У статті розглянуто проблемні питання, що виникли під час створення та реформування Збройних Сил України, які в значній мірі стосуються застосування Повітряних Сил у протиповітряній обороні.
Розглядаються різні варіанти побудови системи управління Повітряними Силами при прикритті військ та об'єктів від ударів з повітря в операціях угруповання військ (сил). Визначені проблемні питання, які можуть виникати під час планування та проведення повітряної операції з відбиття повітряної наступальної операції противника, а також визначені шляхи їх вирішення.
Постановка проблеми. Під час створення Збройних Сил України безперервне адміністративне реформування супроводжувалося скороченням одних органів управління і створенням інших, а також об'єднанням і роз'єднанням об'єктів управління.
Непродуманих і необґрунтованих реформ було багато. Починаючи ще з радянських часів ВПС і Війська ППО постійно реформувалися і, як правило, більшість реформ були невдалими, тому в подальшому відмінялися і скасовувалися.
Запланована в 2012 році реформа передбачала розформування командування Повітряних Сил і повітряних командувань та включення військових частин зенітних ракетних і радіотехнічних військ, бригад тактичної авіації до складу оперативних командувань. При цьому не враховувалось те, що такі зміни перетворили б стратегічну протиповітряну оборону з єдиної в декілька регіональних. Однак, ця реформа була переглянута і втратила силу, як тільки почались бойові дії на Донбасі.
Загальновійськові командувачі і командири чомусь вважають, що більше розбираються в цих питаннях, чим фахівці авіації та протиповітряної оборони. Ця тенденція продовжується і за наших часів.
Система управління протиповітряною обороною ще до створення Повітряних Сил зазнала значних перетворень. Так, у 1998 році винищувальна авіація Військ ППО, за виключенням 40 вакр (Васильків), була передана до складу ВПС, а сили і засоби ППО Сухопутних військ фронтового і армійського комплекту передані до Військ ППО.
Ці організаційні зміни були не на користь як Сухопутним військам, так і Військам ППО. Слід зауважити, що винищувальна авіація ВПС завжди управлялася в єдиній системі протиповітряної оборони з командного пункту (КП) Військ ППО, а система управління винищувальною авіацією була розгорнута на засобах дивізій і корпусів ППО.
Винятком було застосування фронтових винищувачів ВПС для виконання специфічних для них завдань таких, як патрульне супроводження ударної авіації, безпосереднє прикриття аеродромів базування, блокування аеродромів противника та інші.
В результаті таких змін погіршилися умови взаємодії винищувальної авіації з зенітними ракетними військами. Але цей недолік був автоматично усунений після створення Повітряних Сил. Разом з тим, проблеми, які виникли в протиповітряній обороні угруповань Сухопутних військ до цього часу, не тільки залишаються, а й ще більше поглибилися.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В роботі [1] розглянуто принципи побудови мереже-центричної системи управління угрупованням військ. У виданнях [3][4][5][6] проаналізовані досвід бойового застосування ВПС та ППО провідних у військовому відношенні країн світу в операціях та під час проведення заходів міжнародного рівня, розглянуто основні керівні документи та визначені основні напрями розвитку та бойового застосування ВПС та ППО. У періодичних виданнях [7][8][9][10][11][12] наведені погляди щодо розвитку оперативного мистецтва, форм та способів застосування Повітряних Сил. Визначені проблеми, що виникли у Повітряних Силах Збройних Сил України, запропоновані напрями стосовно їх вирішення. Виникає необхідність узагальнення та систематизації результатів аналізу для подальшого визначення обґрунтованих шляхів вирішення проблемних питань.
Тому мета статті полягає у розгляді проблемних питань щодо управління та застосування Повітряних Сил в протиповітряній обороні та шляхів їх вирішення.
Виклад основного матеріалу. Аналіз збройних конфліктів останніх десятиріч, а також погляди військових науковців на еволюцію збройної боротьби свідчать, що однією з основних тенденцій розвитку форм і способів застосування військ (сил) є перехід від концепції «платформо–центричної війни», де основний акцент робився на кількість озброєння і військової техніки, у бік «мереже-центричних війн». Основою цієї концепції є інтеграція усіх сил і засобів у єдиному інформаційному просторі, що дозволяє суттєво підвищити ефективність їх бойового застосування [1]. Прикладом такої системи є АСУ ACCS (Air Command and Control System), яка поєднала існуючі органи і пункти управління ВПС і ППО НАТО в єдиний мереже-центричний комплекс.
Існуюча система управління Повітряними Силами, яка була створена у 2004 році шляхом об’єднання Військово-Повітряних Сил і Військ ППО, є інтегрованою з систем управління цих видів Збройних Сил і здатна виконувати покладені на неї завдання. Однак, виникають проблемні питання в управлінні протиповітряною обороною в міжвидовій операції угруповання військ [2].
Оперативне підпорядкування командувачу угруповання військ частини сил і засобів, або повітряних командувань в цілому, не тільки не підсилює протиповітряну оборону військ, а навпаки, послаблює єдину систему протиповітряної оборони, а в результаті і протиповітряну оборону військ. Більш того, оперативно підпорядковані військові частини і підрозділи втрачають оперативність в управлінні, а забезпечення залишалося на силах і засобах Повітряних Сил. В управлінні бомбардувальною і штурмовою авіацією також існує багато проблем, які потребують подальшого дослідження.
Загальновійськові командувачі розглядають протиповітряну оборону на рівні безпосереднього прикриття військ на полі бою. Вони не зовсім розуміють, що в умовах, коли противник застосовує сучасні засоби повітряного нападу, сили і засоби безпосереднього прикриття військ зможуть виконати своє призначення лише в умовах єдиної системи протиповітряної оборони, доповнюючи і компенсуючи недоліки одне одного. Тому такі погляди щодо необхідності оперативного підпорядкування повітряних командувань командувачу угруповання військ можуть лише послабити протиповітряну оборону.
Як правило, оперативно підпорядковані військові частини передаються в підпорядкування відповідним командувачам на період підготовки і ведення операцій. Вони застосовуються за планами відповідних командувачів, які визначають для них завдання, організовують і контролюють їх виконання, а в ході операції управляють їх діями, підтримують і забезпечують своїми силами і засобами та вживають заходів щодо підтримання їх боєздатності.
Але необхідно враховувати те, що повітряні командування застосовуються в єдиній системі протиповітряної оборони держави на стратегічному рівні. Завданнями якої є протиповітряна оборона не тільки території держави, важливих об'єктів, а і угруповань військ. Таким чином, при вилученні повітряного командування зі складу єдиної системи протиповітряної оборони, фактично знімається з командувача Повітряних Сил відповідальність за протиповітряну оборону угруповання військ. Оперативно підпорядкованому повітряному командуванню командувач Повітряних Сил не має право ставити завдання, а відповідальність за протиповітряну оборону держави з нього юридично ніхто не знімає.
Якщо розглянути цю проблему з іншого боку, то повітряне командування одноосібно не здатне забезпечити протиповітряну оборону угруповання військ. Командир повітряного командування відповідає не тільки за протиповітряну оборону військ, а і за протиповітряну оборону важливих державних об'єктів, тому підпорядкувавши повітряне командування командувачу угруповання військ, ми покладаємо на останнього відповідальність за прикриття об'єктів, чого не можна допустити. Більш того, командувач угруповання військ повинен буде забезпечувати повітряне командування своїми силами і засобами та вживати заходи щодо підтримання їх боєздатності. Але у командувача угруповання військ для цього немає ні сил, ні засобів. Тому викликають сумніви можливості командувача угруповання військ організувати і здійснювати забезпечення авіаційних та зенітних ракетних частин в повному обсязі.
Так яким же чином можна організувати протиповітряну оборону угруповання військ? Необхідно враховувати, що міжвидове угруповання військ повинно мати протиповітряний компонент. Але чи потрібно для цього командувачу оперативне підпорядковувати повітряне командування?
Для проведення операцій до складу угруповань військ (сил) можуть передаватися в оперативне підпорядкування з’єднання та частини Повітряних Сил, а також виділятися льотний ресурс. Таким чином, є варіанти, які чомусь не враховують при плануванні операцій. Необхідно більш глибоко проаналізувати, що таке підтримуючі війська. Підтримуючі військові частини (підрозділи) залишаються у підпорядкуванні своїх безпосередніх командувачів (командирів, начальників) і виконують поставлені ними завдання, а також завдання, поставлені командувачем (командиром) об'єднання (військової частини), які вони підтримують у межах виділеного ресурсу (наряду сил).
Таким чином, командувач угруповання військ отримує право визначати завдання повітряному командуванню, яке підтримує війська, в той же час забезпечення і відповідальність за боєготовність та прикриття угруповання військ і державних об’єктів залишається на командувачеві Повітряних Сил.
Але у прибічників протиповітряної оборони поля бою виникає аргумент, що командувач має бути один. Можна розглянути і цей аспект. Командувач Повітряних Сил ставить завдання повітряному командуванню щодо прикриття військ в загальній формі. Він не в змозі конкретно поставити завдання коли, де і які війська необхідно прикрити. Це може зробити лише командувач угруповання військ, не виходячи практично за рамки директиви командування Повітряних Сил. Фактично він буде лише конкретизувати і уточнювати завдання, які поставив командувач Повітряних Сил. Він зможе впливати і відповідати за протиповітряну оборону підпорядкованих військ, не знімаючи за це з командувача Повітряних Сил відповідальність і не беручи на себе відповідальність за протиповітряну оборону важливих державних об’єктів.
Вважається, що при оперативному підпорядкуванні більш швидко будуть вирішуватися раптово виникаючі задачі, якщо місце знаходження командира повітряного командування передбачити на передовому КП на рухомій базі, який розгорнутий в районі КП командувача угруповання військ.
Такий варіант організації управління практично повністю позбавляє командира повітряного командування можливості управляти протиповітряною обороною в межах відповідальності. З рухомого КП можна лише управляти протиповітряною обороною угруповання військ і то досить умовно. Засоби протиповітряної оборони, що знаходяться на озброєні частин і підрозділів ППО загальновійськових з’єднань і частин, виконують лише завдання, які їм ставлять їх безпосередні командири, точно так це передбачене і польовими статутами ЗС США [3][4][5].
Ми багато говоримо про стандарти НАТО у дрібницях і не керуємося таким основним принципом, який закладено у всі статути їх повітряних сил, як «централізоване управління і децентралізоване виконання»[5]. Децентралізація виконання передбачає передачу виконавчих функцій структурам більш низького рівня для здійснення безпосереднього управління силами і засобами, заохочення розумної ініціативи, підвищення ситуаційної відповідальності й тактичної гнучкості, що дозволяє підлеглим краще використовувати наявні можливості й виявляти ініціативу у обстановці, що швидко міняється. Командиру повітряного командування достатньо визначити завдання, а як його виконувати він має вирішувати сам.
Аналіз сучасних збройних конфліктів показує, що жоден з них не обходився без масованого застосування авіації і крилатих ракет [6][7][8][9][10][11][12].
Розглянемо варіанти, за якими велися бойові дії в сучасних збройних конфліктах [3][4][5].
Перший – послідовне проведення повітряної наступальної, морської та наступальної операції сухопутних угруповань (Ірак – 1991р., «Буря в пустелі»).
Другий – проведення тільки повітряної наступальної операції та примушення сторони, проти якої здійснено агресію, до прийняття висунутих вимог (Ірак – 1998р., «Лис пустелі», Югославія – 1999р., «Союзницька сила»).
Третій – розв’язання агресії нанесенням зосереджених і групових ударів засобів повітряного нападу з одночасним початком наступальних операцій угруповань сухопутних військ і морської операції (Ірак – 2003р., «Свободу Іраку» Лівія – 2011р., «Об’єднаний захисник», Сирія – 2013р. «Ісламська держава»).
Усі повітряні операції, які мали місце в сучасних збройних конфліктах, мали наступальний характер, жодна з них не була оборонною. Це пояснювалось тим, що проведенням повітряної операції починались агресивні дії, тому вони не могли бути оборонними [3–5]. Виходячи з досвіду таких операцій, оперативне мистецтво повітряну операцію розглядає перш за все як повітряну наступальну операцію Збройних Сил. А такий підхід веде до висновків, що наші Збройні Сили не здатні проводити повітряні операції взагалі тому, що сил і засобів для цього недостатньо. В силу цього повітряна операція в керівних документах то з’являлася, то знову зникала.
За визначенням радянського військового мистецтва стратегічна операція з відбиття нападу противника – це сукупність стратегічних заходів та оборонно-наступальних дій з виявлення і відбиття повітряно-космічного нападу противника, захисту збройних сил і господарських об'єктів від ударів стратегічних ударних сил противника наземного, повітряного і космічного базування.
У повітряній операції командувач Повітряних Сил має визначати завдання частинам (підрозділам) РВіА, ППО і АА СВ, ВМС, ССпО, РЕБ, які приймають участь у повітряній операції, та оперативно підпорядковані командувачу Повітряних Сил.
Які завдання будуть вирішувати зазначені вище частини і підрозділи, якщо виходити з того, що повітряна операція буде носити оборонний характер? Чи зможе командувач Повітряними Силами визначити їм завдання? Чи може командувач Повітряними Силами управляти діями частин (підрозділів) РВіА, ППО і АА СВ, ВМС, ССпО, РЕБ і в повному обсязі нести відповідальність за їх бойову готовність? Мабуть ні! Повітряні Сили основні зусилля повинні зосереджувати на відбитті та зриві повітряної наступальної операції противника. Те що ми знову повернулися до повітряної операції, яку планують і проводять Повітряні Сили, навіть з явними недоліками, – це прорив в оперативному мистецтві Повітряних Сил.
В провідних у військовому відношенні країнах світу повітряні сили планують та проводять видові операції. Так, наприклад, повітряні сили США, а в НАТО повітряний компонент планують і проводять операцію, тому, на нашу думку, а також, провідних вчених в сучасних умовах доцільно було б розглянути альтернативні форми застосування Повітряних Сил [7–12].
Повітряні Сили, як вид ЗС можуть застосовуватись в наступних формах:
- повітряна операція, яка може проводитися Повітряними Силами із залученням військ (сил) інших видів ЗС із метою недопущення завоювання противником переваги у повітрі [9];
- протиповітряна операція, яка може проводитися Повітряними Силами з метою прикриття від ударів з повітря угруповань військ та важливих об'єктів і території країни на певному повітряно-операційному напрямку або у визначених повітряних зонах.
При цьому формами застосування повітряних командувань можуть бути:
- бойові дії об'єднань Повітряних Сил та з'єднань (частин) інших видів ЗС [9];
- повітряні битви, які можуть проводитися повітряними командуваннями у своїх зонах відповідальності;
- бойове чергування з ППО, яке здійснюється в єдиній системи ППО з метою прикриття державного кордону в повітряному просторі та важливих об’єктів від терористичних атак (актів) з використанням повітряних суден [6].
Наведені форми можуть змінюватися та нарощуватися.
Повітряні Сили так само, як колись Війська ППО і ВПС знаходяться під постійною загрозою реформування, а їх оперативне мистецтво постійно зазнає змін, які об'єктивно залежать від організаційно-структурних перетворень і суб’єктивних поглядів і рівня знань окремих фахівців.
Ще не стерлася з пам'яті реформа 2012–14 років, коли під загрозу було поставлене саме існування Повітряних Сил як окремого виду. Добре, що точка неповернення ще не була пройдена. Усе, що гарно виглядало на папері, при першій же перевірці виявилось не життєздатним. Повітряні Сили не повинні розглядатись як полігон для експериментів в сучасних умовах.
Ми не маємо права повторювати помилки минулого.
Висновки
- Повітряні Сили мають планувати і проводити видову оборонну повітряну або протиповітряну операцію.
- Управління Повітряними Силами в операції Збройних Сил України повинно здійснюватися за принципом централізоване управління і децентралізоване виконання.
- Командир повітряного командування має особисто приймати участь разом з командувачем в плануванні операції міжвидового угруповання військ, а управління протиповітряною обороною в межах відповідальності при відбитті повітряної наступальної операції противника повинен здійснювати з захищеного командного пункту.
- Під час проведення операції міжвидового угруповання військ для його підтримки має призначатися повітряне командування. Ні в якому разі неможливо передавати його в оперативне підпорядкування командувачу угруповання військ.
- Бомбардувальну і штурмову авіацію застосовувати централізовано. В оперативне підпорядкування командирам повітряного командування бригади і окремі ескадрильї не передавати
Список літератури
[1]. Загорка О.М. Особливості та принципи побудови мережецентричної системи управління угруповання військ(сил) / О.М. Загорка, В.В. Коваль, В.В. Тюрін, В.Г. Малюга, І.О. Загорка // Збірник наукових праць Харківського університету ПС. – Х.: ХНУПС, 2016. – Вип. 3(48). – С. 7-11.
[2]. Генов Б.А. Проблемні питання та можливі напрямки підвищення ефективності організації міжвидової взаємодії під час виконання завдань за призначенням / Б.А. Генов, А.О. Бережний // Новітні технології – для захисту повітряного простору: зб. тез доповідей Тринадцятої наукової конференції Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. 12–13 квітня 2017 р. – Харків, 2017. – С. 27.
[3]. Стрельников Д. Основные документы, определяющие требования к строительству и применению ВВС США // Зарубежное военное обозрение. – 2016. – №11. – С. 54-62.
[4]. Заяц В. Эволюция концепций строительства и боевого применения ВВС США / В. Заяц // Зарубежное военноеобозрение – 2002. – №1. – С. 22-30.
[5]. Сатаров В. Сущность и содержание концепций строительства и применения ВВС США на современном этапе /В. Сатаров, Р. Кузнецов // Зарубежное военное обозрение. – 2014. – №5. – С. 62-71.
[6]. Степанов Г.С. Досвід іноземних держав щодо здійснення прикриття об'єктів від можливих терористичних атак(актів) з повітря при проведенні заходів міжнародного рівня / Г.С. Степанов // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України. – 2012. – №1(7). – С. 17-20.
[7]. Артеменко А.М. Погляди щодо подальшого розвитку форм і способів застосування Повітряних Сил Збройних Сил України в сучасних операціях (бойових діях) / А.М. Артеменко, О.О. Астахов, В.В. Коваль, О.М. Жарик // Наука і техніка Повітряних Сил ЗСУ. – 2015. – № 2(19). – С. 6-9.
[8]. Петрушенко М.М. До питання подальшого розвитку форм і способів застосування Повітряних Сил Збройних Сил України / М.М. Петрушенко, В.В. Гамора, В.В. Коваль // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України. – 2011. – № 2(6). – С. 4-6.
[9]. Загорка О.М. Аналіз підходів для визначення доцільних форм і способів бойових дій угруповань військ (сил) /О.М. Загорка, Р.І. Тимошенко, І.О. Загорка // Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. – 2015. – № 1(53). – С. 7-12.
[10]. Лазебник С.В. Розвиток оперативного мистецтва, форм та способів застосування Повітряних Сил / С.В. Лазеб-ник, В.Г. Малюга, О.М. Місюра // Збірник наукових праць Харківського національного університету Повітряних Сил. – Х.: ХНУПС, 2017. – Вип. 5(54). – С. 15-18.
[11]. Петров В.М. Проблеми оперативного мистецтва Повітряних Сил Збройних Сил України / В.М. Петров, І.М. Ті-хонов, О.В. Заболотний // Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил. – Х.: ХНУПС, 2016. – Вип. 4(49). – С. 35-37.
[12]. Щипанський П.В. Напрямки розвитку родів авіації та родів військ Повітряних Сил в перспективній структуріЗбройних Сил України / П.В. Щипанський, О.В. Пуховий, Г.С. Степанов // Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. – 2014. – № 2(51). – С. 83-87.
УДК 355.46
Використані джерела:
Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, 2018, № 1(30) ISSN 2223-456Х
