Автор:
Воєнно-політична обстановка, що склалася на сьогодні довкола нашої держави, вимагає повного переосмислення загальних підходів до національної безпеки на державному кордоні, перебудови охорони державного рубежу відповідно до нових викликів і загроз.
Анатомія конфлікту
Воєнна небезпека і воєнна загроза – своєрідні характеристики реально існуючої або прогнозованої військово-політичної обстановки, відносин між державами та політичними силами всередині них. Воєнна загроза характеризується потенційною можливістю застосування збройної сили проти держави для досягнення політичних та інших цілей.
Натомість воєнна небезпека передбачає вже не потенційну можливість, а конкретний намір застосувати військову силу. Це вищий ступінь напруженості, відкрите протистояння сторін, їх наміри вирішити існуючі протиріччя військово-силовими методами.
Слід зазначити, що воєнна загроза не обов’язково пов’язана з початком військових приготувань потенційного противника. Її джерелами можуть бути найрізноманітніші явища й процеси суспільного життя:
• конфлікти політичних інтересів, соціальних груп, класів, держав або коаліцій країн (спроба протиставлення інтересів українського населення заходу та центру – інтересам сходу та півдня);
• суперечності на економічному, соціаль- ному, етнічному або релігійному ґрунті (розшарування українського суспільства на багатих і бідних, соціально захищених і незахищених, етнічних українців і представників національних меншин, православних і католиків);
• вироблення і накопичення ядерних або звичайних озброєнь (так, на території Росії, Німеччини, Франції, окрім звичайних, міс- титься ядерне озброєння, яке потребує відповідних заходів щодо його охорони і належної утилізації);
• наявність і розгортання масових армій (із заходу та півдня – розгортання нових підрозділів країн НАТО, зі сходу – збройних сил Російської Федерації); – загроза екологічних катастроф у результаті необережного поводження або навмисного використання бойових засобів (надзвичайні ситуації внаслідок вибухів або недбалого зберігання боєприпасів на складах, під час проведення АТО) тощо.
А ось ознаки воєнної небезпеки проявляються в конкретних військово-дипломатичних і військово-економічних акціях сторін, у діях військ (сил), активізації інформаційно-психологічного протиборства і диверсійно-розвідувальної діяльності держав.
Зокрема, до них відносять:
• різке загострення суперечностей і вступ їх у завершальну стадію підготовки до використання сили (вичерпані останні політичні та дипломатичні засоби для вирішення конфлікту);
• створення стороною протистояння угруповань збройних сил та інших військових формувань, здатних виконати поставлені завдання забезпечення їх необхідними ресурсами і засобами;
• рішучість політичного керівництва однієї зі сторін протистояння використовувати військову силу; – організація широкої підтримки населенням обраного керівництвом курсу на силове вирішення конфлікту;
• різка активізація психологічної, інформаційної, телекомунікаційної та електронної боротьби; – дипломатичні демарші, військово-економічна блокада;
• проведення повної, часткової, відкритої або прихованої мобілізації;
• наявність сприятливої військово-політичної обстановки для розв’язання воєнного конфлікту;
• посилення активності збройних сил поблизу кордонів іншої держави (під виглядом навчань, створення нових угруповань) тощо.
Необачна безпечність
Починаючи з 2003 року, а саме: з прийняттям Закону «Про Державну прикордонну службу України» розглядалися нові підходи до охорони державного кордону, водночас питання оборони відходило на другий план, а потім і взагалі втратило свою суть.
Взявши курс на перебудову відомства на правоохоронний орган зі спеціальним статусом, почався процес демілітаризації прикордонної служби, але структура залишалася військовою.
Основними загрозами на державному кордоні в цей період вважалися: нелегальна міграція і торгівля людьми; незаконне переміщення товарів, вантажів, зброї, засобів терору та наркотиків; корупція і можливість виникнення конфліктів поблизу кордонів України.
Загрози воєнного характеру, пов’язані із захопленням території, зміни лінії проходження державного рубежу, збройні конфлікти й провокації на державному кордоні та втручання в службову діяльність відомства з приводу підкупу та вербування персоналу спецслужбами інших країн розглядалися як такі, що можуть бути, але для відомства залишалися другорядними.
Навіть події на острові Коса Тузла 2003 року та військовий конфлікт між Російською Федерацією й Грузією 2008 року не були враховані під час визначення подальшого розвитку та діяльності Держприкордонслужби. Хоча вони явно засвідчили появу нових викликів і загроз для України, зокрема реальну небезпеку втягування нашої держави в конфлікт і загрозу її територіальній цілісності та суверенітету.
Водночас Російська Федерація та країни Європейського Союзу розпочали процес створення сил спеціальних операцій і сил швидкого реагування. Вживалися заходи з покращення оснащення збройних сил та інших військових формувань, активно проводилося переозброєння воєнних структур, особливо Росією. Її військово-повітряні сили отримали нові винищувачі Су-27СМ, Су-30М2, Су-35 і Су-30СМ, бомбардувальники Су-34, понад 55 бойових вертольотів і 22 легких гелікоптери. Пройшла модернізація військ проти- повітряної оборони та повітряно-десантних військ.
Невтішним для нас було також порівняння військових бюджетів України та її найближчих сусідів. Фінансування Міністерства оборони України 2013 року складало 15,3 млрд. гривень (менше 2 млрд. доларів). У дослідженні Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння вказується, що військовий бюджет, наприклад, Польщі складає 8,6 млрд. доларів, а Румунії – 3,4 млрд. доларів, хоча чисельність збройних сил Румунії удвічі менша чисельності Збройних Сил України.
Проте видатки Державного бюджету на потреби Міністерства оборони України у відсотках до ВВП постійно зменшувалися, а 2013 року (0,94% від ВВП) були найменшими за всю історію незалежної України. Невтішний аналіз видатків спостерігався і в Державній прикордонній службі. Наразі ситуація змінилася, але не настільки, щоб вирішити всі питання зміцнення охорони та захисту державного кордону.
Посилення на часі
У зв’язку з анексією Росією частини території України та виникненням збройного конфлікту на Донбасі за рішенням керівництва Держприкордонслужби створено як бойові резерви сім мотоманеврених груп, задіяних для посилення підрозділів державного кордону на загрозливих напрямках.
На певний період застосування мотоманеврених груп дозволило утримати ситуацію під контролем. Але в повному обсязі протистояти незаконним військовим формуванням, з БТРами та крупнокаліберною зброєю, ММГ, які мали лише стрілецьку зброю та легкові автомобілі, звичайно, не могли.
Пряма загроза військового конфлікту та перші повномасштабні бойові дії проти підрозділів охорони кордону змусили керівництво Служби приймати рішення про створення потужних резервів, які могли б діяти як підрозділи посилення органів охорони кордону або самостійно виконувати завдання на загрозливих напрямках.
За короткий проміжок часу було створено 29 підрозділів у якості бойових резервів загальною чисельністю понад 4500 військовослужбовців:
• 24 оперативно-бойові прикордонні комендатури;
• 5 мобільних застав (три протитанкові та дві зенітно-артилерійські).
А вже 9 квітня 2015 року задля адекватної відповіді загрозам на державному кордоні та створення додаткових потужних бойових резервів Верховна Рада України внесла зміни до Закону «Про Державну прикордонну службу України», збільшивши граничну чисельність Служби на 3000 військовослужбовців.
За рахунок цього було розгорнуто прикордонні комендатури швидкого реагування (ПКШР). Ці підрозділи є бойовим резервом Голови відомства і призначені, передусім, для охорони й захисту державного кордону на загрозливих напрямках та посилення при- кордонних загонів у разі різкого загострення обстановки.
Основні завдання ПКШР:
• посилення охорони і захист визначеної ділянки кордону;
• локалізація кризових ситуацій;
• припинення збройних конфліктів та інших провокацій;
• участь у виконанні заходів територіальної оборони;
• боротьба з диверсійно-розвідувальними групами;
• участь у боротьбі з тероризмом.
Враховуючи штатну структуру, прикордонна комендатура швидкого реагування спроможна самостійно вести оборону на окремих напрямках, прикрити ділянку державного кордону з метою недопущення незаконного проникнення на територію України бандформувань та невеликих збройних підрозділів противника.
Маючи у своєму складі мінометний підрозділ, вперше за роки незалежності, прикордонний підрозділ здатен виконувати вогневі завдання, а протитанкові та зенітно-артилерійські застави можуть знищувати броньовану техніку ворога та прикрити район розгортання комендатури від повітряного нападу. Наявність відділення розвідки дозволяє здобувати інформацію про склад, положення та наміри противника.
На сьогодні в Державній прикордонній службі України створено три повноцінні прикордонні комендатури швидкого реагування, ще дві – на стадії формування. Під час розгортання та застосування ПКШР враховувався досвід Афганської війни та порядок створення сил спеціального призначення як в Україні, так і в інших розвинутих країнах світу.
Підготовка персоналу та в подальшому його застосування на окремих ділянках державного кордону довела спроможність Державної прикордонної служби України у найкоротший час вирішити питання з прикриття загрозливих ділянок та створити надійний заслін від непроханих гостей.
На жаль, наразі бюджет нашого відомства не дозволяє в повній мірі забезпечити розгортання прикордонних комендатур. Але життя довело правильність рішень керівництва Служби з питань створення такого роду бойових резервів, а їх подальше застосування лише посилить захищеність державного рубежу.
Переоцінка цнностей
Воєнно-політична обстановка, що склалася на сьогодні довкола нашої держави, вимагає повного переосмислення загальних підходів до національної безпеки на державному кордоні, перебудови охорони державного рубежу відповідно до нових викликів і загроз. Для вирішення цього важливого завдання необхідно вжити низку невідкладних заходів.
По-перше, потребують перегляду базові принципи системи охорони державного кордону та застосування наявних резервів.
Також необхідні ефективні корективи до планів розвитку, реформування й модернізації відомства, враховуючи досвід проведення АТО на сході країни.
Доцільним є підвищення ефективності й можливостей розвідувальних і оперативно-розшукових підрозділів Державної прикордонної служби України з метою своєчасного інформаційного забезпечення керівництва Служби для прийняття важливих рішень у сфері безпеки державного кордону.
Через невідповідність нормативно-правової бази вкрай необхідно перепрацювати форми і способи застосування органів та підрозділів Державної прикордонної служби України з урахуванням можливостей їх дій окремо або одночасно із Збройними Силами України.
Крім того, потребує удосконалення система оперативної, бойової та правової підготовки персоналу включаючи спільні навчання з підрозділами Збройних Сил та інших військових формувань і правоохоронних органів України.
Життя не стоїть на місці, змінюється і характер протистояння. Ще древні римляни тисячі років тому виробили безсмертну формулу державної безпеки: «Si vis pacem, para bellum» («Хочеш миру – готуйся до війни»).
Використані джерела:
Прикордонник України, №18 (5512) 18.05.2016
Воєнно-політична обстановка, що склалася на сьогодні довкола нашої держави, вимагає повного переосмислення загальних підходів до національної безпеки на державному кордоні, перебудови охорони державного рубежу відповідно до нових викликів і загроз.
Анатомія конфлікту
Воєнна небезпека і воєнна загроза – своєрідні характеристики реально існуючої або прогнозованої військово-політичної обстановки, відносин між державами та політичними силами всередині них. Воєнна загроза характеризується потенційною можливістю застосування збройної сили проти держави для досягнення політичних та інших цілей.
Натомість воєнна небезпека передбачає вже не потенційну можливість, а конкретний намір застосувати військову силу. Це вищий ступінь напруженості, відкрите протистояння сторін, їх наміри вирішити існуючі протиріччя військово-силовими методами.
Слід зазначити, що воєнна загроза не обов’язково пов’язана з початком військових приготувань потенційного противника. Її джерелами можуть бути найрізноманітніші явища й процеси суспільного життя:
• конфлікти політичних інтересів, соціальних груп, класів, держав або коаліцій країн (спроба протиставлення інтересів українського населення заходу та центру – інтересам сходу та півдня);
• суперечності на економічному, соціаль- ному, етнічному або релігійному ґрунті (розшарування українського суспільства на багатих і бідних, соціально захищених і незахищених, етнічних українців і представників національних меншин, православних і католиків);
• вироблення і накопичення ядерних або звичайних озброєнь (так, на території Росії, Німеччини, Франції, окрім звичайних, міс- титься ядерне озброєння, яке потребує відповідних заходів щодо його охорони і належної утилізації);
• наявність і розгортання масових армій (із заходу та півдня – розгортання нових підрозділів країн НАТО, зі сходу – збройних сил Російської Федерації); – загроза екологічних катастроф у результаті необережного поводження або навмисного використання бойових засобів (надзвичайні ситуації внаслідок вибухів або недбалого зберігання боєприпасів на складах, під час проведення АТО) тощо.
А ось ознаки воєнної небезпеки проявляються в конкретних військово-дипломатичних і військово-економічних акціях сторін, у діях військ (сил), активізації інформаційно-психологічного протиборства і диверсійно-розвідувальної діяльності держав.
Зокрема, до них відносять:
• різке загострення суперечностей і вступ їх у завершальну стадію підготовки до використання сили (вичерпані останні політичні та дипломатичні засоби для вирішення конфлікту);
• створення стороною протистояння угруповань збройних сил та інших військових формувань, здатних виконати поставлені завдання забезпечення їх необхідними ресурсами і засобами;
• рішучість політичного керівництва однієї зі сторін протистояння використовувати військову силу; – організація широкої підтримки населенням обраного керівництвом курсу на силове вирішення конфлікту;
• різка активізація психологічної, інформаційної, телекомунікаційної та електронної боротьби; – дипломатичні демарші, військово-економічна блокада;
• проведення повної, часткової, відкритої або прихованої мобілізації;
• наявність сприятливої військово-політичної обстановки для розв’язання воєнного конфлікту;
• посилення активності збройних сил поблизу кордонів іншої держави (під виглядом навчань, створення нових угруповань) тощо.
Необачна безпечність
Починаючи з 2003 року, а саме: з прийняттям Закону «Про Державну прикордонну службу України» розглядалися нові підходи до охорони державного кордону, водночас питання оборони відходило на другий план, а потім і взагалі втратило свою суть.
Взявши курс на перебудову відомства на правоохоронний орган зі спеціальним статусом, почався процес демілітаризації прикордонної служби, але структура залишалася військовою.
Основними загрозами на державному кордоні в цей період вважалися: нелегальна міграція і торгівля людьми; незаконне переміщення товарів, вантажів, зброї, засобів терору та наркотиків; корупція і можливість виникнення конфліктів поблизу кордонів України.
Загрози воєнного характеру, пов’язані із захопленням території, зміни лінії проходження державного рубежу, збройні конфлікти й провокації на державному кордоні та втручання в службову діяльність відомства з приводу підкупу та вербування персоналу спецслужбами інших країн розглядалися як такі, що можуть бути, але для відомства залишалися другорядними.
Навіть події на острові Коса Тузла 2003 року та військовий конфлікт між Російською Федерацією й Грузією 2008 року не були враховані під час визначення подальшого розвитку та діяльності Держприкордонслужби. Хоча вони явно засвідчили появу нових викликів і загроз для України, зокрема реальну небезпеку втягування нашої держави в конфлікт і загрозу її територіальній цілісності та суверенітету.
Водночас Російська Федерація та країни Європейського Союзу розпочали процес створення сил спеціальних операцій і сил швидкого реагування. Вживалися заходи з покращення оснащення збройних сил та інших військових формувань, активно проводилося переозброєння воєнних структур, особливо Росією. Її військово-повітряні сили отримали нові винищувачі Су-27СМ, Су-30М2, Су-35 і Су-30СМ, бомбардувальники Су-34, понад 55 бойових вертольотів і 22 легких гелікоптери. Пройшла модернізація військ проти- повітряної оборони та повітряно-десантних військ.
Невтішним для нас було також порівняння військових бюджетів України та її найближчих сусідів. Фінансування Міністерства оборони України 2013 року складало 15,3 млрд. гривень (менше 2 млрд. доларів). У дослідженні Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння вказується, що військовий бюджет, наприклад, Польщі складає 8,6 млрд. доларів, а Румунії – 3,4 млрд. доларів, хоча чисельність збройних сил Румунії удвічі менша чисельності Збройних Сил України.
Проте видатки Державного бюджету на потреби Міністерства оборони України у відсотках до ВВП постійно зменшувалися, а 2013 року (0,94% від ВВП) були найменшими за всю історію незалежної України. Невтішний аналіз видатків спостерігався і в Державній прикордонній службі. Наразі ситуація змінилася, але не настільки, щоб вирішити всі питання зміцнення охорони та захисту державного кордону.
Посилення на часі
У зв’язку з анексією Росією частини території України та виникненням збройного конфлікту на Донбасі за рішенням керівництва Держприкордонслужби створено як бойові резерви сім мотоманеврених груп, задіяних для посилення підрозділів державного кордону на загрозливих напрямках.
На певний період застосування мотоманеврених груп дозволило утримати ситуацію під контролем. Але в повному обсязі протистояти незаконним військовим формуванням, з БТРами та крупнокаліберною зброєю, ММГ, які мали лише стрілецьку зброю та легкові автомобілі, звичайно, не могли.
Пряма загроза військового конфлікту та перші повномасштабні бойові дії проти підрозділів охорони кордону змусили керівництво Служби приймати рішення про створення потужних резервів, які могли б діяти як підрозділи посилення органів охорони кордону або самостійно виконувати завдання на загрозливих напрямках.
За короткий проміжок часу було створено 29 підрозділів у якості бойових резервів загальною чисельністю понад 4500 військовослужбовців:
• 24 оперативно-бойові прикордонні комендатури;
• 5 мобільних застав (три протитанкові та дві зенітно-артилерійські).
А вже 9 квітня 2015 року задля адекватної відповіді загрозам на державному кордоні та створення додаткових потужних бойових резервів Верховна Рада України внесла зміни до Закону «Про Державну прикордонну службу України», збільшивши граничну чисельність Служби на 3000 військовослужбовців.
За рахунок цього було розгорнуто прикордонні комендатури швидкого реагування (ПКШР). Ці підрозділи є бойовим резервом Голови відомства і призначені, передусім, для охорони й захисту державного кордону на загрозливих напрямках та посилення при- кордонних загонів у разі різкого загострення обстановки.
Основні завдання ПКШР:
• посилення охорони і захист визначеної ділянки кордону;
• локалізація кризових ситуацій;
• припинення збройних конфліктів та інших провокацій;
• участь у виконанні заходів територіальної оборони;
• боротьба з диверсійно-розвідувальними групами;
• участь у боротьбі з тероризмом.
Враховуючи штатну структуру, прикордонна комендатура швидкого реагування спроможна самостійно вести оборону на окремих напрямках, прикрити ділянку державного кордону з метою недопущення незаконного проникнення на територію України бандформувань та невеликих збройних підрозділів противника.
Маючи у своєму складі мінометний підрозділ, вперше за роки незалежності, прикордонний підрозділ здатен виконувати вогневі завдання, а протитанкові та зенітно-артилерійські застави можуть знищувати броньовану техніку ворога та прикрити район розгортання комендатури від повітряного нападу. Наявність відділення розвідки дозволяє здобувати інформацію про склад, положення та наміри противника.
На сьогодні в Державній прикордонній службі України створено три повноцінні прикордонні комендатури швидкого реагування, ще дві – на стадії формування. Під час розгортання та застосування ПКШР враховувався досвід Афганської війни та порядок створення сил спеціального призначення як в Україні, так і в інших розвинутих країнах світу.
Підготовка персоналу та в подальшому його застосування на окремих ділянках державного кордону довела спроможність Державної прикордонної служби України у найкоротший час вирішити питання з прикриття загрозливих ділянок та створити надійний заслін від непроханих гостей.
На жаль, наразі бюджет нашого відомства не дозволяє в повній мірі забезпечити розгортання прикордонних комендатур. Але життя довело правильність рішень керівництва Служби з питань створення такого роду бойових резервів, а їх подальше застосування лише посилить захищеність державного рубежу.
Переоцінка цнностей
Воєнно-політична обстановка, що склалася на сьогодні довкола нашої держави, вимагає повного переосмислення загальних підходів до національної безпеки на державному кордоні, перебудови охорони державного рубежу відповідно до нових викликів і загроз. Для вирішення цього важливого завдання необхідно вжити низку невідкладних заходів.
По-перше, потребують перегляду базові принципи системи охорони державного кордону та застосування наявних резервів.
Також необхідні ефективні корективи до планів розвитку, реформування й модернізації відомства, враховуючи досвід проведення АТО на сході країни.
Доцільним є підвищення ефективності й можливостей розвідувальних і оперативно-розшукових підрозділів Державної прикордонної служби України з метою своєчасного інформаційного забезпечення керівництва Служби для прийняття важливих рішень у сфері безпеки державного кордону.
Через невідповідність нормативно-правової бази вкрай необхідно перепрацювати форми і способи застосування органів та підрозділів Державної прикордонної служби України з урахуванням можливостей їх дій окремо або одночасно із Збройними Силами України.
Крім того, потребує удосконалення система оперативної, бойової та правової підготовки персоналу включаючи спільні навчання з підрозділами Збройних Сил та інших військових формувань і правоохоронних органів України.
Життя не стоїть на місці, змінюється і характер протистояння. Ще древні римляни тисячі років тому виробили безсмертну формулу державної безпеки: «Si vis pacem, para bellum» («Хочеш миру – готуйся до війни»).
Використані джерела:
Прикордонник України, №18 (5512) 18.05.2016
