Незважаючи на прийняття ультиматуму про зміну уряду і дозвіл на розміщення на своїй території необмеженого контингенту Червоної Армії, 15 червня 1940 року радянські війська окупували Литву, а наступного дня — Латвію і Естонію.
За результатами проведених через місяць парламентських виборів в усіх трьох країнах перемогли прокомуністичні сили і на початку серпня Литва, Латвія і Естонія увійшли до складу СРСР на правах радянських республік.
Jкремою частиною підписаного 23 серпня 1939 року в Москві пакту Молотова-Ріббентропа був секретний протокол, перший пункт якого окреслював сферу інтересів Радянського Союзу в балтійському регіоні: в орбіту радянського впливу відходили Фінляндія, Естонія, Латвія та Литва, якій мала відійти Віленська область, що була у складі міжвоєнної Польщі.
Укладення радянсько-німецького договору не на жарт збентежило керівництво балтійських республік і на те були об'єктивні причини. Ще 13 серпня за наказом Народного комісара оборони СРСР Климента Ворошилова в Ленінградському військовому окрузі (ЛВО) почалось створення угрупування військ для окупації балтійських країн: Новгородська армійська група була перетворена у 8-му армію з центром у Пскові і разом з підпорядкованою ЛВО 7-ю армією мала 23 стрілецькі дивізії, 10 танкових та 2 стрілецько-кулеметні бригади загальною кількість особового складу близько 440 тисяч солдатів, які на озброєнні мали понад 3 тисячі танків, 3,6 тисяч гармат та 421 бронемашину.
Радянські війська, розгорнуті до кінця вересня 1939 року вздовж кордонів балтійських держав, за своєю чисельністю перевищували армії країн Балтії разом узятих: у мирний час армія Литви становила 28 тисяч чоловік, Латвії — 23 тисяч, Естонії — 11 тисяч; за умови мобілізації вони могли збільшити особовий склад до 140, 130 та 100 тисяч чоловік, відповідно. За відсутності реального союзника, яким на той момент могла бути тільки нацистська Німеччина, доля балтійських держав була практично вирішена.
Під тиском СРСР 28 вересня 1939 року був підписаний радянсько-естонський договір про взаємодопомогу строком на десять років, який де-факто обмежував суверенітет Естонії. Він був ратифікований сторонами 4 жовтня 1939 року і передбачав введення в країну 25-тисячного контингенту Червоної армії, а також передачу стратегічних портів Палдіскі та Хаапсалу на Балтійському морі, островів Даго (Хійюмаа) та Езель (Сааремаа) і найкращих естонських аеродромів Куусікко та Кехтну.
18 жовтня радянський військовий контингент було введено в Естонію. 5 жовтня пакт про взаємодопомогу з СРСР підписала Латвія: в країну вводився 25-тисячний контингент Червоної армії, якій передавались порти Лієпая (Лібава) і Вентспілс (Віндава) та бази берегової артилерії; він набув чинності 14 жовтня.
Ще 3 жовтня 1939 року до Москви було запрошено литовську делегацію, якій радянська сторона запропонувала Віленську область в обмін на відмову від регіону Маріямполе, який цікавив німців. Це викликало протести Литви, але під тиском СРСР 10 жовтня литовський уряд був змушений був погодитися на ведення 20-тисячного військового контингенту Червоної Армії, який дислокувався у стратегічних пунктах неподалік від Каунаса, Вільнюса, в Шауляє та Паневежисі, а вирішення долі Маріямполе відкладалося на майбутнє. 25 жовтня було підписано договір про створення литовсько-радянської військової комісії, яка мала вирішити технічні питання щодо розміщення радянських військ, а в ніч з 27 на 28 жовтня 1939 року литовські підрозділи увійшли на території Віленської області, яка після розчленування Польщі була окупована військами РСЧА.
Формально Естонія, Латвія та Литва стали радянськими протекторатами, але в питаннях внутрішньої політики лишалися незалежними. 25 жовтня Ворошилов навіть видав спеціальний наказ, який регламентував поведінку радянських військ і забороняв втручатися у міжпартійні та інші питання внутрішнього життя балтійських країн.
Усвідомлюючи, що Радянський Союз не зупиниться на досягнутому і повна окупації лише питання часу, Адольф Гітлер, попри протести радянської сторони, підписав з естонським та латвійським урядами угоди, завдяки яким до кінця року до Третього рейху з Естонії емігрувало 13 тисяч німців, а з Латвії — 50 тисяч.
Сумнівна перемога Радянського Союзу у «зимовій війні» з Фінляндією та перемоги Вермахту на західному фронті давали балтійським країнам примарну надію позбавитися радянської «протекції». За цих умов СРСР вирішив завершити демонтаж державності цих країн.
Використовуючи як привід начебто антирадянський характер укладеного ще в 1934 році пакту про співробітництво між Литвою, Латвією та Естонією, 14 червня 1940 року Радянський Союз висунув Литві ультиматум, яким серед іншого зажадав зміни уряду на більш лояльний до себе і дозволу на перебування на її території необмеженого контингенту радянських військ.
Загроза неминучої окупації розколола правлячу верхівку країни — 15 червня 1940 року президент Литовської республіки Антанас Сметона, який наполягав на збройному опорі, залишившись у меншості, склав повноваження і з родиною виїхав до Німеччини. Того ж дня в Литву були введені радянські війська і у Вільнюсі було сформовано Народний уряд на чолі з комуністом Юстасом Палецкісом, котрого через два дні прем'єр-міністр Антанас Меркіс на вимогу СРСР призначив виконуючим обов'язки президента і главою уряду. Посаду міністра оборони в новому кабінеті міністрів зайняв колишній командуючий литовською армією Вінцас Віткаускас, який опонував Сметоні при обговоренні радянського ультиматуму.
16 червня 1940 року аналогічні ультиматуми отримали уряди Латвії та Естонії, які були окуповані наступного дня попри те, що президенти Карліс Улманіс і Костянтин Пятс, відповідно, прийняли радянські вимоги. Вже 11 липня наказом №0141 наркома оборони СРСР маршала Семена Тимошенка територія Естонії була включена до складу Ленінградського військового округу, а території Латвії і Литви — до Прибалтійського, штаб якого розміщувався у місті Калінін (нині — Твер, РФ).
14 липня в усіх трьох балтійських країнах були проведені позачергові парламентські вибори, на яких перемогу отримали єдині допущені до них прокомуністичні Союзи трудового народу. Вже 21-22 липня новообрані парламенти проголосили створення Литовської РСР, Латвійської РСР та Естонської РСР і прийняли декларації про входження до складу СРСР. Юридичне оформлення анексії було завершене 3-6 серпня 1940 року рішенням Верховної Ради СРСР.
Процес радянізації балтійських держав супроводжувався репресіями та масовими депортаціями місцевого населення до Сибіру: в 1941 році «у зв'язку з наявністю в Литовській, Латвійської і Естонської РСР значної кількості колишніх членів різних контрреволюційних націоналістичних партій, колишніх поліцейських, жандармів, поміщиків, фабрикантів, великих чиновників колишнього державного апарату Литви, Латвії та Естонії і інших осіб, які ведуть підривну антирадянську роботу і використовуваних іноземними розвідками в шпигунських цілях» з Литви було вислано близько 17,5 тисяч чоловік, з Естонії — трохи більше 10 тисяч, з Латвії — за різними оцінками від 15,4 до 16,5 тисячі осіб.
В роки Другої світової війни сподівання на відновлення національних урядів виявились марними — окуповані німецькими військами, 25 липня 1941 року Литва, Латвія та Естонія разом з Білоруссю увійшли до райхкомісаріату Остланд з центром у Ризі, який проіснував до капітуляції Німеччини 8 травня 1945 року. По закінченні війни балтійські держави виявились єдиними членами Ліги націй, чия незалежність не була відновлена.
Яна Примаченко спеціально для © «Цей день в історії», 14 червня 2018. Текст статті поширюється за ліцензією Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0). Публікується без змін.
