Загальновідомо, що втрати на війні трапляються не лише через дії ворога. Доволі часто вояки гинуть через некомпетентність командування, через власні дурні вчинки, відсутність дисципліни в поводженні зі зброєю, банальну втому.
Однак у війні на Донбасі однією з найчастіших помилок, що ставали прямою дорогою до загибелі, був брак відомостей про супротивника. Тому за неповні два роки війни ми неодноразово ставали свідками таких випадків, що найприкрішим чином повторюються раз по разу.
Варто згадати хоч би розстріл автобуса «Правого сектора» на блок-посту біля Донецька 12 серпня 2014 року. Тоді загинуло 12 людей, ще 13 потрапили в полон, їхня доля довго лишалася невідомою.
Треба зазначити, що такі випадки траплялись не лише з українськими військовими. Відомий щонайменше один випадок такої помилки в бойовиків, і ціна тієї помилки виявилася для них дуже високою. Йдеться про розстріл колони 22 січня 2015 року біля селища Спартак.
Двадцяті числа січня минулого року для бойовиків минали під знаком ейфорії. 19 січня були остаточно взяті залишки терміналів Донецького аеропорту, багато його захисників загинуло, багато потрапило в полон. Очікувалася серйозна перемога й на дебальцевському напрямку. Багато кому здавалося, що ось трохи – і піде наступ до кордонів Донецької області чи ще далі. На цьому тлі будь-які інформаційні «вкиди» не перевірялися. Тим паче переможні.
Так трапилось і 20-го січня, коли командування бойовиків отримало інформацію, що українські війська залишили Авдіївку. На якомусь етапі було вирішено зібрати наявні від рукою сили, висунутись туди та закріпитися. Найближчими виявилися підрозділі так званої 1-ї Слов’янської бригади, розквартировані в Комсомольському, за 50 кілометрів на південь від Донецька.
Було сформовано зведену групу, що за своїм складом була більше схожа на ротно-тактичну. Аналізуючи наявну інформацію, можна сказати, що до неї було включено мотострілецьку роту на БМП-2, МТ-ЛБ й автомобілях «Урал» і «КРАЗ» (трофейна машина НГУ, захоплена 5 вересня 2014 року після розстрілу колони 1-ї бригади Нацгвардії під Тельманово), посилено батареєю протитанкових гармат МТ-12 «Рапіра», розвідкою та парою взводів танків Т-72. Діючи за статутом, включили й колону тилового забезпечення.
Близько 9:00 [22 січня - ред.] колона зібралась на околиці селища Спартак і вирушила трасою в напрямку Авдіївки. Водночас ліворуч від них знаходилися руїни розташування Донецького зенітно-ракетного полку (позиція «Зеніт»), а праворуч – позиції біля вентиляційного стволу шахти «Бутовка», буквально за день перед тим захоплені десантниками 25-ї бригади. Однак бойовики в колоні не переймались цим, адже командування повідомляло, що «укри» вже пішли і все покинули.
А для українських вояків поява доволі великої ворожої колони, що йшла похідним порядком, як на параді, стала справжнім шоком. Як згадував вояк із підрозділу «Дика качка» (збірна команда добровольців із частин ППО та ВПС, що тримала позицію «Зеніт») Ігор Ємельянов: «Ми прокинулись біля 9:00, поїли та пішли на пост. І тут зненацька помітили колону техніки, що рухалась від селища Спартак. У неї були розпізнавальні знаки, схожі на наші, та ніхто не був впевнений. Ми по рації передали, що бачимо невідому колону. Командування дало наказ не стріляти. За якийсь час скомандували «Стріляти», потім – знову «Не стріляти». Ми почали хвилюватися, не знали, що робити…»
Побачили колону й десантники: «Позаду та праворуч від нас на трасі за полем з’явилась колона техніки. Ми не знали, що то за колона, спочатку подумали – наші війська йдуть із боку аеропорту. Ми сподівались, вони допоможуть нам вогнем, бо в нас йшов бій.
Першими в колоні йшли 7 танків, за ними вантажівка з довгим причепом, що перевозила, як швидко з’ясувалось, боєкомплект, потім слідували три «Урали» з причепленими та складеними гарматами Д-30. А за ними – ще 2 танки та БМП. Запам’ятав ці 15 хвилин важкого очікування, поки командир з’ясовував через зв’язок, хто це такі та що вони роблять у нашому тилу».
На розпізнання колони знадобилося дуже небагато часу й, коли голова колони дійшла до розвилки, надійшов наказ її знищити. Техніка, що розтягнулася вздовж дороги, була достатньо легкою здобиччю.
«Тоді по рації я почув голос полковника Олександра Туринського («Графа»): «Вогонь з усіх стволів!». Усе почалось біля 10-ї ранку і закінчилося аж ввечері. Я вибіг на пагорб, що проглядався звідусіль. Словом, із моїх 23-х пострілів було лише два промахи. Один – конкретний, інший – рикошет. Попав по одному «Уралу», по другому».
Складніше було десантникам, яким довелось вести бій одразу по двох напрямках, оскільки ворог пішов в атаку вздовж залізничної гілки. «Наші БМД відкрили по ворожій колоні вогонь із гармат. Довелося вести бій на два боки, стріляли з усього, що мали, включно з гранатометами та реактивними вогнеметами. Боєприпаси швидко закінчувались, виявилось, що одній із наших машин стріляти вже не було чим».
Але раптовий вогонь із малої відстані спричинив безлад серед тих, хто знаходився в колоні: танки, що йшли в голові, повернули в бік Авдіївки. Там їх зустріли бійці 95-ї бригади, два танки було спалено, інші відступили. Основну частину колони — по суті, дезорганізовану піхоту – під Спартаком лишились прикривати два танки та одна БМП.
Такий загалом вигляд, за винятком дрібних і малозначущих деталей, мав той сумбурний бій, результати якого, зі зрозумілих причин, не відомі остаточно. За різними джерелами, втрати бойовиків становили від 20 до 57 загиблих, зниклих без вісті та полонених. Мої оцінки десь у цих же межах – 40 загиблих і померлих після бою від ран та 12 бойовиків, які потрапили в полон.
Що ж стосується втрат техніки, то знищено було лише 2 БМП-2, МТЛБ, 3 БТР-80, танк Т-64, 6 «Уралів» та «КРАЗ», дві гармати МТ-12. Щонайменше дві гармати були захоплені з боєкомплектом, використовувались якийсь час захисниками «Зеніту», а потім були передані артилеристам. Були захоплені й вантажівки.
Втрати загону «Дика качка» становили дві людини загиблими, втрати десантників варто віднести до зустрічного ближнього бою.
Використані джерела:
cheline.com.ua
