1992 року за кількісними показниками військова авіація України поступалася тільки авіації США, Росії та Китаю, а за якісними – тільки США.
У січні-лютому 1992 року особовий склад авіаційних частин, які перебували на території України, було приведено до присяги на вірність народові України. 25 років тому, 17 березня 1992 року, було розпочато створення Військово-Повітряних Сил.
Окремим наказом Міністра оборони України № 28 від 5 березня 1992 року всі частини, з’єднання та об’єднання ВПС СРСР, які дислокувалися в Україні, було введено в склад Збройних Сил України. На їхній основі було сформовано ВПС України.
Датою створення Військово-Повітряних Сил України вважають 17 березня 1992 року. Цього дня, згідно з директивою начальника Головного штабу Збройних Сил України, на базі штабу 24-ї Повітряної армії у м. Вінниці було розпочато формування Командування ВПС. Першим командувачем ВПС України було призначено генерал-лейтенанта Валерія Васильєва (23.04.1992–18.02.1994), який 5 травня 1992 року доповів Міністрові оборони України Костянтину Морозову про виконання завдання з формування Командування ВПС.
У подальшому ВПС України очолювали генерал-полковник Володимир Антонець (18.02.1994–19.05.1999), генерал-полковник Віктор Стрельников (19.05.1999–29.07.2002), генерал-лейтенант Ярослав Скалько (29.07.2002–13.12.2004).
Саме цим генералам-льотчикам разом із колективом Командування й штабу ВПС України належало привести авіаційне угруповання, що дісталося Україні від СРСР, до стану, який би забезпечував надійний захист повітряних рубежів і відповідав фінансовим можливостям молодої незалежної держави.
На початок 1992 року ВПС України мали 10 авіаційних дивізій, 22 окремих авіаполки, 9 окремих ескадрилій. Усього — близько 700 військових частин, 2800 літальних апаратів (серед них майже 1700 бойових, із 42 новітніми стратегічними бомбардувальниками включно)і близько 150 тис. чоловік особового складу. Ще одна дивізія ракетоносців (Ту-22М3 й Ту-16К), п’ять окремих полків і п’ять ескадрилій були в морській авіації.
За кількісним показником військова авіація України 1992 року поступалася тільки авіації США, Росії та Китаю, а за якісним (ураховуючи наявність 19 Ту-160, 23 Ту-95МС, 43 Ту-22М3, 22 Ту-22М2 й 33 Ту-22КД з ядерними крилатими ракетами Х-55 і Х-22) — тільки США. Для країни з 52-мільйонним населенням і територією 603,6 тис. кв. км, яка проголосила без’ядерний статус і не мала глобальних амбіцій, така повітряна міць була явно надмірною.
Розпочався процес реорганізації та скорочення військової авіації до меж оборонної достатності. До кінця 1993 року авіація зменшилася на сотню військових частин і 50 тис. чоловік особового складу. Повітряних армій було залишено тільки дві (5-ту й 14-ту), переформовано низку об’єднань і з’єднань, утворено авіаційні групи дальньої (АГр ДА) та військо-транспортної авіації (АГр ВТА). У Криму створили Державний авіаційний науково-випробувальний центр — ДАНВЦ, що включав у себе знаменитий комплекс «НИТКА». До складу ВПС передали також армійську авіацію Сухопутних військ.
У травні-вересні 1992 року, на запрошення української діаспори, у турне по Канаді й США вирушила група льотчиків на винищувачах МіГ-29. Їхній показовий пілотаж на авіашоу в 30 різних містах став для громадян США й Канади своєрідним відкриттям молодої Української держави.
Перший досвід організації та здійснення миротворчих операцій ВПС України (крім вертольотів ВПС, у місії брали участь вертолітники ВМС України) здобули в жовтні 1993 року, надаючи допомогу народові Грузії в евакуації та порятунку мирного населення під час першого грузинсько-абхазького конфлікту.
У 1993-1996 роках було знято з озброєння всі застарілі типи літаків. Парк фронтової авіації становили бомбардувальники Су-24М, винищувачі Су-27 і МіГ-29, штурмовики Су-25, розвідники Су-24МР. У дальній авіації зберегли тільки ракетоносці Ту-22М3.
В оборонну доктрину держави «не вписалися» стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС. Без ядерних боєголовок до крилатих ракет Х-55СМ, які в 1992–1995 роках було передано Росії, вони стали просто надзвичайно дорогими «військовими іграшками». Тому управління АГр ДА було ліквідовано, підрозділи передано до складу 13-ї важкої бомбардувальної авіаційної дивізії (вбад), а літаки поставлено на консервацію.
АГр ВТА переформували в 7-му військово-транспортну авіадивізію (втад). Зі складу військ ППО та ВМС Військово-Повітряні Сили взяли частини винищувальної (МіГ-29, Су-27) і штурмової (Су-25) авіації. Одночасно підрозділи армійської авіації було передано назад до складу Сухопутних військ.
До середини 1990-х було завершено формування ВПС і розпочато процес їхньої реорганізації: повітряні армії було переформовано в авіаційні корпуси. Їм, як і раніше, підпорядковувалися авіаційні дивізії, до складу яких уходили авіаполки, бази та підрозділи зв’язку й забезпечення.
Льотний склад для ВПС стали готувати в Харківському інституті льотчиків, створеному на базі трьох авіаційних училищ, а інженерно-технічний — у Київському інституті ВПС. 1994-го Центр бойової підготовки морської авіації в Миколаєві було передано ВПС і перетворено на 33-й Центр бойової підготовки ВПС України.
Загальна кількість ВПС за п’ять років скоротилася до 60 тис. осіб.
На початку серпня 1996 року на авіаційному полігоні «Києво-Олександрівка» було проведено перші в історії ВПС України великі льотно-тактичні навчання з участю всіх родів авіації (96 бойових літаків). На них відпрацьовували удари звичайною та високоточною зброєю, повітряні бої й пошуково-рятувальні операції.
З 1996 року українські пілоти вже регулярно брали участь у великих авіаційних святах у Європі. Полковник Микола Коваль виборов перехідний титул «Суперкінг повітря» за пілотаж на винищувачі Су-27 на Королівському міжнародному авіашоу Air Tattoo’96 у Великобританії. На Air Tattoo’98 нагороду за пілотаж отримав екіпаж військово-транспортного Ан-72 льотчика-випробувача полковника Олексія Ванєєва. Неодноразовими призерами різних шоу були також пілоти Су-27 Іван Черненко й Федір Тищук.
24 серпня 1997 року над аеродромом київського аероклубу «Чайка» відбувся перший повітряний парад, присвячений Дню незалежності. Уперше перед глядачами виступила пілотажна група ВПС «Українські соколи» в складі шести винищувачів МіГ-29, які пілотували льотчики-випробувачі. Група підкорила серця мільйонів глядачів під час виступів у Великобританії, Чехії, Словаччині, Румунії, Туреччині, і її було удостоєно багатьох нагород.
Читати також: Винищувачі МіГ-29 «Українських соколів»
У червні 1998 року в рамках програми «Авіабази-побратими» український військовий льотчик підполковник Іван Черненко на винищувачі Су-27 здійснив трансатлантичний переліт у США — з Миргорода на базу Сеймур-Джонсон 4-го винищувального авіакрила ВПС США.
Улітку 1999 року п’ятірка МіГ-29 85-го вап на чолі з генералом Віктором Стрельниковим здійснила посадку на ділянку автостради. 2000 року два екіпажі 831-го вап із Миргорода на літаках Су-27 виконали бойові пуски ракет класу «повітря — повітря» по повітряних мішенях на полігоні Ашулук в Астраханській області. А Іл-76 25-й втап десантував українських спортсменів на Північний полюс під час першої національної експедиції «Україна — Північний полюс-2000». Українські «Бекфайри» Ту-22М3 2000 року виконали бойові пуски крилатих ракет Х-22: два екіпажі 185-го вбап із Полтави подолали понад 4000 км й уразили навчальні цілі в Баренцовому морі.
24 серпня 2001 року над Києвом у парадному строю ВПС України на честь десятиріччя незалежності Української держави пройшли всі типи бойових літаків і вертольотів, авіація ВМС і літаки ОКБ ім. О. Антонова.
З 1993 року тривали переговори щодо передання Росії стратегічних ракетоносців. Зважаючи на відсутність результату, уряд України 1997-го звернувся до США з проханням фінансувати ліквідацію літаків у рамках «Програми спільного зменшення загрози». Утилізація потребувала величезних грошей: на кожен Ту-160 — близько 200 тис. дол., на Ту-95МС — 167 тис. дол. Лише після того, як перші вісім літаків пустили під ніж, 8 жовтня 1999 року в Ялті було підписано міждержавну угоду з РФ про передання ракетоносців у рахунок погашення газових боргів України. Вісім Ту-160, три Ту-95МС і 575 крилатих ракет Х-55СМ було за 285 млн дол. передано Росії.
На жаль, більшу частину могутніх «стратегів» (11 Ту-160 і 23 Ту-95МС, а також 483 крилаті ракети Х-55 до них) довелося утилізувати через брак коштів на їх утримання. Процес було завершено в травні 2001-го. Один Ту-160 та один Ту-95МС було передано в музей Дальньої авіації в Полтаві.
Читати також: Як знищувались стратегічні ядерні сили України
Недостатнє фінансування Збройних Сил змусило в 1999–2003 роках здійснити чергове їх скорочення. Дивізійні ланки ліквідували, і з 2001 року система управління Військово-Повітряними Силами мала тільки три рівні: Командування ВПС — авіаційний корпус — авіаційні бази (авіаційні полки). Було сформовано 35-ту АГ (ОП) — авіагрупу (оперативного призначення), зі штабом у Полтаві та Навчальне авіаційне командування (НАК), зі штабом у Харкові. Створили єдиний військовий навчальний заклад — Харківський інститут ВПС. А Київський інститут ВПС ліквідували, і на його базі створили авіаційний факультет Національної академії оборони.
Протягом 2002 року з бойового складу вивели 170 літаків, а 2003-го на бази зберігання відправили ще 120. Було розформовано чимало авіаполків та окремих ескадрилій.
Однак чергове скорочення не привело до поліпшення фінансування бойової підготовки військ, і військове керівництво країни спробувало знайти вихід у створенні Об’єднаних сил швидкого реагування (ОСШР). До їхнього складу ввійшли найбоєздатніші частини, яких мали забезпечувати в бойовій підготовці на рівні, близькому до стандартів НАТО. Решту підрозділів забезпечували пальним і запасними частинами за залишковим принципом
2003 року до складу ВПС України входило 10 авіаполків: чотири винищувальні (на Су-27 і на МіГ-29), два бомбардувальні (на Су-24М), два штурмові (Су-25), транспортний (Іл-76МД) і розвідувальний (Су-24МР), усього 392 бойові літаки, а також окремий полк ДПЛА, оснащений безпілотними розвідниками ВР-2 «Стриж».
Рішення про поступове виведення з бойового складу Ту-22М3 було ухвалено в жовтні 2000 року. До квітня 2006-го було ліквідовано всі 60 «Бекфаерів» та утилізовано 423 ракети Х-22 до них. Роботи відбувалися в рамках «Програми спільного скорочення загрози» з допомогою американської фірми «Рейтеон» і за фінансування США.
У грудні 2004 року Збройні Сили України перейшли на тривидову структуру, що включає в себе Сухопутні війська, ВМС і Повітряні Сили. Тож подальша історія військової авіації України триває в складі новоствореного виду. Але це вже зовсім інша історія...
Автор: Володимир Алєксєєв,
військовий льотчик 1-го класу, генерал-майор запасу.
Використані джерела:
Народна армія № 11 [5491] 16 березня, 2017, ISSN 1029-9114
