Як відомо, однією з найбільш резонансних подій останнього часу на окупованих російськими гібридними збройними формуваннями українських територіях Донецької та Луганської областей стала так звана націоналізація підприємств, хоча й розташованих на окупованій території, але зареєстрованих на теренах України.
Починаючи з 1 березня цілий ряд цих крупних промислових об’єктів Донбасу опинився під контролем збройних формувань гібридно-окупаційного війська. Більше того, було захоплено не тільки хімічні та металургійні комбінати, машинобудівні заводи та шахти, а й такі заклади, як стадіон «Донбас Арена», відділення «Укртелекому», готель «Донбас-Палас» та інші.
Уже ввечері 1 березня під час брифінгу ватажок окупаційної адміністрації так званої ДНР, «підкорювач» Берліна й Лондона О. Захарченко заявив, що бойовики «націоналізували» майже 40 українських підприємств на контрольованій ними території.
За різними оцінками експертів, загальні втрати України від цих дій бойовиків можуть сягнути майже 30 мільярдів гривень на рік (за оцінкою ДФС — податки фінансово-виробничих фірм та компаній, які діяли на підконтрольній та непідконтрольній територіях Донбасу) та близько 2 мільярдів доларів валютних прибутків від торгівлі металопрокатом й іншою продукцією, виробленими або на окупованій частині Донбасу, або із сировини звідти, на неокупованій території (оцінка Президента України Петра Порошенка). У зв’язку з цими подіями постає питання: що саме відбувається і яких наслідків може очікувати Україна?
Якщо детально розібратися в тому, що зараз відбувається, відкинути увесь той інформаційний шлак, який останнім часом вивалюють на голови читачів та глядачів численні ЗМІ, перестати вірити різноманітним пліткам з інтернету та соцмереж стосовно «націоналізації», то все стає на свої місця.
По-перше, насправді ніякої націоналізації на окупованих територіях не відбулося. Сталося «введення зовнішніх державних адміністрацій» так званих ДНР та ЛНР, а це зовсім різні речі, адже перше жодним чином не передбачає зміну власника на цих підприємствах. Навіть у тій «фільчиній грамоті», яка називається «Постанова ради міністрів «ДНР» № 35–8» від 26.09.2014 року «Про порядок вводу тимчасових державних адміністрацій на підприємствах та установах» і якою, за словами Захарченка, нібито, користувалися окупанти, віджимаючи українські підприємства, відсутній сам термін «націоналізація». Воно й зрозуміло: за такі дії можна отримати не тільки міжнародні обмежені санкції, а й повномасштабні конфіскації та міжнародну ізоляцію (і мова зараз не про карткові «республіки», а про тих, хто за ними стоїть). Адже у міжнародному праві приватна власність охороняється законом так само, як у будь-якій розвинутій демократичній країні. І всі маніпуляції в цій сфері навряд чи зустрінуть розуміння з боку міжнародних правових інституцій.
По-друге, однією з найважливіших причин введення на українських підприємствах цих так званих тимчасових державних адміністрацій окупантів є зовсім не зміна власника, а питання перерозподілу грошових відрахувань. Про це говорять самі окупанти та їхні колаборанти з числа місцевих «революціонерів», «вождів» або просто відвертих бандитів. Так, колишній «міністр національної безпеки «ДНР», командир батальйону «Восток» Олександр Ходаковський саме на цьому наголосив під час свого нещодавнього інтерв’ю одному з окупантських телеканалів. Тобто ті самі 30 мільярдів гривень, які раніше йшли до українського бюджету, відтепер, на думку колаборантів та їхніх керманичів із Кремля, потечуть у кишені бандитів та їхніх господарів у Москві. Принаймні вони на це дуже сподіваються…
У такому разі в нинішнього кремлівського режиму та його посіпак на Донбасі з’явиться досить потужний важіль впливу на українських власників цих підприємств, тому що тепер їхні прибутки та статки, а також власність напряму залежатимуть від окупантів. Вони можуть погодитися на подальше функціонування віджатих підприємств і відповідно на отримання їхніми власниками певних прибутків, а можуть і не погодитися. Все залежатиме від ступеня «правильності» поведінки власників, звичайно, з точки зору агресора та окупанта.
Нагадаємо, що «націоналізовані» бандитами українські підприємства на Донбасі складають разом із іншими об’єктами на вільній території єдиний виробничий ланцюг, у якому діяльність окремих ланок в автономному режимі просто неможлива. Металургійні підприємства на окупованій території не можуть працювати без коксу, в виробництві якого беруть участь підприємства на вільній території, так само як українським ТЕС критично потрібен луганський антрацит і т. ін. У такому разі стає зрозуміло, що безглуздо зупиняти одні підприємства, не очікуючи того, що інші з цього ланцюга залишаться «неушкодженими». Лише один приклад: для того щоб Ясиновський та Макіївський коксохіми не зупинилися, РФ змушена собі у збиток завозити на окупований Донбас вугілля спеціальних марок та типів (російська газета «Взгляд»).
Однак сподівання колаборантів та зрадників на те, що в цьому питанні, як в історії з «воєнторгом», Росія і надалі буде безоплатно надавати допомогу, навряд чи виправдані. Вона й сама сьогодні в умовах міжнародних санкцій відчуває значні труднощі з продукцією власних вугільних, металургійних та енергетичних підприємств і відповідно у своїй бюджетній сфері. Ніхто в Кремлі заради примарних зовнішньополітичних надбань якихось маріонеткових республік не піде на значне скорочення особистих прибутків. Навіщо ж була вся ця колотнеча з «націоналізацією»? Навіщо агресору було затівати досить ризикований з огляду на реакцію міжнародної спільноти та ще й із значними збитками віджим чужої власності?
Усе просто: якщо жертва агресії не здається у військовому відношенні й не погоджується на вимоги агресора (читай — відмовляється виконувати «Мінськ-2» у путінському його розумінні), то варто поміняти стратегію й натиснути на неї в іншій сфері. В даному випадку мова йде про енергетичну незалежність нашої країни, а також примушення до прямих переговорів української влади з окупаційними адміністраціями (по суті їх визнання офіційним Києвом). Саме про цей план ішлося в тому самому вирізаному «міністерством інформації «ДНР», але збереженому в скріншотах інтернету відрізку брифінгу О. Захарченка, де він по суті розкриває подальші плани Кремля.
— Ви маєте можливість уявити, скільки мільярдів доларів не отримає бюджет України? Де їм доведеться купувати вугілля? Ви ж зрозумійте, не тільки ми не будемо продавати їм вугілля, а й Росія. Ви розумієте, про що я говорю? Саме так треба ставитися до цього питання (мається на увазі питання «націоналізації». — Авт.), — розпинався Захарченко.
Намагання спровокувати колапс в енергетичній та металургійній сферах України спонукало агресора собі у збиток і з ризиком вагомих репутаційних та фінансових втрат затіяти цю спецоперацію на промислово-енергетичному фронті… Головні цілі: спочатку посадити за стіл прямих перемовин із маріонетковими адміністраціями на окупованих територіях офіційних представників української влади (з подачі власників віджатих підприємств, які мають достатній вплив на українську владу), по суті визнати «ДНР» та «ЛНР», а потім примусити Україну погодитися на умови Кремля щодо «врегулювання» збройного конфлікту на Сході країни під загрозою розвалу енергетичної та металургійної сфер її економіки.
Використані джерела:
Народна армія