Восени 1941 року Фінляндія почала спорудження на відвойованому у совєтів Карельськиму перешийку укріплених ліній VT i VKT (доти старої лінії Маннергейма лежали в руїнах, і в переважній більшості до використання були непридатні).
Шукаючи спосіб швидкого спорудження укриттів, фіни звернулись до американського досвіду - там при зведенні цивільних бомбосховищ застосовувався "балонний" метод, коли внутрішню опалубку утворювала надувна куля.
Упродовж 1942 р. фінни опрацювали власну технологію спорудження "надувних" бункерів.
Спочатку викопувався котлован діаметром 5,5 м, бетонувалася підлога і встановлювались нижні секції зовнішньої опалубки. Всередину встановлювалась гумова куля діаметром 3 м, яку напомповували повітрям.
Надуту кулю накривали тканиною і обкладали арматурою.
В'язка арматури закінчена, зведений поміст, на який заїжджає бетонярка. До речі, сама бетонярка цікава - на танковму (?) шасі.
Бетонуємо. Добре видно конструкцію верхньої частини зовнішньої опалубки - сегменти зі сталевої бляхи, які з'єднувались болтами. Через 12-16 годин бетон був вже настільки міцним, щоб витримати пряме влучання 75-мм снаряда, повне ж затвердіння досягалось через 28 днів.
Вуаля! Готовий бункер обсипаємо і маскуємо.
Вигляд у перерізі:
Конструкція надувного бункеру виявилась досить простою і дешевою (86500 фінських марок).
До літа 1944 р. на Карельському перешийку звели близько 600 таких споруд.
Переважна їх більшість служила укриттями, однак відомі випадки використання "надувних" бункерів як вогневих точок - у такому разі верхня частина бункеру лишалась над поверхнею землі, а в стіні, за допомогою спеціальних закладних елементів, робилась амбразура для кулемета.
Після війни на лінії Сальпа звели ще 254 "надувних" бункери (останні - у 1953 р.). Вони становили понад третину фортифікаційних споруд цієї лінії (всього на лінії Сальпа звели 701 споруду).
Використані джерела:
europa39-45.blogspot.com
