Символіка військових частин та з’єднань сухопутних військ (СВ) збройних сил (ЗС) будь-якої країни – самобутній елемент, який розвивається впродовж років.
Однак, якою б самобутньою вона не була, на її розвиток впливають ряд чинників, один з яких – муніципальна й територіальна геральдика. Адже саме вона відображає географічне розташування військового організму, свідчить про участь частини в історичних подіях, що відбулися у певних місцевостях, підкреслює приналежність частини до держави, її минулого та сьогодення. За подібним принципом розвивалася і символіка військових частин СВ ЗС України.
Принаймні, до 2014 р.…
В останні п’ять років в нарукавних емблемах українська муніципальна й територіальна геральдика відійшла на другий план. Адже нові віяння вимагали простоти, лаконічності, а в деяких випадках – навіть примітивності. Натомість герби міст та областей, стараннями посадовців Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС України й «волонтерів», потрапили до категорії «mauvais ton».
Мовляв, «західний» підхід до військової нарукавної емблематики робить акцент на «брендуванні» та «неповторності» нарукавників, їхній стилізації та специфічній подачі. Однак, чи насправді все так, як нам подають? Яке місце в західноєвропейській військовій символіці (принаймні, для сухопутних частин) посідає муніципальна й територіальна геральдика?
Адже, якщо питання кольорів вже розглядалось у експертному середовищі (Див.: «Брендування» українського війська: кому які кольори використовувати), як і форма щита (Див.: «Брендування» українського війська: щит як відзеркалення військових традицій), то питання муніципальної символіки залишається доволі спекулятивним.
Як засвідчив аналіз, муніципальні й територіальні символи присутні в нарукавній емблематиці частин та з’єднань СВ більшості розвинутих країн, насамперед тих, які входять до ЄС і НАТО.
Наприклад, на нарукавній емблемі 7-ї бронетанкової бригади СВ ЗС Франції зображено герб німецького міста Констанц, де раніше розташовувалась з’єднання. Кентавр зі списом, який доповнює гербовий щит, уособлює маневреність, силу та боєздатність бригади.
Прив’язку до муніципальної геральдики має також нарукавна емблема 6-ї бронетанкової бригади. Її особливість полягає в запозиченні червоного кольору щита й зображення пальмової гілки з герба міста Нім, де дислокується штаб з’єднання. Гілка має форму цифри «6», що вказує на його номер.
Цікавою та своєрідною була нарукавна емблема 4-ї бронетанкової дивізії, розформованої наприкінці минулого століття. За основу було взято герб провінції Лотарингія, де розміщувалась дивізія, доповнений зображенням ялинки. Це підкреслювало зв’язок суспільства та території з військом, утворюючи певний симбіоз місцевої геральдики з військовою символікою.
Подібна ситуація і в СВ ЗС Німеччини, де до наповнення нарукавних емблем завжди підходили відповідально, враховуючи споконвічні традиції німецької геральдики. В основі нарукавників зазвичай лежить герб територіальної одиниці, де розташовується з’єднання.
Наприклад, для 12-ї бронетанкової бригади це герб адміністративного округа Верхній Пфальц, що в Баварії. Золотий лев у чорному полі є історичним гербом Пфальцського регіону (південний захід Німеччини), білі та блакитні ромби прикрашають герб Баварії, а срібні схрещені ключі у червоному полі – герб міста Регенсбург (Баварія).
У свою чергу, на нарукавній емблемі діючої 10-ї бронетанкової дивізії зображено чорного лева, який є фігурою герба землі Баден-Вюртемберг, що на південному-заході Німеччини. З’єднання використовує зображення лева з 1962 р., оскільки було створене на території згаданої землі. За такою ж логікою півстоліття тому була розроблена нарукавна емблема 37-ї механізованої бригади у вигляді герба Саксонії.
Присутня територіальна геральдика і у символіці частин СВ ЗС Литви. Так, в нарукавній емблемі окремого механізованого батальйону імені Великого Князя Литовського Бутигейда центральним елементом є трьохголовий вогнедихаючий дракон з мечем у лапі, на якого накладено герб портового міста Клайпеда. Саме в цьому місті, починаючи з 1992 р., розташований батальйон. А на нарукавній емблемі окремої механізованої бригади «Грифон» однойменна істота тримає меч та герб історичної області Жемайтія. На території цієї області сьогодні розміщені підрозділи, які входять до складу бригади.
Якщо вести мову про сучасні нарукавні емблеми з’єднань СВ ЗС Італії, варто зазначити, що вони ведуть свій відлік від середини ХХ ст. В якості їхнього наповнення можуть використовуватися зображення окремих предметів або елементи територіальної геральдики. Остання вказує на місцевість, де була створена бригада, або тривалий час розташовувалась. Допускається використання зображення герба міста чи регіону.
Наприклад, бригада «Сасарі», розташована у місті Сасарі, використовує зображення міського герба. Натомість в основі емблеми механізованої бригади «Сардинські гренадери» лежить герб автономного регіону Сардинія, який доповнює палаюча піхотна гренада. З’єднання веде свій літопис з 1831 р. і раніше розташовувалось на території Королівства Сардинія (держава, що існувала у 1720–1861 рр.).
За тим же принципом розроблена символіка окремої механізованої бригади, дислокованої в італійських Альпах, та окремої механізованої бригади «Пінероло» на півдні країни. Перша в своїй нарукавній емблемі використовувала герб історичного регіону Кадоре області Венето, на території якого були розміщені її підрозділи. Друга – зображення ялинки, яка присутня на гербі містечка Пінероло (регіон П’ємонт), де розташовується бригада.
Присутня територіальна геральдика і на нарукавних емблемах частин СВ ЗС Словенії.
Так, в нарукавній емблемі 20-го окремого піхотного полку відтворено герб міста Целе, де розташовується частина, доповнений зображенням руки, яка тримає меч. Останній вказує на бойові якості полку. Над щитами емблем фігурні стрічки із номерами та назвами частин.
З акцентом на територіальну геральдику розроблені нарукавні емблеми СВ ЗС Словаччини. Щоб створити власний стиль військової нарукавної емблематики, розробники вирішили підійти до цього питання нестандартно. Так, поле щита нарукавної емблеми, у більшості випадків, ділиться по горизонталі. У нижній частині розміщується герб міста чи селища, який вказує на географічне розташування частини, у верхній – її символ. Так, на нарукавнику окремого танкового батальйону у нижній частині щита герб міста Требішов, де дислокується частина.
Буває й так, що використовується лише одна з фігур герба. Наприклад, в нижній частині щита нарукавної емблемі 12-го окремого механізованого батальйону фігура міського герба Нітри – зігнута рука лицаря, що тримає прапор. На нарукавній емблемі підрозділу інформаційних систем та мобільного зв’язку квітка зі стрілою, запозичені з герба міста Ружемберок, в якому він дислокується. Ці зображення накладені на павутину, що вказує на специфіку завдань підрозділу.
Допускається також використання лише окремих фігур гербів міст чи містечок, що зазнають глибшої стилізації. Прикладом може служити нарукавна емблема 11-ого окремого механізованого батальйону, розташованого у місті Мартін. Герб цього міста має досить складний сюжет: Св.Мартин на коні відтинає мечем шматок плаща, щоб поділитися з оголеним жебраком. Тож для батальйонного нарукавника взяли лише зображення коня, яке ще більше спростили.
Отож, можна констатувати, що територіальна геральдика займає провідне місце у військовій символіці сухопутних частин країн НАТО. А головне, слугує відправною точкою у розробці та формуванні нарукавних емблем.
Подібні традиції притаманні і для української військової символіки. Так, практика використання територіальних гербів у якості символіки військових частин сягає своєю глибиною часів Гетьманщини. Як подає кандидат історичних наук Юрій Савчук у своїй статті «З історії формування прапорових традицій Ніжинського полку (друга половина XVIII ст.)», вперше використання територіальної геральдики документально зафіксовано наприкінці XVII ст. А «піонером» у цій справі став Ніжинський козацький полк, який використав герб Ніжина на своєму прапорі.
«Отже, з 14 сотень, щонайменше у 8-и (що становить 56 %), а теоретично на полотнищі всіх чотирнадцяти сотень Ніжинського полку, з правого (чільного) боку зображувався «Герб Нації» – козак з мушкетом [...] Зі зворотного боку полотнища символічна картина виглядала більш строкато. Чотири сотні, як того вимагав ордер 1755 р., зобов’язувалися відтворити сотенну символіку.
Тут треба зауважити деяку редакційну відмінність формулювань, у досліджуваних документах. У двох випадках (Бахмацька та Глухівська сотні) мовиться про зображення «чем оная сотня печатается», інших (Ямпільська та Батуринська) – йдеться про герб «той сотне». Хоч, здається, автори не бачили різниці між цими поняттями, фактично ототожнювали їх.
Ще одна четвірка сотень несла на своїх знаменах зображення полкового ніжинського герба «с надписом какого полку и сотнє». Решта шість сотень де-юре мали оформити свої клейноди у відповідності з приписами гетьманських ордерів. Принаймні, щодо однієї сотні (Івангородської) це можна стверджувати з опорою на відповідну згадку. Як виглядав стан справ де-факто? Це питання (за браком додаткових свідчень) залишається відкритим» – зазначає вчений [1].
Таким чином, практика використання територіальних гербів має куди глибше коріння, ніж здається на перший погляд.
Після проголошення незалежності України та з початком становлення вітчизняних збройних сил швидко постало питання і про військову символіку. З плином років можна стверджувати, що символи військових частин пройшли кілька етапів свого розвитку. Перший з них, з 1992 по 2000 рр., характеризується як «ініціативний», коли нарукавні емблеми створювали, у більшості випадків, за ініціативи командирів частин та з’єднань.
Супроводжували цей процес спеціально створені комісії при оперативних командуваннях. Чи не найбільш ефективно працювала комісія з питань військової символіки Західного оперативного командування. За словами полковника запасу, кандидата історичних наук Михайла Слободянюка, який тривалий час був секретарем цієї комісії, територіальна й муніципальна геральдика міцно закріпилась у військовій символіці вже в перше десятиріччя існування Збройних Сил України.
«Найчастіше герби використовуються у символіці частин, що розташовані в Західній та Північно-Східній Україні (на теренах сучасних Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Хмельницької, Чернівецької, Закарпатської, Житомирської, Київської, Чернігівської, Харківської, Полтавської областей). Це пов’язано не тільки з широким розвитком місцевої геральдики на цих споконвічно українських землях, але й з тим, що їм найбільше притаманне національне українське забарвлення» – наголошує дослідник. І додає: «Сьогодні понад 50 з’єднань і частин Збройних Сил (станом на 2002 р. – М.Х.) мають емблеми, складовою яких є герби земель, областей і міст України. Найчастіше герби в емблемах частин подаються повністю в тому вигляді, в якому вони були затверджені місцевими радами» [2].
Більше того, були приклади, коли бажання військових мати в своїй емблемі герб міста призводило до його появи. Так, у Фастові прийняття міського герба гальмувалось байдужим ставленням місцевої влади. І тільки енергія командира військової частини В.Васильченка призвела до затвердження герба й подальшого використання його в нарукавній емблемі.
Другим варіантом було включення до композиції нарукавної емблеми окремих фігур міського герба. Так, часто використовували лева з герба Львова, архангела Михаїла з герба Києва, орла з герба Чернігова. Таке ж значення мало використання міської брами, характерної для багатьох міських символів. Прикладом можуть слугувати емблеми частин, дислокованих у містах Рава-Руська та Ізяслав. А у Білій Церкві фігура старовинного герба міста – лук з трьома стрілами – була використана в емблемах частин місцевого гарнізону навіть раніше, ніж сам герб був нарешті перезатверджений міською радою.
Після створення у квітні 2001 р. Воєнно-геральдичної служби (з лютого 2006 р. – Відділ військової символіки та геральдики) Генерального штабу ЗС України процес упорядкування символіки військових частин почав набувати системного характеру. Почались офіційні затвердження малюнків нарукавних емблем начальником Генерального штабу ЗС України, які тривали до 2013 р., коли структурний підрозділ військової символіки та геральдики було остаточно розформовано.
За тривалий період роботи фахівців Відділу були розроблені спеціальні підходи до питання військової символіки. Наповнення емблем включало в себе як історичні мотиви, так і звичні для військової символіки предмети. А головне – не було випадковим.
Для тих частин, які вже мали власні нарукавні емблеми, було максимально збережено наповнення попередніх нарукавників. Адже виготовлення символіки частин здійснювалося (і здійснюється досі) за кошти самих військовиків. Тож з думкою командирів та військових колективів належало рахуватися. Звісно, під час доопрацювання з емблем прибирали все зайве, насамперед написи з назвами частин.
Так, в нарукавній емблемі 11-ї окремої артилерійської бригади було збережено схрещені гарматні стволи, які використовувались в усіх нарукавниках частин колишньої 26-ї артилерійської дивізії, з якої походила бригада. Було збережено і трикутний щит, накладений на стволи. Однак, замість звірів та чудовиськ у щиті було розміщено герб Тернопільської області.
Для 347-го вузла зв’язку колишнього 8-го армійського корпусу було використано стилізоване зображення вузла канатів, міцно зав’язаного на перехресті блискавок та булави. А для 64-го топографічного центру – практично все наповнення неофіційної нарукавної емблеми частини, до якого додали герб м. Шепетівка.
В нарукавних емблемах зберігались герби міст та інших населених пунктів, де розташовувались частини. Водночас окремі фігури гербів практично не застосовувались. Упорядкуванню символіки частин сприяло затвердження 17 червня 2008 р. Методичних вказівок щодо розробки нарукавних емблем органів військового управління, об’єднань, з’єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України. Згідно з пунктом 4 Методичних вказівок, місце дислокації військової частини могло відображатися через:
а) зображення герба відповідного населеного пункту або області;
б) зображення характерних деталей краєвиду, пам’ятників та інших споруд, характерних для населеного пункту чи регіону;
в) кольори прапора міста чи іншого населеного пункту.
Допускалося також використання зображення герба міста на емблемі корабля Військово-Морських Сил, який названо на його честь.
При розміщенні на емблемі герба населеного пункту чи області належало враховувати таке:
- зображення герба області, міста і т.п. має відповідати зразку, затвердженому відповідним органом місцевого самоврядування. Внесення змін у герб (використання інших кольорів, довільне розміщення фігур на щиті тощо) – не допускається;
- герб може зображуватися як з додатковими атрибутами (декоративний картуш, корона, вінок, щитотримачі), так і без них;
- розміри герба мають бути достатніми для чіткого візуального сприйняття;
- при використанні зображень кількох гербів розміри їх щитів мають бути однакові.
При цьому відображення місця дислокації військової частини написом з назвою міста, області і т.п. не допускалося.
Підбиваючи підсумки можна констатувати, що в кожній країні застосовують власні підходи до створення нарукавної символіки військових частин. Ці підходи чітко простежуються в усіх нарукавних емблемах виду (в нашому випадку Сухопутних військ), що дає можливість сформувати систему нарукавних емблем, а не набір нашивок, об’єднаних за темою. При цьому територіальна та муніципальна геральдика, насамперед герби міст або їхні фігури, перетворює нарукавні емблеми на своєрідні витвори мистецтва, надає їм оригінального вигляду. Цим шляхом до 2014 р. рухалися і в Україні. Однак згодом почався «повний ребрединг», який максимально ускладнив використання територіальних та муніципальних символів у нарукавній емблематиці та перевів їх у розряд «mauvais ton».
Як наголошує М.Слободянюк в іншій своїй статті – «Дивні правила. До питання реформування української військової нарукавної емблематики» – негативне відношення нинішніх розробників української військової символіки до міської та територіальної геральдики є щонайменше дивним.
«Аналогічна ситуація склалася ще з однією забороною. «Методичні рекомендації»[3] заборонили частинам використовувати у власних символах українську міську та територіальну геральдику, що раніше було нормальним явищем. Це вже взагалі суцільний ляп.
Як можна, присягаючи на вірність українським військовим традиціям, відкидати цю козацьку традицію, яка сягає кількох сотень років. Саме козацькі полки мали назви, а – відповідно, й символіку – тих міст і містечок, де вони дислокувалися (ми пам’ятаємо назви полків козаків: Полтавський, Київський, Черкаський, Чернігівський, Сумський, Харківський та багато інших).
І в цьому разі автори, розуміючи сумнівність власних вимог, та наслідки цієї заборони, внесли додаткове положення, що: «Використання окремих елементів територіальної та/або муніципальної символіки місцевих громад, що є виключною їх компетенцією, дозволяється лише з дозволу уповноважених на це органів місцевого самоврядування. У цьому випадку до письмового звернення командування військової частини про розробку нарукавного знаку додається копія протоколу рішення відповідного органу місцевого самоврядування».
Однак, на жаль, автор не знають, що жодних заборон для застосування територіальної або міської геральдики для символів військових частин в Україні не існує. Раніше були певні обмеження для використання цих гербів із метою отримання комерційної вигоди, однак це аж ніяк не стосується військових частин ЗС України – представників органів державної влади України» – зазначає фахівець [4].
Тож, як ми бачимо, усі спекуляції на тему заборон використання муніципальної геральдики – безпідставні. Однак сьогодні практика використання гербів подається як ознака «недосмаку» та пережиток минулого. А дарма, адже геральдика міста і областей України варта того, щоб максимально застосовуватися у військовій символіці.
Читати також: Тероборонців має бути видно!
Гарним прикладом може слугувати наведений вище принцип використання муніципального герба, його елементів на щиті, кольори якого «прив’язані» до кольору роду військ. Такий підхід вже був застосований під час створення нової нарукавної емблеми 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Зображення золотого коронованого лева розмістили на щиті, розділеному по вертикалі на дві частини. Одна виконана у світло-оливковому кольорі (колір СВ), інша – у червоному (колір герба міста Яворів, де розташовується бригада). Проте, таких вдалих нарукавних емблем сьогодні – одиниці. Як виправити ситуацію?
Відповідь проста – активніше застосовувати територіальні герби або їхні фігури.
Наприклад, для емблеми 39-го окремого зенітного ракетного полку з м. Володимир-Волинський можна використати зображення оси, яка тримає спис та червоний щит зі срібним хрестом. Оса вказуватиме на озброєння частини – ЗРК «ОСА», а срібний хрест у червоному полі є гербом Волинської області. Він також присутній у міському гербі Володимира-Волинського. За подібним принципом використовуються територіальні та муніципальні герби і в нарукавних емблемах частин СВ ЗС Литви, що дає можливість наочно показати місце дислокації.
Цікавий вигляд може мати також нарукавна емблема 57-ї окремої мотопіхотної бригади. В ній можна використати зелений колір, який вказуватиме на приналежність бригади до СВ, на нього накласти дві схрещені шаблі (на знак того, що частина належить до бойових) та стилізоване зображення орла. При цьому орел має подвійне значення. По-перше, він вказуватиме на історію бригади, яка була утворена за рахунок об’єднання трьох батальйонів територіальної оборони, сформованих на території Кіровоградської області. По-друге, відображатиме археологічну знахідку скіфських часів, знайдену на Кіровоградщині. А хвилі під цією композицією вказуватимуть на кількість підрозділів у бригаді на момент створення та нове місце дислокації підрозділу – м. Нова Каховка, що на Дніпрі.
Аналогічно можна було б підійти і до нарукавної емблеми 27-ї окремої реактивної артилерійської бригади, доповнивши її зображенням сумки з герба міста Сум, де була створена та донині розміщується частина.
Таким чином, територіальна (муніципальна) геральдика широко вживана у нарукавній емблематиці СВ країн НАТО. А використання гербів – нормальна практика для країн, де існує міцний зв’язок війська з соціумом, територією, державою. Ці традиції притаманні і для Українського війська. Як вдалося з’ясувати, вони беруть свій початок ще з козацьких часів. Тому використання територіальних та муніципальних символів в українській військовій символіці – це не примха, а збереження давніх історичних традицій.
Максим ХОРОШУНОВ (Київ)
спеціально для «Ukrainian Military Pages»
[1]. Савчук Ю. З історії формування прапорових традицій Ніжинського полку (друга половина XVIII ст.) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. – Ч. 11. – У двох част. – Част. 1. – С. 81.
[2]. Слободянюк М. Міська геральдика в символіці Збройних Сил України // Міста та містечка в гербах, прапорах і печатках. – Львів, 2003 . – С. 206.
[3]. «Методичні рекомендації щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у Збройних Силах України» були розроблені у відділі розробки та впровадження військової символіки управління розвитку речового майна Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗС України та 3 жовтня 2018 р. затверджені начальником Головного управління полковником Д.Марченком.
[4]. Слободянюк М. Дивні правила. До питання реформування української військової нарукавної емблематики // Знак. – 2019. – Ч. 78. – С. 9–11.
[Догори]