Наприкінці ХХ ст. в Україні було розроблено та прийнято на озброєння близько 174 зразка озброєння і військової техніки, з них 11 модернізованих і 163 нових зразків та близько половини НДДКР були припинені через втрату актуальності за причини задовгої розробки.
На кінець ХХ ст. після набуття Україною незалежності в Міністерстві оборони (МО) України були сформовані структурні підрозділи, зокрема Комітет з науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) Озброєння МО України, які перейняли на себе функції замовника з розроблення озброєння і військової техніки (ОВТ).
В Україні за часи СРСР було накопичено потужний науково-технічний та виробничий потенціал в оборонній сфері. Достатньо згадати, що на території України налічувалося більше 700 підприємств воєнно-промислового комплексу Радянського Союзу, в якому працювало більше 1,5 млн людей, що складало майже половину працівників сфери воєнно-промислового комплексу СРСР. Ними розроблялося 17 із 21 технологій, які розглядалися в СРСР як критичні. Для порівняння, на цей час, в Україні до складу ОПК віднесено 162 підприємства, установи та організації різних сфер управління з загальною чисельністю біля 300 тис працівників.
Безумовно, перед нашою молодою державою встала проблема збереження науково-технічного та виробничого потенціалу, який мали підприємства оборонно-промислового комплексу, що залишилися на території України. Щоб забезпечити їх замовленнями, в Комітеті з НДДКР МО України спільно з Міністерством машинобудування, воєнно-промислового комплексу та конверсії (попередник нинішнього Міністерства промислової політики України) був сформований План перехідних (тобто таких, що залишилися з часів СРСР) НДДКР, який був погоджений на державному рівні. Цей документ був покладений в основу Плану НДДКР в інтересах МО України (попередник Державного оборонного замовлення), який затверджувався Міністром оборони та надавався до Міністерства економіки та Міністерства фінансів України.
Читати також: Українська артилерія та ракетна зброя – підсумки 2019 року
Для того, щоб оцінити об’єм та значення науково-технічної продукції, яка залишилася після завершення чи припинення виконання НДДКР на замовлення МО України, необхідно розглянути динаміку дії договорів за роки незалежності України.
Наприклад, тільки за неповний 1992 рік МО України було укладено договорів (контрактів) на проведення таких робіт в кількості 431, а на кінець р. їх кількість становила 429, на 1993 рік – 369, 1994 рік – 215, 1995 рік – 172, 1996 рік – 129, 1997 рік – 124, 1998 рік – 110.
Сумарна вартість оплаченої продукції МО України за цей період, складала більше 120 млн. доларів США та близько половини НДДКР припинені, тому що втратили актуальність, за причини довгого терміну розробки.
Але, все ж наприкінці ХХ ст. в Україні було розроблено та прийнято на озброєння близько 174 зразка ОВТ. Серед них 11 модернізованих зразків ОВТ (літаки: МіГ-29МУ1, Л-39М1, Су-25УБМ1; танк БМ «Булат»; РЛС: П-18МА, П-18МУ; станції тропосферного зв’язку: Р417МУ, Р-423-1МУ та інші), 163 новітніх зразка ОВТ (бойовий танк «Оплот», РЛС П-18 «Малахіт», бронетранспортер БТР-4Е, протитанкові керовані ракети «Стугна» і «Комбат», прилади навігації та управління, цифрові засоби зв’язку та ін.).
Це результат багаторічної роботи великої кількості науково-виробничих колективів, підприємств оборонно-промислового комплексу – науково-дослідних інститутів, проектних та конструкторських бюро, виробничих об’єднань тощо.
Брак державних коштів на розвиток ОВТ призвів до економічного спаду науково-виробничих об’єднань, конструкторських бюро та підприємств, що змусило в наступному столітті при виробництві ОВТ для оборонного сектору впровадити інші форми власності. Тому в наслідок економічних трансформацій пройшли зміні законодавства України в цій галузі. На підприємствах оборонно-промислового комплексу зараз існують різні форми власності, що підвищило ефективність розробки та модернізації сучасних зразків ОВТ, яких найгостріше потребують всі без виключення військові формування сил безпеки і оборони в останні роки.
Читати також: РВіА Збройних Сил України: Історія, сучасність, перспективи
Використані джерела:
Матеріали науково-практичної конференції «Зброярня: Історя розвитку озброєння та військової техніки». Львів, 27 лютого 2020 р.
