Автор:
Командир батальйону спеціального призначення "Донбас – Україна" Збройних Сил України полковник Вʼячеслав Власенко, який безпосередньо керував угрупованням підрозділів Національної гвардії та Міністерства внутрішніх справ України в Іловайську якось сказав:
Для повного розуміння обстановки, яка склалась в районі Іловайська в період 20-х чисел серпня 2014 року, треба розпочати з того, що передувало цим подіям. А саме з обстановки, яка складалась в липні-серпні того року, необхідно уявити лінію зіткнення, яка була станом на початок липня 2014-го. Вона якраз проходила від Станиці Луганської по півночі, район Красного Лимана, Ямполя, Закотне.
Ще не був взятий Слов’янськ і лінія зіткнення проходила північніше його околиць, західніше Донецька, причому суттєво західніше – приблизно в районі Курахового. Авдіївка тоді ще не була під нашим контролем. І особливо важливо – це обстановка на півдні, в районі Докучаєвська, який тоді ще не був під нашим контролем.
Тобто, лінія зіткнення проходила південніше Донецька в районі Волновахи з виходом через Сонцеве на Амвросіївку. І якраз тоді уже було проведено низку заходів щодо відновлення ділянки державного кордону, взяття її під контроль – на ділянці від Амвросіївки до Ізвариного. Загальна протяжність ділянки, яка була взята під контроль – 267 кілометрів. Залишилась тільки невеличка ділянка – близько 60 кілометрів – від Ізвариного до Пархоменко, східніше Луганська. Причому близько 90% цієї ділянки – це непрохідна місцевість.
Поставка росіянами техніки, озброєння і матеріальних запасів бандформуванням так званих "ЛНР-ДНР" була можливою тільки через Ізварине – Краснодон до Луганська, або через Пархоменко – невеличкою дорогою Пархоменко – Князь Ігор – на Луганськ. Якраз взяття під контроль ділянки державного кордону дало нам можливість повністю заблокувати поставки бойовикам озброєнь та матеріально-технічних засобів з Росії.
Саме тоді провели операції зі звільнення Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Дзержинська. Якраз в липні 2014-го ми провели операції щодо взяття під контроль і звуження кола ізоляції в районі західніше Донецька – це і Авдіївка, і Піски, і південніше Донецька – Докучаєвськ, Старобешеве, Комсомольськ, з виходом в район Іловайська.
І це створило велику загрозу для незаконних збройних формувань та для російських найманців. Тому що підживлення озброєнням, військовою технікою і матеріально-технічними засобами, включаючи і продовольство, стало неможливим в тих обсягах, які їм були потрібні, виникла реальна загроза загалом путінського проекту "Новоросія", який тоді набирав обертів.
Саме у цих умовах росіяни прийняли рішення щодо нанесення вогневого ураження по нашим підрозділам, які займали взводні опорні пункти і блокпости, якраз на цій ділянці – між Ізвариним і Амвросіївкою.
І перший масований вогневий наліт відбувся в районі Зеленопілля по підрозділах 2-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади, де ми понесли серйозні втрати: 24 загиблих – із них 19 військовослужбовців Збройних Сил і 5 представників Державної прикордонної служби, 76 поранених.
56 чоловік мали бойові психологічні травми і тільки за деякий час були або повернуті у підрозділи, або продовжили лікування в спеціалізованих медичних закладах. Загалом з району Зеленопілля впродовж півтори доби було здійснено евакуацію 156 чоловік.
"Другий фронт" – інформаційний, було відкрито в мирній Україні: на фоні тих подій нагніталася істерія, з подачі окремих ЗМІ, не без участі спецслужб Росії проводили мітинги, блокування урядових установ, Верховної Ради, Адміністрації Президента із закликами вивести підрозділи з прикордонної зони.
15-17 липня 2014 року, 260 кілометрів прикордонної смуги, яку контролювали на той час Збройні Сили України, мали ширину від 8 до 25-30 кілометрів на різних ділянках. Противник спробував взагалі ізолювати наші війська в цій прикордонній смузі. Тривали активні бої в районі Дмитрівка – Дякове – Кожевне – Маринівка.
Маринівка – це прикордонний перехід східніше Амвросіївки, або південніше Степанівки. Проводили заходи щодо підвозу матеріально-технічних засобів, постачання боєприпасів до угруповання сил АТО. Ми мали складнощі, адже російська артилерія вже "системно" била і по комунікаціях, забороняючи цей підвіз, або створювала серйозні проблеми з підвозом і подачею матеріально-технічних засобів.
Спроба здійснити доставку авіаційним транспортом теж тягнула за собою втрати – був збитий літак Героя України Дмитра Майбороди. Причому тоді нами було зафіксовано перший пуск системи "Бук" з території Російської Федерації, саме по цьому літаку.
Тому було прийнято рішення вивести підрозділи з прикордонної смуги, і в кінці липня – на початку серпня 2014-го ми провели успішні рейдові дії. Рейд 95 окремої аеромобільної бригади забезпечували підрозділи 25 окремої повітрянодесантної бригади, спільно з батальйонною тактичною групою, яка була створена на базі 1 механізованого батальйону 30 окремої механізованої бригади.
Рейдові дії були успішні і дали нам можливість вивести в ніч з 6 на 7 серпня угруповання загальною чисельністю понад 2,5 тисяч осіб – понад 2100 військовослужбовців Збройних Сил і близько 500 представників Державної прикордонної служби України, а також 300 одиниць техніки. Операція пройшла вдало, практично без втрат.
Наголошую, рейд був успішний. В ході рейду було досягнуто позитивних змін в оперативній обстановці, була взята під контроль висота 277 – відома як Савур-Могила. Також взяли під контроль Степанівку – це важливий населений пункт, який стояв якраз на перехресті всіх комунікацій, якими надходили техніка, озброєння та людські ресурси до незаконних збройних формувань.
Але всі спроби взяти Дмитрівку були для нас невдалими, тому що ми мали недостатньо сил і засобів у тих підрозділах, які були до цього задіяні, а наростити не було ніякої можливості. Крім того, в районі Дмитрівки противником були зведені дуже серйозні укріплення. Тож лінія зіткнення проходила південніше Дмитрівки, південніше Дякового і далі на схід, в район населених пунктів Бірюкове, Червонопартизанськ, до Ізвариного.
Після рейду та виводу угруповання сил АТО, від Маринівки до Ізвариного, практично по всьому південно-східному і східному кордону до Ізвариного не залишилось жодних наших підрозділів. Але замислом передбачалось провести лінію ізоляції цієї зони – з урахуванням тих підрозділів, частина яких були задіяні в рейдових діях – по лінії Амвросіївка – Благодатне – Савур-Могила – Степанівка – потім південніше Антрацита та з виходом на Ровеньки.
Підрозділи 24 бригади повинні були з півночі на південь також вийти в район Ровеньки. Для цього необхідно було задіяти і ті сили, які були у нас на державному кордоні – це близько 2,5 тисяч людей – для того, щоб ми могли взяти під контроль Ровеньки.
Отже, планувалося перенести лінію кордону на 40-60 кілометрів на захід або на 50-60 кілометрів на північ від реальної лінії державного кордону – створити лінію блокування. Але морально-психологічний стан особового складу угруповання, яке вже було виснажене в прикордонні, не дав нам такої можливості. Люди не були готові виконувати таке завдання. Крім того, військовослужбовці, не витримавши психологічної напруги почали масово здаватися в полон, переходячи державний кордон з Росією.
У другій половині серпня 2014-го лінію блокування довелось перенести суттєво західніше. Були задіяні і підрозділи, які брали участь в рейді, окрім 95 аеромобільної бригади, яку ми вивели через неконтрольовану територію в район Дебальцевого. А підрозділи 30-ї, 24-ї механізованих, 80-ї аеромобільної бригад зайняли оборону на лінії Степанівка – Міусинськ – між Сніжним і Антрацитом, виключно Красний Луч, Миколаївка, Червона Поляна, до району Лутугине.
До цього часу також було проведено коридор і була суттєво розширена контрольована нами зона в районі Луганського аеропорту, а також були взяті під контроль два населені пункти Новосвітлівка і Хрящувате, що дало нам можливість практично повністю заблокувати підвіз матеріальних засобів до Луганська.
Отже, якщо ми змогли б реалізувати всі ці замисли, ми повністю заблокували б Донецьк, Макіївку, Горлівку, Єнакієве і Луганськ, а також мали б лінію ізоляції від Лутугіно на південь – виключно Красний Луч – в район Степанівки з виходом в район Амвросіївки. У цьому кільці планувалося оточити незаконні збройні формування, які ми могли б контролювати без будь-якої можливості підвозу матеріально-технічних засобів. І це стало однією з тих умов, чому росіяни зробили цей, я вважаю, крок відчаю, і ввели на територію України підрозділи регулярних збройних сил Росії. Без оголошень, без жодних нот, повідомлень, ультиматумів ….
Згодом, з введенням в Україну російських військ, ми втрачали контроль над ділянкою державного кордону протяжністю понад 300 кілометрів.
Це надало противнику можливість безперешкодного підвезення матеріально-технічних засобів, заходу так званих "гуманітарних конвоїв", які повністю забезпечували незаконні збройні формування і вже російські війська, поповнювали їх і людськими ресурсами, і озброєнням, і боєприпасами, і це також вплинуло на характер бойових дій – вони стали більш жорсткі і тягнули б за собою більш серйозні втрати.
Тому ще до Іловайських подій вживалися заходи для того, щоб посилити відповідне угруповання, або, як я вже сказав, перенести лінію ізоляції. Накопичували сили і засоби і провели оцей рейд за дуже зухвалим замислом, але ще зухвалішою була його реалізація. І ми мали всі можливості вийти.
Звісно, враховували і пониження морально-психологічного стану військовослужбовців, навіть до рівня відмови від виконання завдань – мається на увазі по контролю за Ровеньками. Ще були деякі проблеми у висуванні 24-ї механізованої бригади, яка вийшла і практично пройшла дві третини маршруту від Лутугіного до Ровеньків і була зупинена в районі Македонівки внаслідок потужних вогневих нальотів, зокрема із застосуванням реактивних систем залпового вогню. Тоді ж прийняли рішення перенести лінію зіткнення західніше.
Не було якоїсь спеціальної, окремої операції щодо взяття під контроль міста Іловайська. За загальним замислом проведення АТО на серпень місяць 2014 року було передбачено ряд тактичних завдань. Одним із таких тактичних завдань і було взяття під контроль цього міста.
Адже це доволі крупний залізничний вузол, який мав серйозне значення саме щодо блокування комунікацій противника. Але, на жаль, перші заходи щодо взяття під контроль Іловайська були невдалими. Більш вдало трохи південніше Іловайська наші підрозділи взяли Кутєйнікове, і тоді в принципі, у взятті Іловайська відпадала тактична необхідність. Ми перерізали дорогу в районі Кутєйнікового.
Подальшим замислом передбачалось закриття кільця блокування Донецьк-Макіївка, якраз по лінії Кутєйнікове – Степано-Кринка – Зуївка – Жданівка – вихід на Верхню Кринку, а із заходу вже підрозділи 93-ї механізованої бригади з району Пантелеймонівки вийшли теж в район Верхньої Кринки, а 25 повітряно-десантна бригада вийшла в цей же район від ДЕБАЛЬЦЕВО через Жданівку. Тоді ж був взятий під контроль і Вуглегірськ.
Отже, ми блокували практично повністю Горлівку – Єнакієве і Донецьк – Макіївку. Але реалізація другої частини замислу щодо виходу з Кутєйнікового в район Степано-Кринка – Зуївка нам тоді теж не вдалась. Хоча, в подальшому ми могли б наростити наступ.
Але події розвивались так, як розвивались… І вже повторне рішення щодо взяття під контроль Іловайська було прийняте в 20-х числах серпня 2014-го, зі залученням угруповання Міністерства внутрішніх справ України, основу якого склали спеціалізовані батальйони міліції, які ми зараз називаємо добровольчими батальйонами за типом "Азов", "Шахтарськ", "Миротворець", "Херсон", "Івано-Франківськ" і батальйон Національної гвардії України "Донбас".
Продовження: Частина 2. Рішення командування, бойові дії
Використані джерела:
facebook.com
Командир батальйону спеціального призначення "Донбас – Україна" Збройних Сил України полковник Вʼячеслав Власенко, який безпосередньо керував угрупованням підрозділів Національної гвардії та Міністерства внутрішніх справ України в Іловайську якось сказав:
"Це не тільки історія трагедій, це ще й історія обману. Історія продемонстрованого героїзму. Про це також треба писати, про це також повинні памʼятати люди. Ми не були вівцями на бійні, не треба нас так сприймати. Ми билися, і хлопці билися героїчно, і нанесли немалі втрати росіянам, знаходячись в заздалегідь програшному становищі. Ось це народ України і повинний про хлопців пам’ятати"До вашої уваги, пропоную свої думки, враження і висновки щодо подій під Іловайськом через призму часу, спекуляцій, маніпуляцій і міфів періодично вкинутих в суспільство "псевдоекспертами". Переконаний, що все це організовано особами, які зацікавлені (матеріально, морально тощо) "відбілити" свою безвідповідальність, зраду і приховати інтереси (владні, фінансові, бізнесові тощо), а також в забрудненні не так мого імені, як світлої памʼяті відважних воїнів Збройних Сил України.
Для повного розуміння обстановки, яка склалась в районі Іловайська в період 20-х чисел серпня 2014 року, треба розпочати з того, що передувало цим подіям. А саме з обстановки, яка складалась в липні-серпні того року, необхідно уявити лінію зіткнення, яка була станом на початок липня 2014-го. Вона якраз проходила від Станиці Луганської по півночі, район Красного Лимана, Ямполя, Закотне.
Ще не був взятий Слов’янськ і лінія зіткнення проходила північніше його околиць, західніше Донецька, причому суттєво західніше – приблизно в районі Курахового. Авдіївка тоді ще не була під нашим контролем. І особливо важливо – це обстановка на півдні, в районі Докучаєвська, який тоді ще не був під нашим контролем.
Тобто, лінія зіткнення проходила південніше Донецька в районі Волновахи з виходом через Сонцеве на Амвросіївку. І якраз тоді уже було проведено низку заходів щодо відновлення ділянки державного кордону, взяття її під контроль – на ділянці від Амвросіївки до Ізвариного. Загальна протяжність ділянки, яка була взята під контроль – 267 кілометрів. Залишилась тільки невеличка ділянка – близько 60 кілометрів – від Ізвариного до Пархоменко, східніше Луганська. Причому близько 90% цієї ділянки – це непрохідна місцевість.
Поставка росіянами техніки, озброєння і матеріальних запасів бандформуванням так званих "ЛНР-ДНР" була можливою тільки через Ізварине – Краснодон до Луганська, або через Пархоменко – невеличкою дорогою Пархоменко – Князь Ігор – на Луганськ. Якраз взяття під контроль ділянки державного кордону дало нам можливість повністю заблокувати поставки бойовикам озброєнь та матеріально-технічних засобів з Росії.
Саме тоді провели операції зі звільнення Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Дзержинська. Якраз в липні 2014-го ми провели операції щодо взяття під контроль і звуження кола ізоляції в районі західніше Донецька – це і Авдіївка, і Піски, і південніше Донецька – Докучаєвськ, Старобешеве, Комсомольськ, з виходом в район Іловайська.
І це створило велику загрозу для незаконних збройних формувань та для російських найманців. Тому що підживлення озброєнням, військовою технікою і матеріально-технічними засобами, включаючи і продовольство, стало неможливим в тих обсягах, які їм були потрібні, виникла реальна загроза загалом путінського проекту "Новоросія", який тоді набирав обертів.
Саме у цих умовах росіяни прийняли рішення щодо нанесення вогневого ураження по нашим підрозділам, які займали взводні опорні пункти і блокпости, якраз на цій ділянці – між Ізвариним і Амвросіївкою.
І перший масований вогневий наліт відбувся в районі Зеленопілля по підрозділах 2-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади, де ми понесли серйозні втрати: 24 загиблих – із них 19 військовослужбовців Збройних Сил і 5 представників Державної прикордонної служби, 76 поранених.
56 чоловік мали бойові психологічні травми і тільки за деякий час були або повернуті у підрозділи, або продовжили лікування в спеціалізованих медичних закладах. Загалом з району Зеленопілля впродовж півтори доби було здійснено евакуацію 156 чоловік.
"Другий фронт" – інформаційний, було відкрито в мирній Україні: на фоні тих подій нагніталася істерія, з подачі окремих ЗМІ, не без участі спецслужб Росії проводили мітинги, блокування урядових установ, Верховної Ради, Адміністрації Президента із закликами вивести підрозділи з прикордонної зони.
15-17 липня 2014 року, 260 кілометрів прикордонної смуги, яку контролювали на той час Збройні Сили України, мали ширину від 8 до 25-30 кілометрів на різних ділянках. Противник спробував взагалі ізолювати наші війська в цій прикордонній смузі. Тривали активні бої в районі Дмитрівка – Дякове – Кожевне – Маринівка.
Маринівка – це прикордонний перехід східніше Амвросіївки, або південніше Степанівки. Проводили заходи щодо підвозу матеріально-технічних засобів, постачання боєприпасів до угруповання сил АТО. Ми мали складнощі, адже російська артилерія вже "системно" била і по комунікаціях, забороняючи цей підвіз, або створювала серйозні проблеми з підвозом і подачею матеріально-технічних засобів.
Спроба здійснити доставку авіаційним транспортом теж тягнула за собою втрати – був збитий літак Героя України Дмитра Майбороди. Причому тоді нами було зафіксовано перший пуск системи "Бук" з території Російської Федерації, саме по цьому літаку.
Тому було прийнято рішення вивести підрозділи з прикордонної смуги, і в кінці липня – на початку серпня 2014-го ми провели успішні рейдові дії. Рейд 95 окремої аеромобільної бригади забезпечували підрозділи 25 окремої повітрянодесантної бригади, спільно з батальйонною тактичною групою, яка була створена на базі 1 механізованого батальйону 30 окремої механізованої бригади.
Рейдові дії були успішні і дали нам можливість вивести в ніч з 6 на 7 серпня угруповання загальною чисельністю понад 2,5 тисяч осіб – понад 2100 військовослужбовців Збройних Сил і близько 500 представників Державної прикордонної служби України, а також 300 одиниць техніки. Операція пройшла вдало, практично без втрат.
Наголошую, рейд був успішний. В ході рейду було досягнуто позитивних змін в оперативній обстановці, була взята під контроль висота 277 – відома як Савур-Могила. Також взяли під контроль Степанівку – це важливий населений пункт, який стояв якраз на перехресті всіх комунікацій, якими надходили техніка, озброєння та людські ресурси до незаконних збройних формувань.
Але всі спроби взяти Дмитрівку були для нас невдалими, тому що ми мали недостатньо сил і засобів у тих підрозділах, які були до цього задіяні, а наростити не було ніякої можливості. Крім того, в районі Дмитрівки противником були зведені дуже серйозні укріплення. Тож лінія зіткнення проходила південніше Дмитрівки, південніше Дякового і далі на схід, в район населених пунктів Бірюкове, Червонопартизанськ, до Ізвариного.
Після рейду та виводу угруповання сил АТО, від Маринівки до Ізвариного, практично по всьому південно-східному і східному кордону до Ізвариного не залишилось жодних наших підрозділів. Але замислом передбачалось провести лінію ізоляції цієї зони – з урахуванням тих підрозділів, частина яких були задіяні в рейдових діях – по лінії Амвросіївка – Благодатне – Савур-Могила – Степанівка – потім південніше Антрацита та з виходом на Ровеньки.
Підрозділи 24 бригади повинні були з півночі на південь також вийти в район Ровеньки. Для цього необхідно було задіяти і ті сили, які були у нас на державному кордоні – це близько 2,5 тисяч людей – для того, щоб ми могли взяти під контроль Ровеньки.
Отже, планувалося перенести лінію кордону на 40-60 кілометрів на захід або на 50-60 кілометрів на північ від реальної лінії державного кордону – створити лінію блокування. Але морально-психологічний стан особового складу угруповання, яке вже було виснажене в прикордонні, не дав нам такої можливості. Люди не були готові виконувати таке завдання. Крім того, військовослужбовці, не витримавши психологічної напруги почали масово здаватися в полон, переходячи державний кордон з Росією.
У другій половині серпня 2014-го лінію блокування довелось перенести суттєво західніше. Були задіяні і підрозділи, які брали участь в рейді, окрім 95 аеромобільної бригади, яку ми вивели через неконтрольовану територію в район Дебальцевого. А підрозділи 30-ї, 24-ї механізованих, 80-ї аеромобільної бригад зайняли оборону на лінії Степанівка – Міусинськ – між Сніжним і Антрацитом, виключно Красний Луч, Миколаївка, Червона Поляна, до району Лутугине.
До цього часу також було проведено коридор і була суттєво розширена контрольована нами зона в районі Луганського аеропорту, а також були взяті під контроль два населені пункти Новосвітлівка і Хрящувате, що дало нам можливість практично повністю заблокувати підвіз матеріальних засобів до Луганська.
Отже, якщо ми змогли б реалізувати всі ці замисли, ми повністю заблокували б Донецьк, Макіївку, Горлівку, Єнакієве і Луганськ, а також мали б лінію ізоляції від Лутугіно на південь – виключно Красний Луч – в район Степанівки з виходом в район Амвросіївки. У цьому кільці планувалося оточити незаконні збройні формування, які ми могли б контролювати без будь-якої можливості підвозу матеріально-технічних засобів. І це стало однією з тих умов, чому росіяни зробили цей, я вважаю, крок відчаю, і ввели на територію України підрозділи регулярних збройних сил Росії. Без оголошень, без жодних нот, повідомлень, ультиматумів ….
Згодом, з введенням в Україну російських військ, ми втрачали контроль над ділянкою державного кордону протяжністю понад 300 кілометрів.
Це надало противнику можливість безперешкодного підвезення матеріально-технічних засобів, заходу так званих "гуманітарних конвоїв", які повністю забезпечували незаконні збройні формування і вже російські війська, поповнювали їх і людськими ресурсами, і озброєнням, і боєприпасами, і це також вплинуло на характер бойових дій – вони стали більш жорсткі і тягнули б за собою більш серйозні втрати.
Тому ще до Іловайських подій вживалися заходи для того, щоб посилити відповідне угруповання, або, як я вже сказав, перенести лінію ізоляції. Накопичували сили і засоби і провели оцей рейд за дуже зухвалим замислом, але ще зухвалішою була його реалізація. І ми мали всі можливості вийти.
Звісно, враховували і пониження морально-психологічного стану військовослужбовців, навіть до рівня відмови від виконання завдань – мається на увазі по контролю за Ровеньками. Ще були деякі проблеми у висуванні 24-ї механізованої бригади, яка вийшла і практично пройшла дві третини маршруту від Лутугіного до Ровеньків і була зупинена в районі Македонівки внаслідок потужних вогневих нальотів, зокрема із застосуванням реактивних систем залпового вогню. Тоді ж прийняли рішення перенести лінію зіткнення західніше.
Не було якоїсь спеціальної, окремої операції щодо взяття під контроль міста Іловайська. За загальним замислом проведення АТО на серпень місяць 2014 року було передбачено ряд тактичних завдань. Одним із таких тактичних завдань і було взяття під контроль цього міста.
Адже це доволі крупний залізничний вузол, який мав серйозне значення саме щодо блокування комунікацій противника. Але, на жаль, перші заходи щодо взяття під контроль Іловайська були невдалими. Більш вдало трохи південніше Іловайська наші підрозділи взяли Кутєйнікове, і тоді в принципі, у взятті Іловайська відпадала тактична необхідність. Ми перерізали дорогу в районі Кутєйнікового.
Подальшим замислом передбачалось закриття кільця блокування Донецьк-Макіївка, якраз по лінії Кутєйнікове – Степано-Кринка – Зуївка – Жданівка – вихід на Верхню Кринку, а із заходу вже підрозділи 93-ї механізованої бригади з району Пантелеймонівки вийшли теж в район Верхньої Кринки, а 25 повітряно-десантна бригада вийшла в цей же район від ДЕБАЛЬЦЕВО через Жданівку. Тоді ж був взятий під контроль і Вуглегірськ.
Отже, ми блокували практично повністю Горлівку – Єнакієве і Донецьк – Макіївку. Але реалізація другої частини замислу щодо виходу з Кутєйнікового в район Степано-Кринка – Зуївка нам тоді теж не вдалась. Хоча, в подальшому ми могли б наростити наступ.
Але події розвивались так, як розвивались… І вже повторне рішення щодо взяття під контроль Іловайська було прийняте в 20-х числах серпня 2014-го, зі залученням угруповання Міністерства внутрішніх справ України, основу якого склали спеціалізовані батальйони міліції, які ми зараз називаємо добровольчими батальйонами за типом "Азов", "Шахтарськ", "Миротворець", "Херсон", "Івано-Франківськ" і батальйон Національної гвардії України "Донбас".
Продовження: Частина 2. Рішення командування, бойові дії
Використані джерела:
facebook.com
