За дослідження ролі протикумулятивних екранів Центр медіарозслідувань «Булава» взявся невипадково. Наприкінці серпня, на фоні заяв Міністра оборони України, що російсько-білоруські навчання «Захід- 2017» матимуть наступальний характер, ця тема могла стати підтвердженням нашої готовності не повторювати помилок.
На думку опитаних нами військових фахівців, вчених та волонтерів, захисні екрани хоч і не є панацеєю, проте, з часів війни у Афганістані, вважаються перевіреним шансом зберегти особовий склад та бронетехніку.
Війна на Донбасі
Про необхідність оснащення ББМ протикумулятивними екранами вище керівництво країни заговорило у доленосному 2014-му, коли реалії антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях виявили значне протиріччя між існуючим та необхідним рівнем захищеності української легкоброньованої техніки від засобів кумулятивного ураження.
Терористи застосовували тактику диверсійних груп, в основі якої лежить широке застосування РПГ та реактивних протитанкових гранат. А отже, аби хоч якось убезпечити екіпаж і не дати згоріти БТРу наче консервній бляшанці, доморощені умільці стали самі обварювати легку бронетехніку будь-чим. Було – навіть сітками від похідних ліжок.
Нам було відомо, що у 2014-му Рада національної безпеки та оборони, прийняла рішення про необхідність пошуку шляхів надійного захисту української бронетехніки. Проте, ані публікації у ЗМІ, ані постанови РНБО, що підпали під дію Закону «Про доступ до публічної інформації» і завдяки Інтернет стали доступними, не давали повної картини: кого з виробників було залучено до процесу, а головне, яких результатів вдалося досягти за три роки російської агресії.
Доповідачі в ході науково-технічних конференцій визнавали, що за час проведення АТО, та у ході подій під Іловайськом, ЗСУ втратили близько 70% БМП та бронетранспортерів. Втім, як з’ясувалось на те були не лише об’єктивні, а й суб’єктивні причини. Адже завдання та фізичні принципи створення ефективного протикумулятивного захисту, до кінця не розуміє більшість військових. Серед них і чиновники в погонах – представники Міноборони від яких залежить прийняття доленосних рішень.
Волонтери
Першими, хто на рівні з підприємствами оборонного-промислового комплексу взявся за оснащення підрозділів АТО захисними решітками, були прості українці. У 2014-му, чи не кожне СТО, виготовляло захисні «екрани» для відправки у ремзону АТО, де ними облаштовували українську бронетехніку.
Однак військові науковці переконані, що кустарне оснащення БТРів такими решітками, було здебільшого психологічним захистом від РПГ. Умільцям не вистачало базових знань про вимоги необхідні для виготовлення якісної моделі.
Справа вийшла на якісно новий рівень, коли за неї взялися волонтери. Більшості з яких, при відсутності фінансування з боку держави, але за наявності вищої технічної освіти, вдалося залучити до процесу створення захисних протикумулятивних екранів (ЗПКЕ) дві найважливіші складові – бізнес та військову науку. Результат не змусив довго чекати.
Але чимдалі Центр медіарозслідувань заглиблювався у цю тему, тим складніше було відповісти на конче важливе для усіх нас питання: чому за три роки російської збройної агресії, українська бронетехніка досі не оснащена кращими зразками ЗПКЕ?
Безумовно знайдуться ті, хто згадає, що до модифікацій БТР-4, які виробляє «Укроборонпром» захисні решітки йдуть у комплекті. І що машини, які у 2014-му повернулись з Іраку до України, стали першою новітньою зброєю, що протистояла бойовикам на Донбасі. За ствердженням акторів телевізійного циклу «Техніка війни», на блокпосту під Слов’янськом, оснащена таким екраном машина витримала вісім влучань з РПГ. Хоча особисто нам, разом із думкою, що решітки «Оборонпрому» проявили себе добре, нерідко доводилось чути абсолютно протилежне.
Реалії
Про те, що протикумулятивні решітки «Укроборонпрому» не витримують конкуренції. ми чули від волонтерів та військових, які свого часу працювали у Міноборони і не за чутками знають про нюанси, які вище військове відомство та Державний концерн воліють не розголошувати.
Руслан Джалілов – у березні 2016 року, представник Міноборони на випробуваннях протикумулятивних екранів.
— Решітки «Оборонпрому» ніхто не відстрілював. Вони йдуть у комплекті, їх купують, але є ризик купити невідомо що. Решітка не прийнята. На неї немає жодного Акту, де було б чітко прописано, що захисний екран пройшов випробування, забезпечує коефіцієнт 0,46 ( тобто з 10-ти гранат половина зруйновані). Тож, як приймаються ці зразки насправді – одному Богу відомо.
Аби розібратися у суті проблеми, журналісти та юридичний відділ Центру медіарозслідувань витратили два місяці. Писали запити до Міноборони України, контактували з інсайдерами у наукових колах, і зібрали пазл із думок фахівців, причетних до розробки та оснащення бронетехніки захисними конструкціями.
Максим Станіславський, контакт якого ми розшукали у Facebook, був першим, хто розповів про взаємовідносини з вищими військовими установами та корупцію, що підстерігала їхній ЗПКЕ на шляху до військово-промислового комплексу.
Розмову координатор проекту «Народна броня», підкріпив масивом документів, де були листи від військових частин з проханням встановити захисні екрани, та відео, відзняте в ході випробувань.
Максим Станіславський – волонтер, координатор проекту «Народна броня» (м. Миколаїв)
— У 2014-му до нас почали звертатися люди. Зокрема, миколаївська 79-я десантно-штурмова бригада. Ми бачили на яких машинах «захищених» мішками з піском хлопці виїжджали. Тож, вирішили допомоги десантникам зберегти техніку. Методом спроб і помилок, завдяки світовому досвіду, нам вдалося створити перший проект протикумулятивної решітки для БТР-80. Після того ми ще разів 5-ть проект вдосконалювали.
Тільки-но екрани запустили у виробництво, – продовжує Максим, – як їх одразу почали відправляли до зони бойових дій. Такий от був конвеєр. Однак попервах конструкції були занадто громіздкі і потребували модернізації.
Кор. Чи існувала на той момент методика проведення випробувань за якою військові визначали, чий зразок кращий?
— Коли ми вперше приїхали на випробування, там вже були конструктори, що працюють над створенням ЗПКЕ та науковці, які вирішували з якого металу їх краще робити. Міністерством оборони була затверджена нехитра методика. Якщо казати просто, то різними видами кумулятивних гранат захисні екрани обстрілювались з різної відстані. А далі члени комісії підраховували, яку кількість гранат випущених з РПГ було зруйновано за допомогою протикумулятивного екрану.
— 79 десантно-штурмова бригада та інші підрозділи, що знаходилися в Миколаєві, продовжували зверталися до нас аж до кінця 2015 року, – каже волонтер. Але нам вистачало грошей на оснащення екранами лиш невеликої частини техніки. Тож я поїхав до Міністерства оборони. Директори танкових заводів ходили з «чемоданами» вирішувати власні проблеми і звісно мене ніхто не чув.
Кор. Причиною ігнорування волонтерських напрацювань могла бути корупційна складова?
— На всі 100%. Зі мною були люди, що пішли від нас на певному етапі зі словами: «Ми знаємо, коли від нас чогось хочуть. А ми прийшли сюди робити екрани не заради бізнесу, а для того, щоб допомогти армії. Зауважу, більшість тих хто цим займався були керівниками підприємств».
Кор. Ваша версія, чому на третьому році війни кращі зразки ЗПКЕ досі не введені у експлуатацію?
— Тому що, розділились інтереси тих, хто бере участь у тендерних справах і тих, хто заробляє на цих моментах кошти… Люди пишуть, просять допомогти, а чиновники те що ми пропонували, вважають неефективним.
Миколаївський фонд
Організація, яку згадував Максим Станіславський, це Миколаївський ОБФ «Регіональний фонд Благочестя» – засновник Всеукраїнського центру волонтерів «Рeoples project».
Не передати здивування, коли за кілька тижнів, ми зустріли назву цього фонду у офіційній відповіді на звернення Центру медіарозслідувань до Міністерства оборони України, Генерального штабу та Центрального бронетанкового управління ЗСУ. Ми просили військові інстанції уповноважити компетентну особу, яка б відповіла на ряд принципових запитань. Зокрема, про рівень оснащення української бронетехніки захисними екранами.
Відповідь на наше звернення стала у дослідження відправною точкою. По-перше, вона містила інформацію, що підтвердила існування спеціального протокольного рішення міжвідомчої комісії під головуванням заступника секретаря РНБО, у відповідь на доручення Президента України Петра Порошенка.
Згідно документа, ще у 2014 році, Генштаб Збройних Сил України зобов’язали провести заходи з пошуку надійного захисту вітчизняної легкоброньованої техніки від засобів кумулятивного ураження.
Нам офіційно повідомляли, що «…протягом 2014-2017 років було проведено 12 випробувань, на яких було представлено близько 20-ти варіантів конструкцій решітчастих екранів, 7-ма підприємствами та волонтерськими організаціями України».
А саме:
- Згаданим вище Миколаївським «Регіональним фондом Благочестя»;
- ТОВ «Компанія оборонних та радіоелектронних технологій «КОРТ»;
- Всеукраїнська асоціація працездатних інвалідів підприємства «Фенікс» Житомирського обласного осередку громадської організації інвалідів;
- НТУ «Київський політехнічний інститут»;
- НУ «Львівська політехніка»;
- ТОВ «НВП «НОКС» спільно з ТОВ «Металоконструкція» (м. Житомир);
- та ТОВ «Сервісоборонпром» (м.Львів);
Відзначалося, що усі розробники у ході випробувань корегували конструкції решітчастих моделей та шукали найбільш доцільні матеріали, аби привести рівень протикумулятивного захисту до максимально можливого. І наявність у цьому списку волонтерських організацій зайвий раз доводила, що їхні захисні конструкції не поступалися конкурентам.
Принаймні, в одному з листів Центральне бронетанкове управління визнавало ЗПКЕ «Регіонального фонду Благочестя» одним з кращих, і пропонувало йому взяти участь у порівняльних державних випробуваннях, з метою визначення найбільш досконалої конструкції, у листопаді 2015-го, на базі 199-го навчального центру ВДВ ЗСУ (м. Житомир).
«…протягом 2014-2015 років, – йшлося у документі, – кращі показники захисту від кумулятивних боєприпасів виявилися в Вашому варіанті і зразку наданому ТОВ «НВП «НОКС» (по документації розробника – ТОВ «Металоконструкція», м. Житомир) з коефіцієнтом 0,5 та 0.6 . Для визначення найбільш досконалої конструкції зазначених ЗПКЕ /…/ прийнято рішення про проведення порівняльних випробувань».
Важко не помітити, що у обох листах надісланих Центральним бронетанковим управлінням, і датованих різними роками, кращими визнавалися лише два розробника. У 2015-му, ними були Миколаївський фонд «Благочестя» та ТОВ «НВП «НОКС», а у 2017-му — це ж саме товариство та ТОВ «Компанія оборонних та радіоелектронних технологій «КОРТ».
Два роки з’ясовувань хто з них кращий, в умовах війни, термін неприпустимий. Тож, як нам здавалось достатньо було з’ясувати, чому на авансцені порівняльних випробувань з’явився «КОРД», відповідно, чому з неї пішов раніше визнаний Міноборони фонд «Благочестя», і якщо вже решітки ТОВ «НВП «НОКС» ліпші, то чому ними досі не обладнують техніку?
До речі, назву цієї юридичної особи ми ще згадаємо, адже у світлі фактів, що невдовзі відкрилися це товариство, мимоволі, стало одним з головних об’єктів нашого розслідування.
Руслан Джалілов – у березні 2016 року, представник Міноборони на випробуваннях протикумулятивних екранів.
— У 2014-му усі розуміли що треба приймати рішення. Знаю, що до роботи з волонтерами активно долучився Київський Центральний науково дослідний інститут озброєння та військової техніки. Почали проводити випробування щось створювати, але досі ми так і не маємо прийнятого комплексного рішення.
Ред. Це стосується лише ситуації з екранами?
— Не тільки. Приміром, за 3 роки війни у нас поставлено лише (!) 42-ві одиниці БТР-3ДА. До того ж це машини, що не можуть вийти на виконання бойового завдання, бо не пройшли балістичну стійкість. Новітня модель БТР пробивалася з 7.62 мм. (автомата Калашникова). Дійшло до того, що спеціально під них, було введено поняття “учбові”. Хоча згідно нормативних документів такого терміну не існує. Яким чином та хто вибирав таку «броню»? Як проводились випробування, – лишається питанням. Але більш ніж очевидно, що саме Мііноборони так організувало роботу. Тепер вони додатково обшивають ці БТРи бронею, аби хоч якось гарантувати безпеку життєво важливих місць. Там де знаходиться двигун, чи сидять люди. Але ж це ідіотизм! Така ж ситуація із БТР-4. Проте, ще раз зауважу — усі ці машини випускаються із захисними решітками, які не прийняті на озброєння і не перевірені типовою Програмою та методиками випробувань.
Вам і не снилося
Тим не менш, у 2015-му році, спільними зусиллями представників дослідного інституту (ЦНДІ ОВТ м. Київ) та львівських волонтерів, проект одного з протикумулятивних екранів, нібито, досяг показника достатнього для взяття на озброєння. В умовах, коли решітки, якими до цього комплектували армію, демонстрували лише 10% ефективності, ЗПКЕ львів’ян здивував коефіцієнтом 72%. Показником – кращим за коефіцієнт, що офіційно визнаний світовою практикою.
У присутності на випробуваннях представників Центрального науково дослідного інституту озброєння та військової техніки Міністерства оборони України, з 18-ти пострілів у зразок цього протикумулятивного екрана, зафіксували 13-ть руйнувань кумулятивної гранати. Але викладене у YouTube відео викликало неоднозначні реакції.
Ми спеціально відправився до Львова, щоб зустрітися з Ярославом Гренєм, за участі якого створювався і випробовувався цей зразок.
Ярослав Грень – розробник протикумулятивного екрану, м. Львів.
Все почалося з обурення. Ми бачили у соцмережах, як терористи хваляться розгромом нашої легкої бронетехніки. Було зрозуміло – треба щось вдосконалювати, аби її захистити. Велосипед ніхто не придумував, це визнана річ, треба було лише визначити за якими параметрами робити градку (решітку – Ред.).
Правдами і не правдами, ми у тому ж «Укроборонпромі» знайшли приблизні параметри. Креслень не мали, проте знали вікно та крок градки, товщину пластин, домовилися з 80-ю аеромобільною бригадою і відстріляли її. Практично, це була офіційна градка «Укроборонпрому», що випускалася в той час. З п’яти пострілів, які нам вдалось зробити – ефективність була 0%. Тоді і почали розбиратися у чому суть.
Ред. Можливо Міноборони пропонувало співпрацю вашій команді?
— Наші екрани не виробляються державними заводами, їх немає у серійному виробництві держструктур. Але це роблять люди, що небайдужі до нашої армії, до нашої перемоги. Що ж до чиновників з «Укроборонпрому» та Міноборони – тут мені важко сказати. Можливо у них є кращі взірці, кращі міркування. Тож зараз певно їм не до нас. Але люди з передової, що потребують захисних екранів, визнають наш продукт та замовляють його.
Ред. Ви досліджували досвід армій НАТО?
— Ця річ є визнана. Подивимось на «Stryker» (Страйкер), що воює в Іраку чи Афганістані. Він має на собі градковий протикомулятивний захист, як найбільш простий. Його використовують і війська НАТО, тож чому б у нас не повторювати. «Укроборонпром» також виготовляє решітки. Той самий БТР-4Е, наскільки мені відомо, випускається з градками.
Ред. Сталь для виробництва протикумулятивных екранів має бути особливою?
— Багато чого і справді залежить від матеріалу: сам матеріал, спосіб його обробки, спосіб пофарбування чи не фарбування, обробка крайки, яка має руйнувати гранату.
Проте, більшість людей вважає, що гранату треба підірвати до того як вона долетить до броні. Але ці здогадки невірні. Граната не має підірватися взагалі. Якщо для танка, що грубо броньований, відстань підриву має значення, то у випадку з легкою бронетехнікою кумулятивний пест «прошиває» 5-ть машин кряду. І підрив гранати заздалегідь не матиме ніякого значення. Сучасні кумулятивні боєприпаси можуть пробивати метр суцільної гомогенної броні.
Ред.Як працює протикумулятивний екран?
Він «ріже» гранату. Коли він її «ріже» то замикає електричне коло, у якому виникає коротке замикання, і відповідно імпульс не проходить від носової частини гранати до хвостової. Але 80% військових не знає дії кумулятивного боєприпасу. З тих 20-ти відсотків, що залишаються, ще 95-ть – не знають, як з ним боротися в принципі.
Ред. З яким відсотком вірогідності екран захищає від кумулятивного ураження?
Він не є стовідсотковою гарантією. Але, швидше за все, якщо противник бачить обладнану протикумулятивним захистом машину, ймовірність попадеш не попадеш, впливає на його рішення стрілка, стріляти чи не стріляти. Психологічний момент присутній. Людина думає: навіть якщо попаду, ще невідомо, чи знищу я ту машину. А якщо не знищу – непокараним не залишуся. Це демотивує ворога зробити постріл.
Найбільш витривалі
Вже у Києві, ми поставили за мету зібрати максимальну кількість інформації про тих, кому пощастило більше. Тобто, розробників захисних конструкцій, яких Центральне бронетанкове управління визнало кращими станом на 2017 рік. Нагадаємо згідно відповіді ЦБТУ ЗСУ від 22.08.17. ними є ТОВ «НВП« НОКС» (м. Житомир) та ТОВ «КОРТ».
«За результатами випробувань, – йшлося у документі, – найкращі показники захисту від кумулятивних боєприпасів виявились у варіантах решітчастих екранів ТОВ «НОКС» та ТОВ «КОРТ» /… / що на даний час є найбільш ефективним показником серед усіх наданих зразків ЗПКЕ (протидії ПГ-7М, ПГ-7С, ПГ-7Л та РПГ-22).
У офіційному листі зазначалось, що на останніх визначальних випробуваннях обидва розробника примудрились представити захисні екрани з коефіцієнтом ефективності 0.62. Але за словами інсайдерів цей унікальний випадок мав би викликати питання, бо на практиці, таке трапляється вкрай рідко.
Нагадаємо, раніше координатор проекту «Народна броня» максим Станіславський загадував про існування спеціально розробленої військовими інституціями спеціальної програми та методик випробувань протикумулятивних екранів. Наявність у нас такої Програми, могла значно розширити нашу уяву щодо:
- умов проведення порівняльних випробувань;
- за якими показниками проводиться їхня оцінка;
- та ким, і на підставі чого, призначається комісія та формується звітність.
І, як ми очікували, нарешті відповісти на питання «Чому прийняття решіток на озброєння гальмується?»
Програму випробувань, зразка 2015 року, ми отримали від інсайдера. Й одразу зазначимо, що жоден з наведених у нашому розслідуванні документів не містить державної таємниці, і не має показань щодо їх захисту від іноземних технічних розвідок.
Тепер, принаймні, ставало зрозуміло, що :
- програма та методики поширюються на усі державні, порівняльні, визначальні та дослідницькі випробування заявлених конструкцій ЗПКЕ;
- з метою визначення захисних властивостей протикумулятивних екранів розробники мають надати робочу конструкторську документацію (РКД), технічні умови на дослідні зразки (ТХ), звіт про патентні дослідження та акти з попередніх випробувань;
- а ефективність захисного виробу, обумовлюється відношенням частості руйнування гранати на протикумулятивному екрані до кількості руйнувань та загальній кількості пострілів по ньому.
Наводився і чималий додатковий перелік показників за якими має проводитись оцінка захисних пристроїв. Серед найбільш значущих:
- маса захисного екрану;
- його вартість;
- час монтажу та демонтажу ЗПКЕ без застосування додаткових підйомних механізмів;
- можливість буксування зразка обладнаного ЗПКЕ
- та зручність висадки і посадки особового складу всередину та «на броню».
Бо хоч діючі інструкції і не передбачають транспортування особового складу на броні БТРів та БМП, проте досвід військових конфліктів та недовіра десанту до бронетехніки давно запровадили свої, негласні правила.
Десант, як і раніше віддає перевагу транспортуванню зверху. Сподіваючись, що «куля-дура» не зачепить, а у випадку підриву на міні чи ураження бронемашини з РПГ, людей розкидає вибуховою хвилею, що безумовно є меншим злом, порівняно з тим, що може статися.
Тож, як не крути, решітчаста конструкція екрану, що власне і прописано у Програмі та методиках, має бути зручною для посадки та висадки особового складу.
Сергій Вілков – начальник відділу розвитку «Науково-виробничого об’єднання «Практика»- виробника спецавтомобілів та захисних конструкцій.
Ред. Доводилось чути, що Методика випробувань протикумулятивних екранів хоч і цікава, проте запозичена, ще з радянських часів і тому застаріла.
Так, існує методика, яку розробив Центральний науково-дослідний інститут Міноборони. І з впевненістю можу сказати, що не лише ми, використовуємо її для проведення випробувань. У 2014-му, як і більшість виробників, «Практика» намагалась визначитись до яких військових виробів мала б долучитися. Але тільки через два роки ми «обросли» конструкторами в сфері військового профілю і змогли зайнятися не лише поставкою на озброєння бронемобілів «Козак», але і розробкою захисних сіток – одним з варіантів протикумулятивного захисту. Хоча у якийсь момент зрозуміли, що не можемо займатися усім підряд і цей проект був відкладений, як менш пріоритетний.
Ред. Принцип дії захисної сітки та захисних решітчастих конструкцій той самий?
Якщо порівнювати сітку та решітку, принцип їхньої дії той самий. Їхня задача порушити контакт підривача і не дати кумулятивній гранаті підірватися. Побутує думка, що потрібно розташовувати екран чи сітку якомога далі від броні, аби кумулятивний струмінь міг «розфокусуватися» і таким чином не пробити її. Але це твердження невірне.
Ред. Коефіцієнт ефективності ЗПКЕ деяких українських розробників сягнув 62- 72%.
Свого часу я був у Датській компанії, яка спеціалізується на такого роду захисті. Їхніми сітками оснащують бронетехніку, яка нині працює у бойових умовах. Згідно продемонстрованого датчанами звіту з випробувань, одна з конструкцій для певних видів снарядів демонструвала 80%. Однак на випробуваннях з РПГ-7 давала не більше 63-х. Інша крупна компанія демонструвала той самий відсоток. Тож на думку міжнародних фахівців, кращим результатом якого досягли на планеті є 63%.
Ред. Якщо це не градчастий екран, а сітка, чи будь-яка інша захисна конструкція незвичної конфігурації, хіба вона зможе прийняти на борт десант?
На борту БТР десанту не має бути взагалі. Це машина, де люди не зверху, а всередині.
Ред. На жаль, це лише в теорії, погодьтеся, на практиці все виглядає інакше…
Насправді, люди їздять зверху на БТР лише з однієї причини. Коли ця машина розроблялася, не було серйозної мінної загрози. Починаючи з Афганістану вона з’явилася. Причому не лише старі БТР-60, 70, 80, але і європейська та американська бронетехніка того часу, не була на це розрахована. А оскільки військові розробки живуть довго, то БТРи 80-х задіяні в АТО і зараз. А отже, десант продовжують приймати «на броню».
Натомість, на сучасних ББМ нашого виробництва вже передбачений захист від вибуху. Тому пересуватися верхи на броні – не більше ніж пережиток. Проте зазначу, найбільш складним елементом у конструкції, що захисних решіток, які спочатку розробляла «Практика», що нинішніх протикумулятивних сіток – була калитка для десанту.
ТОВ «НВП «НОКС»
У інформаційному листі цього розробника зазначено, що принцип дії протикумулятивних екранів виробництва «НОКС», ґрунтується на особливостях конструкції кумулятивної гранати, і запобігає утворенню кумулятивному струму – песту. У разі контакту гранати з таким ЗПКЕ відбувається замикання ланцюга детонатора і граната самоліквідовується, або руйнується внаслідок від’єднання від вибухової речовини мідного конуса гранати.
Зазначалося, принцип дії і конструкція ЗПКЕ, що виробляються НВП «НОКС», захищені патентом. А конструкторській документації присвоєна літера «О».
ЗПКЕ цього розробника збирається з секцій різної ширини, яка визначається конструктивними особливостями об’єкта захищеного патентом. Акцентувалося на використанні технічно підготовленої листової сталі, шириною до 400 мм, та захисних елементах, які збираються у секції з відрізків сталевого прута, один з яких використовується для рухомого з’єднання захисних елементів.
Але загальна конструкція такого екрану, на відміну від традиційних «решіток», була схожа на фантасмагоричне створіння.
Присутні на випробуваннях у березні 2016-го, зокрема військові зі складу комісії, акцентували на підвищеній травматичності екрану «НОКС», його незручності та безлічі питань щодо експлуатації конструкції у умовах фронтових реалій. Й невтомлюючись припускати, чому Міноборони «тягне за вуха», саме цей суперечливий варіант.
Цей уламок конструкції «НОКС» Центру медіарозслідувань продемонстрував колишній десантник Руслан Джалілов – у березні 2016 року, представник Міноборони на випробуваннях протикумулятивних екранів.
Свого часу над екранами працювало чимало хлопців. Лишилися найстійкіші, це ТОВ «НОКС» та ТОВ «КОРТ». Комплект «НОКСа» був мені цікавий. Цей фрагмент я взяв собі на пам’ять, як згадку, що конструкція травматична і при потраплянні кумулятивної гранати може утворювати небезпечні уламки.
Це був березень 2016 року. Згідно методики проводився порядок зняття і монтажу конструкцій. Але якщо у випадку з «КОРТ» подібних проблем не було, з моделлю «НОКС» довелось попотіти. Хлопці. десантники з 95-ї бригади зняти – зняли, а встановити конструкцію через її надзвичайну травматичність – не змогли.
Особовий склад в ході випробувань мав проводити посадку та висадку з машини оснащеної цим ЗПКЕ за часом. В результаті, у більшості були порізані долоні та взуття. На ходу це робити я їм заборонив.
Коли решітку «КОРТ» просто розриває, не утворюючи фрагментів, то при потраплянні снаряду у ЗПКЕ «НОКС» ці ріжучі елементи розлітаються. І найімовірніше, що люди, якщо сидітимуть «на броні», не так постраждають від кумулятивної гранати, як від ріжучих уламків такого екрану. А уявіть, коли такий комплект треба загрузити у машину! Блокпости обшивати такою конструкцією можливо, але тільки не на бронетанкову техніку.
з нашим журналістом погодився зустрітися і відповісти на ряд запитань керівник ТОВ «НВП «НОКС» Анатолій Копанев. Як на нас, розмова могла зробити ідеологію розробника більш зрозумілою. І дійсно, пан Анатолій повідав про особливості запропонованої ним конструкції ЗПКЕ та виклав своє бачення того, що відбувається.
Анатолій Копанев – керівник ТОВ «НВП «НОКС».
Це був початок серпня, коли почалися активні бойові дії і залишалося трохи до Іловайська ». Ми втратили (розумію, що це ніколи не буде опубліковано) близько 70% бронетехніки. Хлопці усвідомлювали, якщо вони воюють в умовах густонаселеного району, і на перше місце виходять ручні протитанкові гранатомети. Так постало питання. що потрібно ставити захист. І я один з тих хто це робив за свої гроші.
Кор. Ваші решітки не поставляються на передову. Хтось «обварював» і продовжує «обварювати» бронетехніку, а «НОКС» що – не поспішає? Чекає моменту?
— Просто, як можна лізти до військової техніки, якщо твій зразок ще не пройшов іспит. Свого часу я зіткнувся з військової казуїстикою. Для того, щоб прийняти на озброєння, спочатку дійсно потрібно пройти випробування, потім отримати літеру О або ліпше О1 і лише тоді ідея стає «сертифікованою». Ну як можна ставити на броню шматок заліза, якщо ти не знаєш, як він працює.
Кор. Коли саме проводилися випробування?
— У грудні 2016 року. Це ті які були визначальні і на яких ми досягли результату 62.5
Кор. Ви брали участь разом з ТОВ «КОРТ»?
— Нехай їм Бог допомагає, цьому «КОРТу». Якщо вони зможуть вам пояснити, як вони це зробили – ми будемо далі говорити про «КОРТ». Ви запитайте у них: «Як ваша решітка працює? Чого ви хочете досягти і за рахунок чого? Ось я – зможу пояснити як працює мій екран.
Кор. Повернемося до 2014 року …
— Тоді я не знав куди бігти, кого діставати
Кор. Потрібно було шукати лобіста, це сьогодні в моді.
— Якби я хотів заробити грошей, я б його шукав. А так, раз я зробив необхідне, що має допомогти державі, то думав, що ті, кому потрібно про це знати – знають. Саме в 2014-му ми зробили креслення, отримали літеру
Кор. А навіщо, у вас же є патент?
— Патент це лише інтелектуальна власність. Тобто, я так придумав, і тепер ніхто без мене не може цього робити.
До речі, під час згаданої вище розмови з Сергієм Вілковим – начальником відділу розвитку НВО «Практика», ми поцікавилися наскільки досвід оформлення патентів прижився в Україні. Його відповідь пролила світло на безліч цікавих моментів.
На папері, – ділився пан Вілков, – ідеї не приймаються, тож ми її демонструємо у вигляді повнорозмірного макету. Якщо виріб сподобався, укладається угода, що зветься Спільним рішенням. У якому держзамовник підтверджує, що йому це цікаво, але не гарантує покупки. Якщо замовник прийняв зразок – запускається процедура військової прийомки, тобто держвипробування. В процесі ми зобов’язані надати усі креслення, весь порядок зборки, в тому числі, технологічні карти та специфікації з якого метала об’єкт зроблено.
А тепер, важливий момент до вашого запитання про патентну практику. З початком військової прийомки усі інтелектуальні права на виріб переходять державі. І, як на представників «Практики», то це повне порушення їхніх інтелектуальних прав. «Ніхто не заважає потім, на Львівському бронетанковому заводі, розгорнути виробництво, наприклад, легкого бронеавтомобіля «Козак». Адже у них все для цього є», – ділився представник НВО «Практика».
Але повернемось до нашої розмови з керівником ТОВ «НОКС» Анатолієм Копанєвим, У якого, згадавши слова львів’янина Ярослава Греня, що для виробництва ЗПКЕ потрібна особлива бойова сталь, ми поцікавились з чого зварює свої захисні екрани «НОКС». Де він бере метал?
Анатолій Копанєв – директор ТОВ «НВП «НОКС»
Документація – це вам «не віслюка купити». Величезне значення мають матеріали про які я нічого не кажу в описах. Тому, що матеріал дуже впливає на якість робіт. Я пробував і найміцніший матеріал – сталь 30 ХГСА. Але виявилось це не те, там інші процеси.
Кор. У вас дуже незвичайна конструкція, машина обшита високо і до половини колеса.
Машина на представленому фото, це перший варіант – 990 кіло.
Кор. Ого, майже тонна!
Так, Але зараз, ми вже пройшли випробування, та врахували зауваження. Тоді, у першому варіанті, ми зверху дійсно закрили екраном дуже багато. Хлопці не змогли стріляти з гармати нижче лінії горизонту, але ж ніхто креслень для того, щоб прорахувати кріплення не давав. Все робилось «на око» . Це до відповіді на ваше питання, що стало палкою у колесі. Це про тих, хто боїться і не вміє приймати рішення. Добре, що є справжні офіцери, у яких «горіли очі».
Кор. Хто це?
— Андрій Анатолійович М’ясников, Вадим Володимирович Каніщев.
Кор. Яким чином виконуються захисні елементи у вигляді загострених напівзірочок?
— Оснащення – коштує дорого. Але в масовому виробництві зрозуміло, що це буде штампування – найдешевший вид.
Кор. Проте, конструкція дешевою не виглядає. Видно, що на ній присутня фарба. Як вона буде «почуватися» в осіннє-зимовий період,
Прекрасно себе буде почувати. Звичайно потрібно буде фарбувати.
Кор. Вам скажуть – простіше поставити градки.
Ставте решітки. Але вони вже такого не скажуть. Мільйон людей нині знає, що є інші способи захисту. Було проведено мільйон випробувань і ніякого результату решітки не показали. Ось був тільки той, випадковий (у грудні 2016-го – Ред.). І то «КОРТ» показав такий результат тільки тому, що поставив російську сталь, яку у мене ж купив…І скажу з приводу відсутніх Актів за результатами випробувань 2016 року. Акт був підписаний. Його направили в Департамент на узгодження А.А. М’ясникову, він передав своїм заступникам. І воно там тихо, спокійно лежало.
А я дістаю з ЦБТУ Ільченка, – «Де Акти? До мене звертаються заводи. Хочуть ставити це все на озброєння. Мені потрібен Акт!». Справа в тому, що за результатом випробувань ми дійшли висновку, що наш варіант немає сенсу ставити на легкоброньовану техніку, потрібно ставити одразу на танки. Тоді там ніяких питань не буде. І тому Харківський завод цього хоче. Є декларація про наміри. Вони хочуть спробувати і провести випробування.
ТОВ «КОРТ»
Російський метал, нелестлива згадка керівника «НОКС» про державні наукові інститути, та інформація про підтасовані данні коефіцієнтів ЗПКЕ на визначальних випробуваннях, як мінімум вимагали детальної інформації про ще одного учасника. Тепер ми збирались зустрітися з представником ТОВ «Компанія оборонних та радіоелектронних технологій «КОРТ». Однак , відповідь на більшість підготовлених нами питань містив наданий представнику Центру медіарозслідувань Акт про результати визначальних відомчих випробувань датований 2016 роком.
По-перше, ставало зрозуміло, що Акт, який помилково шукав пан Копанєв, нікуди не дівався. «Пропали» підписані так звані Спільні рішення. Які згідно алгоритму затвердження документації, були передані до Департаменту озброєння та військової техніки Міністерства оборони України, де на думку керівництва «КОРТу» і «загубилися».
По-друге, виявилось, що Акт містить інформацію, щодо Протоколу №1 від 04.03.2015 року, якій підтвердив проведення на базі частини А 4150 (Старич) успішних балістичних випробувань вже відомим нам Миколаївським «Регіональним фондом «Благочестя», та передачу ним прав на зразки протикумулятивних екранів решітчастої конструкції до ТОВ «КОРТ». Відповідно потреба з’ясовувати звідки взявся цей розробник – відпала сама собою.
Андрій Вишневський – директор виробництва «КОРТ»
«Корт» є фондом благочесті, який у 2014 році на волонтерських началах постачав саме ці протикумулятивні екрани до армії. Як волонтери, ми вклали у це багато коштів та сил, віддали безкоштовно армії те, що могли віддати. Волонтерська робота завжди залежить від такого фактора, як «є гроші», чи «немає грошей», тобто зібрали кошти, чи ні. Є спонтанне забезпечення армії, і завдання Міноборони зробити його гарантованим.
Походження металу для виробництва решіток «КОРТ» нам пояснили так:
Ми офіційно купили метал у представництва Новолипецького металургійного комбінату у Житомирі. Це бельгійська , а не липецька сталь. Бо існує бельгійський завод, що належить, як акціонерне товариство, холдингу до якого входить, в тому числі, і сам Новолипецький завод. Насправді це бельгійська юридична особа.
На думку представників «КОРТА» парадокс ситуації полягає в тому, що військові ніяк не можуть визначитись яка захисна конструкція краща їх чи «НОКСА». Досі не можуть визнати їх еквівалентними. В тому числі і тому, що окрім захисних функцій, – кажуть у «КОРТ», – існують і інші якості, які має демонструвати решітка. Кажуть: коли їхня конструкція, витримає будь-яке випробування, то з приводу екрану «НОКС»« є сумніви.
«НОКС» (замість стальних прутів, – Ред.) використовує звичайну будівельну арматуру. Вона доволі м’яка і не зможе витримувати навантаження 2 кг гранати за умови 350 м/с. Тобто буде демонструвати низьку живучість. Біля такого захисного екрану знаходитись небезпечно.
До того ж, на думку «КОРТА», військові не враховують вагові характеристики конструкцій.
1 кв.м. нашої конструкції важить 21 кг. Тобто загальна вага нашої конструкції складатиме близько 300 кг. А з огляду на конструкцію «НОКС» вона буде важити у 2 рази більше, – кажуть у «КОРТ».
Інститути
У всій цій історії з екранами постійно згадувались два інститути: Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки ЗСУ, переважно, як розробник Методики випробувань та інституція, що свого часу активно включилася в роботу і спрацювала з усіма, хто звертався до неї по досвід. А також, Чернігівський Державний науково-випробувальний центр ЗСУ, який до анексії Криму дислокувався у Феодосії. Він у 2016-му головував в ході визначальних випробувань.
Руслан Джалілов – у березні 2016 року, представник Міноборони на випробуваннях протикумулятивних екранів.
— Свого часу Міноборони ставило завдання так, мовляв, Київський інститут більш досвідчений, а отже, проводить державні випробування, розробляють програми та методики. Натомість ДНВЦ – структура ЗСУ, яка на першому етапі буде проводити визначально-відомчі випробування. Згідно постанови, що прискорює прийняття на постачання того чи іншого зразка.
Але у бесіді з нами обидва розробника не приховували до військових установ своїх питань. Зокрема керівник ТОВ «НОКС» дозволив собі кілька відвертих претензій, щодо непрофесійності та підтасовки коефіцієнту ефективності екранів на користь «КОРТ» (у повній версії аудіозапису розмови нашого журналіста з А.Копанєвим). «КОРТ», своєю чергою, звертав увагу на недосконалість Методики випробувань.
Центр медіарозслідувань направив до інститутів листи з проханням прокоментувати ситуацію. А саме пояснити:
- Якими повноваженнями, і ким саме, ЦНДІ ОВТ та ДНВЦ ЗСУ були представлені в ході випробувань захисних екранів протягом 2014-2017 років. В тому числі, в ході випробувань ЗПКЕ ТОВ «НОКС» та ТОВ «КОРТ», у грудні 2016 року.
- На підставі чого комісією були зроблені висновки щодо коефіцієнту 62,5.
- Чи справді обидва учасники випробувань показали однаковий результат?
- Які документи, відео чи фотоматеріали підтверджують факт отримання обома розробниками однакового коефіцієнту ефективності ЗПКЕ.
- Чи вносились у 2016 році ЦНДІ ОВТ зміни до Методики оцінки результатів випробувань. І якщо так, то чим це було обґрунтовано.
- Чи зверталися до вас ТОВ «НОКС» та ТОВ «КОРТ» з намірами поставити під сумнів результати випробувань грудня 2016 року.
- Куди має бути передана документація (рішення, акти) за результатом випробувань?
Нам відповіли обидві інституції (як ми і очікували) у межах своєї компетенції і військової солідарності.
ДНВЦ ЗСУ (Чернігів), що головував на визначальних випробуваннях, підтвердив, що його фахівці залучались до проведення визначальних випробувань, які пройшли у відповідності до типової програми, затвердженої Департаментом озброєння та військової техніки Міноборони. Але пропозицій ДНВЦ ЗСУ щодо змін умов та обсягів випробувань не надавав. І у подальшому з усіма питаннями щодо цільового розвитку озброєння та модернізації ОВТ, нам радили звертатися до Департаменту військово-технічної політики Міноборони.
Відповідь ЦНДІ ОВТ (Київ) була стислою. Принаймні інститут підтвердив, що інформація сформульована у наших питаннях є публічною. Повідомлялося, що розгляд питань, пов’язаних з інтересами підприємств, можливий за умови надання ними документальних підтверджень.
Єдиновірні, документально підтверджені факти можна було знайти лише у Акті за результатами проведення визначально відомчих випробувань, а також Програмі та методиках. Ми пропонуємо зведену інформацію по тому, що вдалось, а що ні обом розробникам. А також факти, що звертали до себе увагу.
По-перше, збільшувались вимоги, щодо переліку документів, які мали бути надані виробником та обсяг впливу ЗПКЕ на тактико-технічні характеристики зразка бронетанкового озброєння. Що, з точки зору безпеки – лише плюс.
Серед переліку документів, що мали бути представлені виробником значилися:
- технічні умови на дослідні зразки;
- паспорти, з відміткою відділу технічного контролю на дослідні зразки;
- акти (протоколи) попередніх випробувань зразка та/або інших випробувань (за наявності);
- звіт про патентні дослідження.
Перевірялася зручність спішування підрозділу та посадка на оснащений захисним екраном БТР у ході наступу (згадались наведені вище слова Руслана Джалілова про травматичність у випадку з прийняттям на борт оснащений екраном «НОКС») та ряд інших показників.
За умови однаковості габаритних розмірів та допустимої кількості на 1 м. кв не більше 4 влучень, у ЗПКЕ ТОВ «НВП«НОКС» було обрано секції №1 та №2 (було надано 4-ри і 5-та експериментальна). За підрахунками залікових влучень, коефіцієнт ефективності ЗПКЕ дорівнював 62,5 %. Для визначення показника ефективності ЗПКЕ ТОВ «КОРТ» обрано обидві секції, що були надані на випробування. Показник ефективності ЗПКЕ є тим самим – 62,5.
Доповнювали документ фотоматеріали випробувань ЗПКЕ обох розробників. Втім на крупних планах було видно, що вісь на якій тримаються ріжучі «зірочки» екрану «НОКС», зроблені не з особливої сталі, а з будівельного прута. Нетреба бути людиною з технічною освітою, аби розуміти, що метал з якого він виробляється, далекий від вимог, що висуваються до виробів, які за технологією мають бути виконані з бойової сталі. Нам не відомо чи фіксували у 2016-2017 роках члени випробувальних комісій у конструкції ЗПКЕ «НОКС» наявність «будівельних матеріалів», але компетентні висновки, напевне, мають бути зроблені.
Цей малоприємний факт, змусив замислитись і над об’єктивністю Центрального бронетанкового управління, яке в листі запевняло, що в ході численних випробувань розробники «шукали найбільш доцільні матеріали», аби привести рівень протикумулятивного захисту до максимально можливого.
ВACKSTAGE (англ. За лаштунками)
А тепер про те, чого ми не могли передбачити.
Юридична підтримка у розслідуваннях – річ серйозна. А отже, будь-яке дослідження, юрвідділ Центру медіарозслідувань «Булава» починає з відомостей про героїв та юридичних осіб залучених у процес.
Неочікуваною зачіпкою стала згадка про патент, яким ТОВ «НОКС» захистив свій винахід. Років 20 тому, це було неможливо, а зараз чітко сформульовану інформацію можна знайти в Інтернет на відповідному сайті.
Серед прізвищ осіб, співвинахідників патенту «Захисна перепона», куди входить керівник ТОВ «НВП «НОКС» зустрілося і згадуване в ході кількох інтерв’ю прізвище М’ясников. Примітивним натисканням клавіш, та введенням у пошуковий сервіс Google «М’ясников» та «Міноборони», ми вийшли ось на цей документ.
Згідно нього А.А. М’ясников був не просто особою, ймовірно, причетною до вищого військового відомства, а станом на 28.08.17. – тимчасово виконуючим обов’язки директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України.
Отримані відомості змусили всерйоз замислитись над істиною причиною затримки із прийняттям на озброєння захисних екранів. У ситуації, коли чиновник Міноборони одночасно вважався співвинахідником патенту на захисну конструкцію, опис якої був тотожний до ЗПКЕ «НОКС», прийняття протикумулятивного екрану конкурентів, було б фантастикою.
Відповідно до електронної бази «Українського інституту інтелектуальної власності», раніше компанія ТОВ «НВП« НОКС» мало патент на схожий винахід № 97081 «Захисна перепона». Заявка на розміщення була подана в жовтні 2014 року. Сьогодні, як зазначено на сайті, патент «Захисна перепона» не діє. Але тут можна ознайомитися з описом винаходу «НВП «НОКС» та прізвищами співвинахідників.
Юридичний відділ Центру медіарозслідувань звернувся до Міноборони із запитом на отримання публічної інформації. Серед іншого, Департаментом військово-технічної політики розвитку озброєння та військової техніки, нам була надана копія Наказу №13 ОКП про тимчасове виконання обов’язків директора цього Департаменту.Повідомлялося, що з 11.07.17, за згодою, т.в.о. був А.А.М’ясников.
У наведених вище документах, пов’язаних з визначальними випробуваннями 2016 року, йшлося про те, що «НОКС» не надавав звіт про патентні дослідження. Можливо тому, що разом з відомостями стало би явним прізвище чиновника. Щоправда підписав надісланий нам Департаментом документ, зовсім інший т.в.о.. – В.Г.Шостак. І ми грішним ділом припустили, що така рокіровка була зроблена спеціально.
Зацікавились ми і тими, хто міг представляти інтереси ТОВ «КОРТ». Найвірогіднішою була персона Вадима Кадачигова – президента Асоціації виробників озброєння і військової техніки України. Об’єднання виникло у 2017-му за підтримки Ради волонтерів при Міністерстві оборони України та приватних ініціатив. Але розробник захисних екранів ТОВ «Компанія оборонних та радіоелектронних технологій «КОРТ» є підприємством, що входить до цієї Асоціації. За логікою, кому ж лобіювати інтереси ТОВ «КОРТ», як не її президенту?
Юридичний відділ Центру медіарозслідувань «Булава» проаналізував відомості інформаційної бази даних «Укрпатент», де М’ясников Андрій Анатолійович є співвинахідником трьох корисних моделей. Проаналізувавши щорічні за 2015 та 2016 рік е-декларації, які були подані А.А.М’ясниковим, було виявлено, що в розділі 10 (нематеріальні активи) не вказано жодних відомостей про наявні патенти суб’єкта декларування.
Якщо наші припущення вірні, то як держчиновник, він мав би звільнитися та йти у комерцію. Бо апріорі не повинен лобіювати нічиїх інтересів.
Ми помітили і ще один нюанс. У згаданому раніше листі Центрального бронетанкового управляння повідомлялось, що нібито ТОВ «НВП «НОКС» та ТОВ «КОРТ» працюють над оптимізацією (ймовірно зниженням) маси ЗПКЕ.
Але за словами представника ТОВ «КОРТ», ця компанія виконала вимоги і не отримувала таких рекомендацій за результатами крайніх випробувань. Тож, можна припустити, що над зменшенням ваги екрану, працює саме ТОВ «НОКС», і вищі військові відомства про це знають.
Володимир Синипостіл був серед тих, хто у грудні 2016 від імені «КОРТУ» підписував Акти.
Визначальні випробування, – каже він, – це кінцевий етап. Не знаю про «НОКС», з ними ми мало «контактували», але у нас після усунення недоліків все було готово ще влітку 2016-го. Проте, аби домогтися щоб визначальні випробування призначили, нам знадобилося 3 місяці. Лише після звернення особисто до заступника міністра оборони Павловського, було прийняте рішення про їхнє проведення.
Ред. Хто виступив замовником випробувань 2016 року?
У даному випадку Міністерство оборони України. Членами комісії були представники Чернігівського інституту, Центрального автомобільного управління, центрального бронетанкового управління, представник ЦНДІ: Сергій Петрович Бісик, ми і «НОКС».
Ред. Але дякувати Богу вже жовтень 2017-го. Хто мав поставити у цьому питанні крапку?
У грудні 2016-го ми з «НОКС» провели балістичні випробування і на результаті цих випробувань у Чернігові (ДНВЦ ЗСУ в/ч 4444, – Ред.) був зроблений Акт і за його результатами було складене Спільне рішення. А Виконавче рішення, що мав затвердити Башинський (на той момент директор Департаменту розвитку озброєння, – Ред) – так там все і вмерло.
Ред. Ми бачили Програму та методики випробувань за 2016 рік і знайшли суттєві відмінності порівняно з попередньою.
Виявилося, що існує Програма проведення визначальних випробувань про яку ми навіть не знали.
Ред. Вас же мали попередити?
Я теж задав це питання представнику Чернігівського інституту. За дорученням заступника Міністра оборони, визначальні випробування тоді організовував і проводив саме він. Ситуація на полігоні була напружена, якщо згадати, що у «НОКСА» було 5 екранів , а у нас три. Скільки екранів дозволили відстріляти «НОКСУ», а скільки нам. Що на 1 кв. метр допускалося не більше 4 пострілів, і які з екранів обрали для зарахування результатів.
Але суть цієї епопеї – у доповіді Центрального науково-дослідного інституту ОВТ (Київ) за результатами опрацювання Акту випробувань ЗПКЕ, яку інститут надіслав директору Департаменту розвитку озброєння та військової техніки Башинському. Якщо стисло, то все дуже просто. Є два варіанти решіток, які на випробуваннях навіть за світовими мірками показали гарні результати. Висновок інституту такий: прийняти на озброєння можна, але варто відстріляти під кутами меншими за 90 градусів, бо на війні не буває ідеальних умов.
У цій ситуації, я як інженер кажу, решітка «НОКСА» – нашій не конкурент. Конструкційно вона зроблена так, що під кутами обстрілу у 30 чи 60 градусів вона спрацьовувати не буде. Але підозрюємо, що під тиском чиновників Департаменту озброєння Міноборони, було прийнято компромісний варіант: прийняти на озброєння і «КОРТ», і «НОКС», а там, мовляв, подивимось. Який варіант буде дешевший і таке інше. Є інформація, що негласно вирішено наші ставити на легкоброньовану техніку, а «НОКСа» на танки. Нехай так. Тож лишилося суто бюрократичне питання – затвердити. Але і воно кимось гальмується.
Після я пересікався з Павловським і розмовляв із ним. Казав: «Пане Павловський, пане генерале, скажіть, довго цей «цирк» ще буде тривати?».
Маніпулювання безпекою заважає Україні діяти на випередження й активніше працювати над модернізацією? На думку одного з інсайдерів, врахувавши конструктив тієї чи іншої моделі, ми давно могли оснастити ББМ кріпленнями, щоб у випадку необхідності «вдягти» на них заздалегідь заготовлені протикумулятивні секції. Адже набагато дешевше оснастити «борт» ЗПКЕ, аніж втратити бронетехніку та виплачувати компенсації сім’ям «двохсотих».
Сергій Вілков – начальник відділу розвитку «Науково-виробничого об’єднання «Практика»- виробника спецавтомобілів та захисних конструкцій.
Насправді, усвідомлення цього принципу могло багато чого змінити. Тому що немає більш впливового важеля ніж фінанси. Одна справа міркувати теоретично, інша, розуміти, що коли ти не захистиш людей – втратиш гроші. Нажаль моральна відповідальність ніде не декларується, а людське життя не вимірюється грошима. А тут, як би цинічно не звучало, це спрацювало би. Дилема захистити особовий склад чи виплачувати сім’ям постраждалих шалену суму – стала би механізмом прямої залежності.
З огляду на те, що Міноборони так і не уповноважив компетентного представника своєї інституції для спілкування з «Центром медіарозслідувань «Булава» – ми не змогли дізнатися думку чиновників, по ряду позицій. В тому числі, про ймовірну причетність співробітника відомства до описаного вище конфлікту інтересів.
У зв’язку з цим нам цікаво дізнатися:
- В якому обсязі, на третьому році війни, виконано поставлене перед Міноборони дорученням Президента України завдання, щодо оснащення бронетехніки захисними екранами?
- Чому ЗПКЕ з максимально можливою ефективністю, що були розроблені лідерами порівняльних випробувань 2014-2016 років, досі не запущені у серійне виробництво та не прийняті на озброєнні ЗСУ?
- Чи проводились випробування з відстрілювання зразків екранів ТОВ «КОРТ» та ТОВ «НОКС» під кутами 30 та 60 градусів, згідно рекомендацій комісії, зафіксованих в Акті результатів визначальних відомчих випробувань 2016 року? Якщо ні, то чому?
- Чи міг, на той час, заступник директора Департаменту озброєння та військової техніки Міноборони А.А. М’ясников,(по відношенню до якого юридичний відділ Центру медіарозслідувань «Булава» вбачає ймовірний конфлікт інтересів), впливати на процес підписання Спільного рішення? Адже процедура затвердження підписаного сторонами документу, триває вже більше півтора року.
- І чи «сертифіковані» за Програмою та методиками випробувань ЗПКЕ решітки «Укроборонпрому», що роками поставляються за кордон, як додаткове захисне обладнання до української броньованої техніки?
P.S.
На момент завершення нашого розслідування, у Міноборони розгорівся новий скандал.. Провідні українські ЗМІ заговорили про системну корупцію в верхах відомства. Причиною стало затримання заступника міністра оборони України Ігоря Павловського, за підозрою у причетності до багатомільйонних оборудок під час закупівель пального для армії.
На ім’я якого, у квітні 2017-го, Вадим Кодачигов – президент Асоціації виробників озброєння і військової техніки (до якої, як нам стало відомо, входить ТОВ «КОРТ») написав листа з проханням сприяти прискоренню процедури затвердження встановленим порядком Спільного рішення. Зі слів співробітників ТОВ «КОРТ», заява переконувала у неможливості подальшого штучного затягування прийняття на озброєння нових зразків ЗПКЕ, з огляду на складний для України час.
Зацікавленість ТОВ «НОКС» ат ТОВ «КОРТ» у прийнятті на озброєння саме їхнього варіанту ЗПКЕ – зрозуміла. Але за час, що минув можна було не лише визначитись чий екран кращий, а розсудливо (раз на те пішло) поділити «сфери впливу» – яким зразком розумніше обладнати легкоброньовану техніку, а яким танки.
Проте, складається враження, що керівництво Міноборони, подібно до героя радянського мультфільму, двієчника Віктора Перестукіна, ніяк не вирішить де поставити кому в реченні «Захистити не можна проігнорувати». І якщо слову «проігнорувати» в історії з екранами, судилося зіграти вирішальну роль, то від цього втратить не армія. Чиновницька нерішучість може «вилізти боком» цілій країні.
Використані джерела:
Центр медіарозслідувань «Булава»
