На територію військової частини ми пробивалися доволі наполегливо. І коли, нарешті, пробилися скрізь кордони штабістів і «людей у штатському», готові були «зжерти» будь-якого начальника, який так уперто не бажав допустити нас до демонстрації новітньої системи військового зв’язку.
«Ну-мо, летіть сюди, вам до мене», – привітався хтось із нашою командою. Підійшли до «нестандартного» та доброзичливого такого дядька, який розпитав за життя, пожалівся на власну нефотогенічність та «зняв напругу» незлобивими жартами. Тільки згодом ми помітили генеральську зірку на накладному погоні його камуфляжу. Тоді й зрозуміли – саме його ми й шукали. Генерал-майора Володимира Рапка, начальника військ зв’язку й одночасно – начальника Головного управління зв’язку та інформаційних систем ГШ ЗС України. Пізніше помітили й те, що було під запропонованою «маскою» – гострий розум, широту та щирість поглядів. Про зв'язок, «китів» війни та долю країни генерал-майор Рапко розповів кореспонденту Укрінформу.
— Що це ви, Володимире Васильовичу, від нас ховаєте?
— Ну, це не я ховаю, це іноземний виробник сучасних засобів та комплексів зв’язку з однієї з передових країн світу. В них ринок, конкуренція. Ховають – значить мають право. І мають рацію.
- З цього місця, про рацію – докладніше, будь-ласка.
— Один з виробників, достатньо потужних, представляє тактичну систему зв’язку і деякі елементи бойової автоматизованої системи управління. Випробуємо її, зробимо детальний аналіз, порівняння, а потім начальник Генерального штабу буде вирішувати, яка з бойових систем управління буде застосовуватися у Збройних Силах.
— Так про систему АСУ ми багато чуємо вже років двадцять. Невже у нас немає нічого подібного, вітчизняних розробок?
— З таким же успіхом ви могли б продовжувати слухати про неї й наступні років тридцять. Дійсно, певні елементи АСУ у нас розроблялися протягом багатьох років. Але, на жаль, лише війна надала справжній поштовх. Держава виділила певні кошти. Надали допомогу багато волонтерських організацій. І на сьогодні ця система фактично існує. Найближчим часом ми її поставимо на озброєння, і вона буде використовуватися військами. Використання такої системи значно підвищить бойовий потенціал наших підрозділів, аж до окремого танку або гармати.
— Противник, в даному випадку – російські війська, дуже активно використовує засоби РЕБ, щоб подавити нашу комунікацію. Як це враховано в нових розробках? Наскільки стійкою українська система зв’язку є проти таких засобів?
— У цілому наша система є доволі стійкою до впливу РЕБ противника. На жаль, противник серйозно підготував свою систему РЕБ до цієї війни. Ми захищаємося не зовсім звичними способами, вживаємо для цього деякі організаційні та деякі технічні заходи, про які противнику не розкажемо.
Читати також: Російські засоби РЕБ у бойових діях на Донбасі
Система, яка демонструється тут, є цілком безпечною. Ця система зв’язку апріорі не може бути знищена і не піддається впливу РЕБ противника. Тому що вона завадостійка і може протистояти РЕБ Російської Федерації.
— Все це добре, в теорії. А що до реального життя? Наскільки наші війська забезпечені польовими засобами зв’язку, особливо в АТО, наскільки стійкими є ці засоби до впливу РЕБ ворога?
— Ви б щось легше спитали… Тема ця вкрай об’ємна, важко дати відповідь у декілька хвилин.
Війна починалася з того, що у нас взагалі цифрових засобів зв’язку не було, крім семи вітчизняних тропосферних станцій і п’яти комплексних апаратних, які були відносно застарілими вже на той момент. Іншого не було.
А тепер зважте на такий факт. Завдяки виділенню певного фінансового ресурсу з боку держави і дякуючи волонтерам, в зону АТО не поїхала жодна стара аналогова техніка, жодна станція. Використовувались автомобільні «кунги» ще радянського виробництва, радянські антени й щогли… Але все інше, – начинка, – була вже цифровою. Не завжди вона була «воєнного» виробництва, часто це було обладнання подвійного використання. Але головне не це. Головне – це результат. Нам за допомогою власних закупок та волонтерської допомоги вдалося забезпечити управління на достатньому рівні, і зараз ми ці засоби та комплекси зв’язку вдосконалюємо.
Хочу відзначити, що війну ведуть не Збройні Сили – війну веде держава. Наскільки вона нас забезпечила матеріально – настільки й стійка, настільки розвинута й забезпечена засобами зв’язку і автоматизації є наша армія.
— Можна так зрозуміти, що для забезпечення військ закуповуються закордонні засоби зв’язку. Чи вистачає на це грошей? І, якщо це не є військовою таємницею, яка саме країна є головним постачальником?
— Засоби подвійного використання можна залучати для забезпечення управління військами лише в певних родах та видах зв’язку, що ми і робимо. Найбільш складним родом зв’язку є радіозв’язок, цивільних аналогів якого, враховуючи вимоги по завадозахищеності та шифруванню, не існує. Саме тому на сьогодні в ЗСУ нами широко використовуються американські засоби, що закуплені за бюджетні кошти або отримані як міжнародна допомога з боку Сполучених Штатів Америки.
Показ, який зараз відбувається, також має на меті забезпечити Збройні Сили України новітніми засобами зв’язку УКХ діапазону з елементами АСУ. Тож рухаємося вперед.
На сьогодні забезпеченість засобами зв’язку бойових підрозділів ЗС України становить більше 70 відсотків від штатної потреби. Це не так мало, якщо згадати, з чого все починалося. Цей відсоток з року в рік підвищується, і тут грають свою роль два фактори: виділений державою фінансовий ресурс і міжнародна допомога від провідних країн світу.
— Є нині таке модне слово як диверсифікація. Наскільки можливо розраховувати на потужності вітчизняної промисловості у забезпеченні Збройних Сил засобами зв’язку? Може, існують міжнародні проекти кооперації в цьому контексті?
— Одним із критеріїв прийняття на озброєння певних систем зв’язку і систем управління є в подальшому виробництво їх на території України. Саме з цього розпочинається розмова з усіма постачальниками.
У нас є сучасні радіостанції американського виробництва. Так от, частина комплектуючих до цих радіостанції уже виготовляється у нас, – це певні види антен, акумуляторні батареї, гумово-технічні та полотняні вироби, – це все вже зроблено в Україні. Що на сьогодні ми ще не можемо робити – це прийомо-передавачі, але згодом, я думаю, це питання буде також вирішено.
Ще раз підкреслюю – головною вимогою до виробників, окрім якості продукції, є ще і можливість її виробництва в подальшому на території України. Це одна з обов’язкових умов.
— Але навіщо вам система АСУ? Невже війська без неї не можуть воювати?
— Як вам просто пояснити… Це, знаєте, таке програмне забезпечення, яке полегшує дії командирів та начальників на полі бою, прискорює процес прийняття рішення. Тобто, адекватна відповідь противнику пришвидшується в рази. У кожного командира є відповідна інформація про обстановку в режимі он-лайн, він розуміє, що відбувається навколо його підрозділу, хто є сусідом справа та сусідом зліва. Він бачить противника, він бачить свої війська. Він в автоматичному режимі отримує завдання, довідкові матеріали, може зробити доповідь, не напружуючи голосу, просто шляхом натискання пари клавіш. Система дуже потрібна військам.
На жаль, ми стикаємося з іншими факторами, що дуже багато посадових осіб, різних ланок управління, від верхньої ланки до солдата, мають поверхове або слабке поняття про прості речі, наприклад, про принципи роботи комп’ютера. Тож їх треба вчити, їм треба вчитись. Тому що в екстремальних умовах людина відразу хапається за мобільний телефон, до якого звикла в повсякденному житті, а не за військові засоби зв’язку. Це хвороблива звичка. Впевнений, що з часом ми це питання вирішимо.
— До речі, про мобільні телефони. Волонтери доставили в зону АТО багато техніки зв’язку, різноманітних систем. Чи існує проблема їх сертифікації? Як налагоджено облік?
— Ви в армії служили? Ну тоді зрозумієте – все що воює на фронті, сертифікується паралельно, тому що реально не вистачає часу.
Щодо постановки на облік. Все залежить від командира. Але вимога єдина: будь-яка техніка в’язку або автомобільна тощо, ставиться на облік протягом однієї доби.
Є ще побажання й до волонтерів. Привіз майно – у той же день отримай акт прийому-передання. Тоді можливо все це поставити на облік. Інколи так буває – дають майно, мовляв, потім розберемось. А потім – не виходить. Командири міняються, підрозділи міняються, майно передається і кінці не знаходяться.
Це менше стосується майна зв’язку, яке йде через головне управління зв’язку, проходить обов’язково через склад та центральну базу зберігання засобів зв’язку, і акти прийому-передач надаються у той же день. Може, наступного дня, якщо багато такого майна. І нічого не губиться.
Так буває – волонтер щось подарував, і через місяць згадує – а дайте мені якийсь документ, щоб мене тут не сварили. Але командир помінявся, все поїхало в АТО, і важко буває знайти кінці… Тож багато залежить від командира на місці.
Використання мобільних телефонів в АТО жорстко обмежено, здійснюється згідно з інструкцією. Разом з цим реалізовано можливість безкоштовних дзвінків зі всіх стаціонарних телефонів, що розгорнуті в АТО, на всіх абонентів мобільного зв’язку України.
— Але ж всі засоби зв’язку – вони коштовні. Чи вистачає фінансування?
— Засобів зв’язку ніколи не буде вистачати, це як мед. І тут є дилема. Можна, наприклад, купити одну сучасну КХ-радіостанцію, яка коштує 2 мільйони гривень. Дати її командиру бригади, щоб він міг зв’язуватися з оперативним командуванням, з ГШ, отримував розпорядження… І ще й думав, як не ушкодити та не втратити цю радіостанцію, бо ж розраховуватися за неї, – в такому випадку, – кратно. А можна й інше. На ці 2 мільйони гривень купити і забезпечити засобами транкового зв’язку цілу бригаду. Такими собі поліцейсько-міліцейськими станціями. Одна радіостанція і бригада… Тут треба вибирати золоту серединку.
Тому ми постійно ходимо по лезу ножа. Хочеться мати систему, захищену від перешкод. Але що краще? Зробити один «красивий» батальйон ІНФО, або забезпечити дві бригади транкінговим зв’язком, якщо фінансування явно недостатнє.
Засоби військового радіозв’язку є не дешевими, і їх потрібно в армії дуже багато. Забезпечення ними одразу усіх не витримає жоден бюджет. Тому ми діємо планово, поступово, виходячи з виділеного ресурсу за принципом: кожна закупівля має забезпечити виконання якогось тактичного або оперативного завдання, або набуття військами якоїсь спроможності.
Наприклад, ця солдатська радіостанція (показує) коштує десь 3,5 тисячі доларів. Оця, для командира взводу або роти – від 7 тисяч доларів. Наших, українських подібних аналогів поки що не існує.
— У військах щойно пройшли великі навчання – «Літня гроза» та «Південний вітер». Яким чином залучалися підрозділи зв’язку?
— На кожних навчаннях такого типу – там де проводяться ротні, батальйонні, бригадні тактичні навчання – розгортається відповідна система зв’язку і для військ, і для штабу керівництва, який контролює якість проведення цих навчань. Більшість ввідних на навчаннях виконуються практично. Щоб усе забезпечити – вибудовується складна система зв’язку.
Для її побудови були залучені частини та підрозділи військ зв’язку ЗСУ, що не задіяні в АТО.
— Але саме на одному з таких навчань і довелося спостерігати «польовий» мобільник, про який ви згадували. Причому, користувався ним не солдат, далеко не солдат, і команди віддавав конкретні такі…
— Кожний командир має знати можливості засобів і підрозділів зв’язку щодо управління військами. Що «старший» начальник, то більше у нього сил і засобів зв’язку. В будь-якому випадку, в будь-якій точці України можливо забезпечити надійний захищений зв'язок, якщо до цього поставитися з розумом.
— Чи готові офіцери керівної ланки ментально до опанування такими програмами, як сучасна АСУ? Через пень-колоду керувати, та через мобільний телефон – зручніше, та й звикли вже…
— Якщо людина має певні навики в роботи на комп’ютері, вчила нормально фізику-математику, знає державну мову, вміє досконало користуватися мобільним телефоном та його меседжерами – це взагалі не проблема, це потребує лише часу, щоб вивчити таку систему управління навіть за допомогою підлеглих зв’язківців.
Для цього нами сплановані певні зборові заходи, заняття, і практична робота на таких засобах під час командно-штабних занять, тренувань, навчань. Система підготовки до раціонального використання системи АСУ має бути закладена у ВВНЗ.
Все це треба робити паралельно. На жаль, вести війну і одночасно навчатися – доволі проблематично. Але українці з цим справляться.
Розумієте, є певні принципи ведення війни. Є три «кити» – це люди, техніка і ресурси. Не буде ресурсів, – бензин там закінчився, – ні наступати, ні відступати не зможеш. Техніка також необхідна – адже голою груддю на ворога не підеш. Але на першому місці – це люди. Якщо людина навчена, вона зуміє скористатися і першим, і другим. Від наших людей залежить все.
Михайло Дмитрук
Використані джерела:
Укрінформ
