У статті розглянуті шляхи формування раціональної організаційної структури авіаційної частини Повітряних Сил ЗС України з урахуванням основних тенденцій ведення збройної боротьби у повітрі. На підставі аналізу організаційних структур частин військово-повітряних сил провідних країн світу сформульовані вихідні дані для розробки раціональної структури авіаційної частини Повітряних Сил ЗСУ та визначені основні напрямки розвитку організаційних структур військових частин авіації.
Вступ
Постановка проблеми. Розвиток сучасних технологій, поява нових зразків озброєння та військової техніки (ОВТ), нових засобів повітряного нападу та протиповітряної оборони визначають основні тенденції ведення збройної боротьби у повітряному просторі, що обумовлює подальший розвиток форм та способів застосування авіації [1].
У сучасних локальних війнах і збройних конфліктах (Лівія – 2011, Сирія 2013-2018 роки, Антитерористична операція (АТО) (до 2018 року), операція Об’єднаних Сил (ООС)) авіація вирішувала досить широке коло завдань, а саме: боротьба за перевагу в повітрі; підрив воєнно-економічного потенціалу держави противника; порушення системи військового і державного управління; авіаційна підтримка військ і сил флоту; ізоляція району бойових дій від постачання матеріальних засобів і людських резервів; транспортування військ, ОВТ повітрям; висадка (викидання) повітряних десантів і забезпечення їхніх бойових дій; повітряна розвідка, знищення незаконних збройних формувань і баз міжнародного тероризму.
Із аналізу даних конфліктів [2-4] можна зробити висновок, що перелік завдань, який покладався на авіацію, залишався сталим, а їх пріоритетність визначалася конкретною оперативно-тактичною обстановкою. Способи вирішення завдань були і залишаються найбільш мінливим елементом, що залежить від структури військово-повітряних сил (ВПС), постійного вдосконалювання авіаційної техніки і засобів ураження, а також від розвитку засобів протиповітряної оборони (ППО) противника.
Відсутність в Збройних Силах (ЗС) України нових та повільна модернізація існуючих авіаційних зразків ОВТ не дозволяє сьогодні кардинально змінити форми застосування авіації Повітряних Сил (ПС) ЗС України та приводить до потреби удосконалення існуючих способів їх застосування за рахунок комплексування наявних сил і засобів, застосування нових тактичних прийомів, внесення змін до порядку планування, управління та всебічного забезпечення авіації [5]. Це може досягатися шляхом формування раціональних організаційних структур частин авіації.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теорії формування раціональних організаційних структур присвячено достатньо велику кількість праць як вітчизняних, так і закордонних фахівців [6-8]. Організаційні структури ВПС провідних країн світу, як відносно молодого виду збройних сил, постійно трансформуються, що вимагає створення відповідного теоретичного підґрунтя. Закордонні фахівці визначають зміни як у бойовій компоненті авіації [9], так і у організаційній структурі служб обслуговування літаків [10].
За результатами останніх досліджень і публікацій [11-12] можна зробити висновок, що питання пов’язане з формуванням раціональної організаційної структури частин авіації ПС ЗС України частково розглядалося, але на сьогодні розкрито не в повному обсязі, що, у свою чергу, спонукає до розробки методик формування раціональних організаційних структур частин авіації адаптивно до умов ведення збройної боротьби та сучасних операцій.
Мета статті – формулювання вихідних даних для формування раціональної організаційної структури частин авіації ПС ЗС України.
Виклад основного матеріалу
Під організацією військ (сил) будемо розуміти структуру збройних сил в цілому і військових формувань, яка забезпечує оптимальне поєднання їх складу і чисельності, кількості і видів ОВТ для підтримання високої бойової готовності і здатності успішно вести бойові дії [13].
Фактори, які впливають на організацію військ у будь-якій державі, наступні [14]:
- економічні, мобілізаційні і інші можливості держави по утриманню збройних сил, комплектуванню особовим складом і всебічному забезпеченню;
- рівень оснащеності збройних сил військовою технікою і озброєнням;
- стан і напрямок розвитку збройних сил імовірного противника;
- досягнутий рівень розвитку воєнної науки і воєнного мистецтва;
- прийняті у державі воєнні доктрини, в яких відображається погляд на характер і методи ведення війни;
- фізико-географічні та інші особливості конкретного театру воєнних дій (ТВД).
Організаційна структура – це організаційно побудована модель військової частини, яка відображає функціональні зв’язки і підпорядкованість її структурних підрозділів або посад [15].
До складу організаційної структури військового формування, незалежно від його призначення, як правило включають органи управління, основні (по прямому призначенню) і допоміжні структурні елементи.
Розглянемо організаційну структуру ВПС провідних країн НАТО.
Структура ВПС США включає в себе міністерство і штаб ВПС, 11 Головних командувань і 27 установ на правах командувань, в тому числі 17 управлінь, 7 центрів і 3 установи центрального підпорядкування.
Більшість формувань ВПС США придані Головним командуванням, до яких входять повітряні армії, які, в свою чергу, складаються з крил та незалежних груп.
В практиці ВПС США військова організація вище ескадрильї (група, крило, дивізія, командування, повітряна армія) є установами влади, в той час як ескадрильї і нижче (ескадрилья, ланка, загін) є військовою частиною.
Крило стратегічної авіації налічує, як правило, 15–30 бойових літаків, тактичної – до 72, авіа несучої – до 100; чисельність особового складу 2–4 тис чол. Базується на 1–3 і більш аеродромах, організаційно може входити до складу авіаційної дивізії, а також безпосередньо до складу повітряної армії або авіаційного командування [16]
Крило поділяється на групи, які в свою чергу діляться на ескадрильї. Звичайно крило складається з оперативної групи, групи техобслуговування, групи забезпечення виконання місії і медичної групи. Ескадрильї можуть поділятися на декілька ланок
Мінімальна встановлена чисельність складає: для крила – 1000 чоловік, для групи – 400 чоловік, для ескадрильї – 35 чоловік
ВПС Великобританії організаційно зведені уавіаційне командування. Воно відповідає за готовність з’єднань і частин ВПС до бойового застосування і здійснює адміністративне керівництво авіаційними групами, повітряними компонентами командувань ВПС Великобританії на острові Кіпр і Фолклендських островах.
До складу авіаційного командування входять три авіагрупи і більше тридцяти ескадрилій. До складу авіаційної групи тактичної авіації входять авіаційні ескадрильї: винищувально-бомбардувальні; винищувально-штурмові; винищувальні ППО; розвідувальні; спеціального призначення.
До складу авіаційної групи допоміжної авіації та авіації забезпечення входять: авіаційні ескадрильї ДРЛВ та управління; авіаційна ескадрилья РЕБ; розвідувальна авіаційна ескадрилья; патрульні авіаційні ескадрильї; авіаційна ескадрилья БПЛА; стратегічна транспортна авіаційна ескадрилья; авіаційна ескадрилья (для перевезення керівництва держави і збройних сил); транспортно-заправні авіаційні ескадрильї; вертолітні ескадрильї; вертолітні ескадрильї пошуково-рятувального забезпечення.
Крім того, для участі в операціях за межами метрополії формуються експедиційні авіаційні ескадрильї, які розрізняються за видами техніки (бойова або забезпечення), застосування яких, як правило, обмежується окремим локальним районом. При цьому керівництво авіаційними підрозділами на віддалених ТВД здійснює постійний оперативний штаб, який входить до складу командування об’єднаних сил. Така організація управління вважається керівництвом ЗС Великобританії найбільш ефективною для бойової і повсякденної діяльності тактичної авіації в різних умовах обстановки [17].
Військово-повітряні сили ФРН організаційно складаються з головного штабу, оперативного командування, штабу командування підтримки і центрального управління ВПС.
Головний штаб ВПС – орган оперативного управління. Він займається розробкою планів будівництва, бойової підготовки і оперативного використання цього виду збройних сил, а також визначає дислокацію з’єднань, частин і підрозділів ВПС.
Оперативне командування ВПС є вищим оперативним з’єднанням військово-повітряних сил. Воно призначено для управління силами и засобами ВПС як в мирний, так і у воєнний час. В його склад входять регіональні командування “Північ” і “Південь”, командування служб управління та транспортне авіаційне командування.
До складу регіональних командувань “Північ” і “Південь” входять всі частини і з’єднання ударної авіації, засоби та сили ППО, які зведені у чотири авіаційні дивізії, по дві у кожному регіональному командуванні [18].
В транспортному авіаційному командуванні зосереджена вся допоміжна авіація (тактичні транспортні літаки та транспортно-десантні вертольоти), яка забезпечує перекидання військ і вантажів повітрям, спеціальні перевозки і пошуково-рятувальні дії.
На командування підтримки ВПС покладені обов’язки закупівлі нової техніки, здійснення її ремонту, постачання частин пальним, запасними частинами та боєприпасами. До складу входять 6 полків тилового забезпечення, за якими закріплена визначена зона відповідальності.
Центральне управління ВПС відповідає за організацію комплектування і підготовку кадрів для ВПС, геофізичне та медичне забезпечення, а також за планування і контроль підготовки частин ВПС.
Авіаційна дивізія є вищим оперативнотактичним з’єднанням ВПС. Вона включає дві-три авіаційні і одну-дві зенітні ракетні ескадри.
Авіаційна ескадра – основна тактична частина. У мирний час до її складу входить дві-три ескадрильї. У ВПС ФРН є наступні типи авіаційних ескадр: винищувальна (ваеск); винищувально-бомбардувальна (вбаеск); розвідувальна (раеск); транспортна (таеск).
В авіаційній ескадрі налічується до 2000 чоловік особового складу. При мобілізаційному розгортанні її чисельність зростає до 4000–4500 чоловік за рахунок поповнення резервістами. Ескадра транспортної авіації включає одну-дві авіаційні і до трьох вертолітних ескадрилій.
Із досвіду застосування авіації західних країн в останніх збройних конфліктах можна зробити висновок, що структури їх ВПС адаптовані до сучасних умов ведення збройної боротьби та проведення повітряних наступальних операцій як у складі національних, так і багатонаціональних сил.
Структура авіаційних частин Російської Федерації має певні відмінності. Російська Федерація на протязі 2008–2011 років проводила реорганізацію Військово-Повітряних Сил, основою якої стало усунення полкової структури авіаційних частин та створення нового авіаційного з’єднання – авіаційної бази з послідовним скороченням кількості авіабаз. Сформовані на місці авіаційних полків авіаційні бази об’єднали авіаполки і допоміжні частини, що забезпечували їх функціонування, які раніше були самостійними. До складу авіаційної бази увійшли управління, від одної до семи авіаційних ескадрилій, раніше окремий батальйон аеродромно-технічного забезпечення, а також батальйон зв’язку і радіотехнічного забезпечення. Ідея полягала в інтеграції під єдиним керівництвом командування авіаційної бази всіх авіаційних і наземних підрозділів. За рахунок ліквідування статусу окремої частини були значно скорочені управлінські структури та скорчена кількість командного складу [19].
Сформовані в 2009 році авіабази істотно зросли в чисельності в порівнянні з колишніми авіаполками. Нові авіаційні бази ділилися на три категорії: 1-а – еквівалентна колишній авіаційній дивізії, 2-а – авіаційному полку, 3-я – окремій ескадрильї.
Всього до кінця 2009 року в РФ було сформовано 55 авіаційних баз, які замінили існуючі до того у ВПС і ППО сумарно 72 авіаційних полки, 14 колишніх авіаційних баз і 12 окремих авіаційних ескадрилій та загонів. Були розформовані всі штаби авіаційних дивізій, а авіабази безпосередньо підпорядковані новим авіаційним командуванням.
Кількість авіаційних баз, які планували сформувати в ході реформування ВПС, неодноразово скорочувалась.
На листопад 2010 року до складу ВПС РФ входило 7 авіаційних баз першого розряду та вісім авіаційних баз другого розряду.
До 2012 року після ряду реорганізацій фактично склалася структура, в якій авіабаза (у ВПС їх залишилось 8) об’єднала декілька авіаційних груп, кожна з яких базувалася на своєму аеродромі.
У 2013–2015 роках основними напрямками реорганізації ВПС РФ стали:
- відновлення структури “авіаційна дивізія – авіаційний полк” шляхом перейменування авіабаз та авіаційних груп відповідно (з 01.12.2013 року);
- нарощування кількості частин ВПС за рахунок формування нових бойових полків (з 2014 року).
Створення авіаційних баз було пов’язано зі скороченням надлишкової чисельності ВПС, які досталися РФ після розпаду СРСР, скорочення кількості ОВТ ВПС за рахунок позбавлення від старого, скорочення числа аеродромів базування авіації та було насамперед організаційним заходом етапу реформування ВПС РФ (2008–2012 роки).
Повернення до дивізійно-полкової структури ВПС було обумовлено рядом проблемних питань пов’язаних з організацією управління та рішенням задач льотної підготовки. Головним критерієм при визначені базування стало – базування на одному аеродромі одного полку.
На теперішній час авіаційний полк – основна тактична одиниця ВПС РФ, призначений для рішення тактичних і оперативно-тактичних задач.
Як правило, авіаційний полк оснащений однотипними літальними апаратами відповідно основного призначення полку. В склад полку може включатися ланка, загін, максимум – ескадрилья допоміжних або транспортних літальних апаратів. Якщо полк комплектується різнорідною авіаційною технікою, то він має назву змішаного.
Особливістю організаційної структури винищувального авіаційного полку є відсутність в його складі підрозділів обслуговуючих КП, служб технічного і тилового забезпечення.
Для забезпечення бойових дій авіаційного полку в оперативному підпорядкуванні командира полку знаходяться:
- центр бойового управління винищувальною авіацією;
- окремий батальйон аеродромно-технічного забезпечення (обатз);
- окремий батальйон зв’язку і радіотехнічного забезпечення польотів (обзртз);
- інші авіаційні частини забезпечення.
При створені Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України існувала полкова структура авіаційних частин, забезпечення яких здійснювалось обатз та обзртз.
На початку 2000-х років був проведений експеримент по впровадженню структури авіаційних частин, яка складалась з авіаційного полку та авіаційної бази, і проіснувала до переходу авіаційних частин на організаційно-штатну структуру авіаційних бригад (авбр) у 2003 році.
З метою удосконалення елементів системи управління, структури з’єднань та частин, підвищення їх боєздатності та оперативних спроможностей в рамках виконання Державної програми розвитку ЗСУ на 2006–2011 рр., у 2006–2008 рр. авіаційні винищувальні бригади, штурмова авіаційна бригада, авіаційна бригада бомбардувально-розвідувальна були переформовані в бригади тактичної авіації, а авіаційні бригади транспортні – в бригади транспортної авіації. Подальше їх удосконалення відбувалося шляхом оптимізації чисельності, покращення якості людських ресурсів, оснащення модернізованими зразками озброєння і військової техніки, підвищення рівня підготовки.
У 2009–2010 роках був проведений експеримент з переформування бригади тактичної авіації і створення авіаційної бази повітряного командування “Захід” та їх функціонування у складі ПС ЗС України [20].
Метою створення авіаційних баз та окремих авіаційних бригад (ескадрилій) було:
- розмежування оперативних (бойових) та адміністративних функцій на тактичному рівні з метою вивільнення командирів авіаційних бригад(окремих авіаційних ескадрилій) від завдань забезпечення та концентрації їхніх зусиль на завданнях бойової підготовки та бойового застосування;
- підвищення мобільності авіаційних бригад (окремих авіаційних ескадрилій);
- уніфікація структур забезпечення з можливістю забезпечувати підготовку різнотипної авіаційної техніки до бойового застосування на основному та оперативних аеродромах (авіаційних комендатурах);
- утримання оперативних аеродромів у боєготовому стані.
За результатом проведеного експерименту були зроблені наступні висновки:
- організаційно-штатні структури експериментальних авіаційних частин в основному відповідали завданням, що покладалися на них. При цьому, авіаційна бригада була спроможна вирішувати поставлені завдання з базового та оперативних аеродромів, з перебазуванням її підрозділів в межах всієї території країни, а авіаційна база за складом сил і засобів була спроможна всебічно та своєчасно забезпечувати діяльність авіаційних частин, що базуються на її аеродромах. Проте, їх організаційно-штатні структури потребували подальшого удосконалення;
- існуюча система управління експериментальними авіаційними частинами не в повній мірі забезпечувала своєчасний прийом сигналів бойового управління, наказів (розпоряджень) від вищестоящих штабів та доведення їх до підрозділів бази і бригади, а також взаємний обмін інформацією між пунктами управління повітряного командування;
- в ході експерименту встановлено необхідність розробки та внесення в чинні нормативні документи низки доповнень та уточнень, що пов’язані з особливостями організації та функціонування авіаційної бази, як нового формування Повітряних Сил.
В цілому, отримані результати експерименту були позитивними і з урахуванням досвіду функціонування авіаційної бази та авіаційної бригади у 2009–2010 роках дозволили зазначити, що мета експерименту була досягнута.
В той же час, зменшення кількості бойових літаків у бойовому складі Повітряних Сил призвело до необхідності пошуку нових організаційних структур авіаційних частин, які мають високу мобільність, здатні діяти самостійно в будь-якій операційній зоні та проводити ефективну льотну підготовку.
На теперішній час авіаційна бригада тактичної авіації – є основною тактичною частиною авіації Повітряних Сил ЗС України і призначена для виконання завдань за призначенням у складі Повітряного командування або самостійно.
Із наведеного вище можна зробити висновок, що побудова організаційної структури основної тактичної частини ВПС РФ – авіаційного полку та основної тактичної частини ПС ЗС України – авіаційної бригади тактичної авіації майже ідентична, за винятком того, що підрозділи забезпечення (обатз, обзртз) у ВПС РФ знаходяться в оперативному підпорядкуванні командира частини. Така організація, на думку окремих експертів, визначає високу мобільність авіаційного полку.
За результатами аналізу організаційних структур ВПС провідних країн світу можна зробити висновок, що раціональна організаційна структура військової частини повинна розроблятися виходячи з науково-обґрунтованих вимог оптимального поєднання чисельності особового складу й основних видів озброєння та техніки для найбільш ефективного їх застосування за призначенням та в повсякденній діяльності.
Вихідні дані для розробки раціональної організаційної структури авіаційної частини представлені на рис. 1.
Вважається за доцільне в подальшому дослідити зв'язок бойових можливостей авіаційних частин з їх організаційною структурою, а саме залежність значень показників ефективності бойового застосування військових частин авіації від їх організаційноштатної структури.
Висновки
ВПС різних держав щодо організаційної структури засновуються на загальних для всіх армій принципах, які виходять з поглядів на способи ведення бойових дій у війні, як із застосуванням ядерної зброї так і без неї, і обумовлені економічними можливостями держави.
На структуру ВПС провідних країн НАТО впливають різні стратегічні концепції, але в основному країни НАТО слідують прикладу США. Так ВПС багатьох держав по своїй структурі складаються з авіаційних командувань, в які зведені з’єднання і частини різнорідних авіаційних засобів.
В арміях багатьох держав помітно намагання до удосконалення організаційних структур з’єднань і частин ВПС із розрахунку щоб вони були більш універсальними в плані застосування на різних театрах воєнних дій і виконання різноманітних завдань.
Організаційна структура збройних сил розвинутих держав, як вважають експерти, досягла значного рівня удосконалення і в найближчий час радикальних змін в неї не передбачається. В той же час, подальший розвиток організації військ буде пов'язаний зі змінами всередині військових формувань у зв’язку з появою нових видів озброєння і боєприпасів, скороченням (збільшенням) кількості одиниць озброєння, мобільності підрозділів та удосконалення управління.
Таким чином, при формуванні раціональної організаційної структури авіаційної частини ПС ЗС України повинні бути враховані: її призначення; основні завдання; можливий характер бойового застосування; бойові та експлуатаційно-технічні характеристики ОВТ; порядок підготовки ОВТ до бойового застосування; особливості природних умов у районах, де передбачаються дії військової частини чи її дислокація; типові нормативи щодо утримання особового складу на озброєнні і техніці та у структурних підрозділах; інші показники, від яких залежать бойові можливості військової частини, її організація, озброєння і чисельність особового складу.
| Читати також: | Авіацію Повітряних Сил зосередять на 5-6 авіабазах |
Список літератури
[1]. Петрушенко М.М. До питання подальшого розвитку форм і способів застосування Повітряних Сил Збройних Сил України / М.М. Петрушенко, В.В. Гамора, В.В. Коваль // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України. –2011. – № 2(6). – С. 4-6.
[2]. Еволюційні зміни у підходах щодо проведення повітряної наступальної операції на прикладі локальних конфліктів у Лівії (1986 рік, 2011 рік) / С.В. Лазебник, В.В. Тюрін, І.М. Тіхонов, В.В. Грідіна // Системи озброєння і військова техніка. – 2013. – № 4(36). – С. 142-145.
[3]. Пухов Р. Полигон будущего [Електронний ресурс] / Р. Пухов. – 2016. – Режим доступу : https://bmpd.livejournal.com/1742632.html
[4]. Ярош С.П. Аналіз ведення бойових дій, тактики застосування ЗПН і використання нових інформаційних технологій у ході воєнного конфлікту в Лівії в 2011 році / С.П. Ярош // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України. – 2011. – № 2(6). – С. 19-25.
[5]. Погляди щодо подальшого розвитку форм і способів застосування Повітряних Сил ЗС України в сучасних операціях (бойових діях) / А.М. Артеменко, О.О. Астахов, В.В. Коваль, О.М. Жарик // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України. – 2015. – № 2(19). – С. 6-9.
[6]. Дафт Р. Организационная теория и дизайн / Р. Дафт, Дж. Мерфи, Х. Уилмотт. – СПб.: Питер, 2013. – 640 с.
[7]. Рожко М.А. Новый научный взгляд на организационную структуру авиапредприятий / М.А. Рожко, О.П. Кибальников. – М.: LAP LambertAcademicPublishing, 2013. – 72 с.
[8]. Приходько Д.И. Организационные структуры успешных корпораций / Д.И. Приходько. – М.: ИнфотропикМедиа, 2012. – 266 с.
[9]. Ventresca R. Organizational structure for Air National Guard tactical aircraft maintenance [Електронний ресурс] / R. Ventresca. – USA: National Guard Bureau-Organization, 1991. – 119 p.
[10]. Durand M. Jeffrey. Aircraft Maintenance Organizational Structure Changes: An Antecedent Model / Jeffrey M. Durand. – USA: Department of the Air Force Air University, 2008. – 87 p.
[11]. Малюга В.Г. Методичний підхід до проектування структури органів управління Повітряних Сил / В.Г. Малюга // Системи озброєння та військова техніка. – 2016. – № 4 (48). – С. 123-126.
[12]. Теоретичні основи формування та деградації складних організаційно-технічних систем: монографія / Є.Б. Смірнов, В.І. Ткаченко, І.В. Рубан, В.Г. Малюга, А.В. Тристан. – Х.: ХНУРE, 2018. – 159 с.
[13]. Организация войск // Военно-энциклопедический словарь / Под ред. С.Ф. Ахромеева. – М.: Воениздат, 1986. – С. 517-518.
[14]. Организация войск // Военная энциклопедия / Под ред. П.В. Грачёва. – М. : Воениздат, 2002. – С. 105-109.
[15]. Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджений Наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 № 440 (Редакція від 15.09.2017).
[16]. What Is the Organizational Structure of the Air Force? [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://www.thebalancecareers.com/what-is-the-organizational-structure-of-the-air-force-3331713.
[17]. Состояние и направленность развития тактической авиации ВВС Великобритании (2016) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://factmil.com/publ/strana/velikobritanija/sostojanie_i_napravlennost_razvitija_ takticheskoj_aviacii_vvs_velikobritanii_2016/9-1-0-933
[18]. Военно-воздушные силы Германии. Авиация Германии [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://avia.pro/blog/voenno-vozdushnye-sily-germanii-aviaciya-germanii.
[19]. Реформа ВПС і ППО Росії. Підсумки [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://mil.in.ua/реформа впс-іппо-росії-підсумки/.
[20]. Наказ Міністра оборони України “Про проведення експерименту з переформування 114 бригади тактичної авіації, створення авіаційної бази та їх функціонування у складі Повітряних Сил Збройних Сил України у 2009–2010 роках” №165 від 8 квітня 2009 р.
Відомості про авторів:
Малюга Володимир Геннадійович
доктор військових наук старший науковий співробітник
заступник начальника наукового центру Повітряних Сил
Харківського національного університету
Повітряних Сил ім. І. Кожедуба (ХНУПС),
Харків, Україна
Крижанівський Ігор Миколайович
науковий співробітник ХНУПС,
Харків, Україна
Використані джерела:
Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, 2019, № 2(35) ISSN: 2223-456X
