядає зовсім інакше. І безкарність лише підживлює апетити противника щодо повзучого просування вперед і ведення “турбуючого” і “безсистемного” вогню по наших підрозділах.
Ці два новоутворених/напівзабутих терміни війни на Сході зразку 2020 року, на думку їх творців, вочевидь мають тепер означати вогонь противника без жодного ризику отримати відповідь.
Достатньо сказано і написано про зміст і значення чергових “миротворчих” угод, які в значній мірі схожі на виконання певних ультимативних вимог. Все – від заборони відкриття вогню, яка доведена до відома особового складу ОС під особистий підпис, до заборони навіть вдосконалення інженерного обладнання опорних пунктів і позицій – мало б працювати на “замирення”. Дивні асоціації – дуже схоже на артилерійський вогонь з території РФ у, вже далекому, 2014-му…
Крім цілком незрозумілих, безпрецедентних, і – явно не корисних для наших підрозділів штучних обмежень на виконання завдань, професійно хочеться звернути увагу на один суттєвий і вкрай небезпечний за своїми тривалими наслідками аспект.
Вся воєнна історія, в тому числі і наша війна на Сході, абсолютно ясно доводить, що крім всієї сукупності значущих факторів, які впливають на воєнний успіх, є один, який не можна виміряти ні в числах, ні в категорії присутній/відсутній. Я говорю про здатність командира або командувача будь якого рівня до прийняття рішення. Це саме те, що рухає військові частини і підрозділи; це те, що дає змогу реагувати на ситуацію; це те, що врешті решт я приводить до результату.
Добре відомо, що ця якість не вимірюється оцінками в залікових відомостях навчальних закладів і не завжди виробляється роками мирної військової служби. Здатність приймати рішення перевіряються лише реальними обставинами і ніякі атестації/характеристик/анкетування ні в чому тут не допоможуть.
Одним із беззаперечних здобутків наших Збройних Сил з початку війни є саме така категорія командирів. Саме вони, які в 2014-му можливо ще командували взводами і ротами, зараз – командири батальйонів і бригад. Це їх наша війна навчила, хоча б і ментально, говорити велике словосполучення “я вирішив”. І це вони, ще достатньо молодими, відчули тягар наслідків і відповідальність за будь яке своє рішення.
А сьогодні, на виконання волі керівництва добитися миру і тиші на лінії зіткнення, поруч з кожним командиром в ОС з’явився – контролюючий! Старший офіцер або генерал з командування/управління/генерального штабу! І прибув він не для того, щоб поцікавитися проблемами чи поділитися досвідом, якого в нього, як правило, і нема. І прибув він не розділити з командиром відповідальність за утримання, наприклад, смуги оборони бригади або ведення розвідки.
Він прибув із завданням контролювати і, звісно, доповідати! А чи сумлінно дотримується командир української бригади чи батальйону всіх обмежень, які для нього винайшли в тристоронній (на третину формально українській) контактній групі?..
Ось так вбивається здатність керувати. Так в наших майбутніх генералів і полковників надовго закладається страх. Ні, не страх загинути або бути пораненим. Страх перед рішенням, страх брати на себе відповідальність, страх перед контролюючими.
А контактна група продовжує працювати! Ось вже і чергового екс-президента (спеціаліста по без’ядерним державам) включили до її складу. Вочевидь, – як більш контактного і зговірливого...А голова прес-служби ОП дякує нашим воїнам (і їх контролюючим!) за витримку і неподатливість до провокацій! Можливо - щось знають?..
| Читати також: | Забродський прокоментував «оптимізацію» армії від Хомчака |
