В умовах збройної агресії РФ, захоплення Криму та частини Донбасу, в умовах перманентної загрози розширення конфлікту, бойові спроможності ВМС ЗС України мають бути приведені до рівня, який дозволить забезпечити захист інтересів України на морі та дати відсіч потенційним загрозам з морських напрямків на Чорному та Азовському морях.
Противник має значну кількісну та якісну перевагу на морі, широкі можливості для ведення демонстраційних та наступальних дій з морського напрямку, активно нарощує сили. Навіть для ведення обмежених асиметричних дій у відповідь Україні необхідно швидкими темпами нарощувати власний військово- морський потенціал і розвивати можливості зі стримування противника з використанням потенціалу свої підприємств та закордонних партнерів.
Після розпаду Радянського союзу Україні дісталась велика спадщина. Саме Україна отримала привабливе економіко-географічне положення з найбільшим в регіоні морським кордоном та зручним виходом до морю.
Але протягом 25 років незалежності керівництво Держави не змогло оцінити цю спадщину та знайти шляхи її використання.
Більш того, вирішення проблем, пов'язаних з наявністю та майбутнім використанням та розвитком на території України двох флотів - військового та цивільного, стало непідйомним тягарем для можновладців, які керували незалежною Україною.
На початку незалежності Президентом не було прийнято грамотного рішення щодо розвитку цивільного флоту у Криму, та розподілу Чорноморського флоту Радянського союзу на користь України.
Потім час був упущений: так звана приватизація нанесла непоправну шкоду найбільшим на пострадянському просторі торгівельному та риболовному флотам.
Створення ВМС також не було планове. Воно було продиктовано лише швидкоплинним розподілом Чорноморського флоту Радянського союзу, після якого Україні залишились кораблі різних типів, видів та класів. Такий склад ВМС не був спроможним вирішувати задачі, притаманні повноцінним Військово-Морським Силам. Тому вітчизняні морські сили повноцінно займались тільки демонстрацією державного прапора.
Незважаючи на те, що досвід передових держав, які спроможні захистити свою незалежність, показує, що створення виду збройних сил починається з розробки детальної обґрунтованої доктрини, потім визначаються задачі, що потрібно вирішити, та з них витікає кількісний та якісний склад сил, в Україні ні про яку стратегію або доктрину не замислювались.
Діяли чітко навпаки: штати розроблялися з урахуванням наявних структур, підрозділів та бойових одиниць, потім для вже існуючих компонентів винаходили задачі. А далі все залежало від фантазії тих, хто був при владі: бідна фантазія– бракує ВМС задач, їх скорочують, багата фантазія – з’являються нові задачі для ВМС, їх нарощують. Потім влада знову змінюється, і чисельний склад ВМС то збільшується, то зменшується. В цьому полягало так зване реформування вітчизняних Військово-Морських Сил.
Міркувати про якусь морську стратегію або морську доктрину не було бажання взагалі.
Нарешті, 7 жовтня 2009 р. постановою кабінетна міністрів України N 1307 була затверджена Морська доктрина України на період до 2035 року
, але підходи до розвитку вітчизняних Військово-Морських Сил залишилися на рівні 90-х років.
На теперішній час, в умовах агресії з боку РФ, втрати основних сил вітчизняного флоту та неможливості захисту морських комунікацій, питання формування адекватної морської політики потребують термінового та системного підходу.
На цьому етапі розробкою Доктрини займались лише представники ВМСУ. Тому склалось таке враження, що ці питання турбують тільки людей, які відчули на собі необхідність та важливість існування чіткого підходу до цієї проблеми.
Проект нової морської Доктрини розроблявся Командуванням ВМСУ протягом 2014-2015 років, та досі не пройшов погодження у відповідних структурах. Тобто складається враження, що Державі взагалі не потрібен власний вихід до моря та захищені морські кордони.
Відповідно до статистичних даних, за різних сфер діяльності з морського напрямку Україна отримує до 25% ВВП. Тобто у разі повномасштабної агресії РФ Україна може втратити вихід до моря, отже і вагому частку ВВП. У разі найгіршого шляху розвитку сценарію через відсутність належного захисту морських кордонів, Україна може взагалі припинити існування. Тому на теперішній час питання щодо розробки та введення в дію керівних документів, регламентуючих існування України як морської держави, стало вкрай важливим і терміновим.
Системний підхід до створення цього документа передбачає розробку програми, яка дає можливість розвитку України як морської держави, що зацікавлена в захисті своїх кордонів, відновленні територіальної цілісності та недопущенні посягань на її економічні інтереси. Тому на сам перед необхідно зосередити увагу на прийняті невідкладних заходів щодо збереження та розвитку морського флоту та кораблебудування.
В обов’язковому порядку необхідно створення на досить високому рівні Морської колегії, до складу якої повинні увійти усі міністри – силовики та керівники державних служб, які пов'язані з морською діяльністю. Морська колегія повинна стати постійним координувальним органом при Президенті України.
Основною метою її створення є поступове збудування адміністративно-правового механізму щодо реалізації національної морської політики, об’єднання зусиль органів державного і військового управління, забезпечуючи реалізацію та захист національних інтересів України на морі.
Одночасно Морська колегія повинна зайнятись розподілом повноважень в сфері морської діяльності з метою підвищення ефективності органів виконавчої влади та створення сприятливих умов для реалізації суб’єктами підприємницької діяльності власних прав та інтересів.
Першим документом, розробленим Морською колегією може стати «Програма щодо впровадження морської діяльності». Цією програмою необхідно передбачити розробку та втілення в життя Морської доктрини. Вона також може визначити діяльність України в басейні Середземного моря: характер, завдання та шляхи втілення в життя з урахуванням національних інтересів, економічних можливостей держави, стану розвитку кораблебудування та суднобудування, відповідно до діючого міжнародного права.
Відповідно з цим Морська колегія сумісно з СНБО з метою вдосконалення морської діяльності повинна :
- розробити та подати на затвердження Президента проект Морської доктрини на довгостроковий період;
- організувати на постійній основі аналіз стану та тенденцій розвитку морської діяльності держави та в світі в цілому;
- представляти Президенту щорічну доповідь, в яку включати комплексну оцінку стану національної безпеки з морського напрямку, а також пропозиції з цих питань;
Після розробки цих документів та оцінки чинників, яки впливають на безпеку держави з морського напрямку, необхідно визначити завдання ВМСУ на середньострокову перспективу, з яких треба починати будування зовсім нових сучасних ВМС.
Виходячи з загроз, військово-економічних та військово-технічних засад, Морською доктриною можливо визначити застосування ВМСУ в наступних ситуаціях:
- зіткнення з сусідніми або іншими державами;
- надання допомоги дружньої держави;
- боротьба з тероризмом;
- виконання завдань в рамках колективної безпеки;
- дії проти піратів, браконьєрів, контрабандистів;
- створення сприятливих умов для плавання в акваторіях Чорного та Азовського морів;
- підтримка української діаспори в інтересах держави за кордоном;
- участь у миротворчих операціях під егідою ООН;
- проведення гуманітарних та рятувальних місій.
За військової агресії з боку інших держав ВМСУ можуть бути залучені як для відбиття збройної агресії проти своєї держави так і в інтересах колективної безпеки. Можливі ситуації в яких ВМСУ повинні приймати участь у експедиційних, сумісних, спеціальних, мінних (протимінних), протичовнових та протиповітряних діях.
Основними завданнями ВМСУ можливо вважати:
- ведення розвідки та завоювання інформаційної переваги на театрі дій;
- ураження берегових об'єктів противника;
- контроль, захист судноплавства та захист економічних інтересів в акваторії Чорного та Азовського морів;
- захист узбережжя та прибережних комунікацій;
- завоювання панування в акваторії Чорного та Азовського морів;
- підтримка військ, що діють на приморському напрямки.
Обсяг та характер завдань мирного та військового часу визначають бойовий потенціал ВМС, яки повинні мати достатню міць для попередження викликів з боку будь-якої держави в акваторії Чорного та Азовського морів.
З урахуванням цих чинників закладаються принципи будування ВМС: структура, бойовий склад, основні програми розвитку та підготовки.
Науковий підхід до цього процесу повинен враховувати використання комплексу розрахункових співвідношень: затрат на створення засобів розвідки та засобів ураження, кількість великих та малих кораблів, кількість протикорабельних ракет, кількість кораблів основних класів і літаків патрульної авіації (стандартний розрахунок - 1:1), а також судів забезпечення та рятувальних судів.
Читати також: ВМСУ: надводні сили набуватимуть оперативних спроможностей у три етапи
Використані джерела:
Блоги на www.obozrevatel.com
