Офіцер Сил спеціальних операцій: «Наше головне завдання — деморалізація ворога»

Автор: Богдан Буткевич
Офіцер Сил спеціальних операцій: Наше головне завдання — деморалізація ворога

Сили спеціальних операцій — це щось із героїчних бойовиків про непереможний американський спецназ. Мабуть, так думає більшість обивателів. Насправді свої ССО існують та успішно діють і в Україні.

До їхнього складу входять як «бойовики» — висококваліфікований армійський спецназ зі 140-го центру спеціальних операцій, так і підрозділ ІПСО — інформаційно-психологічних спеціальних операцій. Тобто таких собі, за їхнім визначенням, «військових політтехнологів», які працюють над тим, щоб деморалізувати психологічний стан ворога й змусити його до поразки. Але також працюють із цивільним населенням, готують ґрунт для спеціальних операцій і займаються військовою аналітикою. Враховуючи так зване перемир’я на фронті, саме зараз для цих хлопців починається найгарячіша фаза бойових дій.

Тиждень.ua поспілкувався про діяльність та перспективи ССО з офіцером підрозділу ІПСО ССпО. Своє ім’я та обличчя, природно, він попросив не відкривати.

Розкажіть про себе. Що можна, звичайно. І про Сили спеціальних операцій.

— Я кадровий офіцер, навчався в Н-ському військовому училищі. Одразу по закінченні потрапив до управління спеціальних операцій Генерального штабу. Воно було створене 2007 року, але реально для війни ніякої серйозної діяльності в нього не було. На нас звернули увагу після початку російської агресії в Криму.

Думаю, мало хто реально уявляє собі, що ж таке Сили спеціальних операцій і чим вони відрізняються від спецназу.

— На нинішньому етапі ми — це командування на кшталт того, як командування десантних військ. Але в майбутньому в нас будуть у підпорядкуванні свої частини армійського спецназу й частини інфо­маційно-психологічних операцій (ІПСО).

Думаю, до Нового року все мало б бути готове, хоча через бюрократію дуже повільно. Наш начальник Сергій Кривоніс має чималий досвід в АТО. Наприклад, під його керівництвом був утриманий єдиний з усіх атакованих під час війни аеропортів — Краматорський. Очолював колись 8-й полк спецназу, був начальником штабу ВДВ тощо.

Ми підпорядковуємося виключно начальникові Генерального штабу та президентові як верховному головнокомандувачу.

То що, у вас немає реальних бійців?

— Звичайно, є. У нас є свої «бойовики». Вони постійно працюють у зоні АТО. Є інформаційники — ІПСО. Це там, де служу я: маємо розбиратися і в журналістиці, і в PR, і в політтехнологіях, і в психології, і в IT, в усіх новинках, щоб ефективно виконувати свої обов’язки. Є і свої планувальники — все, як у нормальній військовій частині. Прагнемо прийти до структури НАТО, до ССпО — це повністю окремий вид військ. Взагалі ми працюємо в постійній кооперації з іншими спеціальними частинами, але в майбутньому плануємо перейти до стандарту, щоб армійський спецназ завжди працював разом із частинами ІПСО, за натовським стандартом. Тобто з паралельною підтримкою силової компоненти — як завчасної, так і супровідної. А також з постпідтримкою: або піаром, або, навпаки, приховуванням того, що це працювали ССпО. Залежно від бойового завдання. На жаль, у нас поки що немає свого окремого рядка для фінансування, що має бути важливою умовою функціонування.

Розкажіть про сутність роботи ІПСО.

— Наше основне завдання — деморалізація особистого складу ворога, зараз — незаконних збройних формувань сепаратистів. Головний канал налагодження зв’язків і встановлення контактів з інформаторами — соціальні мережі. Перебуваючи по цей бік фронту, це цілком логічно. Своєю чергою, головним каналом зв’язку в соцмережах для нас був і є Twitter. Основним методом і був, і досі є поширення вигідних нам чуток серед ворогів.

Отже, приїздиш і спочатку перші два-три тижні вивчаєш місцевість та реакцію людей на тебе. А місцеве населення одразу впізнає новеньких, приїжджих. Не вірте, що нам легко працювати, бо, мовляв, немає мовного бар’єра. Всі нюанси, як-от говір, діалект, вимова, зовнішній вигляд, одразу помітні й дуже важливі в нашій роботі.

Тому просто встановлюєш контакти, наприклад, через центри для переселенців. І далі ми маємо зробити, щоб через наші контакти, вільно або невільно, люди перенесли потрібну нам інформацію на той бік.

Щоб посіяти там або паніку, або деморалізацію особового складу, змусити їх до дезертирства та втечі, викликати недовіру до власного керівництва, щоб не виконувалися накази їхнього командування. Те саме, що вони так добре робили свого часу з нашими бійцями.

Треба віддати їм належне: наші вороги-колеги працюють досить непогано, у них більше фінансових та організаційних ресурсів, їх постійно підтримує Росія. А в нас, навпаки, пошук ресурсів для роботи займає левову частку часу. Наприклад, надрукувати щось для розповсюдження на окупованій території, створення якісних роликів та відеоматеріалів тощо.

Найважливіше в нашій роботі — чітко виокремити та дізнатися про якусь ситуацію, на яку ми можемо реально вплинути. І тут, і там. Ми впливаємо через своїх агентів, поширюємо чутки, статті через журналістів і лідерів суспільної думки, яких читають і на нашому, і на їхньому боці. До речі, мушу визнати, що досить важко працювати з нашими, українськими журналістами. Адже всі вони передовсім хочуть сенсацію, а не послужити своїй країні, поширивши потрібну інформацію в потрібній формі. Та й взагалі в нас нерідко лякаються абревіатури ІПСО — думають, мабуть, що ми їм психіку ламатимемо абощо.

Розкажіть, будь ласка, про ваші бойові операції. З того, що можна.

— Якось у полон потрапив російський кадровий сержант, це було торік. Нам вдалося дістати від СБУ та нашого керівництва дозвіл на роботу з ним. Вирішили випробувати на сержантові інформаційно-психологічні методи тиску.

Почали обробляти його в тому ключі, що, мовляв, нащо ти сюди прийшов, подивися, що ти й твої поплічники накоїли, без тебе було краще, як тепер людям жити тощо. Паралельно «пробили» всі його контакти через соціальні мережі, які він нам добровільно надав, вийшли на родичів, подружок, друзів. За його згодою, від його ж імені оголосили, що, мовляв, я в Україні. Потім виклали інформацію, щоб почати підводити до того, як тут складно, далі — що потрапив у полон.

Тоді поїхали з ним до Слов’янська, сіли у звичайному кафе й спокійно, по-людськи поговорили на камеру. Він при цьому курив, пив каву й чесно все розповідав: як командування їх обмануло, сказавши, що вони їдуть на навчання, а вони поїхали на війну, що тут немає жодної громадянської війни. Розказав, що в них позабирали всі мобільні телефони, жодних орієнтирів, він був не в курсі, куди саме йде.

Ролик із розмовою виклали в інтернеті й почали розганяти. Тобто набивали йому ціну для обміну на наших полонених. А ще домовилися з мамою, щоб приїхала за ним із Росії до України й на камеру все розповіла. Навіть погодили з одним з російських опозиційних телеканалів, щоб він зробив прямий телеміст, коли ми маму із сином зводитимемо.

Але все пішло за іншим сценарієм, сержанта все-таки забрали в нас і самостійно на когось там виміняли. І цей сержант зник — його просто не стало. Всі соціальні мережі були підчищені, мати й родичі на зв’язок більше не виходили. На 100% сказати не можу, але згідно з нашою перевіркою в живих цієї людини більше немає.

Думаю, якщо геерушників Єрофеєва та Олександрова таки поміняють, то на них чекає така сама доля — розкручених свідків, що дуже незручні для російської влади. Тому вони й не надто тепер палають бажанням повернутися.

Був ще випадок у січні цього року, якраз під час запеклих боїв у Донецькому аеропорту, коли ми затримали батальйонно-тактичну групу російських військ під Горлівкою, яка вже готова була атакувати Дзержинськ, а ЗСУ майже нічого було протиставити їй.

І ми змогли через свою агентуру в середовищі сепаратистів запустити чутки, які дійшли до керівництва цієї російської БТГР, що в «укрів» просто біля села, де вони стояли, дивізіон «Смерчів» і що, тільки-но вони спробують рухатися, вона відразу всім влаштує братську могилу. І понад три доби росіяни вірили й не рипалися. За цей час наші встигли підтягти резерви й закрити небезпечний напрямок.

Ще ми постійно зіштовхуємо лобами різні бандформування в «ДНР-ЛНР». Про конкретні випадки розповісти не можу, щоб не підставляти нашу агентуру. Взагалі нам рідко вдається отримати документальні й чіткі свідчення своєї роботи, але це не означає, що вона не ведеться.

Чи були у вас втрати за час АТО?

— В ІПСО, на щастя, ні. Ми все ж працюємо під прикриттям. А ось у наших «бойовиків» — так, кілька бійців загинуло, коли вони їхали виводити нашу групу з того боку. Загинули з честю, у нерівному бою, але завдання виконали: група змогла вийти. Є втрати й серед наших симпатиків та інформаторів на тому боці. Наприклад, на Луганщині сусід здав нашого агента. Тамтешні емгебешники приїхали й хотіли його розстріляти, а потім дізналися, що він колишній афганець. І не вбили — забрали машину, будинок, але сказали йти геть, бо наступні, хто прийде, вже його не пожаліють. Зараз цей чоловік на підконтрольній українській владі території.

Чи готові, якщо вам нададуть таке право, працювати за кордоном, наприклад у Росії? Скажімо, затримати та привезти для суду в Україну втікачів на кшталт Януковича чи якогось там Моторолу.

— Звичайно. Дайте нам більше ресурсів та повноважень — і ми готові хоч завтра. Тим більше що ми добре вивчили наших ворогів, їх, до речі, не набагато більше за нас у кількісному виразі. Знаємо їхні методи роботи, вивчили за рік. Тому цілком можемо вести ефективну роботу там. Повірте, ми нікому нічого не забудемо. Як тільки відіб’ємо назад Донецьк і Луганськ, усім, хто вбивав наших військових, буде непереливки, гарантую. Аби була політична воля та чіткий наказ.



Психологічні операції (англ. PSYOP)комплекс заходів, що передбачає передачу вибраної інформації аудиторії для впливу на емоційний стан і спосіб мислення, а через неї опосередковано на поведінку та рішення урядів, груп чи лідерів. Вони мають ґрунтуватися на реальності, меседжі повинні узгоджуватися між собою, а конструйована «реальність» має бути так чи інакше прийнятною для будь-якої аудиторії. В армії США, наприклад, діють чотири групи, що займаються психологічними операція­­ми. Є навіть чітка класифікація інформаційних продуктів: білі — це офіційні заяви чи дії ініціатора або сторін, тісно пов’язаних із ним; сірі — коли важко визначити джерело інформації; чорні — коли інформація надходить нібито від ворожої сторони, а насправді грає на користь стратегічних інтересів ініціатора (який, утім, заперечує причетність).


Даний матеріал відноситься до авторських публікацій.
Думка редакції може не збігатися із точкою зору авторів матеріалів.


Використані джерела:
Тиждень.ua