Автор:
Сьогодні, коли перші хвилі емоцій вгамувалися, про це можна міркувати більш зважено.
Паркан на кордоні? Для історії нічого нового
Спорудження на кордонах країн фортифікаційних споруд крім суто практичної складової завжди мало й політичну. Нічого не поробиш: мало кому сподобається коли, образно кажучи, твій сусід намагається «закритись» непідступним муром. Особливо коли маєш зрозумілі лише тобі одному «стратегічні інтереси» або трактуєш допомогу закордонним співвітчизникам за власними правилами та уявленнями. Наприклад, у вигляді постачання зброї, військової техніки та найманців.
Україна не стала першою, коли публічно заявила про свої наміри звести на певній ділянці рубежу фортифікаційні споруди. Історія знає безліч прикладів, коли країни будували паркани на власному кордоні. Достатньо пригадати найсвіжішу інформацію про спорудження владою Угорщини на рубежі з Сербією чотириметрового бар’єру з колючим дротом.
Так, мова йде про захист від незаконних мігрантів. Але у цієї проблеми є інша, ще менш приваблива сторона: у вакханалії, котра перманентно виникає на внутрішніх кордонах Європи, у розвинуті країни під виглядом знедолених безперешкодно можуть проникнути бойовики або терористи. У визначений час «Ч», вони зможуть спричинити «вибух».
Уряд Угорщини також анонсував будівництво відповідних споруд на кордоні з Румунією. Це, в свою чергу, підштовхнуло прем’єра останньої теж задуматися про безпеку власних рубежів. Туреччина побуду- вала стіну проти курдських бойовиків, які проникають з одного із районів Сирії. На кордоні з Пакистаном Індія звела загорожу довжиною 550 кілометрів, що розділяє провінцію Кашмір, з метою перешкоджання проникненню терористів і провезення зброї. Міцний мур побудовано між Північною та Південною Кореєю.
Державний кордон між США та Мексикою – понад 3 000 кілометрів. Його третина, найбільш уразлива з точки зору контролю над незаконною міграцією, прикрита захисною загорожею, яка на окремих ділянках має висоту до п’яти метрів.
Вартий уваги приклад
Нинішню ситуацію на українсько-російському кордоні можна порівняти з тією, що існувала на межі Ізраїлю та Палестини майже сорок років під час озброєних сутичок, терактів і провокацій. Своєрідною «точкою неповернення» вважається вбивство 1992 року терористом з Гази 15-річної ізраїльтянки. Після цього випадку тодішній прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін запропонував ідею створення фізичного бар’єру між ізраїльським і палестинським населенням. Замисел було сприйнято суспільством в цілому позитивно, і перші секції бетонних плит почали встановлювати вже 1994 року.Однак системне будівництво розпочалося 2003-го, коли прем’єр-міністром став Аріель Шарон.
Як людина військова він розумів важливість цього проекту, тому в державному бюджеті було передбачено відповідні витрати.
Результати не забарилися. За статистикою, терористичні акти, скоєні смертниками проти громадян Ізраїлю, зі зведенням стіни на кордоні у цих районах практично зійшли нанівець: якщо 2005 року було вчинено 8 вибухів, то 2011-го – лише один. Кількість загиблих, відповідно, перестала обчислюватися десятками чи сотнями людей. Результату було досягнуто.
На сьогодні загальна довжина прикордонного бар’єру в районах розмежування становить понад 700 кілометрів. На 90 відсотків він складається з паркану і лише на десять – із стіни, висота якої іноді сягає восьми метрів. Будівництво триває й досі, темпи залежать від обсягу фінансування.
Більшість перешкод складається з металевого паркану з колючим дротом, траншей, загороджень із датчиками руху, піщаної смуги для спостереження за слідами, асфальтованої патрульної доріжки і, за необхідності, додатково протягнутого колючого дроту.
Українська дійсність
Рішення щодо практичного облаштування кордонів керівництво держави прийняло 14 травня нинішнього року, коли відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України було затверджено план заходів і визначено конкретні терміни його виконання. Будівництво здійснюватиметься у три етапи і має завершитися 2018 року.
Комплекс фортифікаційних споруд охоплюватиме всю українсько-російську ділянку рубежу, території прилеглі до зони АТО та Автономної Республіки Крим.
Всі спорудження, які з’являться на визначених сегментах, розподілено на три групи: контролюючі засоби, інженерні загородження та фортифікаційні споруди.
Згідно з розпорядженням Уряду буде прокладено 1135 кілометрів протитанкових ровів, 1055 кілометрів контрольно-слідової смуги та 1129 кілометрів рокадних доріг. Крім того, буде зведено певну кількість опорних пунктів для різної кількості військових (до 250 осіб!) та майже дві сотні бойових дистанційних модулів.
Всі роботи проходитимуть у три етапи та мають завершитися 2018 року. До кінця поточного року планується облаштувати майже 400 кілометрів протитанкових ровів, 90 кілометрів невибухових загороджень, 7 опорних пунктів різного типу, понад 200 кілометрів контрольно-слідової смуги та таку ж протяжність рокадних доріг. Пріоритетними напрямами визначено ділянки Чернігівського та Харківського загонів.
На сьогодні на російському сегменті вирито понад 200 кілометрів протитанкових ровів, майже 100 кілометрів фортифікаційних перешкод, обладнано 249 вогневих позицій, понад 60 окопів для бронетанкової техніки та 120 бліндажів. Крім того, майже 1000 кілометрів контрольно-слідових смуг утримується в належному стані. На лінії зіткнення з ворогом побудовано 273 вогневі позиції, майже 70 окопів для бронетехніки та понад 150 бліндажів.
2018 року проект «Європейський вал» має закінчитися встановленням інтегрованих веж, що передбачає створення та вдосконалення систем радіолокаційного, тепловізійного та відеоспостереження, впровадження систем бойового ураження. Останні передбачають встановлення бойових модулів, обладнання мереж передачі даних центрів управління. Загальна вартість усіх робіт розпорядженням Уряду визначена в розмірі 4,019 мільярда гривень.
Проблені питання - земля
Щоб виконати поставлені завдання, крім суто практичних заходів необхідно вирішити і юридичні питання. Потребує зміни законодавство України щодо порядку відведення та переоформлення земельних ділянок. Зокрема, доцільно звільнити органи Держприкордонслужби від відшкодування втрат лісогосподарського та сільськогосподарського виробництва у разі використання ділянок для будівництва інженерно-технічних споруд та інших об’єктів у межахприкордонної смуги.
До Закону України «Про державний кордон України» потрібно внести зміни щодо існування земельної смуги завширшки 50 метрів уздовж лінії кордону, яка потребує інженерно-технічного облаштування та належного утримання.
Сподіваємося, ці юридичні прогалини будуть усунені оперативно, й будівництво фортифікаційних споруд продовжиться за графіком.
«Братерська» любов по-російськи
А що ж Росія? Реакція агресора не забарилася: «брати» почали активне будівництво двох великих військових баз біля українського рубежу. Першу – в районі міста Валуйки Білгородської області на відстані 20 кілометрів від України. Другу базу відновлюють ближче до кордону з Луганською областю, на околиці містечка Богучар.
Згідно з даними журналістів, остання нараховуватиме 5 000 солдатів, понад 1 300 одиниць бойової техніки й матиме артилерійські склади, лазарети та величезний навчальний комплекс. Скоріше за все, стверджують ЗМІ, Міністерство оборони РФ планує відправити на цю базу мотострілецьку бригаду з Нижнього Новгорода, підрозділи радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Провокаційна політика продовжується.
Використані джерела:
Прикордонник України, №38 (5484) 09.10.2015
Минув рік, відколи Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк анонсував спорудження на кордоні з країною-агресором у найближчій перспективі комплексу фортифікаційних споруд.
Тоді його називали «Стіна». Згодом програму перейменували у «Європейський вал». Ця інформація викликала справжню бурю оцінок і прогнозів щодо позитивних перспектив або навпаки – недоцільності такого будівництва.Сьогодні, коли перші хвилі емоцій вгамувалися, про це можна міркувати більш зважено.
Паркан на кордоні? Для історії нічого нового
Спорудження на кордонах країн фортифікаційних споруд крім суто практичної складової завжди мало й політичну. Нічого не поробиш: мало кому сподобається коли, образно кажучи, твій сусід намагається «закритись» непідступним муром. Особливо коли маєш зрозумілі лише тобі одному «стратегічні інтереси» або трактуєш допомогу закордонним співвітчизникам за власними правилами та уявленнями. Наприклад, у вигляді постачання зброї, військової техніки та найманців.
Україна не стала першою, коли публічно заявила про свої наміри звести на певній ділянці рубежу фортифікаційні споруди. Історія знає безліч прикладів, коли країни будували паркани на власному кордоні. Достатньо пригадати найсвіжішу інформацію про спорудження владою Угорщини на рубежі з Сербією чотириметрового бар’єру з колючим дротом.
Так, мова йде про захист від незаконних мігрантів. Але у цієї проблеми є інша, ще менш приваблива сторона: у вакханалії, котра перманентно виникає на внутрішніх кордонах Європи, у розвинуті країни під виглядом знедолених безперешкодно можуть проникнути бойовики або терористи. У визначений час «Ч», вони зможуть спричинити «вибух».
Уряд Угорщини також анонсував будівництво відповідних споруд на кордоні з Румунією. Це, в свою чергу, підштовхнуло прем’єра останньої теж задуматися про безпеку власних рубежів. Туреччина побуду- вала стіну проти курдських бойовиків, які проникають з одного із районів Сирії. На кордоні з Пакистаном Індія звела загорожу довжиною 550 кілометрів, що розділяє провінцію Кашмір, з метою перешкоджання проникненню терористів і провезення зброї. Міцний мур побудовано між Північною та Південною Кореєю.
Державний кордон між США та Мексикою – понад 3 000 кілометрів. Його третина, найбільш уразлива з точки зору контролю над незаконною міграцією, прикрита захисною загорожею, яка на окремих ділянках має висоту до п’яти метрів.
Вартий уваги приклад
Нинішню ситуацію на українсько-російському кордоні можна порівняти з тією, що існувала на межі Ізраїлю та Палестини майже сорок років під час озброєних сутичок, терактів і провокацій. Своєрідною «точкою неповернення» вважається вбивство 1992 року терористом з Гази 15-річної ізраїльтянки. Після цього випадку тодішній прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін запропонував ідею створення фізичного бар’єру між ізраїльським і палестинським населенням. Замисел було сприйнято суспільством в цілому позитивно, і перші секції бетонних плит почали встановлювати вже 1994 року.Однак системне будівництво розпочалося 2003-го, коли прем’єр-міністром став Аріель Шарон.
Як людина військова він розумів важливість цього проекту, тому в державному бюджеті було передбачено відповідні витрати.
Результати не забарилися. За статистикою, терористичні акти, скоєні смертниками проти громадян Ізраїлю, зі зведенням стіни на кордоні у цих районах практично зійшли нанівець: якщо 2005 року було вчинено 8 вибухів, то 2011-го – лише один. Кількість загиблих, відповідно, перестала обчислюватися десятками чи сотнями людей. Результату було досягнуто.
На сьогодні загальна довжина прикордонного бар’єру в районах розмежування становить понад 700 кілометрів. На 90 відсотків він складається з паркану і лише на десять – із стіни, висота якої іноді сягає восьми метрів. Будівництво триває й досі, темпи залежать від обсягу фінансування.
Більшість перешкод складається з металевого паркану з колючим дротом, траншей, загороджень із датчиками руху, піщаної смуги для спостереження за слідами, асфальтованої патрульної доріжки і, за необхідності, додатково протягнутого колючого дроту.
Українська дійсність
Рішення щодо практичного облаштування кордонів керівництво держави прийняло 14 травня нинішнього року, коли відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України було затверджено план заходів і визначено конкретні терміни його виконання. Будівництво здійснюватиметься у три етапи і має завершитися 2018 року.
Комплекс фортифікаційних споруд охоплюватиме всю українсько-російську ділянку рубежу, території прилеглі до зони АТО та Автономної Республіки Крим.
Всі спорудження, які з’являться на визначених сегментах, розподілено на три групи: контролюючі засоби, інженерні загородження та фортифікаційні споруди.
Згідно з розпорядженням Уряду буде прокладено 1135 кілометрів протитанкових ровів, 1055 кілометрів контрольно-слідової смуги та 1129 кілометрів рокадних доріг. Крім того, буде зведено певну кількість опорних пунктів для різної кількості військових (до 250 осіб!) та майже дві сотні бойових дистанційних модулів.
Всі роботи проходитимуть у три етапи та мають завершитися 2018 року. До кінця поточного року планується облаштувати майже 400 кілометрів протитанкових ровів, 90 кілометрів невибухових загороджень, 7 опорних пунктів різного типу, понад 200 кілометрів контрольно-слідової смуги та таку ж протяжність рокадних доріг. Пріоритетними напрямами визначено ділянки Чернігівського та Харківського загонів.
На сьогодні на російському сегменті вирито понад 200 кілометрів протитанкових ровів, майже 100 кілометрів фортифікаційних перешкод, обладнано 249 вогневих позицій, понад 60 окопів для бронетанкової техніки та 120 бліндажів. Крім того, майже 1000 кілометрів контрольно-слідових смуг утримується в належному стані. На лінії зіткнення з ворогом побудовано 273 вогневі позиції, майже 70 окопів для бронетехніки та понад 150 бліндажів.
2018 року проект «Європейський вал» має закінчитися встановленням інтегрованих веж, що передбачає створення та вдосконалення систем радіолокаційного, тепловізійного та відеоспостереження, впровадження систем бойового ураження. Останні передбачають встановлення бойових модулів, обладнання мереж передачі даних центрів управління. Загальна вартість усіх робіт розпорядженням Уряду визначена в розмірі 4,019 мільярда гривень.
Проблені питання - земля
Щоб виконати поставлені завдання, крім суто практичних заходів необхідно вирішити і юридичні питання. Потребує зміни законодавство України щодо порядку відведення та переоформлення земельних ділянок. Зокрема, доцільно звільнити органи Держприкордонслужби від відшкодування втрат лісогосподарського та сільськогосподарського виробництва у разі використання ділянок для будівництва інженерно-технічних споруд та інших об’єктів у межахприкордонної смуги.
До Закону України «Про державний кордон України» потрібно внести зміни щодо існування земельної смуги завширшки 50 метрів уздовж лінії кордону, яка потребує інженерно-технічного облаштування та належного утримання.
Сподіваємося, ці юридичні прогалини будуть усунені оперативно, й будівництво фортифікаційних споруд продовжиться за графіком.
«Братерська» любов по-російськи
А що ж Росія? Реакція агресора не забарилася: «брати» почали активне будівництво двох великих військових баз біля українського рубежу. Першу – в районі міста Валуйки Білгородської області на відстані 20 кілометрів від України. Другу базу відновлюють ближче до кордону з Луганською областю, на околиці містечка Богучар.
Згідно з даними журналістів, остання нараховуватиме 5 000 солдатів, понад 1 300 одиниць бойової техніки й матиме артилерійські склади, лазарети та величезний навчальний комплекс. Скоріше за все, стверджують ЗМІ, Міністерство оборони РФ планує відправити на цю базу мотострілецьку бригаду з Нижнього Новгорода, підрозділи радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Провокаційна політика продовжується.
Використані джерела:
Прикордонник України, №38 (5484) 09.10.2015
