Фахівець з військової геральдики, кандидат історичних наук Микола Чмир проаналізував нову символіку Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ВІТІ).
Як і очікувалося, радикальна реформа однострою та знаків розрізнення військовиків Збройних Сил України потягнула за собою новації у символіці військових частин. Здійснювати їх покликане Головне управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ.
Для цього в його складі утворено відділ розробки та впровадження військової символіки. Крім того, начальник Головного управління минулого року затвердив “Методичні рекомендації щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у Збройних Силах України”.
Микола Чмир
Член Українського геральдичного товариства з 1999 р.
У лютому 2006 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук “Символіка збройних сил України 1917-1920 рр.”.Співробітник Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ у 2002-2012 рр., з листопада 2012 по травень 2013 р. – групи військової символіки та геральдики Тилу ЗСУ.
Головний редактор журналу Асоціації колекціонерів військової символіки “Колекціон”.
Автор низки наукових та науково-популярних праць, присвячених символіці збройних сил УНР, Української Держави та ЗУНР, військовим званням, історії нагородної справи в Україні, української військової символіки, уніформі і знакам розрізнення військовиків ЗСУ.
Указом Президента України від 15 травня 2015 р. № 271 включений до складу Комісії державних нагород та геральдики
Здавалося б, завдяки цьому символіка військових частин, установ і закладів має просто-таки розквітнути. На жаль, поки що буяє лише фантазія, яку не стримують ані правила, ані традиції, ані навіть здоровий глузд.
В якості прикладу візьмемо нову символіку Військового інституту телекомунікацій та інформатизації (ВІТІ): герб (у трьох версіях: “повний”, “середній”, “малий”), нарукавний та нагрудний знаки, “почесний стяг”. Згадані символи затверджені начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем ЗС України 8 січня 2019 р.
Читати також: Нова символіка Військового інституту імені Героїв Крут
Основою символіки ВІТІ, без сумніву, виступає герб. Звернення саме до геральдики заслуговувало б на схвалення та підтримку, якби не одна обставина. Новоявлені деміурги військової символіки, схоже, принципово ігнорують досвід попередників [1].
Гаразд, припустимо, що згідно з тезою, яку нині активно просувають, до 2014 р. армії в України як такої не було, у військовій символіці панувала “радянщина”, тому все треба починати з нуля. Але навіщо при цьому наслідувати Росію?
Саме російські геральдисти 1990-х рр. намагалися впроваджувати “великі”, “середні” та “малі” герби для військових частин [2]. Нині замість гербів розробляють емблеми, але так само продовжують ділити їх на “великі”, “середні” та “малі”.
До речі, “велику емблему” називають “велика емблема (герб)”. Російська геральдика взагалі тяжіє до надмірного бюрократизму та дріб’язкової регламентації. То на якій підставі її практики переносять на український ґрунт? Хіба не досить одного герба?
Створюючи відповідні малюнки, розробники спиралися на почесне найменування “імені Героїв Крут”, присвоєне інституту Указом Президента від 29 січня 2018 р. № 18. Справедливості заради варто відмітити: завдання було непростим. Адже “Герої Крут” – це узагальнююча назва групи людей, які належали до різних військових колективів. Тож відобразити її за допомогою якогось одного символу проблематично. Як наслідок, довелося брати за основу зображення, пов’язане з Українським військом часів Центральної Ради, та видозмінювати його відповідно до наявної потреби.
Опис “повного” герба починається такими словами: “У центрі чорного гербового щита розміщено білу (срібну) стилізовану фігуру Архістратига Михаїла із жовтим (золотим) німбом та жовтими (золотими) блискавками у правій руці. У лівій руці Архістратига Михаїла – синій гербовий щит із жовтим (золотим) Галицьким левом” (мал. 1)
Ми невипадково вдалися до цитування. Наведений вище абзац засвідчує: таке поняття, як блазонування (геральдичний опис), авторам герба невідоме. Чорний колір щита виступає “відображенням одного з приборних кольорів військ зв’язку”. Цікаво, які ще кольори, крім чорного, позначають війська зв’язку ЗС України, а головне – ким і коли вони встановлені? Щит має вузьку золоту кайму, але про неї не згадується ані в описі, ані в поясненнях.
Підґрунтям для використання зображень архангела Михаїла і лева, за словами розробників, є “перша українська кокарда зразка 1917 року”. І ось тут відразу виникає зауваження. Першу власне українську кокарду встановив наказ Генерального секретаря військових справ УНР від 17 (30) грудня 1917 р. ч. 74. Згідно з наказом, кокарда мала бути “синьо жовта (жовта фарба в середині)” [3].
Ані про архангела, ані про лева не йшлося. Також дійсно використовувався знак у вигляді щита із зображенням архангела Михаїла, лева й Тризуба. Точний час та обставини його появи досі не з’ясовані [4]. В будь-якому разі це саме знак, а не кокарда, а для вживання слова “перша” немає належних підстав.
Для того, щоб відобразити специфіку ВІТІ, розробники усунули Тризуб, замість меча дали в праву руку Михаїлу золоті блискавки. З товщиною блискавок явно перестаралися: вийшли якісь товсті палки, тож годі зрозуміти, як вони вмістилися в тендітній янгольській руці. Втім, з лівою рукою ситуація ще гірша – її просто... немає. Для підтвердження наведемо збільшений фрагмент (мал. 2).
Очевидно, на оригінальному малюнку архангел мав щось у лівій руці, потім її прибрали, але не повністю: кисть зникла, все інше залишилося. Тож чим Михаїл тримає щит – загадка.
На знаку часів Центральної Ради щит в руці архангела чотирикутний. Така форма, мабуть, комусь видалася негарною, тому використано п’ятисторонній щит за зразком малого Державного Герба України. Синє поле цього щита прикрасив лев, але чомусь без скелі, на яку він повинен спинатися [5]. Нарешті, автори не вирівняли німб по відношенню до голови архістратига, тому він хвацько зсунутий набакир.
Позаяк герб “повний”, позащитових елементів не бракує. Щит увінчує жовто-чорний бурелет з “нашоломником” у вигляді емблеми військових навчальних закладів, яка поєднує пальмові гілки, меч, книгу й смолоскипи. Присутній також чорний намет зі золотим підбиттям. Як бачимо, розробники вирішили обійтися без шолома, хоча саме він надає сенс використанню намету.
Але найгірше виглядає спосіб поєднання бурелета з наметом. По-перше, намет без шолома зазвичай не використовується. Адже намет походить від шматка тканини, яким лицарі покривали свої шоломи, рятуючись від пекучого сонця Святої землі. По-друге, бурелет у свій час якраз закривав місце приєднання до шолома намету й клейнода. Відтак намет, який “виростає” з бурелета, є очевидним нонсенсом.
Особливої претензійності надають гербу щитотримачі. Згідно з описом, “праворуч – озброєний юнак Першої Київської юнацької школи ім. Б.Хмельницького та ліворуч – юний вояк допоміжного Студентського куреня Січових стрільців”. І тут же зазначається: “Щитотримачі тримають гвинтівки”.
Стривайте-но, які ж це тоді щитотримачі? Вони в ліпшому випадку підпирають щит і взагалі більше схожі на конвоїрів. Втім, тримати щит бійцям було б також проблематично, адже він явно завеликий (або “щитотримачі” замалі). Є питання і до одягу “щитотримачів”. Зауважимо, що український військовий однострій 1917–1920 рр. вже не відноситься до категорії “таємних знань”. Література на цю тему доступна, тож все залежить лише від бажання з нею ознайомитися.
На комірі шинелі юнака т.зв. “наугольники” – сукняні сині ромби із жовтим кантом, запроваджені замість петлиць тим-таки наказом Генерального секретаря військових справ від 17 (30) грудня 1917 р. ч. 74. Проте, як стверджують дослідники, в 1-й юнацькій школі “наугольники” не носили [6]. Що ж до бійців Допоміжного куреня Січових Стрільців, то про їхнє вбрання залишилися свідчення безпосередніх учасників подій. “Кожний одержав з одягу – штани, подерту шинелю й якусь арештантську шапку [...]
Пересічний вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани, зав’язані в долині мотузком (обвивачів не було), гімназійна або студентська куртка, або цивільна камізелька і згори шинеля, в якій найменше бракувало одної поли” – згадував Ігор Лоський [7]. Контраст з малюнком більш ніж очевидний, чи не так?
Завершує композицію золота девізна стрічка з написом латиною, виконаним чорними літерами: “PATRIA ET HONOR” (Батьківщина і честь).
У підсумку маємо: янгол-електрик, до того ж інвалід, під конвоєм двох вояків з гвинтівками, один з яких напевно шульга.
“Середній” герб передбачає з позащитових елементів лише бурелет і “нашоломник” (мал. 3), “малий” герб являє собою просто щит.
Нарукавний знак має вигляд “малого” герба розміром 70 на 80 мм, над щитом якого “декоративно-інформаційна стрічка” з девізом (мал. 4).
Дивлячись на нього, стає зрозумілим, для чого знадобилася золота кайма на гербовому щиті. Фактично, це кант нарукавного знака, зовсім не потрібний у гербі.
Звертає на себе увагу використання терміна “нарукавний знак” замість “нарукавна емблема”.
Останній є більш точним, усталеним протягом 2002–2012 рр. і, що важливо, науково обґрунтованим [8]. Відтак повернення до радянської термінології є кроком назад.
Досить дивним рішенням виглядає застосування додаткової дуги з написом. Це ускладнює виготовлення, оскільки між дугою й верхнім краєм щита має бути отвір. Тим більше, що на практиці щит та дуга становлять одне ціле, оскільки простір між ними заповнений чорною тканиною.
Було б краще або взагалі відмовитися від дуг з девізами, або розміщувати девізи на прямокутниках, що безпосередньо прилягають до щитів.
В основу нагрудного знака покладено емблему військових навчальних закладів. Книгу замінив “малий” герб ВІТІ, у нижній частині з’явилася стрічка з девізом (мал. 5).
В принципі, таке рішення цілком можливе. Хочеться сподіватися лише, що нагрудні знаки решти вищих військових навчальних закладів розробляти за цим принципом не будуть.
Прикметно, що знак має аж три варіанта: для випускників ВІТІ (білого металу); для відзначення курсантів “за особисті досягнення у навчанні” (пальмові гілки білого металу, решта елементів – жовтого); для відзначення офіцерського, професорсько-викладацького складу (весь знак жовтого металу).
Відхід від одноманітних “ромбів”, що відображали закінчення військових вишів, без сумніву, позитивний момент. На цьому позитивні моменти закінчуються.
Насамперед відмітимо, що запровадження трьох різновидів нагрудного знака відкидає національний історичний досвід і є зайвою витратою коштів. Адже нагрудні знаки військових навчальних закладів УНР були однакові як для випускників, так і для військовиків постійного складу [9].
Цей факт врахували під час створення системи пам’ятних нагрудних знаків військових коледжів сержантського (старшинського) складу, заснованої наказом Міністра оборони України від 17 червня 2010 р. № 322. Зокрема, для випускників встановлювалося носіння нагрудних знаків з правого боку грудей по центру кишені, а для військовиків постійного складу – з лівого боку. У разі призначення випускника коледжу на посаду його постійного складу, він продовжував носити знак на правому боці грудей [10]. То навіщо було винаходити велосипед?
Більше того, знаки для офіцерського й професорсько-викладацького складу та курсантів-відмінників є заохочувальними. Між іншим, цю функцію у відношенні курсантів ще з 2009 р. виконує нагрудний знак Івана Богуна [11].
Крім повнорозмірних знаків передбачено ще й “фрачний значок” для професорсько-викладацького складу, службовців і працівників – цивільних осіб ВІТІ (цікаво, як часто ці люди вдягають фрак?).
Він являє собою круг білого металу, “зовнішній діаметр” якого має становити до 25 мм, із зображенням нагрудного знака випускників та написом повної назви вишу по колу (мал. 6).
Враховуючи розміри та складність зображення, це навіть не ювелірна робота, тут вже нанотехнології потрібні.
На відміну від описаних вище складових символіки альма-матер військових зв’язківців, “почесний стяг” – нове явище.
Щонайменше з осені 2017 р. у ЗМІ та соцмережах повідомлялося про намір запровадити “почесні стяги” для військових частин, яким присвоєно почесні найменування.
Формально вони не є заміною Бойових прапорів. Однак автори ідеї не приховують негативного ставлення до чинного базового зразка Бойового Прапора військової частини (з’єднання) ЗС України. На їхню думку те, що Бойові прапори розрізняються лише емблемами видів Збройних Сил та родів військ, а також написами з назвами частин, є недоліком.
Звісно, ця думка не витримує жодної критики, якщо подивитися на Бойові прапори військових частин таких країн як Німеччина, Франція та Італія. За ступенем уніфікації вони залишають український аналог далеко позаду. Наприклад, полотнище Бойового Прапора (bandiera di guerra) військової частини збройних сил Італії являє собою національний триколор без жодних зображень та написів. Бойові прапори різних форм, розмірів та кольорів можуть дозволити собі Литва чи Фінляндія, але не країни, чиї збройні сили за чисельністю співставні з українськими.
Так чи інакше, наміри цілком прозорі: виготовити та вручити якомога більше “почесних стягів”, а потім поставити питання про надання їм статусу Бойових прапорів.
“Почесний стяг” ВІТІ являє собою чорне квадратне полотнище, прикрашене золотою бахромою (мал. 7). Його розміри не зазначені – вказано лише, що вони “не можуть перевищувати розміри Бойового прапору (не більше 2/3 від них)”.
Таке формулювання щонайменше дивне. Оскільки стяг виготовлятимуть в одному примірнику, він повинен мати точні розміри. Навіщо говорити загадками?
З обох сторін “почесного стяга” все той же архангел Михаїл. Очевидно, на етапі створення відповідного малюнка фантазія розробників вже почала пробуксовувати. Мабуть, саме тому вони не помітили, що зображення святого на зворотному боці... дзеркальне!
Прикре враження справляє обрізана нижня частина архангела. Могли б вже одяг до краю полотнища подовжити.
Напис з назвою вишу та його девіз винесено на жовту стрічку, прив’язану до верхівки.
Про древко в описі сказано, що воно чорного кольору й виготовляється “з цупких матеріалів”. Добре, якщо це не дерево, то що? Метал, пластик, кераміка?
Таким чином, нова символіка ВІТІ викликає не лише суттєві зауваження, але й серйозне занепокоєння.
Впровадження гербів замість емблем, оригінальних нагрудних знаків для випускників виглядає вдалою ідеєю, однак добрі наміри нівелює брак фахових знань. Очевидно, що підходи, які впроваджують нині у сфері символіки військових частин ЗС України, необхідно якнайскоріше переглянути.
Кілька варіантів герба й нагрудного знака, “почесний стяг” – навіть за теперішнього рівня фінансування це занадто. Ну, а панам розробникам, у разі відчуття особливо гострого пориву до такого роду “творчості”, бажано згадувати слова Козьми Пруткова: “Якщо в тебе є фонтан, заткни його; дай відпочити і фонтану”.
Читати також: Шило на швайку: емблеми на комір військовиків Збройних Сил України зразка 2017 року
Примітки
[1]. Див.: Слободянюк М. Герб бази пунктів управління Західного оперативного командування // Знак. – 2001. – Ч. 24. – С. 7; Його ж Перший офіційно затверджений герб у Збройних Силах України // Знак. – 2006. – Ч. 38. – С. 10–11; Його ж Герб Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного // Знак. – 2009. – Ч. 48. – С. 9–11; Чмир М. Добрий початок – половина справи // Народна армія. – 2007. – 17 березня; Його ж Герб Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України // Знак. – 2007. – Ч. 43. – С. 9; Його ж Символіка 101 окремої бригади охорони Генерального штабу Збройних Сил України // Знак. – 2008. – Ч. 44. С. 8–9; Його ж Символіка Військового коледжу сержантського складу Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” // Знак. – 2011. – Ч. 53. – С. 8–9; Його ж Символіка 1301 Головного військового представництва Міністерства оборони України // Знак. – 2011. – Ч. 54. – С. 10–11; Його ж Символіка 302 зенітного ракетного ордена Червоної Зірки полку // Знак. – 2011. – Ч. 55. – С. 10–11; Його ж Герб Галузевого державного архіву Міністерства оборони України // Знак. – 2012. – Ч. 57. – С. 11.
[2]. Сметанников И.С. Проект Военно-геральдического кодекса Вооруженных Сил Российской Федерации // Гербовѣдъ. – 1997. – № 13. – С. 22.
[3]. Пінак Є., Чмир М. Військо Української революції 1917–1920 років. – Х., 2017. – С. 32–33, 223.
[4]. Там само. – С. 38–39; Чмир М. Знак на головні убори військовиків УНР 1918 р. як сюжетне зображення на печатках // Знак. – 2018. – Ч. 75. – С. 2.
[5]. Гречило А.Б. Українська територіальна геральдика. – Львів, 2010. – С. 203, 205–208.
[6]. Тинченко Я. Новітні Запорожці. Війська Центральної Ради, березень 1917–квітень 1918. – К., 2010. – С. 50.
[7]. Цит. за: Тинченко Я. Новітні Запорожці... – С. 48.
[8]. Слободянюк М.В. Відродження з попелу. Генеза нарукавних емблем Збройних Сил України. Історичний нарис і символіка 66-ї гвардійської механізованої Полтавсько-Буковинської ордена Червоного Прапора дивізії та 15-ї окремої гвардійської механізованої Єнакієвсько-Дунайської орденів Червоного Прапора і Суворова бригади. – Б.м., 2005. – С. 15; Його ж Передумови, поява та становлення нарукавної емблематики Сухопутних військ Збройних Сил України: Автореф. дис. ... канд. істор. наук. – К., 2018. – С. 8.
[9]. Див.: Чмир М. Символіка нагород і нагрудних знаків частин та з’єднань Армії УНР періоду інтернування 1921-24 рр. // Знак. – 2002. – Ч. 28. – С. 10.
[10]. Див.: Чмир М. Хорошого майстра впізнають здалеку // Народна армія. – 2010. – 27 липня.
[11]. Муравйов О. Стимул навчатися на “відмінно” // Народна армія. – 2009. – 22 жовтня.
[Догори]
Читайте Ukrainian Military Pages у Telegram, Twitter, Facebook та Linkedin
Використані джерела:
vijsko.milua.org
