Автор:
Автор провів консультації з десантниками 80-ї бригади, які літали в Луганський аеропорт, комбригом Мелітопольської бригади транспортної авіації Дмитром Мимриковим, комбригом 16 бригади армійської авіації Ігорем Яременком, комбатом 25 опдбр Євгеном Мойсюком.
Сама тема розслідування по Іл-76 автором спочатку не сприймалася, так як генералів ніхто не любить, і автор, до слова, теж. Всі розуміють, ким були генерали нашої армії, яка розвалювалася 23 року. Але маніпуляції з фактами цієї трагедії від деяких «журналістів», нагнітання істерії та знецінення жертви, принесеної десантниками і льотчиками, змусили автора ознайомитися з фактами звинувачень у бік командування, яке, на думку деяких «експертів», розпланував злочинну по своїй організації операцію.
У результаті автор провів консультації з десантниками 80-ї бригади, які літали в Луганський аеропорт, комбригом Мелітопольської бригади транспортної авіації Дмитром Мимриковим, комбригом 16-ї окремої бригади армійської авіації Ігорем Яременком, комбатом 25-ї окремої повітрянодесантної бригади Євгеном Мойсюком. Основні тези, які висуваються експертами, перераховані нижче.
Отже, розглянемо першу тезу про те, що літати в ЛАП було дуже небезпечно і треба було бити сухопутний коридор.
Сухопутний коридор / Відсутність необхідності рейду з цього напрямку
Якщо читачі дізнаються, в який період починалися зазначені події, то вони побачать, що від Слов'янська, біля якого в той момент проводила наймасштабнішу операцію українська армія, відстань була більше 150 км. Маршрути, з яких можна було зайти в ЛАП, були і коротший з території, що контролювалася українськими військами, але все одно більше 100 км.
Для здійснення такої операції були необхідні сили в розмірі однієї омбр, яка могла б пробити коридор, закріпитися на ділянках, взявши під контроль комунікації та протидіючи на різних ділянках маршруту ДРГ противника. На той момент зайвої бригади, яка могла б пробити сухопутний коридор на Схід по сектору А в розпорядженні штабу АТО, просто не було.
Наявні сили максимально швидко висувалися до кордону, намагаючись взяти її під контроль, оскільки бойовики, отримавши контроль над кордоном, кожен день гнали в непідконтрольні української влади території колони з технікою і живою силою.
Кожен упущений день дозволяв сепаратистам перегнати більше сил і засобів, використовуючи величезний потенціал «військторгу» РФ. Зі свого боку штаб АТО володів більш ніж скромними силами, тому першочерговою метою стала завдання взяти кордон під контроль, поки угрупування не розрослося настільки, що було б вже не по зубах ЗСУ, а після, обрубати канали постачання зброї та особового складу на територію України, знищити створювану Росією «армію ДНР».
З боку Волновахи підійшли частини 79-ї, 72-ї, 51-ї, 30-ї та інших бригад, які висунулися по межі у бік Краснодону. Завдання десантників була «бити коридор», а мотопіхоти - закріплюватися на висотах, які вони брали за допомогою десантників, і вести вогневої контроль над територією. З боку Луганська їм назустріч повинні були вийти десантники 80-й і 25-й бригад, які зобов'язані були вдарити в спину бойовикам на кордоні, що утримують території біля Ізвариного, і, об'єднавшись з українською угрупованням сектора Д, взяти її під контроль.
Як потім говорили десантники, їм не вистачило приблизно 40 кілометрів. Причиною того, що українські захисники не просунулися далі Ізвариного, став той факт, що львівські та дніпропетровські десантники не підійшли на допомогу. Сили 79-ї і 72-ї бригад вже були на межі, через це подолати бойової рубіж у Ізвариному вони не змогли.
У цей час угруповання львівських і дніпропетровських десантників замість того, щоб повітряним мостом накопичити сили і засоби і вийти назустріч українському угрупованню, було «замариноване» на місяць в Луганському аеропорту у зв'язку з піднятим в ЗМІ галасом. Командування АТО, побачивши резонанс, припинило постачання повітряним мостом в ЛАП, поставивши завдання пробити сухопутний коридор.
Сухопутний коридор в ЛАП, під командуванням полковника Ковальчука реалізовувався місяць. У цей час на кордоні гинули воїни, до яких повинні були прийти на допомогу бійці з ЛАП, але вони звідти не змогли вийти.
читати також: Андрій Ковальчук. Комбриг 80-ї бригади про оборону Луганського аеропорту
У підсумку, коли угруповання Ковальчука таки дійшло до ЛАП і згодом вийшло з аеропорту, почавши просуватися в бік кордону, українське угруповання в секторі Д вже було знекровлене.
Загальні втрати в ньому не дозволяли виконувати поставлені завдання. По суті, угруповання львівських десантників і БТГр 128-ї бригади з сектора А запізнилися на місяць. Було вже запізно.
Підсумок був всім відомий - угруповання сектора Д були виведені з сектора у зв'язку з неможливістю виконати завдання. Їх відхід зумовив прохід російських військ і котел у Іловайську, а угруповання в секторі А, яке теж потрапило в котел під Луганським аеропортом, відійшло в Щастя.
Автор сумнівається, що навіть при бездоганному виконанні цього плану українські війська змогли б утримати вторгнення російських військ. Але в кожному разі можливості ЗСУ на той момент були б вищими.
Висновок: накопичення угруповання за допомогою повітряного мосту було необхідним і єдиним способом в мінімальні терміни закрити кордон і надати допомогу українським військам в секторі Д. Відмова від плану за допомогою резонансу спричинив ланцюжком за собою події, які глобально відбилися на ході війни і загальних жертвах.
Десантування парашутним способом
Десантувати парашутним способом можна призначену для цього техніку, боєкомплекти, людей, продукти харчування. Розглянемо всі ці сили і засоби в параметрі десантування.
По суті, з десантованої техніки ЗСУ можна скидати з Іл, БМД і ще деякі варіанти колісної техніки. Артилерія, БТРи, паливозаправники та інша техніка, необхідна для виконання поставлених завдань, не десантується парашутним способом. Тільки посадочним. БМД підходить для рейдових операцій, але для того пекла, який був під кордоном, і з урахуванням тієї техніки, що була у бойовиків, їх було недостатньо. Тому техніку, як мінімум, треба було доставляти саме посадочним способом.
Іл-76 може при десантуванні парашутним способом доставити в район трьох БМД і 21 бійця, які будуть вистрибувати на парашутах. Посадочним способом Іл(и) доставляли по три БМД, 40 бійців і додаткову техніку, обладнання та боєкомплект. Тобто за один виліт посадочним способом Іл-76 перевозив стільки ж вантажу, скільки за два-три ходки парашутним способом.
Крім того, бойове десантування з Іл-76 парашутним способом відбувається на висоті 600 метрів. Іл-76, що заходить на глісаду, стає дуже повільним, а перед бойовим десантуванням парашутним способом він взагалі максимально скидає швидкість, практично «зависаючи» над районом бойових дій.
У даній ситуації Іл-76 набагато більш вразливий до ураження з ПЗРК або інших засобів ППО. Окремо варто відзначити, що така дія має відбуватися вдень, на очах у противника, так як виконати це вночі набагато складніше і вимагає високонавчених десантників, які не раз десантувалися вночі і вміють десантувати в нічний час техніку. Як ми знаємо, з подібними навчаннями в Україні було туго.
Продукти харчування та боєкомплект можна було доставляти на платформах ПГС-500, що, власне, потім і відбувалося. Але літак, який літає над ділянкою ЛАП днем, та намагається «прицілитися» над потрібним районом, щоб вантаж не потрапив до сепаратистів, - це непросте завдання і теж ризиковане. Так, один з цих літаків і був збитий днем під час доставки вантажів десантниками парашутним способом.
Висновок: десантування парашутним способом було в тій ситуації більш небезпечно для особового складу і техніки, а в деяких аспектах взагалі не мало можливості.
Чи можна було відправляти літак, знаючи, що у сепаратистів були ПЗРК?
З цього питання я свого часу консультувався з Дмитром Мимриковим, тим самим пілотом, який зміг сісти в ту ніч в Луганському аеропорту, а згодом полетіти.
Як він мені пояснив, те, що у сепаратистів були ПЗРК, знали тоді все, і це був зовсім не біном Ньютона. За тиждень до описуваних подій в Слов'янську був збитий літак-розвідник за допомогою новітнього російського ПЗРК.
До цього в Слов'янську не раз знаходили групи фахівців, добре підготовлених до роботи ППО, відзначалася їх злагодженість, постріли ракетами «дуплетом» з секундною затримкою, що давало розуміння того, що проти авіації працюють висококласні фахівці з сучасними засобами ППО. Тому звинувачення в тому, що «командуванню доповіли про ПЗРК, а воно все одно відправило літак», звучать дещо дивно, оскільки бойові дії того періоду відбувалися за участю цього фактора.
Як роз'яснював Мимриков, можливість ураження літака з ПЗРК пілоти обговорювали не раз. Іл-76, що заходить на посадку, збити з ПЗРК дуже важко. Втративши один і навіть два двигуни, Іл-76 все одно б сів. Більше побоювалися того, що потрапляння ПЗРК завдасть літаку ушкодження, які викличуть пожежа або аварії під час посадки. Тому, що робити в таких випадках, було вже обумовлено.
Літаки літали в Луганський аеропорт майже щодня в ночі, не видаючи себе бортовими вогнями. Всього було зроблено 27 посадок. Щоразу заходили з різною сторони, після чого завалювались на крило і ставали на глісаду. З урахуванням швидкості, висоти і видимості в повітряне судно навіть при виявленні дуже важко потрапити необхідною кількістю ракет, щоб його збити.
Збитий літак підвели два чинники: дуже ясне небо, яке дозволило бойовикам виявити його візуально здалеку, і потрапляння ПЗРК, після чого пілот, злякавшись, зробив те, що робити було ні в якому разі не можна, - він відстрелив хибні теплові цілі, мабуть, згідно своїм рефлексам. Після відстрілу теплових цілей судно підсвітило себе в повітрі, після чого на нього навелася установка ЗУ-23-2, що стояла неподалік, і буквально розрізала його в повітрі.
Власне, вже потім, проаналізувавши хід подій, з'ясували, що поразка з ПЗРК лише побічно вплинуло на катастрофу і було не основним аргументом. Основним - виявилася саме ЗУ-23-2.
дивитись також: Документальний фільм «Льотчики. Повернення»
Висновок: авіація, як транспортна, так і штурмова, в той період вже працювала з урахуванням наявності ПЗРК у бойовиків і налагоджених груп ППО і несла втрати в боях. Але у випадку з Іл-76 не ПЗРК був основною причиною трагедії.
Польоти в ЛАП необхідно було здійснювати під прикриттям вертольотів
Автор спочатку скептично ставився до цього варіанту, але, не будучи фахівцем у цій галузі і знаючи, що даний досвід мав місце у військовій історії в період Афганського протистояння, вирішив провести консультації з пілотом штурмового вертольота високого рівня. Ним став Ігор Яременко, комбриг 16 окремої бригади армійської авіації, що має найвищий рівень кваліфікації «військовий льотчик-снайпер».
- Патрулювання вертольотами району - це можна. Вертольоти, по суті, виступають приманкою. Вони пускали «АСУшкі» - такі спеціальні ракети, - поки Іл-76 заходив на посадку і сідав. Мені важко оцінити ефективність цього способу при даній ситуації. Але я б не сказав, що це справляло якийсь ефект. Там дуже велика територія, аеропорт-то невеликий, 4-5 км, а район навколо нього треба було зачищати на 6 км, щоб запобігти цій трагедії. Ну ось, намалюйте таке коло і подивіться, яка це територія за площею, скільки це десятків квадратних кілометрів. А ППОшнікі за будь-яким кущем адже могли стояти або на машині туди заїхати і міняти місце розташування. Імовірність зачистки вертольотами такої площі - мізерна.
Та й вертоліт - це не літак. Йому ж треба ще витримати швидкість на посадочній ... Це ще більше. Це дуже-дуже велика територія. Таку зачистити вертольотами нереально. І їх там би було десяток мінімум. А у нас стільки не було після Слов'янська та інших бойових дій. У мене до серпня взагалі всього 6 машин залишалося з 18-ти. Не можу судити про виконання такої ж завдання Су-25-ми, але мені здається, що толк був приблизно такий же.
Коли за часів Радянського Союзу в Кабулі, в Баграмі на аеродромі стояли 2-3 полки вертольотів (а в полку 40- 50 вертольотів), то, звичайно, можна було зачищати і великі території. Коли пара ескадрилій піднімається в повітря і починає стріляти у все, що рухається, там особливо не побігаєш. А тут у нас таких сил просто не було.
І от коли Іл-76 заходив на посадку, вертольоти пускали ці «АСУшкі», приманки для ПЗРК. Ну і виманювали ППОшніка на себе. Все-таки вертоліт, як не скажи, дешевше виходить літака, та й загибель такої кількості людей в літаку і вертольоті - величезна різниця.
Те, що літаки в Луганський аеропорт йшли вночі, не виявляючи себе і прийнявши всілякі заходи безпеки, було оптимально, виходячи з ситуації. Теж зрозумійте, туди ж льотчики літали досвідчені, обізнані, що роблять. Якби щось робилося неправильно, вони б перші дибки встали. Їм-то видніше. А вертоліт - це не панацея, як у нас чомусь думають деякі офіцери і піхотні генерали. Все одно, після зачистки території вертольотами, там треба ставити бойову охорону піхотою, щоб на це місце через годину ніхто не прийшов. Це ж скільки людей необхідно. Ну, поставиш ти по БТРу через кілометр. Який це радіус треба охопити і скільки необхідно людей?
Та й думаю, що їм просто в чомусь не пощастило, літали ж до цього туди, багато літали, і нормально було. Літак там взагалі тоді сів і полетів. Іл - це таки чотири двигуни. У нас теж, коли 24-ки збивали під Слов'янськом, було таке, що ракета потрапляла в двигун. Ну і чорт з ним, другий є. Вертоліт сідав, але вже, зрозуміло, нікуди б не полетів. А у Іл - чотири. Це скільки ракет туди треба нехай, щоб порвати таку махину? Його ж взагалі з ЗУ збили.
Загалом, для того щоб в тих умовах, з тими силами і засобами, що у нас були, зачищати територію перед заходом літаків - це нереально. Я вам так скажу, цю версію навіть не розглядайте.
Висновок: прикриття літака вертольотами виконати було неможливо. Враховуючи, що ці дії довелося б здійснювати наявними силами і засобами в світлий час доби, небезпека для літаків (та й вертольотів) тільки б зросла.
Дана стаття не написана для обілення генерала Назарова, командування ГШ або якихось людей. Автор готовий зустрічатися з критиками даних висновків, у тому числі в ефірі телепередач і дискутувати з противниками викладеної версії. Я абсолютно впевнений у щирості і висновках тих людей, які давали інтерв'ю, і в тому, що вони не ангажовані, тим більше що це герої нашої війни.
Висновок даного розслідування один: у трагедії впав Іл-76 винні диверсанти РФ або сепаратисти, які змогли-таки вразити літак, як і в інших трагедіях при обстрілі колон, мінування доріг та інші події, коли українські угруповання приходили в пункт призначення з величезними жертвами.
Це війна, і там бувають нещастя, такі як: Іл-76 або Зеленопілля. І автору дуже шкода, що деякі люди на цій трагедії заробляють собі вісти, влаштовуючи політичний танець на кістках загиблих льотчиків і десантників, розпалюючи конфлікт і ні в якому разі не розповідаючи про причину цієї жертви, відводячи увагу від істинних убивць - тих, хто стріляв з ПЗРК і розстрілював літак з ЗУ. Дуже сподіваюся на те, що життя - справедлива штука і любить спостерігати, як хтось кидає в іншого камінь, не помічаючи, що кинув бумеранг.
Ну і закінчити статтю хотілося б словами Мимрикова.
Список загиблих в Іл-76
Десантники 25-ї опдбр:
Екіпаж збитого літака Іл-76:
Використані джерела:
http://petrimazepa.com/
Автор провів консультації з десантниками 80-ї бригади, які літали в Луганський аеропорт, комбригом Мелітопольської бригади транспортної авіації Дмитром Мимриковим, комбригом 16 бригади армійської авіації Ігорем Яременком, комбатом 25 опдбр Євгеном Мойсюком.
Сама тема розслідування по Іл-76 автором спочатку не сприймалася, так як генералів ніхто не любить, і автор, до слова, теж. Всі розуміють, ким були генерали нашої армії, яка розвалювалася 23 року. Але маніпуляції з фактами цієї трагедії від деяких «журналістів», нагнітання істерії та знецінення жертви, принесеної десантниками і льотчиками, змусили автора ознайомитися з фактами звинувачень у бік командування, яке, на думку деяких «експертів», розпланував злочинну по своїй організації операцію.
У результаті автор провів консультації з десантниками 80-ї бригади, які літали в Луганський аеропорт, комбригом Мелітопольської бригади транспортної авіації Дмитром Мимриковим, комбригом 16-ї окремої бригади армійської авіації Ігорем Яременком, комбатом 25-ї окремої повітрянодесантної бригади Євгеном Мойсюком. Основні тези, які висуваються експертами, перераховані нижче.
- Треба було не літати в Луганський аеропорт, а пробивати сухопутний коридор.
- Рейд в цьому напрямку взагалі не мав необхідності.
- При польотах в ЛАП треба було проводити десантування не посадочним способом, а парашутним. Власне, вантажі та зброю з технікою теж скидати парашутами.
- Командування вчинило злочинну помилку, відправивши літак в ЛАП, знаючи, що у бойовиків є ПЗРК.
- Польоти в ЛАП без прикриття літаків штурмовими вертольотами (це особливо цікава теза) були злочинними.
Отже, розглянемо першу тезу про те, що літати в ЛАП було дуже небезпечно і треба було бити сухопутний коридор.
Сухопутний коридор / Відсутність необхідності рейду з цього напрямку
Якщо читачі дізнаються, в який період починалися зазначені події, то вони побачать, що від Слов'янська, біля якого в той момент проводила наймасштабнішу операцію українська армія, відстань була більше 150 км. Маршрути, з яких можна було зайти в ЛАП, були і коротший з території, що контролювалася українськими військами, але все одно більше 100 км.
Для здійснення такої операції були необхідні сили в розмірі однієї омбр, яка могла б пробити коридор, закріпитися на ділянках, взявши під контроль комунікації та протидіючи на різних ділянках маршруту ДРГ противника. На той момент зайвої бригади, яка могла б пробити сухопутний коридор на Схід по сектору А в розпорядженні штабу АТО, просто не було.
Наявні сили максимально швидко висувалися до кордону, намагаючись взяти її під контроль, оскільки бойовики, отримавши контроль над кордоном, кожен день гнали в непідконтрольні української влади території колони з технікою і живою силою.
Кожен упущений день дозволяв сепаратистам перегнати більше сил і засобів, використовуючи величезний потенціал «військторгу» РФ. Зі свого боку штаб АТО володів більш ніж скромними силами, тому першочерговою метою стала завдання взяти кордон під контроль, поки угрупування не розрослося настільки, що було б вже не по зубах ЗСУ, а після, обрубати канали постачання зброї та особового складу на територію України, знищити створювану Росією «армію ДНР».
З боку Волновахи підійшли частини 79-ї, 72-ї, 51-ї, 30-ї та інших бригад, які висунулися по межі у бік Краснодону. Завдання десантників була «бити коридор», а мотопіхоти - закріплюватися на висотах, які вони брали за допомогою десантників, і вести вогневої контроль над територією. З боку Луганська їм назустріч повинні були вийти десантники 80-й і 25-й бригад, які зобов'язані були вдарити в спину бойовикам на кордоні, що утримують території біля Ізвариного, і, об'єднавшись з українською угрупованням сектора Д, взяти її під контроль.
Як потім говорили десантники, їм не вистачило приблизно 40 кілометрів. Причиною того, що українські захисники не просунулися далі Ізвариного, став той факт, що львівські та дніпропетровські десантники не підійшли на допомогу. Сили 79-ї і 72-ї бригад вже були на межі, через це подолати бойової рубіж у Ізвариному вони не змогли.
У цей час угруповання львівських і дніпропетровських десантників замість того, щоб повітряним мостом накопичити сили і засоби і вийти назустріч українському угрупованню, було «замариноване» на місяць в Луганському аеропорту у зв'язку з піднятим в ЗМІ галасом. Командування АТО, побачивши резонанс, припинило постачання повітряним мостом в ЛАП, поставивши завдання пробити сухопутний коридор.
Сухопутний коридор в ЛАП, під командуванням полковника Ковальчука реалізовувався місяць. У цей час на кордоні гинули воїни, до яких повинні були прийти на допомогу бійці з ЛАП, але вони звідти не змогли вийти.
читати також: Андрій Ковальчук. Комбриг 80-ї бригади про оборону Луганського аеропорту
У підсумку, коли угруповання Ковальчука таки дійшло до ЛАП і згодом вийшло з аеропорту, почавши просуватися в бік кордону, українське угруповання в секторі Д вже було знекровлене.
Загальні втрати в ньому не дозволяли виконувати поставлені завдання. По суті, угруповання львівських десантників і БТГр 128-ї бригади з сектора А запізнилися на місяць. Було вже запізно.
Підсумок був всім відомий - угруповання сектора Д були виведені з сектора у зв'язку з неможливістю виконати завдання. Їх відхід зумовив прохід російських військ і котел у Іловайську, а угруповання в секторі А, яке теж потрапило в котел під Луганським аеропортом, відійшло в Щастя.
Автор сумнівається, що навіть при бездоганному виконанні цього плану українські війська змогли б утримати вторгнення російських військ. Але в кожному разі можливості ЗСУ на той момент були б вищими.
Висновок: накопичення угруповання за допомогою повітряного мосту було необхідним і єдиним способом в мінімальні терміни закрити кордон і надати допомогу українським військам в секторі Д. Відмова від плану за допомогою резонансу спричинив ланцюжком за собою події, які глобально відбилися на ході війни і загальних жертвах.
Десантування парашутним способом
Десантувати парашутним способом можна призначену для цього техніку, боєкомплекти, людей, продукти харчування. Розглянемо всі ці сили і засоби в параметрі десантування.
По суті, з десантованої техніки ЗСУ можна скидати з Іл, БМД і ще деякі варіанти колісної техніки. Артилерія, БТРи, паливозаправники та інша техніка, необхідна для виконання поставлених завдань, не десантується парашутним способом. Тільки посадочним. БМД підходить для рейдових операцій, але для того пекла, який був під кордоном, і з урахуванням тієї техніки, що була у бойовиків, їх було недостатньо. Тому техніку, як мінімум, треба було доставляти саме посадочним способом.
Іл-76 може при десантуванні парашутним способом доставити в район трьох БМД і 21 бійця, які будуть вистрибувати на парашутах. Посадочним способом Іл(и) доставляли по три БМД, 40 бійців і додаткову техніку, обладнання та боєкомплект. Тобто за один виліт посадочним способом Іл-76 перевозив стільки ж вантажу, скільки за два-три ходки парашутним способом.
Крім того, бойове десантування з Іл-76 парашутним способом відбувається на висоті 600 метрів. Іл-76, що заходить на глісаду, стає дуже повільним, а перед бойовим десантуванням парашутним способом він взагалі максимально скидає швидкість, практично «зависаючи» над районом бойових дій.
У даній ситуації Іл-76 набагато більш вразливий до ураження з ПЗРК або інших засобів ППО. Окремо варто відзначити, що така дія має відбуватися вдень, на очах у противника, так як виконати це вночі набагато складніше і вимагає високонавчених десантників, які не раз десантувалися вночі і вміють десантувати в нічний час техніку. Як ми знаємо, з подібними навчаннями в Україні було туго.
Продукти харчування та боєкомплект можна було доставляти на платформах ПГС-500, що, власне, потім і відбувалося. Але літак, який літає над ділянкою ЛАП днем, та намагається «прицілитися» над потрібним районом, щоб вантаж не потрапив до сепаратистів, - це непросте завдання і теж ризиковане. Так, один з цих літаків і був збитий днем під час доставки вантажів десантниками парашутним способом.
Висновок: десантування парашутним способом було в тій ситуації більш небезпечно для особового складу і техніки, а в деяких аспектах взагалі не мало можливості.
Чи можна було відправляти літак, знаючи, що у сепаратистів були ПЗРК?
З цього питання я свого часу консультувався з Дмитром Мимриковим, тим самим пілотом, який зміг сісти в ту ніч в Луганському аеропорту, а згодом полетіти.
Як він мені пояснив, те, що у сепаратистів були ПЗРК, знали тоді все, і це був зовсім не біном Ньютона. За тиждень до описуваних подій в Слов'янську був збитий літак-розвідник за допомогою новітнього російського ПЗРК.
До цього в Слов'янську не раз знаходили групи фахівців, добре підготовлених до роботи ППО, відзначалася їх злагодженість, постріли ракетами «дуплетом» з секундною затримкою, що давало розуміння того, що проти авіації працюють висококласні фахівці з сучасними засобами ППО. Тому звинувачення в тому, що «командуванню доповіли про ПЗРК, а воно все одно відправило літак», звучать дещо дивно, оскільки бойові дії того періоду відбувалися за участю цього фактора.
Як роз'яснював Мимриков, можливість ураження літака з ПЗРК пілоти обговорювали не раз. Іл-76, що заходить на посадку, збити з ПЗРК дуже важко. Втративши один і навіть два двигуни, Іл-76 все одно б сів. Більше побоювалися того, що потрапляння ПЗРК завдасть літаку ушкодження, які викличуть пожежа або аварії під час посадки. Тому, що робити в таких випадках, було вже обумовлено.
Літаки літали в Луганський аеропорт майже щодня в ночі, не видаючи себе бортовими вогнями. Всього було зроблено 27 посадок. Щоразу заходили з різною сторони, після чого завалювались на крило і ставали на глісаду. З урахуванням швидкості, висоти і видимості в повітряне судно навіть при виявленні дуже важко потрапити необхідною кількістю ракет, щоб його збити.
Збитий літак підвели два чинники: дуже ясне небо, яке дозволило бойовикам виявити його візуально здалеку, і потрапляння ПЗРК, після чого пілот, злякавшись, зробив те, що робити було ні в якому разі не можна, - він відстрелив хибні теплові цілі, мабуть, згідно своїм рефлексам. Після відстрілу теплових цілей судно підсвітило себе в повітрі, після чого на нього навелася установка ЗУ-23-2, що стояла неподалік, і буквально розрізала його в повітрі.
Власне, вже потім, проаналізувавши хід подій, з'ясували, що поразка з ПЗРК лише побічно вплинуло на катастрофу і було не основним аргументом. Основним - виявилася саме ЗУ-23-2.
дивитись також: Документальний фільм «Льотчики. Повернення»
Висновок: авіація, як транспортна, так і штурмова, в той період вже працювала з урахуванням наявності ПЗРК у бойовиків і налагоджених груп ППО і несла втрати в боях. Але у випадку з Іл-76 не ПЗРК був основною причиною трагедії.
Польоти в ЛАП необхідно було здійснювати під прикриттям вертольотів
Автор спочатку скептично ставився до цього варіанту, але, не будучи фахівцем у цій галузі і знаючи, що даний досвід мав місце у військовій історії в період Афганського протистояння, вирішив провести консультації з пілотом штурмового вертольота високого рівня. Ним став Ігор Яременко, комбриг 16 окремої бригади армійської авіації, що має найвищий рівень кваліфікації «військовий льотчик-снайпер».
- Патрулювання вертольотами району - це можна. Вертольоти, по суті, виступають приманкою. Вони пускали «АСУшкі» - такі спеціальні ракети, - поки Іл-76 заходив на посадку і сідав. Мені важко оцінити ефективність цього способу при даній ситуації. Але я б не сказав, що це справляло якийсь ефект. Там дуже велика територія, аеропорт-то невеликий, 4-5 км, а район навколо нього треба було зачищати на 6 км, щоб запобігти цій трагедії. Ну ось, намалюйте таке коло і подивіться, яка це територія за площею, скільки це десятків квадратних кілометрів. А ППОшнікі за будь-яким кущем адже могли стояти або на машині туди заїхати і міняти місце розташування. Імовірність зачистки вертольотами такої площі - мізерна.
Та й вертоліт - це не літак. Йому ж треба ще витримати швидкість на посадочній ... Це ще більше. Це дуже-дуже велика територія. Таку зачистити вертольотами нереально. І їх там би було десяток мінімум. А у нас стільки не було після Слов'янська та інших бойових дій. У мене до серпня взагалі всього 6 машин залишалося з 18-ти. Не можу судити про виконання такої ж завдання Су-25-ми, але мені здається, що толк був приблизно такий же.
Коли за часів Радянського Союзу в Кабулі, в Баграмі на аеродромі стояли 2-3 полки вертольотів (а в полку 40- 50 вертольотів), то, звичайно, можна було зачищати і великі території. Коли пара ескадрилій піднімається в повітря і починає стріляти у все, що рухається, там особливо не побігаєш. А тут у нас таких сил просто не було.
І от коли Іл-76 заходив на посадку, вертольоти пускали ці «АСУшкі», приманки для ПЗРК. Ну і виманювали ППОшніка на себе. Все-таки вертоліт, як не скажи, дешевше виходить літака, та й загибель такої кількості людей в літаку і вертольоті - величезна різниця.
Те, що літаки в Луганський аеропорт йшли вночі, не виявляючи себе і прийнявши всілякі заходи безпеки, було оптимально, виходячи з ситуації. Теж зрозумійте, туди ж льотчики літали досвідчені, обізнані, що роблять. Якби щось робилося неправильно, вони б перші дибки встали. Їм-то видніше. А вертоліт - це не панацея, як у нас чомусь думають деякі офіцери і піхотні генерали. Все одно, після зачистки території вертольотами, там треба ставити бойову охорону піхотою, щоб на це місце через годину ніхто не прийшов. Це ж скільки людей необхідно. Ну, поставиш ти по БТРу через кілометр. Який це радіус треба охопити і скільки необхідно людей?
Та й думаю, що їм просто в чомусь не пощастило, літали ж до цього туди, багато літали, і нормально було. Літак там взагалі тоді сів і полетів. Іл - це таки чотири двигуни. У нас теж, коли 24-ки збивали під Слов'янськом, було таке, що ракета потрапляла в двигун. Ну і чорт з ним, другий є. Вертоліт сідав, але вже, зрозуміло, нікуди б не полетів. А у Іл - чотири. Це скільки ракет туди треба нехай, щоб порвати таку махину? Його ж взагалі з ЗУ збили.
Загалом, для того щоб в тих умовах, з тими силами і засобами, що у нас були, зачищати територію перед заходом літаків - це нереально. Я вам так скажу, цю версію навіть не розглядайте.
Висновок: прикриття літака вертольотами виконати було неможливо. Враховуючи, що ці дії довелося б здійснювати наявними силами і засобами в світлий час доби, небезпека для літаків (та й вертольотів) тільки б зросла.
Дана стаття не написана для обілення генерала Назарова, командування ГШ або якихось людей. Автор готовий зустрічатися з критиками даних висновків, у тому числі в ефірі телепередач і дискутувати з противниками викладеної версії. Я абсолютно впевнений у щирості і висновках тих людей, які давали інтерв'ю, і в тому, що вони не ангажовані, тим більше що це герої нашої війни.
Висновок даного розслідування один: у трагедії впав Іл-76 винні диверсанти РФ або сепаратисти, які змогли-таки вразити літак, як і в інших трагедіях при обстрілі колон, мінування доріг та інші події, коли українські угруповання приходили в пункт призначення з величезними жертвами.
Це війна, і там бувають нещастя, такі як: Іл-76 або Зеленопілля. І автору дуже шкода, що деякі люди на цій трагедії заробляють собі вісти, влаштовуючи політичний танець на кістках загиблих льотчиків і десантників, розпалюючи конфлікт і ні в якому разі не розповідаючи про причину цієї жертви, відводячи увагу від істинних убивць - тих, хто стріляв з ПЗРК і розстрілював літак з ЗУ. Дуже сподіваюся на те, що життя - справедлива штука і любить спостерігати, як хтось кидає в іншого камінь, не помічаючи, що кинув бумеранг.
Ну і закінчити статтю хотілося б словами Мимрикова.
Обнялися в небі льотчик з десантником - і до кінця. Вони до кінця і були.
Список загиблих в Іл-76
Десантники 25-ї опдбр:
- Авдєєв Костянтин Сергійович, старший солдат
- Авраменко Олександр Сергійович, солдат
- Алтунін Валерій Володимирович, старший лейтенант
- Бабан Віталій Юрійович, сержант
- Бахур Віталій Володимирович, старший лейтенант
- Бондаренко Віталій Юрійович, солдат
- Гайдук Ілля Віталійович, солдат
- Гончаренко Сергій Валерійович, молодший сержант
- Горда Анатолій Анатолійович, старший солдат
- Грабовий Валерій Миколайович, старший лейтенант
- Дмитренко Андрій Олегович, солдат
- Добропас Сергій Віталійович, старший солдат
- Дубяга Станіслав Вікторович, солдат
- Каменєв Денис Сергійович, старший солдат
- Кива Владислав Миколайович, молодший сержант
- Ковальчук Юрій Леонідович, сержант
- Коренченко Олег Володимирович, солдатів
- Коснар Павло Леонідович, молодший сержант
- Котов Олександр Олександрович, солдат
- Кривошеєв Сергій Ігорович, солдат
- Кузнєцов Антон Олександрович, старший солдат
- Кулібаба Руслан Миколайович, сержант
- Кучерявий Сергій Васильович, молодший сержант
- Левчук Павло Миколайович, солдат
- Лісовий Сергій Володимирович, солдат
- Лефінцев Олег Васильович, старший солдат
- Малишенко Тарас Сергійович, солдат
- Манулов Сергій Федорович, старший прапорщик
- Мирошниченко Сергій Олександрович, старший солдат
- Москаленко Сергій Олександрович, солдат
- Ніконов Павло Сергійович, солдат
- Пронько Ростислав Русланович, солдат
- Резніков Євген Сергійович, сержант
- Самохін Антон Олексійович, старший солдат
- Санжаровец Артем Євгенович, старший солдат
- Скалозуб Артем Валентинович, старший солдат
- Токаренко Ігор Олександрович, солдат
- Шостак Сергій Михайлович, старший солдат
- Шульга Андрій Миколайович, солдат
- Шумаков Сергій Вікторович, сержант
Екіпаж збитого літака Іл-76:
- Білий Олександр (1976—2014), командир екіпажу, заступник командира авіаційної ескадрильї, гвардії полковник
- Буркавцов Володимир (1976—2014), бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант
- Дьяков Михайло (1968—2014), керівник повітряно-вогневої тактичної підготовки, гвардії майор
- Ковалик Олександр (1972—2014), старший повітряний стрілець, гвардії прапорщик
- Козолій Олександр (1984—2014), старший бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант
- Ментус Віктор (1982—2014), старший повітряний радист, гвардії прапорщик
- Павленко Олег (1971—2014), старший технік обслуговування радіоелектронного обладнання, гвардії старший лейтенант
- Скачков Ігор (1977—2014), штурман авіаційної ескадрильї, гвардії капітан
- Телегін Сергій (1971—2014), начальник технічно-експлуатаційної частини інженерно-авіаційної служби, гвардії капітан
Використані джерела:
http://petrimazepa.com/
