Автор:
Зараз ми самі вивішуємо державний прапор з балкона, чіпляємо його на сумку або машину. Ми можемо, поклавши руку на серце, співати гімн своєї країни хоч сольно, хоч стадіоном і цілком розуміємо, чому важливо ціною свого життя, якщо доведеться, захистити країну. Ми ще не навчилися вчасно випрати і попрасувати прапор або змінити на новий, щоб він не виглядав вицвілою ганчірочкою, але вже на шляху до цього. Чому? Тому що ми зрозуміли - стрічка, футболка з тризубом, прапорець і пароль-відгук "Слава Україні - Героям Слава" - це символи. Маркери. Ідентифікація свій-чужий. Фіксація: "ми з тобою однієї крові, ти і я ..."
Здавалося б, що дивного? Але дивацтв хоч відбавляй. Ну, хоча б те, що в державі Україна завжди була проблема з символами. Країна, символічно махнувши рукою СРСР, так і не вибралася з нагромадження совка. У всьому - від, здавалося б, непомітною ліпнини на будинках до чисто радянського олів'є і шампанського (яке взагалі не шампанське) на Новий Рік.
Ми автоматично перетягнули все, що було до 1991 року, в нову країну і залишили. За звичкою. За звичкою вважали, що влітку потрібно їхати на ПБК, а взимку дивитися "З легким паром ..." За звичкою вітали чоловіків з 23 лютого, хоча день нашої армії був в інший час. У школах на 9 травня малювали танки Т-34 і не віддавали належного "Шерманом" і "Студебеккер". Та й саме 9-е ми продовжували сприймати як даність, хоча за документами війна в Європі закінчилася 7 травня в 2:00 41 хвилину ночі за середньоєвропейським часом, а капітуляція Німеччини вступила в силу 8 травня в 23:01. Тобто для всього світу по обидві сторони Атлантики війна в Європі закінчилася 8 травня, а для нас і всього пострадянського світу - 9-го. Тому що в Москві міряли по Москві. А Київ, навіть здобувши незалежність, не став чинити опір.
Торік на День Перемоги у школі мого сина в холі вивісили стінгазети про кінець війни. Це було повне зібрання штампів радянської пропаганди. Дрібниці, які вкручувались в голову ще мені: червонозоряна техніка, "наші" і "фашисти", георгіївські стрічки ... Так-так, вже повним ходом йшла АТО, а в столичній школі вчитель історії "не звернув увагу" на "колорадську" (або все-таки варто називати речі своїми іменами і говорити - власовську?) стрічку на святковому плакаті, намальованому старшокласниками під чуйним керівництвом когось із вчителів. Звичайно, після обурення батьків були зроблені висновки і знайдений винний - хтось, не думаючи, дістав старі стінгазети, і їх просто перемалювали. Банально, але ... Якщо ця ситуація трапилася, значить, ніщо не насторожило, значить, в чиїйсь голові продовжували жити чужі символи.
Чесно кажучи, стверджувати, що ніхто не дивився в правильну сторону всі ці роки, було б неправдою. Ще в дев'яностих в Україні були люди, які розуміли важливість символів і хотіли навести порядок в цьому питанні. У 1990 році було створено Українське геральдичне товариство, воно існує до цих пір і на ентузіазмі успішно займається тими питаннями, якими мало б займатися держава. У 1993 році з'явилися думки про створення Української геральдичної служби. Уже в першому номері першого українського геральдичного видання "Знак" був надрукований проект положення про Геральдичної палаті. Малося на увазі, що це буде структура виконавчої влади, яка візьме на себе всі геральдичні питання в країні. Тільки уявіть, що ще 22 роки тому був шанс планомірно розвивати національний геральдичний питання, починаючи від емблем населених пунктів та земель і закінчуючи відомствами, державними структурами, військовими та міліцейськими емблемами! Цей проект так і не став законом.
Спроб вирішити питання було кілька, але всі вони провалилися. Ні Кравчук, ні Кучма, ні Ющенко, ні, прости Господи, Янукович, не знайшли в собі сил задуматися про символи України. Ні, звичайно, при Адміністрації Президента була створена міжвідомча комісія з питань нагород і геральдики, але в ній люди, які розуміли в геральдиці, завжди були в меншості. Спочатку передбачалося, що геральдична колегія (назвемо її так) буде координувати різні відомства у створенні всього, що має відношення до емблем, але все виродилося в банальне розподіл нагород з нагоди і періодичні створення державних нагород. Попутно було величезне поле для махінацій, які дозволяли непогано існувати.
При цьому ні при одному Президентові, жоден склад комісії так і не спромігся навіть на закон про державні символи. Так, у нас його немає, а значить, немає чіткого регламентування як, коли і що використовувати! Минуло 24 роки, як існує незалежна держава, а закону про його символах не існує в природі.
Що маємо як наслідок? Наприклад, Президент може подивитися на свій штандарт, який стоїть, скажімо, у Верховній Раді, а потім на той, що висить під АП, - вони різні. У парламенті - з рослинним орнаментом по краях, а на флагштоку - без. Хтось скаже: "теж мені знайшли проблему, в країні геть ..." Так, це дрібниця, але дрібниця державного масштабу. Зустрічають-то по одягу, правда? І таких "дрібниць" хоч греблю гати.
Йдемо далі - у нас досі немає Великого Державного Герба України. Більш того, немає навіть чіткого розуміння, а чи потрібен він нам. У 20 статті Конституції він згаданий, але в природі його немає. Серед фахівців досі тривають суперечки, навіщо нам великий? Адже досі живемо з тризубом на щиті, і нічого. Відповідь дати нікому - геральдичної колегії немає, а комісія при АП на відповідь нездатна в силу своєї некомпетентності.
За словами глави Українського геральдичного товариства Андрія Гречило, за рекомендацією УГТ ще з 90-х років Мін'юст реєструє символіку ГО та політичних партій. Але займається цим одна людина. Приймає все, що принесли. Ні тобі аналізу логіки символів, ні логіки прийнятих рішень, ні естетики. І так у всьому ... Нагороди, які теж перебувають у віданні комісії при Президенті, придумувалися деколи не тому, що державі потрібно відзначити громадян за звершення, а тому, що конкретному політику біля керма країни потрібно було "купити" лояльність виборця перед виборами.
Один з провідних фахівців з військової геральдиці Микола Чмир навів приклад подібного підходу до питання ... У 1999 році у Леоніда Кучми були відповідальні вибори - в конкурентах був комуніст Симоненко, з рейтингами не дуже, потрібно було знайти стабільний надійний електорат. Тих, хто точно прийде і проголосує. Технологи вирішили, що це пенсіонери, а особливо ветерани Другої світової. Як купити симпатію? Можна нагородити. Терміново знадобилася медаль ...
До 1999 року вигнання з України німецьких окупантів відзначали 8 жовтня. Але тут Л.Кучма видає указ - дату зрушують на 28, якраз під перший тур. Дата не кругла - 55 років, особливо пафосно не назвеш, вирішили коротко: "Захиснику Вітчизни". 8 жовтня 1999 указом № 1299 медаль створили. Успішно роздали. Ветерани були вдячні, проголосували як треба. Мета досягнута. Цинічно? Далі буде ...
Нічого примітного з художньої точки зору в нову нагороду не було. Медаль була круглою, мала стрічку із "георгіївською", або як її зараз називають - "колорадській", смугою посередині і двома блакитними смужка з боків. У 2000 році був прийнятий закон про державні нагороди, і медаль була узаконена. Пережила Кучму, Ющенка, Януковича, в.о. глави держави Турчинова ... весь цей час медаль існувала без змін.
Почалася війна. В Україні з'явилися люди, які кров'ю довели, що вони Захисники Вітчизни. Треба нагороджувати. Дістають медаль, а там головний символ бойовиків - розкручена російською пропагандою "колорадська" стрічка. Бійці відмовлялися приймати нагороду. Одного разу випадково торкнулися питання з Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Він так і сказав: "Треба щось робити, у нас є гідні воїни, але нам нічим їх нагородити ... орденів за екстраординарні випадки вистачає, а відзначити за доблесть у військовій рутині - медалей немає. Треба щось робити".
Оскільки стан профільної комісії не покращився, то "щось робити" було просто ні з ким і нікому. А медалі були потрібні вже зараз. Вирішили просто поміняти стрічку. Ну, правда, не викидати ж залізяки. 30 січня 2015 Президент Петро Порошенко підписує указ № 41 - кучмівській медалі поміняли стрічки. Прибрали оранжево-чорні смуги, залишили сіру. Ось і всі поліпшення. Який сенс вони несуть? У орденських стрічках не просто кольорові ганчірочки, там сенс в колористиці ... Хто це придумав? Особисто я пояснень ніде не знайшов. Допитливі геральдисти знайшли. Виявилося, що нова стрічка ніяка не нова, просто раніше вона "жила" на інший медалі - відомчому знаку ... податкової міліції. Медалька називалася "Ветеран служби", і хтось вирішив просто переставити стрічку на військову нагороду. Подумаєш, яка різниця, стрічечка від корупційного МінЗдоха на бойової нагороди, хто там розбирається, вирішив невідомий нам чиновник.
І так за що не візьмись ... На хресті Національної Гвардії якийсь багатогранник, схожий на гайку. "Що це?" - Запитую чиновників з МВС. Знизують плечима - не до того, мовляв, не в емблемі справа. Хтось припустив, що це бастіони фортеці, але, на жаль - капоніри фортеці у нас на емблемі РНБО. Скажете, неважливо? Важливо, тільки ми не звикли, що такі речі мають значення.
Емблеми Національної гвардії України, Ради національної безпеки і оборони України
У наших силовиків (СБУ, НГУ, ЗСУ) ключовим елементом емблеми є козацький хрест. Тільки от чомусь у СБУ він виглядає по-одному, а у армійців - по-іншому? Начебто дрібниця, але коли піднімаєш ці веселі картинки, замість логічного панно емблем бачиш строкатий хаос, який не викликає поваги. Право, панове, якщо ви в країні не можете порядок з картинками навести, як же ви з речами поскладніше впораєтесь?
Емблеми Сухопутних військ ЗС України, Державної прикордонної служби, Служби безпеки України
Війна показала, наскільки українцям важливі символи і знаки. Нас хотіли образити "украми", ми відповіли, що це краще, ніж хохли, бо звучить зло. Ворог почав боятися укрів. Нас обізвали "Укропами" - ми звели слово в фетиш, розмножив його по нашивкам. Добровольці пішли на фронт і почали придумувати назви і емблеми своїм частинам. І ці назви раптом вибухнули фарбами і емоціями, на тлі пострадянського "самара-ульянівська-ордена-червоного ..." Люди, що закохалися в свою країну та її армію, хотіли нових символів, а держава не змогла їх дати. Чому? А кому? За рік війни влади, а конкретно Адміністрації Президента, було якось не до геральдики. Це природно. Але це неправильно.
Війна на сході трапилася, в тому числі, тому, що за роки незалежності ми не створили систему цінностей, символів і знаків, які б ідентифікували нас як спільність. Чим був тризуб Володимира? Серед іншого, ще й міткою території, кола, власності, володінь - а це і була держава. Ми ж вирішили, що це неважливо, і поплатилися.
Якщо ми поставимо самі собі питання - що таке Україна в образах, мало хто дадуть відповідь. Хтось згадає Шевченко і вишиванку. Одиниці згаданий, скажімо, князя Костянтина Острозького або королеву Бону. На секундочку, перший - князь, меценат, освічена людина, один з видатних європейських (!) Полководців свого часу, переможець царського російського війська в битві при Орші. Друга - неаполітанська принцеса Бона Сфорца д'Арагона, дочка герцога Міланського дружина короля Польщі Сигізмунда - заснувала міста Бар і Кременець, навколо її персони ходить стільки легенд, що можна зняти будь-яке кіно - від детектива до еротичного трилера. І адже яскраві образи з історії України можна перераховувати довго. Так само довго можна задаватися питанням - чому, маючи славну військову історію, ми досі не спромоглися вийти за рамки радянсько-комуністичного і російсько-імперського бачення? У тому числі і в символах.
Зараз, з реформою армії, зі зміною доктрини і структури, саме час міняти і символи. Цілісна картинка війська повинна заграти всім: уніформою, нашивками, акуратними гармонійними кашкетами, а не набитими поролоном совковими "аеродромами". Це величезний шмат роботи. Назви частин (і почесні теж) в армії Литви чітко говорять, що це армія Литви, і її ні з ким не сплутаєш. Емблеми підкреслюють це. А у нас?
З прийняттям (сподіваюся) законів про десовєтизації величезна кількість населених пунктів отримали шанс повернути собі історичну справжнє ім'я і, як наслідок, емблему. Хто підкаже і простежить, щоб у процесі не було перегинів? В ідеалі - Геральдична служба. З минулої весни профільна комісія вже раз перетрушувати, і ось в надрах АП зріє ще одне рішення. Можливо, Банкова все-таки зважилася скористатися унікальною картою і, нарешті, почати наводити порядок в емблемах і символах, нагороди і нагороджених. Можливо, найближчим часом буде призначений новий склад комісії з геральдики та нагород. Так, це буде напівзахід - у Президента ще не готові розділити одну міжвідомчу структуру на дві: комісію, яка буде вирішувати - КОГО нагороджувати, і службу, яка буде придумувати - ЧИМ, і в принципі наведе порядок в нагородах, емблемах, знаках, символах. Причому порядок, заснований як на сенсах, так і сучасному стилі нагород. Грубо кажучи, одні повинні вручати, а другі - стежити, щоб героям війни не вручили ганчірочку відомства Клименка.
Може, пора на 24-му році життя країни все-таки відчепитися від радянської пристані і поплисти вперед?
Це маленька, але дуже важлива іміджева реформа. Вона не додасть нам грошей, не прибере корупцію, не принесе порядку. Але вона дасть ґрунт, на якому будуть рости молоді. І коли виростуть на українських, а не радянських символах, знаках, емблемах ... ось тоді і можна буде видихнути - "колорадські" бунти назавжди підуть у минуле.
Використані джерела: gazeta.zn.ua
В епоху відеосалонів (та й пізніше, бувало, коли Голлівуд прийшов на телеекрани і в кінотеатри), розглядаючи зарубіжні кіноантуражі, я дивувався: навіщо на кожній крамничці, в парку, біля приватного будинку обов'язково є прапор США?
До чого ця показуха? Пострадянському підлітку було чудно, як американці співають гімн, поклавши руку на серце, - яке перебільшене повагу до військових і просто сюрреалістично бажання ціною життя захистити країну, зоряно-смугастий прапор і біляву дівчинку від агресії. Все одно чиїй: росіян, наркобаронів, терористів, інопланетян ...Зараз ми самі вивішуємо державний прапор з балкона, чіпляємо його на сумку або машину. Ми можемо, поклавши руку на серце, співати гімн своєї країни хоч сольно, хоч стадіоном і цілком розуміємо, чому важливо ціною свого життя, якщо доведеться, захистити країну. Ми ще не навчилися вчасно випрати і попрасувати прапор або змінити на новий, щоб він не виглядав вицвілою ганчірочкою, але вже на шляху до цього. Чому? Тому що ми зрозуміли - стрічка, футболка з тризубом, прапорець і пароль-відгук "Слава Україні - Героям Слава" - це символи. Маркери. Ідентифікація свій-чужий. Фіксація: "ми з тобою однієї крові, ти і я ..."
Здавалося б, що дивного? Але дивацтв хоч відбавляй. Ну, хоча б те, що в державі Україна завжди була проблема з символами. Країна, символічно махнувши рукою СРСР, так і не вибралася з нагромадження совка. У всьому - від, здавалося б, непомітною ліпнини на будинках до чисто радянського олів'є і шампанського (яке взагалі не шампанське) на Новий Рік.
Ми автоматично перетягнули все, що було до 1991 року, в нову країну і залишили. За звичкою. За звичкою вважали, що влітку потрібно їхати на ПБК, а взимку дивитися "З легким паром ..." За звичкою вітали чоловіків з 23 лютого, хоча день нашої армії був в інший час. У школах на 9 травня малювали танки Т-34 і не віддавали належного "Шерманом" і "Студебеккер". Та й саме 9-е ми продовжували сприймати як даність, хоча за документами війна в Європі закінчилася 7 травня в 2:00 41 хвилину ночі за середньоєвропейським часом, а капітуляція Німеччини вступила в силу 8 травня в 23:01. Тобто для всього світу по обидві сторони Атлантики війна в Європі закінчилася 8 травня, а для нас і всього пострадянського світу - 9-го. Тому що в Москві міряли по Москві. А Київ, навіть здобувши незалежність, не став чинити опір.
Торік на День Перемоги у школі мого сина в холі вивісили стінгазети про кінець війни. Це було повне зібрання штампів радянської пропаганди. Дрібниці, які вкручувались в голову ще мені: червонозоряна техніка, "наші" і "фашисти", георгіївські стрічки ... Так-так, вже повним ходом йшла АТО, а в столичній школі вчитель історії "не звернув увагу" на "колорадську" (або все-таки варто називати речі своїми іменами і говорити - власовську?) стрічку на святковому плакаті, намальованому старшокласниками під чуйним керівництвом когось із вчителів. Звичайно, після обурення батьків були зроблені висновки і знайдений винний - хтось, не думаючи, дістав старі стінгазети, і їх просто перемалювали. Банально, але ... Якщо ця ситуація трапилася, значить, ніщо не насторожило, значить, в чиїйсь голові продовжували жити чужі символи.
Чесно кажучи, стверджувати, що ніхто не дивився в правильну сторону всі ці роки, було б неправдою. Ще в дев'яностих в Україні були люди, які розуміли важливість символів і хотіли навести порядок в цьому питанні. У 1990 році було створено Українське геральдичне товариство, воно існує до цих пір і на ентузіазмі успішно займається тими питаннями, якими мало б займатися держава. У 1993 році з'явилися думки про створення Української геральдичної служби. Уже в першому номері першого українського геральдичного видання "Знак" був надрукований проект положення про Геральдичної палаті. Малося на увазі, що це буде структура виконавчої влади, яка візьме на себе всі геральдичні питання в країні. Тільки уявіть, що ще 22 роки тому був шанс планомірно розвивати національний геральдичний питання, починаючи від емблем населених пунктів та земель і закінчуючи відомствами, державними структурами, військовими та міліцейськими емблемами! Цей проект так і не став законом.
Спроб вирішити питання було кілька, але всі вони провалилися. Ні Кравчук, ні Кучма, ні Ющенко, ні, прости Господи, Янукович, не знайшли в собі сил задуматися про символи України. Ні, звичайно, при Адміністрації Президента була створена міжвідомча комісія з питань нагород і геральдики, але в ній люди, які розуміли в геральдиці, завжди були в меншості. Спочатку передбачалося, що геральдична колегія (назвемо її так) буде координувати різні відомства у створенні всього, що має відношення до емблем, але все виродилося в банальне розподіл нагород з нагоди і періодичні створення державних нагород. Попутно було величезне поле для махінацій, які дозволяли непогано існувати.
При цьому ні при одному Президентові, жоден склад комісії так і не спромігся навіть на закон про державні символи. Так, у нас його немає, а значить, немає чіткого регламентування як, коли і що використовувати! Минуло 24 роки, як існує незалежна держава, а закону про його символах не існує в природі.
Що маємо як наслідок? Наприклад, Президент може подивитися на свій штандарт, який стоїть, скажімо, у Верховній Раді, а потім на той, що висить під АП, - вони різні. У парламенті - з рослинним орнаментом по краях, а на флагштоку - без. Хтось скаже: "теж мені знайшли проблему, в країні геть ..." Так, це дрібниця, але дрібниця державного масштабу. Зустрічають-то по одягу, правда? І таких "дрібниць" хоч греблю гати.
Йдемо далі - у нас досі немає Великого Державного Герба України. Більш того, немає навіть чіткого розуміння, а чи потрібен він нам. У 20 статті Конституції він згаданий, але в природі його немає. Серед фахівців досі тривають суперечки, навіщо нам великий? Адже досі живемо з тризубом на щиті, і нічого. Відповідь дати нікому - геральдичної колегії немає, а комісія при АП на відповідь нездатна в силу своєї некомпетентності.
За словами глави Українського геральдичного товариства Андрія Гречило, за рекомендацією УГТ ще з 90-х років Мін'юст реєструє символіку ГО та політичних партій. Але займається цим одна людина. Приймає все, що принесли. Ні тобі аналізу логіки символів, ні логіки прийнятих рішень, ні естетики. І так у всьому ... Нагороди, які теж перебувають у віданні комісії при Президенті, придумувалися деколи не тому, що державі потрібно відзначити громадян за звершення, а тому, що конкретному політику біля керма країни потрібно було "купити" лояльність виборця перед виборами.
Один з провідних фахівців з військової геральдиці Микола Чмир навів приклад подібного підходу до питання ... У 1999 році у Леоніда Кучми були відповідальні вибори - в конкурентах був комуніст Симоненко, з рейтингами не дуже, потрібно було знайти стабільний надійний електорат. Тих, хто точно прийде і проголосує. Технологи вирішили, що це пенсіонери, а особливо ветерани Другої світової. Як купити симпатію? Можна нагородити. Терміново знадобилася медаль ...
До 1999 року вигнання з України німецьких окупантів відзначали 8 жовтня. Але тут Л.Кучма видає указ - дату зрушують на 28, якраз під перший тур. Дата не кругла - 55 років, особливо пафосно не назвеш, вирішили коротко: "Захиснику Вітчизни". 8 жовтня 1999 указом № 1299 медаль створили. Успішно роздали. Ветерани були вдячні, проголосували як треба. Мета досягнута. Цинічно? Далі буде ...
Нічого примітного з художньої точки зору в нову нагороду не було. Медаль була круглою, мала стрічку із "георгіївською", або як її зараз називають - "колорадській", смугою посередині і двома блакитними смужка з боків. У 2000 році був прийнятий закон про державні нагороди, і медаль була узаконена. Пережила Кучму, Ющенка, Януковича, в.о. глави держави Турчинова ... весь цей час медаль існувала без змін.
Почалася війна. В Україні з'явилися люди, які кров'ю довели, що вони Захисники Вітчизни. Треба нагороджувати. Дістають медаль, а там головний символ бойовиків - розкручена російською пропагандою "колорадська" стрічка. Бійці відмовлялися приймати нагороду. Одного разу випадково торкнулися питання з Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Він так і сказав: "Треба щось робити, у нас є гідні воїни, але нам нічим їх нагородити ... орденів за екстраординарні випадки вистачає, а відзначити за доблесть у військовій рутині - медалей немає. Треба щось робити".
Оскільки стан профільної комісії не покращився, то "щось робити" було просто ні з ким і нікому. А медалі були потрібні вже зараз. Вирішили просто поміняти стрічку. Ну, правда, не викидати ж залізяки. 30 січня 2015 Президент Петро Порошенко підписує указ № 41 - кучмівській медалі поміняли стрічки. Прибрали оранжево-чорні смуги, залишили сіру. Ось і всі поліпшення. Який сенс вони несуть? У орденських стрічках не просто кольорові ганчірочки, там сенс в колористиці ... Хто це придумав? Особисто я пояснень ніде не знайшов. Допитливі геральдисти знайшли. Виявилося, що нова стрічка ніяка не нова, просто раніше вона "жила" на інший медалі - відомчому знаку ... податкової міліції. Медалька називалася "Ветеран служби", і хтось вирішив просто переставити стрічку на військову нагороду. Подумаєш, яка різниця, стрічечка від корупційного МінЗдоха на бойової нагороди, хто там розбирається, вирішив невідомий нам чиновник.
І так за що не візьмись ... На хресті Національної Гвардії якийсь багатогранник, схожий на гайку. "Що це?" - Запитую чиновників з МВС. Знизують плечима - не до того, мовляв, не в емблемі справа. Хтось припустив, що це бастіони фортеці, але, на жаль - капоніри фортеці у нас на емблемі РНБО. Скажете, неважливо? Важливо, тільки ми не звикли, що такі речі мають значення.
У наших силовиків (СБУ, НГУ, ЗСУ) ключовим елементом емблеми є козацький хрест. Тільки от чомусь у СБУ він виглядає по-одному, а у армійців - по-іншому? Начебто дрібниця, але коли піднімаєш ці веселі картинки, замість логічного панно емблем бачиш строкатий хаос, який не викликає поваги. Право, панове, якщо ви в країні не можете порядок з картинками навести, як же ви з речами поскладніше впораєтесь?
Війна показала, наскільки українцям важливі символи і знаки. Нас хотіли образити "украми", ми відповіли, що це краще, ніж хохли, бо звучить зло. Ворог почав боятися укрів. Нас обізвали "Укропами" - ми звели слово в фетиш, розмножив його по нашивкам. Добровольці пішли на фронт і почали придумувати назви і емблеми своїм частинам. І ці назви раптом вибухнули фарбами і емоціями, на тлі пострадянського "самара-ульянівська-ордена-червоного ..." Люди, що закохалися в свою країну та її армію, хотіли нових символів, а держава не змогла їх дати. Чому? А кому? За рік війни влади, а конкретно Адміністрації Президента, було якось не до геральдики. Це природно. Але це неправильно.
Війна на сході трапилася, в тому числі, тому, що за роки незалежності ми не створили систему цінностей, символів і знаків, які б ідентифікували нас як спільність. Чим був тризуб Володимира? Серед іншого, ще й міткою території, кола, власності, володінь - а це і була держава. Ми ж вирішили, що це неважливо, і поплатилися.
Якщо ми поставимо самі собі питання - що таке Україна в образах, мало хто дадуть відповідь. Хтось згадає Шевченко і вишиванку. Одиниці згаданий, скажімо, князя Костянтина Острозького або королеву Бону. На секундочку, перший - князь, меценат, освічена людина, один з видатних європейських (!) Полководців свого часу, переможець царського російського війська в битві при Орші. Друга - неаполітанська принцеса Бона Сфорца д'Арагона, дочка герцога Міланського дружина короля Польщі Сигізмунда - заснувала міста Бар і Кременець, навколо її персони ходить стільки легенд, що можна зняти будь-яке кіно - від детектива до еротичного трилера. І адже яскраві образи з історії України можна перераховувати довго. Так само довго можна задаватися питанням - чому, маючи славну військову історію, ми досі не спромоглися вийти за рамки радянсько-комуністичного і російсько-імперського бачення? У тому числі і в символах.
Зараз, з реформою армії, зі зміною доктрини і структури, саме час міняти і символи. Цілісна картинка війська повинна заграти всім: уніформою, нашивками, акуратними гармонійними кашкетами, а не набитими поролоном совковими "аеродромами". Це величезний шмат роботи. Назви частин (і почесні теж) в армії Литви чітко говорять, що це армія Литви, і її ні з ким не сплутаєш. Емблеми підкреслюють це. А у нас?
З прийняттям (сподіваюся) законів про десовєтизації величезна кількість населених пунктів отримали шанс повернути собі історичну справжнє ім'я і, як наслідок, емблему. Хто підкаже і простежить, щоб у процесі не було перегинів? В ідеалі - Геральдична служба. З минулої весни профільна комісія вже раз перетрушувати, і ось в надрах АП зріє ще одне рішення. Можливо, Банкова все-таки зважилася скористатися унікальною картою і, нарешті, почати наводити порядок в емблемах і символах, нагороди і нагороджених. Можливо, найближчим часом буде призначений новий склад комісії з геральдики та нагород. Так, це буде напівзахід - у Президента ще не готові розділити одну міжвідомчу структуру на дві: комісію, яка буде вирішувати - КОГО нагороджувати, і службу, яка буде придумувати - ЧИМ, і в принципі наведе порядок в нагородах, емблемах, знаках, символах. Причому порядок, заснований як на сенсах, так і сучасному стилі нагород. Грубо кажучи, одні повинні вручати, а другі - стежити, щоб героям війни не вручили ганчірочку відомства Клименка.
Може, пора на 24-му році життя країни все-таки відчепитися від радянської пристані і поплисти вперед?
Це маленька, але дуже важлива іміджева реформа. Вона не додасть нам грошей, не прибере корупцію, не принесе порядку. Але вона дасть ґрунт, на якому будуть рости молоді. І коли виростуть на українських, а не радянських символах, знаках, емблемах ... ось тоді і можна буде видихнути - "колорадські" бунти назавжди підуть у минуле.
Використані джерела: gazeta.zn.ua