Автор:
Продовжуємо публікацію спогадів Віктора Муженка, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України
Частина 2: Рішення командування, бойові дії
Коли постало питання щодо оточення в районі Іловайська нашого угруповання – його значно посилили за рахунок частин і підрозділів, які відходили, групувались в районі Іловайська.
Там було всього близько 1200-1400 чоловік. Ця цифра приблизна, тому що, на жаль, ми не можемо чітко оцінити кількісний склад добровольчих батальйонів – спеціалізованих батальйонів МВС, НГУ.
І кожного дня ці цифри змінювалися. Конкретно, скільки їх було, неможливо навіть зараз встановити. Ймовірно, це повинні були б зробити посадові особи вищеозначених структур.
Щодо Збройних Сил – є реальні цифри відповідно до донесень та розрахунків – угруповання складало близько 1200-1400 чоловік. Як варіант, я особисто пропонував генералу Руслану Хомчаку – зайти в Іловайськ, зайняти кругову оборону до очікування готовності резервів призначених для деблокування. Була така можливість.
Тим угрупованням – понад тисяча людей – було достатньо реально вирішити це питання. Він мені сказав: "Я це завдання виконати не можу, тому що мені добровольчі батальйони поставили ультиматум – або ми виходимо всі разом, або ми виходимо самі, а ви тут, якщо хочете, залишайтесь і дійте як вважаєте за потрібне". Генерал Хомчак повідомив, що прийняв рішення щодо виводу всього угруповання.
Під час виходу розглядали різні варіанти. Пропонувався вихід дрібними колонами по 10-15 машин в різних напрямках на широкому фронті, зокрема і на південь, тому що там був простір для руху з виходом в район Маріуполя або, можливо, в район Гранітного.
Але було обрано варіант виходу за маршрутами, оговореними з керівництвом російського Генерального штабу – ці маршрути росіяни пропонували як "зелений коридор" для виходу наших підрозділів.
Це була ініціатива Путіна, 26 серпня він про це заявив, і ми впродовж двох днів (!!!) узгоджували з російською стороною питання, яким чином здійснити цей вихід.
Перша умова була для нас прийнятна – вихід "зеленим коридором", з озброєнням і військовою технікою. Без питань.
Але, безпосередньо вже в ніч перед виходом, 28 серпня, десь в районі 22-ї години, на мене вийшов генерал Богдановський – перший заступник начальника Генерального штабу ЗС Російської Федерації – і сказав: "Умови змінюються, ми можемо дозволити тільки вихід, без озброєння і навіть без стрілецької зброї".
Це було для нас неприйнятно, це взагалі створювало серйозну небезпеку для наших військовослужбовців. Інших умов після цієї розмови не було.
Розмову про остаточні умови росіян я невідкладно довів генералу Хомчаку. Також зазначив, що в такій обстановці потрібно планувати не вихід, а прорив.
На місцевому рівні, в Іловайську, рішення про вихід приймалось колегіально, зокрема і з керівництвом добровольчих батальйонів, командирами підрозділів. Вони обрали для себе варіант виходу за завчасно оговореними з росіянами, чітко та покроково, маршрутами із виходом в районі Старобешево.
До речі, однією з умов було те, що тільки після виходу, в районі Старобешево, ми мали повернути полонених – російських військовослужбовців, які були у складі нашої колони. Нині загальновідомо, що колона була розстріляна, у тому числі розстріляні росіянами і їхні російські військовослужбовці.
Я постійно контактував з російським генералом Богдановським, тому що 28 серпня генерал Герасимов – начальник Генерального штабу ЗС РФ – був у відрядженні, але вже 29-го числа він був на місці, десь у другій половині дня я спілкувався з ним.
До речі, вночі я спілкувався із начальником Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС РФ генералом Картаполовим, і з його заступником генералом Євстратовим, який нині є начальником Головного оперативного управління ГШ ЗС РФ.
Ніхто з них не хотів брати на себе відповідальність за дії російських військ під Іловайськом, адже розуміли, що це є військовий злочин, і що за це комусь доведеться відповідати. Російські генерали перекидали комунікацію з одного на іншого, від перших осіб на других, потім на третьорядних.
У нас не було вибору, нам необхідно було спілкуватись для того, щоб все-таки вирішити питання безпеки наших людей, які мали вийти із цього оточення.
Це, до речі, підтверджено документально.
У матеріалах слідства такий документ є, де підтверджено чітко по часу, по дням – з ким, коли, скільки хвилин навіть – до секунди – велись переговори з росіянами.
Однак, деякі політики, "експерти" заявляють, що Муженко говорить неправду, м’яко кажучи, що Муженко бреше і він ні з ким не спілкувався того часу.
Розглядалися різні варіанти виходу з оточення. Зокрема, у північному напрямку, де у нас теж було недостатньо сил і засобів. Але це також був один з варіантів, що мав право на життя та на успіх.
Дійсно, маневр був би неочікуваний і для російської сторони, і для формувань так званої "новоросії". Такий варіант також пропонувався командуванню сектора "Б".
До речі, командування сектора "Б" опинилось в районі Іловайська, скажімо так, по факту. Це не було основним завданням керівника сектору генерала Хомчака – організовувати виконання тактичної задачі щодо взяття під контроль міста Іловайськ, тому що сектор мав набагато більше бойових завдань.
Це і виконання завдань у західній і південній частинах Донецька, біля Горлівки, Макіївки тощо. Тобто на великому фронті велись бойові дії угруповання сектора "Б", і йому необхідно було здійснювати управління цілим сектором.
Втім, виїзд до Іловайська керівника сектору – це його рішення.
Хоча, на мою думку, достатньо було б відправити представника або одного із своїх заступників, щоб на цьому рівні забезпечити взаємодію між підрозділами Збройних Сил з відповідними спеціальними підрозділами МВС.
Звісно у складі цього угруповання був і представник, а до 22 серпня там був безпосередньо перший заступник міністра внутрішніх справ генерал Сергій Яровий.
Слід зазначити, що так званий "експерт" Юрій Бутусов там теж був 22-го серпня. У мене виникає питання: для чого саме у той час він там перебував? Яке він мав взагалі відношення до планування цієї операції і до присутності в зоні бойових дій?..
Щодо втрат.
На сьогоднішній день чітко встановлено втрати підрозділів Збройних Сил України. Всього за серпень місяць 2014 року втрати Збройних Сил склали: безповоротні – 427 чоловік, 781 – санітарні (поранення, контузії тощо, зокрема й психологічні травми).
За підтвердженими даними і списком загиблих та поранених, в період з 21 серпня по 5 вересня 2014 року, в тому числі в районі Іловайська, саме в цьому угрупованні, 150 військовослужбовців Збройних Сил загинули, 90 – отримали поранення. Це реальні цифри.
Щодо кількості загиблих від 366 до 500 чоловік, якими оперували Генеральна прокуратура, військовий прокурор: направлено два запити на ім’я Генерального прокурора України щодо підтвердження відповідних цифр і порівняння обліку Збройних Сил із тим обліком, який є в Генеральній прокуратурі.
Але ні на один, ні на другий запит нам так відповіді і не надійшло…
Тож маємо оперувати тільки такими даними: 150 загиблих і 90 поранених з 21 серпня по 5 вересня 2014 року. Наголошую, це втрати Збройних Сил України.
Те, що стосується добровольчих батальйонів, вважаю, що облік таких втрат має бути в Міністерстві внутрішніх справ України, Національній гвардії України. Це їхні підрозділи і будемо сподіватися, скажімо так, що там облікована кожна людина, і кожний загиблий поіменно, як це зроблено в Збройних Силах України.
Вважаю, що мою діяльність має оцінювати не Генеральна прокуратура України. Для цього є відповідні суди, які приймуть відповідні рішення за реальними фактами.
А щодо відповідальності за бездіяльність – треба порівняти, з чого починалась Антитерористична операція, як тривала і триває, що призвело до оточення угруповання в районі Іловайська і трагічних наслідків.
І тоді можна вести мову про те, хто діяв, а хто займався бездіяльністю в період з квітня по серпень-вересень місяць 2014 року.
Потрібно оцінювати не тільки Іловайськ, а усю діяльність керівництва АТО, зокрема із врахуванням тих повноважень, які їм надавались, і тієї нормативної бази, яка на той час існувала, а можливо і відповідності цієї бази, відповідності певних рішень та відповідальності загалом, яку взяло на себе керівництво АТО, навіть із врахуванням недосконалості – я так скажу – нашої нормативної бази, законодавчої бази.
Найголовніша причина Іловайської трагедії – це вторгнення російських військ. Це також і головна причина таких великих втрат.
Інша причина – неузгодженість, хаотичність і, мабуть, недостатня компетентність при плануванні операції виходу з оточення.
Готовий відповідати за всі свої рішення та розпорядження, які віддавав, зокрема і за ті, що потягнули за собою втрати. Готовий обґрунтувати кожний свій крок.
Але є рівні відповідальності різних посадових осіб – за операцію загалом, за конкретне виконання тактичних завдань. Вона повинна бути розділена. В тому числі, потрібно розібратись в складі міжвідомчого угруповання, наскільки воно мало відношення до Антитерористичної операції.
Чому ті добровольчі батальйони МВС, НГУ не були внесені до загального складу сил і засобів АТО? Чому вони дозволяли собі приймати рішення на рівні керівників і, можливо, навіть окремих керівників підрозділів – виконувати нам бойове завдання чи не виконувати його?
Такого серед підрозділів Збройних Сил не було. Так, були факти залишення позицій, навіть панічних втеч, але дій на кшталт "хочу – не хочу" у Збройних Силах не було.
Так що під час оцінки дій, рішень або бездіяльності, сподіватимемося, будуть вивчені всі ці умови і буде прийняте відповідне рішення.
До керівництва штабу АТО надходила інформація з усіх ділянок, включаючи і Іловайськ, і Луганськ.
До речі, події в районі Луганського аеропорту відбулися, можливо, менш трагічні, але не менш героїчні, ніж в Іловайську.
Величезний героїзм проявили військовослужбовці Збройних Сил, які виконували там завдання, зокрема й добровольчих батальйонів, яким був, наприклад, 24-й батальйон територіальної оборони (згодом переформований у 24 штурмовий батальйон "Айдар" Збройних Сил України) і який діяв достатньо потужно в районі Новосвітлівки, Хрящуватого щодо розширення зони контролю в районі Луганського аеропорту.
Підрозділи 80-ї аеромобільної бригади героїчно захищали Луганський аеропорт.
До речі, був такий факт: коли наші підрозділи успішно вийшли із оточення, то ще три дні росіяни боялись зайти на територію Луганського аеропорту, такі втрати їм були там нанесені. А один із командирів російської армії – полку морської піхоти – дав команду вивести підрозділи своєї тактичної групи на територію Російської Федерації без погодження із вищим керівництвом.
Причиною для таких дій було те, що вони понесли дуже серйозні втрати: в районі Луганська була знищена практично повністю одна рота 76-ї повітрянодесантної дивізії ЗС РФ.
Це також свідчить про тодішню ситуацію, по-перше.
По-друге, ми розуміли і несли відповідальність за кожну операцію, яка проводилась на рівні керівництва АТО, але були керівники ще й на інших рівнях.
І ми розуміли і мали відповідальність за всю державу, тому що загроза була не тільки на південному сході України. Склад угруповання російських військ вздовж державного кордону таку загрозу нам створював і на півночі, і на сході, і на півдні і невідомо, як ця ситуація могла набути подальшого розвитку.
Можливо, в якихось діях хтось може мене звинувачувати. Але звинувачувати в бездіяльності, вважаю, ніхто не має навіть морального права ні мене, ні штаб АТО, ні командирів підрозділів, ні військовослужбовців Збройних Сил, які брали участь і виконували відповідні завдання.
У доцільності чи недоцільності тих чи інших рішень – можливо, так.
Втім, виникає питання: а судді – хто? Хто експерти?
Хтось із них має досвід бойових дій? Чи всі вони мають вищу військову академічну освіту? Чи всі вони чітко розуміються на тих, скажімо так, принципах і тих основах, за якими застосовуються війська? Чи взагалі є теорія цієї гібридної війни та її специфіки? Чи взагалі була тоді прописана Антитерористична операція в теорії?
Сьогодні, так, вже напрацьовано певної практики і напрямків реалізації цієї АТО. Тож на основі чого можуть нас звинувачувати в правомірності чи неправомірності тих чи інших дій???
Я розпочинав свої думки і закінчую цитатою командира батальйону спеціального призначення Збройних Сил України "Донбас – Україна" полковника Вʼячеслава Власенка:
Тим самим вони чорнять пам'ять про справжніх воїнів, які віддали своє життя за Україну!
Я впевнений істина буде торжествувати над наклепами і маніпулятивною брехнею, час все розставить на свої місця.
Пам'ять про відданих Україні воїнів буде жити у наших серцях вічно!
Використані джерела:
facebook.com
Продовжуємо публікацію спогадів Віктора Муженка, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України
До вашої уваги, пропоную свої думки, враження і висновки щодо подій під Іловайськом через призму часу, спекуляцій, маніпуляцій і міфів періодично вкинутих в суспільство "псевдоекспертами".Частина 1: Обстановка у секторі «Д» у липні-серпні 2014 року
Частина 2: Рішення командування, бойові дії
Коли постало питання щодо оточення в районі Іловайська нашого угруповання – його значно посилили за рахунок частин і підрозділів, які відходили, групувались в районі Іловайська.
Там було всього близько 1200-1400 чоловік. Ця цифра приблизна, тому що, на жаль, ми не можемо чітко оцінити кількісний склад добровольчих батальйонів – спеціалізованих батальйонів МВС, НГУ.
І кожного дня ці цифри змінювалися. Конкретно, скільки їх було, неможливо навіть зараз встановити. Ймовірно, це повинні були б зробити посадові особи вищеозначених структур.
Щодо Збройних Сил – є реальні цифри відповідно до донесень та розрахунків – угруповання складало близько 1200-1400 чоловік. Як варіант, я особисто пропонував генералу Руслану Хомчаку – зайти в Іловайськ, зайняти кругову оборону до очікування готовності резервів призначених для деблокування. Була така можливість.
Тим угрупованням – понад тисяча людей – було достатньо реально вирішити це питання. Він мені сказав: "Я це завдання виконати не можу, тому що мені добровольчі батальйони поставили ультиматум – або ми виходимо всі разом, або ми виходимо самі, а ви тут, якщо хочете, залишайтесь і дійте як вважаєте за потрібне". Генерал Хомчак повідомив, що прийняв рішення щодо виводу всього угруповання.
Під час виходу розглядали різні варіанти. Пропонувався вихід дрібними колонами по 10-15 машин в різних напрямках на широкому фронті, зокрема і на південь, тому що там був простір для руху з виходом в район Маріуполя або, можливо, в район Гранітного.
Але було обрано варіант виходу за маршрутами, оговореними з керівництвом російського Генерального штабу – ці маршрути росіяни пропонували як "зелений коридор" для виходу наших підрозділів.
Це була ініціатива Путіна, 26 серпня він про це заявив, і ми впродовж двох днів (!!!) узгоджували з російською стороною питання, яким чином здійснити цей вихід.
Перша умова була для нас прийнятна – вихід "зеленим коридором", з озброєнням і військовою технікою. Без питань.
Але, безпосередньо вже в ніч перед виходом, 28 серпня, десь в районі 22-ї години, на мене вийшов генерал Богдановський – перший заступник начальника Генерального штабу ЗС Російської Федерації – і сказав: "Умови змінюються, ми можемо дозволити тільки вихід, без озброєння і навіть без стрілецької зброї".
Це було для нас неприйнятно, це взагалі створювало серйозну небезпеку для наших військовослужбовців. Інших умов після цієї розмови не було.
Розмову про остаточні умови росіян я невідкладно довів генералу Хомчаку. Також зазначив, що в такій обстановці потрібно планувати не вихід, а прорив.
На місцевому рівні, в Іловайську, рішення про вихід приймалось колегіально, зокрема і з керівництвом добровольчих батальйонів, командирами підрозділів. Вони обрали для себе варіант виходу за завчасно оговореними з росіянами, чітко та покроково, маршрутами із виходом в районі Старобешево.
До речі, однією з умов було те, що тільки після виходу, в районі Старобешево, ми мали повернути полонених – російських військовослужбовців, які були у складі нашої колони. Нині загальновідомо, що колона була розстріляна, у тому числі розстріляні росіянами і їхні російські військовослужбовці.
“...колона була розстріляна, у тому числі розстріляні росіянами і їхні російські військовослужбовці”
Я постійно контактував з російським генералом Богдановським, тому що 28 серпня генерал Герасимов – начальник Генерального штабу ЗС РФ – був у відрядженні, але вже 29-го числа він був на місці, десь у другій половині дня я спілкувався з ним.
До речі, вночі я спілкувався із начальником Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС РФ генералом Картаполовим, і з його заступником генералом Євстратовим, який нині є начальником Головного оперативного управління ГШ ЗС РФ.
Ніхто з них не хотів брати на себе відповідальність за дії російських військ під Іловайськом, адже розуміли, що це є військовий злочин, і що за це комусь доведеться відповідати. Російські генерали перекидали комунікацію з одного на іншого, від перших осіб на других, потім на третьорядних.
У нас не було вибору, нам необхідно було спілкуватись для того, щоб все-таки вирішити питання безпеки наших людей, які мали вийти із цього оточення.
Це, до речі, підтверджено документально.
У матеріалах слідства такий документ є, де підтверджено чітко по часу, по дням – з ким, коли, скільки хвилин навіть – до секунди – велись переговори з росіянами.
Однак, деякі політики, "експерти" заявляють, що Муженко говорить неправду, м’яко кажучи, що Муженко бреше і він ні з ким не спілкувався того часу.
Розглядалися різні варіанти виходу з оточення. Зокрема, у північному напрямку, де у нас теж було недостатньо сил і засобів. Але це також був один з варіантів, що мав право на життя та на успіх.
Дійсно, маневр був би неочікуваний і для російської сторони, і для формувань так званої "новоросії". Такий варіант також пропонувався командуванню сектора "Б".
До речі, командування сектора "Б" опинилось в районі Іловайська, скажімо так, по факту. Це не було основним завданням керівника сектору генерала Хомчака – організовувати виконання тактичної задачі щодо взяття під контроль міста Іловайськ, тому що сектор мав набагато більше бойових завдань.
Це і виконання завдань у західній і південній частинах Донецька, біля Горлівки, Макіївки тощо. Тобто на великому фронті велись бойові дії угруповання сектора "Б", і йому необхідно було здійснювати управління цілим сектором.
Втім, виїзд до Іловайська керівника сектору – це його рішення.
Хоча, на мою думку, достатньо було б відправити представника або одного із своїх заступників, щоб на цьому рівні забезпечити взаємодію між підрозділами Збройних Сил з відповідними спеціальними підрозділами МВС.
Звісно у складі цього угруповання був і представник, а до 22 серпня там був безпосередньо перший заступник міністра внутрішніх справ генерал Сергій Яровий.
Слід зазначити, що так званий "експерт" Юрій Бутусов там теж був 22-го серпня. У мене виникає питання: для чого саме у той час він там перебував? Яке він мав взагалі відношення до планування цієї операції і до присутності в зоні бойових дій?..
Щодо втрат.
На сьогоднішній день чітко встановлено втрати підрозділів Збройних Сил України. Всього за серпень місяць 2014 року втрати Збройних Сил склали: безповоротні – 427 чоловік, 781 – санітарні (поранення, контузії тощо, зокрема й психологічні травми).
За підтвердженими даними і списком загиблих та поранених, в період з 21 серпня по 5 вересня 2014 року, в тому числі в районі Іловайська, саме в цьому угрупованні, 150 військовослужбовців Збройних Сил загинули, 90 – отримали поранення. Це реальні цифри.
Щодо кількості загиблих від 366 до 500 чоловік, якими оперували Генеральна прокуратура, військовий прокурор: направлено два запити на ім’я Генерального прокурора України щодо підтвердження відповідних цифр і порівняння обліку Збройних Сил із тим обліком, який є в Генеральній прокуратурі.
Але ні на один, ні на другий запит нам так відповіді і не надійшло…
Тож маємо оперувати тільки такими даними: 150 загиблих і 90 поранених з 21 серпня по 5 вересня 2014 року. Наголошую, це втрати Збройних Сил України.
Те, що стосується добровольчих батальйонів, вважаю, що облік таких втрат має бути в Міністерстві внутрішніх справ України, Національній гвардії України. Це їхні підрозділи і будемо сподіватися, скажімо так, що там облікована кожна людина, і кожний загиблий поіменно, як це зроблено в Збройних Силах України.
Вважаю, що мою діяльність має оцінювати не Генеральна прокуратура України. Для цього є відповідні суди, які приймуть відповідні рішення за реальними фактами.
А щодо відповідальності за бездіяльність – треба порівняти, з чого починалась Антитерористична операція, як тривала і триває, що призвело до оточення угруповання в районі Іловайська і трагічних наслідків.
І тоді можна вести мову про те, хто діяв, а хто займався бездіяльністю в період з квітня по серпень-вересень місяць 2014 року.
Потрібно оцінювати не тільки Іловайськ, а усю діяльність керівництва АТО, зокрема із врахуванням тих повноважень, які їм надавались, і тієї нормативної бази, яка на той час існувала, а можливо і відповідності цієї бази, відповідності певних рішень та відповідальності загалом, яку взяло на себе керівництво АТО, навіть із врахуванням недосконалості – я так скажу – нашої нормативної бази, законодавчої бази.
Найголовніша причина Іловайської трагедії – це вторгнення російських військ. Це також і головна причина таких великих втрат.
Інша причина – неузгодженість, хаотичність і, мабуть, недостатня компетентність при плануванні операції виходу з оточення.
Готовий відповідати за всі свої рішення та розпорядження, які віддавав, зокрема і за ті, що потягнули за собою втрати. Готовий обґрунтувати кожний свій крок.
Але є рівні відповідальності різних посадових осіб – за операцію загалом, за конкретне виконання тактичних завдань. Вона повинна бути розділена. В тому числі, потрібно розібратись в складі міжвідомчого угруповання, наскільки воно мало відношення до Антитерористичної операції.
Чому ті добровольчі батальйони МВС, НГУ не були внесені до загального складу сил і засобів АТО? Чому вони дозволяли собі приймати рішення на рівні керівників і, можливо, навіть окремих керівників підрозділів – виконувати нам бойове завдання чи не виконувати його?
Такого серед підрозділів Збройних Сил не було. Так, були факти залишення позицій, навіть панічних втеч, але дій на кшталт "хочу – не хочу" у Збройних Силах не було.
Так що під час оцінки дій, рішень або бездіяльності, сподіватимемося, будуть вивчені всі ці умови і буде прийняте відповідне рішення.
До керівництва штабу АТО надходила інформація з усіх ділянок, включаючи і Іловайськ, і Луганськ.
До речі, події в районі Луганського аеропорту відбулися, можливо, менш трагічні, але не менш героїчні, ніж в Іловайську.
Величезний героїзм проявили військовослужбовці Збройних Сил, які виконували там завдання, зокрема й добровольчих батальйонів, яким був, наприклад, 24-й батальйон територіальної оборони (згодом переформований у 24 штурмовий батальйон "Айдар" Збройних Сил України) і який діяв достатньо потужно в районі Новосвітлівки, Хрящуватого щодо розширення зони контролю в районі Луганського аеропорту.
Підрозділи 80-ї аеромобільної бригади героїчно захищали Луганський аеропорт.
До речі, був такий факт: коли наші підрозділи успішно вийшли із оточення, то ще три дні росіяни боялись зайти на територію Луганського аеропорту, такі втрати їм були там нанесені. А один із командирів російської армії – полку морської піхоти – дав команду вивести підрозділи своєї тактичної групи на територію Російської Федерації без погодження із вищим керівництвом.
Причиною для таких дій було те, що вони понесли дуже серйозні втрати: в районі Луганська була знищена практично повністю одна рота 76-ї повітрянодесантної дивізії ЗС РФ.
Це також свідчить про тодішню ситуацію, по-перше.
По-друге, ми розуміли і несли відповідальність за кожну операцію, яка проводилась на рівні керівництва АТО, але були керівники ще й на інших рівнях.
І ми розуміли і мали відповідальність за всю державу, тому що загроза була не тільки на південному сході України. Склад угруповання російських військ вздовж державного кордону таку загрозу нам створював і на півночі, і на сході, і на півдні і невідомо, як ця ситуація могла набути подальшого розвитку.
Можливо, в якихось діях хтось може мене звинувачувати. Але звинувачувати в бездіяльності, вважаю, ніхто не має навіть морального права ні мене, ні штаб АТО, ні командирів підрозділів, ні військовослужбовців Збройних Сил, які брали участь і виконували відповідні завдання.
У доцільності чи недоцільності тих чи інших рішень – можливо, так.
Втім, виникає питання: а судді – хто? Хто експерти?
Хтось із них має досвід бойових дій? Чи всі вони мають вищу військову академічну освіту? Чи всі вони чітко розуміються на тих, скажімо так, принципах і тих основах, за якими застосовуються війська? Чи взагалі є теорія цієї гібридної війни та її специфіки? Чи взагалі була тоді прописана Антитерористична операція в теорії?
Сьогодні, так, вже напрацьовано певної практики і напрямків реалізації цієї АТО. Тож на основі чого можуть нас звинувачувати в правомірності чи неправомірності тих чи інших дій???
Я розпочинав свої думки і закінчую цитатою командира батальйону спеціального призначення Збройних Сил України "Донбас – Україна" полковника Вʼячеслава Власенка:
"Це не тільки історія трагедій, це ще й історія обману. Історія продемонстрованого героїзму. Про це також треба писати, про це також повинні памʼятати люди. Ми не були вівцями на бійні, не треба нас так сприймати. Ми билися, і хлопці билися героїчно, і нанесли немалі втрати росіянам, знаходячись в заздалегідь програшному становищі. Ось це народ України і повинний про хлопців пам’ятати".Маніакальне бажання різноманітних політиків і псевдоекспертів уникнути відповідальності за некомпетентне втручання у планування операції тактичного рівня, їхній маніпулятивний вплив на суспільство, фінансова залежність, корумпованість і жадібність перетворюють Іловайську трагедію на фарс.
Тим самим вони чорнять пам'ять про справжніх воїнів, які віддали своє життя за Україну!
Я впевнений істина буде торжествувати над наклепами і маніпулятивною брехнею, час все розставить на свої місця.
Пам'ять про відданих Україні воїнів буде жити у наших серцях вічно!
Використані джерела:
facebook.com
