Автор:
З початком АТО на Донбасі почався процес розконсервації військової техніки: гармат, САУ, а також і танків. Тоді ж почали формувати й окремі танкові батальйони, адже кількість гарячих точок на сході України невпинно зростала. Росія постачала своїм найманцям багато бронетехніки, тому Збройним Силам України було необхідно протиставити цьому свою бронетанкову міць.
Танки після розконсервації перебували в жалюгідному стані, деякі були розібрані, інші не могли їхати, стріляти, адже з часів отримання незалежності в Україні не проводилася модернізація військ, яка особливо потрібна танковим та механізованим частинам.
Оцінивши загрозу широкомасштабних бойових дій з російською армією Генеральний Штаб почав створювати танкові батальйони з метою швидкої протидії наступальним операціям ворога.
Після трагедії в Іловайську, Луганському аеропорту через відкриту військову агресію Росії в 169-му навчальному центрі Сухопутних військ «Десна» на початку вересня 2014 розпочалося формування 3-го окремого танкового батальйону (3 отб).
Був проведений набір особового складу, всі бійці цього підрозділу були мобілізовані. Підрозділ проводив ремонт техніки та бойове злагодження. Зважаючи на критичну ситуацію на фронті, програму підготовки було скорочено з 2 місяців до одного. Мобілізованим бійцям довелося ремонтувати танки, які були в незадовільному технічному стані, згадувати, а декому й швидко навчатися бойовим навичкам. Контингент підрозділу як можна здогадатися був різним, але командири швидко навели армійський порядок та дисципліну. Злагодження взводів, рот проводилися на місці.
Після проведення ремонту та навчання 3 окремий танковий батальйон був відправлений залізничним транспортом для виконання бойових завдань в село Нікольське Волноваського району. Там вони провели 10 днів, з 18 по 29 жовтня.
Після цього їх перевели для виконання бойових завдань в Сектор М. Їх зоною відповідальності стали Чермалик, Павлопіль, Гранітне. Також одне з завдань було перекрити трасу Н-20 Слов’янськ-Маріуполь у випадку прориву бойовиків зі сторони Докучаєвська, Оленівки, а також дороги дотичні до неї.
Працювали з іншими підрозділами на блок-постах, забезпечували їх вогневою підтримкою. В цьому секторі стримувати ворога їм допомагала природня перешкода- річка Кальміус.
Командир розбив сектор відповідальності батальйону на ділянки, і вже потім розподіливши танки відпрацьовувалися наземні цілі. Необхідно зазначити, що спочатку це були безконтактні бої, тобто стріляли з закритих позицій, коли ворога не бачиш в приціл.
Командир 3-ї роти батальйону дуже успішно відпрацював по сепаратистам, які були шоковані точністю і зухвалості українських танкістів. Після цього вони вели себе набагато обережніше.
20 січня Генеральний Штаб вирішив перекинути підрозділ знову в сектор Б. Підрозділ повинен був прибути для виконання нового бойового завдання, з ними також виїжджали зенітний підрозділ та медики.
Ситуація на фронті вимагала швидких рухів, тому затримок у танкістів не було. Вони вийшли на марш розуміючи, що йдуть допомагати своїм побратимам. Українські війська, які обороняли Донецький аеропорт з полегшенням зустріли танки, бо прибули вони дуже вчасно, тут було дуже гаряче.
Завдання було відразу з маршу зайти в селище Піски, але колону чомусь ніхто не зустрів. Але все-таки дещо пізніше їх зустріли командуючий сектором та офіцери Генерального Штабу, а вже потім вони прибули до села Уманське Ясинуватського району. Марш був виснажливим, тому втомлені бійці виставивши необхідну охорону повкладалися спати, хто де міг. Звичайні побутові умови для відпочинку були відсутні. Батальйон був розділений повзводно. Задачею танкістів було підтримати вогнем десантників, які вели бойові дії в Опитному, Водяному, Авдіївці.
Через велику інтенсивність боїв танкісти відстрілювали по три боєкомплекти. Їм протистояли російські танкісти, які використовували тактику танкової «каруселі».
Напружені бої були постійно. Артилерійська стрільба не припинялася ні на мить. Російські терористи били з окраїн Донецька та Спартака.
Командири взводів намагалися якнайкраще прикрити українську крилату піхоту, але через погану злагодженість почали втрачати людей. Десантники намагалися вполювати на російський танк Т-90, використовуючи як приманку танки батальйону. Українські танкісти їздили для виконання бойових завдань по всьому периметру зони відповідальності.
Всі бойові екіпажі 3 окремого танкового батальйону пройшли через пекло запеклих боїв за Донецький аеропорт. Разом з десантниками 95 оаембр, танкісти 27 січня 2015 року взяли під свій контроль шахту «Бутівка Донецька». Підрозділ був приданий до крилатої піхоти для виконання цього завдання. Операція по взяттю шахти була проведена успішно, кожен з підрозділів чітко виконував своє завдання. Один з взводів постійно чергував на шахті. Планувалося також взяти н.п. Спартак біля ДАПу, але не вдалося, через те, що ворог зосередив на цьому напрямку великі сили.
До підписання других мінських домовленостей бійці Окремого танкового батальйону виконували різні бойові задачі в своєму секторі відповідальності.
Після Мінська-2 підрозділ був переведений в інше місце і використовувався як резервна частина сектору. Танкістам довелося відновлювати техніку, яка й так була застарілою, а після насичених боїв її стан значно погіршився. Майже половина техніки потребувала серйозного ремонту. Багатьом танкам потрібно було змінювати двигуни, коробки передач, механізми заряджання. Поступово відновили до бойового стану всю свою техніку. Але бійці підрозділу займалися не тільки технічними питаннями, також відпрацьовували взаємодію з піхотою, щоб можна було посилити ефективність проведення спільних бойових операцій.
Коли 3 червня терористи спробували взяти штурмом Мар’їнку, то танкісти 3-ї роти 3 окремого танкового батальйону дуже вчасно підтримали потужним вогнем бійців 28 омбр, хоча їх так ніхто і не згадав а ні в бойових звітах, а ні при аналізі бою. Все це було через те, що інші танкові підрозділи не змогли ефективно виконати своє завдання. 5 танків виїхало на вогневі позиції і щільним вогнем змусили терористів відступити. Військовослужбовці батальйону також приймали участь в зачистці Мар’їнки.
З початку і до кінця червня танкісти виконували свої функції по обороні Мар’їнки, і як показала реальність досить успішно. 8 червня терористи знову спробували піти в атаку, але й тут танкісти 3 отб чітко спрацювали в взаємодії з піхотою, наступ припинився, так по суті і не розпочавшись. Радіоперехоплення доводили, що сепаратисти зазнали втрат і перебували у вогневому мішку, адже танкісти фактично заблокували їх вихід. Через високий професіоналізм українських танкістів терористи не могли в повній мірі використовувати свої танки, а атаки їх піхоти захлиналися на самому початку.
Після виконання цього бойового завдання 3 окремий танковий батальйон був переведений в інший сектор, де виконує ті ж завдання-оборона української території від російських терористів.
Використані джерела:
Тиждень.ua
З початком АТО на Донбасі почався процес розконсервації військової техніки: гармат, САУ, а також і танків. Тоді ж почали формувати й окремі танкові батальйони, адже кількість гарячих точок на сході України невпинно зростала. Росія постачала своїм найманцям багато бронетехніки, тому Збройним Силам України було необхідно протиставити цьому свою бронетанкову міць.
Танки після розконсервації перебували в жалюгідному стані, деякі були розібрані, інші не могли їхати, стріляти, адже з часів отримання незалежності в Україні не проводилася модернізація військ, яка особливо потрібна танковим та механізованим частинам.
Оцінивши загрозу широкомасштабних бойових дій з російською армією Генеральний Штаб почав створювати танкові батальйони з метою швидкої протидії наступальним операціям ворога.
Після трагедії в Іловайську, Луганському аеропорту через відкриту військову агресію Росії в 169-му навчальному центрі Сухопутних військ «Десна» на початку вересня 2014 розпочалося формування 3-го окремого танкового батальйону (3 отб).
Був проведений набір особового складу, всі бійці цього підрозділу були мобілізовані. Підрозділ проводив ремонт техніки та бойове злагодження. Зважаючи на критичну ситуацію на фронті, програму підготовки було скорочено з 2 місяців до одного. Мобілізованим бійцям довелося ремонтувати танки, які були в незадовільному технічному стані, згадувати, а декому й швидко навчатися бойовим навичкам. Контингент підрозділу як можна здогадатися був різним, але командири швидко навели армійський порядок та дисципліну. Злагодження взводів, рот проводилися на місці.
Після проведення ремонту та навчання 3 окремий танковий батальйон був відправлений залізничним транспортом для виконання бойових завдань в село Нікольське Волноваського району. Там вони провели 10 днів, з 18 по 29 жовтня.
Після цього їх перевели для виконання бойових завдань в Сектор М. Їх зоною відповідальності стали Чермалик, Павлопіль, Гранітне. Також одне з завдань було перекрити трасу Н-20 Слов’янськ-Маріуполь у випадку прориву бойовиків зі сторони Докучаєвська, Оленівки, а також дороги дотичні до неї.
Працювали з іншими підрозділами на блок-постах, забезпечували їх вогневою підтримкою. В цьому секторі стримувати ворога їм допомагала природня перешкода- річка Кальміус.
Командир розбив сектор відповідальності батальйону на ділянки, і вже потім розподіливши танки відпрацьовувалися наземні цілі. Необхідно зазначити, що спочатку це були безконтактні бої, тобто стріляли з закритих позицій, коли ворога не бачиш в приціл.
Командир 3-ї роти батальйону дуже успішно відпрацював по сепаратистам, які були шоковані точністю і зухвалості українських танкістів. Після цього вони вели себе набагато обережніше.
20 січня Генеральний Штаб вирішив перекинути підрозділ знову в сектор Б. Підрозділ повинен був прибути для виконання нового бойового завдання, з ними також виїжджали зенітний підрозділ та медики.
Ситуація на фронті вимагала швидких рухів, тому затримок у танкістів не було. Вони вийшли на марш розуміючи, що йдуть допомагати своїм побратимам. Українські війська, які обороняли Донецький аеропорт з полегшенням зустріли танки, бо прибули вони дуже вчасно, тут було дуже гаряче.
Завдання було відразу з маршу зайти в селище Піски, але колону чомусь ніхто не зустрів. Але все-таки дещо пізніше їх зустріли командуючий сектором та офіцери Генерального Штабу, а вже потім вони прибули до села Уманське Ясинуватського району. Марш був виснажливим, тому втомлені бійці виставивши необхідну охорону повкладалися спати, хто де міг. Звичайні побутові умови для відпочинку були відсутні. Батальйон був розділений повзводно. Задачею танкістів було підтримати вогнем десантників, які вели бойові дії в Опитному, Водяному, Авдіївці.
Через велику інтенсивність боїв танкісти відстрілювали по три боєкомплекти. Їм протистояли російські танкісти, які використовували тактику танкової «каруселі».
Напружені бої були постійно. Артилерійська стрільба не припинялася ні на мить. Російські терористи били з окраїн Донецька та Спартака.
Командири взводів намагалися якнайкраще прикрити українську крилату піхоту, але через погану злагодженість почали втрачати людей. Десантники намагалися вполювати на російський танк Т-90, використовуючи як приманку танки батальйону. Українські танкісти їздили для виконання бойових завдань по всьому периметру зони відповідальності.
Всі бойові екіпажі 3 окремого танкового батальйону пройшли через пекло запеклих боїв за Донецький аеропорт. Разом з десантниками 95 оаембр, танкісти 27 січня 2015 року взяли під свій контроль шахту «Бутівка Донецька». Підрозділ був приданий до крилатої піхоти для виконання цього завдання. Операція по взяттю шахти була проведена успішно, кожен з підрозділів чітко виконував своє завдання. Один з взводів постійно чергував на шахті. Планувалося також взяти н.п. Спартак біля ДАПу, але не вдалося, через те, що ворог зосередив на цьому напрямку великі сили.
До підписання других мінських домовленостей бійці Окремого танкового батальйону виконували різні бойові задачі в своєму секторі відповідальності.
Після Мінська-2 підрозділ був переведений в інше місце і використовувався як резервна частина сектору. Танкістам довелося відновлювати техніку, яка й так була застарілою, а після насичених боїв її стан значно погіршився. Майже половина техніки потребувала серйозного ремонту. Багатьом танкам потрібно було змінювати двигуни, коробки передач, механізми заряджання. Поступово відновили до бойового стану всю свою техніку. Але бійці підрозділу займалися не тільки технічними питаннями, також відпрацьовували взаємодію з піхотою, щоб можна було посилити ефективність проведення спільних бойових операцій.
Коли 3 червня терористи спробували взяти штурмом Мар’їнку, то танкісти 3-ї роти 3 окремого танкового батальйону дуже вчасно підтримали потужним вогнем бійців 28 омбр, хоча їх так ніхто і не згадав а ні в бойових звітах, а ні при аналізі бою. Все це було через те, що інші танкові підрозділи не змогли ефективно виконати своє завдання. 5 танків виїхало на вогневі позиції і щільним вогнем змусили терористів відступити. Військовослужбовці батальйону також приймали участь в зачистці Мар’їнки.
З початку і до кінця червня танкісти виконували свої функції по обороні Мар’їнки, і як показала реальність досить успішно. 8 червня терористи знову спробували піти в атаку, але й тут танкісти 3 отб чітко спрацювали в взаємодії з піхотою, наступ припинився, так по суті і не розпочавшись. Радіоперехоплення доводили, що сепаратисти зазнали втрат і перебували у вогневому мішку, адже танкісти фактично заблокували їх вихід. Через високий професіоналізм українських танкістів терористи не могли в повній мірі використовувати свої танки, а атаки їх піхоти захлиналися на самому початку.
Після виконання цього бойового завдання 3 окремий танковий батальйон був переведений в інший сектор, де виконує ті ж завдання-оборона української території від російських терористів.
Використані джерела:
Тиждень.ua
