«Что изменилось в армии при Зеленском и Хомчаке – рассказ офицера Н-ской бригады ВСУ», – розповідь з таким заголовком оприлюднив сьогодні у Facebook відомий український журналіст Юрій Бутусов.
До вашої уваги переклад українською мовою (оригінал російською), стилістика збережена.
Не буду казати за всіх, скажу за нашу бригаду, що відбувається. За ротацію ми не просунулися ні на крок, перебуваємо на колишніх позиціях. Але, на жаль, все одно зазнаємо втрат. В одному з батальйонів бригади за ротацію загинуло п'ять осіб – у них найскладніша ділянка, бої контактні. Основні причини втрат – осколкові поранення. Противник веде обстріл осколковими гранатами РПГ, ВОГами, одного бійця застрелив снайпер. У нас вигідні позиції, панівні висоти, але перші чотири місяці, як ми зайшли, наша артилерія і танки не працювали взагалі, боєприпасів для придушення вогнем нам не давали. Адже в Києві оголосили мир. Так ось наші хлопці загинули на стаціонарних позиціях, без жодних просувань вперед, тому що нам не дають воювати й бити ворога, противник розуміє безкарність. Ось це для нас ціна такого "миру", та нехай знають ті, хто там Путіну дивиться в очі, тактика мовчати і не провокувати не працює, це неможливо на фронті, для цього хтось має здаватися.
Тиша у нас вперше ненадовго встановилася минулого тижня – коли БРАГу дали нарешті БР-ку і відпрацювали калібром 152 та одним танком вогневі точки й бліндажі, з коригуванням. Ось тільки після цього противник і вщух. Росіяни розуміють лише силу, ніякі вмовляння не працюють.
Українська армія зараз воює як ІДІЛ, коли ми чуємо про реформи за стандартами НАТО, всі сміються, це обман суспільства, в армії в це не вірить жодна реально воююча людина. У нас, з точки зору організації, стандарти озброєння на рівні ополченців з Сирії або Африки, ми ролики дивимося звідти і ролики з країн НАТО, є що порівняти. Організація ЗСУ порівняно з 2018-м роком стала набагато гірше, причому за всіма показниками. Судіть самі.
Для прикладу. У мінометної батареї одного з батальйонів половина мінометів несправна, інші застосовуються з дистанції 1-2 кілометри, стволи розстріляні повністю. Це міномети "Молот" 2016-го року, є стволи, які навіть до 7 тисяч пострілів витримали.
Загалом, міномети підлягали заміні ще після минулої ротації, всі про це знають, ми і при Муженку просили заміну, але заявку не виконували, тепер приїжджає Руслан Борисович Хомчак, обіцяє, і теж нічого не робиться. Заміну не проводять, хоча на складах міномети є. А ми ризикуємо собою. Нам кажуть – "так відповідайте вогнем", а чим відповідати, якщо нас змушують воювати аварійною зброєю?
Станкові гранатомети СПГ є – а пострілів до них немає. Не дають. Є автоматичні гранатомети – але до них немає ВОГів. Росіяни нас засипають ВОГами – а нам відповісти нічим. Тому іноді й залітає пряме попадання. Бойки до установок ЗУ-23 вийшли з ладу – офіцери батальйону скидаються грошима, закуповуємо самі по Україні, замовляємо. 30-мм гармати 2А42 – запчастини зі складів до нас не надходять, замовляємо через волонтерів.
Читати також: Скільки й якого озброєння закупить Міноборони в 2020 році
Наразі величезний дефіцит набоїв 7,62 мм – вже бійців беззбройними виставляють. Дійшло до того, що самі налагодили, в польових умовах, виробництво боєприпасів, щоб було що закидати противнику в окопи.
А ось з ПТКР положення зараз покращився, є «Стугни» на озброєнні, хороша зброя.
Камери для спостереження дали "Повернись живим".
Кулеметні станки – Савельєв.
Ніяких американських тепловізорів та прицілів нам не дають, це все волонтерський.
Знаєте, при Порошенку і Муженку теж було дуже багато ганьби, теж обмежували боєприпасами, теж обмежували активні дії, але нас ніколи не позбавляли боєприпасів взагалі, ми мали можливість пригнічувати ворога вогнем, і в певних випадках було можна просуватися, покращувати свої позиції. Такого бардака як зараз на фронті не було ніколи, а я з 14-го в армії.
Тепер щодо забезпечення. На жаль, зараз в армії погіршилося не тільки озброєння, а й харчування і речове забезпечення, і ситуація з транспортом.
Читати також: Міноборони розкрило чисельність і вартість утримання ЗСУ
Наша бригада перейшла у 18-му на харчування за каталогом, і проблем з їжею не було. Фінансування на день, на одного бійця, було 110 гривень. Зараз прийняли нову норму забезпечення – 90 гривень на людину. І поміняли фірму-постачальника. Якість погіршився дуже серйозно. Зникло з раціону сало, зникли йогурти, стала набагато гірше якість м'яса, тушонку намагаються замінювати паштетом, риба, замість хека, поставляється якась дрібнота. На віддалених ВОПах, де треба багато і важко копати, не можна людей на одній перлової каші тримати, у них немає під боком супермаркету, вони живуть в землі на відкритому повітрі, їх треба повноцінно годувати. Зараз знову як в 14-15 роках треба витрачати свої значні кошти на додаткове харчування.
Хочу подякувати дніпровській молочній компанії "Люстдорф", яка нашим підрозділам поставляє, вже п'ять років війни, кожну ротацію, по півтори тонни свіжого молока на місяць. Зараз ця допомога просто неоціненна, низький їм уклін.
Читати також: Міноборони офіційно підтвердило відкат реформи харчування
Проект Руслана Борисовича Хомчака по постановці на облік волонтерського транспорту проблему не вирішив. Ідея правильна – ставити на облік транспорт, виділяти паливо, ремонтувати, а реалізація як завжди, незадовільна. Як їздили так і їздимо на не врахованому транспорті. Чому? Ставити на облік треба лише законно розмитнені машини. Оформляти дарчу на бригаду, а за таке можна ще й податки отримати додаткові. Загалом, я не знаю в бригаді поставлених на облік машин.
Щодо пального – особливих змін немає, як при Муженку так і при Хомчакові пальне на фронт не дають в необхідній кількості, якість дуже погана, не всі генератори можуть на такому працювати. На батальйон давали і дають просто крихти – тонну дизеля, півтонни бензину на місяць. При фронті батальйону більше 10 км, коли тільки один рейс вантажівки для розвезення води – понад 30 кілометрів, наші норми пального – це просто ганьба. Виникає враження, що як крали всі ці роки пальне десь на самому верху, так і крадуть, нічого не змінюється.
Закуповують якусь техніку, витрачають мільярди, а ми як виконували більшість бойових завдань на волонтерських машинах, як ремонтували за свої гроші бойову техніку, так все і триває.
Стало ще й гірше, тому що тепер ВСП в нашому тилу почало незаконно затримувати і зупиняти наші волонтерські машини, і доводиться їздити і забирати машини й товаришів, вступати у конфлікти, витрачати час, нерви, пальне. ВСПшніки розуміють, що ми без цих машин не можемо, випускають, але такий у них дурний наказ. Ми зверталися до одного відомого волонтеру, який став народним депутатом, колись він нам дуже допоміг і передав машини, щоб допоміг поставити ці машини на облік. Але навіть народний депутат машини на облік не зміг поставити. Ось такий божевільний порядок склався. Краще б уже взагалі не чіпали ті машини.
Щодо форми – з 18-го року діяв такий порядок – для фронтових підрозділів форма змінювалася що чотири місяці під час ротації. Зараз новий наказ – дві форми на два роки, і крутись як знаєш. Тому воюємо зараз знову у волонтерській формі, для роботи в землі це витратний матеріал.
Чому такий бардак? Та тому що армії ставлять, як і раніше, не військові, а політичні завдання, стратегії війни немає. Головного в Києві цікавить тільки одне питання – чому хтось загинув. А то, що люди гинуть, тому що ворог продовжує війну, гинуть, бо не дають зброї, боєприпасів, немає нормальної організації, немає нормального планування, то тут роблять вигляд, що не помічають, ну щоб відповідальність свою не визнавати.
Як тільки хто загинув – так комісії виносять мозок командирам, в найгірших совкових традиціях. Імітатори. Просто спихають відповідальність на командирів, щоб рейтинг собі не псувати. Проблеми не вирішуються, а втрати їх типу турбують. Не про захист країни думають, не про армію, не перемогу, не про те, що з нами росіяни воюють, Київ турбує чому там хтось із офіцерів втрати допустив, як би це їх не зачепило. Лицемірство дуже низьке, обман всіх.
На війні, як і раніше, все тримається на чудових людях, які тримають фронт всупереч усьому, але таких все менше, у всіх є межа. Перевага в якості людей – на нашому боці. От тільки яку війну ми ведемо, ті, хто приймає рішення, абсолютно не розуміють. У разі великої війни все буде триматися знову на добровольцях і волонтерів. Ми не переможемо у війні, якщо не переможемо совок в Києві.
Читати також: Міноборони хоче отримати право призивати резервістів без оголошення мобілізації