Враховуючи чергову активізацію поширення міфів на кшталт слів Сергія Сивохи, що «у НАТО не можуть вступити країни з внутрішнім конфліктом» розберемо ще раз це питання.
Нагадаємо, що вчора в ефірі одного з телеканалів радник секретаря РНБО Сергій Сивохо заявив, що в процесі інтеграції України в НАТО немає жодних змін, реальні перспективи вступу до Альянсу відсутні, а також назвав збройну агресію Росії проти України внутрішнім конфліктом.
“ Це ж видно неозброєним оком, що нічого не відбувається в цьому напрямку. Так, є прагнення, так, воно закріплене в документах, але нічого такого не відбувається. Наприклад, у країни НАТО не можуть вступити країни з внутрішнім конфліктом. У нас, на жаль, є бойові дії
Розібратися в питанні «Чи можна вступити в НАТО з військовим конфліктом?» нам допоможе стаття Ірини Фріз, Голови постійної делегації України в Парламентській асамблеї НАТО в 2018 році. Забігаючи наперед відразу скажемо – так, можна. А тепер розбиратиметься чому.
Руйнуючи міфи про Альянс, ми отримали розуміння, які саме з них є найактуальнішими в державі. Найбільш часто лунає питання про те, що членство в Альянсі є неможливим, якщо країна знаходиться у стані війни. Отже, пропоную розібратися в цьому питанні детально з юридичної точки зору. Єдиним документом, що визначає процедуру набуття членства країни в Альянсі є «Північноатлантичний Договір» від 21 березня 1949 року.
Пропоную розібрати його зміст для відповіді на це питання.
Читати також: НАТО дозволило ЗСУ використовувати систему LOGFAS
Стаття 1 Договору визначає, що члени Альянсу вирішують міжнародні суперечки мирним шляхом та діють в цьому напрямку згідно з Хартією ООН. Україна ніколи не вирішувала міжнародні суперечки воєнним шляхом. В цьому контексті дуже важливим є те, що незважаючи на повне розуміння російської агресії на Сході та анексії Криму, в державі не оголошений воєнний стан. Ставка України та її західних партнерів на Мінські домовленості, як механізму врегулювання конфлікту на Донбасі, щодо яких, зрозуміло, існує багато критики з приводу їх впливу на безпекову ситуацію в зоні АТО, цілком відповідає умовам 1 статті Договору: ставка на вирішення конфлікту мирним шляхом. Так само мирним шляхом намагаються вирішити територіальні суперечки Туреччина та Греція щодо Північного Кіпру (де Туреччина мала статус гаранта існування єдиного Кіпру до 1974 року).
Стаття 2 Договору передбачає, що члени Альянсу роблять свій внесок у розвиток дружніх та мирних міжнародних відносин шляхом посилення власних вільних інститутів та стабільності. Вони мають прагнути позбутися конфліктів в зовнішній економічній політиці та заохочувати економічну співпрацю між собою.
Стаття 3. Країни-члени разом та окремо розвивають індивідуальні та колективні спроможності протидії збройним атакам.
Україна багато років є надійним партнером Альянсу та брала участь у багатьох місіях Альянсу ще до війни на Донбасі. Сьогодні наша країна активно співпрацює з НАТО в процесі відбудови та посилення спроможностей не тільки Збройних Сил України, але й всього сектору безпеки та оборони. Пріоритетом є досягнення оперативної сумісності з підрозділами країн Альянсу та стандартів НАТО до 2020 року. Таким чином, політика України відповідає цьому пункту Договору.
Читати також: Міноборони придбало через агенцію НАТО гусениці для техніки
Стаття 4. Країни-члени консультуються з питань, коли на думку когось з них існує загроза територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці.
Стаття 5. Найбільш відома, як «атака на одного – це атака на всіх», тобто застосування колективної оборони у випадку нападу. Але тут ми теж знаходимо важливу деталь. Договір зобов’язує країни надати допомогу в індивідуальному порядку або колективно, «в тому числі застосовуючи збройні сили».
Це означає, що Договір не містить прямого зобов’язання використовувати саме збройні сили країн-членів для допомоги. Згідно з положеннями та практикою, допомога може здійснюватися за рахунок ресурсів, логістичної та іншої (розвідувальної, технічної та ін.) підтримки. Це де-юре нівелює скептичні твердження, що вступ України до Альянсу за умови збереження конфлікту на Сході, означатиме необхідність автоматичного застосування статті 5 Договору. Стаття 5 де-юре не несе за собою зобов’язання оголосити війну агресору та обов’язково застосувати проти нього силу.
Крім того, враховуючи, що в Україні збройний конфлікт не охоплює безпосередній кордон з Росією, який знаходиться на окупованій території, юридично з точки зору статті 5, Україна може вдатися до трактування ситуації за прецедентом 1974 року, коли стаття 5, не була застосована.
Отже, виключно з юридичної точки зору, навіть за умови збереження військового конфлікту на Сході України, вступ нашої держави до Організації Північноатлантичного Договору не призведе до автоматичного втягування у війну інших членів Альянсу. Таке трактування положень Договору дозволяє Україні сконцентруватися на реформах власного сектору безпеки та оборони, не відволікаючись на проблему російської агресії, як засобу запобігання вступу нашої країни до НАТО та Європейського Союзу.
Стаття 7 підкреслює, що Договір не вступає в силу (ст.5) у випадку, коли країна-член здійснює заходи з підтримки миру згідно з рішеннями ООН.
Стаття 8 підкреслює, що на момент вступу до Організації країна не матиме міжнародних зобов’язань, що суперечать з Договором. Україна у зовнішній політиці діє в рамках Хартії ООН, що є базовим документом і для НАТО. Отже вона не має жодних міжнародних зобов’язань, що суперечать Договору.
Читати також: Повна адаптація ЗСУ до вимог НАТО наразі недосяжна – Таран
Стаття 10 цього документу зазначає, що країни-члени можуть запрошувати будь-яку іншу європейську державу приєднатися до Договору (тобто стати членом НАТО) та внести свій внесок у забезпечення євроатлантичної безпеки. Україна є надійним міжнародним партнером та готова вносити свій внесок у євроатлантичну безпеку, наочним доказом чого є хоча б участь в UKRPOLBAT.
Стаття 11 містить вимогу ратифікації Договору усіма країнами-членами. Це робить вступ будь-якої держави до Альянсу суто політичним питанням, як це було з прийняттям рішення про асоційоване членство України в ЄС та лібералізації візового режиму між нашою державою та Європейським Союзом.
Таким чином, єдиними умовами членства країни в Альянсі можна вважати положення преамбули Договору. В ній зазначено, що сторони цього Договору, підтверджують свою відданість цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних Націй та своє прагнення жити у мирі з усіма народами і урядами, сповнені рішучі у процесі захисту свободи, спільної спадщини своїх народів і їхню цивілізацію, засновану на принципах демократії, свободи особистості і верховенства права. Вони також прагнуть сприяти стабільності і добробуту в Північноатлантичному регіоні, вирішивши об'єднати свої зусилля для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки.
Революція Гідності підтвердила пріоритет розвитку демократії та свобод в Україні. Ми зацікавлені в стабільності та добробуті в євроатлантичному регіоні та зацікавлені у підтримці миру та безпеки.
Таким чином, агресія Російської Федерації не може вважатися юридичною перешкодою щодо членства України в Альянсі. Перспектива членства лежить виключно в політичній площині. Вона залежить від того, наскільки швидко та ефективно Україна буде рухатися шляхом набуття стандартів Альянсу, посилювати демократичні інститути та бути прогнозованою та стабільною країною євроатлантичного простору.
Це не означає, що ми маємо негайно подавати заявку на вступ. Як цивілізований партнер, що розділяє цінності та світогляд НАТО, переконана, ми маємо спочатку самі виконати певні завдання, що стосуються набуття критеріїв, сумісності та державно-політичної стабільності, що дозволить нам, нарешті, заявити: «ми готові, та здатні пройти тест на членство ратифікацією з боку парламентів країн-партнерів».