Збройні Сили України – на порозі серйозної трансформації військового управління у контексті досягнення сумісності з НАТО.
Про конкретику цих процесів, а також про усвідомлення суспільством ролі й місця Збройних Сил України у відбитті збройної російської агресії та інші питання – у ексклюзивному інтерв’ю першого заступника начальника Генерального штабу ЗСУ генерал-полковника Ігоря Колесника для Інформаційного агентства АрміяInform.
– Збройні Сили готуються до переходу на j-структуру. У чому важливість цього процесу? Розкажіть, будь ласка, що саме буде змінено.
– На рівні національного законодавства чітко визначено курс на євроатлантичну інтеграцію, де одним із пріоритетів є набуття членства в НАТО. Тому перехід військового управління на j-структуру – це лише один із важливих елементів масштабних змін, які сьогодні реалізують ЗСУ.
Суттю цих заходів є досягнення чіткого розмежування повноважень між усіма органами військового управління у системі застосування ЗСУ. І в першу чергу ця трансформація торкнеться поділу функцій між Міністерством оборони та Генеральним штабом ЗС України. Адже за принципами країн НАТО оборонне відомство як орган центральної влади має здійснювати демократичний цивільний контроль над збройними силами, ресурсне забезпечення армії, а також визначати оборонну політику, а Генеральний штаб — реалізовувати її.
У свою чергу і в Збройних Силах пройде розмежування повноважень. Зокрема, між органами військового управління, які здійснюють генерування (це новий термін, що впроваджується у життя, та включає: розвиток, підготовку, комплектування, забезпечення ЗС України) та застосування військ (сил).
Щоб було зрозуміло, додам: завдання, які пов’язані з генеруванням, будуть покладені на Генеральний штаб як головний орган військового управління та командування видів. А застосування Збройних Сил стане функцією командування Об’єднаних сил спільно з органами військового управління оперативного рівня, зокрема оперативних та повітряних командувань, командування морської піхоти та десантно-штурмових військ, а також морського командування.
Окрім того, буде здійснено розмежування посад начальника Генерального штабу та Головнокомандувача Збройних Сил України з одночасним переходом Генерального штабу, штабів видів та штабів оперативного рівня Збройних Сил на J-структуру. Це дасть можливість покращити систему управління, адже буде чітко регламентовано: хто відповідає за підготовку, а хто за застосування Збройних Сил. Для виконання цього завдання наказом Міністра оборони України створено проєктну команду, яку я очолюю. Ця програма об’єднує 7 проєктів.
– Чи можете розповісти про це докладніше?
– Перший проєкт – це реформування Генерального штабу ЗС України, другий – реорганізація Об’єднаного оперативного штабу в командування Об’єднаних сил, третій – реорганізація командувань видів як органів генерування, четвертий проєкт – це підбір та підготовка персоналу, який має посісти посади у нових органах управління. П’ятий проєкт – інфраструктурне забезпечення, створення системи управління та зв’язку, шостий – логістичне забезпечення і сьомий – удосконалення законодавчої та нормативної бази. За всіма напрямками підібрані керівники. Це – фахівці, які мають власне бачення і досконало знають свою справу. У рамках кожного проєкту створені команди, які на сьогодні вже опрацювали статути програм та ресурсні плани забезпечення.
“ «Перехід на j-структури – не самоціль. Головне – вибудувати чітке розмежування функцій між управліннями, впровадити натовську процедуру прийняття рішень, процедуру постановки завдань. j-структура – це не панацея від усіх проблем, а передусім можливість для української армії стати зрозумілою для Альянсу»
Безумовно, будь-яке серйозне нововведення супроводжується поширенням суперечливої інформації щодо подальших перспектив реформування ЗС України. Зокрема, це тягне за собою певні проблеми, пов’язані із браком інформації, які можуть бути розв’язані лише цілеспрямованою інформаційно-роз’яснювальною роботою. Тому одним із завдань керівників проєктів є створення такої ситуації, за якою кожен командир (начальник) має чітко усвідомлювати, що усі ці зміни об’єднані єдиною метою – зміцнити бойовий потенціал ЗСУ.
– Який термін завершення трансформації?
– Кінець 2020 року. До цього часу ми перейдемо на нову систему управління та підберемо новий фаховий особовий склад в оновлені структури. Щодо розмежування посади начальника Генерального штабу та Головнокомандувача Збройних Сил України, а також реформування командувань видів, то це завдання ми виконаємо до кінця поточного року.
– Конкретизуйте, будь ласка, функції Головнокомандувача та начальника Генерального штабу.
– Головнокомандувач командуватиме Збройними Силами, а органом, що забезпечуватиме його роботу та надаватиме всебічну підтримку в реалізації його рішень, буде Генеральний штаб.
“ «Розмежування посади начальника Генерального штабу та Головнокомандувача Збройних Сил України, а також реформування командувань видів, то це завдання ми виконаємо до кінця поточного року»
– Як вибудовуватиметься баланс підпорядкування по лінії «Міністр оборони – Головнокомандувач»?
– Головнокомандувач Збройних Сил України підпорядковуватиметься Міністру оборони.
– Чи враховуватимуть національні особливості в трансформації військового управління?
– Звичайно, ми враховуємо напрацьований досвід попередніх років. Від нас ніхто не вимагає сліпого копіювання західного зразка. Навпаки стратегічні радники високого рівня країн НАТО рекомендують, аби ми не забували своєї національної специфіки. Як відомо, єдиної, під шаблон, структури управління збройними силами в країнах – членах НАТО не існує. Водночас абсолютна більшість із них перейшли на j-структуру. Виняток становить лише Канада. Так склалось історично. Проте й тут (у канадській армії) зроблено все необхідне, аби забезпечити сумісність з країнами-партнерами по блоку. Тобто j-структура – це не панацея від усіх проблем, а передусім можливість для української армії стати зрозумілою для Альянсу. Наприклад, якщо йдеться про j-1, то для будь-якого органу управління будь-якої країни НАТО зрозуміло, що йдеться про персонал. Це – досягнення сумісності та комунікації.
– Певну дискусію викликало питання, до якої структури віднести морально-психологічне забезпечення. Як воно вирішене?
– В арміях країн НАТО аналогічна функція покладається на j-1. Ми також близько 10 років тому намагались впровадити цей досвід у Збройних Силах України, створивши Головне управління особового складу, однак для нас він виявився негативний. Проявились ті самі національні особливості. Як наслідок, ще до 2014 року ми були вимушені повернутись до окремої структури морально-психологічного забезпечення (МПЗ). Тому на сьогодні вона такою й залишатиметься.
– Чому, на Вашу думку, попередній досвід приєднання структур МПЗ до Головного управління особового складу виявився негативним?
– Трансформація, перехід на структури управління НАТО передусім передбачають зміну культури. Водночас відхід від радянських, пострадянських принципів тривав повільно і це обумовило певну ментальну неготовність до кардинальних змін. Але поступово, я впевнений, ми всього досягнемо. Йдеться про культуру відносин підпорядкованості «командир – підлеглий», вимогливості, виконавчу дисципліну. Сьогодні це все потребує змін. Й у вирішенні цього завдання принципи НАТО дуже важливі. Тому я не втомлююсь повторювати, що перехід на j-структури – не самоціль. Для нас головне – впровадити натовську процедуру ухвалення рішень, процедуру постановки завдань. Коли це буде реалізовано, саме тоді ми зможемо говорити про еволюцію культури на всіх рівнях військового управління.
– Чи проведено прогнозування щодо позитивів та ризиків трансформації управління ЗС України з огляду на проведення ООС?
– Звичайно. Й у цьому контексті є позитиви, є й ризики. Щодо переваги, то вона очевидна: буде створене міжвидове командування, в якому спільно працюватимуть загальновійськові, авіаційні та морські фахівці. Під цей проєкт ми закладаємо захищений бюджет, який гарантовано забезпечить майбутні спроможності цього органу військового управління. Це дасть можливість профінансувати не лише технічне оснащення, логістику, інфраструктуру цього командування, а й житло для офіцерів та членів їхніх сімей.
Водночас ми цілком усвідомлюємо, що планове проведення реформи може здійснюватися лише в умовах стабільності, коли немає загрози розширення конфлікту на сході. Тому не виключається можливість її призупинення у разі зростання напруги, і навпаки – її продовження за умови стабілізації ситуації.
Іншим ризиком у проведенні трансформації може стати дефіцит кваліфікованого персоналу. Нам потрібні офіцери зі знанням англійської мови (мінімум СМР-2), які мають досвід служби в органах військового управління країн-членів НАТО, здобували освіту в закладах Альянсу або брали активну участь у спільних заходах міжнародного військового співробітництва.
– Останнім часом втілено чимало реформ для становлення сержантського корпусу як хребта армії. Отримали очікувані результати?
– Так, у цьому напрямку зроблено чимало. Ми посилили значення та роль сержантів у військах, аби вивільнити офіцерів від тих завдань, які їм не притаманні. Наша мета – професійний сержантський корпус. Введено посади головних сержантів по всій управлінській вертикалі: від Генерального штабу, видів – до бригад. Запрацювала нова система підготовки сержантського складу, яка враховує як вітчизняний, так і зарубіжний передовий досвід. Нещодавно Генеральний штаб ініціював законодавчі зміни у військових званнях, які забезпечать градацію сержантського складу в залежності від рівнів їхніх посад – нижчого, середнього та вищого. Під це буде підведено й відповідну тарифну сітку грошового забезпечення. Адже сержант, який відповідає за дисципліну, підготовку підлеглих, знімає чималий тягар з офіцера, повинен бути мотивованим.
– Чи може статися так, що вже незабаром сержант отримуватиме більше грошове забезпечення, ніж офіцер?
– Цілком. Сержант, який прослужив 10 років і є головним старшиною військової частини чи органу військового управління, буде забезпечений значно більшою платнею, ніж молодший офіцер, який нещодавно закінчив навчальний заклад.
– Чи варто, на Ваш погляд, вводити при Верховній Раді України уповноваженого з прав військовослужбовців?
– Вважаю, що військовий омбудсмен потрібен. Адже з одного боку має бути налагоджена системна комунікація Збройних Сил із Верховною Радою та іншими органами центральної влади, а з іншого – для людини військової, яка живе службою, військовим колективом, це може стати реальною можливістю доносити свої проблеми «нагору».
– В останні роки до армії прийшло чимало жінок. Чи виправдовують вони сподівання?
– Зі збільшенням у військах кількості жінок-військовослужбовців є свої плюси і мінуси. Сьогодні гендерна рівність відкрила жінкам двері до багатьох військових посад, зокрема й командних. Однак у реальності рівність не всюди впроваджено. І тут справа вже не в законодавстві чи нормативній базі. Перешкодою стає той самий менталітет. Подекуди жінки намагаються доводити, що їхня службова діяльність має обмежуватися лише певними обов’язками. І цьому деколи сприяють командири та начальники. Це не припустимо. Жінка-військовослужбовець за посадою має виконувати увесь обсяг навантаження на рівні з чоловіками згідно з її посадовими обов’язками. До речі, такі службові вимоги діють і в арміях країн НАТО.
– Чи буде переглядатися соціальний пакет для військовослужбовців загалом?
– Ця робота вже триває. Ми постійно моніторимо законодавство та механізми забезпечення гарантій військовослужбовців на предмет їх ефективності. Наша мета – досягти гарантованого забезпечення захисників України гідним соціальним пакетом.
– Чи можна конкретизувати напрямки? Наприклад, чи змінюватиметься система розподілу житла?
– Так. Наприклад, з радянських часів нам у спадок дістались гарнізонні житлові комісії, які з різних причин несуть у собі чимало корупційних ризиків. Тому в перспективі ми маємо відійти від старої системи квартирного забезпечення. Окрім цього, на мою думку, потрібно змінювати й порядок розподілу пільгових санаторних путівок. До них мають мати рівний доступ усі військовослужбовці. Зміни чекають також на медичну та освітню сфери. Наприклад, було б добре, аби пільговий доступ до освіти отримали діти військовослужбовців. І цей список можливих змін у соціальному забезпеченні захисників України можна продовжити. І це ще раз підтверджує, що саме лише грошове забезпечення нічого не вирішує.
– Ви двічі були начальником штабу АТО, проводили бойові операції. Нагороджені орденом Богдана Хмельницького III ступеня. На Вашу думку, чи вдалось нам на сьогодні повною мірою на офіційному рівні осмислити історію важких для України подій?
– Як військові ми зробили все належне для того, аби узагальнити бойовий досвід Антитерористичної операції. Він оформлений документально в посібниках і нині його викладають у військових навчальних закладах. У ньому – приклади, на яких слід навчатися.
Щодо загальнодержавного рівня, то, на мою думку, тут нам ще належить зробити чимало для того, аби суспільство усвідомило роль, яку відіграли Збройні Сили для зупинення російської збройної агресії та визволення наших територій. Зокрема, це питання обов’язково треба розглядати крізь призму військово-патріотичного виховання української молоді. Це стратегічне державне завдання, яке потребує цілеспрямованої гуманітарної політики. Адже майбутні покоління українців повинні знати правду про подвиги нинішніх захисників Української держави.
На жаль, у ЗМІ, особливо в Інтернеті, поширюється чимало інформації, яка носить недостовірний, а інколи відверто ворожий характер. І це є не лише суто суспільною проблемою, а й певною мірою стає проблемою національної безпеки. Водночас ми маємо певний позитивний прорив у книгах про АТО. На сьогодні їх понад 70. Серед них мені припали до душі – про оборону Луганського аеропорту, Савур-могили, про цитадель мужності українців – Донецький аеропорт. Це – книги про наших героїв, які у більшості випадків написали учасники бойових дій, і це за своєю суттю є унікальним явищем. Вийшло декілька вдалих художньо-документальних фільмів про АТО. Сподіваюся, вітчизняний кінематограф порадує нас ще не однією прем’єрою.
– Знаю, що у структурі CIMIC нині формується відділ із військово-патріотичного виховання. Які його завдання?
– Так, на структуру Цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України покладено цю функцію. Це вимога часу, адже основні зусилля цієї структури спрямовуються на роботу з цивільним населенням, насамперед у районі проведення ООС. У такій ситуації ми розраховуємо, що офіцери СІМІС активізують роботу з місцевими органами влади щодо формування у молоді патріотичних переконань та підвищення громадського інтересу до діяльності Збройних Сил України. Водночас CIMIC – це нова структура в армії, через це основну функцію у військово-патріотичному вихованні молоді й надалі відіграватимуть обласні та районні комісаріати – майбутні територіальні центри комплектування. Тому для необхідного результату в роботі з молоддю має бути досягнута конструктивна взаємодія між усіма структурами Збройних Сил України, які відповідають за цей важливий напрямок роботи.
– Що найбільше турбує Вас у нинішній ситуації на Сході країни? Можливо, зможете відповісти не тільки як військова людина, але й як уродженець Донбасу?
– Насамперед турбує питання досягнення миру.
– Чомусь вважається, що військові хочуть зворотнього…
– Військова людина, як ніхто інший, хоче миру. Саме люди військові знають, що таке війна, що таке втрати побратимів, яке горе несуть бойові дії мирним мешканцям. В умовах збройного протистояння на Сході України ми це переживаємо щодня і прагнемо миру для своєї країни.
– Миру, однак на певних умовах?
– Звичайно, на умовах перемоги!
– У Російській Федерації проти Вас порушено кримінальне провадження. Саме через участь у захисті територіальної цілісності України. Ваше ставлення до цього факту?
– Це їхня справа… Я складав Військову присягу на вірність українському народові й для мене захищати рідну землю є святим обов’язком.
– Попри все, деякі блогери називають Вас «любителем» колишнього Союзу…
– Нас, представників офіцерського корпусу, які закінчували ВВНЗ у часи СРСР, іноді звинувачують у прихильності до Радянського Союзу. Однак у нас, у Збройних Силах України, нині немає жодного генерала, жодного полковника, який отримав ці звання у радянські часи. Сьогодні служать люди, які в ту пору були максимум капітанами. Тому говорити про те, що вони всі прорадянські – це неправдиво. Безумовно, за той час поки вони служили незалежній Україні, у них щось залишилось з минулого, а щось додалось й нового. І це нове, так само, як і старе, – має різний бік, як погане, так і добре. Тому сказати, що ті офіцери – радянські, ті – пострадянські, а ті натовські – неможливо. Я людей оцінюю за їхні прогресивні наміри щось змінити на позитивне для країни та її Збройних Сил. Якщо нині система, що створена у країнах НАТО, більш ефективна, то її однозначно слід впроваджувати. А те позитивне, що у нас є, слід залишити та адаптувати до нових реалій. Згадаймо Шевченка: «І чужому навчайтеся, й свого не цурайтеся». У 2014 році ми відстояли країну, вистояли! Отже, щось було й позитивне? Огульно перекреслювати все і підсумувати, що тоді все було погано, а зараз все добре, не можна. Тут має бути об’єктивна оцінка.
– Знаю, що вже старшим лейтенантом Ви командували батальйоном. Для радянської армії – випадок безпрецедентний. Можете розповісти докладніше про ці подробиці з Вашої офіцерської молодості?
– Це були часи, коли Україна проголосила незалежність. У той час я обіймав посаду заступника командира батальйону 7-го мотострілецького полку, який дислокувався у Львові. Командир батальйону – майор – відмовився приймати присягу на вірність українському народові й виїхав у Росію. Я складав присягу. До того я командував ротою, яка була кращою у полку. За командування нею я був нагороджений радянським орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах». Тому, мабуть, і старші начальники вирішили, що я впораюсь, і призначили мене комбатом. Пізніше я достроково отримав звання майора.
– Підлеглі, які були з Вами на Сході, кажуть: «Генерал Колесник – людина слова й ніколи не зраджує своїй позиції в угоду кон’юнктурним змінам. Офіцер, який виконує його наказ, завжди може розраховувати на його підтримку». Чи пам’ятаєте Ви випадки, коли все ж доводилось змінювати свої погляди?
– З причини кон’юнктури? Не було такого! Якщо підлеглий виконав твій наказ, ти маєш надати йому підтримку, захист. Навіть, якщо «нагорі» відбулися якісь зміни. За свій наказ несу відповідальність саме я. Через це у мене інколи траплялись складнощі з вищим керівництвом, однак вважаю, що такий принцип має бути притаманним кожному офіцерові.
– На Вашу думку, як людини військової, чи можливе в найближчому майбутньому припинення вогню на Донбасі?
– Вважаю, що це можливо. За умови, якщо протилежна сторона дотримуватиметься умов перемир’я і припинить провокувати наші війська. Якщо ж противник продовжить таку тактику, то ми обов’язково відкриватимемо вогонь у відповідь.
