Пропонуємо до уваги історію створення 2-го піхотного батальйону полку «Азов» (ОЗСП «Азов» в/ч 3057) за інформацією наданою прес-центром «Азову».
Улітку 2016 року було створено 2-й піхотний батальйон. 2-га «Залізна» сотня, що на той час вже мала дворічну бойову історію, стала ударною основою нового батальйону та кадровим донором штабу батальйону. Приставку «Залізна» ця сотня отримала під час Широкинської наступальної операції. Друг Кірт, командир 2-го батальйону, котрий тоді був командиром сотні, розповідає, що його бійці у той час робили неможливе.
«Не маючи достатньої кількості озброєння та вогневої потужності, сотня змогла стримати три дуже сильні ворожі атаки, а потім навіть брала участь у контратаці та відбитті селища Широкине Під час важких боїв ми втратили 10 побратимів із нашої сотні».
Крім «Залізної» сотні, в батальйон увійшла на той час 4-та, а зараз 3-тя «Спартанська» сотня, котра спочатку була навчальною, а пізніше стала повноцінною піхотною сотнею. У 3-й сотні дуже вмотивовані молоді хлопці, частина з яких мала бойовий досвід.
Цей кістяк згуртував навколо себе бійців, яких готували вже за новими стандартами. «Спартанці» – це нова генерація. Її представники проходили курс молодого бійця нового зразка. Назва «Спартанська» походить від фінального іспиту – Спартан , адже всі хлопці його успішно склали та отримали заповітний значок зі спартанським шоломом.
«Але не тільки це зумовило таку назву, – зазначає друг Кірт. – Бійці виховувались у непростих умовах, але вони постійно вдосконалювались, загартовували характер. Командир 3-ї сотні друг Гатті тримає їх у бойовому тонусі. Тому «Спартанська» сотня – це новий АЗОВмолодий і перспективний підрозділ. Бійці роти володіють потужним потенціалом та підтримують сталеву дисципліну. Я вважаю, коли прийде час, вони покриють славою свою сотню та покажуть якісний результат».
Бойову основу техніки склала 1-ша сотня, котра раніше була 1-ю танковою ротою. На її озброєнні перебуває бронетехніка, зокрема МТЛБ – малий легкоброньований тягач, на який встановлено зенітну установку ЗУ-23. Звісно, зараз існує техніка нового зразка, та бійці намагаються з цих тягачів створити бойові машини піхоти, щоб мати вогневу перевагу.
Проте не тільки техніка має значення – у сотні є досвідчені екіпажі зі значним бойовим досвідом. У 1-ї сотні свій бойовий шлях, але під час входження у склад батальйону вона була повністю переформатована. Як частина танкового батальйону підрозділ себе не реалізував повною мірою, тому відбулась загальна кадрова зміна. Друг Карл, командир 1-ї сотні, за короткий час перетворив його на самостійну бойову одиницю, готову до виконання завдань. Також Карл постійно шукає шляхи вдосконалення ротної техніки, щоб максимально її модернізувати та створити якісну зброю, котра надасть вогневої переваги над противником.
Крім того, відбулось розділення мінометного дивізіону на дві батареї. Одна з них увійшла до 2-го батальйону, її очільником став друг Дєсант. Мінометна батарея – це вогнева сила батальйону та його вогневе прикриття. Серед мінометників є як досвідчені, так і ті, хто недавно прийшов у полк
Командир 2-го батальйону друг Кірт зауважує, що з багатьма бійцями мінометної батареї вони спільно брали участь у Широкинській наступальній операції та інших бойових діях полку АЗОВ: «У нас було повне взаєморозуміння, тому швидко знайшли спільну мову та виробили стратегію, як нам працювати разом. Хлопці тоді ще мислили як артилеристи, тому їм потрібно було переформатуватись на роботу в складі піхотного підрозділу».
«Від самого початку пріоритетним завданням було створити штаб – команду, що зможе працювати з різними підрозділами. Адже вони не мали спільного досвіду. А частина бійців була взагалі без бойового досвіду або він був незначним. Основою штабу, – продовжує Кірт, – стала частина хлопців із 2-ї сотні, а також бійці з розвідувальних підрозділів та 1-го батальйону. Так ми організували нашу команду. У нас було розуміння принципів, на яких треба створювати штаб батальйону легкої піхоти. За основу взяли стандарти американської армії. Чому саме така модель? Вона дає можливість активно розвиватися у кожному напрямку».
Штаб розподіляється на кілька секцій: S1 – кадрова секція; S2 – секція розвідки; S3 – секція оперативного планування; S4 – логістична секція; S5 – зв’язок із громадськістю; S6 – зв’язок.
«Оскільки доводилося паралельно виконувати і бойові, і службові, і побутові завдання, було дуже складно все узгоджувати та налагоджувати.
Але я приємно вражений, що за досить короткий час ми змогли створити нову команду, яка почала ефективно діяти, – розповідає Кірт. – Коли у нас влітку були батальйонні тактичні навчання, нам зразу довелося виконувати оперативні завдання. Ми почали відпрацьовувати реальну ситуацію, максимально наближену до бойових умов. І коли штаб почав працювати над оперативними наказами на рівні батальйону, я побачив, що виходить досить ефективно як для колективу, який лише недавно почав працювати. Більшість хлопців не закінчувала офіцерські курси, дехто був на командних посадах чи очолював певну службу на рівні роти. Але досвіду управління більш великого масштабу не було ні в кого».
Друг Кірт, як командир батальйону, та друг Акула, як начальник штабу, передавали свої знання в експрес-режимі, і хлопці досить швидко їх опанували. Перші навчання показали якісні результати роботи. Помилки, яких припускались, відразу виправлялися. Тому Кірт висловив упевненість, що бійці готові до виконання бойових завдань як самостійний батальйон, без допомоги чи управління згори. «Ми вже можемо діяти як окрема ланка у полковій системі. Звісно, роботи ще багато. Зараз працюємо над злагодженням підрозділів. Тепер увесь батальйон буде розташований в одному гарнізоні».
Про відмінності західної та радянської систем управління Кірт говорить так:
«Перевага західних систем полягає у тому, що кожен бойовий елемент (як управління, так і бойових підрозділів) працює автономно. Не потрібно контролювати кожен крок. Ми створюємо рамки, що випливають із певного полкового наказу. І саме в цих зонах відповідальності наші підрозділи працюють. А ми намагаємося виявити ті труднощі, з якими вони зіштовхнуться, та виробити низку порад та настанов, щоб виправити різні недоліки та максимально ефективно виконати завдання».
На питання про плани та перспективи друг Кірт відповідає, що будуть створюватись навчальні методички для командирів, адже потрібно їм допомагати та контролювати життєдіяльність підрозділів.
«Ми намагаємось створити не ту радянську систему, яка тільки вимагає щось від підлеглих, а ту, яка вчить їх та допомагає їм. Тому що успіх на війні – це успіх усієї команди. Наше завдання – створити команду, яка зможе працювати автономно. Робота повинна бути продуманою: боєць має не просто чекати вказівок та сліпо їх виконувати».
«Зараз ми опановуємо стандарти НАТО не тільки на рівні штабу. Починаємо втілювати ці стандарти на рівні індивідуальної підготовки. Військова школа імені полковника Євгена Коновальця створила потужний хребет, що буде гартувати основу нової армії: командирів відділень, заступників командирів взводів тощо. Із їхньою допомогою ми будемо здійснювати перепідготовку особового складу. Адже багато хлопців мають практичний досвід, але повноти знань їм ще не вистачає. Навіть тим, хто мав військову підготовку старого зразка, буде дуже цікаво та корисно засвоювати нові знання. Нова система структурує інформацію та пояснює кожну деталь.
На перший погляд бійцю, рядовому чи новобранцю здається, що в армії все складається з нісенітниць. Радянська система будується на тому, щоб солдат не замислювався над командами – замість нього думає командир. У системі НАТО справді дуже жорсткі вимоги, але кожна з них має пояснення, щоб людина усвідомлювала, навіщо вона це робить».
«Ми намагаємося зробити неможливе – в стані війни проводити реформи, змінювати чинну систему. До цього не було готових методичних матеріалів, статутів нового зразка, лише те, що залишилося у спадок від радянської армії. Під час бойових дій треба відходити від застарілих шаблонів, які нас тягнуть у прірву. Не можна повертатись до нісенітниць та бюрократії, на яких базувалася українська армія протягом останніх 20-ти років. Ми часто стикаємося зі стіною нерозуміння вищого командування ЗСУ та Нацгварії. І нас не задіюють на бойових повною мірою так, як мало би бути згідно з нашим призначенням, натомість дають другорядні завдання. Хоча в лавах ЗСУ та Нацгвардії є підрозділи, які готові до виконання бойових наказів, але їх недостатньо.
У наш непростий час, у час війни та постійної напруги треба переосмислювати радянські пережитки та на ділі з’ясовувати, чого гідний кожен підрозділ. В армії багато чого тільки на папері, а 90% того, про що доповідають «нагору», просто не виконується. Ми ж намагаємося реалізовувати те, що є насправді, і те саме фіксуємо на папері. Звісно, є і недоліки, але головне – це працювати над ними щодня та ліквідовувати їх. Хапаємося за кожну можливість вивчити щось нове та навчити наших бійців. І я впевнений, що у нас є великий потенціал.
Якщо навіть порівнювати з початком АЗОВу з часу створення батальйону проведена титанічна праця. Це той фундамент, на засадах якого будується передовий підрозділ дійсно високого рівня, високого професіоналізму. До того ж, АЗОВ складається виключно із добровольців, котрі прийшли за покликом серця відвойовувати свою землю від окупанта. Контрактна армія в Україні ще не реалізована.
Я думаю, проблема в тому, що в ментальності українського народу вже 300 років практично не було українця-воїна. Звісно, не варто забувати про українські повстання та визвольні змаганняпро спроби створити якісну армію. Але ці явища мали непостійний характер, виникали, як спалахи народного духу. Був українець-хлібороб, «молодший брат» царської імперії, потім «молодший брат» соціалістичної імперії. А військовий дух із дитинства знищувався. Тобто військового духу та мотивації до армії не було, як і усвідомлення того, що армія повинна бути сильною та гідно боротися, захищати свою країну. Лише зараз цей дух гартується у вогні битв.
Оскільки ми вже взялись за цю справу, наша історична місія – показати всім, заявити всьому світу, що ми – елітний підрозділ, і відродити славу українського війська. І ми будемо йти вперед, незважаючи на всі ті перепони, що перед нами стоять. За добре ім’я нашого підрозділу та шеврон із «Ідеєю Нації» поклали свої життя чимало наших побратимів. Так, на жаль, дуже часто причина була в тому, що їм не вистачало військового досвіду чи його просто не було. Але завдяки їм ми вистояли тоді, під час перших ударів. І зараз у нас є час проаналізувати всі помилки минулого та сміливо крокувати у майбутнє».