Легендарний «Майк», один із координаторів оборони Донецького аеропорту, заступник командира 79-ї одшбр підполковник Максим Миргородський, прийняв державні випускні іспити в курсантів факультету десантно-штурмових військ одеської Військової академії.
Майже половина «випуску» мають бойовий досвід. Які ж командири потрібні зараз українській армії? Про це в інтерв’ю Радіо Свобода з Максимом Миргородським.
Максим Миргородський, підполковник, закінчив аеромобільний факультет Одеського інституту сухопутних військ. Потрапив до 79 оаембр, був командиром взводу, роти, начальником відділення бойової підготовки. З 2014 року, підрозділи під командуванням Миргородського провели ряд блискучих військових операцій і рейдів, що дозволили у критичних ситуаціях зберегти життя бійців і військову техніку. Під позивним «Майк» Максим Миргородський у жовтні та листопаді 2014 року здійснював координацію оборони Донецького аеропорту. Миргородський є першим повним кавалером орденів Богдана Хмельницького.
– Цей випуск фактично перший по-справжньому бойовий. До Академії хлопці вступили у 2014 році, а це означає, що професію обирали свідомо. Відсотків сорок із них пройшли через війну, тому розуміють, що на них очікує. Добре, що під час навчання, щороку, вони мали стажування у військових частинах. Для прикладу, я під час свого навчання проходив лише одну таку практику – на 4 курсі. Тепер інакше.
Попереду на них чекає складний шлях, але вони готові. Хто крім них цю роботу зробить?!
– Про що Вас найчастіше запитують курсанти?
– Питання різні, починаючи від організаційно-паперових до суто практичних, враховуючи мій бойовий досвід. Запитували, наприклад, про дії, якщо потрапив в оточення, в засідку. Запитували, як ухвалювати правильні рішення у складних ситуаціях – рішення, які дозволять зберегти життя бійців.
Від «видатних воєначальників» інколи можна почути: «Для морально-бойового духу дайте мені дві роти десантників». Знаєте, під таким керівництвом страшно воювати. Бійці – не «витратний матеріал», їм потрібно роз’яснювати бойову задачу, дати час підготуватися до її виконання, боєць має знати, чи матиме шанс вижити і за що врешті-решт ризикує життям.
Ми говорили з молодими командирами й про те, що логіку дій вони повинні прораховувати на декілька кроків наперед. Тобто, якщо сьогодні займемо цей опорний пункт, то що далі, що праворуч, що ліворуч… Якщо перед тобою ставлять завдання – аналізуй, уточнюй деталі. Від цього залежить не тільки ефективність, а й життя, твоє і твоїх підлеглих.
– Яке головне наставляння дасте випускникам? Вони вже лейтенанти (1 червня випускникам Військової Академії в Одесі урочисто вручили лейтенантські погони – ред.) і майже командири взводів?
– Не зупинятися у професійному навчанні, вчитися упродовж всієї військової кар’єри. Усвідомлювати, що тепер вони, молоді лейтенанти, йдуть до колективів, де є люди з бойовим досвідом, пораненнями, психологічними травмами, треба це враховувати. Набувати досвіду, не опускати руки.
– Блакитні берети і тільняшки для українських десантників ідуть в історію. Як сприймаєте зміни в однострої?
– З повагою ставлюся до звичних блакитних беретів і тільняшок. Але ця війна показала, що традиції, котрих ми дотримувались, нас не рятували, коли ми віч-на-віч зустрічалися у бою з такими ж десантниками, але російськими. Ми на нашому боці піднімали прапор ВДВ і вони, з іншого боку кордону, також піднімали прапор ВДВ. І при цьому, вони нас вважали «фашистами», «найманцями, які вбивають російськомовне населення».
Як зазвичай кажуть російські офіцери, «у вас своя правда, у нас – своя, зустрінемось у бою». Гаразд, але це не я зі зброєю прийшов у ваш дім. Це ви прийшли до мене, в Україну.
Зараз справа навіть не в тому, що маруновий берет відповідає стандартам НАТО. Правда в тому, що залитий кров’ю блакитний берет має відтінок «марун» – колір запеклої крові.
– Нещодавно Ви повернулися з міжнародних навчань Combined Resolve Х у Німеччині . Там зведена група бійців 79-ї десантно-штурмової і танкістів 14-ї окремої механізованої бригад вразили «супротивника» і спостерігачів. Кажуть, Ви це пояснили так: «Тут ми працюємо так, як воюємо в себе вдома».
– Ну майже так… Це було, коли командир батальйону, якому ми були підпорядковані, сказав мені: «Передай своїм бійцям, що не треба воювати як на Донбасі. Занадто реалістично все відбувається, емоційно. Це навчання, а вони «знищують» все і всіх». А я йому відповів: «Немає значення, де саме наші люди виконуватимуть свою роботу – на квадратному метрі землі в Німеччині чи в Україні. Вони битимуться так, як у себе вдома». І ось на це нам відповіли – «респект» і додали: «Добре, що воюєте за нас» (за багатонаціональний батальйон сил OPFOR – ред.).
Щоправда, на початку навчань відчувалося, що нас недооцінюють. Ставлять, скажімо, нашому командиру роти, старшому лейтенантові завдання «захопити перехрестя», після чого додають: «Якщо не захопите і вас усіх «уб’ють», не засмучуйтесь». Таким був прогноз, виходячи з перебігу минулих навчань.
Проти нас – представники сил BLUEFOR, їх 7 тисяч. Ми «граємо» поганих хлопців, нас чотириста. У результаті – виконуємо завдання за принципом ведення рейдових дій у тилу ворога. Зупинка означатиме «смерть». Ішли, уникаючи крупних сутичок, відшукали вигідний рубіж, захопили його (йдеться про містечко Равенсдорф – ред.). І звідти нас – роту десантників і взвод танкістів – «противник» не міг вибити дві доби.
Штурмували нас, ламали техніку, використовували міни. У підсумку всі «загинули», крім нас. Наша рота «втратила» 2% особового складу і техніки.
– Тобто дійсно відбувалося так, як писали: «українські військові змінили перебіг навчань»?
– Саме так. Керівництво Combined Resolve Х навіть на 6 годин зупинило навчання, бо через наші дії треба було переписувати сценарій.
– Уроком, ймовірно, стало те, що «ворога» (навіть умовного) не можна недооцінювати. А який досвід у цих навчаннях набули наші бійці?
– Передусім, це досвід планування, ухвалення рішення, аналізу на рівні батальйону (і вище) за стандартами НАТО – коли декілька сценаріїв майбутньої операції максимально детально опрацьовується зі врахуванням усіх переваг і недоліків. Дивилися, порівнювали, як це працює у нас, як у партнерів.
Ну і звісно, ми «продемонстрували характер» під час навчань, показавши, що розбиратися з пріоритетами в цілях уміємо непогано.
– На війні часто буває так, що задача різко змінюється – спочатку ставлять одну, а потім її корегують. Які тут поради?
– Специфікою десантно-штурмових військ є, зокрема, їхня готовність до того, що в процесі виконання завдання, його вектор може змінитись. Так, звісно, наказ є наказ, він не обговорюється. Утім, коли в штабі володіють вичерпними правдивими даними, що відбувається на полі бою, то й бойова задача адекватна оперативній обстановці.
