На початку листопада у Військово-Морських Силах ЗС України було створено нову бригаду морської піхоти. Наразі вона комплектується особовим складом та військовою технікою.
Про те, яку техніку отримає нова бригада та про перспективи й умови служби Народній армії розповів її командир полковник Микола Палас.
— Миколо Дмитровичу, які першочергові завдання ви перед собою ставите як командир новоствореної бригади?
— Насамперед потрібно завершити доукомплектування, потім провести повноцінне злагодження. Зрештою, окремі батальйони, що увійшли до складу бригади, уже є злагодженими, але треба всіх, так би мовити, зав’язати між собою: бригадні артилерійські групи, батальйони, танкові підрозділи. Для того щоб вони навчилися воювати разом, організували високий рівень взаємодії.
— Яку техніку одержить бригада?
— Ми вже одержуємо нові танки Т-80, один із батальйонів озброюється спеціальними бронеавтомобілями «Варта», а інший — українською розробкою від Миколаївського бронетанкового заводу БТР-7 (БТР-70ДІ).
До цього ще можна додати ПТРК «Стугна-П», нову й модернізовану стрілецьку зброю. Тобто в бригаду надходить сучасна техніка та зброя, яка вже зарекомендувала себе в бойових діях.
— З’єднання нове. Як відбувається комплектування підпорядкованих підрозділів? На кого робите ставку? На досвідчених, перевірених у боях військовослужбовців чи на молодих контрактників?
— Скажу так, робимо ставку на українського військовослужбовця. І неважливо, чи це вже досвідчений боєць, чи новобранець, який щойно підписав контракт. Для мене кожен важливий і заслуговує на повагу лише тому, що він пішов у військо. Бійці, які мають досвід, навчатимуть молодих, а молоді доволі швидко досягнуть необхідного рівня підготовки. Наша бригада сьогодні комплектується з усієї нашої держави, уже є представники майже всіх областей України. Тому в нас є і військовослужбовці, які мають бойовий досвід, і ті, котрі ще, як кажуть, не обпеклися війною. Також є військовослужбовці строкової служби, чимало з яких, я сподіваюсь, перейдуть на контракт. Адже завдяки розвиненій інфраструктурі бригади, яка нині будується, ми зможемо повністю забезпечити всі потреби наших військовослужбовців.
— Бригада — це достатньо великий військовий організм. Як плануєте вирішувати питання розміщення особового складу, адже ми знаємо, що для потреб саме вашої бригади зводять сучасне військове містечко. Розкажіть докладніше про цей інфраструктурний об’єкт.
— Нині ми відчуваємо певні незручності стосовно розміщення особового складу, але триває будівництво військового містечка в Дачному. Тож незабаром усе стане на свої місця. Я переконаний, що через невеликий проміжок часу нашу бригаду можна буде назвати бригадою майбутнього. Адже ми матимемо сучасну українську зброю, умотивований та підготовлений особовий склад і розгалужену інфраструктуру, тобто надійний тил. Інакше кажучи, станемо уособленням усіх тих високих стандартів, до яких прямує кожен підрозділ у Збройних Силах України.
Можу запевнити, що фонди, котрі будують, дадуть змогу розмістити весь особовий склад бригади. Уже зведено триповерховий гуртожиток для офіцерів на 120 місць. Гадаю, цього року ми почнемо заселяти туди людей. Добудовують гуртожиток для військовослужбовців за контрактом. І вже працює одна казарма поліпшеного типу, у якій розміщуються військовослужбовці строкової служби. Крім того, у планах є будівництво п’ятиповерхових квартирних будинків для офіцерів у Дачному.
— Які плани бригади на короткотермінову та середньотермінову перспективу?
— Ми мало чим відрізняємося із цього погляду від решти військових частин нашого війська. По-перше, ми маємо якомога швидше досягти максимального рівня підготовки всіх підрозділів бригади, щоб будь-якої години або пори року ми могли виконати всі поставлені завдання.
По-друге, маємо створити військовослужбовцям гідні умови для служби. Звісно, це питання перебуває в державному пріоритеті, але як командир я теж маю докладати максимум зусиль, щоб мої підлеглі не хвилювалися через те, що їхні родини мають якісь проблеми в той час, як вони виконують бойові завдання з оборони та захисту України.
— Миколо Дмитровичу, розкажіть, будь ласка, про себе та свій бойовий шлях.
— Я народився й виріс у Болградському районі Одеської області, у селі Дмитрівка. Після школи вступив в Одеський інститут Сухопутних військ, нині це Військова академія (м. Одеса). Свою офіцерську кар’єру розпочинав у 25-й повітрянодесантній бригаді командиром взводу. 2004-го й 2005 року в складі бригади виконував завдання в Іраку.
— Отже, коли почалася російська агресія, ви вже мали бойовий досвід?
— Так, 2014 рік я зустрів у Криму, був старшим групи десантників, яка в лютому перебувала на півострові на навчаннях. Виходили ми тоді на своїй штатній техніці, з особовим складом, боєприпасами та зброєю. Потім стали виконувати завдання на Сході України. На початку бойових дій бригада виконувала завдання на різних напрямках. Я був на краматорському аеродромі, брав участь у відомому рейді після іловайських подій. Завдань було багато, роботи вистачало…
— Дякую за розмову.
